Розділ 5

Біля столової знаходилася бібліотека, хоча це була більше кімната відпочинку. Але чомусь так її називав Трес. Може тому що там можна було послухати та почитати. Друзі влаштувалися в зручних кріслах. Пот та Трес один одного не розуміли, і Селбіту приходилося дублювати сказане. Проте розмова проходила жваво. Вони коротко ввели Поттера в курс подій. В кінці Боррет промовив:

– Давайте поговоримо про нашу безпеку. Ми знаходимося в повному віддаленні від всіх об'єктів які зустрічаються в просторі. Долетіти на будь-якому типі космічних кораблів сюди не можливо. Так що інтервенція з зовні, нам, думаю, не загрожує, хоча це можливо. Найімовірніший шлях нападу – через камеру пересилки. Як можна вберегтися від цього?

- Ну, це можна вирішити легко. - сказав Пот. – давайте просто відключимо.

- Цього зробити не вийде. - Сказав Трес. - Можна відключити її на пересилання, а на прийом вона працюватиме завжди.

- А чому так? – здивувався Поттер.

- Вся справа в процесі пересилки. Детальніше я вам поясню потім, а зараз приймемо це як факт. Що ще можна зробити?

- Можна поламати. – запропонував Пот.

- Це теж не потрібно робити. Нам коли не будь звідси треба буде вибратися. – відповів Боррет.

- А як можуть нас знайти, якщо немає координат? Чи ви думаєте що бомба не спрацювала? - Запитав Селбіт.

- Вона не могла не спрацювати, тому що я полив пакети кислотою, яка вступає в реакцію з будь-яким з двох компонентів і спалахує. А якщо змішалися всі три, то там був такий феєрверк...

- Але ж вона могла не спрацювати? - спитав знову Сел.

- Ні. – однозначно відповів Хаб.

— Але її могли знешкодити? – сказав Тресан.

- Могли. – погодився Поттер. - Якщо щось запідозрили. Але цей дурень, я впевнений, нічого не бачив.

- Я в цьому не сумніваюсь. - Сказав Трес. – І мені здається, що все спрацювало, бо до цього часу в нас вже були б гості. Але потрібно передбачити всі варіанти. Від цього залежить наше майбутнє. Тому обіграємо ситуацію, що їм відомі наші координати. Що далі?

- А не можна зробити так, що б все, що прислали до нас, відразу відсилалося назад? - Запитав Ксайд.

- Хороша думка! - вигукнув професор. - Для цього потрібно запрограмувати камеру на автоматичну пересилку в інше місце.

– Тоді пішли. - піднявся Пот. - Скільки залишилося до прибуття господарів наших тіл?

Вони попрямували до камери прибуття.

- Приблизно годин двадцять п'ять, тридцять.

- Ваша і наша години сильно відрізняється?

– Ні, майже рівні.

Біля входу в коридор, що вів до камери, Пот всіх зупинив.

– Треба бути обережними. Я піду першим. Є якась зброя?

- Ні. - відповів Трес. – я заблокував двері і якби хтось був, далі камери він не піде.

- Добре, пішли.

Поттер обережно виглянув, тихо пробрався до дверей камери та прислухався. Жодного шуму. Підійшли Ксайд та Тресан. Трес прошепотів:

- З лабораторії можна подивитися хто є в кімнаті пересилки та розблокувати двері.

Все було спокійно. Відвідувачів не виявили. Тресан зайнявся програмуванням камери на автоматичне пересилання, тому що в теперішньому варіанті ця функція відсутня. Поттер і Ксайд вирішили чергувати біля пульта, щоб в разі чого зробити пересилку вручну. Пот чергував першим. Ксайд пішов відсипатися. Через шість годин заступив Сел. Нарешті Тресан сказав що програма готова і можна рнозслабитися. Але Хаб запропонував ще добу вести чергування. Всі погодилися. Так як робити нічого, то на місці чергування перебували всі. Хаб відкрутив від стола ніжки щоб мати хоч якусь зброю.

- Тресан, чому не можна відключити камеру пересилки? – спитав Сел.

- Як я казав, справа в самому процесі пересилання, а точніше в матерії простору. В вашому світі є слово вакуум, яке, якщо я не помиляюся, означає порожнечу і яке підходить для нашого розуміння простору. Так от ця порожнеча не є порожнечею. Дійсно, там немає нічого, але одночасно там є всі елементи які існують в природі. Вони знаходяться в іншому стані, інертному по відношенню до нашої матерії і не взаємодіють з нею. На цьому факті і базуються наші знання простору. Звісно, це зараз все просто, а для нашої цивілізації ці знання діставалися по крупинкам. Знання нагромаджувалися дуже довго, і пов'язано це було не з тим, що ми не хотіли чи були ліниві, а з енергетичними витратами. Вони були дуже великі. Це тепер, завдяки тому ж простору, ми маємо безмежні ресурси енергії. Ви навіть уявити не можете наскільки безмежні, але це так. А в ті часи для секундного експерименту потрібно було десятиліттями нагромаджувати енергію. І не завжди експеримент був вдалим. Але повернімося до камери пересилки. Пересилання об'єкта можна проілюструвати таким прикладом. Візьмемо трубу і заповнимо кульками які по діаметру рівні з діаметром отвору. Коли труба повністю заповнена, то при заштовхуванні кульки з одного боку, з іншої сторони кулька буде випадати. І це відбувається одночасно. Цей приклад дає уявлення про пересилання. Ми втискаємо об'єкт в простір з одного боку, і його точна копія вискакує з іншого. Процес відбувається майже миттєво а відстань залежить від кількості енергії. Це в загальних рисах. Насправді все значно складніше, і існує маса нюансів при розрахунках. Але в результаті ми маємо ідеальний засіб пересування на будь-які відстані. Тому не можна відключити камеру на прийом, тому що вона є лише орієнтиром, куди спрямований інший кінець так би мовити «просторової труби». Поламати також не вийде бо ефект маяка закладено в матеріалі камери, який є перехідним шлюзом і фільтром між різними станами матерії. Але навіть якби ми все-таки прибрали камеру, при відомих координатах сюди можна потрапити з точністю в пів світлового року. А це відстань яку цілком можна подолати на наших космічних кораблях.

- Дуже цікаво. – сказав Ксайд. - А звідки ви знаєте про наше слово "вакуум"?

- Тому що я відвідував вашу планету вже кілька разів і читав вашу літературу, особливо ту, що пише про досягнення науки.

- Ви що, читаєте по-нашому? – здивувався Поттер.

- Зараз ні, але в тілі, що я був у вас, то читав. Я також і писав, і говорив.

– А чому тут не можете?

- Тому що там спеціальне тіло, вирощене з біологічного матеріалу аборигенів із добавлянням особливих генів, завдяки яким мозок автоматично транслює вашу мову в наші зорові образи, і навпаки, але вже через голосові зв'язки.

– Це як у мене зараз? - Запитав Сел.

- Так, лише у вас не добавлений голосовий варіант.

– І що, часто бували? – спитав Пот.

- Чотири рази, включаючи останній. До речі, про яку книгу ви говорили де написано, як можна перебратися в наш світ?

- Про Біблію. – посміхнувся Сел.

- Про Біблію? – здивувався професор і стукнув себе по чолі. - Боже, який я ідіот, як же я раніше не здогадався. Тепер було б все інакше. А чому ви зразу не сказали?

- Ви не давали мені говорити. - Відповів Селбіт.

- Бо ти не був лаконічним. В мене не було часу слухати твої довгі розмови. Але чому ви так поводилися?

- Як так?

- Ну, казали, що знаєте мене, знаєте чим я займаюся та що в залі знаходиться… і взагалі так мене дурили? Хіба це звичайна ваша поведінка з незнайомою людиною? Наскільки я знаю, ваше людство поводиться інакше.

- Абсолютно вірно. - Погодився Ксайд. - і ми поводилися б інакше якби не ваш вигляд.

- А що мій вигляд? – не зрозумів Боррет.

- Ви виглядали як апостол Петро. – сказав Поттер.

- Ви маєте на увазі біблійного святого? - уточнив Боррет.

- Так, того самого святого. І побачивши його, тобто вас, ми подумали, що померли.

- То це тому ви так пильно мене розглядали коли я перший раз появився?

- Саме тому. А коли ви згадали про хвіст, ми були впевнені що вже на тому світі. - Посміхнувся Сел.

- Тим більше, що з великої зали несло сіркою та сипало іскрами як з пекла. - додав Пот.

- То ви мали на увазі пекло, коли говорили що знаєте що там знаходиться, хоча поняття не мали що це трансмітер?

– Не мали. - Погодився Сел.

- Ні, я ідіот... - Знову почав професор, а потім задумався і вже спокійно продовжив. - Але, якщо дивитися з іншого боку, то зараз я напевно перебував би в біоконтейнері. Мої роботи привласнив би собі Фосорк, а ідіот Друв будував би нові божевільні плани окупації вашого всесвіту. А так я притягнув вас, і цим змінив перебіг подій. Тепер треба протриматися всього тиждень і тоді замість теперішнього керівника інституту охорони виберуть нового. Є надія що це буде зовсім інша людина, бо таким божевільним є тільки Друв. Божевільнішим є генерал Ракс, права рука Друва, але він тупий і керувати не може, хоча хороший виконавець. Але навіть май він талант керівника, за нашими законами військовим заборонено займати цивільні посади.

- А якби ви нас сюди не притягли, то ми були б зараз дома і не ховалися в найдальшому куточку вашого всесвіту. – буркнув Поттер.

- Якби ви піднялися коли я вас будив і просив допомоги, то ви також були б вдома. - огризнувся Боррет. - Але ви набралися як свині і вам було на все плювати.

– Можна було ще раз розбудити. – ображено пробубнів Пот.

– В мене не було часу.

– Там що, горіло? - вигукнув Селбіт, і тут же додав. – Хоча так, горіло. Іскри та дим летіли як з плавильного цеху.

- Не в цьому справа. - відповів Тресан. – смерділо сіркою тому що машина, яка стежить за порядком та чистотою, заробляла дірку, тобто заливала розплавленим гранітом завал, який довелося для цього зробити. Іскри летіли тому, що машина шліфувала та робила потрібну кривизну стіни. До речі, я вам хотів доручити зробити обвал породи, коли просив допомогу. Вам потрібно було встановити заряд на глибах що відкололися. Вибух керований і дозволяє нагромадити скелі щоб закрити отвір. Ви би залишилися ззовні, а мені не потрібно було б дертися по скалах. Та ви були ще ті свині. Але поспішав я зовсім з іншої причини. Вся справа в переході між нашими всесвітами. Є два варіанти переходу. Швидкий і повільний. Коли я залишаю тіло при швидкому переході і перебуваю у вашому всесвіті, то час для нього, тобто для мого тіла, прискорюється катастрофічно, і співвідношення становить приблизно один до сімсот двадцяти, це означає, що якщо я у вас один день, вірніше добу, то тут для мене минуло б два роки. Ви бачили Фосорка, він виглядає молодшим за мене, а ми з ним ровесники. І це завдяки тим, загалом дванадцяти дням швидких переходів, що я провів проводячи ремонтні роботи у вашому всесвіті. Хоча після повернення тіло починає молодіти, але цей процес значно повільніший ніж старіння.

- Мене цікавить питання. - промовив Поттер. – чому ваше тіло старіє, а ті що знаходяться поряд не старіють, адже вони і тіло знаходяться в одному всесвіті? Роки, що пройшли для вашого тіла, пройшли і для решту, чи не так?

- Не так. - відповів Тресан. - Для інших проходить той же час, що і для мене у вашому всесвіті, тобто та сама доба, але для тіла час прискорюється, старіє тільки воно. До речі на рахунок Фосорка. Як я зрозумів, це він організував втечу?

- Так він. І ще він просив передати вам, що приносить свої вибачення…

- Вибачення! – схопився Боррет. – А знаєте скільки шкоди він завдав науці підтримуючи недоумка Друва? А скільки геніальних розумів потрапили до біоконтейнера чи були взагалі стерті? І він ще вибачається?

- І що він завжди був на вашому боці і залишиться до кінця. - Закінчив Селбіт.

- На моєму боці? – обурився Боррет. - А хто зарізав мій проект вивчення впливу трансмітерних переходів на організм людини? Хто забрав цю саму лабораторію, де ми зараз, і яку я сам особисто оснастив для потреб Інституту Охорони? І слава Всевишньому, що ця лабораторія з невідомої причини пропала. І ви кажете, що він на моїй стороні? Якщо це так, тоді чому я в бігах, адже він найближчий негласний радник керівника інституту охорони? Колись ми були друзями. Чому ми тепер вороги, якщо він на моєму боці?

- Але ви не в біоконтейнері, хіба не так? - промовив Поттер. – І як я зрозумів, ви досі мали змогу проводити дослідження?

- Ну і що з цього? Рут з лабораторії пішов, а він був дуже хорошим організатором, він мав, як мені здається, дар передбачення. В нашій роботі я був чистим мозком, а він всім іншим. Мене нічого не хвилювало, тільки наука та експерименти. І не перекинься він до цього божевільного, зараз, можливо, ми б вирішили проблему старіння при переході...

- А ви тут можете продовжувати роботу? - Запитав Ксайд.

- Так, це найкраще місце для цього. - Погодився Тресан.

- Може завдяки тому, що він перейшов до Друва, ви зараз знаходитесь в цьому місці? - промовив Пот. – Як виявилося, тільки він знав де лабораторія. Також він організував нашу втечу. Та ще й яким чином! Адже, якби Ксайд мав інше тіло, то ми б не втекли, вірно? Як мені здається, тільки людина з даром передбачення могла провернути все так, щоб ми зараз були тут. Професоре, подивіться з цього боку.

Тресан Боррет замислився. Нарешті сказав:

- Може, ви і маєте рацію. Повернемося до справи про зникнення лабораторії. Вона зникла в той момент, коли я знаходився у вашому всесвіті, а моє тіло старіло в кабіні транспортера. В результаті цього, як потім з'ясувалося, нещасного випадку, було погашено чотирнадцять зірок - стільки енергії знадобилося для пересилки. Як з'ясувала урядова комісія, це був нещасний збіг обставин і нічого більше.

- Я не зовсім розумію. - перервав Поттер. - Ви сказали "погашено чотирнадцять зірок", як можна погасити зірку?

- Як? Дуже просто – забрати енергію.

- Тепер вибачте мені, професоре. - промовив Ксайд. – Як це забрати енергію зірок? Може я чого не розумію, чи може у вас зірки інші, але у нас, в нашому всесвіті, зірки складаються з плазми та настільки гарячі, що підступити до них неможливо. Та й що робити з гарячою плазмою?

- З плазмою, юначе, можна робити дуже багато хороших справ, навіть обігрівати приміщення, але не в цьому справа. Ви випустили з уваги ту обставину, що ми маємо ідеальний засіб для переміщень всього, що забажаєте, в тому числі й енергії будь-якого виду. Для відбору енергії потрібен лише спеціальний фільтр. Це все. Решту робить сама природа. Ми відкриваємо канал в середині зірки, а зробити це на даний момент не важко, і маємо готову енергію в чистому вигляді.

- Тобто ви ніби закидаєте шланг та помпуєте до себе? – спитав Селбіт.

- Так, енергія сама тече. Важче канал закрити ніж відкрити. Але повернемося до зникнення. В районі станції де сталося зникнення, знаходилося дуже багато матеріалу з якого роблять кабіни пересилки. Взагалі то там завжди його було багато, тому що ця ділянка використовувалася як склад. Природно, що біля такого великого складу є велика сортувальна станція, яка розподіляє і відправляє матеріали в потрібні місця. Того фатального дня невеликий метеор потрапляє в шлюзову камеру в той момент, коли двері шлюзу були відкриті. Зазвичай всі метеори відстежуються і автоматично знищуються захисною системою. Коли до станції підходить якийсь корабель, система відключає захист для того щоб той зайшов в середину. Крім цього є ще броня, яку не так легко пробити. Але тоді метеор прилетів саме в той момент, коли система відстеження була відключена, а броньовані двері шлюзу відкриті. Метеор пронизує кілька приміщень, робить численні замикання та пожежі, і пошкоджує центральний комп'ютер. В результаті цього енергетичний канал, який живив станцію, перемикається на склад, біля якого знаходилася лабораторія. Матеріал для пересилання спрацював як гігантська камера та відправив її у невідомий напрямок. Але переслати таку громаду не так просто. Потрібно дуже багато енергії. Якимось чином, не з'ясованим досі, до вже відкритого каналу почали підключатися інші канали, які відкривав комп’ютер, і це тривало до тих пір, поки не назбиралося достатньо енергії для перекидання лабораторії. Знадобилося чотирнадцять зірок. Що тоді відбувалося, який хаос створився, ви не зможете собі уявити. Адже в нас все працює на енергії, що ми беремо із зірок. Зазвичай це одинарні зіркові системи. Я бачу на ваших обличчях здивування, але дивуватися немає чого, адже нашій цивілізації стільки років, що цього ніхто не пам'ятає. Не забувайте, що ми вже цього не пам'ятали, коли народився ваш всесвіт. Тому наш розвиток такий високий, що користуватися енергією зірок для нас звична справа. І коли вони згасли, то, природно, все зупинилося. Нічого не працювало і залишилися перелякані, а ще більше здивовані люди, які були дуже цивілізовані для дикого життя. Щоправда, швидко було налагоджено перекидання енергії з нових зірок, але на повне відновлення знадобилося кілька років, тому що не всі зорі годяться.

- А чого не всі зорі годяться? – здивувався Пот.

- Для постійного відбору енергії підходять одинарні зорі з температурою поверхні не більше 6000 градусів, та масою не більше двох мас нашого сонця. Якщо маса велика то при колапсі виникає чорна діра. Це дуже небезпечна сусідка для інших зір та планет. Якщо температура висока то важко зробити стабільний енергетичний фільтр. Ну і якщо зірка входить у двійну чи більшу систему, то вона має прецесію і енергетичний канал може вийти за межі поверхні чи зануритися глибше до ядра де існують дуже високі температури. Як бачите тут є своя специфіка. Ну і раз ми торкнулися цієї теми то хочу дати пояснення на рахунок гасіння зірки. Справа в тому що відбираючи енергію, ми змінюємо гравітаційний баланс. І якщо відібрати певний відсоток енергії, досить не великий, в короткий проміжок часу, то зірка втрачає рівновагу. Гравітація переважає внутрішній тиск і колапсує в білого карлика. Таким чином гасяться зорі.

- Я думав що ви зорю висмоктуєте як стиглий помідор – засміявся Поттер.

- Як бачите, все простіше. – засміявся Боррет. – Зорі згасали тому що ми вивели їх з рівноваги за короткий проміжок часу.

- Як ви думаєте, до цього може бути причетний Фосорк? - Запитав Пот.

- Людський фактор може пояснити той колосальний перекид енергії, що тоді стався. – посерйознішав Тресан - В мене довгий час був, та він напевне і є, якийсь доброзичливець. Він завжди попереджав мене про перевірку з Інституту Охорони. Ці перевірки почалися, як керівником став Друв. Спочатку це були перевірки умов праці та освоєння виділених ресурсів. Потім почалися перевірки на «потрібність» самих досліджень. Звичайно це була «потрібність» з точки зору Інституту Охорони, або ІО, як ми його називали скорочено. В результаті одні дослідження закривалися, інші відкривалися, а деякі нав'язувалися. Хто був не згоден, того позбавляли можливості працювати. Хто противився цьому, того прибирали в біоконтейнер. Саме в цей час і з'явився мій доброзичливець. Він проявляв себе в тому, що коли мала бути перевірка, мені приходило зображення знаку оклику. Це рятувало мої дослідження та й мене самого від неприємностей. Діло в тому, що деякі вчені вели подвійні дослідження - легальні, нав'язані ІО, і не легальні, тобто свої власні. За останні багато хто і був поміщений в біоконтейнер.

- Вони що, були небезпечні чи витрачали державні кошти? - Запитав Пот.

- Ні, це були безпечні для держави дослідження, багато з яких принесли б незаперечну користь. А на рахунок коштів, так у нас такого поняття не існує, тому що енергія безкоштовна і її в достатній кількості, а досягнення цивілізації дають можливість задовольнити будь-які потреби.

- Виходить, що це було планове підпорядкування всіх ІО. - Зробив висновок Сел.

- Так воно й було. І цілком можливо, що це Фосорк мене попереджав. Хвилинку, в комп'ютері є папка з символом оклика. Може це для мене повідомлення? Вибачте, але доведеться перервати нашу розмову. Я скоро повернусь.

Він пішов до лабораторії. Друзі вирішили, що перерва їм не завадить, бо від такої кількості інформації плуталося в голові. Поттер залишився чергувати, а Ксайд пішов по їжу. Перекушувати вони любили, а хто не любить? Але в них був додатковий стимул робити це частіше бо їжа була нова і смачна.

Настав час передбачуваного повернення Друва і Дублота з іншого всесвіту. Поттер запропонував відзначити цю подію трапезою з пляшкою вина. З лабораторії вийшов спантеличений Тресан. Він з ентузіазмом підтримав ідею відмічання. Друзі заблокували двері кабіни пересилки, Сел напустив велику дозу розважального газу, про всяк випадок, і вони пішли в їдальню. Що прочитав Трес в повідомленні, він не говорив, а його ніхто і не поспішав питати. Незабаром був накритий пишний стіл і Поттер сказав тост:

- За біоконтейнер, в якому знаходиться Друв!

Всі встали і випили до дна у повній тиші та з дуже серйозним виглядом. Потім подивилися на комічність ситуації і вибухнули реготом. Були сказані й інші тости, тематика яких була задана першим, і стосувалися вони всього того, що могло відключити живлення контейнера. Звичайно, вони не могли собі позволити напилися, бо серйозність подій не дозволяла цього, але їхній гумор було поправлено не погано. Гуляння довгим не було. Закінчивши трапезу разом пішли на чергування. Тоді нарешті Сел запитав, що з посланням, і Боррет запропонував що б він прочитав сам. Нижче текст повідомлення:

Дорогий Тресан.

Якщо ти читаєш ці рядки, значить справа прийняла найгірший варіант, який можна було припустити. Ти зараз перебуваєш в іншому всесвіті і, природно, вважаєш мене своїм ворогом. Але це не так. Я повинен був залишити роботу і перейти на службу в ІО заради нашого порятунку. Тільки там можна було якось вплинути на перебіг подій. Я вибачаюсь за все те, що було зроблено і сказано, але сподіваюся на розуміння. Приведу кілька аргументів на своє виправдання.

Спочатку про твою лабораторію. Підтверджую, це була моя ідея забрати її в тебе, і ось чому – потрібно було безпечне місце, де ти б мав можливість сховатися в разі небезпеки. Я не міг вічно тебе покривати, особливо коли ти робив все ніби навмисно, щоб собі нашкодити. Коли ти захотів зробити лабораторію, це було дуже доречно. Ти, може, зауважив як легко отримав дозвіл, хоча ініціатива йшла не від ІО? Не буду лукавити, але тобі дозволили зробити лабораторію тільки тому, що я запропонував її забрати як ти завершиш будівництво. Знаю, тобі було боляче, але я не міг поступити інакше щоб виконати задумане та не викликати підозру. І якщо ти читаєш це послання, то я можу пишатися, що мені все-таки вдалося здійснити план, підготовку якого я почав щойно вступив на службу в ІО. Який, я не розкриватиму, тому що все може статися, а він повинен спрацювати незалежно від мого бажання і місця розташування.

Ще один аргумент, який, сподіваюся, пом'якшить твій гнів. Це робота над народженням нового всесвіту, яку з тобою почали. Ми тільки вирахували точку де це станеться, та час коли це станеться з точністю у п'ятдесят тисяч років. Так ось, я продовжив ці роботи з професором Поксо. Думаю ти знаєш що він зник і його так і не знайшли? Він в біоконтейнері. Вибач, але якби я продовжив цю роботу з тобою, то в біоконтейнері зараз був би ти, адже ці дослідження заборонені. З Поксо я працював як інкогніто, і він не видав мене бо не знав хто я. Все що ми з'ясували, знаходиться на окремому носії, який захований в харчовому контейнері під номером 46. Я б просив тебе ознайомитися з цим носієм, тому що час народження нового всесвіту значно ближче, і в нас приблизно до трьохсот років в запасі. Там багато інформації, так що попрацюй над цим.

Тресан, я мушу закінчити. Більше можливості написати в мене не буде. Прошу в тебе одне – врятуй ту цивілізацію з іншого всесвіту. Я прорахував, та й передчуття мені теж шепоче, що з тією лінією, яку веде Друв, нічого не вийде. Вона хибна. Ми занапастимо їх і себе. Тому постарайся врятувати їх. В них, як на мене, і наш порятунок.

Я не говорю прощай, а тільки до побачення. Ще раз вибач за все, але так треба було. І ще – я не каюся, я пишаюся, що хоч якось міг боротися за нашу цивілізацію.

З повагою, твій друг Рут.

- Що можеш сказати? - Запитав Боррет.

- Це велика людина. Розумна та мужня. - відповів Сел.

- Ти справді так вважаєш?

- Так. Але мене більше ось що цікавить - яке відношення має наша цивілізація до всього цього, і чому нам щось загрожує? Адже ми навіть не знаємо про ваше існування?

- Щоб це зрозуміти, давайте я вас введу в курс подій які сталися за останній, невеликий проміжок часу, ну наприклад мільярд років.

- А не забагато?

- При нашому спокійному житті щось трапляється раз на тисячу років, тож це не так багато.

- Тоді розказуй, часу достатньо.

За десять годин, що вони провели разом на чергуванні, професор багато чого розповів.