From acclaimed author Ursula K. Le Guin, and with an introduction by Karen Joy Fowler, a collection of thoughts—always adroit, often acerbic—on aging, belief, the state of literature, and the state of the nation. Ursula K. Le Guin has taken readers to imaginary worlds for decades. Now she’s in the last great frontier of life, old age, and exploring new literary territory: the blog, a forum where her voice—sharp, witty, as compassionate as it is critical—shines. No Time to Spare collects the best of Ursula’s blog, presenting perfectly crystallized dispatches on what matters to her now, her concerns with this world, and her wonder at it. On the absurdity of denying your age, she says, If I’m ninety and believe I’m forty-five, I’m headed for a very bad time trying to get out of the bathtub. On cultural perceptions of fantasy: The direction of escape is toward freedom. So what is ‘escapism’ an accusation of? On her new cat: He still won’t sit on a lap… I don’t know if he ever will. He just doesn’t accept the lap hypothesis. On breakfast: Eating an egg from the shell takes not only practice, but resolution, even courage, possibly willingness to commit crime. And on all that is unknown, all that we discover as we muddle through life: How rich we are in knowledge, and in all that lies around us yet to learn. Billionaires, all of us.

C.S. Lewis is widely known for his fiction, especially his stories of science fiction and fantasy, for which he was a pioneering author in an age of realistic fiction. He lays out his theories and philosophy on fiction over the course of nine essays, including this one, On Stories. Along with discussing his own fiction, Lewis reviewed and critiqued works by many of his famous peers, including George Orwell, Charles Williams, Rider Haggard, and his good friend J.R.R. Tolkien, providing a wide-ranging look at what fiction means and how to craft it from one of the masters of his day.

This book contains a selection of the too numerous addresses which Lewis gave during the late war and the years that immediately followed it. All were composed in response to personal requests and for particular audiences, without thought of subsequent publication. As a result, in one or two places they seem to repeat, though they really anticipated, sentences which had already appeared in print. The period from which these pieces date was an exceptional one; and though Lewis do not think to have altered any belief that they embody, he could not totally recapture the tone and temper in which they were written. Nor would those who wanted to have them in a permanent form be pleased with a patchwork. It has therefore seemed better to let them go with only a few verbal corrections.

Нова праця Петра Кралюка — спроба авторського дослідження контроверсійної гоголівської повісті «Тарас Бульба» з погляду ролі цього тексту в культурно-політичному дискурсі як у ХІХ столітті, у добу романтизму, так і в нинішні часи. Дослідник розглядає місце «Тараса Бульби» в різних системах координат: імперській російській, провінційній малоросійській, польській, єврейській тощо. Висловлено сміливі припущення щодо біографії самого Гоголя. Ставиться ціла низка питань про внутрішні інтенції автора повісті; прискіпливий текстуальний аналіз подекуди наштовхує на суперечливі висновки — втім, саме в цій непрямолінійності можна добачати глибину і життєздатність гоголівського твору. Книжка неодмінно збагатить бібліотеку кожного шанувальника української гуманітаристики.

Україну жде погана перспектива в Росії, перспектива темна, як ніч, і тільки нові українські інтеліґентні національні сили світять в тому темному будущому часі, як зірниця ранком. Сходь же, зоре, і поведи за собою пишне літнє гаряче сонце, щоб воно освітило всю Україну, прогнало сумну, пекельну ніч і повело за собою ясний день науки і просвіти – і волі, волі, волі... Наше будуще в чужих руках, але... і в наших! Україна буде й мусить домагатись права свої національности, свого язика в усіх школах і в громадянській жизні, в адміністрації, права вільної преси, права заводити усякі наукові й суспільні товариства, які потрібні для широкого ліберально-проґресивного розвиття усієї маси нації зверху до самого дна.

Львів, 1878

До книжки увійшла вибрана філософська та літературна есеїстика Костянтина Москальця, одного з найяскравіших представників покоління «вісімдесятників», що здобув собі визнання як першорядний поет і прозаїк.

* * *

Костянтин Москалець народився 1963 року в місті Бахмачі на Чернігівщині в родині письменника Вілія Москальця. 1990 року заочно закінчив Літературний інститут у Москві. Як автор і виконавець власних пісень працював кілька років у львівському театрі-кабаре «Не журись!», побувавши з ним на ґастролях у більшості країн Європи. Лауреат фестивалю «Червона рута-89» у номінації «Авторська пісня». Особливої популярності набув його шляґер «Вона» — у виконанні Тараса Чубая та рок-групи «Плач Єремії». Від 1991 року Костянтин Москалець живе в селі Матіївка біля Бахмача, займаючись тільки літературною працею.

Опублікував дві збірки поезій — «Думи» (1989) та «Songe du vieil pelerin» («Пісня старого пілігрима», 1994), повісті «Куди мені подітися?» (1990) та «Досвід коронації» (1994), низку оповідань, філософських та літературно-критичних нарисів. 1995 року за «Досвід коронації» отримав нагороду журналу «Сучасність», а ще через рік ця повість вийшла в США в англійському перекладі Асі Гумецької та Джесіки Тредвей («А Crowning Experience»). Москальцеві твори перекладалися також німецькою («Der Kirschbaum», 1998) та польською («Wiersze», 1995; «Miesiąc miłowania księżycem», 1997) мовами.

_______

На обкладинці використано роботу Миколи Кумановського «Темна українська ніч» (1997)

Нова книга статей та есеїв відомого поета і прозаїка Костянтина Москальця присвячена в основному поетам і поезії. У наші дні, коли навіть поезія сприймається бігло та похапцем, наче в ритмі попси, автор нагадує про іншу музику, про інший підхід — неквапливе і вдумливе прочитання-переживання поетичного тексту. Поезія для Москальця є дивом, і передовсім — таємницею, яка потребує не розгадки, а причетності. Як на полотні майстра, тут для есеїста немає нічого випадкового чи другорядного — однаково інтенсивні та важливі і смислові, і музичні відтінки твору. На сторінках книги не знайдете жодних ієрархій, однак незаперечними «екзистенційними орієнтирами» авторові стали Улюблені — Микола Зеров і Володимир Свідзінський. А також — Грицько Чубай, про надзвичайне раннє обдарування якого Москалець веде мову, не обминаючи гіркого збігу обставин і життєвих перипетій у сутінках застою, піднесення і сум'яття духу. Пронизливо і глибоко написано про поетів-сучасників Наталку Білоцерківець та Людмилу Таран, Володимира Кашку та Василя Герасим'юка, Ігоря Римарука та Івана Малковича. Зацікавлять читачів і роздуми над романом Марка Роберта Стеха «Голос» та книгою прози Миколи Рябчука.

В основі письма Костянтина Москальця лежать тонкий естетичний смак, добра обізнаність із працями з філософії, естетики, культурології, вміння вловлювати тенденції певних літературних явищ, аналітичне мислення. Москалець виявляє високу культуру рецепції, ту культуру, яку в просторі українського слова сповідували його улюблені поети та критики Микола Зеров і Василь Стус. Вагомість цієї есеїстики і літературної критики полягає у поверненні до прямого, безпосереднього бачення, яке пошановує самобутність, індивідуальність усього сущого та спонукає задуматися над універсальними законами світобудови, ведучи до поцінування кожної миті буття.

* * *

Указ Президента України № 124/2015 Про присудження Національної премії України імені Тараса Шевченка

На підставі подання Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка постановляю:

1. Присудити Національну премію України імені Тараса Шевченка 2015 року:

<…> МОСКАЛЬЦЮ Костянтину Вілійовичу, письменникові — за книгу літературної критики та есеїстики «Сполохи».

До книжки увійшли найвідоміша з праць Соломії Павличко «Дискурс модернізму в українській літературі», присвячена дискусійним і досі ще не розв’язаним питанням з історії вітчизняного письменства, а також уперше зібрані її есе й дослідження з проблем української та світової літератури.

Для широкого кола читачів.

* * *

«Літературно-теоретичні та літературознавчі статті й дослідження Соломії Павличко сприяли створенню нового рецепційного клімату для трансформації нашого сприйняття української літератури і, поза всіляким сумнівом, розширили наш горизонт літературних сподівань. Інтелектуальне багатство, динамізм літературно-теоретичних пошуків, постійний творчий неспокій, непересічність мислення, наскрізь модерне світосприйняття засвідчили, що Соломія Павличко відкрила простір нових можливостей для українського літературознавства XXI сторіччя».

Марія Зубрицька

Сённяшні дзень беларускай літаратуры, праблемы узаемаадносін часу і мастацкага пошуку разглядаюцца крытыкам на канкрэтным матэрыяле творчасці беларускіх пісьменнікаў розных пакаленняў — Я. Брыля, І. Шамякіна, П. Панчанкі, М. Танка, І. Чыгрынава, В. Казько, І. Пташнікава, В. Карамазава, А. Кудраўца, Р. Барадуліна, В. Сёмухі, А. Жука, А. Дударава, Я. Янішчыц, В. Коўтун, У. Някляева, Л. Галубовіча, Х. Лялько і інш. 

Рецензія на повість Т.Литовченка

"До комунізму залишилось років п'ятнадцять-двадцять"

Пропоноване наукове дослідження — це ґрунтовний аналіз російського імперського культурознавчого дискурсу, обставин його функціонування в різні історичні епохи і до сьогодні. Авторка торкається широкого кола проблем, пов’язаних з теорією постколоніальних студій, формуванням національної та державницької самосвідомості, відмінностями у ході цих процесів між західноєвропейськими імперіями та Росією.

Книга буде корисною усім, хто цікавиться літературознавством, політологією та іншими дотичними дисциплінами. Вона стане відкриттям для тих, хто шанує свіжі погляди на, здавалося б, давно знані речі.

«Трубадури імперії: російська література і колоніалізм» було перекладено польською у 2000 році. Її праця «Вітольд Гомбрович» (1979) була видана польською у 2002 році.

Ева Томпсон — головний редактор «Sarmatian Review» — періодичного видання центральної та східноєвропейської тематики.

Стаття написана у Варшаві. Вперше надрукована у "Віснику", жовтень 1935.

До книги ввійшли 45 есеїв, які вперше побачили світ у 2012—2013 роках на шпальтах газети «Україна молода» в рубриці «Уроки літератури від Леоніда Ушкалова». У них автор порушує цілу низку питань, важливих для кожної людини: щастя, свобода, любов, правда, поезія, самотність… А героями есеїв є і добре відомі всім класики, зокрема Сковорода, Квітка-Основ’яненко, Шевченко, Гоголь, Драгоманов, Франко, Леся Українка, Кобилянська, Винниченко, Хвильовий, Йогансен, Маланюк, Довженко, Яновський, і куди менше знані автори: Кримський, Шпол, Буревій, Чернов, Теліга, Лівицька-Холодна й інші. Написані в яскравій публіцистичній манері, ці «уроки» незаперечно свідчать про одне: українська літературна традиція від давнини до сьогодні — багата, барвиста і надзвичайно цікава.

Завдяки творчості Мілоша, Ґомбровича, Герберта, Шимборської та інших митців польська література другої половини XX століття ввійшла до числа найвизначніших літератур Європи. Пропонована книжка є першою спробою познайомити українського читача зі своєрідним і все ще не надто розвиненим в Україні жанром есею – жанром, в якому інтелектуальна свобода, спонтанність, віртуозність стилю органічно поєднуються з глибиною думки, проникливістю та ерудицією.

Ця збірка літературно-критичних, теоретико-літературних та філософських текстів Бруно Шульца відкриває нову грань творчості мистця й дозволяє поглянути на нього як на талановитого літературного критика, уважного до сучасного йому літературного дискурсу. Бруно Шульц постає як філософ й теоретик літератури, який створив оригінальну концепцію літературної творчості, запропонував власний інструментарій аналітичного прочитання і рецепції художнього тексту.

Книга адресована літературознавцям та філософам, а також широкому колу гуманітаріїв й усім, хто цікавиться культурою міжвоєнної доби.

_________________________

Поезія — це короткі поєднання сенсу між словами, несподіване відроджування первинних мітів.

Бруно Шульц, «Мітологізація дійсності»

* * *

Є змісти, ніби призначені нам, приготовані, що чекають на нас на самому вступі у життя. Так я у віці восьми років сприймав баладу Ґьоте з усією її метафізикою. Попри напівзрозумілу німецьку, я вловив, відчув сенс і, зворушений до глибини, плакав, коли мені мама її читала.

Такі образи становлять програму, визначають залізний капітал духу, даного нам дуже рано, у формі передчуттів і напівсвідомого досвіду. Гадаю, вся решта життя витрачається нами на те, щоби зінтерпретувати ці з'яви, переглянути їх у всьому змісті, який здобуваємо, провести крізь усі розпинання нашого інтелекту, на які нас вистачає. Ці ранні образи визначають мистцям межі їх творчості. Їхня творчість є дедукцією готових передумов. Потім вони вже не відкривають нічого нового, а тільки вчаться щоразу краще розуміти ще на вступі довірений їм секрет; їхня творчість є постійною екзегезою, коментарем до того єдиного вірша, що їм був заданий. Зрештою, мистецтво не розгадує цього секрету до кінця.

Бруно Шульц до Ст. І. Віткевича

* * *

Кафка напрочуд чітко бачить реалістичну поверхню дійсності, майже напам'ять знає її жестикуляції, всю зовнішню техніку подій та ситуацій з їхніми поєднаннями й переплетеннями, але все це для нього тільки нетривка шкіра без коріння, яку він знімає, наче делікатну паволоку, накладаючи на свій трансцендентний світ, трансплантуючи у свою реальність. Його ставлення до дійсності наскрізь іронічне, зрадливе, сповнене злої волі — ставлення престидижитатора до свого апарату.

Бруно Шульц, «Передмова до польського перекладу „Процесу” Франца Кафки»

All Things Considered features more than thirty columns that G. K. Chesterton wrote for the London Daily News in the years before World War I. Covering a variety of themes, each is written with the same high quality that readers have come to expect of Chesterton. In an essay on canvassing, Chesterton ponders some unusual double standards. In another, he writes about daily annoyances. Another covers literature. But regardless of the topic, each of the essays in All Things Considered is the usual Chesterton masterpiece, tempting the reader to track down even more of the 4,000 newspaper columns penned by Chesterton during his career. G. K. Chesterton is well known as a novelist, essayist, storyteller, poet, philosopher, theologian, historian, artist, and critic. He’s less well-known as a journalist these days, yet all evidence indicates that he viewed his work for the various newspapers as his primary raison-de-etre. Therefore anyone interested in exploring the works of this colossal genius should include a sampling of his newspaper columns along with all of his other brilliant books.

Малады крытык Таццяна Шамякіна звярнула на сябе ўвагу ўменнем тонка адчуваць своеасаблівасць творчай індывідуальнасці пісьменніка. Не выпадкова тэмай яе першай кнігі стаў індывідуальны стылі, і асаблівасці творчай манеры празаікаў М. Стральцова, І. Чыгрынава, І. Пташнікава. Кніга цікавая і для спецыялістаў, і для аматараў літаратуры.