СЛУЖІННЯ

Колись були володарі побожні,
Котрі в полях освячували плуг,
Високу віру і високий дух
В людській душі підтримати спроможні,

Що знали мову сонця і грози,
Що їх законам був за оборонця
Той, що тримав над світом терези
Життя і смерті, місяця і сонця.

Але урвався той священний ряд.
Лишився рід людський напризволяще,
В марноті днів згубивши все найкраще,
Без вівтарів, і святощів, і свят.

Та не урвалась пам’ять про ті дні,
І ми повинні крізь марноти світу
Нести високу святість заповіту,
Навіки в притчі втілену й пісні.

Колись, можливо, зміняться часи,
По самі вінця темрявою повні, —
Почує сонце наші голоси,
Ми принесем дари йому жертовні.