Олекса Влизько

НЕГРИ, КАРТИ, АПЕРИТИВИ

Недалеко од вокзалу Фрідріх-Штрасе, зразу за мостом Вайдендамер, міститься кафе авантурників, шулерів, мулатів і негрів.

Я мав щастя спитати одного професора, що таке негри. Він мені сухо й докладно відповів:

— Згідно з дослідами Змерінґа, Вайта, Кампера, Блюменбаха, негр є тварина з групи метазоа бімана. Харчується сараною — акрідіодеа с. шистоцерка перегринум олів., круглими червами —нематодес вермес, черепахами — спаргіс коріацеа, африканськими мандрівниками, членами європейських географічних товариств та місіонерами найсвятішого трону св. Петра в Римі. За системою поділу Ретціюса, негрів треба віднести до кубла доліхоцефалі прогнаті. За Лінеєм, негр є гомо ассер — африканус ніґер. У негрів дуже розвинені пліка семілунарис, горло й статеві органи. Довжина тулуба, за Гульдом, 36,98, руки й пучки — 45,15, ноги — 48,47. Відношення тулуба до ноги, — з печаткою й підписом секретаря — 131,00, руки до ноги — 107,30. Округа голови в мм — 510. Екземплярів вераґінес у негрів не знайдено. У вуха негрів часто, коли вони сплять, залазять коловоротки — ротаторія, з відмінку гідатина сента.* Первісні статеві відно...

Дальших пояснень вельмиповажного професора я витримати не міг і ганебно втік, як горобець від флюгарки на будинку бюргера. Боюсь, що він мене самого вважав лише за примірника гомо азіятикус, що п'є мюнхенус пивус, їсть сосискус віденікус, а коли регоче, то ірже, як гіпотеріюм антілопікум — третичний предок коняки, etc.

Більше втямки далося мені пояснення одного берлінського шалапута:

— Негр? Його обов'язок грати на саксофоні! Решта — єрунда!

Нарешті, коли я спитав, що таке негр, у члена Спілки Червоних Фронтовиків Німеччини, то він коротко відрубав:

— Людина!

І можливо образився за моє існування на світі, як громадянина Республіки Рад, який, проте, не має власного матеріялістичного погляду на негрів і з йолопським виглядом тривожить людей у цій справі.

Хлопець був не далекий до істини.

Бо мене якраз цікавили берлінські погляди на негрів, а свої я викинув за вікно кімнати в пансіоні фрав Крайєнбрінґ на Ельзассер-штрасе, N. 47/48.

Отже в кожній дальшій балачці про негрів я й буду виходити з погляду трьох поглядів, що є в моєму розпорядженні й належать всі три Берліну. Оскільки це буде не моєю власною безпорадністю, – комісіонерів прохають не турбуватися.

Зараз мені ніколи.

Сиджу й п'ю пекельні аперитиви.

У цьому кафе п'ють усі.

Само собою, що в першу голову п'ють уже згадані авантурники, мулати, негри й шулери. Інакше не було б рації відзначати кафе в рекомендаціях печаткою їхньої присутности.

Перша кімната п'є пиво й слухає джаз із другої кімнати.

Друга кімната сприймає джаз та його світляні ефекти оком, танцює чарлстон, п'є шері-бренді, фронтіньяк, лякримакристи й прислухається до шуму, вдарів та вигуків у таємничій третій кімнаті.

Третя кімната дає відносне уявлення про паротяг «Пасіфік 201», як про такий і як про музичний твір за цією назвою відомого модерного композитора.

В третій кімнаті п'ють аперитиви, що роздирають душу, і з цього видко, що я теж перебуваю в третій кімнаті, а зрідка навідуюсь до перших двох.

Головні відвідувачі кафе — негри та суржики негритянок і мексиканських бандитів.

Якого чорта вони тут роблять?

В противагу до розкішних ресторанів Курфюрстендаму, де негри грають на саксофонах, а білі гуляють, — тут усе робиться навпаки. Білолиці брати б'ють у тарілки, дзвоники, саксофони, тупають ногами, ревуть, сурмлять, а негри викидають з кишень, як конвайєри, в руки кельнерів — райхсмарки.

На європейського буржуа, що попаде в це кафе, — такий расовий «переворот» справить приголомшуюче «революційне» вражіння.

Я бачу — до нас у кімнату заходить негритянка, що справляє обов'язки ґрунтваги.

Негритянського в ній дуже мало.

Ніякої екваторіяльної екзотики в ній нема.

І коли кожен п'яний негр з третьої кімнати піднімається побожно, слідом за нею, катастрофічними сходами на гору, до якоїсь негрськоі каплиці св. Ґраалю, то він, можливо, і наміру не має удавати з себе чорного Парсіфаля,* а лише справляє конфірмацію макогону, з почуття патріотизму.

Окрім того, ви ж помітили, він п'яний.

Колись Бахус* знайшов невелику гілочку винограду. Він зажадав її пересадити й для цього вклав у пташину кістку. Але в дорозі рослина стала так швидко зростати, що треба було шукати іншого вмістища. Тоді Бахус посадив її в кістку лева, а потім у кістку віслюка. Коли Бахус прибув до Накосу, — він засадив гілочку в землю разом з цими трьома кістками. Тому люди, що п'ють вино, спочатку співають пташинками, потім стають левами і, нарешті, обертаються на віслюків.

Цю клясифікацію втілили три кімнати в моєму кафе, з маленькими змінами.

Перша кімната — кімната пташинок з десятьма марками в кишені. Друга кімната — кімната віслюків в оточенні повій. Третя кімната...

В третій кімнаті п'ють — це вже відомо, — оглушливі коньяки, чисте віскі, а ще, — це тільки підозрюється в перших двох кімнатах, — ріжуться в ляндскнехта, бакару, трант-е-карант, підозрюють один одного в шахрайстві, трощать кулаками борти льомберного столу, багатозначно дивляться один на одного, не менш багатозначно й загрозливо ляскають по кишені брюк, і, нарешті, з катаклічним полуском матюкаються на всіх екзотичних мовах Тропіку Козерога й Південного Хреста.

Тут нічого робити шуцманам, але не через відсутність речей кримінального порядку, а тому, що поліція теж має тут разом з іншими шахраями добре джерело заробку.

Зараз грають в трант-е-карант.

Добровільну ролю круп'є справляє тип таємничого незнайомця з ілюстрацій до роману Антоніо Ґонзалеса Тексейра-е-Сонза про життя Ріо-де-Жанейро.

Піджак скинуто, залишилася сама камізелька над непевним плястроном.

На голові вперта шляпа.

Він тасує на столі кілька колод карт.

Напроти нього, — за столом, — меланхолійний негр апатично ріже колоди, що підкреслено безсторонньо запропонував таємничий круп'є для цієї процедури.

Круп'є робить клясичний позіх і починає викладати перший чорний ряд.

Меланхолійний негр, три його колеги кольором, один індус та один хоробрий самурай з Япанії, в цей час роблять свої ставки на один з рядів.

Круп'є кладе внизу під першим другий і останній ряд, підраховує суму очків і оголошує:

— Червоний 231

Це зайва формальність, бо кількість очків у картах і так усім добре видко.

Але таємничий мулат пунктуально виконує свої обов'язки.

У меланхолійного негра трясуться руки й губи.

Він підводиться з свого стільця й докірливо звертається до своїх чорних співпатріотів:

— Моя так і знала! Моя говорила, що у них змова! Яких чортів моя сюди ходила?

З обуренням ткнувши пальцем кудись у повітря, між постатями япанця і круп'є, меланхолійний негр помічає злобний погляд ріо-де-жанейрівського мулата.

Мулат — цього, другого, третього, четвертого й усіх негрів, що заповнюють кафе — по-звірячому ненавидить.

Він вважає їх за своїх корінних ворогів тому, що він сам особисто суржик і по крові спинився десь посередині між негритянкою та дон-жуаном з Мінас-Жіраесу.

Меланхолійний негр не з хоробрих.

Лаятись і дійти серйозної сутички з мулатом боїться, а піти звідси — йому не хочеться.

Він хворий на азарт.

Мулат ричить:

— Що ти сказав?!!

Замість відповіді, меланхолійний негр мовчки шиється поміж люди й сідає назад на стілець.

Загострена увага третьої кімнати, що складається з повій та гуртків — бакари, фаро, доміна, ляндскнехта й оскаженілих випивак — вщухає.

Мулат ще хвилину саркастично дивиться на негра й раптом вибухає в кельнера:

— Гальт! – Ґрос-ґляс чистого спирту! Хутко!..

Япанцю щастить.

Уже протягом чотирьох сеансів гри в трант-е-карант — він одержує 29, 30, 31, 32 очка — на користь своїх ставок в одному з рядів — чорному або червоному, проти 34, 35, 36, 37 програних очків протилежного ряду, на якому чомусь ввесь час волею тотемів опиняються нещасні ставки меланхолійного негра, його колег та індуса.

Проте індус у грі — зона майже невтральна.

Регулярно й спокійно, як факир, ставить по 5 марок на ряд, і не то виграє, не то програє, а здебільшого метикує залишатися в межах можливостей раз назавжди витягнутої з кишені стопки срібляних райхсмарок.

Індус мовчить і дивиться на пуп туза черви в пошуках нірвани.

Япанець, навпаки, щоразу, коли загрібає виграш, приспівує мовою своєї батьківщини:

Оні во кімеру йо: зян, кен, пон!

Сенака татаку йо: тон, тон, тон!

– Ставлю на червоний! Круп'є! — 200 марок!

Хару га кіта. Хару га кіта.

Доко ні, кіта.

Яма ні, кіта. Но ні, кіта. Сато ні, кіта.

— Кельнер! Ґебен зі мір айнен ґутн шнапс! А коли немає, — турецького молока!

Нана га саку. Нана га саку.

Доко ні, саку.

Яма ні, саку. Но ні, саку. Сато ні. саку.

— Забираю банк! Круп'є. – На чорному залишаю 500 марок!

Торі га наку. Торі га наку.

Доко де, наку.

Яма де, наку, Но де, наку. Сато де, наку.

— Стоп!..

— 31 чорний, плюс 31 червоний!

Холодним вигуком мулат стверджує перехід банку на користь круп'є.

Підводиться, спирається руками на борти льомберного столу й обводить поглядом компанію:

— Гру кінчаю!

Третя кімната повним складом залишає дрібні інтереси бакари, фаро та аперитивів і з очікуванням обертається навколо себе.

Вона досвідчено констатує, що мулат утворив потрібну атмосферу для погрому.

Меланхолійний негр справляє раз навіки встановлений ритуал:

— Моя так і знала! Моя говорила, що в них змова! Яких чортів моя сюди ходила?!!

Таємничий мулат мовчки обходить льомберний стіл, підходить до негра й робить несподіваний нокавт.

Негр точиться на долівку, заюшений кров'ю...

Я виходжу з третьої, з другої і з першої кімнати кафе на зимне повітря Фрідріх-Штрасе.

Тепер я знаю, що за моєю спиною нічого особливо романтичного й цікавого, окрім скандалу та грошей, не залишається.

__________________________

Примітки

Текст «Негри, карти, аперитиви» є шостим твором у авторській збірці прози Олекси Влизька «Поїзди йдуть на Берлін», виданої 1930 року державним видавництвом «Література і мистецтво», Харків-Київ.

... метазоа бімана... гідатина сента. – Нагромадження в цьому абзаці «наукової» латинської термінології є насправді нісенітницею задля комічного ефекту, і не має відношення до справжньої науки.

І коли кожен п'яний негр з третьої кімнати піднімається побожно, слідом за нею, катастрофічними сходами на гору, до якоїсь негрськоі каплиці св. Ґраалю, то він, можливо, і наміру не має удавати з себе чорного Парсіфаля. – Ґрааль і Парсіфаль – образи зі західноєвропейського епосу про короля Артура і Лицарів Круглого Столу. Ґрааль – чудотворна чаша, пошуками якої займалися мандрівні лицарі. Парсіфаль – один з найвідоміших лицарів Круглого Столу. Тут мається на увазі, що відношення клієнта до повії не є лицарським.

Бахус (або Вакх) – бог виноробства та пиятики з давньогрецької міфології.