У соціально-психологічній драмі М. Куліша «Маклена Граса» показане одвічне й трагічне протистояння людини та суспільства. Тривога за цей світ і цю людину - провідний мотив п'єси. Матеріал для сюжету цього твору дало повідомлення польської преси. Капіталіст, збанкрутувавши внаслідок кризи 1929 року в Польщі, застрахував своє життя і найняв за п'ятсот злотих безробітного, щоб той його вбив і не виказав таємницю. Поліція арештувала капіталіста, який хотів, щоб за його смерть родина одержала величезну страхову премію. Драматург по-філософськи переосмислив подію, подавши її в ракурсі соціального протистояння, наповнивши характери героїв реальним змістом, хоча й час, і місце дії, і ситуація досить умовні.

Голодомор українців 1932-33 pp. є найбільшою трагедією і найтяжчим злочином за всю історію людства. На найродючиших у світі землях, в урожайний рік, було вбито, за різними оцінками, від 7 до 12 млн. чоловік. Кількість жертв у справжній війні проти селянства перевищувала загальну кількість загиблих у всіх країнах під час першої світової війни. Є й ще одна відмінність: у радянському варіанті із зрозумілих причин озброєною була тільки одна сторона, й майже всі втрати — як і слід було очікувати в подібному випадку — припали на долю іншої сторони. Про перебіг голодомору написано понад 10 тисяч статей, свідчень, документів, досліджень науковців. Той додатковий матеріал, що з'являється у наш час, розкриваючи ті чи інші подробиці, вже не може змінити загальної картини жахливого злочину. Але на два питання: чому був голодомор? та хто у цьому винен? — відповіді фактично немає, а більшість з того, що є, не витримує найпростішої критики. Андрій Куліш спробував знайти відповідь на них та деякі інші питання. Він стоїть на точці зору американських вчених Дж.Мейса та Р.Конквеста. Дж.Мейс писав: "Сталін, Кагановіч, Постишев та інші запланували у Москві знищення українського селянства як свідомої національної верстви і нещадно здійснили це в Україні в 1932-1933 pp. засобом штучного голоду..."; Р.Конквест вважав: "Українських селян нищили не тому, що були селянами, але тому, що були українцями-селянами". Цю точку зору Андрій Куліш підкріпив у своєму дослідженні, виходячи з характеру особистостей, способу виховання, життя, зв'язків та постанов тих, хто задумав, планував та здійснював голодомор-геноцид.

Висловлені автором у цій роботі думки не вкладаються у загальноприйняті концепції, але він намагався опиратися на факти, а не на концепції, при цьому він старався  зробити роботу науково достовірною та доступною широкому колу читачів.

П'єса «Патетична соната» насправдi прекрасна, бо написана людиною, що бачила Україну наскрiзь i вiдчувала кожний її подих. М. Кулiш i в життi був повнiстю вiдданий Українi, вiн i жив i помер заради неї. Україна в п'єсi постає розп'ятою i розгубленою, наче на роздорiжжi. Вона обливається кров'ю i кожному до цього байдуже. Усi бачать тiльки те, що хочуть бачити: єдину-недiлиму Росiю, «воскреслу Україну» або зорi революцiї. Хто ж пануватиме над матiр'ю Україною? У творi вiдчутне постiйне протистояння. Герої наче вболiвають за долю держави, а насправдi кожний хоче добра i щастя для себе, хоче задовольнити свої потреби.