Еволюція не наділила людей здатністю грати у футбол. Щоправда, вона дала ноги, аби бити по м’ячу, лікті, щоби підігрувати собі, коли не бачить суддя, та роти, аби сваритися, але все це дає можливість нам лише практикуватися в штрафних ударах самостійно. Щоб включитися в гру з незнайомцями, яких ми зустрінемо на шкільному подвір’ї в певний день, ми не тільки маємо працювати разом з десятьма товаришами по команді, яких, можливо, ніколи раніше не бачили. Потрібно також знати, що одинадцять гравців команди супротивника грають за тими самими правилами. Інші тварини, які зустрічають незнайомців ритуальною агресією, роблять так переважно інстинктивно – цуценята по всьому світі мають правила бійки, міцно вмонтовані в їхні гени. Але підлітки не мають спеціальних генів для футболу. Проте вони можуть грати із геть незнайомими людьми, бо всі вони засвоїли однаковий набір ідей щодо футболу. Ці ідеї є цілком вигаданими, але якщо всі їх поділяють, ми всі можемо грати в цю гру.

Те саме більшою мірою справедливо для царств, церков та торговельних зв’язків, лише з однією важливою різницею. Правила футболу відносно прості та чіткі, що дуже нагадує правила, потрібні для співпраці в групі мисливців-збирачів або невеликому селі. Кожен гравець може легко зберігати їх у своєму мозку, і там усе одно залишатиметься місце для пісень, образів та переліку покупок. Але великі системи співпраці, що включають в себе не двадцять двох, а тисячі чи навіть мільйони людей, потребують обробки та зберігання величезних обсягів інформації, значно більше, ніж може вмістити та обробити мозок будь-якої однієї людини.

Великі суспільства, виявлені в деяких інших видів, таких як мурахи та бджоли, є стабільними та гнучкими тому, що більшість інформації, потрібної для їх підтримки, закодовано в геномі. Личинка самиці медоносної бджоли, наприклад, може вирости в матку або робочу бджолу, залежно від їжі, якою харчується. Її ДНК програмує необхідні лінії поведінки для обох ролей – чи то королівський етикет, чи то пролетарська старанність. Вулики можуть бути дуже складними соціальними структурами, що вміщують багато різних видів робочих бджіл, наприклад збирачок нектару, годувальниць та прибиральниць. Але поки що дослідники не зуміли виявити бджіл-юристів. Бджолам не потрібні юристи, бо не існує жодної небезпеки, що вони можуть спробувати якось обійти конституцію вулика, відмовивши прибиральницям у їхніх правах на життя, свободу та прагнення до щастя.

А от люди чинять так постійно. Через те, що соціальний лад розумних є уявним, люди не здатні зберігати важливу для бігу інформацію, просто роблячи копії своєї ДНК та передаючи їх потомству. Для підтримки законів, звичаїв, процедур та манер потрібні свідомі зусилля, інакше соціальний лад швидко зазнає краху. Приміром, правитель Хаммурапі постановив, що люди діляться на знать, міщан та рабів. Це не є природним поділом – жодних його слідів у людському геномі немає. Якби вавилоняни не зуміли запам’ятати цю «істину», їхнє суспільство могло би припинити своє функціонування. Так само, коли Хаммурапі передав свою ДНК потомству, це не закодувало його постанову про те, що знатний чоловік, який убив міщанку, заплатить тридцять шекелів срібла. Хаммурапі довелося спеціально проінструктувати своїх синів щодо законів його імперії, а потім його сини та онуки мали зробити те саме.

Імперії генерують величезні обсяги інформації. Крім законів, вони мають також вести записи щодо товарообігу й податків, облік військових припасів та торговельних суден, календарі свят та перемог. Протягом мільйонів років люди зберігали інформацію в єдиному місці – своїх мізках. На жаль, людський мозок не є добрим пристроєм для зберігання баз даних імперського розміру. На те є три основні причини.

По-перше, його місткість обмежена. Дійсно, деякі люди мають дивовижну пам’ять, а в давні часи були навіть професійні запам’ятовувачі, які могли зберігати у своїх головах топографічні дані цілих провінцій та кодекси законів цілих держав. Однак існує межа, подолати яку не здатні навіть найкращі майстри запам’ятовування. Якийсь адвокат може знати напам’ять увесь кодекс законів штату Массачусетс, але аж ніяк не деталі кожного процесу, що мав там місце, починаючи з судів над відьмами в Салемі.

По-друге, люди помирають, і їхні мізки помирають разом із ними. Будь-яка інформація, збережена в мозку окремої людини, буде стерта менш ніж через століття. Можливо, звичайно, передавати спогади від одного мозку до іншого, але після кількох таких передач інформація має тенденцію викривлятися або втрачатися.

По-третє, найважливішим є те, що людський мозок пристосований для зберігання та обробки лише конкретних типів інформації. Щоби вижити, давні мисливці-збирачі мали пам’ятати форми, якості та схеми поведінки тисяч видів рослин і тварин. Вони мали пам’ятати, що зморшкуватий жовтий гриб, що росте восени під в’язом, найпевніше, є отруйним, тоді як схожий на нього гриб, який росте взимку під дубом, добре допомагає від болю в шлунку. Мисливці-збирачі також мали враховувати думку та стосунки кількох десятків членів своєї групи. Якщо Люсі потребувала допомоги якогось члена групи, щоби припинити переслідування з боку Джона, для неї було важливо пам’ятати, що минулого тижня Джон посварився з Мері, а тому вона цілком може стати її завзятою союзницею. Відповідно, еволюційні тиски адаптували людський мозок для зберігання величезних обсягів ботанічної, зоологічної, топографічної та соціальної інформації.

Але, коли на початку Сільськогосподарської революції почали з’являтися особливо складні суспільства, життєво важливим став абсолютно новий тип інформації – числа. Мисливцям-збирачам ніколи не доводилося мати справу з великими обсягами математичних даних. Нікому з них не треба було пам’ятати, скажімо, кількість плодів на кожному дереві в лісі. Тому людські мізки не адаптувалися для зберігання та обробки чисел. Але для підтримки функціонування великого царства математичні дані були життєво необхідними. Видавати закони та розповідати історії про богів-охоронців було замало. Треба було ще збирати податки. А щоб оподатковувати сотні тисяч людей, важливо було збирати дані про їхні прибутки та майно; дані про внесені платежі; дані про заборгованості, борги та штрафи; дані про знижки та пільги. Усе це складалось у мільйони біт інформації, які треба зберігати та обробляти. Без цього держава ніколи б не знала, якими ресурсами вона володіє і які ресурси може отримати. А на потребу запам’ятовувати, пригадувати та обробляти всі ці числа, мозок більшості людей реагує перевантаженням та засинанням.

Таке розумове обмеження сильно стримувало розмір та складність людських колективів. Коли кількість людей та майна в певному суспільстві перетинала критичний поріг, перед суспільством поставала необхідність зберігати та обробляти великі обсяги математичних даних. Оскільки людський мозок не міг із цим впоратися, система давала збій. Тому, навіть через тисячі років після Сільськогосподарської революції, соціальні організації людей залишалися відносно невеликими та простими.

Першими, хто подолав цю проблему, стали давні шумери, які жили на півдні Месопотамії. Теплий клімат та родючі ґрунти тих місць давали людям можливість збирати багаті врожаї та жити у процвітаючих містечках. У міру того, як зростала кількість населення, те саме робила й кількість інформації, потрібна для узгодження їхніх справ. Між 3500 та 3000 роками до нашої ери якісь невідомі шумерські генії винайшли систему зберігання та обробки інформації за межами їхніх мізків, пристосовану мати справу з великими обсягами математичних даних. Таким чином, люди звільнили свій соціальний лад від обмежень людського мозку, відкривши шлях для виникнення великих міст, царств та імперій. Винайдена шумерами система обробки даних називалася «писемність».

Писемність являє собою спосіб зберігання інформації за допомогою матеріальних знаків. Шумерська система письма робила це шляхом поєднання двох типів знаків, витиснутих на глиняних табличках. Один тип знаків являв собою цифри. Вони мали знаки для 1, 10, 60, 600, 3600 та 36 000. (Шумери використовували поєднання шісткової та десяткової систем числення. Їхня шісткова система залишила нам у спадок кілька важливих речей, таких як поділ доби на двадцять чотири години та кола на 360 градусів). Інший тип знаків – зображення людей, тварин, товарів, місцевості, дат та ін. Поєднуючи обидва типи знаків, шумери були здатні зберігати значно більше даних, ніж міг запам’ятати будь-який людський мозок або закодувати будь-який ланцюжок ДНК.

На цій ранній стадії писемність зводилася лише до фактів та цифр. Великий шумерський роман, якщо такий колись існував, не був написаний на глиняних табличках. Писання було заняттям довгим, та й читачі не штовхалися, а тому ніхто не вважав за потрібне використовувати його для чогось іншого, крім як необхідних записів. Якщо ми поглянемо на перші слова мудрості, що дійшли до нас від людей, які жили п’ять тисяч років тому, то будемо сильно розчаровані. У найпершому повідомленні, залишеному нашими предками, можна прочитати, наприклад, таке: «29 086 мірок ячменю 37 місяців Кушим». Найімовірніше, це слід розуміти так: «За 37 місяців усього було отримано 29 086 мірок ячменю. Підписано, Кушим». На жаль, перші тексти історії не містять ані філософських ідей, ані поезії, легенд, законів чи хоча б даних про царські тріумфи. Це нудні економічні документи, де йдеться про сплату податків, накопичення боргів та власність на майно.

З тих давніх часів до нас дійшов лише один інший тип письма, і він є ще менш захопливим: слова, які знову й знову копіюються учнями писарів під час навчальних вправ. Навіть якби якийсь знуджений студент захотів записати свої вірші, замість того щоб копіювати закладну, він би не зміг це зробити. Найдавніша шумерська писемність являла собою скоріше частковий, а не повний шрифт. Повний шрифт – це система матеріальних знаків, здатна більш-менш повно передати розмовну мову. Таким чином, вона може передати все, що кажуть люди, включаючи вірші. Натомість частковий шрифт – це система матеріальних знаків, здатна передавати лише конкретні типи інформації, що стосуються обмеженої сфери діяльності. Латинський шрифт, давні єгипетський ієрогліфи та шрифт Брайля є повними. Їх можна використовувати для написання податкових відомостей, любовних поем, книг з історії, рецептів різних страв та торговельних законів. Натомість найдавніший шумерський шрифт, сучасні математичні символи та нотне письмо є частковими. Математичний шрифт підходить для обчислень, але ним не можна записати вірші.

Шумерів не турбувало, що їхній шрифт був непридатний для написання поезії. Вони винайшли його, не щоб копіювати розмовну мову, а радше для речей, на які розмовна мова була не здатна. Існувало кілька культур, наприклад, у доколумбових Андах, які використовували лише часткові шрифти протягом своєї історії, геть не переймаючись через їхню обмеженість та не потребуючи повної версії. Андський шрифт дуже відрізнявся від свого шумерського аналога. По суті, він був настільки іншим, що багато людей могли б заявити, що це взагалі не шрифт. Він не писався на глиняних табличках або аркушах паперу. Натомість він писався за допомогою вузликів на кольорових мотузках, що називалися кіпу. Кожна кіпу складалась із багатьох мотузок різного кольору, виготовлених з вовни або бавовни. На кожній мотузці в різних місцях зав’язувалось кілька вузликів. Одна кіпу могла містити сотні мотузок та тисячі вузликів. Поєднання різних вузликів на різних мотузках різного кольору уможливлювало запис великих обсягів математичних даних, наприклад про збирання податків та власність на майно.^[45]

Сотні, можливо, навіть тисячі років кіпу були життєво необхідними для успішного функціонування великих міст, царств та імперій.^[46] Повністю свій потенціал вони розкрили за часів Імперії інків, яка правила 10–12 мільйонами людей та охоплювала територію нинішніх Перу, Еквадору та Болівії, а також окремі райони Чилі, Аргентини та Колумбії. Завдяки кіпу інки зберігали та обробляли великі обсяги даних, без яких вони були б не спроможні підтримувати складну адміністративну машину, якої конче потребувала імперія такого розміру.

Фактично кіпу були настільки ефективним та точним типом письма, що в перші роки після іспанського завоювання Південної Америки іспанці самі використовували їх для керування новою імперією. Проблема полягала в тому, що іспанці не вміли писати та читати кіпу, а тому залежали в цьому від місцевих професіоналів. Нові правителі континенту розуміли, що це ставить їх у непевне становище – місцеві експерти з кіпу могли легко дезінформувати та дурити своїх повелителів. Тому, щойно іспанський домініон міцніше встав на ноги, від кіпу відмовилися на користь латинського шрифту та цифр. Іспанську окупацію пережило дуже мало кіпу, а більшість із того, що залишилося, розшифровці не підлягає. Тому, на жаль, сьогодні можна сказати, що мистецтво письма кіпу втрачено.

Урешті-решт, у месопотамців почали виникати бажання записати щось інше, крім занудних математичних даних. Між 3000 та 2500 роками до нашої ери до шумерської системи письма додавалось дедалі більше знаків, поступово трансформуючи її в повний шрифт, який ми сьогодні називаємо клинописом. До 2500 року до нашої ери царі використовували клинопис для видання указів, священики – для запису пророцтв, а менш шляхетні громадяни – для написання особистих листів. Приблизно в той самий час єгиптяни розробили інший різновид повного шрифту, відомий як ієрогліфи. Інші повні шрифти з’явилися також у Китаї приблизно 1200 років до нашої ери та в Центральній Америці приблизно у 1000 – 500 роках до нашої ери.

З цих вихідних центрів повні шрифти поширилися далеко на інші території, набуваючи різноманітних нових форм та пристосовуючись до нових завдань. Люди почали писати вірші, книги з історії, романси, драми, передбачення та кулінарні книги. Однак найважливішим завданням письма залишалося зберігання величезних обсягів математичних даних, і в цьому прерогативу мав частковий шрифт. Єврейська Біблія, грецька Іліада, індійська Махабхарата та буддистська Тіпітіка починалися як усні твори. Протягом багатьох поколінь вони передавалися з вуст в уста і могли б продовжувати своє існування, навіть якби писемність не була винайдена. Натомість податкові відомості та складні бюрократії народилися разом із частковим шрифтом і нерозривно пов’язані з ним до наших днів, неначе сіамські близнюки (візьміть, скажімо, зашифроване введення інформації в комп’ютеризованих базах даних та динамічних таблицях).

З плином часу записувалося дедалі більше речей, адміністративні архіви зросли до величезних розмірів, спричинивши нові проблеми. Інформацію, яка зберігається в мозку людини, знайти легко. Мій мозок зберігає мільярди біт даних. Проте я можу швидко, майже миттєво згадати назву італійської столиці, одразу після того пригадати, що я робив 11 вересня 2001 року, а потім відновити в пам’яті маршрут, що веде від мого будинку до Єврейського університету в Єрусалимі. Як саме мозок це робить, залишається таємницею, але ми всі знаємо, що його пошукова система є напрочуд ефективною. Щоправда, за винятком моментів, коли ви намагаєтесь пригадати, де поклали ключі від машини.

Але як знайти та відтворити інформацію, що зберігається на переплутаних кольорових мотузках кіпу або глиняних табличках? Якщо у вас лише десять або сто табличок, це не проблема. Але що, коли ви назбирали їх тисячі, як зробив один сучасник Хаммурапі, правитель царства Марі на ім’я Зімрі-лім?

Уявіть на хвилинку, що зараз 1776 рік до нашої ери. Двоє марійців сваряться щодо володіння пшеничним полем. Яків наполягає, що він купив це поле в Ісава тридцять років тому. Ісав заперечує, що насправді він здав це поле Якову в оренду на термін у тридцять років і що тепер, коли цей термін закінчується, він має намір повернути свою власність собі. Вони кричать та сваряться і навіть починають уже штовхати один одного, а потім вирішують, що цю суперечку можна розв’язати, якщо піти до царського архіву, де зібрано всі угоди та заставні щодо нерухомого майна царства. Прийшовши до архіву, вони тикаються від одного посадовця до іншого. Вони стоять у черзі, перечікують кілька перерв на трав’яний чай, їм кажуть прийти завтра. Врешті-решт їх приймає непривітний буркотливий клерк, який погоджується знайти відповідну глиняну табличку. Він відчиняє двері та заводить їх до величезної зали, від підлоги до стелі заставленої рядами з тисяч глиняних табличок. Не дивно, що на обличчі в клерка така кисла міна. Як, скажіть, будь ласка, знайти йому тут угоду про якесь спірне пшеничне поле, укладену тридцять років тому? Навіть якщо він її знайде, як перевірити, що табличка тридцятирічної давнини є останнім документом стосовно поля, про яке йдеться? Якщо ж він не зможе її знайти, то чи буде це доказом, що Ісав ніколи не продавав або не здавав своє поле в оренду? Або лише, що документ загубився чи, може, розкис, коли архів залило дощем?

Зрозуміло, що простого відтиску записів на глині замало, щоб гарантувати ефективну, точну та зручну обробку даних. Така обробка вимагає методів організації, на кшталт каталогів та картотек; відтворення інформації, на кшталт фотокопірувальних машин; швидкого та точного пошуку, на кшталт комп’ютерних алгоритмів; а також педантичних (але життєрадісних) архіваріусів, які вміли б цими інструментами користуватися.

Винайдення таких методів виявилося справою значно складнішою, ніж винайдення письма. Багато систем письма були розроблені незалежно, в культурах, віддалених одна від одної в часі та просторі. Кожне десятиліття археологи виявляють ще кілька забутих шрифтів. Деякі з них можуть бути навіть старішими за шумерські подряпини на глині. Але більшість із них залишається лише цікавинками, бо ті, хто їх винайшов, не зуміли розробити ефективні способи каталогізації та пошуку даних. Шумерів, фараонівський Єгипет, давній Китай та Імперію інків відрізняє те, що ці культури впровадили чудові техніки архівації, каталогізації та пошуку письмових записів. Вони також дбали про підготовку писарів, клерків, архіваріусів та діловодів.

Ось зразок письмової вправи зі школи в давній Месопотамії, знайдений сучасними археологами, який дозволяє нам поглянути на життя її учнів 4 тисячі років тому:

Давні писарі навчалися не просто читати й писати, але й користуватися каталогами, словниками, календарями, формами і табличками. Вони вивчали та опановували техніки каталогізації, пошуку та обробки інформації, дуже відмінні від тих, які використовував людський мозок. У мозку всі дані вільно асоційовані. Коли я йду з дружиною оформляти іпотеку на наш новий будинок, то згадую про перше місце, де ми жили разом, що нагадує мені про наш медовий місяць в Новому Орлеані, що нагадує мені про алігаторів, що нагадує мені про драконів, що нагадує мені про «Кільце Нібелунгів», і раптом, не встигнувши це усвідомити, я починаю мугикати лейтмотив Зігфрида перед спантеличеним банківським клерком. У діловодів, проте, всі речі повинні зберігатись окремо: одна шухляда для іпотечних договорів на будинок, інша – для шлюбних свідоцтв, третя – для податкових звітів, а четверта – для судових позовів. Інакше як там можна щось знайти? Речі, що мають стосунок більш ніж до однієї шухляди, приміром музичні твори Вагнера (до якої б категорії їх віднести: «музика», «театр» чи, може, взагалі якоїсь нової?), жахливо все ускладнюють. Тому люди вічно додають, прибирають та перетрушують свої шухляди.

Щоби така система шухляд нормально функціонувала, люди, які нею оперували, змушені були перепрограмуватись, припинивши мислити як люди та почавши мислити як клерки та бухгалтери. Як відомо всім з давніх часів і понині, клерки та бухгалтери думають не так, як люди. Вони думають як картотечні шафи. Це не їхня провина. Якщо вони не думатимуть таким чином, усі їхні шухляди перемішаються й вони не зможуть надавати послуги, яких вимагає від них уряд, їхня компанія чи організація. У цьому й полягає найважливіший вплив шрифту на історію людства: він поступово змінив спосіб мислення та світогляд людей. Вільні асоціації та цілісні думки поступилися місцем розмежуванню та бюрократії.

Століттями бюрократичні методи обробки даних віддалялися від природного способу мислення людей, набувши ще більшої важливості. Переламний момент стався десь перед ІХ століттям, коли було винайдено новий частковий шрифт, який дозволяв зберігати та обробляти математичні дані з безпрецедентною ефективністю. Цей частковий шрифт складався з десяти знаків – цифр від 0 до 9. Збиває з пантелику те, що ці знаки відомі як арабські цифри, хоча винайшли їх індуси (ще більше збиває з пантелику те, що сучасні араби використовують набір цифр, вигляд яких дуже відрізняється від західних). Але вся слава дісталась арабам, бо, дізнавшись про цю систему після вторгнення в Індію, вони зрозуміли її корисність, очистили та поширили по всьому Близькому Сходу, а потім і в Європі. Коли пізніше до арабських цифр додалися кілька інших знаків (такі як знаки додавання, віднімання та множення), виникла основа сучасного математичного запису.

Хоча ця система письма залишалася частковим шрифтом, вона стала домінантною мовою в світі. Сьогодні майже всі держави, компанії, організації та інституції – якою б мовою вони не говорили: арабською, гінді, англійською чи норвезькою – використовують математичний шрифт для запису та обробки даних. Кожна частка інформації, яку можна передати математичним шрифтом, зберігається, поширюється та обробляється просто з приголомшливою швидкістю та ефективністю.

Відповідно людина, яка бажає впливати на рішення урядів, організацій та компаній, повинна навчитися говорити цифрами. Експерти роблять усе можливе, щоби передати цифрами навіть такі ідеї, як «бідність», «щастя» та «чесність» («межа бідності», «суб’єктивні рівні добробуту», «кредитний рейтинг»). Цілі галузі знань, таких як фізика та інженерія, майже повністю втратили зв’язок із розмовною людською мовою, а спираються виключно на математичний шрифт.

Порівняно нещодавно математичний шрифт породив революційну систему письма – комп’ютеризований бінарний або двійковий шрифт лише з двох знаків: 0 та 1. Слова, які я зараз набираю на своїй клавіатурі, записуються моїм комп’ютером у вигляді різних комбінацій 0 та 1.

Писемність народилась як слуга людської свідомості, але поступово перетворюється на її господаря. Нашим комп’ютерам важко зрозуміти, як Homo sapiens говорить, відчуває та мріє. Тому ми навчаємо Homo sapiens говорити, відчувати та мріяти мовою цифр, яку можуть зрозуміти комп’ютери.

І це ще не кінець. Галузь штучного інтелекту шукає можливості створити новий вид інтелекту, оснований виключно на двійковому шрифті комп’ютерів. Фантастичні фільми, наприклад «Матриця» та «Термінатор», розповідають про день у недалекому майбутньому, коли двійковий шрифт скидає ярмо людства. Люди намагаються відновити контроль над бунтівним шрифтом, а той відповідає спробою стерти людську расу з лиця землі.