Disclaimer

Юрій Андрухович (*13.03.1960) — поет, романіст, есеїст, перекладач. Народився у Станіславі (нині Івано-Франківськ). Живе в ньому ж, а також у багатьох інших містах.

Автор поетичних збірок «Небо і площі» (1985), «Середмістя» (1989), «Екзотичні птахи і рослини» (1991), «Екзотичні птахи і рослини з додатком «Індія» (1997, 2002) та «Пісні для мертвого півня» (2004).

У прозовому доробку — романи «Рекреації» (1992), «Московіада» (1993), «Перверзія» (1996), «Дванадцять обручів» (2003) та «замість роману» «Таємниця» (2007).

Есеїстика Андруховича на сьогодні видана двома збірками — «Дезорієнтація на місцевості» (1999) та «Диявол ховається в сирі» (2006). Спільно з Анджеєм Стасюком видав «Мою Європу» (2001) — як зазначається у підзаголовку, «два есеї про найдивнішу частину світу».

Твори Андруховича перекладено і видано окремими книжками у Польщі, Німеччині, Канаді, Угорщині, Фінляндії, Росії, Сербії, США, Італії, Іспанії, Швейцарії та ін. Лауреат кількох міжнародних літературних нагород.

Один із засновників і Патріарх літературного угруповання Бу-Ба-Бу. Багато співпрацює з музикантами, співавтор і виконавець альбомів «Andruxoid» (разом із польським тріо Міколая Тшаски), «Пісні Мертвого Півня», «Кримінальні сонети», «Made In ЮА» (разом із гуртом «Мертвий півень»), а також «Самогон» і «Цинамон» (разом із гуртом «Карбідо»),

Своїм найвищим письменницьким досягненням вважає винайдення для української мови слова «міжніжжя».

* * *

На обкладинці використано фрагмент картини Невідомого Художника з Екваторіальної Ґвінеї

Фоторепродукція: Міхаель Й. Штефан/ Michael J. Stephan

«Нема сумніву, що повість «Старі люди» є інтуїтивною відповіддю на вимоги літератури новішої від найновішої. Це проза — без індексу: не жіноча, не чоловіча, не юнацька, не стареча, не укладена, не спрощена, не фантастична, не побутова не любовна, не пригодницька і ще сотні не. Тому, що вона — і,і,і… Вона попросту життєва, наскітьки життєвою є література. Настільки ж літературна, наскільки літературним є життя. Чудесна оповість, якої так бракувало.», — [b]Тарас Прохасько[/b]<

Follow the adventures of Naval Lieutenant Otto Prohaska in the waning years of the Austro-Hungarian Empire. It is the sum­mer of 1916, and as luck would have it, Otto is assigned to the nascent, unreliable and utterly terrifying Imperial and Royal Austro-Hungarian Flying Service. Otto’s aerial chauffeur is the self-willed Sergeant-Pilot Toth, with whom he can only communicate in broken Latin—although when all else fails, screaming may suffice!

Once again Biggins uses his sharp wit and meticulous research to reveal the humanity behind the history. On the ground the rickety Habsburg Empire crumbles before the onslaught of WWI, while in the air Otto confronts the winds of change heralding the 20th century.

Тихий плин життя в маєтку Буремний Перевал порушився: одного дня батько привіз із міста додому замурзаного хлопця-сироту, якому дали наймення Гіткліф. Юна Катрина Ерншо прихилилася серцем до загадкового Гіткліфа, у чиєму нутрі під похмурою, впертою зовнішністю вирували жагучі пристрасті. Та коли Катрина подорослішає, їй доведеться обирати між байстрюком Гіткліфом, без пенсу за душею, і багатим та вродливим сусідою Едгаром Лінтоном. І від цього вибору залежатиме не лишень їхнє щастя, а саме життя…<

Може ли да се употреби думата когато става дума за робот? Това е въпросът, пред който е изправен детектив Илайджа Бейли, с ясното съзнание, че от отговора зависи бъдещето на планетата Земя.

Един единствен землянин срещу мощта на всички външни светове.

Все пак шансът е на негова страна от самото начало, без никой да подозира това.

«Болт-болт-болт»! Ці дивні звуки багато літ лякали жителів гірського селища. Але відважні піонери — герої повісті Вахтанга Ананяна розкрили цю таємницю.<

Напружений динамічний сюжет пригодницької казки «Земля світлячків» занурить вас у вир таємничих, інколи навіть моторошних пригод, загадкових хитросплетінь і перетворень, обгорне чистою і ніжною любов'ю до світу добра. Вона триматиме в напрузі найнепосидючішого читача і змусить його «проковтнути» написане до останньої сторінки. Усі ми родом зі свого дитинства. Всі ми, нехай то буде в місті чи в селі, відкриваємо для себе незбагненно-таємничий світ.<

Спомини Никифора Авраменка, написані в рідкісному для української літератури жанрі «документального свідоцтва», вражають своєю відвертістю та безпосередністю. Події в Україні першої половини XX століття постають крізь особистісне сприйняття простої людини, чия молодість припала на буремні роки Визвольної війни. Дитинство в Запоріжжі початку минулого століття, фронти Першої світової, становлення української армії, бої українських військ у 1917–1919 рр., Зимовий похід, еміграція у Польщі — про все це читач дізнається з щирої сповіді учасника тих далеких подій. Упорядковані та підготовлені до друку автором ще на початку 1970-х, спомини стали своєрідним посланням нащадкам у XXI столітті.

Публікується вперше за матеріалами з сімейного архіву сім'ї Авраменків у Познані. Текст подається в оригінальному написанні. Для більш зручного прочитання частково адаптовано до сучасної орфографію та пунктуацію.

Каква е разликата между един Майстор и един редови член на съюза на писателите? Ще получи ли най-накрая покой Пилат Понтийски? Има ли корупция при социализма и как се борят Органите с нея? И какви поразии могат да натворят свитата на Сатаната и две вещици в столицата на световния комунизъм — Москва, там, където всеки следи всекиго, а писането на доноси се счита за граждански дълг!?<