The information contained in this book or books is provided for informational purposes only and includes the book title, author name, and a brief description or abstract. For the full text of the book, please contact the author or publisher.
Українсько-російський договір 1654 року, так само як і наслідки цього договору для України, в усі часи піддавалися найбезсоромнішій фальсифікації. Автор книги відтворює історичну правду про передумови і процедуру його укладання, розкриває державно-політичний характер і юридичну природу, а також тяжкі наслідки договору для українського народу.
Видання розраховане на широке коло читачів.
Тя може да държи всички врати заключени. Може да пази много тайни. Но не може да държи заключени спомените за ужасяващо престъпление, нито да предотврати това да се случи отново.
Убиецът не бърза, когато избира жертвите си. Той не бърза и когато ги убива. Момичето е оставено в такова състояние, че дори на Хари Джордан, ченге от Бостън, му прилошава. Този път, обаче, убиецът е направил грешка.
Жертвата е намерена жива.
Снабден с полицейски профил и рисунка на убиеца, Хари иска национална публичност — такава, каквато може да му осигури Малъри Малоун, „телевизионният детектив“. Нейното шоу е с най-висок рейтинг и пресъздава отвратителни престъпления, използва спомените на свидетели и това понякога е достатъчно, за да се разреши случаят.
Но не и този път.
Този случай е различен за Малъри Малоун, жена, издигнала се със собствени сили. Това ченге е различно. Случаят я плаши, а ченгето започва да се влюбва в нея. Инстинктът й подсказва да бяга. Но убиецът вече знае името й. Адресът й. И тайна, която може да унищожи и двамата.
Повесть датского писателя Е. Амдрупа «В чьих руках был нож» изображает беспринципных аморальных деятелей провинциального городка, которые идут на преступление, чтобы убрать с дороги «чужака» — честного, высоквалифицированного врача.
Повість датського письменника Е. Амдрупа «У чиїх руках був ніж» змальовує безпринципних, аморальних діячів провінційного містечка, які йдуть на злочин, щоб усунути з дороги «чужака» — чесного, висококваліфікованого лікаря.
Недзе, здаецца, у 1958 годзе, калі я быў студэнтам і куды разумнейшы, чым сёньня, мне пашчасьціла зь летнімі заробкамі “па лініі маладзёжнага турызму”. Я суправаджаў групу варшаўскіх студэнтаў і асьпірантаў у паездцы па маршруце Брэст — Масква — Лазараўскае (Чорнае мора). Дзесяць дзён незабыўных уражаньняў, гутарак, сустрэч, дыскусій, каўказскай прыроды, мора. Да мозгу касьцей я быў — савецкі, а маладыя равесьнікі з Польшчы — палякі, а таму вельмі незразумелыя.
Сярод студэнтаў была групка (чалавекі тры-чатыры), якая трымалася наадасобку, не спрачалася, а дыспутавалі яны толькі паміж сабою. “Гэта наша будучае кіно”, сказалі мне. Гэта — той, гэта — той, гэта — Кшыштаф Занусьсі. Цяпер сьмела магу паўтарыць — о, Гэта Кіно! А тады мы нават пагаварыць не пагаварылі як сьлед, толькі пазнаёміліся. І Кшыштаф папрасіў мяне згадзіцца прыняць у падарунак кнігу, якую ён дашле мне па прыезьдзе ў Варшаву. Мы абмяняліся некалькімі лістамі. Кніга прыйшла.
Эта книга о таланте, о сущности таланта, о его механизме, о механизмах его движения к саморастрате (к бездарности) и к самовоплощению (творец). Это не популяризация известных знаний; это совершенно самостоятельное исследование, в результате которого создана рабочая — и до сих пор безотказно действовавшая — модель таланта. Модель, которая позволяет практически каждому из вас вырваться на уровень тех кумиров, на которых сегодня вы смотрите снизу вверх как на избранников судьбы и удачи.
Петнадесетгодишният американец Александър Колд тръгва с баба си, нахаканата журналистика Кейт Колд, на опасна експедиция по Амазонка, организирана от Интернешънъл Джеографик. Тяхната мисия, в която участват още репортер, изследовател-антрополог, местен водач, заедно с дъщеря си Надя, и една очарователна лекарка, е да открият и документират легендарния Йети от сърцето на Амазонка, наречен Звяр — страховит гигант, населяващ най-отдалечените краища на тази област. В тайнствената и необятна джунгла Александър открива един съвсем нов свят, който не познава нито куртоазията, нито лицемерието на цивилизацията. Заедно със своята спътница в пътешествието Надя, Александър се впуска в една задъхана авантюра през мистериозни и девствени територии по поречието на Амазонка, където границите между реалността и съня се размиват, където хора и богове менят местата си, където духовете крачат ръка за ръка с живите.
Безценната статуя на Златния дракон стои скрита от векове в малко и непознато за света кралство сред върховете на Хималаите. Според легендата, обсипаната със скъпоценни камъни реликва, символ на нацията, притежава невероятната способност да предсказва бъдещето. На нея се дължат дългите години мир и безметежно благоденствие по тези земи. Спокойното съществуване на народа обаче изведнъж се оказва застрашено от необузданата човешка алчност.
В „Кралството на Златния дракон“ Исабел Алиенде ни кани да участваме в двойно приключение. Александър Колд, неговата баба Кейт и Надя Сантос, главните герои от „Градът на Зверовете“, отново са заедно и ги очакват нови премеждия, този път сред суровата и девствена природа на Хималаите. Същевременно завладяващото перо на Исабел Алиеде ни разкрива основни положения от будисткото учение в лицето на един лама — учител и духовен водач на Дил Бахадур, младия престолонаследник на Забраненото кралство, когото монахът води по пътя на будизма и му показва стойността на състраданието, природата, живота и мира.
„Чуй ме, Паула. Ще ти разкажа една история, та като се събудиш, да не се чувстваш изгубена.“
Така голямата чилийка Исабел Алиенде започва своя блестящ, сърцераздирателен дневник, който пише, докато 28-годишната й дъщеря Паула лежи в болницата в кома. Като лек срещу болката Алиенде възкресява съдбата на своите предци — многобройна група оригинални, скандални и незабравими роднини — на фона на военния преврат в Чили през 1973 г. и последвалата диктатура. Тук са нейният втори баща, чаровен лъжец, винаги готов да спори, баба й Меме, благословена с различен поглед върху нещата, безобразните вуйчовци, тормозещи Исабел и братята й… Ирония и несравними полети на фантазията се смесват с вледеняващата действителност на смъртоносната болест на Паула, докато авторката рисува пейзажите от детството си в Чили, Ливан, борбата си да намери любовта и после да се отърси от нея, метаморфозата си като писател под влиянието на великия Пабло Неруда.
„Паула“ е въздействаща творба, която се чете със затаен дъх. В нея Алиенде търси измеренията на духовното, като създава свой неповторим свят — добре познатата на читателите от „Къщата на духовете“ и „Ева Луна“ „магическа реалност“.
Нового роману від Юрія Андруховича чекали вже давно, дехто навіть і чекати кинув. Утім, мабуть, ніхто не сподівався такого незвичного Андруховича - хіба тільки ті, хто усвідомлював, що виводити Андруховичеву прозу треба вже не так від бубабістської трилогії, як від "Центрально-східної ревізії" - строгого, піднесеного й скорботного роману, замаскованого під "есей". Окремі фраґменти "Дванадцяти обручів", опубліковані в "Потязі" та "Критиці", тільки збивали з пантелику: лишаючи загальне враження невластивого Андруховичу письма, вони, водночас, були надто різними, аби через ці дві точки отак просто пройшла пряма уявлюваного роману. Тлумачити нову Андруховичеву прозу, здається, значно складніше, ніж старіші його ігрові та постмодерні твори. Вона виразно менш складна і складена, натомість прозоріша й самодостатніша, себто не настільки інтертекстуальна (хоча таки інтертекстуальна), не настільки філологічно залежна (хоча таки залежна), не настільки потребує продовження й доконання в лабиринті схолій і ґлос (хоча таки потребує). Оповіддю тут керує не беззастережна логіка карнавалу, люба молодому й веселому "деміюргові", і не витончена логіка лінґвістики, звична вченому укладачеві антологій, а скептичний і парадоксально іронічний патос зрілого поета, мандрівника світами, розвідника потаємних надр Центральної і просто Европи, який прискіпливо ревізує самі підвалини і цілий фундаментальний лексикон колись баґательного і несуперечливого бубабістського парадизу. Із тієї тотальної ревізії якось непомітно та безпомильно висновується тотальна невідворотність смерти, прикрої, але, поза тим, не жахливої. Для епікурейця Андруховича висновок не сказати б геть зовсім неочікуваний. Зрештою, щойно він закінчив пере(у)кладати свою антологію американської поезії, а хіба О'Гара чи Ешбері не саме цього (хоча не тільки цього) навчають? Ця проза смертна онтологія, власне, і є глибинним сюжетом оповіді, найголовнішим рушієм химерного наративу, і його головним героєм - поруч із іншими дійсними й удаваними постатями, отими зникомими Цумбрунненнами, Пепами, Антоничами, Орфеями - є така собі тлінна людина, певна людина, котра пише роман, подорожує потягом між Сучавою та Бухарестом, іде собі на південь і трохи на захід, аж раптом усвідомлює, що подорож ця - "ніщо інше, як епілог. І тому цей потяг - центральноевропейський, ці кукурудзяні та соняшникові поля за вікном - Румунія, ці сміттєзвалища навколо бетонних почвар - Циганія, а ця нескінченна гориста смуга на обрії - Карпати. Але хто в такому разі цей єдиний у всьому вагоні пасажир, цей я?"
Вірші, вміщені під цією обкладинкою, виникали упродовж доброго десятка років і знаменували собою не завжди поступове та плавне поринання ідеалістичного юнака в досвіди, маски і тексти, в мову, в усе на світі, включно з любов'ю. Між «Піснею мандрівного спудея» чи «Казкарем» (обидва — 1980) і останнім на сьогодні циклом «Індія» (1990) лежить страшенно велика відстань довжиною в молодість. Усе це пережите і прожите. Тому ця книжка, можливо, є шлях. Чи цей шлях завершений?
Жоден шлях завершеним не буває. Даруйте нагадування.
Я відібрав сюди вірші з усіх трьох своїх збірок, але найбільше з останньої. Напевно, не всі з віршів, які ще й тепер мені подобаються, можна тут знайти. Ясна справа, тут немає тих, які тепер уже мені не подобаються. Але навіть у цих, «фаворизованих», я намагався іноді щось і якось позмінювати. Це не було переписування, а швидше переживання наново. Я вдячний нагоді знову побувати т а м.
Залишаюся з любов'ю — до рослин, жаб, каменів і птахів, до трави і покручів, загалом до людей, до блазнів, астрологів і жонглерів, до ангелів, до Антонича, до Львова, до інших міст і країн, до вина поезії й поезії вина, до решти світу. До зустрічей —
Автор
* * *
трава на камені вона
вночі росте у ранах дому
трава лунка немов луна
рослинне тіло в кам'яному
і ми так часто не спимо
і наслухаємо допоки
нічна трава зітхає мов
нічні озера і затоки
себе вганяючи мов клин
у ці крихкі тріскучі плити
запасти в усмішку щілин
триматись каменя і жити
хоча б між рейок і коліс
між днями виникне і снами
висока й чиста ніби ліс
трава яка прийде за нами
We use cookies to understand how you use our site, to personalize content and to improve your experience. By continuing to use our site, you accept our use of cookies and you agree with Privacy Policy and Terms of Use
All languages
English
Español
Deutsch
Français
Bulgaria
Netherlands
Italiano
Hungary
Spanish
România
Українська
Catalonia
Polski
Belarus
Lithuania
Latvia
Serbian
Czech
Esperanto
Portugal
Swedish
Slovensko
Hrvatski
Србија
Latine
Chinese
Ελληνική(Greece)
Uzbek
Norsk
Turkish
Việt Nam
Denmark
Azerbaijan
Qazaqstan
Galician
Chuvashia
Indonesian
Other Languages
