Вона — сучасна відьма-авантюристка, ворожить і знімає причину та вроки, проте вірить тільки в гроші. Він — демон, що вселився в неї.
Вона — одержима. Він — жорстокий хазяїн.
Двоє ненавидять одне одного і пов’язані спільною місією. Варто хоч раз помилитися, спізнитися, схибити — і відьма, і демон опиняться в пеклі. Однак у такій важкій справі помилка — це тільки справа часу…
Дія роману Марини та Сергія Дяченок «Печера» відбувається в місті, в якому нема злочинів і замків на дверях. Ідеальний варіант суспільства? Так, але тільки на перший погляд. Тому що свідомість мешканців цього міста розділена. Удень вони живуть у реальності, яка регулюється звичайними нормами і правилами. А вночі до їх «послуг» Печера — світ поза свідомості, який наповнений дивними і жорстокими створіннями. Прокидаючись зранку, мешканці міста розуміють, що у світі Печери вони реалізують усі свої потаємні бажання, які заборонені у світі реальному. Але де проходить межа між світами? І чи є вона взагалі?..
Як завжди, Дяченки, майстерно підкоряючи захоплюючим сюжетом, ставлять перед читачами філософські питання, відповідь на які кожен повинен знайти сам…
Уявіть, шановний читачу, що людина, ось, наприклад, ви — це такий собі будиночок із безліччю кімнат, у яких живуть їх мешканці. І ось комусь — сторонньому, в усякому разі, не вам, спадає на думку — а що буде, якщо відселити деяких мешканців, навіть не питаючи власника будинку? Що буде, якщо препарувати душу людини?..
Таємничий Препаратор почав свою справу. Разом з ним почав діяти і Хорт зі Табор — вроджений маг. Магам, як відомо, можна все, особливо коли в мага є Кореневе Заклинання Кари, проти якого безсилий будь-хто. Але… Але справа навіть не в тому, що його супротивник теж маг, він дуже могутній і вже мільйон років удосконалює свою магічну майстерність. Справа в тому, що…
Спочатку був «Варан», потім «Мідний король», а зараз — «Магам можна все». Видавництво «Фоліо» презентує: третя книжка українською найпопулярніших майстрів фентезі Марини та Сергія Дяченків — це те, що варто читати.
Доктор Серафікус. Без ґрунту [Романи]
Понад шість десятиліть, від кінця 1920-х років проза В. Домонтовича (Віктора Петрова, 1894—1969) у підрадянській Україні не друкувалася. Пропонована книжка є першою спробою повернути українському читачеві найкращі романи видатного письменника.
* * *
«Домонтович завжди був переконаний, що літературний твір пишеться для читача і повинен бути, насамперед, цікавим. Він мав смак у літературних експериментах, але він не вдавався до них у власних творах. Точніше: літературне експериментування могло бути в його творі, але пересічний інтелігентний читач не повинен був його помічати. Натомість твір мав його, читача, захоплювати перипетіями сюжету, нагнітанням настрою, інтеліґентною пікантністю, несподіваністю думки або фрази… Наслідок цього той, що твори Домонтовича можна й приємно читати, а водночас вони ховають у собі більше, ніж видно на поверхні.
Рецензенти трьох книжок Домонтовича, виданих у Києві 1928–1930 p., одностайно нападають на ці видання за їхній еротизм, який вони одначе в тій пуританській системі навіть не наважуються назвати цим страшним словом, то заступаючи його „психологізмом“, „психологічним заглибленням“, „порпанням в індивідуальних почуттях“, „інтересом до вузько-інтимного життя, до подробиць особистих взаємин“, „інтимним матеріалом“, то відсилаючи читача до паралелі з творами, особливо романами, Винниченка або Анрі де-Реньє…
Одну рису Домонтович поділяє зі своїми друзями з київського ґрона [неокласиків] — багатство літературних асоціяцій… Відкриє їх і відчує їхній смак той, хто знає ці приховані натяки, напівцитати, напівперекази… Повісті і оповідання Домонтовича можна читати просто як літературні твори. Але ще більшу приємність матиме той, хто зможе відкрити в них другий плян — плян алюзій і ремінісценцій, складне плетиво яких робить з твору майже свого роду коляж».
Юрій Шевельов, 1984
Дівчина з ведмедиком [Роман]. Болотяна Лукроза [Оповідання та нариси]
1999 року видавництво «Критика» першим в Україні перевидало два романи одного з найвизначніших українських прозаїків XX століття В. Домонтовича (Віктора Петрова, 1894—1969) — «Доктор Серафікус» і «Без ґрунту». За результатами опитування кількох сот експертів, що його провів Центр рейтинґових досліджень «Еліт-профі», цю книжку визнано (в номінації художня література) однією з трьох найпомітніших подій року. До другого тому вибраних творів В. Домонтовича увійшли його роман «Дівчина з ведмедиком» (1928) та найкращі оповідання й нариси різних років.
* * *
«Проза Домонтовича — це проза наскрізь раціональної людини, що багато і радо читала твори експресіоністів або, сказати інакше, експресіоніста, що став колеґою Миколи Зерова і разом з ним мав огиду до українського гуляйпілля й „сентиментальної кваші“. І, може, найпарадоксальніше з усього, вагання між клясицизмом і експресіонізмом не зробило його стиль ні еклектичним, ні внутрішньо суперечливим, ні розхристаним. У цьому одна з типових рис його прози, і це визначає її місце в загальній історії новітньої української прози».
Юрій Шевельов, 1984
* * *
«Петров залишається загадкою, ребусом, своєрідним сфінксом чи навіть Мефістофелем української культури. Те ж саме можна сказати про Домонтовича — його літературну креатуру. Мало не кожен Домонтовичів рядок містить парадокс, виклик, провокацію.
Як екзистенціаліст Домонтович міркує про сутність людини, поставленої поза історію і суспільним буттям, про множинність її ідентичності, про плинність часу та релятивність істини, про абсурдність життя та нездійсненність свободи. Тому всі його герої в свій спосіб проживають цілий спектр екзистенційних станів, серед яких тривога, нудьга, непевність, навіть невроз, які з часом найдуть своє втілення на сторінках Камю і Сартра… Але Домонтович є водночас ще й естетом, навіть гедоністом. Крім того, він знає, що найкраща зброя проти песимістичного надриву — це іронія».
Соломія Павличко, 1999
* * *
«Після виходу його „Дівчини з ведмедиком“ 1928-го року, більша частина критики сприйняла роман без особливих похвал; втім, дехто визнавав цікаву побудову сюжету, вдале розташування персонажів, здатність письменника бути психологом. Закиди були типові — втеча від зображення суспільного життя, непотрібне шукання неправдоподібних істин, буржуазні настрої. Одним словом, твір не був „відповіддю на соціяльне замовлення радянського читача“».
Світлана Матвієнко, 2000
Роман "Пътят към София" - безспорно най-известното произведение на Стефан Дичев.
Потрапити в Королівство легко. Піти мандрувати дорогами, захищаючи себе й супутників від небезпек, — просто. Повернутися додому — лише один крок.
Часом лише один крок відокремлює зраду від помилки, вірність від боягузтва, стриманість від байдужості, а сумнів від заздрості. Один крок до трону.
Який крок зробиш ти?
Така собі пересічна справа: п’ятьом принцесам знайти п’ять принців… Хіба що одна дещиця: Королівство — це новий світ в безмірі невідомого, і тут немає чужоземних принців. Просто немає.
Отже, виконати королівську обіцянку неможливо, а не виконати її — втратити Королівство. Чим і ким пожертвує маг дороги заради виконання королівської обіцянки?
Чим і ким пожертвує король Оберон — і заради чого, власне, ця жертва?
І магічні формули, і маги-королі, і навіть вірні друзі часом виявляються безсилими — ні, не перед жорстокими чарами, а перед звичайною буденністю й забуттям. І тоді приходить Сарана — жахлива стонога і сторука навала змітає й витоптує все на своєму шляху, і не має від неї порятунку, і ніщо її не зупинить…
Королівство, котре забуло свого короля, приречене на загибель і запустіння.
«Зло не має влади» — лише слова…
Ти теж так вважаєш?
Тут люди працюють пікселями. Енергію життя отримують по дротах. Істоти з величезним ротом чатують на самогубців. На вершинах покинутих хмарочосів в’ють гнізда бунтарі, глибоко в закинутому метро живуть люди-кроти, і щодня вагончик канатної дороги вирушає на Завод — легендарне місце, де кажуть, всі щасливі…
«Дика енергія» читається на одному подиху і звернена в першу чергу до молоді. Водночас це роман-метафора, цікавий читачам будь-якого віку.
На міжнародному конгресі фантастів «Єврокон-2005» (Ґлазґо, Шотландія) Марину і Сергія Дяченків визнано найкращими фантастами Європи.
Відома співачка Руслана, переможниця «Євробачення», створює новий стиль-проект у жанрі фентезі за мотивами цього роману.
Багатьом читачам знайомі пригодницькі повісті М. Далекого «Не відкриваючи обличчя», «Ромашка». Новий роман «По живу і мертву воду» — своєрідне продовження цих двох книг. Описані тут події відбуваються в західних областях України восени 1943 року. Український хлопець Юрко і молоденька польська дівчина Стефа проносять крізь злигодні і страждання своє юне, чисте кохання. Радянські партизани і розвідниця Оксана розкривають таємні плани співробітництва гестапо і ватажків ОУН. Мученицький шлях і загибель військовополонених, що втекли з гітлерівського концтабору; зловісна фігура майстра кривавих провокацій Хауссера; оунівський кат-садист — Вепр і обманутий брехливою пропагандою відважний простак сотенний Богдан — долі цих і багатьох інших персонажів переплітаються і затягаються в один драматичний вузол.
Головна тема роману «По живу і мертву воду» — життєдайність і сила ідей інтернаціоналізму, дружби народів. Ці ідеї, немов казкова жива вода, врятовують багатьох героїв книги, розкривають їм очі на правду, виводять з мороку людиноненависницької пропаганди.
Зла відьма перетворює Софі на старезну бабусю. Дівчина потрапляє в таємничий замок чарівника Хаула і укладає угоду з вогняним демоном, завдяки якому i рухається замок. На шляху до звільнення від закляття Софі доведеться розгадати багато загадок та побороти численні перешкоди…
Італієць Рафаелло Джованьйолі, відомий письменник і учасник руху за об'єднання Італії, був чудовим знавцем римської історії. Його історичний роман «Спартак» присвячений найбільшому повстанню рабів, ватажка якого, людину мужню, сильну тілом і духом, сьогодні знають у всьому світі. Цей роман — про перемоги і поразки, дружбу і зраду, прекрасне кохання.
Для дітей середнього і старшого шкільного віку.
Ілюстрації Ольги Воронкової