Сафронов Ю

Нiчого особливого (на украинском языке)

Сафронов Юрий Павлович

Нiчого особливого

Ранок випав чудовий. Анiнайменшого вiтерця. Море спокiйно погойдувалось. Першi променi сонця пiдмалювали краєчки хмар у золотий колiр.

Човен плив по спокiйнiй водi майже безшелесно. Тихо поскрипували кочети.

У човнi було троє: професор-iхтiолог Поляков, бухгалтер Никодимов та iнженер Берданов. Вони любили плавати пiд водою Це захоплення й рибальство зблизили їх.

Коли човен вiдплив вiд берега, залишивши далеко позаду поодиноких купальникiв, Берданов одягнув маску. Вiн натяг на ноги темно-зеленi ласти, взяв у руки рушницю i, намагаючись не зчиняти шуму, спустився в воду. Друзям було видно, як упевнено вiн тримається пiд водою. Ось вiн помiтив здобич i зник у глибинi. Минуло декiлька секунд, i Берданов з'явився на поверхнi, тримаючи в руках забиту кефаль. Вiн кинув рибу через борт i, залiзши в човен, зняв маску.

- Великий косяк кефалi. Пiшов туди,- вiн показав рукою у вiдкрите море.

Налягли на весла Десь далеко в небi почувся характерний звук реактивного лiтака. Всi троє, мов по командi, глянули вгору, але нiчого не побачили

- Де ж вiн? - здивувався Берданов, прислухаючись до свисту реактивних двигунiв, що все наростав.

- Бачу! - зрадiв Никодимов, показуючи рукою в небо. - Дивiться туди, лiвiше!

Справдi, в небi показалась невелика срiбна цятка. Вона поступово збiльшувалась. Скоро можна було розрiзнити обриси лiтака. Вiн швидко знижувався Лiтак дивної форми, з довгими трикутними крилами падав хвостом уперед. З двигунiв, розташованих у фюзеляжi, зрiдка вилiтали клуби диму. Почулось кiлька рiзких вихлопiв.

- Катастрофа! - вигукнув Никодимов, пiдхоплюючись на ноги. Вiд рiзкого поштовху човен захитався.- Вiн падає просто на нас!

Це враження виявилось обманливим. Лiтак знаходився над морем досить далеко вiд човна. Вiн наблизився до поверхнi води i на мить завмер у повiтрi. Очевидно, екiпаж лiтака намагався витиснути з двигунiв усю їхню потужнiсть, щоб запобiгти катастрофi. Двигуни вiдчайдушно ревли, спiнюючи струменями вихлопних газiв гладеньку поверхню моря. Вода фонтанами злiтала й розсипалася на всi боки. Здавалося, море кипить навколо повiтряного гiганта. Тепер над поверхнею води було видно лише половину його велетенського фюзеляжу.

[Image06.tif]

Зненацька на лiтаку заревла сирена. Одразу ж припинили роботу двигуни, i лiтак пiрнув у воду. Море, лiниво хлюпнувши бiлими гребенями високих хвиль, проковтнуло його. На поверхнi зосталось лише гiгантське коло бiлої пiни, що, мов саваном, накрила мiсце катастрофи.

- Мерщiй туди! - заспiшив Поляков. - Треба рятувати екiпаж. Можливо, вони зумiють залишити лiтак!

Човен помчав уперед. Вiд мiсця загибелi лiтака друзiв вiдокремлювало декiлька кiлометрiв. Сидячи на кормi, Поляков уважно вдивлявся в далечiнь, намагаючись помiтити на поверхнi людей. Але марно! Лише кiлька разiв пiдряд море знову спiнилось: з-пiд води виривались бульбашки повiтря.

- Дивно. Дуже дивно... - пробурмотiв Поляков.

- Що саме? - спитав Берданов.

- Мене вразив незвичайний вигляд затонулого лiтака. До самого хвоста трикутне крило. Небаченi розмiри. Величезна потужнiсть двигунiв, якi тримали його вертикально над водою. Ця дивна посадка хвостом уперед...

- Посадка? - перепитав Никодимов. - Але ж вiн упав, а не робив посадку.

- Можливо. А може, й нi. Був би я фантастом, я сказав би, що це не лiтак...

- А що ж?

- Швидше вiн схожий на космiчний ракетоплан. I зроблений вiн, я гадаю, не в нас, на земнiй кулi, а на iншiй планетi. Можливо, на Марсi...

Човен пiдiйшов до мiсця, де впав лiтак, лише хвилин через сорок. Усi понагинались через борт, уважно вдивляючись у воду. Двигуни лiтака здiйняли хмари мулу, пiску i шматкiв водоростей. Де-не-де на поверхнi погойдувались прозоро-голубi медузи й оглушенi рибини.

- Нiчого не бачу, - розчаровано сказав Берданов, оглядаючись по боках. - Нi лiтака, нi людей.

- Доведеться пiрнати, - мовив Поляков. - Можливо, внизу що-небудь побачимо.

Вiн швидко натяг маску, рушницю i занурився в воду.

Далеко внизу крiзь каламутну товщу води просвiчували темнi валуни дна. Вгорi, зовсiм поряд, бовванiло червоне днище човна i частина зануреної в воду лопатi весла. Поверхня води здавалася срiбною, вона вiдбивала зануренi в воду предмети, мов дзеркало.

Просто перед собою Поляков побачив самотню велику кефаль. Здавалося, що рибина зовсiм не рухала плавцями i воднораз пливла досить швидко, зрiдка змiнюючи напрямок.

Раптом кефаль кинулася спочатку вправо, потiм влiво i пiрнула вглиб. Слiдом за нею дуже швидко промчало велике чорне тiло. На спинi цього гiганта, що проплив зовсiм поряд, Поляков устиг помiтити високий вертикальний плавець.

"Акула!" - промайнуло в його головi.

Хижачка кинулась навздогiн кефалi i тут же догнала її. Поляков побачив, як на мить розкрилась i стулилась її здоровенна паща. Все сталося за якiсь частки секунди. Кров похолола в його жилах, коли риба повернулась до нього мордою. Акула-молот! Один з найбiльших пiдводних хижакiв! Чи ж йому, iхтiологовi, не впiзнати її!.. Вiд голови в обидва боки йшов характерний горизонтальний виступ. Позад голови на тулубi двоє великих вирячених очей. Зненацька вони спалахнули зеленкуватим котячим свiтлом. Жах охопив Полякова. Вiдчайдушно перебираючи ластами, вiн метнувся до поверхнi.

Задихаючись, не в змозi вимовити й слова, вiн тiльки показував рукою у воду Берданову й Никодимову, якi тягли його в човен.

- Акула-молот! - не сказав, а видихнув вiн, зриваючи маску.

- Не може бути! Вони не водяться в Чорному морi! - встиг тiльки крикнути Берданов, як на поверхнi води, поряд з човном, з'явився гострий плавець i частина спини гiгантської риби.

Наляканий Никодимов вiдсахнувся до другого борту. Човен дуже загойдався. Акула зробила навколо нього коло, потiм друге, третє...

- Подивiться на її хвiст! - прошепотiв Поляков. - Це не акула. В акул вертикальнi хвости, а в цiєї горизонтальний, мов у китових.

- Так що ж це?

- Не знаю... Дивно...

Тим часом химерна iстота й далi монотонно описувала кола, наче й не збиралася нападати на човен. її мокрий плавець, що виступав iз води, вiдсвiчував рожевуватим свiтлом. Поляков раптом схопив Берданова за руку.

- Менi здається, це не жива iстота...

- Що-о?

- Придивiться уважнiше...

Плавцi i хвiст величезної схожої на веретено iстоти були зовсiм нерухомi. Вони завмерли в одному положеннi. Годi було зрозумiти, як пересувається чудовисько. Нахилившись до води, Поляков почув ледве вловимий шум, нiби поряд iз човном працював невеликий моторчик.

- Чуєте? Ця штуковина звiдти...

- Звiдки?

- З марсiянської ракети, яка сiла в морi.

- Ну, це ви вже занадто!

- Дивiться! Дивiться! - закричав Никодимов, показуючи в море.

З правого боку до човна наближалося ще двi "акули".

Берданов мигцем подивився на далекий берег: чи можна дiстатися плавом? Поляков, зовнi спокiйний, не вiдводячи очей стежив за "акулами". Никодимов сполотнiв.

В цю мить одна з "акул" пiрнула пiд човен. Почувся сильний удар, i всi троє сторчма полетiли в воду.

Останнє, що побачив Берданов, було перекошене вiд жаху й болю обличчя Никодимова: весло, що вiдлетiло, вдарило його по головi.

...Пiрнувши пiд воду, Берданов побачив поруч себе невиразнi обриси "акули". Хижачка роззявила здоровенну пащу, й вiн вiдчув, що вона всмоктує його. Метнувся вбiк. Пiзно! Щелепи "акули" м'яко стулились у нього на поясi i рвучко втягували його всередину. Ще мить, i вони стулилися в нього над головою. Серце Берданова шалено калатало. Вiн вiдчув, що повiтря в легенях вистачить всього тiльки на декiлька секунд. Перед очима попливли червонi кола. Майже непритомнiючи, вiн пiдвiв голову i видихнув повiтря. Iнстинктивно зробив глибокий вдих...

"Що за чортiвня!" - подумав вiн.

Всерединi "акули" було повiтря. Ще не вiрячи самому собi, вiн почав дихати швидко й часто, нiби пiсля стрiмкого бiгу.

Помацав стiнки "акули". Твердi й мiцнi, мов iз металу.

Мимоволi згадалися слова Полякова: "Це не жива iстота...".

Навкруги непроникна темрява. Монотонно гуде невидимий моторчик. Отже, "акула" пливе. Але куди? Згори на обличчя Берданова спустилося щось холодне. Помацав рукою - тонка плiвка. Простяг руку вперед - теж плiвка. Ззаду - так само. Невидима плiвка окутала його з усiх бокiв. Дихати стало важко. Берданов спробував розiрвати плiвку руками - не вийшло. Вона була тонка, але мiцна.

Минуло декiлька хвилин, i в мiшку стало душно i жарко.

Вiн схопив плiвку зубами i прокусив у нiй невелику дiрку. Пальцями розiрвав плiвку i висунув голову з мiшка.

Зненацька вiн вiдчув, що корпус "акули" вдарився об щось тверде й за iнерцiєю проскочив уперед. Паща "акули" раптово розтулилась, Берданов помiтив перед собою свiтло i вiдчув м'який поштовх ззаду, який викинув його через пащу назовнi.

Вiн упав у воду. Тонка плiвка заважала рухатись. Борсаючись у водi, намацав дно i став на ноги.

В ту ж мить Берданов вiдчув, як хтось торкнув його за плече. Позад нього стояв професор Поляков.

- Ну як моя гiпотеза?

- Яка?

- Щодо марсiян. Адже ми на їхньому ракетопланi пiд водою.

- Ви так гадаєте?

- Певен!

- А де ж Никодимов?

- Не знаю...

- Вас теж... "акула"?

- Угу...

Берданов озирнувся. Вони були в невеликому напiвтемному вiдсiку ракетоплана. На стiнах тьмяно просвiчували два iлюмiнатори. Пiдлога вiдсiку була залита на метр водою. Поляков допомiг друговi звiльнитися вiд плiвки. Зненацька почувся удар по лiвому борту.

В стiнi вiдсiку утворився пробiй, крiзь який ринув великий струмiнь води.

- Люк... - коротко пояснив Поляков, тягнучи Берданова вбiк. В люковi, з якого лилася вода, з'явилась морда "акули". Механiчна риба влiзла у вiдсiк до половини тулуба, спинивши своїм тiлом, наче пробкою, доступ води. Паща розтулилася, i з неї вислизнула всередину людина, закутана в прозору плiвку.

- Никодимов! - вигукнув Поляков, кидаючись до нього на допомогу.

Механiчна "акула" шарпнулася назад, у вiдсiк знову ринула вода, однак лише на секунду. Кругла металева кришка люка закрилась i перепинила доступ водi.

Никодимов був непритомний. Обличчя скривавлене: ударом весла йому здерло шкiру на головi. Берданов i Поляков розiрвали непiддатливу плiвку i пiдняли Никодимова на руки, пiдтримуючи його над водою. Поляков притулив вухо до його грудей i прислухався.

- Живий! Он там, у кутку вiдсiку, сухий помiст. Вiднесемо його туди. Обережнiше. Тепер йому треба щось пiдкласти пiд голову.

Берданов пiдiбрав мiшки-плiвки, з яких вони недавно визволились, труснув ними i влаштував для Никодимова щось на зразок м'якої постелi. Потiм розiрвав сорочку на довгi стьожки, i саморобним бинтом перев'язав рану. Никодимов застогнав.

- На жаль, ми нiчим бiльше не можемо допомогти йому...

Обидва сiли край помосту, намагаючись не турбувати Никодимова. Вiдсiк ракетоплана здавався замкнутим металевим склепом, з якого не було виходу. Берданов подивився на Полякова. Поляков тихо сказав:

- А вихiд же звiдси мусить бути. Вiдсiки ракетоплана напевно ж сполученi мiж собою. Просто треба пошукати як слiд. Як ви гадаєте?

- Гадаю, що так. Мене хвилює iнше: що робити з Никодимовим? Подивiться на нього. Вiн усе ще непритомний.

Никодимов знову застогнав. Вiн дихав широко розкритим, пересохлим ротом.

- Води б йому зараз, - вiдповiв Поляков, - але де її взяти? Марсiяни, можливо, взагалi не п'ють води. Гаразд, - раптом наважився вiн, - ходiмте оглянемо вiдсiк. Не дуже хочеться знову залазити в холодну воду, та що вдiєш?..

Вони зiйшли з помосту i стали старанно обмацувати стiни.

- Професоре! - покликав Берданов. - Iдiть сюди! Подивiться, що приносять акули-роботи.

Вiн тримав у руцi плiвку-мiшечок. Всерединi трiпотiла велика рибина. Скоро вони знайшли ще декiлька мiшечкiв. У них були великi й дрiбнi рибини, краби, камiнцi, рачки, черепашки, медузи, проби грунту, уламки палиць, скалки скла, шматки iржавого залiза - одне слово, все, що можна знайти в морi i на його днi.

- По-моєму, акули-роботи збирають усе це для колекцiї.

- Ми теж експонати колекцiї, - невесело всмiхнувся Берданов. - Можливо, це й на краще. Нас також вивчатимуть, i ми зустрiнемось з марсiянами. Значить, звiдси має бути вихiд!

Нiби у вiдповiдь на його слова з вiддаленого кутка вiдсiка почувся стогiн Никодимова. Обернувшись, вони помiтили над помостом великий люк у сусiднiй яскраво освiтлений вiдсiк. Пораненого Никодимова вже не було на помостi. Люк закрився.

- Марсiяни вкрали його, доки ми з вами роздивлялись риб! - вигукнув Берданов. - Зараз вони розглядають першу людину. Для них-то це навдивовижу. Мабуть, i не допетрають, що його поранено!

Вони кинулись до помосту i стали тарабанити в закритий люк кулаками. Глухий звук ударiв тут же завмирав, люк не вiдкривався.

- Треба берегти сили, - мовив Поляков, присiдаючи на помiст. - Важко сказати, що з нами буде далi.

Несподiвано у вiдсiку спалахнуло яскраве свiтло. Здавалося, що освiтилась одразу вся стеля.

Обоє притулились до стiни, пильно стежачи за незвичайними змiнами у вiдсiку. З води з дна вiдсiку повiльно пiдiймалась металева сiтка. Ось вона перехнябилась, дрiбно задрижала. Мiшечки-плiвки з рибами, рачками i пробами грунту сповзли до помосту просто пiд ноги Берданову i Полякову. З-пiд помосту висунулось кiлька двопалих лап i дуже спритно, допомагаючи одна однiй, за хвилину вибрали з сiтки всi до єдиного предмети. Короткi пожадливi лапи зникли пiд помостом так само несподiвано, як i з'явились.

Берданов стрепенувся. Вiн вiдчув, що дверi люка в сусiднiй вiдсiк, на якi вiн спирався спиною, повiльно вiдчинялись. Вiн озирнувся. В щiлину мiж люком i стiною пробивалось свiтло.

- Гляньте-но, - торкнув вiн за руку Полякова, показуючи на напiвпрочиненi дверi.

Удвох вони навалились на люк. Вiн повiльно беззвучно вiдкрився. Очманiлi вiд радощiв, вони вскочили в сусiднiй вiдсiк i спинились на порозi. Другий вiдсiк був яскраво освiтлений рiвномiрним голубим свiтлом. Води у вiдсiку не було. Стiни були вкритi рiвним шаром бiлої емалi. Вздовж усього вiдсiку тяглись рядами, майже торкаючись одна одної, бiлi високi шафи, зачиненi з усiх бокiв. З правого боку кожної з них було видно невелике скляне вiчко.

Поляков не стримався, пiдiйшов до першої шафи i зазирнув крiзь вiчко всередину.

- Еге! Та це препараторна! Дивiться: механiзми розчиняють спiйманих риб.

Механiчнi лапи пiдхоплювали з бункера одну по однiй знахiдки акул-роботiв i через певнi промiжки часу клали їх у велику бiлу кулю. З неї частина знахiдок iшла по правому прозорому трубопроводi, а частина - по лiвому. Ось лапи вхопили великого краба з мiшка-плiвки i понесли його в кулю. За кiлька секунд краб, пiдхоплений струменем води, помчав правим трубопроводом до сусiдньої шафи.

- Очевидно, це автоматична куля-аналiзатор, - висловив припущення Поляков. - Вона сортує знахiдки. Думаю, що тут використано систему електронної пам'ятi. Вона порiвнює знахiдку з усiм, що було до неї. Непотрiбне чи схоже вiдкидає, а новi екземпляри вiддає в колекцiю. Добре придумано! А як чiтко працює!

В сусiднiй шафi краба пiдхопили черговi двопалi руки i швидко помiстили в невеликий ящик. Минуло менше хвилини, i з ящика було вийнято акуратний кубик льоду, всерединi якого був краб!

- Ого! Вони його живцем заморозили!

- Причому разом з тiєю водою, в якiй його спiймали, - додав Поляков. Тепер зрозумiло, чому акули-роботи обтягують плiвкою свою здобич. Це дозволяє марсiянам вивчати не лише саму тварину, але й середовище, в якому вона жила.

- Така ж доля чекала й на нас... - здригнувся Берданов.

Зазирнувши до сусiдньої шафи, професор Поляков був вражений:

- Оце так колекцiя!

На полицях шафи в суворому порядку були закрiпленi кубики льоду, всерединi яких знаходились замороженi тварини i риби. Тут були i темнi краби, й прозорi креветки, i черепашки. Кiлька полиць займали кубики льоду з замороженими рибами. Крiзь лiд просвiчували скумбрiї, кефалi, морськi скати, ставриди, зеленухи, голка-риба, морськi коники, хамса та iншi мешканцi Чорного моря. При потребi ця шафа могла б умiстити навiть i гiгантську голубу акулу, якби вона водилася в Чорному морi.

- Молодцi марсiяни! - вигукнув професор Поляков. - Скоро вони знатимуть про Чорне море не менше, нiж ми. В такому станi експонати можуть зберiгатися сотнi рокiв. Поляков пройшов до наступної шафи, зазирнув у вiчко i тут же вiдсахнувся. В холоднiй глибинi шафи на слiпучо-бiлому столi лежало накрите напiвпрозорим покривалом непорушне тiло Никодимова. його неприродно випростанi руки й вiдкинута назад голова були нерухомi, нiс загострився, щоки позападали.

Поляков i Берданов ледве встигли роздивитись його, як стiл з тiлом здригнувся й повiльно опустився вниз, пiд пiдлогу. Зачинились бiлi стулки. Шафа спорожнiла.

- Вони заморозили його як експонат!

- Так чому ж вони не заморозили i нас з вами?

- Можливо, їм потрiбен всього лише один екземпляр, а може, наша черга просто не пiдiйшла...

Берданов замислився.

- Тодi нам не обiцяє нiчого хорошого зустрiч з вашими марсiянами. В цьому вiдсiку холодильних шаф ми просто повмираємо з голоду, а потiм вони перетворять нас на крижанi мумiї.

- Як врятувати Никодимова? - насупився Поляков.

Друзi обiйшли вiдсiк, заглядаючи в усi кутки. Берданов помiтив дверi, намацав збоку кнопку i натис її. Дверi тихо вiдчинились.

- Професоре! Хутчiй сюди! Вони забули вiдключити керування цими дверима.

Високi пульти керування, пофарбованi в сiрий колiр, стояли вздовж стiн сусiднього примiщення. Вiд численних кольорових вогникiв, перемикачiв, важiльцiв i кнопок зарябiло в очах. Безшумно зачинились дверi.

Iнженер Берданов уважно роздивлявся пульти керування.

- Вам цi матовi стекла не нагадують телевiзiйних екранiв? Хотiв би я знати, навiщо вони тут?- Вiн подивився на ряди кнопок i натиснув одну з них. Екран одразу ж спалахнув голубим свiтлом. Вiдтак на ньому з'явилось кольорове зображення хвостової частини ракетоплана.

- Що ви робите? - розсердився Поляков. - Один необережний рух - i ми злетимо в повiтря!

Берданов розсмiявся.

- Невже ви думаєте, що вони, здатнi здiйснити мiжпланетний перелiт, не змогли завбачити звичайного блокування на випадок неправильного ввiмкнення кнопок? Запевняю вас, що це абсолютно немислимо з iнженерної точки зору. Не думайте, що марсiяни менш обережнi, нiж ми.

- Тодi натиснiть другу кнопку!

На екранi з'явилось зображення носової частина ракетоплана. Гiгантський, з великим вiстрям, що виступало наперед, вiн нагадував казкового однорога. Iлюмiнатори в його носовiй частинi свiтилися. Найпевнiше, що там i знаходились марсiяни.

- Дивiться... - прошепотiв Берданов, не зводячи очей з екрана.

До носової частини ракетоплана наблизилось шiсть постатей у скафандрах. Вони тягли за собою мережу, наповнену здобиччю.

Бiля гострого носа ракетоплана розчинились дверi. Один по одному господарi ракетоплана перебралися всередину корабля.

- Помiтили? В них по двi ноги й руки, - сказав Поляков. - Бачили?

- Я-то бачив, але й вони бачили, що ми стежимо за ними, - озвався Берданов. - Адже ми з пульта керування включили прожектори ракетоплана.

- Очевидно, за допомогою цих кнопок ми можемо оглянути ракетоплан не лише ззовнi, а й зсередини, - висловив припущення Поляков. - Давайте спробуємо...

В цю мить чиясь важка рука лягла на плече Берданова. Вiн обернувся й закляк вiд подиву. Перед ним стояв високий марсiянин, одягнений у мiцний металевий скафандр. Крiзь вузьку прозору щiлину в шоломi на Берданова дивились уважнi голубi очi.

Першим опам'ятався Поляков.

- Ми звiдти, з берега! Одного з нас заморозили тут!

- Стривайте, професоре, - перебив його Берданов. - Таж вони не розумiють нас..

Вiн показав марсiяниновi три пальцi. Той здивовано подивився на нього i заперечно покрутив головою. Берданов ще раз пiдняв три пальцi вгору, загнув одного i показав на себе. Марсiянин зрозумiв. Кивнув головою. Берданов загнув другий палець i показав на Полякова. Марсiянин знову кивнув. Третього пальця Берданов не згинав. Вiн повернувся в бiк зачинених дверей до холодильного вiдсiку i показав туди рукою. Марсiянин пiдiйшов до дверей, непомiтним рухом руки розчинив їх i жестом запросив Берданова йти услiд за ним. Берданов пiдiйшов до шафи, в якiй вони з Поляковим бачили замороженого Никодимова, i показав марсiяниновi на третiй палець. Той зазирнув у скляне вiчко, угледiв порожню шафу i повернувся до двох марсiян, що невiдомо коли з'явились на порозi. Нi Поляков, нi Берданов не чули розмови марсiян. Жорсткий скафандр не пропускав звукiв. Зазирнувши ще раз у холодильну шафу, марсiянин взяв Берданова i Полякова за руки i впевнено повiв їх. Перед ними, мов за помахом чарiвної палички, вiдчинялись усi дверi вiдсiкiв. Вони пройшли в носову частину ракетоплана i потрапили в жилий вiдсiк.

Марсiянин сiв на м'яку постелю, прикрiплену до стiни, швидким рухом скинув з голови шолом, потiм скафандр i бездоганно чистою росiйською мовою сказав:

- Чого ж ви стоїте? Сiдайте!

Берданов i Поляков отетерiли. Перед ними був молодий блакитноокий чоловiк рокiв тридцяти двох. Вiн провiв рукою по стомленому обличчю i повторив:

- Ну сiдайте ж!

Поляков сiв, але тут же спитав:

- Хто ви?

- Такi ж радянськi люди, як i ви, - стомлено вiдповiв блакитноокий "марсiянин".

Поляков розсердився:

- Тодi для чого вся ця комедiя? Навiщо ви заморозили Никодимова? Чому так довго нiчого не казали нам?

- Сергiйку! - звернувся блакитноокий до одного з своїх товаришiв. Поясни їм усе. Я пiду посплю Видно, перевтома.

По цих словах вiн через силу залiз на верхню постелю i зразу ж заснув.

Той, кого вiн назвав Сергiйком, сiв на його мiсце.

- Даремно ви на нього так напали. Сьогоднi вiн кiлька разiв спускався на велику глибину.

- Де ж ми перебуваємо, нарештi?

- Та не хвилюйтесь, усе гаразд, - вiдповiв Сергiй. - Ви випадково потрапили на дослiдний ракетоплан, який випробовується перед польотом до зiрки Тау iз сузiр'я Кита. Наш екiпаж уже зробив декiлька польотiв навколо Землi. Тепер ми вiдпрацьовуємо посадку на нову планету.

- Чому ж у морi?

- За припущеннями декого з учених, поверхня однiєї з планет Тау суцiльний океан. Можлива посадка в воду.

- А вашi "акули"?

- Це електроннi розвiдники. Вони приносять нам експонати i теж проходять випробовування.

- Навiщо ж вони захопили нас?

- На себе нарiкайте. Ви запливли надто далеко вiд берега i потрапили в зону дiї наших "акул". А ми в цей час були за бортом корабля. На ракетопланi лишався самий лiкар. Вiн термiново викликав нас. З вами вiн не зустрiвся, бо клопотався бiля Никодимова.

- До речi, що з ним?

- Наш лiкар зробив усе, що слiд. Вiн у вiдсiку-iзоляторi, i зараз йому нiщо не загрожує. Сьогоднi полежить у нас, а там вiдправимо його на берег. Вам доведеться залишити ракетоплан без нього, - сказав Сергiй.

Високий юнак пiдiйшов до нього i поклав йому на плече руку. Сергiй обернувся.

- Уже час?

Той мовчки кивнув у вiдповiдь.

- По вас прибув прикордонний катер, - сказав Сергiй.- Ходiмте...

Минуло пiвроку. Якось уранцi професор Поляков за звичкою розгорнув свiжу газету. У вiчi впав великий заголовок:

"Повiдомлення ТАРС.

Про полiт радянського космiчного корабля до зiрки Тау iз сузiр'я Кита".

Поляков швидко пробiг очима текст повiдомлення:

"Сьогоднi о 5 годинi 33 хвилини за московським часом радянський космiчний корабель стартував до зiрки Тау, що в сузiр'ї Кита... Самопочуття екiпажу чудове... З екiпажем пiдтримується стiйкий радiозв'язок..."

Далi професор Поляков не змiг читати. Вiн раптом згадав стомленого командира ракетоплана, потiм дебелого балакучого Сергiя, уявив їх у кораблi i тихо прошепотiв:

- Ну, що ж... Нiчого особливого...