Олександр Івахненко
ДОБРОЗИЧЛИВІСТЬ
Тарас знову запалив цигарку щоб трохи перебити вологкий запах анаші, хоча у просторому Мустангу вікна були відкриті. Західний обрій вже не висів темною ковдрою. Навіть коли хлопці прокинулися рано вранці, ще у штаті Нью Мексіко десь нав пагорбі у національному лісі, вже було світло. За ніч Тарас наколов праву щоку голками опунції, бо коли вкладалися вчора нічого не бачили у темряві.
Левко відчинив бардачок у машині та витягнув крем для захисту від сонця. Левкове обличчя нагадувало темну запекару грушу. Він був схожий вже на якогось індийского ватажка які колись карбувала Мексика. Його гуцульский вислий ніс панував над циганською щетиною. Зовнішність його вже й близько не натякувала на гострий та проникливий розум. Хлопці виглядали як байстрюки.
Цигарка залишала запашне вічуття у роті. Поруч хлюпала кава у термосі. Запашну чорну як смола каву зварили на вогню ще в лісі, під великим червоним трафаретним плакатом:» Розводити вогнище суворо забороняється. Штраф…» «Хочеш, щоб я покерував?» Запитав Левко. Його ніс вже був білий від крему як у цапа.
«Ні, я нормально, ще проїду,»
«Дивись, як хочеш,»
«Ну, що я тобі казав, що буде, десь до десятого шосе.»
Тарас почухав ліву гомілку своєю босою правою ногою. Перехилився та помацав кросовки ззаду. Вони були ще трохи вологі. Парери, аркуші газет, карти шорхотіли ззаду. Сорочка намагалась винірнути у вікно. Повітря сухо зановшовало легені аж у голові памарочилось. Полинь, кізяк, очерет та ще щось змішувались у чудовий аромат степу.
Мустанг м'яко котився по ровному як стіл шосе. Воно розрізало коричньовий простір як на кресленні. Велика дошка з ковбойским капелюхом на горі повідомила, що Тексас ласкаво просить завітати.
Тарас прижмурив очі, глянув гавкруги. Місцевість дуже нагадувала степ біля Талаковки. Наче вчора ще ловили ховрахів, волохато-чорних тарантулів, вужів, стріляли з луків у їржаві консервні банки. Тарантули голосно лускали у яскравому вогнищи як горіхи.
Дорога біліла попереду, тихо гойдалась у прозорому повітрі, наче поволі обертаючися на скляну смугу.
Тарас сьорбнув гарячої рідини з термосу. Кава була запашна та приємно віддавала сосновою смолою.
Попереду за пів мілі від них простував білий фургон. Він вже був ближче й ближче. Хлопці швидко до нього наближалися. Вже можна було побачити сіру від пилу задню частину машини. Там чітко червоніли смуги південного прапору із зірками. Фургон повільно плентався по дорозі, майже посередині дороги. Тарас посигналив декілька разів. Фургон не прискорив ходи. Зліва на узбіччі вишикувалися оранжеві пластикові конуси, що огорожували ремонту частину шосе.
«Оце, бля, водій, диви Левко, біс йому в ребро,»
«Не звертай уваги,» Левко дивився у їньший бік у напрямі стовбчиків.
«Власне, не треба дбати,» промовив Тарас. Він швидко звернув кермо вправо.
Переключив двигун на третю швидкість. Мустанг вже ревів двигуном по узбіччю, розкидаючи маленькі каменьці і піднимаючи куряву високим стовпом позаду. Швидко зрівнявшись з фургоном, Тарас висунув руку «не ти, друже.» Запанувала тиша. У повітрі попереду забіліли будівлі якогось селища. Дерева застигли серед поміж низеньких хатин. Гострий купол церкви наколов небо на шпиль, щоб воно не рухалось.
«Бларінг. 3.500 населення. Повіт Кук.
«Варто б тут поїсти, як вважаєш?» Тарас глянув на Левка.
«Щось мусить бути у місті, так,»
«Подивимось,» Тарас зім'яв у долоні порожню пачку від цигарок.» Цигарок треба купити, хоч це.»
«Так.»
Селище тихо прийняло у свої обереми одиноку машину. Чоловіки у широкий крислатих капелюхах йшли по дерев'яному тротуару. Один з них ніс на плечі конське седло.
«Диви курку не переїдь, он побігла,» Застережив Левко.
«Добре, хоч не свиня, а так мене то не дивує,» Тарас цвіркнув слиною через зуби у вікно.
«Маєш рацію.»
«А ти-кулемет.» Хлопці разом засміялись.
Попереду Мустанга вже було декілька машин, переважно маленькі вантажні автомобілі з великими бамперами. Проїхали покинуту бензозаправку. Машини їхали дуже повільно. Раптом велика синя машина з сиреною на лихтарями на даху вислизнула з провулка біля заправки. У мегафон почулося. «Водій Мустанга з Нью Йорськими номерами. Звертайте у бік та негайно зупиніться. Мотор заглушити.»
«Хіба це він до нас, Тарасе?»
«Певно, що так. Скільки ти ще бачиш Мустангів з штату Нью-Йорк, чоловіче?»
Поліцейський вимкнув сирену, залишивши лихтарі, які повільно оберталися на горі патрульної машини. Довгий офіцер у чорні формі підійшов до машини. Він мав вислі вуса та окуляри.
«Добридень, ваші водійські права,» проказав він з сильною південною вимовою.
«Прошу,» Тарас простягнув пластикову картку.
«Нью-Йорк, га, звідки ви простуєте, хлопці?»
«З Великого Каньону. Подорожували по Арізоні.»
«Добре,» Поліцейський поправів на носі окуляри. «А твої?» він подивився на Левка.
«Так я не їхав,» почав той.
«Твої також, синку. Дякую… почекайте хвильку…» Він пішов поволі до своєі машини.
Тарас поглянув на Левка. Сонце вже давно прибило куряву додолу. Левко дивився просто перед собою, ще більше негадуючи каменну постать. Через декілька хвилин коса тінь від постаті поліцейського ковзнула на машину.
«Хлопці, бачите оно таверну попереду, біля дерева!»
«Так.»
«Під'їдьте туди та зупиніть машину, щоб не заважати тут на узбіччи, гаразд? В мене виникли деякі питання.»
«О.К.»
Мустанг шипів горячим двигуном, поліцейский щось промовляв у радію. Хлопці сиділи похнюпившись, дивлячись на двері таверни. Їсти вже не хотілось. В вікні промайнуло чиєсь засмагле обличчя у колпаку. Тарас подивився на Левка. Його ніс сумно виблискував.
«Ну, що зараз, Тарасе,» нарешті проказав він.
«Здається, що ми потрапили у поганий фільм про Тексас, брате,»
«Нажаль, з нашою участю,»
Поліцейский ще стояв біля своєї машини. Зараз він тримав портативний сотовий телефон біля вуха. Час від часу він простягав руку у зелені голови як зморені лошаки. Левко вишукався у холодку біля своїх черевиків. Тим часом, коп спритно обшукав Тараса.
«Ви не заперечуєте, якщо я гляну, що у машині?» він виблиснув окулярами.
Повернувся та заходився швидко нишпорити по салону машини, поглядаючи на хлопців.
«Що він шукає, Тарасе?»
«Хочеш його запитати?»
«Таде там.»
«Добре хоч би вже відпустив, собако.»
«Я й сам очам не вірю.»
Поліцейський щось булькотів у радію. Пішов знову до патрульної машини. Розмова тривала декілька хвилин. Він підійшов до хлопців.
«Тут виникло питання, я мушу вас затримати поки що. Тут нам зателефонував громодянин з міста. Він каже, що він бачив машину з двома хлопцями, один з довгим волоссям. Так вони бурнули порожню пляшку з машини та розбили вікно…»
«Розбили вікно?» Тарас розкрив рота. Він відчув як крижані голки торкнулися його серця. «Яке вікно, де?»
«Вікно в хаті, на Роджерс Стріт. Я буду чекати на помічника, а ви поки підпишіть отут,» він простягнув аркуш паперу.
Тарас придивився. «Відмова від Ваших конституційних прав…затриманого…» Далі йшло… «…та й також не має ніяких претензій до представників влади під час виконання своїх обов'язків у Республиці Тексас…»
«Добре.»
Він викладав усе з торбин та рюкзаків, відкривав та закривав баночки, бляшанки, коробочки. Він підняв догори червону торбинку, «Це що таке?»
«Чай,» Промовив Тарас з холодку.
«Який чай?»
«Перський.»
«Де ви його взяли? Він якось дивно пахне,» краплина поту майже не падала з його носу у торбу.
«У Торонто, в Канаді.»
«Я ніколи не був у Канаді. Так, маєте каннабіс, холодну, вогнепальну зброю, наркотики або будь-яку контрабанду?»
«Ні.»
«А це що?» поліцейський з посмишкою зважив у долоні дерев'яну палку з пів метра довжиною.
«Палка. Ми вішаємо казан на неї, коли щось зігріваємо на вогні.»
«У нас, в Тексасі, це вважається холодною зброєю.» Він почухав скроню, поправивши свої сковзаючи окуляри. З носу звисала нова краплина поту. З радії знову тихо почулося бурмотіння та сипіння. Поліцейський коротко відповідав, позиркаючи у багажник.
«Добре. Хлопці, везе вам сьогодні. Моє начальство вважає, що то було іньше, подібне авто, коли висадили вікно,» він виблиснув довгими конячими зубами. «Але не вважайте, що ми дотримуємось законів отут. Я мушу виписати вам квітанцію за перебільшення швидкості. Ви ж так швидко їхали, чи не так?»
«Стривайте, але ж…» проказав Левко.
«Мій товариш має на увазі, що ми не знаємо, скільки у вас в місті штраф за перебільшення швидкості?»
«Так, пане,» хитнув чубом Левко.
«Зараз, ви їхали по головній вулиці, у зоні 35 миль на годину, з швидкістью 55 на годину, зараз,» він подивився на сине, без єдиної хмарини небо, яке застигло у спеці. «Тільки дев'яносто п'ять доларів.»
«Гаразд,» посміхнувся Тарас та глянув на Левка.
Вони разом хитнули головами. «Як платити, пане?»
«Ось тут на квітанції є інформація куди надсилати гроші. Маєте десять днів. А до якого суду висилати гроші, тут не написано.»
«На ім'я судді Джеймса Торнтон, ІІІ.»
«А не на суд?»
«Ні, я ж вам кажу, на їм'я судді,» Кобилячі зуби промайнули на мить. «Їдьте обережно, хлопці,» поліцейський кинув палку до багажника та зачинив його.
«Дякуємо,» Тарас відчув прохолодну хвилю повітря. Вологкий піт приємно холодив спину. Штрафна квітанція біліла в його засмаглий руці.
«До побачення,»
«Прощавайте, пане,» кинув Тарас.
У вікні все ще гойдалося обличчя кухаря. Далі на дорозі маленький смерч перетнув шосе та покрутився у напрямі пасовиска, де на нього чекали застиглі корові. Шкіра сидінь у машину була дуже гаряча. Довелось простелити сорочки щоб не попекти ноги. Вони обрали дорогу, яка вела на північ…