До вашої уваги – його величність кишечник! Так-так, саме він! Ви ще соромитеся говорити про цей дуже важливий та цікавий орган свого тіла? Дарма! Тому що саме від його роботи залежить не тільки гарне фізичне самопочуття, але й ваш настрій та психічний стан. Узагалі, що ми знаємо про кишечник? Здається, зовсім небагато! Але ж це цілий світ зі своїми правилами, обов'язками, громадянами – і навіть злочинцями! Ця книга покликана змінити існуючий стан речей. Ви дізнаєтеся про структуру та принципи роботи кишечника, роль кишкової флори, вплив кишечника на мозок та зв'язок імунної системи і бактерій… Тож запрошуємо до захопливої подорожі травним шляхом! Обіцяємо, нудно не буде!

Джулія Ендерс

Внутрішня історія

Кишечник – найцікавіший орган нашого тіла

Уся інформація, наведена в цій книзі, сумлінно перевірена автором.

Видавництво не несе відповідальності за можливі негативні наслідки, які можуть виникнути в результаті необережного застосування пропонованих матеріалів.

Книга не замінить консультації лікаря.

Присвячується всім батькам-одинакам і матерям-одиначкам, які віддають стільки енергії та любові своїм дітям, скільки моя матір віддає мені та моїй сестрі

Також присвячується Геді

Передмова

Я народилася за допомогою кесаревого розтину, і тому мене не годували груддю. Це робить мене ідеальним прикладом сучасної дитини XXI століття. Якби я вже тоді щось знала про кишечник, то могла б робити ставки на те, від яких хвороб страждатиму. Спочатку я не переносила лактозу. Я ніколи не ставила собі питань на кшталт: «Чому раптом на п'ятому році свого життя я змогла знову пити молоко?», «Чому колись я була товстою, а потім знову схудла?» Тоді я почувалася добре, але потім настав критичний момент.

Коли мені виповнилося сімнадцять років, без жодних причин на правій нозі відкрилася невелика рана. Вона ніяк не гоїлась, і через місяць я пішла до лікаря. Лікарка не знала напевне, що то за хвороба, і прописала мені звичайну мазь. Через три тижні моя нога стала однією суцільною раною. Незабаром рани відкрилися на другій нозі, руках і спині. Обличчя також дещо постраждало. На щастя, все сталося взимку, тому всі вважали, що це герпес та невелике садно на лобі.

Жоден лікар не міг мені допомогти – найімовірніше, це був якийсь різновид нейродерматиту. Мене питали, чи не перебуваю я в стані стресу або переживаю через щось. Кортизон допомагав, та ненадовго – як тільки я припиняла його приймати, все починалося знов. Одного року я мусила носити зимові колготки влітку, щоб мої рани не лишали слідів на одязі. Зрештою я опанувала себе і глибше замислилася над проблемою. Випадково я натрапила на повідомлення про дуже схожий стан шкіри. Людина отримала ці ускладнення після прийому антибіотиків, а мої перші рани відкрилися якраз тижнів через два після того, як я була змушена приймати їх.

З того моменту я перестала вважати, що моя хвороба якимось чином стосується шкіри, і зрозуміла, що причина – у моєму кишечнику. Я не їла молочні продукти, глютен, почала приймати різні бактерії та харчуватися здоровою їжею. Це був час божевільних експериментів. Якби тоді я вивчала медицину, то не зробила б і половини того, на що наважилась. Одного разу протягом кількох тижнів я приймала забагато цинку, що призвело до надчутливого нюху.

За допомогою деяких хитрощів я врешті-решт поборола свою хворобу. Це був успіх, і на прикладі власного тіла я зрозуміла: знання – сила. Отже, я почала вивчати медицину.

Ще під час навчання в першому семестрі на одній з вечірок я сиділа біля хлопця з найжахливішим запахом із рота, який мені доводилося відчути в житті. Запах був дуже специфічним: не різкий запах водню від літніх джентльменів чи солодкий і водночас гнильний запах від тіточок, які зловживають солодким. Через деякий час я пересіла, щоб не відчувати його. Наступного дня хлопець помер – самогубство. Я знов і знов думками поверталася до цього випадку. Чи можливе те, що такий запах був спричинений хворим кишечником і хвороба якимось чином впливала на настрій хлопця?

Через тиждень я наважилася поговорити про це з подругою. Мине декілька місяців, і вона захворіє на тяжку форму шлункового грипу. Вона почувалася дуже нещасною. Коли ми побачилися з нею наступного разу, вона згадала про мою теорію і сказала, що в ній є раціональне зерно, адже вона давно не почувалася так паскудно в психологічному плані. Це підштовхнуло мене заглибитись у цю тему. Я відкрила для себе низку досліджень, присвячених зв'язку кишечника і мозку. Ця галузь досліджень розвивається дуже швидко. Десять років тому можна було знайти лише декілька публікацій на цю тему, а нині до вашої уваги вже кількасот статей. Вплив кишечника на здоров'я та самопочуття став одним із нових напрямів сучасних досліджень. Відомий американський біохімік Роб Найт у своєму інтерв'ю часопису Nature сказав, що ці дослідження так само багато обіцяють, як і дослідження стовбурових клітин. Галузь, якою я завжди захоплювалась, нарешті почала розвиватись.

Під час навчання я зрозуміла, як нехтують цією галуззю в медицині. Однак кишечник – особливий орган. Він формує дві третини імунної системи, переробляє булочки та ковбасу в енергію і водночас продукує більш ніж двадцять власних гормонів. Але під час навчання лікарів цій темі не приділяють належної уваги. У травні 2013 року я відвідала з'їзд «Кишкові бактерії і охорона здоров'я» в Лісабоні і зрозуміла, що коло дослідників досить обмежене. Половина з них представляла відомі заклади, зокрема Гарвард, Єльський університет, Оксфорд та Гейдельберзький університет.

Іноді мене лякає, коли вчені обговорюють важливу тему за зачиненими дверима і не інформують громадськість. Часто наукова обережність краща, ніж поспішні висновки. Але страх може знищити вагомі можливості. Зараз науковий світ визнає, що проблеми з травленням можуть вплинути на нервові розлади в кишечнику. І тоді товста кишка посилає сигнали в ділянку головного мозку, яка обробляє неприємні відчуття, навіть якщо не сталося нічого страшного. Ці люди відчувають дискомфорт і не розуміють причини. Якщо лікар розглядає такі випадки як ірраціональну нервову поведінку, це дуже непродуктивно! І це лише один приклад того, що нові дослідження повинні ширитися швидше.

Саме тому я вирішила написати цю книжку: я хочу поширити нові знання про те, що науковці пишуть у своїх книгах і обговорюють на з'їздах у той час, як більшість людей шукає відповіді. Я розумію, що багато пацієнтів, які мають неприємні захворювання, розчаровані в медицині. Я не маю рецептів дивовижного зцілення і не можу стверджувати, що здоровий кишечник вилікує всі хвороби. Однак я можу дохідливо пояснити принцип роботи кишечника, розповісти про нові дослідження в цій галузі і про те, як використовувати ці знання, щоб змінити своє життя.

Моя медична освіта та докторська дисертація в Інституті медичної мікробіології допоможуть мені оцінити й пояснити нову наукову інформацію. Мій досвід допоможе донести ці знання до людей. Моя сестра допомагає мені триматись, адже щоразу, коли я вичитую книжку, вона підходить до мене і, усміхаючись, каже: «Ти робиш це знову!»

1

Чарівний кишечник

Світ здавався б нам більш привабливим, якби ми мали змогу бачити те, що лишається прихованим від нас. Адже дерево – це не ложка. Це лише спрощення форми, яку ми сприймаємо очима: прямий стовбур із круглою верхівкою. Очі кажуть нам про форму: «Ложка». А ще під землею є стільки ж коріння, скільки гілочок у повітрі. Насправді мозок би назвав це чимось на зразок «гантелі», але це неможливо. Більшу частину інформації він отримує від очей і в рідкісних випадках – від картинок у книжках, де зображені цілі дерева. Тому цей лісовий пейзаж може бути схарактеризований: «Ложки!»

У той час як ми вбачаємо у світі «ложки», ми не помічаємо важливих речей. Щось постійно відбувається під нашою шкірою: тече, перекочується, очищається, вичавлюється, розривається, відновлюється і заново будується. Ціла бригада складних органів працює так ідеально й злагоджено, що доросла людина потребує стільки енергії на годину праці, скільки використовує потужна лампочка в 100 Вт. Щосекунди нирки ретельно очищують нашу кров, вони працюють набагато краще, ніж кавовий фільтр, і зазвичай слугують нам протягом усього життя. Наші легені настільки розумні, що ми споживаємо енергію лише під час вдиху. Видих – самостійний процес. Якби ми були прозорими, то могли б побачити, які вони красиві: м'яка й легка заводна іграшка. Іноді ми сидимо й думаємо: «Ніхто мене не любить», – а в цей час наше серце перебуває на своїй сімнадцятитисячній 24-годинній зміні. Знаючи це, ми повинні трохи заспокоїтись.

Якби ми мали змогу бачити приховані речі, то розгледіли б, як клітини в животі розвиваються в маленьку людину. Ми відразу ж зрозуміли б, що складаємося з трьох «трубок». Перша з них проходить крізь нас і переплітається посередині. Це наша серцево-судинна система, де серце виконує роль центрального вузла. Друга трубка розташовується вздовж нашої спини і в голові. Це наша нервова система в спинному мозку, який сполучається з головним мозком та нервами по всьому тілу. Третя трубка також повністю проходить через нас. Це кишечник.

Кишкова трубка впорядковує наш внутрішній світ. Ліворуч і праворуч від неї – наші легені. Трохи нижче трубка вивертається і формує нашу печінку. Вона також утворює жовчний міхур та підшлункову залозу. А загалом ця трубка – складне явище. Вона певною мірою формує ротову порожнину, утворює стравохід, який у танцювальному ритмі торує шлях до маленького мішечка, що зветься шлунком. Він допомагає нам заощадити до двох годин під час травлення. Нарешті, ми наближаємось до головного творіння цієї трубки, її «шедевра» – кишечника.

Два «шедеври» інших трубок – серце і мозок – мають добру репутацію. Серце має життєво важливе значення, тому що качає кров по всьому тілу. Люди захоплюються мозком, адже щосекунди він продукує дивовижні розумові витвори. А от кишечник, згідно з думкою більшості, потрібен нам лише тоді, коли ми відвідуємо туалет. В інших випадках він сидить без роботи, хіба інколи змушує нас випускати гази. Насправді ж люди навіть не підозрюють, що кишечник має унікальні здібності. Можна стверджувати, що ми трохи недооцінюємо цей орган. Та що там трохи – ми не тільки недооцінюємо його, а ще й соромимося говорити про нашу кишкову трубку. Соромимося кишечника!

Ця книга покликана змінити такий стан речей. За її допомогою ми намагатимемося зробити так, щоб з ваших очей спала полуда: дерева – не ложки! А кишечник має свою чарівність! Шарм, як кажуть французи…

Що стоїть за процесом випорожнення і чому це потребує особливої уваги

Одного разу мій сусід зайшов на кухню і спитав мене: «Джуліє, ти ж вивчаєш медицину – що насправді стоїть за процесом випорожнення?» Починати свої спогади з такого, може, й не найкраща ідея, але це питання багато що змінило в моєму житті. Я пішла до своєї кімнати, сіла на підлогу і відкрила три різні книжки. Відповідь приголомшила мене. Я навіть не уявляла, наскільки продуманим і дивовижним може бути звичайний щоденний процес.

Наш вихідний отвір являє собою шедевр: дві нервові системи старанно співпрацюють, щоб позбутися відходів нашої життєдіяльності якомога гігієнічніше та охайніше. Жодна інша тварина не робить це настільки ретельно та зразково. Для цього наше тіло має особливі прилади й технології. Усе це показує, наскільки продуманим є механізм роботи сфінктерів. Майже всі знають про зовнішній сфінктер, який можна контролювати. Але якщо піти на декілька сантиметрів далі, можна побачити схожий сфінктер, який ми не можемо контролювати свідомо.

Кожен із двох сфінктерів захищає інтереси окремої нервової системи. Зовнішній сфінктер – надійний помічник нашої свідомості. Коли наш мозок вважає похід до туалету недоцільним, зовнішній сфінктер впливає на свідомість і затримує процес на стільки, скільки може витримати. Внутрішній сфінктер – це представник нашого несвідомого внутрішнього світу. Його не цікавить, чи подобається тьоті Берті випускати гази. Він зацікавлений лише в тому, щоб нашим нутрощам було комфортно. Внутрішній сфінктер бажає вберегти організм від неприємностей. Була б його воля, тьотя Берта випускала б гази набагато частіше. Головне, щоб усередині все було гаразд, щоб хазяїна нічого не турбувало в нутрощах.

Ці два сфінктери повинні співпрацювати. Коли рештки нашої їжі сягають внутрішнього сфінктера, все відбувається рефлекторно. Однак коли справа стосується його зовнішнього колеги, не все так просто, як здається. У просторі між внутрішнім і зовнішнім сфінктерами – багато чутливих клітин. Вони аналізують поставлену продукцію на твердість та газоподібність і відправляють отриману інформацію в мозок. Тієї ж миті мозок розуміє: «Мені потрібно до туалету» або «Я можу лише випустити трохи газів». Далі процес пов'язується зі свідомістю, і все залежить від нашого оточення. Людина отримує інформацію від очей та вух і радиться зі своїм досвідом. Протягом кількох секунд результат швидкої початкової оцінки передається від мозку назад до зовнішнього сфінктера: «За моїми спостереженнями, ми перебуваємо разом із тіткою Бертою у вітальні, можемо тихенько випустити гази, але краще не треба. Буде негарно».

Зовнішній сфінктер це розуміє і починає триматися ще краще, ніж до цього. Цей сигнал помічає і внутрішній сфінктер, який з повагою ставиться до такого рішення свого колеги. Обидва сфінктери працюють у команді й затримують процес. Згодом вони знайдуть вихід, але саме тут і зараз це неможливо. Невдовзі по тому внутрішній сфінктер знову пробує виконати свою роботу. Якщо ми відпочиваємо вдома на дивані, він отримує зелене світло.

Наш внутрішній сфінктер – серйозний пан. Його девіз: що має вийти, те має вийти. І тут не може бути жодних суперечок. Зовнішній сфінктер завжди мусить мати справу зі складним світом. Теоретично можна користуватися чужим туалетом – а може, ні? Ми знаємо, що випускати гази неввічливо – чому ж я повинен бути першим, хто це зробить? Якщо я зараз не піду до туалету, то зможу спробувати ще раз лише ввечері, а це може завдати незручностей протягом дня.

Думки сфінктерів, може, й не тягнуть на Нобелівську премію, але стосуються фундаментальних питань людства: наскільки важливим є наш внутрішній світ і на який компроміс ми можемо піти, щоб досягти гармонії з зовнішнім? Одна людина щосили втримується від випускання газів і потім потерпає від болю в животі, а інша під час сімейного свята може влаштувати шоу. Компроміс – це щось середнє між цими двома ситуаціями.

Якщо ми часто забороняємо собі йти до туалету, коли це необхідно, то залякуємо свій внутрішній сфінктер. Так ми навіть можемо його перевиховати. Внутрішній сфінктер і м'язи навколо нього будуть стримуватися зовнішнім сфінктером настільки часто, що впадуть у відчай. Якщо сфінктери будуть спілкуватись у такий спосіб, це може призвести навіть до запорів.

Повна відсутність цілеспрямованого контролю одного сфінктера над другим може мати місце під час народження дитини. Тоді можуть розірватися дрібні нервові волокна, за допомогою яких спілкуються сфінктери. Добра новина: згодом вони зростаються. Навіть якщо такі ушкодження були результатом пологів, це називають терапією зворотного зв'язку. Сфінктери так дізнаються, що віддалились один від одного, і намагаються відновити зв'язок. Така процедура здійснюється в окремих гастроентерологічних практиках. Прилад вимірює, наскільки продуктивно зовнішній сфінктер співпрацює з внутрішнім. Якщо все добре, лунає сигнал або спалахує зелене світло. Ніби ви присутні на вікторині і бачите вогники, які засвічуються, коли лунає правильна відповідь, – тільки все це відбувається не в телевізорі, а в кабінеті лікаря, де електродатчики підключені до ваших сідниць. Але це того варте: якщо ніяких проблем зі зв'язком внутрішнього і зовнішнього сфінктерів немає, людина відчуває себе набагато краще під час візиту до туалету.

Сфінктери, чутливі клітини, свідомість та електродні знаки від сідниць – не на таку відповідь чекали мій сусід і студентки економічного факультету, які стали свідками цієї розмови. Однак вечір був веселим, і я зрозуміла, що багато людей цікавиться темою кишечника. Постало декілька нових питань. Чи правда, що ми неправильно сидимо в туалеті? Як краще відригувати? Чому ми можемо виробляти енергію зі стейка, яблук чи смаженої картоплі, а машини використовують лише певну марку бензину? Що таке сліпа кишка і чому кал завжди має більш-менш однаковий колір?

Тепер я часто забігала на кухню та розповідала сусідові «кишкові» анекдоти, наприклад, про мікроскопічні підлогові туалети та унітази, що світяться.

Чи сиджу я належним чином у туалеті?

Дуже корисно час від часу переглядати свої звички. Чи дійсно я дістаюся зупинки найшвидшим та найзручнішим шляхом? Чи модна моя звична укладка? Чи дійсно вона мені личить? Або навіть: чи сиджу я належним чином у туалеті?

Не на всі запитання можна дати чіткі відповіді, але експерименти можуть вдихнути нове життя в старі напрями досліджень. Так, напевно, вважав Дов Сікіров. У рамках своїх досліджень ізраїльський лікар попросив 28 досліджуваних спробувати виконати свої щоденні справи в туалеті у трьох різних положеннях: сидячи на унітазі, сидячи навпочіпки над дуже маленьким унітазом і сидячи навпочіпки на свіжому повітрі. Експеримент тривав деякий час, а після його завершення та обробки даних результат був таким: у положенні навпочіпки весь процес тривав у середньому 50 секунд, а досліджувані стверджували, що випорожнення було повноцінним. Процес у положенні сидячи тривав у середньому 130 секунд, а досліджувані не були настільки успішні у випорожненні. (Крім того, крихітні унітази завжди виглядають досить мило незалежно від того, що ви з ними робите.)

Чому? Тому що наш кишковий апарат улаштований не так, щоб його люк повністю відкривався під час сидіння. Існує м'яз, що оточує кишечник, як ласо, коли людина сидить або стоїть, і через те, що цей м'яз має певний напрямок, він формує злам. Такий механізм є своєрідним доповненням до інших сфінктерів. Цей злам можна пояснити на прикладі садового шланга. У дитинстві я питала сестру, чому вода більше не тече зі шланга. Вона дивилася його, розправляла злам, але ми чекали ще декілька секунд перед тим, як «домашній арешт» води закінчувався.

Якщо повернутися до кишкового зламу: кал прибуває до нього і, як при виїзді на шосе, сповільнює свій рух. Коли ми стоїмо чи сидимо, сфінктери потребують набагато більше зусиль, щоб випустити все. Якщо м'яз розслабляється, злам зникає. Шлях вільний, і кал може плавно натиснути на педаль газу.

Положення «навпочіпки» – наше прадавнє положення під час випорожнення; сучасне сидіння для унітазу з'явилося лише під час розробки внутрішнього туалету наприкінці XVIII століття. Твердження «Печерна людина завжди…» не дуже популярне серед медиків. Хто сказав, що під час сидіння навпочіпки м'яз розслабляється краще і кал отримує зелене світло? Японські дослідники давали досліджуваним світні речовини і робили рентген під час випорожнення в різних положеннях. Результат № 1: це дійсно виявилось правдою, у положенні «навпочіпки» кишковий тракт був прямим і кал міг вийти навпростець. Результат № 2: добрі люди погоджуються на експеримент зі світними речовинами і рентгеном процесу випорожнення. Обидва вражають, чи не так?

Геморой, кишкові захворювання на кшталт дивертикуліту або запорів існують тільки в тих країнах, де процес випорожнення проходить на унітазі. Однією з причин цих захворювань, особливо серед молоді, є не слабкі тканини, а завеликий тиск на кишечник. Деякі люди напружують живіт протягом дня, якщо вони збуджені. Часто вони навіть не помічають цього. Гемороїдальний вузол поступається тиску і вільно звішується з заднього проходу. Дивертикули – це тканини кишечника, що під тиском випинаються назовні. Тиск утворює маленькі дивертикули на стінках кишечника.

Спосіб, у який ми ходимо до туалету, – не єдина причина геморою та дивертикулів. Проте слід зазначити, що 1,2 мільярда людей у цьому світі, які випорожнюються навпочіпки, майже не мають дивертикул і значно рідше хворіють на геморой. Ми, однак, тиснемо на тканини в задньому проході і мусимо відвідувати лікарів – а все тому, що сидіти на туалетному троні приємніше, ніж робити це навпочіпки. Лікарі припускають, що постійний тиск під час сидіння на туалеті значно збільшує ризик варикозного розширення вен, інсультів та запорів.

Одного разу я отримала повідомлення від друга, який подорожував Францією: «Французи з'їхали з глузду, хтось украв три унітази з автозаправної станції». Я голосно розсміялася, коли зрозуміла, що повідомлення було серйозним, і згадала свій перший досвід із французькими унітазами. «Чому я повинна сидіти навпочіпки, якщо можна було б поставити тут нормальний унітаз?» – думала я, дещо шоковано дивлячись на велику дірку переді мною. У значній частині Азії, Африки та Південної Європи люди не проводять багато часу навпочіпки над своїм туалетом. Ми, однак, убиваємо час, сидячи та читаючи газету, складаючи туалетний папір або ж дивлячись на кутки та стіни ванної кімнати.

Коли я читала цей текст моїй родині у вітальні, я бачила роздратованні обличчя. Тепер ми повинні встати з нашого порцелянового тронута сісти навпочіпки над ямою? Моя відповідь: ні. Хоча сидіти навпочіпки на унітазі було б досить кумедно, але це не обов'язково, людина може просто зігнути ноги. Це особливо корисно, якщо в когось є труднощі з випорожненням: слід дещо нахилити вперед верхню частину тіла, а ступні поставити на маленький стілець, і ось – усе під правильним кутом, можна читати, складати туалетний папір і витріщатись на стіни зі спокійним сумлінням.

Вестибюль кишкової трубки

Можливо, ви вважаєте, що від кінця кишки можна чекати будь-яких вибриків, адже ми не здатні його контролювати? Я б не стверджувала, що саме це і є причиною. Вестибюль нашої травної трубки має дещо про запас, хоча ми й піклуємося про нього кожного дня під час чищення зубів.

Таємне місце номер один знаходиться біля язика. Це чотири маленькі точки. Дві з них розташовані в ротовій порожнині, у центрі напроти верхнього ряду зубів. Тут кожен відчуває невеликий горбик з обох боків. Багато хто вважає, що це наслідки того, що одного разу вони прикусили щоку, але ні – такі горбики є в кожної людини на одному й тому ж місці. Дві інші точки розміщені під нашим язиком, праворуч і ліворуч від його вуздечки. Ці чотири точки виділяють слину.

Задні точки виділяють слину тоді, коли ротова порожнина працює, наприклад, під час їжі. Дві ж інші виробляють слину весь час. Якщо зануритись у ці порожнини і йти проти течії слини, можна дістатися до головних слинних залоз. Вони виробляють більшу частину слини – приблизно від 0,7 до 1 літра на добу. Якщо рухатися від горла до щелепи, ви можете відчути два м'які круглі горбочки. Дозвольте вас познайомити. Це – начальство!

Через те що обидві точки на язику постійно виділяють слину та спрямовані до задньої частини наших різців, у нас дуже швидко розвивається зубний камінь. Саме в слині містяться речовини з великою концентрацією кальцію, які повинні сприяти зміцненню емалі. Але якщо зуб постійно перебуває під такою загрозою, це занадто. Маленькі молекули, що невинно плавають поблизу, просто кам'яніють. Парадонтозні та карієсогенні бактерії пристають до цього каменю набагато краще, ніж до гладенької емалі.

Як опиняються ці майбутні камінці в нашій слині? Слина – це добре профільтрована кров. Кров фільтрується у слинних залозах. Червоні кров'яні тіла залишаються, адже ми потребуємо, щоб щось текло по венах, а не по ротовій порожнині. А от кальцій, гормони та захисні тіла нашої імунної системи з крові просочуються до слини. Саме тому слина людей дещо різниться. Також за результатами аналізу слини можна виявити певні імунні захворювання та наявність гормонів. Крім того, слинні залози виробляють додаткові речовини, наприклад уже знайомі нам речовини з великою концентрацією кальцію або знеболювальні.

У нашій слині міститься знеболювальне, яке за дією може бути сильнішим, аніж морфін. Його було досліджено в 2006 році і названо опіорфіном. Звичайно, ми виробляємо його в невеликих кількостях, бо наша слина не хоче, щоб ми постійно ловили кайф. Але навіть така мала кількість має свій ефект, адже наша ротова порожнина досить чутлива! Тут стільки нервових закінчень, скільки немає в жодному іншому місці людського організму: навіть маленька насінина полуниці може створити нам дискомфорт, ми помічаємо найменшу піщинку в салаті. Невелика подряпина, яка на лікті не приверне жодної уваги, у ротовій порожнині завдасть неабиякого болю і здасться величезною.

Без природних знеболювальних у нашій слині все могло б бути навіть гірше. Через те що під час жування виділяється набагато більше слини, після їжі біль у горлі трохи вщухає, а маленькі ранки в ротовій порожнині перестають непокоїти. Для цього навіть не обов'язково їсти, слина починає виділятись уже під час жування гумки, і ми отримуємо наше природне знеболювальне. Крім того, деякі з останніх досліджень припускають, що опіорфін діє також і як антидепресант. Може, саме тому наш стан покращується, якщо ми заїдаємо стрес? Сподіваюся, подальші дослідження болю та депресії зможуть відповісти на це питання.

Слина захищає чутливу ротову порожнину не тільки від надто сильного болю, але й від багатьох шкідливих бактерій. Наприклад, це робить муцин – такий слиз, що міститься в слині. Він дає нам можливість розважатися, коли людина, радіючи по-дитячому, може створювати мильні бульбашки ротом. Муцини огортають зуби та ясна захисною «муциновою сіткою». Наші слинні залози стріляють слиною, наче людина-павук – павутинням зі свого зап'ястя. Шкідливі бактерії залишаються в цій сітці й не можуть напасти на наш організм. А інші антибактеріальні речовини, що містяться в слині, їх нейтралізують.

Під час використання такого природного знеболювального концентрація речовини, що здатна вбивати бактерії, має не бути надмірною. Наша слина не хоче повністю дезінфікувати нас. Адже нам у ротовій порожнині потрібна хороша захисна команда. Нешкідливих бактерій у порожнині рота не слід повністю позбуватися, бо вони займають місця, які могли б належати шкідливим мікробам.

Під час сну ми виробляємо дуже малу кількість слини. І то добра новина для подушок, бо якби ми виробляли повну денну норму слини (1–1,5 літра) вночі, це було б неестетично. Оскільки утворюється так мало слини в нічний час, багато людей уранці відчувають неприємний запах з рота або біль у горлі. Вісім годин практично без слини означають безпеку для мікробів. Бактерії виходять з-під контролю, а порожнини рота й горла сумують за своєю зрошувальною системою.

Чищення зубів до і після сну – розумне рішення. Так кількість бактерій у ротовій порожнині ввечері зменшується, і вночі спільнота бактерій розвивається не так швидко. Уранці ж людина позбувається наслідків нічного гуляння бактерій. На щастя, слинні залози прокидаються разом з нами і відразу ж починають працювати! А перша булочка чи зубна щітка стимулюють виділення слини, нейтралізуючи мікробів або транспортуючи їх до шлунка. Там вступає в бій шлункова кислота.

Той, хто в денний час страждає від неприємного запаху з рота, ймовірно, не може видалити достатню кількість мікробів. Розумники з-поміж них ховаються за новоствореною муциновою сіткою і стають недоступними для антибактеріальних речовин у слині. Тоді в нагоді може стати язик або жувальна гумка – вони забезпечують виділення необхідної кількості слини й, отже, руйнування муцинової сітки. Якщо нічого не допомагає, існує ще одне місце, яке ви можете перевірити на збудників неприємного запаху. Ми обов'язково до цього повернемось, але спочатку дозвольте показати вам друге таємне місце в ротовій порожнині.

Це місце – сюрприз (ви думаєте, що знаєте когось, а потім довідуєтесь, що в нього існує й інший, досить несподіваний бік). Секретарка з ідеальною зачіскою може шукати в Інтернеті зустрічі на одну ніч. Гітарист гурту хеві-метал може бути помічений за купівлею вовни, адже плетіння з неї заспокійливо впливає на нього та тренує пальці. Найдивовижніші несподіванки трапляються вже після того, як у когось склалося перше враження. Так і з язиком. Ми висовуємо його, бачимо в дзеркалі – але частіше один бік. А є і другий. Там інакший краєвид.

Якщо у вас не дуже сильний блювотний рефлекс, можете обережно обмацати спідній бік язика. Коли ви сягнете кінця, то виявите дещо кругле й підняте.

Імунна тканина біля кореня язика, також звана tonsilla lingualis

Завдання цих «куполів», або язикових мигдаликів, – перевірка всього, що ми ковтаємо. Вони хапають надзвичайно дрібні частинки їжі, питва, навіть повітря і несуть їх до свого нутра. Тут чекає армія імунних клітин, які тренуються захищати організм від сторонніх речовин зовнішнього світу. Шматочки яблука залишаються в спокої, а ось зі збудниками болю в горлі клітини розбираються швидко. Просто досліджуючи цю ділянку пальцями, відразу й не збагнеш, як тісно вона пов'язана з цікавою системою нашого тіла – імунною.

Імунна тканина має кілька цікавих точок, і в горлі є ціле кільце з імунної тканини. Цю зону називають Вальдеєровим лімфатичним кільцем: під язиком, ліворуч і праворуч, розташовані язикові мигдалики, а зверху – піднебінні (якщо вони збільшуються біля ділянки носа та вух, ми називаємо їх «поліпами»). Той, хто вважає, що в нього більше немає мигдаликів, помиляється. Усі частини Вальдеєрового лімфатичного кільця вважаються мигдаликами. І всі мигдалики роблять одне й те саме: відчувають сторонні тіла та вчать імунні клітини захищатись.

Глотковий мигдалик, розташований досить далеко, не завжди спрощує життя: він утворює не куполи, а маленькі глибокі борозни (для збільшення площі). Там може застрягати багато сторонніх тіл, і до них непросто дістатись, у результаті чого тканини запалюються частіше. Це свого роду побічний ефект існування мигдаликів. Той, хто страждає від неприємного запаху з рота, повинен перевірити їх, звичайно якщо вони в нього є.

Іноді тут ховаються маленькі білі камінці, які так жахливо пахнуть! Люди часто навіть про це не здогадуються і тижнями борються з запахом з рота чи незвичним присмаком. Чищення зубів, язика чи полоскання практично не допомагають. Можна сказати, що коли-небудь ці камінці вийдуть самі по собі і все буде добре, але не в цьому випадку. Людина може позбутися цих камінців за допомогою певних вправ, і неприємний запах з рота зникне, але на деякий час.

Найкращий тест на неприємний запах має такий вигляд: проведіть пальцем чи ватною паличкою по мигдалику. Якщо палець або паличка будуть неприємно пахнути, ви можете починати полювання на камінці. Отоларинголог також може видалити це каміння, так буде навіть комфортніше та безпечніше. Ті, хто любить дивитись специфічні відео на YouTube, можуть знайти там щось корисне на цю тему, не кажучи вже про деякі екстремальні приклади боротьби з камінцями. Однак це не для людей зі слабкими нервами.

Існують і інші, домашні засоби проти каміння на мигдаликах. Деякі люди полощуть горло солоною водою кілька разів на день, інші покладаються на квашену капусту з крамниці здорової їжі, треті ж стверджують, що відмова від молочних продуктів веде до повної відсутності камінців. Ефективність жодної з цих порад не доведено наукою. Краще відповісти на питання, коли людині можна видаляти мигдалики. Відповідь така: починаючи з семи років.

У цьому віці ми, напевне, бачили все найважливіше в житті. Принаймні з точки зору наших імунних клітин. Ми прийшли в зовсім інакший світ, сиділи на руках матері, бували в саду і лісі, торкалися тварин, хворіли на застудні захворювання, знайомилися з численними новими людьми в садку та школі. Тепер наша імунна система закінчила вчитись і може добре працювати протягом усього нашого життя.

До семи років мигдалики залишаються важливими навчальними центрами. Формування нашої імунної системи має суттєве значення не тільки в боротьбі з застудними захворюваннями. Воно також стосується нашого здоров'я та ваги. Наприклад, ті, кому мигдалики видалили до семи років, частіше мають надмірну вагу. Чому все відбувається саме так, не знають навіть лікарі. Тож зв'язок між імунною системою і вагою все частіше стає об'єктом досліджень учених. Збільшення ваги через видалення мигдаликів може добре вплинути на дітей зі зниженою масою тіла. Це спричинить збільшення ваги до норми. В усіх інших випадках батькам рекомендують стежити, щоб їхні діти харчувалися збалансовано після операції.

Видалення мигдаликів людині, яка не досягла семи років, має бути обґрунтованим. Наприклад, якщо вони збільшилися настільки, що заважають спати або навіть дихати, то, звісно, не слід звертати увагу на побічний ефект із вагою. У таких випадках наші мигдалики, яким призначено бути захисниками імунної системи, шкодять нам більше, ніж допомагають. Також під час довгого запального процесу наші імунні клітини ніколи не розслабляються, і цей довгий шлях негативно впливає на них. Байдуже, скільки людині років – чотири, сім чи п'ятдесят, – якщо мигдалики видалити, то чутлива імунна система лише виграє від цього. Інколи лікарі можуть видалити лише пошкоджену тканину мигдаликів і залишити більшу їх частину неторканою.

Наприклад, люди з псоріазом (також відомий як лускатий лишай) страждають через свою надзвичайно чутливу імунну систему, що дається взнаки у вигляді запалення шкіри, яке дуже сильно свербить (часто спочатку утворюється на голові), або проблем із суглобами. Крім того, хворі на псоріаз частіше потерпають від болю в горлі. Можливою причиною цієї хвороби є бактерії, які можуть постійно ховатися в мигдаликах і звідти подразнювати імунну систему. Уже протягом тридцяти років лікарі описують випадки, коли після видалення мигдаликів стан шкіри дещо поліпшувався, а іноді шкірні захворювання навіть минались. Тому в 2012 році науковці з Ісландії та Сполучених Штатів дослідили цей зв'язок детальніше. Вони поділили 29 хворих на псоріаз, які також часто страждали від болю в горлі, на дві групи. Пацієнтам з однієї групи видалили мигдалики, а іншим залишили. У 13 з 15 досліджуваних, яким видалили мигдалики, спостерігалося покращення загального стану здоров'я. Щодо досліджуваних із другої групи, то їхні показники не дуже змінилися. Зараз мигдалики видаляють і тим, хто страждає на ревматичні захворювання, – і якщо підозри підтвердяться, то можна буде стверджувати, що мигдалик частково відповідальний і за них.

Чи видаляти мигдалики? Існують вагомі аргументи як за, так і проти. Ті, хто позбувся своїх мигдаликів зарано, не мусять турбуватися, що імунна система проґавила важливі уроки самозахисту. На щастя, існують ще язикові та піднебінні мигдалики. Ті, хто досі має мигдалики, не повинні боятися прихованих бактерій: багато людей просто не мають таких глибоких борозен, а отже, жодних проблем із мигдаликами. Язикові мигдалики та їх компанія практично ніколи не стають схованками для мікробів. Вони дещо інакше побудовані і мають залози, за допомогою яких самоочищаються через регулярні проміжки часу.

У нашому роті щось трапляється кожної секунди: точки, що виділяють слину, атакують муцинову сітку, захищають наші зуби і нас самих від підвищеної чутливості. Наше лімфоїдне глоткове кільце контролює чужорідні частинки і готує свої імунні війська до оборони. Нам нічого не було б потрібно робити, якби все закінчувалось у ротовій порожнині. Однак рот – це лише вестибюль, що веде до зовсім інакшого світу.

Структура кишечника

Існують речі, які розчаровують, якщо познайомитись із ними краще. Наприклад, шоколадні вафлі з реклами: їх не печуть з любов'ю домогосподарки у фермерському вбранні, а привозять із заводу з неоновим освітленням і конвеєром. Школа виявляється не такою веселою, якою може здатись у перший день. За лаштунками життя буває сумним і непривабливим. Існує багато речей, які здалеку виглядають набагато кращими, ніж зблизька.

А з кишечником – навпаки. Наша кишкова трубка здалеку виглядає кумедно. З ротової порожнини виходить стравохід у два сантиметри завтовшки, він проходить у верхній частині тулуба і йде вбік, до шлунка. Права частина шлунка набагато коротша за ліву, ось чому вона вигинається у формі півмісяця чи кривуватого гаманця. Тонка кишка, завдовжки сім метрів, вигинається то вправо, то вліво, доки нарешті не дістається товстої кишки. Там розташований на перший погляд непотрібний додаток – сліпа кишка, яка не може нічого, крім як запалитись. Товста кишка має виразні виступи. Вона виглядає як не дуже вдала спроба наслідувати перлове намисто. З відстані кишкова трубка – це непривабливий і незбалансований шланг.

Тож не будемо споглядати з відстані. Навряд чи в нашому тілі існує орган, який виглядає більш захопливо, якщо розглядати його зблизька. Чим більше дізнаєшся про кишечник, тим привабливішим він стає. Отже, спочатку уважніше погляньмо на дивні місця.

«Хирлявий» стравохід

Перше, що впадає в очі, – це те, що стравохід невлучний. Замість того щоб обрати найкоротший маршрут і просто тримати курс до центру шлунка, стравохід сполучений із його правою стороною. Блискучий хід. Хоч це й невеликий гак, але він того вартий. Кожен крок збільшує тиск у нашому шлунку вдвічі, тому що ми напружуємо м'язи живота. Коли ми сміємось або кашляємо, тиск зростає ще більше. Якби живіт усередині штовхав шлунок, це впливало б негативно на з'єднання зі стравоходом угорі. Завдяки зміщенню шлунок приймає на себе не весь тиск, а лише його частину. Коли ми рухаємося після їжі, ми не відригуємо з кожним кроком. У разі сильного нападу сміху механізми блокування не дають нам випускати гази, так само навряд чи ви чули про блювання від сміху. Цьому прислужується особливе з'єднання стравоходу зі шлунком.

Додатковий ефект бічного входу – це газовий міхур шлунка у його верхній частині. Повітря піднімається вгору і не знаходить виходу, бо той трохи збоку. Тому багато людей повинні ковтнути трохи повітря, перш ніж зможуть відригнути. Під час ковтання стравохід дещо наближається до міхура і відрижка може вийти на свободу. Якщо відригувати лежачи, це набагато легше, коли лежати на лівому боці. Ті, хто відчуває важкість у шлунку, лежачи на правому боці, просто повинні перевернутися.

Для наочності газовий міхур шлунка зображено на чорно-білому рентгенівському знімку. На звичайному рентгенівському знімку показуються щільні тканини й матеріали, наприклад зуби та кістки, а менш щільні ділянки, наприклад повітря в легенях чи газовий міхур, затемнюються на зображенні.

Навіть кострубатий вигляд стравоходу красивіший, аніж здається спершу. Якщо подивитись уважно, можна побачити, що деякі м'язові волокна оббігають стравохід по спіралі. Саме це є причиною кострубатих рухів. Якщо їх розтягти, то вони не розірвуться, а стягнуться в спіраль. Наш стравохід зв'язаний із нашим хребтом через сухожильні пучки. Якщо ми просто сидітимемо та дивитимемось угору, ми розтягнемо стравохід. У результаті він стане вужчим і зможе краще замкнутися як знизу, так і зверху. Після ситного обіду пряма постава краще допомагає травленню.

Кривуватий гаманець шлунка

Наш шлунок розташований набагато вище, ніж ми вважаємо. Він починається трохи нижче лівого соска і закінчується під правою реберною дугою. Усе, що болить нижче цього місця, – не шлунок. Коли багато людей думають, що в них щось із шлунком, найімовірніше, вони відчувають дискомфорт у кишечнику. Безпосередньо над шлунком розташовані серце й легені. Коли ми дійсно їмо забагато, нам стає значно важче дихати.

Терапевти часто випускають з уваги гастрокардіальний синдром. У шлунку накопичується так багато повітря, що він тисне на нижню частину серця та нерви. Люди реагують на це по-різному. Вони відчувають запаморочення або незручність, деякі – страх або утруднене дихання, інші ж можуть страждати навіть від різкого болю в грудях, схожого на біль під час інфаркту. Зазвичай лікарі обмежуються стандартними запитаннями. Але в деяких випадках було б корисніше спитати: чи намагалися ви відригнути або випустити гази? У довгостроковій перспективі слід рекомендувати постраждалим відмовитись від їжі, що може спричинити накопичення газів, поліпшити шлункову та кишкову мікрофлору або не зловживати алкоголем. Алкогольні напої можуть збільшити кількість бактерій-газоутворювачів у тисячі разів. Деякі бактерії використовують ці напої як харч (наприклад, речовини, що містяться у ферментованих фруктах). Коли у шлунково-кишковому тракті сидять ці виробники газу, нічні дискотеки перетворюються на ранкові концерти. Від чого ж тоді «дезінфікує алкоголь»?

Тепер поговоримо про дивну форму шлунка. Одна його сторона значно більша за інші, і весь орган викривляється. Це призводить до появи складок. Можна сказати, що шлунок – це Квазимодо органів травлення. Але його деформована зовнішність має глибокий сенс. Коли ми робимо ковток води, рідина може текти вниз стравоходом до правої, коротшої стінки шлунка й опинитися безпосередньо перед воротами до тонкого кишечника. їжа ж, навпаки, опиняється на більшій стороні шлунка. Тож наш травний гаманець розрізняє, що слід перетравити, а що проштовхнути вперед. Шлунок не кривий, він просто має двох експертів. Один знається на рідині, а другий – на твердих речовинах. Два шлунки в одному, так би мовити.

Закручена тонка кишка

У нашому череві є тонка кишка розміром від трьох до шести метрів, вона дещо нещільна, виглядає як петля в петлі. Якщо ми стрибаємо на батуті, вона стрибає з нами. Коли ми сидимо в літаку, що злітає, вона також змушена втискатись у спинку сидіння. Коли ми танцюємо, вона наслідує рухи наших ніг, а коли кривимо обличчя від болю в животі, вона складає свої м'язи майже в ту саму форму.

Мало хто бачив власну тонку кишку. Навіть під час колоноскопії лікар дивиться здебільшого на товсту кишку. Ті ж, хто мав шанс завдяки ковтанню невеликої камери подивитись на тонку кишку, як правило, були здивовані. Замість темного шланга ви зустрічаєте зовсім інакшу істоту – блискучу, оксамитову, вологу, рожеву та ласкаву. Треба знати, що тільки останні метри товстої кишки мають справу з калом, а весь простір, що розташовується до них, напрочуд чистий (до речі, здебільшого ще й без жодного запаху). Ці метри сумлінно обробляють усе те, що ми проковтнули.

На перший погляд, тонка кишка діє не так, як інші органи. Наше серце складається з чотирьох камер, печінка – з часток, вени мають клапани, мозок – теж частки. Тонка кишка, навпаки, ніби дезорієнтовано звивається навколо себе. її справжню форму можна побачити лише під мікроскопом. Ми маємо справу з тим, що краще назвати «увагою до деталей».

Кишкові ворсинки, мікроворсинки та гдікокадікс.

Наш кишечник хоче мати якомога більшу поверхню. Саме тому він так добре складається. Це насамперед стосується видимих складок, адже без них ми б потребували тонкої кишки завдовжки до 18 метрів, щоб мати достатню травну ділянку. Як добре, що все складається саме так!

Такий перфекціоніст, як тонка кишка, на цьому не зупиняється. В одному квадратному міліметрі кишкової оболонки є тридцять крихітних ворсинок. Ці ворсинки дуже малі, ми майже можемо їх бачити – але тільки майже. Кордон між видимим і невидимим настільки розмитий, що ми просто бачимо лише оксамитову структуру. Малі ворсинки під мікроскопом виглядають як великі хвилі з прозорих клітин (дуже схоже на оксамит). Якщо дивитися через кращий мікроскоп, можна побачити, що кожна з цих клітин повністю вкрита прозорими кудлатими виступами. Ворсинка до ворсинки, так би мовити. Ці ворсинки, у свою чергу, мають оксамитову обшивку, утворену незліченними формуваннями цукру, які схожі формою на оленячі роги, – це так званий глікокалікс. Якби все було розгладженим (складки, ворсинки і ворсинки на ворсинках), наш кишечник складав би близько семи кілометрів.

Чому він повинен бути таким великим? Ми перетравлюємо їжу на площі, що в сто разів більша за нашу шкіру. Здається, це занадто для однієї порції картоплі або маленького яблучка. Але саме в нашому животі ми збільшуємо себе і робимо все чужорідне частиною нас самих.

А починається все в роті. Хрумкіт яблука звучить так соковито тільки тому, що ми за допомогою зубів відриваємо багато мільйонів клітин яблука, наче повітряні кульки. Чим свіжіше яблуко, тим більше клітин лишаються неторканими – ось чому ми довіряємо гучному хрумкотінню.

Так само як ми любимо свіжу їжу, ми також смакуємо гарячі білкові продукти. Стейк, омлет або смажений тофу здаються нам смачнішими за сире м'ясо, яйця або холодний тофу. Це, зокрема, залежить від того, що ми щось інтуїтивно розуміємо. У шлунку з сирим яйцем відбувається те саме, що й у каструлі: білок стає білим, жовток – жовтим, обидва тверднуть. Якби ми відригнули через досить тривалий проміжок часу, то з нас вийшов би омлет, і все це без нагрівання! Білки однаково реагують на гарячу плиту і шлункову кислоту – просто зсідаються. Але вони не так розумно влаштовані, щоб, наприклад, розчинитись у яєчному білку, навпаки: вони стають білими шматочками. Так вони можуть краще розчинитись у шлунку й тонкій кишці. Приготування заощаджує нам чимало енергії, на яку міг би зазіхати живіт, і становить частину нашої травної справи.

Остаточне подрібнення продуктів, які ми споживаємо, відбувається в тонкій кишці. На самому її початку в стінці кишечника існує невеликий отвір – це сосочок. Він трохи нагадує точки, що виділяють слину, але дещо більший за них. Завдяки цьому маленькому отвору наші травні соки розпилюються на їжу, що потрапляє сюди. Коли ми щось їмо, вони виробляються в печінці та підшлунковій залозі, а потім опиняються в сосочку. Ці соки містять ті ж компоненти, що й мийний засіб та рідина для миття посуду з супермаркету, – ферменти та жиророзчинники. Мийний засіб позбавляє «одежі» жирні, солодкі або білкові речовини і транспортує все в стічних водах, у той час як рештки розчиняються у воді. Це досить схоже на те, що відбувається в тонкій кишці. Тут відносно великі шматки білків, жирів або вуглеводів рішуче хочуть пройти через стінки кишечника в кров. Шматок яблука більше не шматок яблука, а поживний розчин із мільярдів молекул з енергією. Щоб засвоїти всі ці молекули, й потрібна така велика довжина – сім кілометрів. Ще й залишається про запас на випадок запалення кишечника чи розладу шлунка.

У кожній окремій ворсинці тонкої кишки є крихітна кровоносна судина. Вона споживає розчинені молекули. Усі судини тонкої кишки сходяться, потім проходять крізь печінку, яка перевіряє нашу їжу на шкідливі речовини й токсини. Небезпечні речовини знищуються, перш ніж дістатися нашої крові. Якщо ми їмо забагато, то тут – перший накопичувач енергії. Живильна кров тече з печінки прямо до серця. Звідти вона подається до всіх інших клітин організму. Молекула цукру, наприклад, потім потрапляє до клітини шкіри, розташованої на правому соску. Тут вона поглинається і спалюється з киснем. Це дає енергію, що підтримує життя в клітині, а як побічні продукти виділяються тепло й невелика кількість води. У цілому те саме одночасно відбувається з багатьма клітинами, і ми підтримуємо сталу температуру тіла від 36 до 37 °C.

Основний принцип нашого обміну речовин та енергії простий: щоб яблуко достигло, природа потребує енергії. Ми, люди, поглинаємо яблуко і спалюємо його на молекулярному рівні. Енергію, що виділилася під час цього, використовуємо, щоб жити. Усі органи, які йдуть від кишкової трубки, можуть забезпечити паливо для наших клітин. Наші легені не роблять нічого, крім споживання молекул під час кожного вдиху. Вдихнути повітря – це, так би мовити, отримати порцію газоподібної поживи. Значна частина нашого тіла складається з вдихуваних атомів, не тільки з чизбургера. Рослини отримують значну частину поживних речовин з повітря, а не з землі. (Я сподіваюся, що це не стане ще однією ідеєю для дієти, яку використають модні журнали.)

Ми вкладаємо енергію в усі наші органи, і лише від тонкої кишки отримуємо щось натомість. Це робить процес поїдання такою приємною роботою. Однак не слід розраховувати на появу енергії відразу після останнього укусу. Тоді людям ще бракує сили. їжа ще не прибула до тонкої кишки, а застрягла вище в органах травлення. Голод дійсно втамувався, бо шлунок розтягнувся від їжі, але сил небагато, як і до прийому їжі, а до того ж треба докласти зусиль, щоб подрібнити та змішати споживане. Кров приливає до органів травлення. Тому, як вважають багато вчених, наш мозок утомлюється через незначний кровообіг.

Один із моїх професорів казав про це так: «Якби вся кров з голови опинилась у животі, ми б одразу знепритомніли чи померли». Існують і інші можливі причини відчуття втоми після їжі. Деякі сигнальні речовини, що утворюються з появою насичення, можуть стимулювати ділянки мозку, які змушують нас утомлюватись. Утома може заважати роботі мозку, бо наша тонка кишка працює ефективніше, якщо ми розслабимося. Тоді їй дістається більше енергії і кров не наповнюється стресовими гормонами. З точки зору травлення тихий читач успішніший за топ-менеджера.

Непотрібна сліпа кишка та пухкенька товста кишка

У лікарському процедурному кабінеті пацієнти лежать з термометрами і в роті, і між сідниць. У них бували й кращі дні. Так почалися дослідження запалень сліпої кишки. Якщо ректальна температура вища за температуру в ротовій порожнині, це вважалося важливим показником. Сьогодні лікарі більше не покладаються на відмінності в температурі. До симптомів апендициту відносять лихоманку та болі в правому боці нижче від пупка (саме тут розташована сліпа кишка).

Біль відчуватиметься в разі натискання на цю точку, хоча зліва, як не дивно, все буде гаразд. Якщо перемістити палець назад – знову ой! Причина в тому, що органи нашої черевної порожнини вкриті захисною рідиною. Під час натискання зліва запалена кишка пливе на м'яких подушках рідини праворуч, і це їй не подобається. Ще одним свідченням апендициту є біль уразі підняття правої ноги, втрата апетиту або нудота.

Наша сліпа кишка вважається непотрібним органом. Однак жоден лікар у світі не вирізатиме сліпу кишку людині, яка страждає від сильного болю в животі. Сліпа кишка офіційно вважається важливою частиною товстої кишки. Те, що видаляють хірурги, – це так званий червоподібний відросток (апендикс), розташований нижче від сліпої кишки. Він навіть не схожий на справжню частину кишечника, а скоріше на здуту повітряну кульку, яка залишилась у нас від тварин. Не дивно, що ніхто не сприймає його серйозно і називає частиною кишки, з якої він виходить.

Наш червоподібний відросток не тільки замалий, щоб брати участь у переробці їжі, а ще й розташований у місці, до якого їжа практично не потрапляє. Тонка кишка зливається з товстою дещо вище і легко обходить апендикс. Ми маємо справу з істотою-спостерігачем. Той, хто пам'ятає «ландшафт» ротової порожнини, вже може підозрювати, що криється в цьому допитливому спостерігачеві. Хоч він і далеко від своїх «колег», червоподібний відросток належить до імунної системи.

Наша товста кишка займається тим, що не поглинуте тонкою. Ось чому вона не виглядає гладенькою. Було б марною річчю й тут усе вистеляти ворсинками. Натомість товста кишка є домівкою кишкових бактерій, які обробляють останні рештки нашої їжі. Наша імунна система, у свою чергу, дуже зацікавлена в цих бактеріях.

Таким чином, червоподібний відросток розташовується в чудовому місці! Досить далеко, щоб не мати справ із рештками їжі, проте досить близько, щоб подивитися на всі чужорідні мікроби. У той час як стінки товстої кишки являють собою сховище імунних клітин, відросток майже повністю складається з імунної тканини. Якщо повз нього проходитиме мікроб, він опиниться в оточенні. Це, однак, означає, що все навкруги може запалитись. Якщо малий червоподібний відросток набухає до великих розмірів, йому стає ще важче позбутися мікробів. Це призводить до численних операцій з видалення апендициту – повсякденних справ у багатьох лікарнях.

І це не єдиний сценарій. Є ще такий: тут виживуть лише хороші мікроорганізми, а всі небезпечні будуть атаковані. Про це на основі досліджень повідомили американські вчені Вільям Паркер і Рендал Боллінджер у 2007 році. На практиці така ситуація може виявлятись, наприклад, у вигляді проносу. Тоді часто багато типових жителів кишечника гинуть і нові мікроби можуть легко колонізувати вільну поверхню. І тут наша команда вистрибує з відростка й розосереджується для захисту поверхні товстої кишки.

Німеччина не розташована в регіоні з великою кількістю кишкових патогенів. Навіть якщо ми іноді потерпаємо від кишкового грипу, у нашому довкіллі водиться набагато менше небезпечних мікробів, ніж в Індії чи Іспанії. Таким чином, ми можемо стверджувати, що не так гостро потребуємо апендикса, на відміну від людей, які живуть у названих країнах. Тому нам не слід перейматися тим, чи видалили нам апендикс! Імунні клітини товстої кишки розосереджені не так щільно, але в цілому їх у багато разів більше, ніж клітин у відростку, і вони достатньо вмілі, щоб упоратись із цією роботою. Той, хто страждає від проносів і хоче перестрахуватися, може в аптеці купити корисні бактерії для заселення кишечника.

Тепер ви повинні розуміти, навіщо нам сліпа кишка або червоподібний відросток. Але до чого там товста кишка? їжу вже обробили, ворсинок тут немає, і взагалі – що робить кишкова мікрофлора з неперетрав-люваними рештками? Наша товста кишка не звивається. Вона складається, як товста рама для картини, навколо тонкої кишки. Те, що її називають товстою, її не ображає. Вона просто потребує більше простору для виконання своїх завдань.

Той, хто дбає про ресурси, витримує і важкі часи. Саме таке гасло має наша товста кишка. Вона залишає все наостанок і ретельно перетравлює до кінця. Товста кишка не може дозволити собі помилку. Залишки їжі сумлінно перероблятимуться ще близько 16 годин. Під час цього процесу виділяться ті речовини, які ми могли б утратити поспіхом: такі важливі мінерали, як кальцій, можуть бути поглинуті лише тут. Завдяки ретельній співпраці товстої кишки і кишкової мікрофлори ми також отримуємо додаткову дозу жирних кислот, вітамінів К, В12, тіаміну (вітамін В1) і рибофлавіну (вітамін В2). Це знадобиться в багатьох випадках, наприклад для нормального згортання крові, міцних нервів або захисту від мігрені. В останніх метрах кишечника дуже ретельно узгоджуються водний і сольовий баланс: не слід намагатися спробувати, але наші фекалії завжди дещо солонуваті. Інакше ми б потребували на цілий літр більше рідини щодня.

Як і у випадку з тонкою кишкою, усі досягнення її товстої сестри через кров опиняються в печінці, де перевіряються й передаються до великого кола кровообігу. Останні сантиметри кишкової трубки через кровоносні судини сполучені не з печінкою, а безпосередньо з великим колом кровообігу. Як правило, тут уже нічого не всотується, адже все можливе вже зроблено. Але існує один виняток: супозиторії. Супозиторії можуть містити набагато менше ліків, ніж таблетки, а діють швидше за них. Часто ми мусимо приймати таблетки та пити сиропи в таких великих дозах, тому що печінка очищує наш організм від них, перш ніж вони починають діяти. А це не дуже практично, адже ми хочемо, щоб ці «токсини» подіяли. Той, хто не бажає обтяжувати печінку жарознижувальними та подібним, використовує коротший шлях прямої кишки. Це гарна ідея для дітей і літніх людей.

Те, що ми їмо насправді

Найважливіший етап нашого травлення відбувається в тонкій кишці, де на великій площі поглинаються подрібнені фрагменти. Тут вирішується, чи переносимо ми лактозу, чи здорову їжу ми з'їли або які продукти спричиняють алергію. На цьому заключному етапі наші травні ферменти працюють як крихітні ножиці: вони розрізають їжу на маленькі шматочки, доки ті не стануть одного розміру з клітинами нашого тіла. Штука природи в тому, що всі істоти складаються з одних і тих самих сировинних матеріалів: молекул цукру, амінокислот та жирів. Усі наші харчі походять від живих істот, і байдуже, яблуня це чи курка. Молекули цукру можуть бути зв'язані у складні ланцюги. Вони більше не солодкі і стають так званими вуглеводами в таких продуктах, як хліб, макарони або рис. Перетравлюючи шматочок тоста, як кінцевий продукт ми отримуємо ту саму кількість молекул цукру, яка б утворилась, якби ми з'їли зо дві ложки звичайного білого столового цукру. Єдина відмінність полягає в тому, що столовий цукор не потребує багато травних ферментів для того, щоб перетравитись. Він потрапляє до тонкої кишки настільки подрібненим, що відразу ж відправляється до кровообігу. Завелика кількість цукру відразу ж підсолоджує нашу кров на короткий проміжок часу.

Цукор із білого хліба під впливом ферментів перетравлюється досить швидко. Цільнозерновий хліб, навпаки, перетравлюється повільно. Він складається з особливо складних цукрових ланцюгів, які мають бути подрібнені по черзі. Отже, цільнозерновий хліб – не цукрова бомба, а рятівне сховище. До речі: після раптового підсолодження тілу складніше повернутися до здорового балансу. Продукується велика кількість гормонів, зокрема інсуліну, і через це людина швидше втомлюється, коли ефект спадає. Якщо цукор не опиняється в крові надто швидко, він стає важливою сировиною. Тоді ми можемо використовувати його як дрова для наших клітин або для створення власних цукрових структур, як-от глікокалікс травного тракту.

А проте наше тіло полюбляє солодке, адже воно заощаджує йому час роботи, перетравлюючись швидко, як і теплі протеїни. Крім того, цукор дуже швидко перетворюється на енергію. Таке успішне енергопостачання, у свою чергу, викликає в мозку хороші відчуття. Але існує один нюанс: ніколи раніше в історії людства ми не зустрічалися з надлишком пропозиції цукру. В американських супермаркетах цукор уже додано до 80 % оброблених продуктів. Технічний прогрес зробив наше тіло сховищем для солодощів, воно поглинає їх до того моменту, як це закінчується цукровим шоком та болем у животі.

Навіть якщо ми знаємо, що перебрали солодощів, не слід звинувачувати наші інстинкти за те, що вони шукали задоволень. Якщо ми їмо забагато цукру, ми відкладаємо його на важкі часи. Це насправді практична річ. По-перше, ми перетворюємо його назад на довгі цукрові ланцюги і зберігаємо у вигляді так званого глікогену в печінці, а по-друге, переробляємо його в жир та накопичуємо в жировій тканині. Цукор – єдина речовина, яку наше тіло може використовувати для виробництва жиру, витрачаючи на це мінімум зусиль.

Запаси глікогену меншають через певний час пробіжки значною мірою тоді, коли ви думаєте: зараз я почуваюся виснаженим. Тому дієтологи рекомендують займатися спортом не менш ніж годину, щоб спалити жир. Після початкового невеликого зниження працездатності старі запаси починають активуватися. Ми можемо обурюватися через те, що наше «сальце» не зникає відразу ж, але тіло не розуміє цього гніву, адже його клітини обожнюють жир.

Жир – найефективніший і найцінніший з усіх складників їжі. Його атоми настільки розумно побудовані, що жир порівняно з вуглеводами та білками може містити вдвічі більше енергії в грамі. Ми використовуємо його, щоб одягти на наші нерви оболонку, як на електродроти. Саме завдяки цій «одежі» ми так швидко мислимо. Деякі важливі гормони нашого тіла продукуються жиром, і кожна клітина нашого організму врешті-решт оповивається жировою мембраною. А щось лишається про запас. Якщо потім настане голод – а в останні кілька мільйонів років так бувало багато разів, – кожен грам жиру стає страховим полісом.

Крім того, для нашої тонкої кишки жир є чимось особливим. Він, на відміну від інших поживних речовин, не може просто всотатися з кишечника в кров. Жир не розчиняється у воді, адже це засмітило б крихітні кровоносні судини у ворсинках тонкої кишки, і жир плавав би у великих венах, як масло у воді, в якій варили спагеті. Тому процес засвоєння жиру дещо відрізняється від стандартного: він відбувається через лімфатичну систему. Лімфатичні судини відносно до кровоносних судин є чимось на кшталт Робіна для Бетмена. Кожна кровоносна судина всередині тіла супроводжується лімфатичною, навіть дрібні кровоносні судини в тонкій кишці. У той час як кровоносні судини набряклі й червоні, лімфатичні – тонкі та білувато-прозорі. Вони забирають рідину з тканин і транспортують імунні клітини, щоб забезпечити правильний кровообіг.

Лімфатичні судини такі малі через те, що на відміну від кровоносних не мають м'язових стінок. Часто вони просто діють за гравітацією. Саме через це, коли ми прокидаємося вранці, наші очі дещо набрякають. У положенні лежачи гравітація не може правильно виконувати свою роботу, і невеликі лімфатичні судини на обличчі перебувають у стані спокою. Коли ми встаємо, рідина, доправлена сюди з кров'ю, знову стікає вниз. (Наші гомілки після довгого бігу залишаються практично без рідини, бо м'язи ніг стискають лімфатичні судини з кожним кроком, і тому рідина повертається вгору.) В усьому організмі лімфатична система здебільшого є слабкою, але існує й виняток – тонка кишка. Саме тут лімфатична система показує себе в усій красі. Усі лімфатичні судини вливаються в значно ширшу кровоносну судину і можуть переробити жир без ризику засмічення.

Ця кровоносна судина має назву грудна протока (Ductus thoracicus). Вона розповість нам, чому хороший жир є таким важливим, а поганий – таким шкідливим. Невдовзі після прийому жирної їжі в протоці з'являється так багато крихітних краплинок жиру, що рідина перестає бути прозорою і стає схожою на молоко. Ось чому ця протока називається грудною. Вона існує і в чоловіків, і в жінок. Коли жир накопичується в протоці, він описує дугу зі шлунка через діафрагму просто в серце. (Сюди виливається рідина, зібрана з ніг, повік та кишечника.) Відмінна оливкова олія або дешева фритюрна таким чином опиняються прямо в серці. Ніякого об'їзду через печінку, як у всіх інших випадках.

А – кровоносні судини проходять крізь печінку, а потім ідуть до серця. B – лімфатичні судини ведуть прямо до серця.

Детоксикація небезпечних, поганих жирів відбудеться тільки після того, як серце перекачає все і частки жиру випадково потраплять у кровоносну судину печінки. Через печінку проходить досить багато крові, тому існує велика ймовірність того, що така зустріч відбудеться дуже швидко, але доти серце й кровоносні судини беззахисні проти того, що «Макдональдс» і Ко змогли запропонувати за найкращу ціну.

Однак жир може впливати на організм не тільки негативно – існують і позитивні речі. Якщо ви витратите більше на справжню оливкову олію (Extra Virgin), ви намастите ваше серце та судини заспокійливим бальзамом. Існує багато досліджень, які показують, що це може захистити від атеросклерозу, клітинного стресу, хвороби Альцгеймера і захворювань очей (наприклад, дегенерації макули). Крім того, можна помітити певний позитивний ефект у разі запальних захворювань, наприклад ревматоїдного артриту, а також для профілактики деяких видів раку. Для тих, хто боїться жиру, особливо цікавим може стати такий факт: оливкова олія теоретично може боротися з частками жиру. Вона робить це шляхом блокування ферменту в жировій тканині. Не тільки ми можемо насолоджуватися користю оливкової олії – наші маленькі кишкові бактерії також подякують за турботу.

Хороша оливкова олія варта витрачених на неї грошей: вона має не занадто жирний та прогірклий смак, а скоріше пряний і фруктовий; іноді можна відчути поколювання під час ковтання, адже в олії містяться дубильні речовини. Ті, кому цей опис здався дещо абстрактним, можуть пошукати різні знаки якості на пляшках з олією.

Однак смажити на оливковій олії – не дуже гарна ідея, адже висока температура зводить усе нанівець! Гарячі плити дійсно класні для стейка та яєць, але не для олійних жирних кислот, які можуть бути хімічно модифіковані. Для цього краще підходить олія для смаження або тверді жири, як-от вершкове масло чи кокосова олія. Хоча вони повні тих же насичених жирних кислот, вони дещо стабільніші під дією високих температур.

Дорогі олії не тільки чутливі до високих температур, але й можуть вбирати в себе вільні радикали з повітря. Вільні радикали спроможні завдати великої шкоди нашому організму, бо не дуже хочуть бути вільними, а навпаки, бажають із чимось злитись. Тому вони пристають до всього: кровоносних судин, шкіри обличчя, нервових клітин, – цим забезпечуючи подразнення судин, старіння шкіри й неврологічні захворювання.

Якщо вони прагнуть злитися з олією, то це чудово, але краще хай це станеться в нашому організмі, а не на кухні. Отже, слід закривати готову їжу кришкою та відразу ставити в холодильник.

Тваринний жир у м'ясі, молоці або яйцях містить набагато більше арахідонової кислоти, ніж олія. Завдяки арахідоновій кислоті наш організм виробляє больові сигнальні речовини. У таких оліях, як рапсова, лляна або конопляна, однак, міститься більше протизапальної альфа-ліноленової кислоти, а в оливковій олії можна знайти речовину з аналогічним ефектом, яка зветься «олеокантал». Ці жири діють як ібупрофен або аспірин, тільки в нижчих дозах. Від гострого головного болю вони не допомагають, а ось їх регулярне вживання може позитивно подіяти, якщо людина страждає від запального захворювання, частих головних чи менструальних болів. Іноді біль може дещо пом'якшитись, якщо ви не забудете вживати більше рослинних, ніж тваринних жирів.

Однак оливкова олія – не панацея для волосся та шкіри. Дерматологічні дослідження показали, що навіть чиста оливкова олія легко може подразнювати шкіру та волосся, а воно, як правило, стає жирнішим, і ефект догляду зводиться до нуля після вимивання.

Крім того, можна переборщити з жиром в організмі. Значна кількість жиру, хорошого чи поганого, перевершує наші можливості. Це те саме, як коли б ви намазали забагато крему на обличчя. Дієтологи рекомендують брати 25–30 % щоденних потреб в енергії з жирів. У середньому це складає 55–66 грамів на день, спортсмени можуть споживати набагато більше, а люди з маленькою масою тіла, навпаки, дещо менше. З «Біґ Мака» людина може отримати понад половину щоденної норми жиру – питання тільки в тому, якого саме. А от із куркою під соусом теріякі людина отримує лише 2 грами, а от де взяти решту 53 грами, залежить цілком від неї.

Окрім вуглеводів та жирів існує ще одна речовина, що складає основу нашого харчування, – амінокислоти. Смішно, але факт, що тофу чи пряно-солоне м'ясо складаються з маленьких кислот. Як і у випадку з вуглеводами, вони також шикуються в маленькі ланцюжки. Вони смакують дещо по-іншому і наприкінці розкладаються в іншу речовину, а саме білок. У тонкій кишці травні ферменти розкладають речовину, і кишкова стінка поглинає цінні частинки. Існує двадцять амінокислот і нескінченна кількість можливостей їх поєднання в різні білки. Ми, люди, за допомогою цих кислот будуємо свою ДНК, наш генетичний матеріал з кожною новою клітиною, яку виробляємо протягом дня. Так само й інші живі істоти, рослини й тварини. Тому все природне, що можна з'їсти, містить білок.

Харчуватися пісно набагато важче, ніж більшість із нас вважає: білки, що є в рослинах, відрізняються від тваринних, оскільки будуються з небагатьох амінокислот, тому й називаються неповними. Якби ми схотіли побудувати власні білки з тих амінокислот, вони закінчилися б, перш ніж ми встигли б добудувати ланцюжок. Напівготові білки просто розклалися б знову, вийшли з сечею або були б утилізовані якимсь іншим чином. Бобам не вистачає метіоніну, рису й пшениці – лізину, в кукурудзі відсутні дві амінокислоти – лізин і триптофан. Але це не остаточна перемога любителів м’яса над вегетаріанцями: вегетаріанці й вегани просто повинні харчуватись різноманітно.

Хоча боби не містять метіоніну, вони, однак, багаті на лізин: пшеничний коржик із бобовими дає всі амінокислоти, необхідні для власного виробництва білка. Ті, хто їсть яйця й сир, також можуть отримати все необхідне. У багатьох країнах люди століттями інтуїтивно добирали собі раціон: рис із бобами, макарони з сиром, лаваш чи тост із арахісовим маслом. Раніше вважалося, що людина повинна поєднувати різноманітні продукти під час одного прийому їжі. Сьогодні ми знаємо, що це не обов’язково. Поки повсякденна їжа все одно так чи інакше комбінується протягом цілого дня, наше тіло отримує все необхідне. Існують також рослини, які містять усі незамінні амінокислоти в достатній кількості: соя та кіноа, щириця, спіруліна-алген, гречка й насіння чіа. Тофу, таким чином, виправдовує своє звання замінника м’яса, але з тим обмеженням, що все більша кількість людей страждає від алергії на нього.

Алергії та несприйняття продуктів

Згідно з однією з теорій розвитку алергії, вона починається під час перетравлення в тонкій кишці. Якщо нам не вдасться розщепити білок на окремі амінокислоти, деякі частки білка можуть залишитись. Як правило, вони просто не всотуються в кров. Несподівано відповідальність за ці частки лягає на лімфу. Ці дрібні частинки разом із краплинками жиру можуть потрапити в лімфу, де їх ретельно проінспектують імунні клітини. Наприклад, вони бачать дрібні частки арахісу всередині лімфи й атакують ці сторонні тіла.

Коли вони бачать арахіс наступного разу, то вже краще підготовлені й здатні атакувати сильніше: іноді арахісові достатньо лише потрапити до рота, як імунні клітини вже готуються атакувати. У результаті маємо сильні алергійні реакції на кшталт набряку обличчя чи язика. Це пояснює алергії, що їх здебільшого викликають харчі, які містять забагато білка та жиру одночасно, наприклад молоко, яйця та арахіс. Чому майже не існує людей з алергією на жирний бекон? Відповідь дуже проста: ми також складаємося з м’яса і тому можемо це досить добре перетравлювати.

Целіакія і чутливість до глютену

Розвиток алергії через тонку кишку може бути спричинений не тільки жиром. Такі алергени, як краб, пилок або глютен, є самі собою бомбами, тому не слід вважати, що ті люди, які вживають багато жирної їжі, обов’язково страждатимуть від алергії. Інша теорія розвитку алергії полягає ось у чому: на короткий проміжок часу стінка нашого кишечника може пропускати дещо більше, ніж зазвичай, і, таким чином, фактично дозволити решткам їжі потрапити до тканин кишечника й крові. Науковці вважають, що цей процес пов’язаний із глютеном, сумішшю білка, який отримують із таких зернових культур, як пшениця.

Не зовсім правильним є те, що нам постійно слід їсти зернові. Насправді рослина хоче розмножуватись, а ми з такою легкістю їмо її нащадків. Замість того щоб улаштувати нам сцену, рослини не довго думаючи отруюють своє насіння. Усе це набагато менш драматично, ніж звучить, адже кілька зерен пшениці не зроблять великої погоди для обох сторін. Тож і люди, і рослини можуть вижити. Чим чіткіше рослина відчуває небезпеку, тим більше шкідливих речовин опиняється в насінні. Пшениця так сильно хвилюється, бо її насіння має дуже мале вікно між зростанням і розмноженням. Тому все має йти за планом. Глютен негативно впливає на важливий травний фермент в організмі комахи. Нахабному коникові, ймовірно, буде тяжко перетравити паростки пшениці, якщо він згризе забагато. Вчасно спинившись, він зробить послугу і собі, і рослині.

У кишечнику неперетравлений глютен може частково мандрувати кишковими клітинами і таким чином послабити зв’язок між ними. У результаті пшеничний білок опиняється в місцях, у які він не мав би потрапити, і це, у свою чергу, не до вподоби нашій імунній системі. Одна людина зі ста має генетичне несприйняття глютену (целіакію), але набагато більше людей мають підвищену чутливість до нього.

У разі целіакії споживання пшениці може спричинити серйозні запалення, знищити ворсинки кишечника або послабити нервову систему. Уражені страждають від болів у животі, діарей, у дітей спостерігається сповільнене зростання та блідість у зимовий період. Хитрість цього розладу в тому, що іноді симптоми виражені, а іноді зовсім непомітні. Якщо форми запалення менш тяжкі, людина може роками не помічати захворювання, хоч і страждає від болю в животі чи анемії, яку випадково виявляє терапевт. Найкраще лікування целіакії, яке існує нині, – не вживати пшеницю і Кo.

Людина з чутливістю до глютену може їсти пшеницю, не отримуючи сильних ушкоджень кишечника, але тут потрібно не перестаратись. Та сама ситуація, що й із коником. Багато людей вважають, що все покращиться, якщо зо два тижні харчуватися їжею, яка не містить глютену. Проблеми з травленням чи здуття стають рідшими, минає біль у голові та суглобах. Деякі люди можуть краще сконцентруватись і менше втомлюватись.

Чутливість до глютену досліджують лише віднедавна. Наразі висновок можна узагальнити так: симптоми покращуються під час безглютенової дієти, навіть якщо целіакії немає. Ворсинки кишечника не сильно запалюються і не гинуть, але імунна система, найімовірніше, не буде в захваті від булочки.

Пропускна здатність кишечника також може підвищитись на короткий час, наприклад після застосування антибіотиків, від уживання алкоголю або через стрес. Ті, хто страждає лише від чутливості до глютену, можуть навіть помітити ознаки несумісності. Головне в остаточному діагнозі – це власні спостереження та виявлення певних молекул у клітинах крові. Окрім добре відомих груп крові (0, A, B та AB, вони ж відповідно перша, друга, третя й четверта), існує також багато додаткових властивостей, наприклад так званих ознак DQ. Той, хто не належить до груп DQ2 чи DQ8, імовірно, не матиме целіакії.

Несприйняття лактози та фруктози

Під несприйняттям лактози розуміють алергію або чутливість. Їжа знов-таки не може розщепитися на складові. Лактоза є компонентом молока і складається з двох хімічно пов’язаних молекул цукру; травний фермент, який розщеплює їх, не з’являється з сосочка. Маленькі клітини кишечника будують його самі на ворсинках. Лактоза руйнується, контактуючи зі стінкою кишечника, а окремі молекули цукру всотуються. Якщо цей фермент відсутній, можна отримати такі ж ускладнення, як і у випадку з несприйняттям глютену та чутливістю до нього: біль у животі, діарею, метеоризм. На відміну від целіакії, неперетравлені частки лактози не мандрують через стінки кишечника. Вони просто проковзують із тонкої кишки до товстої й годують там бактерій-газоутворювачів. Здуття живота та інші симптоми – це, так би мовити, подяка від задоволених перегодованих мікробів. Хоча це дуже неприємно, таке несприйняття не настільки шкодить здоров’ю, як целіакія.

Кожен з нас має гени для перетравлення лактози. У рідкісних випадках ці проблеми виникають від самого народження. Діти не можуть випити молока, не отримавши тяжкої діареї при цьому. Але в 75 % усіх людей цей ген вимикається повільно, як побічний ефект старшання, коли ми вже не потребуємо пити з грудей або пляшечок. За межами Західної Європи, Австралії та США дорослий, який п’є молоко, – рідкість. Навіть у наших широтах у супермаркетах з’являються безлактозні продукти, оскільки за сучасними оцінками кожен п’ятий німець потерпає від несприйняття лактози. Чим ви старші, тим вища ймовірність того, що ви не зможете розщепити лактозу, але часто людині у віці шістдесяти років не спадає на думку, що здуття живота або діарея спричинені звичайною склянкою молока або смачним вершковим соусом.

Проте помилково вважати, що ми більше не можемо споживати молоко! У більшості випадків людина все ще має ферменти для розщеплення лактози, але їх діяльність дещо скорочена – скажімо, десь на 10–15 % менше порівняно з тим, що вона споживала раніше. І якщо стане зрозумілим, що без склянки молока в животі комфортніше, можна визначити для себе міру. Шматок сиру або вершки в каві не створять серйозних незручностей, як і молочні креми в солодощах. Щось подібне ми можемо спостерігати і в інших поширених випадках несприйняття компонентів їжі. Кожен третій німець має проблеми з фруктовим цукром, або фруктозою. Існують такі види несприйняття фруктози, які пов’язані з сильними вродженими відхиленнями, тому пацієнти страждають від проблем із травленням, навіть якщо вживають фруктозу в невеликих кількостях. Але більшість людей мають проблеми через зловживання нею. Багато хто з них навіть не підозрює про це, адже в магазині вони керуються надписом «з фруктовим цукром», що звучить здоровіше, ніж просто «з цукром». Виробники підсолоджують свої вироби чистою фруктозою і сприяють її появі у великій кількості в нашому раціоні.

Одне яблуко на день не було б проблемою для багатьох, якби ми не вживали кетчуп із картоплею фрі, підсолоджені фруктові йогурти чи густий суп із дозою фруктози. Деякі помідори спеціально розводять так, щоб вони містили багато фруктового цукру. Крім того, зараз завдяки глобалізації та авіатранспорту ми маємо високу пропозицію фруктів на ринку. Ананаси з тропічних районів узимку лежать поряд із полуницею з голландських теплиць і сушеним інжиром з Марокко. Отже, те, що ми вважаємо за несприйняття, може бути цілком нормальною реакцією організму, який має змінити раціон, до якого звик за мільйони років.

Механізм, що криється за несприйняттям фруктози, дещо відрізняється від уже описаного несприйняття лактози та глютену. Фруктоза являє собою лише одну молекулу цукру, яку не потрібно розщеплювати, а слід лише транспортувати через кишкову стінку. Люди з вродженим несприйняттям фруктози мають замало таких транспортних каналів (так звані ГЛЮТ-5-тран-спортери) в стінках кишечника. Якщо людина вживає навіть невелику кількість фруктози, наприклад одну грушу, транспортні канали перевантажуються і цукор, отриманий із груші, як і у випадку з несприйняттям лактози, мандрує в кишковій флорі нашої товстої кишки. Якщо ж несприйняття розвинулося протягом життя, то з цим не все так просто, тому що частина фруктози залишається неперетравленою в кишечнику (особливо якщо нею зловживати) навіть у тих людей, які не скаржаться на проблеми з уживанням фруктози. Може статись і так, що кишкова флора занадто структурована. Тому, якщо з’їсти грушу, залишки фруктози зустрінуться з кишковою бактеріальною командою, і це може викликати особливо неприємні симптоми. Важкість симптомів безпосередньо залежить від кількості кетчупу, густого супу чи фруктового йогурту, яку людина з’їла.

Несприйняття фруктози також може вплинути на наш розум. Цукор допомагає багатьом іншим поживним речовинам всотуватись у кров. Амінокислота триптофан під час процесу травлення чіпляється за фруктозу. А коли в нашому животі забагато фруктози і ми не можемо всотати її повністю, разом із нею ми втрачаємо багато триптофану. Триптофан потрібен нашому організму, щоб побудувати серотонін. Ця сигнальна речовина також відома як гормон щастя, тому відсутність серотоніну може призвести до депресій. Тож непомітне несприйняття фруктози здатне викликати депресивні настрої. Це знання лише зовсім нещодавно почали використовувати в медичній практиці.

Якщо зловживання фруктозою так впливає на настрій, то постає питання: що до цього призводить? Після споживання 50 грамів фруктози на день природні транспортери більш ніж половини людей перевантажуються. Якщо з’їсти більше, у результаті отримаємо діарею, болі в животі, здуття та депресивний настрій на тривалий час. У США середнє споживання фруктози складає вже 80 грамів, а ось наші батьки пили чай із медом, їли менше напівфабрикатів та більше фруктів, а фруктози споживали 16–24 грами на день.

Серотонін не тільки забезпечує гарний настрій, але й несе відповідальність за відчуття ситості. Напади голоду та постійні перекуси можуть бути побічним ефектом несприйняття фруктози, у той час як додатково розвиваються й інші симптоми на кшталт болю в животі. Існує і цікавий факт для всіх тих, хто сидить на дієті та їсть салати. У багатьох салатних заправках із супермаркету чи ресторанів швидкого харчування міститься фруктозно-глюкозний сироп. Дослідження показали, що цей сироп пригнічує сигнальні речовини (лептин), що відповідають за відчуття ситості, навіть у людей, які не мають несприйняття фруктози. Салат із тією ж кількістю калорій і домашніми заправками з оцту та олії чи йогурту дає відчуття ситості на довший проміжок часу.

Як і всі галузі нашого життя, виробництво харчів зазнає постійних змін. Іноді інновації мають хороші наслідки, а іноді – погані. Соління свого часу було інноваційним методом, який люди винайшли, щоб запобігти гниттю м’яса. Протягом століть існувала традиція солити м’ясо та ковбасні вироби великою кількістю нітритів. Це надавало продуктам яскраво-червоного кольору. Саме тому шинка, салямі, печінковий паштет та копчена корейка не стають коричневими під час смаження, як, наприклад, стейк чи відбивна. У 1980 році використання нітритів урешті-решт було суворо обмежене через можливі ризики для здоров’я. Ковбасні вироби тепер містять не більш ніж 100 міліграмів нітриту на кілограм м’яса. Відтоді набагато менше людей хворіють на рак шлунка. Таке коригування колись дуже значущої інновації було більш ніж доречним. Сьогодні розумний м’ясник змішує велику кількість вітаміну С з невеликою кількістю нітритів, щоб зберегти м’ясо без можливих ускладнень для здоров’я.

Таке сучасне переосмислення також може бути необхідним щодо споживання пшениці, молока та фруктози. Добре, коли такі продукти присутні в нашому раціоні, бо вони містять цінні матеріали, але, можливо, ми повинні переглянути обсяги, в яких ми ці продукти споживаємо? У той час як наші предки, мисливці та збирачі, щороку з’їдали до п’ятисот різних видів тутешніх коренів, трав та рослин, наша їжа тепер складається здебільшого з сімнадцяти культур. Не дивно, що наш кишечник зіткнувся з труднощами після таких змін.

Проблеми з травленням поділили наше суспільство на дві групи: тих, хто дбає про своє здоров’я і пильно стежить за своїм раціоном, і тих, хто не може приготувати обід для друзів і не зайти в аптеку по ліки. Але обидві групи в чомусь мають рацію. Багато людей часто стають обережними, якщо дізнаються від лікаря про харчове несприйняття, і вважають, що їхній стан поліпшиться, коли вони від чогось відмовляться. Тому вони не їдять фруктів, каш чи молочних продуктів і цураються їх, наче отрут. Але більшість із них насправді реагує на таку новину занадто чутливо і не розуміє, що річ не в генетичній несумісності. У них є достатньо ферментів для перетравлення невеликої кількості вершкового соусу, шматочка кренделя чи фруктового десерту.

Однак ми завжди повинні звертати увагу на нашу чутливість до продуктів. Вам не слід їсти кожну новинку в нашій культурі харчування. Пшениця на сніданок, обід і вечерю, фруктоза в кожному напівфабрикаті або молоко в дорослому віці – негаразд, якщо це не подобається нашому тілу. Постійні болі в животі та пронос не трапляються без причини, так само як і виснажлива втома. Навіть якщо лікар виключив целіакію або сильне несприйняття фруктози, але ви вважаєте, що повна відмова від цих продуктів покращить стан, ви маєте на це право.

Лікування антибіотиками, сильний стрес чи шлунково-кишкові інфекції, на додачу до загальновідомих обставин, можуть стати поштовхом для розвитку чутливості до певної їжі. Однак, коли все повертається до норми, чутливість кишечника також покращується. Тому шлях розв’язання проблеми – не в жертвах протягом усього життя, а в тому, що людина може їсти подразник, поки вона почувається добре.

НЕВЕЛИКА ЛЕКЦІЯ ПРО КАЛ

Склад

Колір

Консистенція

Шановні читачі, настав час зайнятись відкладеним. Розслабте свої підтяжки, зніміть окуляри та зробіть ковток чаю! З безпечної відстані ми наближаємося до таємничих грудочок.

С клад

Багато людей думають, що кал здебільшого складається з того, що вони їдять. Але це не так.

Кал на три чверті складається з води. Ми втрачаємо близько 100 мілілітрів рідини щодня. Під час травлення кишечник поглинає близько 8,9 літра. Те, що ми бачимо в унітазі, – абсолютний максимум ефективності: вищезазначена рідина міститься тут. Завдяки оптимальному вмісту води кал стає досить м’яким, щоб організм міг позбутися решток обміну речовин.

Третина твердих складових – бактерії. Вони відслужили своє в кишковій флорі й подали у відставку.

Ще третина – це неперетравлювані рослинні волокна. Чим більше фруктів та овочів ви споживаєте, тим більшим вийде залишок. Так ви можете навіть розпрощатися з 500 грамами калу замість середніх 100–200.

Остання третина – мішанина. Вона складається з речовин, яких тіло хоче позбутись, наприклад решток лікарських засобів, барвників або холестерину.

Колір

Природний колір калу людини варіює від коричневого до жовтувато-коричневого. Навіть якщо ми не їмо нічого, що мало б такі тони. Те саме відбувається і з нашою сечею: вона завжди жовта. Це пов’язане з дуже важливим продуктом, який ми виробляємо кожен день, – нашою кров’ю. 2,4 мільйона нових кров’яних клітин утворюються за секунду. Водночас приблизно така ж кількість кров’яних клітин помирає. Червоний барвник перетворюється спочатку на зелений, а потім на жовтий – ми можемо спостерігати це на прикладі синця. Із сечею також виходить невелика кількість цього барвника.

Більша частина клітин проходить через печінку та опиняється в кишечнику. Тут бактерії можуть створити ще один колір – коричневий. Тому дуже доречним для нас буде вміння розрізняти колір калу:

Від світло-коричневого до жовтого.

Цей відтінок може свідчити про нешкідливу клінічну картину синдрому Жильбера. Фермент кров’яних клітин працює з ефективністю лише в 30 %. Тому до кишечника потрапляє менша кількість барвників. Синдром Жильбера – досить поширене явище, адже його виявлено приблизно у 8 % населення. І це не так уже й погано, тому що, згідно з останніми дослідженнями, дефіцит цього ферменту захищає від атеросклерозу в літньому віці. Єдиний побічний ефект полягає в тому, що людина не переносить парацетамол і не може його приймати.

Ще однією причиною жовтуватих грудочок можуть бути проблеми з кишковими бактеріями. Якщо вони не працюють належним чином, то кал навряд чи буде коричневим. Антибіотики та діарея також можуть вплинути на колір калу.

Від світло-коричневого до сірого.

Якщо зв’язок між печінкою і кишечником вигинається чи опиняється під тиском (як правило, через жовчний міхур), пігменти крові не можуть потрапити в кишечник. У закрутах немає нічого хорошого, тому якщо ваш кал сірого кольору, швидко звертайтесь до лікаря.

Чорний або червоний.

Запечена кров має чорний колір, свіжа кров – червоний. Але цього разу це не просто барвники, які можна перетворити на коричневий колір. Ці кольори свідчать про наявність кров’яних клітин у калі. Яскраво-червоний колір може свідчити про геморой. Усе темніше слід перевірити в лікаря – звісно, якщо ви вчора не їли буряк.

Консистенція

Бристольску шкалу форми калу було розроблено в 1997 році. Тож вона зовсім не стара, якщо подумати про те, скільки мільйонів років існує процес випорожнення. Шкала відображує сім різних консистенцій калу. Вона може бути дуже корисною, адже люди не надто бажають розмовляти про вигляд своїх грудочок. Нічого поганого в цьому мовчанні немає, не може ж людина говорити абсолютно про все! Але проблема в тому, що людина, випорожнення якої є нездоровими, може вважати, що це цілком нормально. Вона ж не мала змоги дізнатися про щось інше. Здорове травлення, у результаті якого кал має оптимальний уміст води, дає тип 3 або тип 4. Інші форми не повинні бути звичним явищем. Якщо ж таке відбувається, слід порадитись із лікарем – можливо, це симптом несприйняття якогось продукту або запор. Оригінальну версію створив англійський лікар Кен Хітон.

Тип 1:

окремі тверді шматки, схожі на горіхи, насилу проходять крізь пряму кишку

Тип 2:

грудкуватий кал, схожий на ковбаски шматочками

Тип 3:

кал, схожий на ковбаски, з поверхнею, вкритою тріщинами

Тип 4:

кал, схожий на ковбаски, або змієподібний кал із м’якою та гладенькою поверхнею (наприклад, як зубна паста)

Тип 5:

кал у формі м’яких грудочок із чіткими краями, легко проходить через пряму кишку

Тип 6:

пористий, крихкий, м’який кал у формі пухнастих грудочок із рваними краями

Тип 7:

водянистий кал, без твердих шматочків, або повністю рідкий

Належність калу до певного типу може дати уявлення про те, з якою швидкістю незасвоєні компоненти їжі транспортуються з кишечника. У разі типу 1 залишкам потрібно приблизно сто годин (запор), типу 7 – до десяти годин (пронос). Найвигіднішим вважається тип 4, тому що він має оптимальне співвідношення води і твердої речовини. Хто знаходить тип 3 або тип 4 в туалеті, може звернути увагу на те, як швидко грудочка тоне у воді. Вона має не осідати безпосередньо на дні чаші, адже це означатиме, що забагато їжі залишилось неперетравленою.

Якщо кал не тоне дуже швидко і пускає бульбашки, які навіть можуть змусити його поплавати у воді, то це відбувається через кишкові бактерії. Вони все ще виконують свою роботу, і то хороший знак, інакше людина страждала б від здуття живота.

Це була невелика лекція про кал, шановні читачі. Тепер ви можете поправити свої підтяжки та повернути окуляри на місце. Дії прямої кишки цим завершують перший розділ. Звернімося тепер до електричної системи життя – нервів.

2

Нервова система кишечника

Існують місця, де неусвідомлене межує з усвідомленим. Ми сидимо у вітальні та обідаємо. При цьому ми не замислюємося, що за кілька метрів від нас, у квартирі по сусідству, сидить інша людина і також щось їсть. Іноді ми чуємо дивні звуки й тому думаємо про те, що є поза нашими стінами. У нашому тілі існують деякі ділянки, яких ми не усвідомлюємо. Ми не відчуваємо, що наші органи працюють увесь день. Ми їмо шматок пирога: відчуваємо його в роті та перший сантиметр після ковтання, а потім – раз! – і наша їжа вже далеко. Усе зникає в ділянці, яка з медичної точки зору називається «гладенькими м’язами».

Гладенькі м’язи контролюються несвідомо. Під мікроскопом вони дещо відрізняються від інших м’язів, які ми можемо свідомо контролювати, – наприклад біцепса. Біцепс (або двоголовий м’яз плеча) може вмикатись і вимикатись за нашим бажанням. Ці контрольовані м’язи складаються з правильно структурованих м’язових волокон, аж іноді здається, що вони намальовані за допомогою лінійки.

Вузли гладеньких м’язів складаються в органічно переплетені сітки й рухаються гармонійно, наче хвилі. Наші кровоносні судини вкриті гладенькими м’язами, і саме тому багато людей червоніє, коли їм стає ніяково. Гладенькі м’язи розслабляються з такими емоціями, як, наприклад, сором. Через це вени на обличчі розширюються. У багатьох людей м’язова оболонка звужується під час стресу, що також призводить до звуження судин, і крові важко протискатись крізь них, а це, у свою чергу, веде до підвищеного тиску.

Кишечник оточений трьома шарами гладеньких м’язів. Тому він може рухатися неймовірно пластично, виконуючи різноманітні хореографічні па в різних місцях. Хореограф цих м’язів – наша нервова система. Вона контролює всі процеси в шлунково-кишковому тракті і є дуже самостійною. Навіть якщо вимкнути її зв’язок із мозком, усе перетравлене буде впевнено рухатись уперед. Іншого такого явища в нашому організмі не існує. Ноги б не ворушилися, легені не змогли б більше дихати. Шкода, що ми не усвідомлюємо роботу цих норовливих нервових волокон. Відрижка або випускання газів можуть здатися смішними, але рухи, потрібні для їх виконання, настільки витончені, ніби їх виконує балерина.

Як наші органи транспортують їжу

Запрошую вас відстежити долю шматочка торта до і після споживання.

Очі

Фотони, які відбиваються від шматочка торта, сприймаються зоровими нервами очей та активують їх. Це «перше враження» відправляється до зорової кори головного мозку. Вона розташована трохи нижче від місця, де жінки зазвичай зав’язують високий хвіст. Тут мозок збирає зображення з нервових сигналів, і тепер ми дійсно бачимо шматочок торта. Ця смачна інформація скеровується далі: вона йде до штаб-квартири слиновиділення, і рідина заповнює нашу ротову порожнину. Крім того, наш шлунок від погляду на щось смачне в очікуванні виділяє шлункову кислоту.

Ніс

Якщо людина засуне палець у ніс, то стане зрозумілим, що далі він іде вгору, але туди пальцям немає дороги. Тут розташовані нюхові нерви. Вони вкриті захисним шаром слизу. Усе, що ми нюхаємо, спочатку має розчинитись у слизі, інакше запах не сягне нервів.

Нюхові нерви – спеціалізовані, існує безліч окремих рецепторів, які відповідають за певний запах. Іноді вони сидять без роботи роками і чекають на свій запах. Але одного разу єдина молекула конвалії потрапить до рецептора, який на неї чекав, і рецептор із гордістю дасть мозкові сигнал: «Конвалія!» Потім він знову кілька років нічого не робитиме. До речі, собаки мають набагато більше нюхових клітин, ніж людина.

Щоб ми вдихнули запах торта, окремі молекули торта повинні дрейфувати в повітрі і бути втягненими через ніздрі. Це можуть бути ароматичні речовини з ванільних стручків, маленькі молекули дешевого пластику з одноразових виделок або випари алкоголю з ромової начинки. Наша орган нюху – хімічний дегустатор. Чим ближче ми підносимо першу виделку з тортом до рота, тим більше розчинених молекул торта потрапляють у ніс. Якщо ми відчуваємо запах спирту за кілька сантиметрів, рука може спинити свій рух, очі можуть проінспектувати шматочок знову, і постане питання: чи має цей торт містити алкоголь, чи, можливо, він зіпсований? Останнє схвалення – і вперед: рот відкритий, виделка чиста, починається балет…

Рот

Рот – це місце титанів. Найсильніший м’яз у нашому організмі – щелепно-під’язиковий, найрухливіший – язик. Разом ці двоє можуть виконувати неабиякі маневри. До них також долучається зубна емаль – найтвердіша речовина, яку виробляє людина. Слід зазначити, що наша щелепа може тиснути на корінні зуби з силою до 80 кілограмів. Це приблизно вага дорослої людини! Якщо ми вживаємо щось дуже тверде, майже ціла футбольна команда допомагає нам у цьому. Щоб в ідкусити шматочок торта, ми не потребуємо максимальної сили – тут уявіть собі лише двійко дівчаток у пачках та на пуантах.

Під час жування в гру вступає язик. Він поводиться, як наставник. Коли шматочок торта боязко ховається, язик виштовхує його назад. Коли м’якоть стає достатньо малою, настає час ковтання. Язик відриває приблизно 20 мілілітрів м’якоті торта і штовхає її до піднебіння, завіси стравоходу. Воно працює як вимикач: якщо тиснути на нього язиком, запускається програма ковтання. Блокується вхід у легені, м’якоть торта опиняється в горлі, завіса опускається.

Горло

М’яке піднебіння і верхні м’язи – звужувачі глотки утворюють дві формації. Вони перекривають останні виходи носа. Цей рух настільки сильний, що він відлунює у слуховому проході: до вух доноситься невеличкий удар. Голосові зв’язки не можуть більше розмовляти і закриваються. Надгортанник велично підноситься, як диригент (можна пальпувати на шиї), і вся основа рота опускається, сильна хвиля слини бурхливими оплесками виштовхує торт у стравохід.

Стравохід

М’якоть торта потребує на цей шлях від п’яти до десяти секунд. Під час ковтання стравохід поводиться, як хвиля. Коли м’якоть опиняється в ньому, він розширюється, а потім закривається знову. Таким чином, ніщо не може прослизнути назад.

Процес іде настільки автоматично, що ми можемо проковтнути щось, навіть стоячи на руках. Не зважаючи на гравітацію, наш торт витончено вигинається через усю верхню частину тіла. Брейкдансер назвав би цей рух змією або черв’яком, лікарі ж називають його перистальтикою. Перша третина стравоходу оточена поперечнопосмугованими м’язами, ось чому ми все ще пам’ятаємо першу частину шляху. Несвідомий внутрішній світ починається за невеликою ямою, яку ми відчуваємо, коли беремося за верхню частину груднини. З цієї точки стравохід складається з гладеньких м’язів.

Нижній кінець стравоходу утримується круглим м’язом. Він активується під час ковтання і розслабляється на вісім секунд. Унаслідок цього відкривається вихід зі стравоходу до шлунка, і торт може безперешкодно туди потрапити. Потім м’язи знову закриваються, а нагорі людина видихає.

Шлях від рота до шлунка – лише перший акт, який вимагає максимальної концентрації та хорошої командної роботи. Свідома периферична та несвідома вегетативна нервові системи повинні співпрацювати. Взаємодія має бути добре налагодженою. Людина ще в утробі матері починає вчитися ковтати. І випиває до півлітра амніотичної рідини щодня. Коли щось піде не так, це не біда. Через те що крихітна людина перебуває в рідині і її легені вже сповнені нею, вона не може вдавитись у звичному розумінні цього слова.

У дорослому житті ми щодня ковтаємо від шестисот до двох тисяч разів. Ми використовуємо понад д вадцять пар м’язів під час руху, і здебільшого все проходить як слід. У літньому віці ми ковтаємо частіше, і скоординовані м’язи не завжди функціонують точно, верхні м’язи – звужувачі глотки не так пильно стежать за часом, або надгортанний диригент бере лише одну паличку. У такі моменти було б непогано поплескати людину по спині, але це може злякати стареньку особу. Усе може закінчитися фіаско у вигляді кашлю, хоча людина й стримується.

Шлунок

Шлунок любить рухатись набагато сильніше, ніж можна подумати. Незадовго до того, як торт потрапить у шлунок, останній розслабляється і може розтягуватись, коли їжа впаде в нього. У ньому знайдеться місце для всього, що потребує місця. Шматок торта вагою один кілограм із пакетом молока не дуже сполучаються в гойдалці шлунка. Такі емоції, як страх чи стрес, можуть заважати нормальному розтягуванню гладеньких м’язів шлунка, тому ми швидше почнемо відчувати ситість або нам стане погано навіть від маленької порції їжі.

Коли торт прибуває до місця призначення, стінки шлунка прискорюють свої рухи, як ноги в танці, і раз! – їжа підштовхується. Торт граційно летить від однієї стінки шлунка до іншої, відскакує від неї та хлюпається назад. Лікарі називають цей процес ретропульсією. Запуск і поштовх разом дають характерний звук, який можна почути, якщо притулити вухо до верхньої частини живота (до маленького трикутника, де сходяться права і ліва реберні дуги). Коли шлунок п очинає безтурботно гойдатися, він змушує рухатись усю травну трубку. Тоді кишечник розширюється, щоб утворити простір для нових надходжень. Тому іноді після ситної трапези нам одразу ж хочеться навідатись до туалету.

Шматочок торта може підняти дибки весь світ живота. Шлунок розгойдуватиметься близько двох годин. Так він подрібнить кавалок на крихітні частинки. Найбільша з них буде до 0,2 мм. Частинки, які стануть настільки дрібними, що не зможуть відштовхуватись від стінки шлунка, прослизнуть у невеликий отвір на його кінці. Це сфінктер, або воротар шлунка. Він охороняє вихід зі шлунка і вхід до тонкого кишечника.

Прості вуглеводи, на кшталт тістечок, рису або локшини, швидко опиняються в тонкій кишці. Там вони перетравлюються і спричиняють збільшення рівня цукру в крові. Білки й жири воротар тримає в шлунку набагато довше. Шматок стейка гойдається в шлунку шість годин перед тим, як опинитись у тонкій кишці. Тому після вживання м’яса або чогось смаженого ми хочемо солодкий десерт: наш рівень цукру в крові не бажає чекати на їжу так довго, завдяки десерту рівень уже давно б піднявся. Страви з високим умістом вуглеводів швидше насичують, але не на такий довгий час, як білки та жири.

Тонка кишка

Після того як перші крихточки прибувають до тонкої кишки, починається справжнє перетравлення. Барвиста м’якоть торта повністю зникає в лісі після своєї подорожі, наче Гаррі Поттер на платформі 9 ¾. Тонка кишка ущільнює торт. Вона розминає місце навколо, подрібнює м’якоть у різних напрямках, проникає в частинки своїми ворсинками і проштовхує цю суміш уперед. Під мікроскопом можна побачити: у цьому допомагають навіть найкрихітніші ворсинки. Вони рухаються вгору і вниз, як малесенькі ніжки. Усе перебуває в русі.

Незалежно від того, що робить наша тонка кишка, вона дотримується одного головного правила – це йде далі, це йде вперед. То називається перистальтичним рефлексом. Багато лікарів рекомендують уживати продукти, збагачені клітковиною, для кращого травлення: незасвоювана клітковина тиснутиме на стінки кишечника, і вони відповідатимуть тим самим. Ця кишкова гімнастика гарантує, що їжа пройде через організм швидше й залишиться м’якою.

Якби м’якоть торта була уважною м’якоттю, можливо, вона могла б почути свист. У нашій тонкій кишці дуже багато клітин-електростимуляторів. Ці клітини створюють маленькі імпульси струму. Для наших м’язів кишечника це те саме, що для нас звук свисту. Таким чином, м’яз не дрейфує, а розгойдується, ніби під час танцю на дискотеці. Торт, а точніше, те, що від нього лишилося, цілеспрямовано рухається далі.

Тонка кишка – старанна частина нашого травного тракту, яка дуже сумлінно виконує свою роботу. Травлення не йде вперед на цьому етапі лише в явно виняткових випадках, наприклад у разі блювання. Тонка кишка досить прагматична. Вона не працює на те, що не принесе нам користі. Такі речі вона залишає неперетравленими.

Торт розчиняється в крові. Ми могли б зараз рушити за тортом у товсту кишку, але тоді пропустили б одну загадкову річ, яку часто чуємо, але не завжди розуміємо. Тож затримаємось тут ненадовго.

У шлунку і тонкій кишці після перетравлення залишаються тільки великі рештки, наприклад: нерозжовані зерна кукурудзи, кишковорозчинні таблетки, бактерії, що вижили, та випадково проковтнута жувальна гумка. Наша тонка кишка любить чистоту. Вона з тих, хто прибирає на кухні відразу після великого застілля. Якщо подивитися на тонку кишку через дві години після перетравлення, усе сяятиме, ви не відчуєте жодного неприємного запаху.

Через годину після того, як тонка кишка щось перетравила, вона починає самоочищуватись. Цей процес у підручнику називають «мігруючим руховим комплексом». Тут воротар відкриває ворота і скидає нові рештки в тонку кишку. Та, у свою чергу, береться за роботу й вигинається в потужній хвилі, виштовхуючи все далі. Якщо спостерігати це через камеру, сцена виглядає дуже зворушливо.

Кожна людина не раз чула бурчання в животі, і воно долинає не зі шлунка, а здебільшого з тонкої кишки. Ми бурчимо не через те, що голодні, а тому, що настав час очищення! Якщо шлунок і тонка кишка порожні, то шлях звільнено, можна почати роботу. Нашій внутрішній прибиральниці доводиться чекати досить довго, перш ніж розпочати чищення після шматка стейка. Розпочинати можна тільки через шість годин п ісля обробки стейка шлунком і приблизно за п’ять годин після його перетравлення в тонкій кишці. Чому ми не завжди чуємо звук очищення, чому іноді він буває дуже гучним, а іноді дуже тихим? Це залежить від того, скільки повітря в шлунку та кишечнику. Якщо людина в цей час щось з’їсть, операція очищення відразу ж перерветься. Вона має пройти в тиші, а не зі швидкістю блискавки. Таким чином, якщо ви постійно чимось перекушуєте, ви не залишаєте своїй внутрішній прибиральниці часу на роботу. Це спостереження має той наслідок, що тепер дієтологи рекомендують робити п’ятигодинну перерву між прийомами їжі. Однак не доведено, чи дійсно перерва повинна тривати п’ять годин. Той, хто добре пережовує їжу, полегшує роботу своїй прибиральниці й іноді може почути, коли слід знову поїсти.

Товста кишка

У кінці тонкої кишки розташований так званий ілеоцекальний клапан. Він відокремлює її від товстої кишки, бо вони мають абсолютно різні погляди на роботу. Товста кишка – веселіший товариш. Її гасло не завжди звучить як «далі, вперед!» – іноді вона відкочує рештки їжі назад, а потім знову штовхає їх уперед. Вона робить те, що є правильним з її точки зору. Це вам не бурчання прибиральниці. Товста кишка – затишна домівка для нашої кишкової флори. Якщо вона побачить щось неперетравлене, то обов’язково за це візьметься. Наша товста кишка працює спокійніше, тому що вона повинна звернути увагу на декілька моментів: наш мозок не завжди хоче йти до туалету, наші кишкові бактерії хочуть мати досить часу, щоб зайнятися неперетравленою їжею, а наше тіло хоче відновити травні соки.

Те, що опиняється в товстій кишці, більше не нагадує шматок торта, та воно й не повинне. Від торта могли залишитися кілька фруктових волокон із вишні на вершечку, все ж решта – травні соки, які тут абсорбуються. Якщо ми відчуваємо страх, наш мозок лякає товсту кишку. Тоді вона не має досить часу, щоб абсорбувати рідину, і в результаті в нас діарея.

Хоча товста кишка (як і тонка) є гладенькою трубою, на наших фотографіях вона завжди виглядає наче перлове намисто. Чому так? Лише тому, що вона танцює в режимі уповільненого відтворення. Так само як і тонка кишка, під час вигинання вона утворює заглибини, щоб краще утримувати розчин; товста кишка залишається в цій позі на деякий час, зовсім не рухаючись, – наче вуличний актор, який пантомімічно сидить у незмінному положенні. У проміжках вона звільняється, формує нові заглибини в інших місцях і також зупиняється на певний час. Тому в підручниках і наводиться порівняння з перловим намистом. Якщо подивитись на плакат у класі біології, то все виглядає саме так.

Три-чотири рази на день товста кишка цілеспрямовано рухає концентровану їжу вперед. Ті, хто їсть дуже багато, можуть ходити до туалету три-чотири рази на день. Для товстої кишки більшості людей достатньо одного разу. Три візити до туалету на тиждень також цілком нормально. Товста кишка жінок у цілому набагато лагідніша за чоловічу. На питання «чому?» медицина ще не має відповіді, однак річ не в гормонах.

Шлях від виделки з тортом до грудочок займає в середньому один день. Швидкі кишечники проходять його за вісім годин, а повільні – за три з половиною дні. Доки консистенція калу нормальна і ви не маєте скарг, вам не слід турбуватися про процес травлення. Більше того, відповідно до голландського дослідження ті, хто належить до фракції «один раз на день або рідше» чи схильний до запорів, менше ризикують мати певні захворювання прямої кишки. Справжнє гасло товстої кишки звучить так: сила в спокої.

Кисла відрижка

Шлунок може спіткнутися. Його гладенькі м’язи можуть накульгувати, як і поперечно-посмуговані м’язи ніг. Коли щось подібне до шлункової кислоти потрапляє в місця, не пристосовані для цього, воно спалює все. З кислою відрижкою шлункові кислоти та травні ферменти доходять до горла, під час печії вони можуть дістатися початку стравоходу, спричиняючи печіння в грудях.

Причина відрижки також не відрізняється від причини спотикання – в обох випадках слід звинувачувати нерви. Вони керують м’язами. Якщо зорові нерви не помічають сходинку, це дезінформує нерви в ногах, і вони продовжують ходу, не бачачи перешкод. У результаті ми спотикаємось. Якщо наші травні нерви отримують неправильну інформацію, вони не затримують шлункові кислоти й спрямовують їх у зворотному напрямку.

Перехід від стравоходу до шлунка – досить уразливе місце для такого спотикання, і, незважаючи на запобіжні заходи у вигляді вузького стравоходу, щільного прилягання до діафрагми й вигину до шлунка, усе може піти не так. Близько чверті всіх німців скаржаться на це. То не новомодне явище: навіть кочівники, котрі досі живуть, як і сотні років тому, мають ті самі проблеми з печією та відрижкою.

Річ у тому, що саме в ділянці стравоходу і шлунка дві різні нервові системи мають тісно співпрацювати (нервова система мозку і нервова система травної трубки). Нерви, що йдуть від мозку, регулюють, наприклад, сфінктер між стравоходом і шлунком. Крім того, мозок впливає на формування кислоти. Нерви травної трубки дбають, щоб стравохід рухався вниз гармонійною хвилею і залишався чистим навіть у разі тисячі ковтань за день.

Практичні поради щодо печії та відрижки базуються на тому, щоб повернути ці дві нервові системи на правильний шлях. Жувальна гумка або чаювання захищають травну трубку, показуючи правильний напрямок маленьким нервам: до живота, а не назад. Релаксація сприяє зменшенню кількості хаотичних нервових команд, які посилає мозок. Це забезпечує кращі умови для стабільного закриття колового м’яза і формування меншої кількості кислоти.

Цигарковий дим активує ділянки головного мозку, які стимулюються також і під час їжі. Тому ви почуваєтесь краще, але без поважних підстав продукуєте більше шлункової кислоти і цим розслабляєте коловий м’яз стравоходу. Відмова від паління часто допомагає в разі неприємної відрижки та печії.

Крім того, прогестерон – гормон, який виділяється під час вагітності, – може також викликати цей розлад. Насправді ці гормони мають робити матку м’якою та затишною до народження. Але такий самий ефект вони здійснюють і на сфінктер стравоходу. У результаті отримуємо непрохідність разом із тиском від нижньої частини живота, через що кислота підіймається вгору. Ті, хто використовує контрацептиви з жіночими гормонами, можуть частіше потерпати від побічного ефекту у вигляді відрижки.

Цигарковий дим або прогестерон свідчать: наші нерви – не повністю ізольований електричний кабель. Вони органічно вплетені в наші тканини і реагують на всі речовини, що їх оточують. Тож деякі лікарі рекомендують відмовитись від різних харчів, які знижують потужність замикання колового м’яза: шоколаду, гострої їжі, алкоголю, цукру, кави тощо.

Усі ці речовини впливають на наші нерви, але не в кожної людини вони викликають виділення шлункової кислоти. Згідно з американськими дослідженнями, вам самим слід розібратись, які продукти впливають на ваші нерви. Тому не треба відмовлятись одразу від усього.

Існує цікавий зв’язок, виявлений завдяки препарату, що не був затверджений через його побічні ефекти. Цей препарат блокував нерви в тих місцях, де глютамат прив’язався б до них. Більшість із нас знає, що глютамат – це підсилювач смаку. Але він також вивільняється нашими нервами. Через язик глютамат викликає інтенсифікацію смакових сигналів. Це може призвести до плутанини в шлунку, адже нерви не завжди знають, чи глютамат отриманий від їхніх колег, чи від китайського ресторану. Ідея самостійного експерименту така: відмовтесь від їжі, що містить глютамат, на певний довгий проміжок часу. Не полінуйтесь і вдягніть у супермаркеті свої окуляри для читання, придивіться уважніше до маленьких літерок в списку інгредієнтів. Часто глютамат ховається серед зашифрованих істот на кшталт моноглютамату натрію. І якщо ви помітите поліпшення, це добрий знак. Якщо ні, то в будь-якому випадку ви якийсь час харчувалися більш здоровою їжею.

Ті, хто страждає від відрижки рідше ніж раз на тиждень, можуть використовувати звичайні засоби: нейтралізатори кислоти з аптеки чи картопляний сік. Однак нейтралізація кислоти – це неоднозначний процес. Шлункова кислота роз’їдає алергени та шкідливі бактерії з їжі або допомагає в перетравленні білка. Також деякі ліки-нейтралізатори містять алюміній. Це чужа речовина для нашого організму, тому не слід зловживати такими ліками. Завжди чітко дотримуйтесь інструкцій на вкладці в упаковці.

Десь за чотири тижні людина має почати обережніше ставитись до нейтралізації кислоти. Якщо не прислухатися до цієї поради, можна познайомитись із зухвалим животом, який захоче повернути свої кислоти. Наш шлунок почне виробляти більше кислоти: одну частину він витратить на те, щоб нейтралізувати ліки, а іншу – щоб відновити свій кислотний баланс. Нейтралізатори кислоти не можна приймати постійно навіть у разі таких явищ, як гастрит.

Якщо навіть після прийому нейтралізаторів людина все ще має скарги, лікар мусить підійти до лікування креативніше. Він повинен зробити аналіз крові та фізіологічне обстеження. У разі нормальних результатів він може порекомендувати використання інгібіторів, які запобігають виділенню кислот у шлунок. Кислота, таким чином, відсутня в шлунку та стравоході, і це дає їм час прийти до норми від кислотних атак.

Якщо проблеми спостерігаються в нічний час, розумним буде лягти на 30º вище. Створення такої конструкції з заданою площею та подушкою – розвага на весь вечір. У магазині ви можете знайти спеціальні подушки, розроблені для таких випадків. Таке положення також чудово підходить для серцево-судинної системи. Це на кожній парі розповідав нам наш професор фізіології, який був також дослідником серцево-судинної системи, і тому, уявляючи лежання під кутом, я завжди загадую його ім’я.

Досить серйозні проблеми зі сном спостерігаються в разі таких тривожних симптомів, як дисфагія, втрата ваги, набряки та кров у будь-якій формі. Зараз принаймні можна відвідати шлунок за допомогою камери. Реальний ризик під час відрижки не в палючій дії кислоти, а в жовчі, яка виштовхується нагору з тонкої кишки через шлунок і до стравоходу. Жовч нічого не спалює, але її поява у стравоході має серйозніші наслідки. На щастя, не так багато людей з тих, хто страждає від кислої відрижки, дійсно відригують жовчні кислоти.

Жовчна кислота може сильно збити з пантелику клітини стравоходу. Вони раптом перестають бути впевненими: «Чи дійсно я у стравоході? Чому тут жовч? Можливо, я клітина тонкої кишки і весь час нічого про це не підозрювала?… Як соромно!» Насправді вони лише хочуть зробити все правильно й перетворитися з клітин стравоходу на клітини шлунка чи кишечника. І це може не вдатися. Клітини можуть неправильно запрограмуватися та почнуть неконтрольовано рости. Але тільки невеликий відсоток з усіх людей, у яких щось негаразд, дійсно отримує серйозні проблеми. У більшості випадків печія та відрижка залишаються нешкідливим, але докучливим явищем. Подібно до того, як людина поправляє одяг, зачепившись за щось, або нейтралізує страх, струснувши головою, можна виробити звичку робити кілька ковтків води після відрижки, нейтралізуючи таким чином кислоту. У результаті людина почуватиметься дещо краще.

Блювота

Якби можна було поставити в ряд сто людей, які невдовзі блюватимуть, ми б побачили строкату картину. Людина під номером 14 їде на американських гірках і витягає руки в повітря, номер 32 оцінює відомий яєчний салат, номер 77 із сумнівом стискає тест на вагітність, а людина під номером 100 читає на вкладці «можуть викликати нудоту і блювоту».

Блювота – це не випадковість. Блювота працює за точним планом. Це неабищо. Мільйон маленьких рецепторів перевіряють уміст нашого шлунка, спостерігають за кров’ю та обробляють враження мозку. Кожна частина інформації збирається в гігантській волоконній мережі з нервів і передається в мозок. Мозок може проаналізувати інформацію. Залежно від того, скільки раз ударили на сполох, приймається рішення: блювати чи не блювати. Це повідомлення мозок передає до певних м’язів, які відразу ж беруться до роботи.

Якби можна було зробити рентген тій самій сотні людей під час блювання, ми отримали б одну картину: потривожений мозок активізує свій відділ, що відповідає за нудоту, і вмикає режим надзвичайної ситуації. Ми бліднемо, тому що кров відливає від щік і прямує до шлунка. Наш кров’яний тиск падає, а пульс сповільнюється. На сцені з’являється провісник – слина. Вона починає вироблятись у великій кількості, як тільки мозок інформує тіло про поточний стан. Це робиться для того, щоб захистити зуби від шлункової кислоти.

Перш за все шлунок і кишечник починають рухатись маленькими нервовими хвилями, штовхаючи свій уміст в абсолютно протилежному напрямку. Ми можемо цього й не відчути, тому що це відбувається в несвідомій ділянці гладеньких м’язів. Та більшість людей, однак, у цей час відчуває, що їм слід пошукати туалет.

Порожній шлунок не допоможе від блювоти, тому що вміст тонкої кишки також може опинитись на волі. Для цього шлунок відчиняє ще одні ворота й дозволяє вмісту тонкої кишки вийти у світ. Над такою серйозною справою всі працюють разом. Якщо тонка кишка раптово притискає свій уміст до шлунка, цей тиск може викликати подразнення чутливих нервів у ньому. Ці нерви шлють сигнал у блювотний центр головного мозку. То знак – усе готове для блювоти… Легені роблять дуже глибокий вдих, і дихальні шляхи закриваються. Шлунок і вхід до стравоходу розслабляються, а на діафрагму та м’язи черевної стінки тиск такий, наче наше тіло – це тюбик із зубною пастою. Весь уміст живота опиняється під тиском. Швидше йди звідси!

Чому ми блюємо і що зробити для уникнення блювоти

Людина спеціально влаштована так, щоб мати змогу блювати. Те саме вміють і мавпи, собаки, коти, свині, риби та птахи. Що таке блювота, не підозрюють миші, щури, морські свинки, кролики та коні. У них надто довгий та вузький стравохід. Крім того, вони не мають нервів, відповідальних за блювоту.

Тварини, які не можуть блювати, повинні мати дещо інакшу харчову поведінку. Щури та миші гризуть свою їжу. Вони розгризають її на маленькі шматочки задля перевірки і ковтають лише тоді, коли їм нічого не зашкодило. Якщо їжа погана, то їм відразу ж стає зле. Таким чином вони дізнаються, що це не слід їсти. Крім того, гризуни можуть краще перетравлювати токсини, тому що ферменти їхньої печінки більш пристосовані до цього. Коні не можуть навіть гризти. Коли щось погане опиняється в їхній тонкій кишці, то в більшості випадків це закінчується смертю. Узагалі-то нам слід пишатися, що ми можемо зігнутись над унітазом.

Під час перерв між блюванням людина має змогу подумати. Чудовий яєчний салат у номера 32 на диво добре зберігся під час короткої подорожі до шлунка. Шматочки яєць, бобів та макаронів можна чітко відокремити. Тридцять другий розчаровано думає: мабуть, я погано все прожував. Незабаром після цього, під час наступного напливу, з нього виходить щось менш схоже на їжу. Якщо в нашій блювоті можна виокремити шматочки їжі, можна стверджувати, що вона вийшла зі шлунка, а не з тонкої кишки. Чим менші, гіркіші та жовтіші виділення, тим більша ймовірність, що вони з тонкої кишки. Якщо їжу можна добре розрізнити, то її погано пережували, але вона ще не катапультувалася зі шлунка і не потрапила до тонкої кишки.

Крім того, тип блювоти може нам щось розповісти. Якщо все відбувається раптово, майже без попередження, і характеризується сильними напливами, це говорить про шлунково-кишковий вірус. Обережні датчики перевіряють, скільки патогенів опинилось усередині, і якщо під час підрахунку вони розуміють, що їх тут забагато, то натискають на аварійні гальма. Про це потім почне турбуватись імунна система, але зараз усе можливе повинні зробити м’язи шлунково-кишкового тракту.

У випадках отруєння через погані харчі або алкоголь блювота також відбувається напливами, але інформує нас про це заздалегідь нападами нудоти. Нудота повинна дати нам зрозуміти, що ця їжа погана для нас. У майбутньому 32 номер набагато більш скептично дивитиметься на яєчний салат. Номер 14, який катався на американських гірках, почувається так само кепсько, як і 32-й зі своїм салатом. Американські гірки функціонують за принципом захитування. На сцену не виходить отрута, хоча в кінцевому підсумку блювота опиняється на ногах чи розмазується по склу за напрямком вітру. Наш мозок охороняє тіло ретельно, особливо в маленьких дітей. Сучасне пояснення феномену захитування під час руху таке: коли інформація, яку сприймають наші очі, разюче відрізняється від інформації, що сприймається вухами, мозок не розуміє, яка інформація хибна, і розглядає все це як подразник. Коли ви читаєте книжку в автомобілі або поїзді, очі повідомляють про відсутність руху, а вестибулярний апарат у вухах каже: «Забагато руху». А якщо під час руху дивитися на дерева за вікном, усе навпаки. Якщо ми на додачу ще й рухаємо головою, то все виглядає так, ніби стовбури дерев почали рухатися швидше, ніж ми, і це знов-таки бентежить наш мозок. Такі суперечності між очима і вестибулярним апаратом для нашого мозку є симптомом отруєнь. Той, хто забагато випив чи вжив наркотики, відчуває рух, хоча в цей час спокійно сидить.

Навіть такі сильні емоції, як психічні навантаження, стрес або хвилювання, можуть стати причиною блювоти. Зазвичай кожного ранку ми виробляємо гормон стресу КЗФ (кортикотропін – звільняючий фактор), створюючи резерви, щоб підготувати тіло до випробувань нового дня. КЗФ гарантує, що ми можемо використовувати запаси енергії так, щоб імунна система не відреагувала на це надто бурхливо. Якщо ситуація незвична, мозок викидає в кров додаткову дозу КЗФ.

А КЗФ утворюється не тільки в клітинах мозку, але й у шлунково-кишкових клітинах. Знову ж таки, цей сигнал означає: стрес і загроза! Якщо шлунково-кишкові клітини виділяють велику кількість КЗФ, не має значення, від кого надходить цей сигнал (мозку чи кишечника), – важлива лише інформація, що один із них відчуває небезпеку. Цього досить, щоб з’явилися діарея, нудота чи блювота.

Якщо стрес зародився в мозку, блювота здійснюється з метою зекономити енергію травлення. Мозок зможе використати її для розв’язання своїх проблем. У разі стресу, що зародився в кишечнику, їжа виходить на волю через свою отруйність і/або неможливість кишечника перетравити її. В обох випадках самоочищення може бути перевагою. Це просто не час для затишного перетравлення. Люди, яких нудить від тривоги, мають травний тракт, що дуже ретельно дбає про них.

До речі, блювота слугує буревісникам для самозахисту. Того, хто блює, інші птахи залишають на самоті. Дослідники використовують це. Вони підходять до гнізда, підставляють птахові мішечок для блювання, і той випорожнюється цілеспрямовано в нього. У лабораторії у вмісті шлунка виявляють важкі метали.

Ось кілька порад щодо того, як звести до мінімуму непотрібні напливи нудоти:

1. У разі захитування дивіться перед собою на обрій – це допоможе краще синхронізувати інформацію, отримувану від очей і вестибулярного апарату.

2. Послухайте музику в навушниках, поляжте на боці і спробуйте різні методи релаксації – щось обов’язково допоможе. Одне з можливих пояснень такого впливу – заспокійливий ефект цих заходів. Чим безпечніше ми себе почуваємо, тим менше живимо почуття тривоги в мозку.

3. Імбир. Зараз існує велика кількість досліджень, які доводять, що імбир позитивно впливає на наш організм. Речовини, що містяться в імбирному корені, блокують блювотний центр і, отже, нудоту. Імбир міститься в цукерках та інших солодощах не тільки як ароматизатор, але і як чиста добавка.

4. Ліки проти блювоти, які можна купити в аптеці, діють дещо інакше: вони можуть блокувати блювотний центр (як і імбир), нерви шлунка та кишечника або пригнічувати певні тривожні повідомлення. Препарати для пригнічення тривоги практично ідентичні лікам від алергії. Ті й ті блокують сигнальну речовину гістамін. Проте препарати проти нудоти можуть здійснювати сильний ефект на головний мозок. Сучасні протиалергійні ліки настільки вдосконалені, що навряд чи можуть якось впливати на мозок. Але раніше через блокування гістаміну в людини виникало відчуття втоми.

5. P6! Це акупунктурна точка, яка зараз визнана і в традиційній медицині, тому що вона мала позитивний ефект у більш ніж сорока дослідженнях нудоти і блювоти – навіть у порівнянні з плацебо. Ми не знаємо, як і чому, але P6 працює. Ця точка розташована на два-три пальці нижче від зап’ястя точно між двома важливими сухожиллями. Навіть якщо не використовувати акупунктуру в цій точці, ви можете спробувати просто акуратно тиснути на неї, доки вам стане краще. Не існує відповідних досліджень щодо цього, але, можливо, вам самим слід провести цей експеримент. Згідно з традиційною китайською медициною, точка активує енергетичні лінії, які проходять через руки до серця, розслабляють діафрагму і йдуть до шлунка або далі, у ділянку тазу. Не всі поради працюють для всіх чинників нудоти. Такі засоби, як імбир, ліки та P6, дійсно можуть допомогти, це панацея від емоційної блювоти, якщо людина будує гніздо власному внутрішньому буревіснику. За допомогою методів релаксації або гіпнотерапії (що їх практикують справжні гіпнотерапевти, а не клоуни-гіпнотизери) ви можете тренувати свої нерви, щоб стати більш «товстошкірими». Чим частіше і довше ви практикуєтесь, тим краще вам буде; маленькі офісні стреси чи іспити становитимуть для нас меншу загрозу, якщо ми не дозволимо їм підібратися занадто близько.

Блювота в жодному випадку не може бути покаранням для живота! Навпаки, це ознака того, що мозок і кишечник дбають про нас. Вони захищають нас від непомітної отрути в їжі, побоюються галюцинацій очей та вух під час подорожі та зберігають енергію для розв’язування проблем. Нудота має бути нашим компасом на майбутнє: що є добрим для нас, а що шкідливим.

Якби ми не знали напевне, що провокує нудоту, нам би порадили просто довіритися цьому відчуттю. Те саме можна сказати й про ситуацію, що виникає, коли ми з’їдаємо щось погане. Знову ж таки, ви не повинні нічого форсувати штучно, використовуючи, наприклад, метод пальця-в-рот, солону воду або промивання шлунка. Це може призвести до того, що піна та кислота під час ковтання підуть в інше місце. Піна може опинитись у легенях, а кислота схильна знов повертатись у стравохід. Тож так звану форсовану блювоту скасовано як невідкладну медичну допомогу з кінця дев’яностих.

Справжня нудота походить від багатовікової програми, яка має повноваження взяти кермо влади над свідомістю. Наша свідомість іноді обурюється через утрату влади, бо, можливо, хотіла випити ще один келих текіли, а що тепер? Хоч вона й злиться, але сама винна, і її потрібно поставити на місце. Якщо втручання блювоти не потрібне, свідомість знову повертається до столу переговорів, щоб дістати з рукава свій туз проти блювоти.

Запор

Запор – це щось наче… Людина чекає на те, чого просто не… Вона змушена докладати все більших зусиль. У винагороду за зусилля вона іноді отримує кілька •••. Або все вдається, але в дуже рідкісних випадках.

Від 10 до 20 % німців потерпають від запорів. Той, хто хоче належати до цієї категорії, повинен відповідати принаймні двом вимогам зі списку: випорожнюватись рідше ніж тричі на тиждень; чверть усіх випорожнень має бути дуже твердою; випорожнення мають форму маленьких грудочок (•••); людина докладає зусиль, щоб випорожнитись; усе вдається лише за допомогою медикаментів чи певних прийомів; людина не відчуває себе повністю випорожненою після походу до туалету.

У разі запору нерви та м’язи кишечника вже не працюють так цілеспрямовано для досягнення мети. Здебільшого травлення і транспортування відходів функціонують у межах норми, і тільки в самому кінці товстої кишки вони не доходять згоди щодо того, чи випускати все на волю.

Найкращим показником для визначення запору є не те, як часто ви ходите до туалету, а наскільки тяжко вам випорожнитись. Насправді ми повинні насолоджуватись часом відпочинку в маленькій кімнаті, і якщо це не так, то може призвести до великого дискомфорту. Запори існують на різних рівнях, від тимчасових блоків під час подорожі, хвороби або в періоди стресу до постійних непрохідностей, що становлять серйозну проблему.

Майже кожна друга людина знає про запори під час дороги. Ви просто не можете впоратись із завданням у перші кілька днів. Хоча це може відбуватися через дуже різні причини, але здебільшого приходить усе до одного й того ж: кишечник – тварина звичок. Нерви кишечника помічають, які продукти ми їмо з задоволенням і приблизно в який час. Вони знають, скільки ми рухаємось і скільки води п’ємо. Вони розрізняють день і ніч та фіксують час, коли ми йдемо до туалету. Якщо все йде добре, вони бадьоро працюють і активують м’язи кишечника для травлення.

Коли ми кудись їдемо, ми думаємо про багато речей: чи не забули ми ключі, вимкнули електроприлади, взяли з собою книгу чи плеєр, щоб розслабити мозок. Тільки про одну річ ми забуваємо майже завжди – наша кишкова тваринка їде з нами і раптово потрапляє в незвичну ситуацію.

Увесь день ми споживаємо бутерброди, дивну їжу з літака та нові спеції. У звичний час для обіду ми застрягаємо в заторі або на касі. Ми п’ємо менше, ніж зазвичай, ходимо до туалету частіше через страх, а повітря в літаку здається нам занадто сухим. І на додачу до цього ми страждаємо ще й від перевороту дня і ночі. Нерви кишечника помічають цю виняткову ситуацію. Вони збуджені й утримують усе до того моменту, як зрозуміють, що можна продовжувати. Навіть якщо кишечник зробив свою роботу протягом цього заплутаного дня і вивів усе в світ, ми все одно сидимо ще деякий час і намагаємось витиснути ще щось, адже воно так погано йде. Якщо бути чесними, часто це лише синдром «чужого туалету». Той, хто страждає від нього, не може робити свої справи в інших туалетах, крім свого. Найважче для нього – громадські вбиральні. Ми часто робимо в них додаткові захисні засоби, будуємо складну скульптуру для сидіння з туалетного паперу і зберігаємо відстань у десять метрів від чаші. Та в разі сильного синдрому «чужого туалету» це не допомагає. Ви не можете достатньо розслабитися, щоб тваринка завершила свою роботу. Таким чином, відпустка чи ділова поїздка стають досить неприємними.

Кілька маленьких хитростей можуть стимулювати людей з легкими формами запору, щоб усе знову працювало як механізм:

1. Існує речовина, здатна вмовити стінки нашого кишечника працювати, – клітковина. Вона не перетравлюється в тонкій кишці і може дуже доброзичливо поплескати по стінках товстої кишки, цим повідомивши, що тут є щось, що потрібно транспортувати далі. Найкращі результати дають насіння подорожника та деякі сорти слив. Обидві рослини містять не тільки клітковину, але й речовини, які притягують рідину до кишечника, тож увесь процес проходить гладенько. Людина помітить позитивний ефект уже за два-три дні. Таким чином, ви можете почати вживати клітковину за день до поїздки або в перший день відпустки – це залежить від упевненості в силах вашого кишечника. Щоб не везти у валізах сливи, ви можете купити клітковину у формі таблеток чи порошку у звичайній аптеці. Тридцять грамів клітковини важать не так багато, а це абсолютно достатня кількість для однієї доби.

Якщо ви хочете дізнатися більше про цей процес, наступна інформація стане вам у нагоді: клітковина, яка не розчиняється у воді, стимулює жваві рухи, але водночас і біль у животі. Клітковина, що розчиняється у воді, не така сильна у своїх рухах, але вона робить залишки більш гладенькими та стерпними для кишечника. Природа проектує досить майстерно: оболонка рослин часто містить велику кількість нерозчинного у воді волокна, у той час як у м’якоті є декілька водорозчинних компонентів.

Клітковина не дасть бажаної користі, якщо людина п’є замало, адже без води це лише тверді грудочки. Завдяки воді вони набухають до розмірів кульок. Тоді м’язи кишечника не нудьгують і починають щось робити під час того, як мозок дивиться фільм у літаку.

2. Пити багато води повинні лише ті, хто дійсно її потребує. Якщо ви п’єте достатньо, ви не помітите поліпшення, почавши пити більше. Однак якщо в тілі замало рідини, все буде інакше: кишечник використає більше води для перетравлення. Це, у свою чергу, зробить випорожнення твердішими. За високої температури з маленьких дітей випаровується так багато води, що їхня травна система зупиняється. Ті, хто довго сидить у літаку, найімовірніше, теж втрачають багато рідини. Для цього навіть не слід забагато пітніти, адже на організм тут впливає занадто сухе повітря. Іноді ви помічаєте це через сухість у носі. У таких випадках треба спробувати пити більше, ніж зазвичай, і в такий спосіб досягти звичного балансу.

3. Не соромтесь. Якщо треба йти до туалету, йдіть. Особливо якщо у вас і вашого кишечника нормальні стосунки. Той, хто зазвичай ходить до туалету вранці, але пригнічує це бажання під час подорожі, може порушити мовчазну згоду. Кишечник хоче виконати свою роботу за планом. Якщо людина відправить уміст кишечника назад навіть двічі, вона навчить нерви та м’язи працювати у зворотному напрямку. У результаті змінити напрямок знову буде дуже важко. Доведеться чекати, доки кишечник висмокче воду. Це може зробити наступну партію ще твердішою. Пригнічення позивів до дефекації днів за два може призвести до запору. Тож якщо ви плануєте тижневу відпустку в кемпінгу, вам слід подолати страх перед вигрібними ямами, доки ще не пізно!

4. Пробіотики та пребіотики – живі, хороші бактерії і їх улюблена їжа – можуть вдихнути нове життя у стомлений кишечник. Про них ви можете запитати у фармацевта або прочитати далі в цій книжці.

5. Додаткові прогулянки? Це не обов’язково приводить до успіху. Якщо ви раптом рухаєтесь менше, ніж зазвичай, у результаті ви можете отримати млявість кишечника. Якщо ви рухаєтеся стільки ж, скільки завжди, прогулянка не вплине на кишкову нірвану. Згідно з дослідженнями, заняття спортом можуть мати вплив на рух кишечника. Отож, якщо ви не плануєте себе виснажити, ви не обов’язково повинні, зокрема й для успішного походу до туалету, виходити на прогулянки.

Особи, схильні до нетрадиційних методів розв’язування проблем, можуть спробувати присісти «гойдалкою» – людина сидить на унітазі й нагинає верхню частину тіла до стегон, а потім повертається назад у вертикальне положення. Такі рухи слід повторити декілька разів, і це має спрацювати. Ви відволічетесь від туалету на деякий час, а це ідеальні умови для такого незвичайного експерименту.

А що робити, якщо поради та гойдалки не допомагають?

У разі хронічних запорів нерви кишечника не тільки бентежаться або ображаються, вони також потребують трохи більше підтримки з нашого боку. Той, хто вже випробував усі поради, але й досі не задоволений походами до туалету, може покопатися в іншому списку хитрощів. Але це можуть робити тільки ті, хто знає причину свого запору. Тим, хто її не знає, ці поради можуть не допомогти.

Ви завжди повинні звертатися до лікаря, якщо запор виникає раптово або триває незвично довго. Можливо, за всім цим ховається недіагностований діабет чи проблеми зі щитовидною залозою, або людина перетравлює все довго від народження.

Проносні

Мета проносних досить зрозуміла: красиві грудочки. Існують різні типи проносних. Цей список хитрощів присвячується всім стражденним мандрівникам, повільним перетравлювачам, нехтувачам кемпінгових туалетів та борцям із гемороєм.

Грудочки, отримані через осмос

…сформовані та не дуже тверді. Осмос – це почуття справедливості води. Якщо у воді міститься більше солі чи цукру, ніж в іншій воді, ненасичена вода змішується з насиченою. Вони стають однаковими і живуть у злагоді. За тим самим принципом прив’яле листя салату стає свіжим: його слід покласти лише на півгодини в миску з водою, і воно знову хрумтітиме. Вода наситить салат, бо в ньому міститься більше солі, цукру тощо, ніж у чистій воді в мисці.

Осмотичні проносні використовують цю поетичну справедливість. Вони містять деякі солі, цукор або крихітні молекулярні ланцюги, які залишаються в товстій кишці. По дорозі вони підбирають усілякі води і роблять похід до туалету якомога більш гладеньким. Коли людина випускає все на світ, із неї виходить багато води. Діарея є ознакою того, що ви використали забагато проносних.

Використовуючи осмотичні проносні, людина може вирішити, що їй прийняти в ролі «водозбирача» – сіль, цукор чи молекулярні ланцюги. Солі на кшталт глауберової занадто агресивно діють на наш організм і можуть вивести з рівноваги його сольовий баланс. Найвідомішим очищувальним цукром є лактулоза. На практиці вона має подвійний ефект: на додачу до збирання води, лактулоза також годує наші кишкові бактерії. Ці маленькі істоти під час споживання можуть продукувати пом’якшувальні речовини або стимулювати рух стінок кишечника. Побічний ефект полягає лише в невеликих незручностях: якщо перегодувати бактерії або нагодувати неправильні, це може призвести до болів та здуття у животі.

Лактулозу отримують із молочного цукру лактози, наприклад, шляхом надмірного нагрівання молока. Пастеризоване молоко нагрівають іще раз, адже воно містить більше лактулози, ніж свіже. Ультрапастеризоване молоко містить більше лактулози, ніж пастеризоване, і цей ряд можна продовжувати. Однак існують і немолочні очищувальні цукри, наприклад сорбіт. Сорбіт міститься в деяких фруктах на кшталт слив, груш або яблук. Це одна з причин того, що сливи мають імідж фруктів, які сприяють травленню, а завелика кількість яблучного соку викликає діарею. Оскільки сорбіт і лактулоза не всотуються в кров, їх також часто використовують як замінник цукру. Тоді вони отримують назву E420, а на льодяниках від кашлю (котрі позиціонуються як ті, що не містять цукру) з’являється попередження: у разі надмірного споживання може викликати послаблювальну дію. Деякі дослідження доводять, що сорбіт має той самий ефект, що й лактулоза, але в цілому характеризується меншою кількістю побічних дій (тільки неприємним метеоризмом).

Малі молекулярні ланцюги найбільше підходять для проносних. Препарати й мають назву ланцюгів, які вони містять, наприклад поліетиленгліколь, або ПЕГ. Вони не порушують сольовий баланс, як солі, і не призводять до здуття живота, як цукри. Довжина ланцюга часто подається вже в його назві: довжина ПЕГ3350 складається зі стількох атомів, скільки мають молекулярну масу 3350. Це набагато краще, ніж ПЕГ150, тому що останній закороткий і кишечнику було б погано через це. Такий ланцюг не те щоб небезпечний, але може подразнювати кишечник, адже ми не вживаємо поліетиленгліколь щодня.

Такі короткі ланцюги, як ПЕГ150, не належать до проносних із зазначеної причини, але їх можна зустріти в складі косметичних кремів. Тут вони виконують важливу справу: допомагають зробити шкіру більш еластичною. Питання, чи викликають вони якісь побічні ефекти, усе ще перебуває на стадії обговорення. Проносні на кшталт ПЕГ містять лише ланцюги, що не перетравлюються; їх також можна спокійно приймати протягом довгого часу, адже, згідно з останніми дослідженнями, вони не викликають залежності або ушкоджень. Деякі дослідження свідчать, що вони навіть покращують захисний бар’єр кишечника.

Осмотичні проносні діють за допомогою не тільки вологи, але й маси. Чим більше вологи, корисних бактерій та молекулярних ланцюгів у кишечнику, тим сильніше він хоче рухатися. Це принцип перистальтичного рефлексу.

Грудочки через «планерування» калу

Це звучить як назва виду розваги на дозвіллі. Планерування калу – парапланеризм товстої кишки. Винахідник вазеліну Роберт Чизбро вживав ложку вазеліну на день. Уживання вазеліну може мати дію, схожу на ефект від уживання інших жирних очисників кишечника; у разі великої кількості жирів вони окутують уміст кишечника і допомагають у відвантаженні. Роберт Чизбро прожив 96 років, що досить дивно, бо якщо людина кожен день зловживає жирами, то вона втрачає багато жиророзчинних вітамінів. Вітаміни також окутуються й виводяться разом із рештками. Це призводить до браку вітамінів, що у свою чергу викликає хвороби, особливо якщо надто часто практикувати цей метод. Вазелін не належить до офіційних «парапланів калу» (насправді його взагалі не слід уживати внутрішньо); відомі засоби на кшталт парафінової олії також не слід використовувати постійно. Вони можуть бути корисні як тимчасове рішення, наприклад у випадках неприємних невеликих ранок або геморою в анусі. У такому випадку краще зробити фекалії м’якшими, щоб уникнути болю або ушкоджень. Для цього також підходить гелеутворювальна клітковина з аптеки, яка набагато краще переноситься і є менш небезпечною.

Грудочки через контактні проносні

Ідеться про стимулювання кишечника. Ці проносні призначені для дуже боязких, повільних у роботі нервів. Людина може дізнатися про це після того, як проведе певні тести. Один з них полягає в ковтанні маленьких медичних кульок, які лікар фотографує під час їхньої мандрівки кишечником за допомогою рентгенівського апарата. Якщо мине певний час, а кульки, як і раніше, будуть розкидані всюди і не зберуться біля заднього проходу, можна виписувати контактні проносні.

Контактні проносні стимулюють кишечник.

Ці проносні активують рецептори, які розпрямляють кишечник. Рецептори, у свою чергу, дають сигнал кишечнику припинити висмоктувати воду з решток, навпаки, додати її до них, а м’язам – випорожнювати. Транспортер води та нервові клітини слухаються наказів контактних проносних. Іноді сором’язливий кишечник просто потребує чітких наказів. Якщо прийняти проносні ввечері, перетравити їх за ніч, то вранці кишечник відреагує на це. Якщо ви хочете випорожнитися швидше, можете доправити проносні прямо до товстої кишки за допомогою супозиторіїв. Тоді повідомлення зазвичай передаються протягом однієї години.

Ці командос містять не тільки хімічні препарати, але й рослинні. Алое вера або сенна мають схожу дію. Проте є в них і цікаві побічні ефекти, тому якщо ви хочете пофарбувати свій кишечник у чорний колір, ці методи – саме для вас. Зміна кольору цілком безпечна і триває недовго.

Однак деякі вчені описують можливі ушкодження нервів у разі зловживання контактними проносними чи алое. Причина в тому, що нерви, якими забагато командували, рано чи пізно подразнюються. Тоді вони закриваються, наче равлики, яким торкаються до ріжків. Тож навіть у випадках хронічних захворювань людині не слід приймати ці засоби частіше, ніж раз на два-три дні.

Грудочки через прокінетики

Ці засоби є останнім словом моди і мають низку переваг. Вони можуть зміцнити кишечник так, щоб він робив те саме, що й завжди, але не провокують жодних додаткових рухів. Вони здебільшого працюють за принципом підсилювачів звуку. Багато вчених цікавляться тим фактом, що ці препарати можуть допомагати ізольовано. Деякі з них працюють лише з одним рецептором або не можуть усотуватись у кров. Водночас вивчення механізму дії багатьох речовин досі перебуває на експериментальній стадії, або ці препарати тільки з’являються на ринку. Тож якщо ви не хочете пробувати щось нове, то можете залишатися вірним своїм звичним засобам.

1. – нормальний стан: третина товстої кишки очищується та заповнюється до наступного дня.

2. – після проносних: уся товста кишка очищується, і може минути три дні до того, як вона знову вся заповниться.

Правило трьох днів

Багато лікарів призначають проносні, не пояснюючи правила трьох днів. А воно важливе. Товста кишка складається з трьох частин – висхідної, горизонтальної та низхідної. Коли ми йдемо до туалету, то зазвичай випорожнюємо останню частину. До наступного дня вона знову заповнюється, і гра триває. Якщо ми приймаємо потужне проносне, може статися так, що очистимо всю товсту кишку, а отже, всі три її частини. Щоб заповнитися знову, вона потребуватиме трьох днів.

Той, хто не знає правила трьох днів, знову почне нервувати в очікуванні. Жодних випорожнень? Уже третій день? Відтак нова таблетка або порошок опиняються в роті. І виходить порочне коло. Після прийняття проносного засобу кишечникові слід дати два дні на відпочинок. Вирішувати слід на третій день. Той, хто дійсно страждає від довгого транспортування, може підключити допомогу через два дні.

Мозок і кишечник

Це асцидія.

Вона може пояснити нам свою думку про необхідність мозку. Асцидія, як і ми, належить до хордових. Вона має маленький головний мозок і щось схоже на спинний мозок. Через спинний мозок головний мозок посилає свої команди вниз до тіла і так само отримує цікаві новини. У людей, наприклад, він отримує від очей зображення вуличного знака, а асцидія помічає рибу на своєму шляху. Завдяки рецепторам у шкірі люди дізнаються про температуру повітря, а асцидія за допомогою тих самих рецепторів може дізнатися про температуру води в глибших шарах. І людина, і асцидія можуть також отримати інформацію щодо якості їжі тощо.

Озброївшись цією інформацією, мала асцидія орієнтується у великому океані. Вона шукає місце, яке їй дійсно сподобається. Знайшовши скелю, яка здається їй безпечною, має потрібну температуру і розташовується в поживному середовищі, асцидія осідає там. Насправді асцидії – сидячі тварини, і, осівши, вони залишаються на тому ж місці незалежно від того, що почне відбуватись. Перше, що ці маленькі тварини роблять у своїй новій «домівці», – це з’їдають свій мозок. А чому ні? Тепер асцидії можуть жити й без нього. Даніель Вольперт – не тільки чудовий інженер та лікар, але й науковець, який визнав зупинку асцидій дуже важливим моментом. Його теза звучить так: єдина причина, через яку слід мати мозок, – це рух. Спочатку це здається настільки банальним, що ви навіть можете обуритись. Проте, можливо, ми вважаємо банальними не ті речі?

Рух – найдивовижніша річ, яку ми, живі істоти, маємо. Не існує жодної іншої причини на те, щоб мати м’язи, нерви на них і мозок. Усе, що людство будь-коли змінювало, стало можливим лише через те, що ми можемо рухатися. Рух – це не тільки біг або кидання м’яча, рух – це також і вираз обличчя, і артикуляція. Наш мозок координує свої чуття та створює досвід, який пізніше стане причиною руху. Рухи рота, рук, рухи на великі дистанції та міліметри. Іноді, якщо заблокувати рухи, ми все одно можемо вплинути на світ. Але якщо ви дерево і не маєте вибору, мозок вам також не потрібен.

Звичайна асцидія більше не потребує мозку, якщо вона міцно осідає в одному місці. Час руху минає, і тому немає жодної потреби в наявності мозку. Думки без руху ще менш корисні, ніж наявність вихідного отвору у планктону. Останнє впливає на баланс у світі хоч би в малих масштабах.

Ми, люди, пишаємося складною будовою нашого головного мозку. Думки про закони, філософію, фізику чи релігію – це видатне досягнення, саме воно й може викликати добре продумані рухи. Те, що створює наш мозок, вражає. У нашій голові є весь життєвий досвід. Наш «комп’ютер» сприймає позитивно добробут, радість чи задоволення і вважає, що невизначеність, тривога або депресія – щось ненормальне. Так, філософствування або дослідження з фізики – це визначальні речі для людини, але наше «Я» охоплює набагато більше за це.

І це демонструє кишечник – орган, який видає маленькі коричневі грудочки та випускає гази. Саме через цей орган людина починає ставити під сумнів абсолютне лідерство головного мозку. Кишечник містить у собі велику кількість нервів різного роду (порівняно з іншими органами тіла). Він має цілий автопарк сигнальних речовин, ізоляційного матеріалу для нервової тканини та з’єднань. Існує тільки один орган, який має такий самий широкий спектр, – це мозок. Нервову мережу кишечника також називають його мозком саме через її складну хімічну структуру. Якби кишечник відповідав лише за транспортування їжі й іноді змушував нас випускати гази, не було б сенсу витрачати енергію на складну мережу, адже жодне тіло не стане будувати такий складний механізм для звичайної трубки для газів. Кишечник створений для більшого.

Ми, люди, насправді з давніх-давен знаємо те, до відкриття чого прийшли тільки зараз: наше «відчуття животом» відіграє таку ж велику роль у нашому самопочутті, як і «відчуття головою». Від страху ми «накладаємо в штани» і «втрачаємо голову»; а якщо ми закохані, у нас з’являються «метелики в животі» і «паморочиться в голові» від щастя. Наше «Я» складається з голови і живота не тільки на лінгвістичному рівні, але часто й фізіологічно.

Як кишечник впливає на мозок

Коли вчені досліджують почуття, вони спочатку намагаються що-небудь виміряти. Вони розглядають за шкалою схильність до самогубства, вимірюють рівень гормонів, коли йдеться про кохання, або тестують таблетки проти тривоги та страху. Для сторонніх це виглядає не дуже романтично. У Франкфурті проводили таке дослідження: вчені робили складне сканування мозку в той час, як студенти-помічники лоскотали статеві органи піддослідних зубною щіткою. За допомогою цього експерименту з’ясувалось, у які ділянки мозку надходять сигнали від певних частин тіла. Це допомагає створити карту головного мозку.

Таким чином, ми тепер знаємо, що сигнали зі статевих органів надходять до центральної частини голови, дещо нижче за маківку. Страх виникає, так би мовити, між двома вухами. За вибір слів відповідає та частина, що розташована трохи вище від скроні. Моральні думки виникають за лобом і т. д. Щоб краще зрозуміти взаємозв’язок між кишечником і мозком, вам слід запустити свої канали зв’язку. Як сигнали з живота надходять до голови і на що вони можуть там вплинути? Сигнали з кишечника можуть опинятись у різних частинах мозку, але не в усіх. Наприклад, вони ніколи не надходять до зорової кори мозку, розташованої на потилиці. Якби вони все-таки туди надходили, ми б бачили картинки того, що відбувається в нашому кишечнику. Сигнали з кишечника зазвичай надходять до острівця, лімбічної системи, префронтальної кори, мигдалеподібного тіла, гіпокампа та до передньої цингулярної кори. Неврологи можуть почати обурюватися, коли я підсумую обов’язки цих ділянок так: відчуття свого «Я», обробка емоцій, мораль, страх, пам’ять та мотивація. Це не означає, що кишечник керує нашими моральними судженнями, але це дає йому змогу впливати на них. Слід перевірити все в лабораторії, щоб довести такі можливості напевне.

«Плавання миші» є одним із найбільш показових дослідів з мотивації та депресії. Мишу поміщують у невеликий басейн із водою. Вона не відчуває землі під ногами і починає плавати, щоб знову вийти на берег. Питання в тому, як довго миша буде так плавати. В основі цього експерименту – первинна жит тєва ситуація. Якщо ми щось шукаємо, наші думки будуть зосереджені на цьому предметі, так? Це може бути щось конкретне, на кшталт землі під ногами або атестата про середню освіту, чи навіть щось абстрактне, наприклад задоволення й радість.

Активовані ділянки мозку, відповідальні за зір, страх, вибір слів, мораль та стимуляцію статевих органів.

Миші зі схильністю до депресій борсались у воді протягом нетривалого проміжку часу, а тоді нерухоміли. Здається, гальмівні сигнали можуть надходити до їхнього мозку краще за мотиваційні та рушійні імпульси. Крім того, вони більш чутливі до стресу. Зазвичай на таких мишах можна вивчати нові антидепресанти: якщо вони починають плавати після їх прийняття, це може бути ознакою того, що речовина може працювати. Дослідники з команди ірландського вченого Джона Краєна просунулись іще на крок уперед. Вони годували половину мишей бактеріями, корисними для кишечника, Lactobacillus rhamnosus, або JB-1. Ідея змін у поведінці мишей завдяки лікуванню кишечника була інноваційною в 2011 році. Миші, яких годували бактеріями, не тільки довше плавали та були більш активними, але й мали менший рівень гормонів стресу в крові. Крім того, вони показували кращі результати в тестуванні пам’яті та навчання, ніж друга половина мишей. Якщо ж учені розтинали так званий блукаючий нерв, різниця між двома групами мишей переставала існувати.

Цей нерв є найважливішим і найшвидшим шляхом від кишечника до мозку. Він проходить крізь діафрагму, між легенями і серцем по стравоходу, а потім крізь горло до мозку. Досліди на людях показали, що в разі стимулювання цього нерва певними частотами піддослідні почувалися комфортно й не тривожились. Із 2010 року в Європі схвалили терапію, що ґрунтується на стимуляції блукаючого нерва таким чином, щоб стан пацієнта покращився. Нерв працює, ніби телефонна лінія до мозку, по якій кореспондент розповідає про свої враження.

Мозок потребує цієї інформації, щоб отримати уявлення про те, що відбувається в організмі. Чому? Тому що мозок – настільки ізольований і захищений орган, як жоден інший. Він сидить у кістковому черепі, оточеному товстою мозковою оболонкою, і фільтрує кожну краплю крові, перш ніж вона потрапить до нього. Кишечник, навпаки, перебуває в центрі метушні. Він знає всі молекули, що містяться в нашому останньому прийомі їжі, викидає гормони в кров, питає імунні клітини про те, як пройшов їхній день, або уважно дослухається до роботи кишкових бактерій. Він може розповісти мозкові про речі, про які той ніколи б не дізнався.

Кишечник збирає всю цю інформацію не тільки за допомогою нервової системи, але й через велику поверхню. Це робить його найбільшим органом чуття в організмі. Очі, вуха, ніс або шкіра – не проти. Їхня інформація сприймається свідомістю і використовується для реагування на довкілля. Таким чином, вони є чимось на кшталт системи автоматичного паркування. Кишечник, навпаки, – величезна матриця, адже він відчуває наше внутрішнє життя і працює в підсвідомості.

Кишечник і мозок працюють разом уже з раннього віку. Вони формували більшу частину наших перших емоцій, коли ми були немовлятами. Ми любимо затишну ситість, впадаємо у відчай від голоду та мучимось від здуття живота. Нас годують, сповивають і допомагають відригнути. У дитинстві наше «Я» складається з чуттів кишечника та мозку. Коли ми старшаємо, то пізнаємо світ за допомогою всіх своїх чуттів. Ми більше не плачемо голосно, коли в ресторані подають погану їжу. Проте зв’язок кишечника і мозку не зникає, а лише значно вдосконалюється. Кишечник, який недобре почувається, може тиснути на мозок, а здоровий, добре нагодований, навпаки, здатний поліпшити наш настрій.

Перше дослідження про вплив кишечника на здоровий людський мозок було опубліковане в 2013 році, тобто через два роки після експерименту з мишами. Експериментатори передбачали, що люди не помітять явного ефекту. Отримані результати здивували не тільки самих дослідників, але й усю наукову спільноту. Після чотирьох тижнів використання суміші певних бактерій деякі ділянки мозку істотно змінились, особливо ті, що відповідають за обробку емоцій та болю.

Від подразненого кишечника до стресу та депресії

Не кожен біб, що не перетравлюється, може активно впливати на роботу мозку. Здоровий кишечник не дає дрібних сигналів про травлення через блукаючий нерв у мозок, а обробляє їх самостійно. А от якщо стається щось важливе, він може вирішити залучити до цього головний мозок.

Мозок не передає абсолютно всю інформацію свідомості. Якщо блукаючий нерв хоче довести інформацію до важливих місць у голові, він повинен пройти, так би мовити, швейцара головного мозку. Це таламус. Якщо очі удвадцяте повідомляють, що у вітальні висять ті самі штори, таламус може відкинути цю інформацію, адже вона не дуже важлива для свідомості. А от, наприклад, появу нових штор вартовий пропустить до мозку. У більшості випадків таламус працює саме так.

Проковтнутий біб не може переступити поріг між мозком і кишечником. Але існують й інші стимули. Повідомлення від живота до мозку можуть дійти в тому випадку, якщо треба повідомити «блювотному центру» про надзвичайно високий уміст алкоголю, прозвітувати «больовому центру» про сильний метеоризм і передати «відповідальному» за погане самопочуття інформацію про появу збудників захворювань. Ці сигнали проходять, переступаючи поріг і минаючи «швейцара», бо розцінюються як важлива інформація. І це стосується не лише недобрих новин, а й приємностей. Щодо деяких сигналів ми можемо напевне стверджувати, що вони прийшли з живота; інші ж обробляються в несвідомих ділянках мозку і не можуть бути так ідентифіковані.

У людей із дискомфортом у кишечнику зв’язок його з мозком може бути перевантаженим. Це можна побачити під час сканування мозку. В одному з експериментів учені надували маленьку кульку всередині кишечника піддослідних і водночас робили зображення мозкової активності. У безсимптомних пацієнтів спостерігалася нормальна мозкова активність без жодних неприємних відчуттів. Однак у пацієнтів із дискомфортом у кишечнику надування кульки викликало значну мозкову активність у ділянці головного мозку, що відповідає за обробку неприємних емоцій. Сигнал долав обидва пороги. Пацієнти почувалися погано, хоча нічого поганого не відбувалося.

Дискомфорт у кишечнику часто виявляється у вигляді неприємного тиску або булькання в животі, коли людина, як правило, страждає від діареї або запору. Такі хворі часто мають тривогу або депресію. Експерименти на кшталт досліду з кульками показують, що дискомфорт і погані відчуття можуть виникати на кишково-мозковій осі, коли рівень порога кишечника знижується або до мозку проходить абсолютно вся інформація звідти.

Імовірними причинами такого стану можуть бути тривалі мікрозапалення, погана мікрофлора кишечника або приховані харчові несприйняття. Незважаючи на нові дослідження, деякі лікарі вважають пацієнтів із дискомфортом у кишечнику «іпохондриками» або симулянтами, тому що не можуть знайти видимих ушкоджень у кишечнику під час обстеження.

Однак не всі кишкові розлади схожі один на одного. Під час гострих фаз у людей з таким хронічним запаленням у животі, як хвороба Крона або ульцеративний коліт, у кишечнику насправді можна знайти рани. У цих хворих проблема полягає не в тому, що маленькі сигнали з кишечника застрягли в мозку. У них певні проблеми з порогами. Це все нездорова слизова оболонка кишечника – саме вона створює дискомфорт. Як і серед пацієнтів із синдромом подразненого кишечника, пацієнти з запаленнями також мають високі показники депресії та тривоги.

Нині існує лише декілька дійсно хороших команд дослідників, які проводять дослідження зміцнення порогів кишечника та мозку. І це важливо не тільки для людей, що страждають від кишкових розладів, але й для решти. Стрес, імовірно, є одним із найважливіших сигналів, які надходять до мозку від кишечника. Коли наш мозок відчуває велику проблему (наприклад, брак часу або гнів), то він хоче її розв’язати. Для цього йому потрібна енергія. Він бере її здебільшого в кишечника. Кишечник через так звані симпатичні нервові волокна отримує повідомлення про надзвичайну ситуацію і повинен підкоритись. Він економить енергію під час травлення, продукує менше слизу та вимикає власне кровопостачання. Однак ця система не призначена для постійного використання. Якщо мозок постійно повідомляє про виняткові ситуації, він використовує доброту кишечника. Одного разу кишечник має надіслати сигнал невдоволення до мозку, інакше так буде й надалі. Ми можемо відчувати себе розбитими або потерпати від втрати апетиту, нудоти чи проносу. Як і у випадку з емоційною блювотою в надзвичайній ситуації, кишечник позбувається їжі, щоб забезпечити мозок енергією. Різниця в тому, що реальні періоди стресу можуть тривати набагато довше. Якщо кишечник надто довго буде розплачуватися за мозок, це не є здоровим. Відсутність кровопостачання і тонший шар слизу ослаблюють стінки кишечника. Імунні клітини, що перебувають там, виділяють особливо сильну сигнальну речовину, яка підвищує чутливість кишкового мозку ще більше і знижує перший поріг. Періоди стресу означають позичання енергії, тому не слід залазити в борги, краще намагатися зекономити.

Теорія дослідників бактерій звучить так: стрес – це негігієнічно. Бактерії, що виживають у таких змінених умовах, відрізняються від бактерій, які живуть у кишечнику в спокійні часи. Стрес, так би мовити, змінює погоду в животі. Суворі хлопці з мікрофлори, які успішно долають негаразди, починають розмножуватись, але не гарантують хорошого настрою. Зате вони звичні до того, що наш кишечник може почуватися неприємно під час гострих фаз стресу.

Внутрішні відчуття, особливо зі стресовим післясмаком, дають мозкові зрозуміти, що наступного разу йому слід добре подумати, чи варто їсти стільки чилі, чи краще не треба. Тоді роль кишечника полягатиме в прийнятті «рішення животом»: його відчуття в подібній ситуації запам’ятаються, і в разі необхідності він зможе на них спиратися. Якщо ці уроки засвояться, тоді шлях до серця дійсно йтиме через шлунок – точніше, через кишечник.

Існує цікава гіпотеза щодо того, що живіт може впливати не тільки на наші емоції або інтуїтивні рішення, але й на поведінку, і деякі вчені детально досліджують її. Команда на чолі зі Стивеном Коллінзом уже далеко просунулася зі своїм експериментом. Об’єктами експерименту були миші двох різних груп. Тварини першої групи більш боязкі та сором’язливі, а другої – більш радісні та сміливі. Дослідники давали тваринам поєднання трьох антибіотиків, які діють тільки в кишечнику і знищують увесь бактеріальний ландшафт. Потім вони годували тварин типовими кишковими бактеріями протилежної групи. І під час поведінкових тестів ролі змінилися: миші першої групи стали сміливішими, а миші другої групи – тривожнішими. Це свідчить про те, що кишечник принаймні може впливати на поведінку мишей. Провести такий самий експеримент на людях поки що не вдалося. Для цього нам ще бракує знань про різні бактерії, кишковий мозок та кишково-мозкову вісь.

А поки що ми можемо використовувати знання, які вже маємо. Усе починається з повсякденних дрібниць: жодного стресу, жодної метушні під час їжі. Харчування має бути зоною, вільною від стресу, скигління та фраз «Ти залишишся за столом, доки не з’їси все». Ніякого постійного перемикання каналів телевізора. Це особливо стосується маленьких дітей, у яких кишковий мозок розвивається паралельно з головним. Але й дорослим не слід розслаблятись, і чим раніше ви почнете, тим краще. Будь-який стрес активізує нерви, які перешкоджають нашому травленню, і ми не тільки отримуємо менше енергії з їжі, але й потребуємо більше часу на травлення, а також забруднюємо наш кишечник.

Ми можемо грати й експериментувати з цим знанням. Існують жувальні гумки від захитування та протинудотні засоби, які присипляють нерви кишечника. Тривожні відчуття зникають часто разом із нудотою. Якщо незрозумілий поганий настрій або тривога насправді можуть іти від кишечника (навіть без нудоти), чи можна позбутися їх лише цими засобами? Так би мовити, вгамувати стурбований кишечник на деякий час? Алкоголь спершу сягає нервів кишечника, а не мозку: скільки релаксу за «келихом вина» увечері йде від спокійного кишечника до мозку? Які бактерії є в різних сортах йогурту з супермаркету? Які бактерії краще підійдуть мені – Lactobacillus reuteri чи Bifidobacterium animalis? Команда дослідників із Китаю в лабораторних умовах показала, що бактерії Lactobacillus reuteri здатні пригнічувати датчики болю в кишечнику. Lactobacillus plantarum та Bifidobacterium infantis уже можна рекомендувати для лікування болю в разі дискомфорту в кишечнику. Ті, хто зараз страждає від низького больового порога кишечника, часто приймають ліки від діареї, запору або спазмолітики. Це дещо пом’якшує збудника, але реальна проблема так і не розв’язується. Якщо навіть після того, як ви перестали вживати несумісні продукти або відновили свою кишкову флору, ви не відчуваєте поліпшення, зло зачаїлося на нервових порогах. Зараз існує лише декілька відповідних заходів, які науково доведені, і гіпнотерапія – один з них.

Дійсно гарні методи психотерапії працюють як лікувальна фізкультура для наших нервів. Вони знімають напругу і дають нам здорові альтернативи для руху на нейронному рівні. Через те, що черепно-мозкові нерви – хлопці серйозніші за м’язи, у цьому випадку можуть знадобитися дивні вправи. Гіпнотерапевти часто працюють із думками або силою уяви. Це дозволяє пом’якшити сигнали болю та налагодити сприйняття певних стимулів. Як і під час тренування м’язів, деякі нерви можуть стати міцнішими, якщо їх використовувати частіше. Ви не будете загіпнотизовані, як зазвичай показують по телебаченню. Це було б навіть порушенням правил, тому що під час терапії пацієнт повинен мати контроль над собою. Шукаючи гіпнотерапевта, слід переконатися, що це дійсно кваліфікований лікар із хорошою репутацією.

Сеанси гіпнотерапії для людей із дискомфортом у кишечнику показали хороші результати. Більшість людей потребувала значно менше ліків, деякі з них навіть повністю відмовлялися від їх уживання. Особливо це стосується дітей, яким така форма терапії зменшує біль приблизно на 90 %, тоді як ліки – у середньому на 40 %. Існують лікарні, де пропонуються специфічні підходи до лікування кишечника.

Ті, хто потерпає не тільки від кишкових хвороб, але й від тривоги та депресії, часто отримують від лікаря рекомендацію приймати антидепресанти. Проте їм рідко пояснюють чому. Причина проста: не кожен лікар і вчений знає відповідь на таке питання. Лише коли було встановлено, що препарати мають антидепресивний ефект, люди почали шукати механізми, які стоять за цим. Ми й донині не можемо дати чіткої відповіді. Протягом десятиліть вважалося, що ефект досягається підвищенням рівня «гормону щастя» серотоніну. Пізніші дослідження депресії враховують, що наші нерви можуть знову стати пластичними після прийому.

Пластичність – це здатність нервів змінюватись. Підлітковий вік є настільки бентежним, бо нерви неймовірно пластичні: багато нового, усе здається можливим, не треба себе до чогось примушувати, усе навкруги іскрить. Цей процес триває приблизно до 25 років. Потім певні нерви реагують за вивченими шаблонами. Те, що визнано за ефективне, зберігається, а те, що виявилось не таким класним, швидше за все, – ні. Тож зникають не тільки незрозумілі напади гніву та сміху, але й постери зі стін. Хоча дуже важко різко все змінювати, але потім приємні відчуття стають стабільними. Але як неприємні моделі мислення на кшталт «Я нічого не вартий» або «Все, що я роблю, не вдається» можуть закріпитись у голові, так і нервова іскорка стурбованого кишечника може засісти в мозку. Якщо антидепресанти посилюють пластичність, вплив таких моделей може послабитись. Це здебільшого свідчить про те, що людина отримує й психологічну допомогу. Вона може знизити ризик повернення в стару колію.

Побічні ефекти таких комерційно доступних антидепресантів, як прозак, розкажуть нам дещо важливе про «гормон щастя» серотонін. Кожен четвертий страждає від таких типових ефектів, як нудота, діарея і запор. Причина в тому, що наш кишковий мозок має ті самі нервові рецептори, що й головний. Антидепресанти завжди автоматично діють на обидва. Американський дослідник д-р Майкл Ґершон робить іще один крок у розвитку цієї думки. Він ставить питання – а якби люди могли приймати такі антидепресанти, які впливали б лише на кишковий мозок, оминаючи головний?

Це не безглузда ідея, адже 95 % серотоніну продукується клітинами кишечника. Там він збільшує нерви, відповідальні за м’язові рухи, і слугує сигнальною молекулою. Зміна тутешніх умов могла б стати причиною появи зовсім інших повідомлень для мозку. Особливо важливо це, якщо люди страждають від тяжких форм депресій у той час, як усе гаразд із їхнім життям. Може, це всього-на-всього живіт, і не слід звалювати всю провину на мозок?

Будь-яка людина, котра потерпає від тривожних або депресивних настроїв, має пам’ятати, що змучений живіт може викликати негативні почуття. Іноді він має на це повне право, чи то у випадку стресу, чи то в разі несприйняття харчів. Ми не маємо звинувачувати в усьому мозок або певні події в нашому житті, тому що ми – дещо більше за них.

Де розташоване наше «Я»

Погані настрої, радість, невпевненість, позитив або турботи не йдуть виключно з черепа. Ми – люди з руками й ногами, статевими органами, серцем, легенями та кишечником. Через своєрідний «центризм голови» в нашій науці здавна заплющували очі на те, що наше «Я» – не лише мозок. Дослідження кишечника поставили під питання славнозвісне «Мислю, отже, існую». Одна з найцікавіших ділянок мозку, куди надходить інформація з кишечника, – острівець. Острівець – галузь студій Бада Крейґа, одного з найблискучіших сучасних дослідників анатомії. Він із майже нелюдським терпінням протягом двадцяти років вивчав нерви та їхній зв’язок із мозком. Урешті він вийшов з лабораторії та провів годинну лекцію про таку гіпотезу: острівець є місцем, де виникає наше «Я».

Ось перша частина. Острівець отримує інформацію про чуття й відчуття від усього тіла. Кожна частина інформації – ніби піксель, і острівець складає зображення з багатьох пікселів. Це зображення важливе, бо воно спричиняє відповідні емоції. Якщо ми просто сидимо на стільці, то відзначаємо, що шкіра на сідницях зморщилась, також з’ясовуємо, чи нам холодно, чи відчуваємо ми голод. Усе це разом складає голодну, змерзлу людину, яка сидить на стільці. Ми розцінюємо цю загальну картину відчуттів як не те щоб казкову і не так щоб страшну, а таку собі, не вельми приємну.

Частина друга. Метою нашого мозку, за Даніелем Вольпертом, є рух, незалежно від того, чи це асцидія шукає безпечного місця, чи людина – кращого життя. Рухи мають на меті щось змінити. З інформацією від острівця мозок може планувати усвідомлені рухи. Якщо «Я» сидить, відчуває холод і голод, – це хороша мотивація для інших ділянок мозку щось змінити. Ви можете почати тремтіти або встати й піти до холодильника. Одне з найголовніших завдань наших рухів – це знову рухатися до здорового балансу, чи то з холоду в тепло, чи то від нещастя до радості, чи то від утоми до відпочинку.

Частина третя. Мозок – це лише орган. Коли острівець створює картинку тіла, він бере до уваги і наш верхній поверх. Тут існує декілька помітних ділянок, наприклад ті, як відповідають за соціальне співчуття, мораль та логіку. Щоб усвідомлено створити картину свого «Я», слід також ураховувати сприйняття довкілля та минулий досвід. Тоді ми не тільки розуміємо, що нам холодно, але й можемо розрізняти контекст:

«Дивно, що мені все ще холодно, адже я перебуваю в опалюваному приміщенні. Хм… Може, я хворий?» Або: «Гаразд, мабуть, мені слід одягатись перед тим, як виходити в зимовий сад». Така реакція й відрізняє наше відчуття холоду від тваринного.

Чим більше інформації ми враховуємо, тим розумніші рухи можемо зробити. Імовірно, існує навіть ієрархія органів. Острівець серйозніше обробляє те, що особливо важливе для нашого здорового балансу. Мозок і кишечник посідають тут хороші місця (якщо не найкращі) через свої різнобічні навички.

Таким чином, острівець створює невелику картину всього тіла. Ця картина може збагатитися з допомогою нашого мозку. За Бадом Крейґом, складна картина утворюється кожні сорок секунд. Усе виглядає ніби фільм на плівці. Фільм нашого «Я», нашого життя.

Мозок зазвичай контролює більшу частину картинки, але не всю. Було б непогано переробити Декартову фразу якось так: «Відчуваю, отже, мислю, отже, існую».

3

Світ мікробів

Якщо ви подивитесь із космосу на Землю, то не побачите людей. Земля здасться вам круглою світляною цяткою серед інших світляних цяток на темному тлі. Якщо наблизитись, можна побачити, що ми, люди, живемо в зовсім різних куточках Землі. Деякі мешкають у великих містах, інші ж розселилися по всій країні. Ми живемо в холодному північному кліматі, у тропічних лісах або по краях пустель. Ми є всюди, навіть якщо ми непомітні з космосу.

Якщо ви подивитеся на нас, людей, ближче, то помітите, що кожен із нас – цілий окремий світ. Лоб – це соковита лука, лікоть – сухий пустир, очі – солоні озера, а кишечник – гігантський ліс із красивими істотами. Ми, люди, живемо на планеті, і водночас ми самі також є колонізованою планетою. Під мікроскопом можна добре розгледіти наших мешканців – бактерій. Вони також виглядають як невеликі цятки на темному тлі.

Протягом століть ми мали справу з великим світом. Ми вимірювали його, досліджували рослини й тварин, філософствували про життя. Ми побудували величезні машини та полетіли до Місяця. Якщо ж сьогодні ви хочете відкрити нові континенти та країни, вам потрібно досліджувати маленький світ, який усередині нас. Наш кишечник – дуже захопливий континент. У жодному іншому місці не живе стільки видів та родин. Дослідження цієї ділянки тільки сьогодні починають по-справжньому набирати обертів. З’являється новий вид «бульбашки», який можна порівняти з розшифруванням нашого геному, на що покладається багато надій. Ця бульбашка може просто луснути або стати передвісником чогось більшого.

Людина почала працювати над бактеріальною картою лише з 2007 року. Для цього багато людей обробили ватними тампонами найрізноманітніші місця. Три різних у роті, під пахвами, на лобі… Було проаналізовано випорожнення та статеві тампони. Місця, які вважалися стерильними, раптово виявились колонізованими – наприклад, так було у випадку з легенями. Кишечник – вершина в атласі бактерій. Мікробіота, тобто сукупність усіх мікроорганізмів, які живуть у нас, на 99 % перебуває в кишечнику. І це не через те, що в інших місцях їх замало, просто їх саме там неймовірно багато.

Людина як екосистема

Ми знаємо бактерії як дрібні організми, що складаються тільки з однієї клітини. Деякі з них живуть у гарячих джерелах Ісландії, інші – на холодному носі собаки. Деякі потребують кисню для вироблення енергії й «дихають», як люди. А інші помирають на відкритому повітрі: вони отримують свою енергію не від кисню, а з атомів металу або кислот і тому можуть мати характерний запах. Майже все, що дає запах людині, – це бактерії. Від солодкого запаху людської шкіри до неприємного запаху з рота сусідського пса, – все це створено працьовитим світом мікробів.

Ми спостерігаємо за спортсменами, які тримаються на серфі, але навіть не замислюємось, що під час чхання такий самий серфінг відбувається і в нашій носовій флорі. Ми сильно пітніємо під час занять спортом, але ніхто не помічає радість бактерій через потепління в кросівках. Ми потайки їмо шматок торта, думаючи, що ніхто нас не бачив, а в нашому животі звучить «ТООООООРТ!» Щоб спостерігати за всіма новинами мікробного царства однієї людини, необхідна велика служба новин. Якщо нам нудно протягом дня, слід замислитись над тим, що всередині нас відбуваються дуже цікаві та незвичні речі.

Поволі зростає усвідомлення того, що переважна більшість бактерій не шкідливі, навіть корисні. Деякі факти вже відомі науці. Мікрофлора нашого кишечника важить до 2 кілограмів і є домівкою для близько 100 трильйонів бактерій. В одному грамі випорожнень міститься більше бактерій, аніж людей на Землі. Також відомо, що гурти мікроорганізмів беруться навіть за важку для перетравлення їжу, постачають нашому організму енергію, забезпечують його вітамінами, виготовляють ліки та отруту, тренують нашу імунну систему. Різні бактерії продукують різні речовини: кислоти, гази, жири; вони – маленькі виробники. Ми знаємо, що наші групи крові походять від кишкових бактерій і що можна отримати пронос від злих мандрівників. Невідомим залишається значення цього для окремої людини! Ми досить швидко помічаємо, що атаковані бактеріями, які викликають пронос. Але чи помічаємо ми повсякденну роботу мільйонів, мільярдів, навіть трильйонів інших крихітних істот в організмі? Чи важливо, хто саме колонізував нас? У випадках ожиріння, недостатнього харчування, нервових розладів, депресії або хронічних кишкових проблем у кишечнику відбуваються зміни в бактеріальному середовищі. Іншими словами, коли щось піде не так із нашими мікробами, нам, можливо, також буде несолодко.

Можливо, у когось кращі нерви через те, що ця людина має в собі велику кількість бактерій, які виробляють вітамін В. Інший може краще перетравлювати плісняву або швидше стає товстим через зухвалих перегодованих бактерій-товстунців. У дослідженнях науковці починають розглядати людей як екосистеми. Та поки що дослідження мікробіот перебувають на початкових стадіях, у наших знаннях багато прогалин. Коли бактерії не були такі відомі, їх відносили до рослин, звідси й термін «кишкова мікрофлора». Насправді термін «флора» не зовсім точний, але показовий. Бактерії мають подібні до рослин властивості, якщо йдеться про їхнє місце проживання, продукти харчування чи ступінь токсичності. З точки зору науки краще казати мікробіота (тобто маленьке життя) або мікробіом, якщо мати справу з набором мікробів та їхніх генів.

Густота бактерій у різних частинах кишечника.

Загалом, можна стверджувати, що у верхній частині кишкової трубки менше бактерій, ніж у таких нижніх частинах, як товста чи пряма кишка. Деякі більше люблять тонку кишку, а деякі, навпаки, сидять лише в товстій. Існують великі шанувальники сліпої кишки, домувальники слизової оболонки і трохи сміливіші колеги, що перебувають у тісному контакті з клітинами кишечника.

Не завжди легко детально вивчити мікроби кишечника. Їх не так просто витягти з їхнього світу. Якщо в лабораторії створюють природне середовище для того, щоб досліджувати бактерії, вони просто не хочуть допомагати дослідженню. Бактерії шкіри залюбки вживають лабораторний корм і розростаються, але це не працює з кишковими бактеріями. Більш ніж половина бактерій з нашої травної трубки занадто звикли до нас, щоб вижити поза межами нашого тіла. Наш кишечник – це їхній світ. Там вони захищені від кисню, мають вологу, тепло й оцінюють початкову вартість їжі.

Десять років тому багато вчених, імовірно, стверджували б, що існує фіксований запас кишкових бактерій, який є однаковим для всіх людей. Коли вони розміщували кал у живильному середовищі, вони, наприклад, завжди знаходили кишкові палички. Це було так просто. Сьогодні ми можемо сканувати один грам калу на молекулярному рівні. У результаті можна знайти генетичні залишки багатьох мільярдів бактерій. Зараз ми знаємо, що кишкова паличка становить менш ніж відсоток з усіх істот у кишечнику. У нашому кишечнику існує понад тисяча різних видів бактерій. Серед них можуть бути і меншини зі сфери вірусів, дріжджових грибків, а також звичайних грибків і різних найпростіших.

Наша імунна система – це перша інстанція, яка була б проти такої масової колонізації. На її порядку денному захист тіла від усього чужорідного. Іноді імунна система воює навіть із маленьким пилком, який випадково опиняється в нашому носі. Алергіки реагують на пилок нежитем і червоними очима. То як тоді в наших нутрощах може відбуватися Вудстокський фестиваль бактерій?

Імунна система і наші бактерії

Кожного дня ми можемо померти багато разів. Ми захворюємо на рак, починаємо пліснявіти, стаємо їжею для бактерій і заражаємося вірусами. Кожного дня наше життя рятують. Небезпечні клітини гинуть, спори грибків ліквідуються, бактерії опиняються під обстрілом, а віруси розриваються снарядами. Цією приємною послугою забезпечує нас імунна система – для цього вона використовує велику кількість маленьких клітин. Вона має фахівців з виявлення чужорідних тіл, найманих убивць, капелюшників та суддів. Усі вони працюють пліч-о-пліч і роблять це на диво добре. Велика частина нашої імунної системи (близько 80 %) міститься в кишечнику. І на це є вагомі причини. Саме тут розташована головна сцена фестивалю бактерій, і це обов’язково слід розглядати як імунну систему. Бактерії сидять в огородженому резервуарі – слизовій оболонці кишечника – і не підходять близько до наших клітин. Імунна система може тут грати з ними так, що вони не стануть шкідливими для організму. Так наші клітини-охоронці можуть дізнатися про велику кількість нових видів бактерій.

Якщо імунна клітина пізніше зустріне знайому бактерію за межами кишечника, вона зможе відреагувати швидше. Імунна система повинна бути дуже уважною в кишечнику, адже повинна постійно пригнічувати свої захисні інстинкти, щоб залишити в живих більшу частину бактерій. Водночас вона повинна виявити й видалити небезпечні істоти в цьому натовпі. Якби ми казали «привіт» кожній кишковій бактерії, це забрало б у нас 3 мільйони років. Наша імунна система не просто каже «привіт», вона також говорить: «З тобою все в порядку» або «Мертвим ти подобаєшся мені більше». Крім того – і це може здатися дивним на перший погляд, – вона повинна відрізняти бактеріальні клітини від власних клітин людини. Це не завжди легко. На поверхні деяких бактерій є структури, подібні до маленьких клітин нашого організму. У випадку зараження бактеріями, які викликають скарлатину, людина має не зволікати з антибіотиками. Якщо захворювання не вилікувати вчасно, імунна система може помилково атакувати суглоби та інші органи. Вона, наприклад, шукатиме збудника хвороби в коліні. Це буває лише в окремих випадках, але повністю не виключається. Такий самий ефект учені спостерігають і в разі діабету, що виявляється в підлітковому віці. У цьому випадку імунна система нищить власні клітини, що продукують інсулін. Можливою причиною такої поведінки може бути проблема комунікації між нашими кишковими бактеріями. Можливо, її погано побудовано, або імунна система просто неправильно розуміє їх. Насправді тіло має сувору систему, щоб усувати проблеми з комунікацією та непорозуміння. Перед тим як потрапити в кров, імунна клітина має пройти суворий навчальний табір для клітин. Вона повинна подолати довгий шлях, на якому зустрічатимуться власні клітини організму. Якщо клітина не впевнена, чи зустрінута нею клітина належить нашому організму, чи вона чужорідна, імунна клітина зупиняється й тицяє в неї пальцем. Це фатальна помилка. Така імунна клітина вже ніколи не опиниться в крові.

Нападаючи на власні клітини, імунні сортуються вже в навчальному таборі. А в тренувальному таборі кишечника вони вчаться бути толерантними до чужорідних тіл і ретельніше готуються до цього. Ця система працює дуже добре і, як правило, без жодних інцидентів.

Одна вправа особливо складна: що робити, якщо чужорідні речі нагадують імунній системі бактерій, хоча насправді вони ними не є? Червоні клітини крові, наприклад, на своїй поверхні мають бактерієподібні білки. Наша імунна система атакувала б власну кров, якби не вивчила в таборі, що її не можна торкатись. Якщо клітини крові належать до другої групи, або А (тобто мають її ознаки на своїй поверхні), ми можемо прийняти кров інших людей із другою групою. Унаслідок аварії на мотоциклі або народження дитини з великою втратою крові іноді необхідно дозволити переливання крові.

Антитіла реагують на чужорідні клітини крові та аглютинують їх. Третя група крові (В) має антитіла проти другої групи (А)

Ми не можемо отримати кров від когось, хто має на поверхні клітин крові ознаки іншої групи. Наша імунна система миттєво побачить у них бактерії, бо вони не траплялися їй у нашому організмі, і зустріне їх з усією ворожістю. Без цієї бойової готовності, натренованої завдяки кишковим бактеріям, ми б не мали груп крові й могли б без побоювань ділити кров з іншими людьми. У новонароджених дітей з невеликою кількістю кишкових бактерій ця система також функціонує. Теоретично їм можна залити будь-яку групу крові без побоювань, але через те, що антитіла матері є також і в дитини, у лікарнях використовують групу крові матері. Після того як імунна система й кишкова флора частково розвиваються, людині можна вливати лише ту саму групу крові, що й у неї. Існування груп крові є лише одним із багатьох імунологічних явищ, спричинюваних бактеріями. Ми не знаємо всіх можливих явищ достеменно. Багато з того, що роблять бактерії, належить до сфери «легкого тюнінгу». Бактерії впливають на нашу імунну систему зовсім по-різному. Деякі види роблять її більш толерантною. Наприклад, вони піклуються про те, щоб утворювалися спокійніші імунні клітини, або перевіряють вплив кортизону та інших протизапальних препаратів на наші клітини. Імунна система стає м’якшою та менш агресивною. Це, певно, дуже добре для маленьких істот у кишечнику, адже таким чином вони мають більше шансів вижити.

Той факт, що бактерії, які збуджують імунну систему, виявлені саме в тонкій кишці молодих хребетних (у тому числі людини), залишає простір для здогадок. Може, ці збудники допомагають нам зменшити густоту бактерій у тонкій кишці? Тонка кишка має бути місцем, не дуже толерантним до бактерій, і перебувати в спокої під час травлення. Збудники не такі сміливі в слизовій оболонці, але чіпко тримаються кишкових ворсинок.

Подібні схильності мають такі небезпечні збудники, як кишкові палички. Якщо вони хочуть улаштуватися в тонкій кишці, а місця вже зайняті іншими збудниками, у них немає іншого вибору, ніж піти.

Цей ефект називається захистом від колонізації. Більшість наших кишкових мікробів захищає нас, не залишаючи місця для шкідливих бактерій. Збудники в тонкій кишці належать до тих, які не можуть існувати поза межами кишечника. Чи можемо ми виключити можливість того, що вони нашкодять нам? Ні. Можливо, вони завдають шкоди деяким людям тим, що перезбуджують імунну систему. Багато питань щодо цього залишаються відкритими.

Перші відповіді були отримані завдяки стерильним мишам у лабораторіях Нью-Йорка. Вони – найчистіші істоти у світі. Стерильний кесарів розтин, чистий вольєр, стерилізоване харчування. Такі дезінфіковані тварини, як ці миші, не можуть існувати в природі. Той, хто хоче попрацювати з ними, мусить розуміти, що мікроби є навіть у повітрі. Завдяки цим мишам дослідники змогли спостерігати, що станеться, якщо імунна система залишиться повністю безробітною. Що відбувається в кишечнику без мікробів? Як непідготована імунна система реагує на збудників? Де можна неозброєним оком помітити різницю?

Кожен, хто мав справу з такими тваринами, сказав би: стерильні миші – дивні. Вони часто є гіперактивними і поводяться напрочуд недбало як для звичайних мишей. Вони їдять більше, ніж їхні нормальні колонізовані колеги, і потребують більше часу на перетравлення. Вони мають величезні сліпі кишки, кишкові трубки без ворсинок із маленькою кількістю кровоносних судин і менше імунних клітин. Відносно нешкідливі збудники захворювань можуть легко їх підкосити.

Якщо заселити в них бактерії інших мишей, можна спостерігати диво. Після отримання бактерій діабету другого типу в мишей спостерігалися перші проблеми з метаболізмом цукру. Отримавши бактерії товстих людей, стерильні миші починали швидше набирати вагу. Можна також заселити одну-єдину бактерію і спостерігати за тим, що станеться. Деякі бактерії можуть поодинці скасувати всі ефекти стерильності, адже стимулюють імунну систему, зменшують тонку кишку до нормальних розмірів і нормалізують харчову поведінку. Інші цього не роблять. Треті діють тільки в співпраці з колегами з інших бактеріальних родин.

Дослідження, проведені на цих мишах, дали нам змогу робити кроки вперед. Зараз ми можемо здогадуватись: так само як на нас впливає великий світ, у якому ми живемо, на нас впливає і маленький світ, що живе в нас. Ще більше захоплює те, що він є різним для кожної людини.

Розвиток кишкової флори

Немовлятами в утробі матері, ми, як правило, були повністю стерильними. Протягом дев’яти місяців нас не торкався ніхто, крім наших матерів. Їжа перетравлювалася, кисень вдихався. Материнські легені та кишечник фільтрували все до того, як воно приходило до нас. Ми їли й дихали через кров матері, яка за допомогою її імунної системи теж залишалася стерильною. Ми були оточені плодовим міхуром і м’язами матки, яка, у свою чергу, закупорюється товстим тромбом, як великий глиняний горщик. Таким чином, жоден паразит, вірус, бактерія, грибок і, звичайно, жодна людина не могли торкнутися нас. Ми були чистіші за операційний стіл після дезінфекції.

Це винятковий стан. Ми ніколи знову не будемо такими захищеними та самотніми в нашому житті. Якби ми були створені стерильними поза утробою, то були б інакше побудовані. Отже, кожна велика жива істота має принаймні одну іншу істоту, яка допомагає їй і отримує щось за це. Ось чому ми маємо клітини, які добре підходять для стикування бактерій, і бактерій, які співпрацюють з нами протягом тисячоліть. Після того як захисний плодовий міхур десь протікає, починається колонізація. Якщо до цього ми були людиною на 100 %, після колонізації ми залишаємося людиною лише на 10 %, решту 90 складають мікроби. Але це не помітне через те, що наші людські клітини набагато більші за наших сусідів. Перш ніж ми поглянемо на нашу матір уперше, жителі порожнин її тіла вже познайомляться з нами. Спершу ми знайомимось із її вагінальною мікрофлорою – армією, яка захищає дуже важливу ділянку. До неї належать, наприклад, кислоти, які лякають інші бактерії та роблять шлях до матки чистішим.

У той час як носова флора містить іще близько 900 різних видів бактерій, пологовий канал має суворіші вимоги до жителів. Навколо тіла стерильної дитини залишається оболонка корисних бактерій. Половина з цих бактерій належить до одного типу – лактобактерій. Вони особливо корисні у виробництві молочної кислоти. Логічно стверджувати, що в таких умовах може вижити лише те, що подолає кислотну перевірку безпеки. Якщо все йде добре, дитина під час народження лише повинна вирішити, куди дивитиметься її голова. Існують два варіанти: у напрямі сідниць або від них. Це супроводжується всіма видами контакту зі шкірою, доки немовля не торкаються незнайомці в латексних рукавичках і загортають у щось.

Тепер батьки-засновники нашої першої мікробної колонізації в нас і працюють для нас: здебільшого вони є представниками вагінальної та кишкової мікрофлор матері, а також мікробів на шкірі та лікарняних бактерій. Це досить хороше поєднання для початку. Кислотна армія захищає від зловмисників, інші ж починають навчати імунну систему і розкладають перші неперетравлені компоненти грудного молока.

Деяким із цих бактерій потрібно близько двадцяти хвилин, щоб породити наступне покоління. Те, на що ми потребуємо двадцять років і більше, тут відбувається за лічені хвилини. Усе це відбувається настільки швидко, наскільки крихітними є самі жителі. У той час як наші перші бактерії стають прапрапрапрадідусями, ми проводимо лише дві години на руках батьків.

Незважаючи на таке швидке зростання населення, стабілізація придатного клімату займе близько трьох років. Доти в нашому животі проходитимуть драматичні зміни влади та бої між бактеріями. Деякі види бактерій, які потрапляють до рота, швидко поширюються в нашому животі й так само швидко зникають. Інші ж залишаються з нами на все життя. Хто переїде сюди, частково залежить від нас: ми смокчемо груди нашої матері, потім гриземо ніжку стільця, а між тим цілуємо вікно автомобіля або сусідського собаку. Усе, що утворюється таким чином у нашому роті, могло б збудувати свою імперію в нашому кишечнику за короткий проміжок часу. Що переважить – невідомо. Матимуть вони хороші чи погані наміри – теж. Ми, так би мовити, збираємо нашу долю ротом, а аналіз калу показує, що виходить у світ. Це гра з багатьма невідомими.

Кілька чинників допомагають нам, і один з них – це наша мати. Той, кого вона цілує частіше, краще захищений від мікробів. Навіть грудне вигодовування сприяє розвитку таких кишкових бактерій, як люблячі біфідобактерії матері. Ці бактерії формують такі пізні функції організму, як імунна система й метаболізм. Якщо дитина в перший рік життя отримує замало біфідобактерій, пізніше вона матиме вищі шанси на схильність до повноти.

Серед багатьох різних типів бактерій існують хороші й не дуже. Грудне вигодовування може збалансувати кількість хороших бактерій і таким чином, наприклад, знизити ризик появи несприйняття глютену. Перші кишкові бактерії немовлят готують кишечник до «доросліших» бактерій шляхом видалення кисню й електронів з кишечника. Як тільки кисень видалено, у кишечнику можуть оселитися більш типові мікроби. Грудне молоко настільки добре, що мати може розслабитися стосовно питань здорового харчування дитини. У ньому є все, воно все знає, воно все може. Навіть якби вміст поживних речовин у грудному молоці був не таким вражаючим, воно все одно отримало б п’ять зірок, тому що забезпечує дитину імунною системою матері. У секреції грудного молока є антитіла, які можуть підстерігати шкідливі бактерії та розправлятися з ними.

Після відлучення від грудей у бактеріальному світі дитини відбувається перша революція. Тоді раптово змінюється склад харчів. Природа розумно влаштувала типових перших поселенців-мікробів так, що ті, які полюбляють грудне молоко, можуть перетравлювати й прості вуглеводи на кшталт рису. А от якщо немовля з’їдає настільки складні рослинні продукти, як боби, дитяча мікрофлора не має потрібних бактерій. Їй потрібні нові види для травлення.

Бактерії можуть набути або втратити деякі властивості залежно від харчування. Африканські діти мають бактерії, які можуть виробляти всі види інструментів для перетравлення волокнистих рослинних продуктів. Мікроби європейських дітей із чистою совістю відмовилися від такої роботи, бо здебільшого ці діти їдять пюре та м’ясо.

Але бактерії не тільки з необхідності виробляють певні інструменти, а й іноді їх позичають: японське кишкове населення обмінюється ними з морськими бактеріями. Вони беруть у своїх морських аналогів ген, що допомагає їм розщеплювати водорості, у які замотують суші. Склад нашого кишкового населення може значною мірою залежати від того, які інструменти необхідні нам для перетравлення.

Ми можемо передавати важливі кишкові бактерії з покоління в покоління. Хто з європейців після візиту до суші-бару «All you can eat» потерпав від запорів, зрозуміє, що непогано мати тих, хто б перетравлював японські водорості. Проте завести такі бактерії – завдання не з легких. Бактерії також повинні жити там, де для них є робота.

Коли мікроорганізм особливо добре підходить нашому кишечнику, це означає: йому подобається архітектура кишкових клітин, клімат і смакує те, що ви їсте. Усі три чинники різняться від людини до людини. Наші гени проектують наші тіла, але вони не головні архітектори, коли мова заходить про мікробів. Хоч однояйцеві близнюки мають однакові гени, їхній бактеріальний світ не ідентичний. Вони навіть мають не більше спільного, ніж звичайні брати та сестри! Наш спосіб життя, випадкові знайомі, хвороби або хобі відповідають за маленький світ у нашому животі. На шляху до нашої відносно зрілої кишкової мікрофлори, тобто до трьох років, ми тягнемо до рота все підряд, і це нас улаштовує. Так ми набираємо дедалі більше й більше мікроорганізмів, розширюючи наш кишковий світ до кількох сотень різних сортів. Це дуже хороша пропозиція для нашого зоопарку.

Те, що наші перші поселенці багато визначають для майбутнього всього нашого тіла, широко визнано. Дослідження показують, як важливі для імунної системи перші тижні нашого життя, присвячені збиранню мікробів. Усього через три тижні після народження на основі продуктів життєдіяльності кишкових бактерій людини можна спрогнозувати, чи матиме вона схильність до алергії, астми або екземи. Чи може статися, що ми так рано зберемо бактерії, які шкодять нам, а не допомагають?

Чи не третина дітей у західних розвинених країнах елегантно виходить у світ шляхом кесаревого розтину. Немає жорсткого проходу через родові шляхи, таких неприємних побічних ефектів, як розрив промежини або послід. Кесареві діти в перші моменти свого життя контактують найбільше зі шкірою інших людей. Їхня кишкова мікрофлора має якось зібратися самостійно, адже вона не отримала типових бактерій матері. Джерелом бактерій у такому випадку може бути і великий палець правої руки медсестри, і квітковий букет, що тримав у руках батько, і собака дідуся. Несподівано все може зіграти свою роль, навіть низькооплачувана робота прибиральника. Чи ретельно вимив він телефони, столи та ванну кімнату?

Мікрофлора нашої шкіри не так суворо контролюється, як мікрофлора пологових каналів, і найбільше піддається впливу зовнішнього світу. Те, що накопичується там, незабаром може опинитись у дитячому кишечнику. Серед того – збудники хвороб і менш відомі істоти, які тренують молоду імунну систему хитрими методами. У дітей, які народилися за допомогою кесаревого розтину, накопичення корисних бактерій може зайняти понад місяць. Три чверті новонароджених, яких заполонили типові лікарняні бактерії, – кесареві діти. Вони мають підвищений ризик розвитку алергії чи астми. Згідно з даними американського дослідження, ковтання певних лактобактерій може зменшити ризик алергії в цих дітей. А на нормальних новонароджених це не вплине. Вони, так би мовити, вже під час пологів впали в пробіотичне зілля.[1]

У віці семи років відмінності між кишковою мікрофлорою дітей, народжених природним шляхом, і кесаревих дітей неможливо розгледіти. Ранні стадії, на яких помічався вплив на імунну систему й метаболізм, уже позаду. Не тільки кесарів розтин може бути поганим початком для творення кишкової композиції; погане харчування, зайве використання антибіотиків, надмірна чистота або велика кількість зустрічей з поганими мікробами також можуть відіграти свою роль. Однак не слід через це втрачати розум. Ми, люди, настільки величезні істоти, що не можемо контролювати всіх мікроскопічно малих мікробів.

Жителі кишечника дорослої людини

З точки зору мікрофлори ви виростаєте, коли доживаєте до трьох років. Бути дорослим у кишечнику означає знати, як усе працює і що вам подобається. Відтепер деякі кишкові мікроби розпочали грандіозну експедицію нашим життям. Маршрут задаємо ми: тим, що їмо, стресом, переходом у пубертатний період, хворобами та старінням.

Той, хто завантажує фото своєї вечері на «Фейсбук» і дивується, що друзі не коментують це, обрав не ту цільову аудиторію. Якби існував «Фейсбук» для мікробів, мільйони їх з ентузіазмом коментували б або тремтіли б від зображення. Щодня розмаїті можливості випадають на нашу долю: перетравлення молока з бутерброда з сиром або бій із купою сальмонел зі смачного тирамісу. Іноді ми змінюємо нашу кишкову мікрофлору, а іноді вона змінює нас. Ми – її погода й пори року. Вона може подбати про нас або отруїти.

Ми частково знаємо, що бактеріальна спільнота може рухати все. На прикладі бджіл це буде зрозумілішим. Бджоли з універсальними кишковими бактеріями переважали в еволюції. Вони, на відміну від пращурів м’ясоїдних ос, змогли розвиватися тільки тому, що збирали нові кишкові мікроби, дістаючи енергію з пилку рослин. Таким чином, ці істоти стали вегетаріанцями. Коли їжі не вистачає, хороші бактерії піклуються про безпеку: бджола може перетравити і незнайомий нектар з далеких регіонів у надзвичайних ситуаціях. Однобічні експлуататори не просунулися б далі. У кризових ситуаціях можна зрозуміти, хто має хорошу армію мікробів. Бджоли з хорошою кишковою мікрофлорою краще борються з деякими паразитами, ніж інші. Кишкові бактерії відіграють важливу роль, коли мова заходить про виживання. На жаль, ми не можемо просто використати ці результати на людському прикладі. Люди – хребетні і сидять у «Фейсбуці». У нашому випадку все слід починати з нуля. Учені, які працюють із нашими кишковими бактеріями, повинні зрозуміти майже невідомий світ і встановити його зв’язок із великим світом. Вони повинні знати, хто і як живе в нашому кишечнику.

Отже, ще раз – і тепер більш точно. Хто вони?

У біології все розписано якнайкраще. Кожен працює за власним робочим місцем, як і все на нашій Землі. Насамперед усе поділено між двох різних секцій: істоти в одній, неістоти в іншій. Секції також мають свої підрозділи. Усі істоти поділяються на три домени (надцарства): Еукаріоти, Археї та Бактерії. Представників усіх трьох доменів можна знайти в кишечнику. Я не пообіцяю забагато, сказавши: кожен із трьох має свою чарівність.

Еукаріоти складаються з найбільших і найскладніших клітин. Вони можуть бути багатоклітинними і досить великими. Кит – еукаріот. Люди – еукаріоти. Мурахи також еукаріоти, але дещо менші. У сучасній біології еукаріоти діляться на шість царств: амебоподібні істоти, істоти з «псевдоніжками» (без справжніх ніг), рослини, одноклітинні організми з ротовою порожниною, водорості та опістоконти.

Якщо термін «опістоконта» вам незнайомий (від грецького «задньоджгутикові»), – це всі тварини, включно з людиною, та гриби. Тож якщо ви зіткнулися з мурахою на дорозі, можна помахати їй як сестрі-опістоконті. Найбільш поширеним еукаріотом кишечника є дріжджі, які теж належать до опістоконт. Ми знаємо про них насамперед через приготування тіста, але існують і інші дріжджі.

Археї – це щось середнє. Не еукаріот і не бактерія. Їхні клітини малі й складні. Щоб прояснити трохи розмитий образ, можна сказати: археї дійсно надзвичайні. Археї перебувають у крайнощах життя. Серед них існують гіпертермофіли, які почуваються комфортно за температури близько 100 °C і часто живуть у вулканах. Ацидофіли можуть жити у висококонцентрованих кислотах. Барофіли люблять великий тиск на свої клітинні стінки, як наприклад на морському дні. А галофіли почуваються краще в дуже солоних водах (їх можна знайти в Мертвому морі). Ті нечисленні організми, які можуть жити в лабораторних умовах, – це, як правило, археї, що люблять холод. Їм подобається -80 °C у морозильнику. У нашому кишечнику часто зустрічаються археї, які живуть у відходах інших кишкових бактерій.

Частина трьох основних типів бактерій та їх підгруп. Лактобактерії, наприклад, належать до відділу Firmicutes.

Отже, повернемося до головної теми. Бактерії складають понад 90 % кишкового світу. Якщо ми організуємо й поділимо їх за певними ознаками, то отримаємо близько двадцяти типів (штамів). Ці групи іноді мають стільки ж спільного, скільки людина одноклітинний організм з ротовою порожниною. Тобто небагато. Більшість кишкових жителів здебільшого належать до п’яти типів: відділів Bacteroidetes та Firmicutes, актинобактерій, протеобактерій та відділу Verrucomicrobia. У цих типів є різні форми існування, але вони об’єднані в одну родину. Бактерії з однієї родини схожі між собою. Вони живляться одним і тим же, схожі за виглядом, мають одних і тих самих друзів та здібності. Окремі члени родини мають такі вражаючі імена, як Bacteroides uniformis, Lactobacillus acidophilus, Helicobacter pylori. Королівство бактерій – величезне.

Якщо ви шукаєте певні бактерії в організмі людини, ви завжди натрапите на абсолютно невідомі види. Або на відомі види, але в найнесподіваніших місцях. Одні американські вчені в 2011 році досліджували заради забави мікрофлору пупа. У пупі піддослідного вони знайшли бактерії, які до цього були відомі лише в морі біля берегів Японії. А ця особа ніколи не бувала навіть в Азії. Глобалізація виявляється не тільки в тому, що тьотя Емма ходить до «Макдональдса», а у й мікрофлорі пупа. Кожного дня мільярди іноземних мікроорганізмів літають зайцями по всьому світу.

Кожна людина має власну колекцію бактерій. Ми навіть залишаємо власний бактеріальний відбиток. Якщо взяти пробу з собаки та проаналізувати його бактерії, то за їхньою допомогою можна знайти й хазяїна. Те саме можна стверджувати про комп’ютерну клавіатуру. Усе, що стосується нас, часто відображує наш бактеріальний відбиток. Кожен має унікальні екземпляри, якими інші не володіють.

Унікально виглядає все і в нашому кишечнику. Але як лікарі повинні розуміти, добре це чи погано? Для дослідження такі особливості є проблематичними. Ось виникає питання: який вплив мають кишкові бактерії на здоров’я? Тоді ми не хочемо почути: «Отже, пан Майєр має декілька померлих азіатів та багато кумедних видів бактерій». Ми хочемо, щоб вони розгледіли всю картину та пояснили її нам.

Коли вчені дивляться на більш ніж тисячу різних родин кишкових бактерій, вони стоять перед питанням: чи достатньо приблизно визначати штами бактерій, чи слід розглядати кожного представника родини Бактероїди індивідуально? Кишкова паличка і її зла близнючка, ентерогеморагічна бактерія Escherichia coli, належать, наприклад, до однієї родини. Розходження між ними незначні, однак помітні: кишкова паличка є нешкідливим кишковим жителем, а Escherichia coli викликає сильну кровотечу та діарею. Не завжди є сенс у вивченні штамів або родин, якщо ви хочете знати, яку шкоду можуть заподіяти окремі бактерії.

Гени наших бактерій

Гени – це можливості. Гени – це інформація. Гени можуть домінувати або запропонувати можливість. А передусім гени – це плани. Ви нічого не можете, якщо гени не прочитані й не враховані. Без деяких таких планів неможливо обійтись, адже вони вирішують, бути вам людиною чи бактерією. Другі ж можуть відстрочити своє використання на потім (наприклад, у випадку з пігментними плямами). А треті людина може мати, але не використовувати (ген, що відповідає за великі груди). Для когось це добре, а для когось – погано.

Усі наші кишкові бактерії разом мають у 150 разів більше генів, ніж людина. Це величезне зібрання генів називається мікробіомом. Якби ми могли вибрати 150 різних організмів, чиї генетичні плани будови нам подобаються, кого б ми обрали? Дехто подумав би про силу лева, крила птаха, слухові можливості кажанів та регенераційні вміння хробаків.

Існують не тільки видимі причини, чому практичніше привласнити бактеріальні гени. Їх можна легко приймати, вони розвивають свої навички в кишечнику, і, крім того, вони піклуються про наше життя. Ніхто не потребує безперервного відтворення хробака, нікому не потрібне материнське грудне молоко для допомоги травленню на постійній основі. Останнє поступово зникає після відлучення. Неможливо розглянути всі гени кишкових бактерій водночас. Окремі гени, однак, можна знайти цілеспрямовано, якщо вони відомі. Ми можемо показати ось що: у дітей існує більше активних генів для перетравлення грудного молока, ніж у дорослих. У кишечнику людей, які мають ожиріння, часто зустрічається більше бактеріальних генів, відповідальних за деградацію вуглеводів; у старих менше бактеріальних генів, що протистоять стресу; у Токіо люди можуть перетравлювати водорості, а в Берліні – майже ні. Наші кишкові бактерії дають приблизну інформацію про те, хто ми: молоді, товсті чи азіати.

Гени наших кишкових бактерій також дають інформацію про те, що ми можемо. Знеболювальний парацетамол може бути токсичним для деяких людей: певні кишкові бактерії виробляють речовину, яка діє на печінку під час детоксикації знеболювального. Питання, чи можете ви безпечно ковтати таблетки проти головного болю, вирішується в районі живота.

Аналогічні чинники слід брати до уваги і стосовно загальних порад щодо харчування. Так, уже доведено захисний ефект сої проти раку простати, захворювань судин і проблем із кістками. Понад 50 % азіатів виграють від цього. Та серед західного населення такий ефект спостерігається лише в 25–30 %. Генетичні відмінності це не пояснюють. Це роблять певні бактерії: вони сидять в азіатських шлунках і видобувають із тофу та компанії найкорисніше.

Відкриття індивідуальних бактеріальних генів, які відповідають за такий захисний ефект, важливе для науки. У цьому випадку ми отримали відповідь на питання, як кишкові бактерії впливають на наше здоров’я. Але ми хочемо більше; ми бажаємо розуміти всю картину. Якщо ми розглянемо всі відомі на цей момент бактеріальні гени, група генів, що відповідає за обробку знеболювальних чи соєвих продуктів, відійде на задній план. А переважать схожості: кожен мікробіом містить безліч генів розщеплення вуглеводів чи білків або виробництва вітамінів.

Бактерія зазвичай має кілька тисяч генів, а в кишечнику містяться сотні мільярдів бактерій. Початкові оцінки наших колекцій бактеріальної ДНК неможливо відобразити на гістограмі чи круговій діаграмі. Перша діаграма дослідників мікробіому виглядає ніби витвір сучасного мистецтва.

Проблема мікробіому в науці схожа на проблему покоління Google. Ми ставимо питання, і нам відповідають шість мільйонів джерел одночасно. Тоді ми кажемо: «Тепер, будь ласка, кожен відповідає по черзі». Ми повинні скласти все докупи, добре розсортувати й визначити важливі закономірності. Першим кроком у цьому напрямку стало відкриття трьох ентеротипів у 2011 році.

Дослідники з Гейдельберґа вивчали бактеріальний пейзаж із застосуванням новітніх технологій. Очікували звичайної картини: хаотична суміш усіх можливих бактерій і велика частина невідомих видів. Результат був дивовижним. Незважаючи на розмаїття, там усе ж існує порядок. Одна з трьох родин являла собою більшість бактерій у царстві. У результаті страшенний безлад із більш ніж тисячі родин набув більш упорядкованого вигляду.

Три типи кишечника

Те, до якого з трьох типів слід віднести вас, залежить від того, яка бактеріальна родина складає більшість кишкового населення. Постає вибір із родин з такими красивими назвами, як Бактероїди, Превотели та Румінококи. Дослідники виявили ці так звані ентеротипи в азіатів, американців і європейців незалежно від того, були вони молодими чи старими, чоловіками чи жінками. На основі належності до типу кишечника в майбутньому стане можливим робити висновки про цілу низку характеристик – переробку сої, міцні нерви або ризик розвитку певних захворювань.

Представники традиційної китайської медицини відвідали інститут у Гейдельберзі. Вони побачили можливість пов’язати свої стародавні вчення з сучасною медициною. У класичній китайській медицині людей здавна ділили на три типи залежно від реакції на певні рослини (наприклад, імбир). Родини бактерій нашого організму мають різні характеристики. Вони по-різному розподіляють їжу, продукують різні речовини і нейтралізують певні отрути. Крім того, вони можуть впливати на мікрофлору таким чином, щоб підтримувати одні види бактерій та боротися з іншими.

Бактероїди

Бактероїди – найвідоміша родина кишкових бактерій, вона часто складає найбільшу частину всіх бактерій організму. Вони є майстрами розщеплення вуглеводів, мають величезну колекцію генетичних планів будови, за допомогою яких у разі необхідності можуть продукувати окремі ферменти для розщеплення. Якщо ми їмо стейк, жуємо салат чи п’ємо, бактероїди негайно перевіряють, які ферменти потрібні для цього. Незалежно від того, що відбувається, вони готові перетворити все на енергію.

Через їхню здатність брати максимум від усього і передавати це нам вони набули репутації, яка полягає в тому, що через них одні люди мають меншу вагу, ніж інші. Справді, бактероїди, схоже, полюбляють м’ясо й насичені жирні кислоти. У кишечнику людей, які люблять сосиски та подібне, бактероїди більш поширені. Як це пов’язане з виробленням жиру? Питання залишається відкритим. Хто має бактероїди, ймовірно, має місце і для їхніх колег парабактероїдів. Вони також особливо ефективні в разі надходження до нашого організму великої кількості калорій.

Цей ентеротип вирізняється ще й тим, що може продукувати дуже багато біотину. Інші назви біотину – вітамін B7, або вітамін Н. Вітамін Н був виявлений у 30-х роках XX століття, він міг лікувати хвороби шкіри, які виникають у разі вживання в їжу великої кількості сирих яєчних білків. Він нейтралізує токсин, який є в сирих яйцях, – авідин. Захворювання шкіри з’являється лише в тих випадках, коли має місце дефіцит вітаміну Н. Дефіцит вітаміну Н є результатом боротьби з авідином. Споживання сирих яєчних білків, таким чином, викликає дефіцит вітаміну Н, який, у свою чергу, може призвести до захворювання шкіри. Я не знаю, хто міг з’їдати в ті часи стільки сирих яєць, щоб можна було побачити таку залежність. Відповідь на те, хто б міг з’їдати стільки авідину, що це викликало б дефіцит вітаміну Н, у майбутньому, – очевидна: свині, які потрапили на поле генетично модифікованої кукурудзи. Щоб кукурудза була менш сприйнятливою до шкідників, до неї додали гени, які дозволяють виробляти авідин. Шкідники та свині, з’їдаючи кукурудзу, отруюють себе. Однак якщо ви зварите цю кукурудзу, вона не буде шкідливою для вас, як і варені яйця зранку.

Те, що наші кишкові бактерії можуть виробляти багато вітаміну Н, ми знаємо і з того, що деякі люди виділяють його більше, ніж потрібно. Оскільки людська клітина не може виробляти цей вітамін, то як виробників слід розглядати лише бактерії. Ми потребуємо вітамінів не лише для «красивої шкіри, блискучого волосся та міцних нігтів», як кажуть у рекламі деяких таблеток. Біотин бере участь в елементарних важливих метаболічних процесах: з його допомогою ми продукуємо вуглеводи й жири, а також розщеплюємо білки. Дефіцит біотину може викликати порушення в шкірі, волоссі та нігтях, а також пригнічений настрій, сонливість, схильність до інфекцій, нервових розладів і підвищеного рівня холестерину. Зверніть увагу: список симптомів дефіциту кожного окремого вітаміну вражає. Ви можете завжди почуватися досить упевнено, але іноді страждати від нежитю й бути дещо млявим без жодних інших симптомів дефіциту біотину. І звичайно ж, мати високий рівень холестерину, поїдаючи велику порцію бекону разом із недосмаженим яйцем з авідином.

І якщо ви належите до групи ризику, вам слід замислитись над дефіцитом біотину. Це стосується насамперед тих, хто лікувався антибіотиками протягом довгого періоду, хто вживав занадто багато алкоголю, кому видалили частину тонкої кишки, хто перебував на діалізі або був повинен приймати певні ліки. Ці люди потребують більше біотину, ніж вони можуть отримати з їжі. «Здоровою» групою ризику є вагітні: діти тягнуть із матері біотин, як старі холодильники – струм із мережі.

На цей момент не здійснено жодного дослідження щодо зв’язку біотину і кишкових бактерій. Відомо, що вони його продукують, а ворожі речовини на кшталт антибіотиків можуть призвести до дефіциту біотину. Якби хтось із ентеротипом Превотела мав схильність до дефіциту біотину, більшу за власника бактероїдів, це був би дуже цікавий дослідницький проект. Хоча ми знаємо про ентеротипи ще з 2011 року, багато питань залишаються відкритими.

Бактероїди не тому такі успішні, що мають хороший випуск продукції, вони також працюють поруч із іншими. Існують види, які призначені лише для того, щоб прибирати за бактероїдами. Бактероїди можуть працювати краще в чистому середовищі, тому істоти, які утилізують сміття, мають надійне джерело прибутку. На рівень вище перебувають компостери: вони не тільки використовують сміття, але й виробляють із нього певні продукти, які бактероїди можуть використовувати. У деяких метаболічних процесах самі бактероїди можуть виконувати роль компостерів: якщо вам потрібен атом вуглецю, вони просто захоплюють повітря в кишечнику й використовують його. Вони завжди знайдуть його: вуглець – це відхід нашого метаболізму.

Превотели

Родина Превотели найчастіше є повною протилежністю Бактероїдам. За даними досліджень, представники першої більш поширені серед вегетаріанців, хоча зустрічаються і в любителів м’яса. Наша їжа – не єдиний чинник, який відіграє роль у процесі колонізації кишечника.

Превотели також мають бактеріальних колег, з якими полюбляють співпрацювати, – бактерії десульфовібріо. Ті часто володіють довгими гвинтоподібними волокнами, за допомогою яких можуть рухатись, і допомагають превотелам нишпорити в нашій слизовій оболонці в пошуках корисних білків. Потім вони можуть з’їсти ці білки або щось побудувати з них. У роботі превотели використовують сполуки сірки. Їхній запах, як відомо, нагадує запах варених яєць. Якби бактерії десульфовібріо не нишпорили й не збирали білки, превотели швидко б були подразнені у своєму болоті сірки. Цей газ не є нездоровим. Нашому носу він не подобається внаслідок запобіжного заходу, тому що в тисячі разів більша концентрація є небезпечною…

Такий типовий запах має вітамін цього ентеротипу – тіамін, або вітамін В1, один із найвідоміших і найважливіших вітамінів. Наш мозок потребує його не тільки для живлення нейронів, але й для утворення навколо них електроізоляційної жирової оболонки. Дефіцит тіаміну є однією з можливих причин тремтіння м’язів і провалів у пам’яті.

Люди з дуже значним дефіцитом вітаміну В1 хворіють на аліментарний поліневрит (або бері-бері). Він з’явився в азіатському регіоні ще в середині І тисячоліття нашої ери. Бері-бері перекладається «я не можу, я не можу», і це означає, що хворі не можуть ходити прямо через ушкодження нервів і м’язів. Наразі ми знаємо, що шліфований рис не містить вітаміну В1; у разі дуже незбалансованої дієти дефіцит вітаміну В1 може розвинутися за декілька тижнів.

Крім нервових розладів та проблем із пам’яттю, менш серйозні форми дефіциту можуть спричиняти дратівливість, головні болі та проблеми з концентрацією уваги; у запущених випадках можуть з’являтися набряки та серцева недостатність. Але, знову ж, ці проблеми можуть мати безліч причин. Якщо вони дуже поширені й рідко викликані виключно дефіцитом вітаміну, слід ці причини шукати.

Симптоми дефіциту допомагають зрозуміти, яких саме вітамінів бракує. Той, хто їсть не тільки шліфований рис або вживає алкоголь, у більшості випадків таких проблем не має. Те, що наші кишкові бактерії можуть нас захистити, робить їх чимось набагато більшим, ніж групою, що продукує запах сірки, і це дуже захоплює!

Румінококи

Ця родина – немов примара, принаймні для вчених. Ті, хто вже перевірив існування ентеротипів на собі, можуть знайти лише превотели та бактероїди, але не групу румінококів. Є ті, хто вважає, що існує також четверта, п’ята родина бактерій і т. д. Такі речі можуть зіпсувати дуже спокійну перерву на каву під час наукової конференції.

Але є припущення, що саме така група існує. Вони, ймовірно, живляться оболонками рослинних клітин. Можливі колеги – бактерії акермансії, які розщеплюють слиз і засвоюють цукор досить швидко самі по собі. Румінококи продукують гем. Він необхідний організму, наприклад, для виробництва крові.

Імовірно, проблеми з виробництвом гему мав граф Дракула. У його рідній Румунії існує ось такий генетичний дефект: несприйняття часнику й сонячного світла, а також почервоніння сечі. Червона сеча є результатом того, що виробництво крові не працює і організм людини виводить проміжні продукти. Висновок у давні часи був таким: хто має червону сечу, п’є кров. Сьогодні люди можуть боротися з цією хворобою і не бути героями страшилки.

Хоча румінококи можуть бути непомітними, ці бактерії присутні в кишечнику. Отже, нам корисно знати щось про них, Дракулу та сечові нюанси. Миші без кишкових бактерій, наприклад, мали проблеми з виробництвом гему; отже, важливість цих бактерій – не така вже й вигадка.

Тепер ми краще знайомі зі світом кишкових мікробів. Їхні гени – величезне поле навичок. Вони допомагають нам у травленні, виробляють вітаміни та інші корисні речовини. Ми починаємо аналізувати ентеротипи й шукати зразки. Ми робимо це з однієї причини: 100 мільярдів маленьких істот сидять у нашому животі, і само собою зрозуміло, що минуле залишило свій слід на нас. Зробимо ще крок уперед і подивимось уважніше, як ці кишкові бактерії займаються нашим метаболізмом, які сприяють нам, а які викликають негаразди.

Роль кишкової флори

Іноді ми кажемо неправду нашим дітям. Тому що дуже добре, коли бородатий чоловік раз на рік роздає дітям подарунки та літає в повітрі на оленях. Або коли великодній кролик ховає яйця в садку. Іноді ми навіть не помічаємо, що говоримо неправду. Те саме і з типовим ритуалом їжі: «Ложечка за тітоньку. Ложечка за дядечка. Ложечка за маму. Ложечка за бабусю…» Якщо розмовляти з дитиною під час їжі з наукової точки зору, то слід говорити: «Ложечка за тебе, дитинко. Невелика частина наступної ложки за твої бактероїди. Ще одна частинка за твої превотели. І ще одна маленька частина за деякі інші мікроорганізми, які просто сидять у животі й чекають на їжу». Ви також можете передати дружнє вітання мікроколегам у животі. Бактероїди й компанія старанно допомагають у годуванні нашої дитини. І не тільки в дитинстві. Навіть доросла людина отримує допомогу від своїх кишкових бактерій. Вони переробляють їжу, яку ми не можемо подрібнити, і діляться з нами залишками.

Думки про те, чи впливають наші кишкові бактерії на метаболізм у цілому і, таким чином, також регулюють нашу вагу, з’явилися лише кілька років тому. По-перше, розглянемо основну концепцію: якщо бактерії їдять із нами, то вони не будуть красти в нас. Найбільші концентрації бактерій там, де травлення майже закінчується і транспортуються лише неперетравлені частинки. Чим ближче ви від тонкого кишечника до анусу, тим більше бактерій на квадратний сантиметр слизової оболонки. Цей розподіл залишатиметься таким доти, доки наш кишечник забезпечує його. Якщо баланс порушується і бактерії починають мандрувати у великих кількостях у тонкому кишечнику, це явище називається надмірним розвитком мікрофлори. Симптоми й наслідки цієї відносно недослідженої хвороби можуть бути такими: здуття живота, болі в животі та суглобах, запальні захворювання кишечника, дефіцит поживних речовин і анемія.

У таких жуйних тварин, як корови, все організоване навпаки. Ці досить великі тварини дуже добре перетравлюють траву та інші рослини. Жодна інша тварина не зможе витримати такого веганства. У чому їхній секрет? Корови мають свої бактерії, які сидять дуже високо в травному тракті. Вони навіть не намагаються перетравити все самотужки, але виробляють складні рослинні вуглеводи на кшталт тих, що роблять бактероїди та їхня компанія. Так вони готуються до легшого засвоювання.

Якщо бактерії сидять так високо – це досить практично. Бактерії багаті на білок, ніби мікроскопічні стейки. Якщо вони спрацьовуються в шлунку корови, то сповзають донизу й перетравлюються. Корова, таким чином, має велике джерело білка – власні крихітні мікростейки. Наші бактерії сидять занадто глибоко в кишечнику, щоб мати змогу стати практичними стейками, адже ми відокремлюємо їх від перетравленого. Гризуни мають мікробів глибоко в животі, як і ми, але вони не дозволяють своїм бактеріальним білкам нудьгувати. Вони просто їдять свої фекалії. Ми цього не робимо, а йдемо до супермаркету по м’ясо або тофу і в такий спосіб компенсуємо те, що не спожили білок наших бактерій. Зате ми виграємо від їхньої роботи: вони продукують настільки малі поживні речовини, що ми можемо отримати їх через клітини нашого кишечника.

Вони можуть це робити також і за межами кишечника. Йогурт – це не що інше як кисле молоко з бактеріями. Молочний цукор (лактоза) здебільшого розщеплюється й перетворюється на молочну кислоту (лактат) і дрібніші молекули цукру. Це робить йогурт водночас кислішим і солодшим за молоко. Новоутворена кислота має ще й такий ефект: завдяки їй зсідається білок молока, і це робить молоко густішим. Тому йогурт має інакшу консистенцію. Кисле молоко (йогурт) допомагає нашим органам, ми потребуємо менше енергії на подальше перетравлення.

Це має сенс, якщо ми даємо перетравити їжу тим бактеріям, які виробляють здорові кінцеві продукти. Тому виробники йогурту часто віддають перевагу бактеріям, які створюють більше «правообертаючої» молочної кислоти, ніж «лівообертаючої». Лівообертаюча молочна кислота являє собою молекулу, що є дзеркальним відображенням правообертаючої молекули молочної кислоти. Для наших травних ферментів це ніби ножиці, розраховані на лівшів, для праворуких: їх важко перетравити. Тому краще шукати в супермаркеті йогурти, на яких написано щось на кшталт «містить переважно правообертаючу молочну кислоту».

Бактерії не тільки розкладають нашу їжу, а й продукують зовсім нові речовини. Білокачанна капуста, наприклад, має менше вітамінів, аніж квашена, яку пізніше отримують із неї ж, – це бактерії виробляють додаткові вітаміни. У сирі та грибах бактерії містяться для аромату, вершкової речовини та дірок. У ліонській ковбасі або салямі часто є так звані вихідні культури. Вихідні культури – це слово для того явища, про яке інакше можна сказати: «Важко повірити, але бактерії (особливо стафілококи) роблять це смачним». У вині чи горілці ми цінуємо метаболічний кінцевий продукт дріжджів, який називається алкоголем. Однак робота мікроорганізмів не вичерпується цим. Витриманий смак, що залежить від року випуску, тому має таку назву, що бактеріям потрібен час для роботи. А ще вони сидять на задній частині нашого язика і вже там оточують їжу й напої. Те, що звільняється завдяки їм, – післясмак. Кожному гурманові одне й те саме вино смакуватиме трохи по-іншому залежно від індивідуальних бактерій на язику.

У нашому роті живе близько однієї десятитисячної бактерій, які існують у кишечнику, і ми все одно відчуваємо їх роботу. Наша травна трубка може бути дуже вдячною за те, що в ній міститься так багато народу з різними здібностями. У той час як прості глюкоза або фруктоза і так добре засвоюються, деякі кишечники дещо кульгають у засвоєнні лактози. Їх власники страждають від несприйняття лактози. У разі вживання складних рослинних вуглеводів кишечник опиняється в скрутному становищі, адже повинен мати наготові фермент для кожного з них. Наші мікроби є експертами в цих речовинах. Ми даємо їм притулок і харчові відходи, а вони мають справу з матеріалом, який є заскладним для нас.

Західне харчування на 90 % складається з продуктів, які їмо ми, і на 10 % – з того, чим годують нас бактерії. Після обіду страва за рахунок закладу, так би мовити. Годування дорослих є головною турботою багатьох наших бактерій. Не має значення, що ми їмо і які бактерії нас годують. Іншими словами: коли мова заходить про тему ваги, слід думати не тільки про жирні калорії, але й про бактеріальний світ, який завжди сидить разом з нами за обіднім столом.

Як бактерії можуть зробити людину товстою?

Три гіпотези

1

Кишкова мікрофлора має забагато бактерій-товстунців. Бактерії-товстунці є ефективними розщеплювачами вуглеводів. Якщо вони панують, ми отримуємо проблеми. Худі миші позбуваються певної частини неперетравлюваних калорій, а от їхні товсті колеги – значно рідше. Їхня товстенька мікрофлора забирає останні крихти з такої ж їжі та радісно годує цим пана/ пані Мишу. Якщо перенести цю ситуацію на людей, це означатиме: деякі борються з жировими відкладеннями, навіть якщо їдять небагато, бо їхня кишкова мікрофлора вичавлює з їжі більше.

Як це може бути? З неперетравлюваних вуглеводів бактерії можуть виробляти різні жирні кислоти: бактерії, які люблять овочі, виробляють жирні кислоти для кишечника та печінки, інші бактерії виробляють кислоти, які допомагають іншим частинам нашого тіла. Тому банан може зробити нас стрункішими, ніж половина плитки шоколаду з такою ж кількістю калорій; рослинні вуглеводи збуджують увагу місцевих постачальників, а не годувальників усього тіла.

Під час досліджень на людях, які потерпають від ожиріння, було виявлено, що в їхній кишковій мікрофлорі міститься менше загального розмаїття бактерій, а переважають певні групи, що відповідають за метаболізм вуглеводів. Для того щоб людина мала надмірну вагу, потрібно кілька інших чинників. В експериментах з лабораторними мишами деякі з них важили на 60 % більше, ніж на початку. Тобто працювали не лише «годувальники». Тому з’являється ще один маркер для важкого ожиріння – запалення.

2

Якщо у вас є проблеми з обміном речовин, що виявляються в ожирінні, діабеті та високому рівні жиру в крові, можна також знайти запальні маркери у вашій крові. Їхні значення не настільки високі, щоб ставитись до них, як у випадках із великою раною або зараженням крові. Тому ми називаємо це явище «субклінічним запаленням». Якщо хтось і знає про запалення, то це бактерії. На їхній поверхні існує сигнальна речовина, яка говорить тілу: «Запались!»

У разі поранень цей механізм є корисним: через запалення бактерії вимиваються та починають воювати. Поки бактерії залишаються в слизовій оболонці кишечника, їхня сигнальна речовина не потрібна. Якщо ж людина має не найкращі бактеріальні комбінації і вживає жирну їжу, забагато поганого опиняється в крові. Тоді наше тіло переходить у режим легкого запалення. Трохи запасів жиру на тяжкі часи не завадить у цьому випадку.

Сигнальні речовини бактерій також можуть поширюватися на інші органи і впливати на метаболізм: у гризунів та людей вони зв’язуються з печінкою або жировою тканиною і сприяють тому, щоб жир зберігався в цих місцях. Також цікавим є їхній вплив на щитовидну залозу – бактеріальні запальні речовини ускладнюють її роботу, і залоза продукує менше гормонів. Унаслідок цього спалювання жиру відбувається повільніше.

На відміну від важких інфекцій, які можуть виснажити тіло та спалити жирові відкладення, субклінічне запалення робить людину товстішою. Додамо до всього сказаного, що не тільки бактерії можуть викликати субклінічне запалення: гормональний дисбаланс, завелика кількість естрогену, дефіцит вітаміну D або навіть зловживання їжею, що містить глютен, також перебувають у списку можливих причин.

3

Гіпотеза, яку висунули в 2013 році, звучить так: кишкові бактерії можуть впливати на апетит їх власників. Попросту кажучи, бажання з’їсти шоколад, карамель або солоні кренделі о десятій вечора не завжди виникає в тому ж відділі, який обчислює нашу податкову декларацію. Бактеріальна фракція сидить не в нашому мозку, а в кишечнику, який мучиться без гамбургерів, якщо ви третій день на дієті. Якимось чином вона робить це особливо чарівно, і ми навряд чи можемо відмовити їй у такому бажанні.

Щоб зрозуміти цю гіпотезу, треба вдуматись у поняття «їжа». Якщо в нас є вибір різних страв, ми зазвичай обираємо їх відповідно до нашого настрою. Скільки ми з’їдаємо, визначається відчуттям ситості. Бактерії теоретично повинні впливати на задоволення й ситість. Чи мають вони право голосу, коли мова заходить про наш апетит, залишається тільки здогадуватись. Можна навіть вважати, що те, що і скільки ми їмо, в їхньому світі може означати життя або смерть. За три мільйони років коеволюції звичайні бактерії мали час оптимально налаштуватися на людський світ.

За бажання з’їсти певні продукти відповідає мозок. І це важка робота. Мозок упакований у міцну мозкову оболонку. Набагато товщою за нашу шкіру є також оболонка, в яку загортаються всі судини, які сполучаються з мозком. Через неї проходять лише цукор, мінерали і все, що є настільки малим та жиророзчинним, як нейронна сигнальна речовина. Нікотин, наприклад, може призвести до відчуття розслабленості.

Бактерії можуть виробляти такі маленькі речі, які, незважаючи на оболонку кровоносних судин, проходять до головного мозку. Наприклад, тирозин і триптофан. Ці дві амінокислоти в клітинах мозку перетворюються на допамін і серотонін. Допамін? Еге, він ховається за висловом «центр задоволень». Серотонін? Про нього ви вже чули. У разі депресії його замало. Вони можуть зробити нас задоволеними та сонливими. Тепер, будь ласка, подумайте про останню велику різдвяну вечерю. Ви задоволені, мляві та сонно дрімаєте на дивані.

Теорія така: наші бактерії винагороджують нас, якщо вони отримують великий вантаж їжі. Це приємно і стимулює бажання їсти певні страви. Не тільки через чисті речовини в них, але й тому, що до цього нас стимулюють. Цей принцип також стосується й ситості. У низці досліджень було виявлено, що наші власні сигнальні речовини, які відповідають за відчуття ситості, продукуються в більшій кількості у випадку, коли ми їмо те, що подобається бактеріям. Це означає, що ми їмо продукти, які опиняються в кишечнику неперетравленими і бактерії можуть їх з’їсти. Локшина й тости, на диво, не належать до таких продуктів;-). Більше про це ви можете дізнатися на с. 264 (під заголовком «Пребіотики»).

Сигнал про насичення зазвичай приходить із двох боків: від мозку та іншої частини тіла. Багато що може піти не так: наприклад, гени ситості можуть бути ушкодженими через ожиріння, і їм нелегко викликати відчуття ситості. Згідно з теорією «егоїстичного мозку», мозок не отримує достатньо з раціону й вирішує, що він не ситий. Але не тільки тканини тіла й орган мислення залежать від нашого харчування – наші мікроби також хочуть бути ситими. Вони мають відносно малий і незначний вплив (2 кілограми на всі бактерії кишечника). Про що вони повинні повідомляти?

Коли ми розглядаємо функції нашої кишкової мікрофлори, здається розумним, що вони також можуть висловлювати свої побажання. Вони є врешті найважливішими тренерами імунної системи, травними помічниками, виробниками вітамінів і майстрами детоксикації хліба або ліків. Список, звичайно, можна продовжувати нескінченно, фінал у цьому випадку має звучати так: вони повинні мати право голосу в прийнятті рішення.

Дотепер неясно, чи висловлюють деякі бактерії свої побажання. Той, хто деякий час не їсть солодощів, починає за ними сумувати. Чи це голод перетравлювачів шоколаду та мармеладних ведмедиків? Ми можемо тільки здогадуватися.

Хай там як, ми не маємо думати про тіло як двовимірну картину. Мозок, решта тіла, бактерії та харчові компоненти взаємодіють у чотирьох вимірах. Розуміння всіх осей, безперечно, дає нам упевненість. Ми можемо придивлятись до наших бактерій ретельніше, ніж до мозку або генів, і саме це захоплює. Те, чим бактерії нас годують, цікаве не тільки жировими відкладами на животі та стегнах; це також має значення, якщо йдеться про вміст у крові таких ліпідів, як холестерин та компанія. А ожиріння й високий рівень холестерину пов’язані з серйозними проблемами здоров’я нашого часу: високим кров’яним тиском, атеросклерозом і діабетом.

Холестерин і кишкові бактерії Взаємозв’язок між бактеріями і холестерином було вперше виявлено в сімдесяті роки ХХ століття. Американські вчені досліджували африканських воїнів масаїв і були здивовані їхнім низьким рівнем холестерину, при тому що ці воїни не їли практично нічого, крім м’яса та молока. Цей надлишок тваринних жирів не призводив до високого рівня жирів у крові. Учені припустили, що таємнича речовина в молоці, ймовірно, зберігає рівень холестерину низьким.

У наступні роки вони робили все можливе, щоб знайти цю речовину. Вони тестували коров’яче, верблюже і навіть щуряче молоко. Іноді їм вдавалося знизити рівень холестерину, а іноді ні. З такими результатами було неможливо просунутись далі. Під час одного з досліджень молоко замінили на Coffeemate із високим рівнем холестерину, а рівень холестерину масаїв так і не зріс. Це спростувало гіпотези вчених про таємничу речовину в молоці.

Вони ретельно записували, що масаї часто пили молоко, яке вже зсілось. Але про те, що молоко потребує бактерій, щоб зсістися, ніхто не подумав. Це було б логічним поясненням невдалого експерименту з Coff emate. Бактерії, що раніше оселилися в кишечнику, можуть продовжувати мешкати там, навіть якщо замінити молоко на Coff emate. Отже, масаї отримували цю речовину з молока, але такого, що зсілось, і дослідники продовжили пошуки речовини. Марні намагання, без жодного успіху.

Ці дослідження на масаях не відповідають сучасності. Експериментальні групи були дуже малими. Масаї пробігали близько 13 годин на день і дотримувалися посту щороку протягом місяця, отже, їх неможливо порівнювати з європейцями, які харчуються м’ясом. А проте результати цих досліджень були знову відкриті десятиліття по тому. Це зробили дослідники, які вже знали про бактерії. Бактерії, що знижують рівень холестерину? Чому б не вивчити це в лабораторії: у колбі, що містить живильний бульйон, за приємних 37 °C, чистий холестерин і бактерія – вуаля. Цими бактеріями були Lactobacillus fermentum, а холестерин просто… випаровувався. Принаймні більша його частина.

Експерименти можуть бути дуже різними залежно від того, проводяться вони в скляній колбі чи в опістоконті. Я ніби опиняюся на американських гірках, читаючи в наукових статтях щось на кшталт:

«Бактерія L. plantarum Lp91 може знизити високий рівень холестерину та інших жирів у крові, значно збільшує кількість ліпопротеїнів високої щільності і призводить до значно нижчих показників атеросклерозу на прикладі 112 сирійських золотистих хом’ячків». Я ніколи так не розчаровувалась у сирійських золотистих хом’ячках. Експерименти на тваринах – головні методи перевірки експериментів на живій системі. Якби в статтях значилось «на прикладі 112 американців, що потерпають від ожиріння», усе б набагато більше вражало.

Такий результат, однак, багато чого вартий. Дослідження на мишах, щурах і свинях показали такі гарні результати для деяких бактерій, що їх дозволили проводити на людях. Протягом деякого часу вони вживали бактерії, а потім їм виміряли рівень холестерину. Типи бактерій, їх кількість, тривалість і тип прийому часто бували зовсім різними. Іноді дослідження були успішними, а іноді – ні. Крім того, де-факто ніхто не знав, чи виживає достатня кількість бактерій (щоб вплинути на рівень холестерину) у шлунковій кислоті.

Дійсно хороші дослідження мали місце кілька років тому. У 2011 році 114 канадців приймали спеціальний йогурт двічі на день. У йогурті містилися бактерії Lactobacillus reuteri в особливо стійкій до травлення формі. Протягом шести тижнів рівень поганого холестерину ліпопротеїнів низької щільності знизився в середньому на 8,91 %. Це приблизно половина того, що досягається за рахунок уживання легких лікарських засобів для зниження холестерину, але без побічних ефектів. В інших дослідженнях над іншими бактеріальними штамами рівень холестерину міг стати меншим аж на 11–30 %. Але й досі не вистачає дальших досліджень, щоб переконатися в успішності результатів.

Є кількасот бактерій-кандидатів, які можна дослідити в майбутньому. Щоб вибрати їх, ми повинні задуматися: які навички необхідні бактерії, а точніше, які гени? Наразі головним кандидатом є гени BSH. BSH означає гідроскилазу солі жовчної кислоти. Це означає, що бактерії з цими генами можуть будувати солі жовчних кислот. Що солі жовчних кислот мають спільного з холестерином? Відповідь полягає в назві. Назва «холестерин» складається з частин «хол», що означає «жовч», і «стереос» – «твердий». Холестерин уперше було виявлено в жовчних каменях. Жовч у нашому організмі є засобом транспортування жирів і холестерину. Завдяки BSH бактерії можуть обробляти жовч так, щоб вона працювала гірше. Розчинені в жовчі холестерин та жир більше не абсорбуються і йдуть прямо до туалету. Для бактерій цей механізм є корисним. Так вони виснажують жовч, яка може атакувати свою клітинну мембрану, і цим захищають себе, щоб дати роботу товстій кишці. Але існує ще кілька інших механізмів, за допомогою яких бактерії уникають холестерину: вони можуть його абсорбувати та поміщувати у власні клітинні стінки; вони можуть перетворити його на нову речовину або маніпулювати органами, які виробляють холестерин. Більша частина холестерину виробляється в печінці та кишечнику: тут маленькі сигнальні речовини бактерій можуть регулювати всю роботу.

Тепер ми повинні застерегтись і поставити одне питання: чи завжди тілу на користь нижчий рівень холестерину? Воно саме продукує від 70 до 95 % холестерину – і це тяжка робота! Через однобічне висвітлення в ЗМІ можна подумати, що холестерин є чимось поганим сам по собі. Це абсолютно неправильно. Завелика кількість холестерину – це погано, замала – також. Без холестерину ми не мали б статевих гормонів, нестійких клітин і вітаміну D. Жир і холестерин – тема не тільки для бабусі Гайде, яка полюбляє торти та ковбаси. Це стосується нас усіх. Замала кількість холестерину в дослідженнях асоціюється із депресією, агресивною поведінкою та проблемами з пам’яттю.

Холестерин є казковою речовиною, за допомогою якої будуються важливі речі. А водночас він справді може бути шкідливим, усе залежить тільки від правильного балансу. Наші бактерії не були б нашими бактеріями, якби не могли з цим зарадити. Деякі бактерії виробляють більше так званого пропіонату, який інгібує виробництво холестерину. Інші виробляють більше ацетату, який, навпаки, стимулює його. Ми почали з розділу про маленькі бактеріальні цяточки, а тепер говоримо про задоволення, ситість та холестерин. Підбиваючи підсумок, слід сказати, що бактерії годують нас, роблять речовини легше засвоюваними і виробляють власні. Деякі вчені тепер мають теорію, що нашу кишкову мікрофлору можна розглядати як орган. Як і інші органи нашого тіла, вона має походження, розвивається разом з нами, складається з купи клітин і постійно пов’язана зі своїми колегами по тілу.

Обережно, злочинці – погані бактерії та паразити

У світі існує і хороше, і погане – те саме й у наших мікробів. Погане, як правило, має одну спільну рису: воно просто хоче кращого… для себе.

Сальмонели в капелюшках

Під час збивання яєць першопрохідці кухні іноді стикаються з первісним страхом сирої загрози: сальмонели! Усі знають одного чи двох людей, яким не зовсім допечена курка або ласощі з сирого тіста співали арії у вигляді проносу та блювоти.

Сальмонела може потрапити в нашу їжу досить несподіваними способами. Деякі з них спричинені глобалізацією виробництва курячого м’яса та яєць. Це працює так: фуражне зерно для курей за низькою ціною краще купувати в Африці. І ми його імпортуємо. В Африці, однак, існує більше вільних черепах та ящірок, ніж у Німеччині. Отже, сальмонели подорожують разом із зерном до нас. Чому? Ці бактерії є нормальними компонентами кишкової флори рептилій. Таким чином, коли черепаха відкладає купку в зерні, що полетить до Німеччини, африканський фермер уже на шляху до збирання врожаю. Після захопливого круїзу на Європейський континент зерно з’їдає голодна курка. Сальмонела не є частиною природної кишкової мікрофлори курки, вона – збудник захворювань.

Бактерії опиняються в кишечнику тварини, розмножуються там і залишають організм курки. Кури мають тільки один отвір для виходу всього з тіла, і яйце неминуче отримає сальмонелу після контакту з курячим калом. Тому сальмонели спочатку перебувають лише на шкаралупі, а всередині опиняються лише якщо оболонка порушується.

Але як сальмонели з кишечника потрапляють у куряче м’ясо? Це не дуже приємна історія. Курей, яких годують дешевими продуктами, як правило, відправляють до великих боєнь. Там після забою та видалення голови тушки потрапляють у великий резервуар з водою. Ці резервуари є осередками сальмонел. На фабриках зазвичай забивають близько 200 тисяч курей щодня, і кури, що їли дешевий корм, передають сальмонели своїм колегам. Такі кури врешті опиняються як дешева заморожена їжа в магазинах низьких цін. Однак якщо їх добре посмажити або зварити, сальмонели повністю зникнуть.

Добре приготоване м’ясо в більшості випадків не є причиною зараження сальмонелою. Проблема виникає тільки тоді, коли заморожені кури затишно відтають у раковині або друшляку. Бактерії можна спочатку суперзаморозити, а потім так само легко розморозити. Серед безлічі бактерій є й такі, які витримують температуру -80 °C і щасливо живуть після відтавання. Їм стає погано лише від високих температур: десяти хвилин за 75 °C досить, щоб убити сальмонелу. Таким чином, іноді причина полягає не в погано засмаженій курці, а в салаті, який був у раковині після неї.

Те, що ми регулярно зустрічаємося з кишковою мікрофлорою тварин, ми розуміємо лише після нападів проносу. Усе інше – так би мовити, рутина: десь там і в нас дійсно існують бактерії. Якщо людина в селі годує курей кормом зі свого виноградника, це безпечно для селянина, на відміну від випадку, коли він любить їсти курей з магазину низьких цін.

Якщо справді щось пішло не так із приготуванням курки, разом із м’ясом ми їмо клітини сальмонели. Щоб вивести наш організм із рівноваги, у нього мають потрапити від 10 тисяч до мільйона таких клітин. Один мільйон бактерій має такий же розмір, як і п’ята частина крупинки солі. І як цій крихітній армії вдається відправити такого гіганта, як людина – об’ємом близько 600 мільйонів соляних крупинок, – до унітаза? Звучить так, ніби одна волосина Обами керує всіма американцями.

Сальмонели ростуть удвічі швидше, ніж волосся, – це факт номер один. Якщо температура підіймається вище за 10 °C, сальмонели прокидаються від зимової сплячки й починають рости. Вони мають багато плавучих пристосувань, завдяки яким пересуваються, доки не опиняються в кишечнику й затримуються там. Звідти вони проникають у наші клітини, останні запалюються і переправляють усю можливу рідину з клітин у кишечник, щоб позбутися збудника.

Від потрапляння сальмонели в організм до початку втрати води може минути від кількох годин до кількох днів. Якщо ви не занадто малі, старі або слабкі, самоочищення має добре функціонувати в організмі, адже антибіотики принесуть більше шкоди, ніж допомоги. Та ми повинні захистити кишечник і зробити все для того, щоб позбутися сальмонел. Після використання туалету або поліетиленового пакета не слід братися за все підряд руками. Треба помити руки з милом під гарячою водою і дати собі зрозуміти: усе залежить від мене. Я не страждатиму знову!

Сальмонели – найбільш поширена причина того, що людині стає погано через їжу. Вони є не лише в курячих продуктах, однак дуже люблять селитися саме там. Існують різні види сальмонел. Отримавши зразки калу хворих, ми можемо перевірити їх за допомогою різних антитіл. Антитіло зв’язує сальмонел, і вони злипаються у великі шматки. Це можна побачити неозброєним оком.

Якщо це відбувається, можна навіть сказати, що антитіла проти сальмонели номер XY реагували дуже сильно, так що це, ймовірно, сальмонела номер XY. Це той самий механізм, який діє в наших тілах. Наша імунна система дізнається про нові сальмонели і каже собі: «Агов, тут у нас декілька видів, для яких ти маєш відповідні капелюшки». Тоді система починає шукати капелюхи у своїх шафах і йде до капелюшника, який виробляє їх масово для мільйонів сальмонел. Якщо всі сальмонели отримують капелюшки, вони більше не вважаються небезпечними, лише смішними. Вони стають занадто важкими, щоб швидко пересуватись, і не намагаються здійснити напад. Антитіла в лабораторії – це, так би мовити, набір різних капелюшків. Якщо один із них личить, важкі клітини в капелюшках єднаються в згустки, і можна стверджувати, згідно з капелюшком, який вид сальмонели присутній у зразку калу.

Якщо ви не хочете відправляти свою імунну систему на пошук капелюшків і не є великим фанатом діареї та блювання, то для вас існує кілька простих правил.

Правило номер один: пластикові дошки, тому що їх краще мити і бактерії не виживають у борозенках, як у дереві.

Правило номер два: усе, що мало контакт із сирим м’ясом або яєчною шкаралупою, слід ретельно вимити гарячою водою: дошку, руки, посуд, губки або салат.

Правило номер три: м’ясо або їжа, що містить яйця, повинні добре прогріватись. Певно, надто рішучим кроком буде поставити тірамісу в мікрохвильову піч під час романтичної вечері. У таких випадках краще просто купити свіжі яйця і зберігати їх за температури нижчої від 10 °C.

Правило номер чотири: думати не лише на кухні. Якщо ви колись будете годувати ігуану і незабаром після цього підете до туалету, пам’ятайте: сальмонела – це звичайна бактерія кишкової мікрофлори рептилій.

Гелікобактерії – найстаріші «свійські тварини» людства

Тур Хеєрдал був спокійною людиною з чіткими поглядами. Він спостерігав за морськими течіями та вітрами, цікавився старими рибальськими гачками або одягом із кори дерев. Усе це змусило його дійти висновку, що Полінезія була колонізована моряками з Південної Америки та Південно-Східної Азії. Пропливши за течіями на плоту, вони могли опинитися тут – так звучала його теза. Ніхто не вірив, що можна пропливти на плоту в Тихому океані відстань у вісім тисяч кілометрів. Тур Хеєрдал не став витрачати години на контраргументи. Він вирушив у Південну Америку, побудував старовинний пліт із дерева, взяв кілька кокосів і консервовані ананаси та вирушив до Полінезії. Через чотири місяці він міг із певністю стверджувати:

«Так! Це можливо!»

Тридцять років потому інший учений вирушив у схожу захопливу експедицію. Однак він не плив океанами, а залишився в маленькій лабораторії з неоновими лампами на стелі. Там Баррі Маршалл узяв в руку баночку з якоюсь рідиною і хоробро проковтнув її вміст. Його колега Джон Воррен дивився на нього з нетерпінням. Через декілька днів Баррі Маршалл отримав гастрит і гордо сказав: «Так! Це можливо!»

Знову ж таки, тридцять років потому вчені з Берліна та Ірландії пов’язали наукові пошуки двох різних чоловіків. Шлунковий мікроб Маршалла мав дати інформацію про першу колонізацію полінезійців. Цього разу ніхто не плавав і ніхто нічого не ковтав. Просто перевірили вміст шлунка корінних жителів пустелі і новогвінейських горян.

Це історія про спростування уявлень, відданість своїм дослідженням, маленьких істот із пропелером та великих голодних котів.

Бактерія Helicobacter pylori живе в шлунку половини людства. Цей висновок є відносно новим, і спочатку над ним посміювались. Яким чином істота може жити в такому непривітному місці? У печері, повній кислоти й деструктивних ферментів? Бактерія Helicobacter pylori, однак, зовсім не вразлива. Вона розробила дві стратегії, щоб улаштуватися зручніше в цьому негостинному середовищі.

По-перше, один із продуктів її обміну є базовим: він може нейтралізувати кислоту в безпосередній близькості. По-друге, вона легко ковзає під слизовою оболонкою, якою стінки шлунка захищаються від кислотності. Ця слизова оболонка, яка зазвичай має гелеподібну консистенцію, дає бактеріям більше можливостей пересуватись. Вони мають довгі протеїнові нитки, що крутяться, наче пропелери.

Маршалл і Воррен висловили думку, що гелікобактерія викликає гастрити та виразки. Доти панувала теорія, що такі проблеми спричиняються психосоматичними чинниками (наприклад, стресом) або поганою секрецією шлункової кислоти. Маршалл і Воррен повинні були покінчити з упередженням, що в кислому середовищі шлунка не може жити нічого, і показати, що крихітна бактерія здатна викликати захворювання (не беручи до уваги звичайні чинники). До того бактерії були відомі як причина інфекції в ранах, лихоманки та застуд.

Після того як повністю здоровий Маршалл ковтнув гелікобактерії і отримав запалення шлунка, якого він зміг позбутися лише за допомогою антибіотиків, знадобилося майже десять років, перш ніж відкриття було прийняте науковим співтовариством. Сьогодні стандартом є перевірка пацієнта з проблемами шлунка на наявність цього мікроба. Для цього потрібно випити певну рідину, і якщо гелікобактерії є в шлунку, то вони розщеплять інгредієнти речовини й людина видихне виділений газ, який виявить прилад. Випити, почекати, видихнути. Відносно простий тест.

На що двоє дослідників не звернули уваги, то це на факт, що вони виявили не тільки збудника захворювання, а й одну з найстаріших «свійських тварин» людини. Гелікобактерії живуть у нас, людях, протягом більш ніж 50 000 років, розвиваючись разом із нами. Коли наші предки почали Велике переселення народів, їхні гелікобактерії подорожували разом із ними й формували нові популяції. Таким чином, зараз існують три африканські, два азіатські й один європейський тип цих бактерій. Чим більше віддалялись одна від одної людські групи, тим більше відрізнялись мікроби їхніх шлунків.

З поширенням рабів африканський тип опинився в Америці. У Північній Індії носіями двох різних штамів стали буддисти та мусульмани. Родини в розвинених країнах часто мають власну сім’ю гелікобактерій, у той час як суспільства з тіснішими контактами, як у деяких африканських країнах, мають спільні гелікобактерії.

Не кожен, хто має в шлунку гелікобактерії, страждає від проблем із ними (інакше таке спіткало б кожного третього мешканця Німеччини). Але більша частина проблем зі шлунком спричинена ними. Річ у тому, що гелікобактерії можуть бути по-різному небезпечні. Існують дві добре відомі особливості, які відповідають за агресивні варіанти: перша називається цитотоксин-асоційований ген А (CagA) і є таким собі крихітним «шприцом», за допомогою якого бактерії можуть упорскувати певні речовини в наші клітини. Інша особливість називається вакуолізуючим цитотоксином А (VacA). Він постійно підігріває клітини шлунка і, таким чином, спричиняє їх швидше зношування. Імовірність розвитку шлункових проблем набагато вища, коли бактерії мають невеликий «шприц» або ген-підігрівач. Якщо їх нема, то бактерії з пропелером не є шкідливими.

Незважаючи на значні схожості, кожна гелікобактерія – унікальна, як і людина, котра її носить. Бактерія завжди пристосовується до свого власника і змінюється разом із ним. Ця здатність гелікобактерій також може допомогти, якщо ви хочете визначити, хто заражений ними. Великі коти мають котячих гелікобактерій. Їх називають Helicobacter acinonychis. Через те що багато в чому вони схожі на людські гелікобактерії, можна поставити собі питання: хто кого з’їв першим – первісна людина тигра чи тигр первісну людину?

На основі генів можна побачити, що в котячих збудників не активовані гени, які допомагають бактеріям виживати в шлунках людей, а не навпаки. Тож первісна людина першою з’їла великого кота з його мікробами. Ті мікроби, що пристосувалися до нового життя, перетворилися на гелікобактерії. Це принаймні справедливо.

Але взагалі: гелікобактерії – це добре чи погано?

Гелікобактерії – це погано

Через те що мікроб укорінюється в нашу слизову оболонку і хаотично рухається там, він послаблює цей захисний бар’єр. Унаслідок цього агресивна шлункова кислота перетравлює не тільки їжу, але й свої клітини. Якщо мікроб також має крихітний «шприц» чи ген-підігрівач, він додає клітинам нашого шлунка проблем. Приблизно кожен п’ятий з тих, хто має цю бактерію, одержує невеликі ушкодження стінки шлунка. Три чверті всіх виразок у шлунку і майже всі виразки в тонкому кишечнику викликані Helicobacter pylori. Можна позбутися бактерій за допомогою антибіотиків і в такий спосіб вилікувати шлунок. Альтернативою антибіотикам незабаром може стати концентрований екстракт з броколі – сульфорафан. Ця речовина може блокувати фермент, за допомогою якого гелікобактерія нейтралізує кислоту. Якщо ви хочете спробувати її замість антибіотиків, слід звернути увагу на її якість і проконсультуватися з лікарем, щоб побачити, чи щезнуть гелікобатерії через два тижні приймання.

Безперервна стимуляція ніколи не буває хорошою. Це відомо з укусів комах, адже вони постійно сверблять, і людина втрачає терпіння, дряпаючи власну шкіру. Приблизно те саме відбувається в клітинах шлунка: у разі хронічного запалення клітини постійно стимулюються і врешті-решт розкладаються. У старших людей це також може призвести до того, що в них знижується апетит.

У шлунку є стовбурові клітини, які живлять тканини, щоб швидко поновлювати втрати. Якщо вони перевантажені, вони роблять більше помилок і можуть стати раковими клітинами. Приблизно в 1 % людей, які мають гелікобактерії, розвивається рак шлунка. Якщо згадати, що вони живуть у шлунках половини людей на планеті, то один відсоток – це дуже велика кількість. Шанси розвитку раку шлунка без гелікобактерій у сорок разів менші.

За відкриття зв’язку між бактерією Helicobacter рylori і запаленнями, виразками та раком Маршалл і Воррен були удостоєні Нобелівської премії 2005 року. Від коктейлю з бактеріями до перемоги минуло двадцять років.

Пройшло більше часу, і гелікобактерії пов’язали з синдромом Паркінсона. Хоча лікарі ще в 60-х роках зустрічали проблеми зі шлунком у своїх пацієнтів, що мали синдром Паркінсона, не було зрозумілим, що може пов’язувати шлунок і тремтіння рук. Тільки вивчення різних груп населення на острові Ґуам висвітлили цей факт.

На Ґуамі є місця, де спостерігається дивовижна частота симптомів Паркінсона серед населення. Пацієнти мають тремтячі руки, слабку міміку та повільні рухи. Було встановлено, що це спостерігається в районах, де люди їдять пальмове насіння. Це насіння має інгредієнти, токсичні для нервових клітин. Майже ідентичну речовину може виробляти Helicobacter pylori. Дослідники дали мишам екстракт бактерій, щоб інфікувати їх, і в тих з’явилися симптоми, схожі на симптоми ґуамців. Знову ж таки, не кожна гелікобактерія продукує отруту, але якщо таке стається, це погано.

Гелікобактерія маніпулює нашими захисними бар’єрами, може подразнювати наші клітини й нищити їх, виробляти отруту і таким чином шкодити всьому тілу. Як міг наш організм не озброїтися проти цього мікроба протягом тисячоліть? Чому наша імунна система так довго терпить ці бактерії?

Гелікобактерії – це добре

На основі одного з найбільших досліджень гелікобактерій та його результатів дослідники дійшли такого висновку: небезпечний штам бактерії з крихітним «шприцом» дуже корисний для нашого організму. Після більш ніж дванадцяти років досліджень понад 10 тисяч піддослідних можна сказати, що власники цього типу бактерій хоч і мають підвищений ризик розвитку раку шлунка, водночас менше ризикують захворіти на рак легень або отримати інсульт. Конкретно – у два рази порівняно з іншими учасниками тестів.

Припущення, що таке терпіння щодо мікроба може бути не тільки поганим, виникло завдяки цьому дослідженню. В експериментах з мишами вдалося показати, що гелікобактерії захищають мишенят від розвитку астми. Якщо бактерії зникали через антибіотики, мишенята знову могли почати страждати від астми. Якщо бактерії прищеплювали дорослим тваринам, захист від астми також з’являвся, але в менш виражених формах. Ми, звісно, можемо сказати, що миші – це не люди, але таке спостереження добре вписується в загальні тенденції, які можна помітити в розвинених країнах: поширення таких захворювань, як астма, алергія, діабет, екзема, збільшується, у той час як рівень умісту гелікобактерій у шлунках падає. Це спостереження, безперечно, не є остаточним доказом того, що гелікобактерії захищають від астми, але вони можуть бути до цього причетними. Пропонуємо вам наступну тезу: ця бактерія дає нашій імунній системі важливу нагоду отямитись. Гелікобактерія в наших шлунках гарантує, що продукуватиметься велика кількість так званих регуляторних Т-клітин. Регуляторні T-клітини – це імунні клітини, які в раптово агресивній атмосфері нічного клубу кладуть руку на плече свого п’яного друга, імунної системи, і кажуть: «Я розберусь!» Така їхня функція.

У той час як імунна система все ще кричить: «Щезни, дурний пилку, з моїх легень!» – і кидає виклик запухлими червоними очима та нежитем, регуляторні Т-клітини кажуть: «Імунна системо, тобі зараз важко. Пилок лише шукає квітку, яку можна запилити. Він приземлився тут помилково. Це лише безглуздий пилок. А тут немає справжніх квіток». Чим більше цих правильних клітин ви маєте, тим спокійнішою буде ваша імунна система.

У мишей було особливо багато цих регуляторних клітин, отриманих від гелікобактерій, і вже наявна астма могла полегшитись. Цей спосіб був простіший, ніж використання міні-спрею від астми для мишей. У людей із Helicobacter pylori екзема виникає на третину рідше. Таким чином, запальні захворювання кишечника, автоімунні процеси або хронічні запалення можуть бути тенденцією нашого часу, тому що ми неусвідомлено гасимо те, що захищало нас протягом тисячоліть.

Гелікобактерії – і хороші, і погані

Helicobacter pylori – це бактерії з багатьма навичками. Ви не можете просто поділити їх на хороші чи погані. Усе залежить від того, що саме рухає мікробом у нас. Чи продукує він небезпечну отруту, чи взаємодіє з захистом нашого тіла? Як ми реагуємо на мікроб? Чи постійно наші клітини стимулюються, чи ми виробляємо так багато слизу в шлунку, що його достатньо і для бактерій, і для нас самих? Яку роль відіграють такі стимулятори шлунка, як знеболювальні засоби, куріння, алкоголь, кава або хронічний стрес? Чи є це комбінацією, яка врешті викликає лише розлад шлунка, тому що наша свійська тваринка не любить таких речей?

Всесвітня організація охорони здоров’я рекомендує позбутися потенційного злочинця в разі проблем зі шлунком. Якщо в сім’ї були випадки раку шлунка, певні лімфоми або хвороби Паркінсона, слід також позбутися гелікобактерій.

Тур Хеєрдал помер у 2003 році в Італії у віці 88 років. Ще кілька років – і він став би свідком того, як теорію колонізації Полінезії було підтверджено шляхом вивчення штамів гелікобактерій: штами з Азії прибули в ті краї двома хвилями через Південно-Східну Азію. Його південноамериканська теза, однак, не була доведена. Але хто знає, з якими бактеріями ми б познайомились, якби теорія Тура Хеєрдала відправилась у мікробіологічну вітрильну подорож.

Токсоплазми – безстрашні котячі пасажири

32-річна жінка ріже внутрішній бік свого зап’ястя лезом із магазину дешевих товарів. Щось змушує її робити це.

П’ятдесятирічний фанат гоночних автомобілів врізається в дерево на повній швидкості. Помирає.

Щур лежить на кухні, біля миски кота, і готується стати смачною їжею.

Що спільного мають ці троє?

Вони чують не тільки внутрішні сигнали, які насправді хочуть лише найкращого для нашого клітинного шару. У цих трьох інтереси ширші за їх власні тіла. Інтереси, які могли колись прийти з кишечника кішки. Кишечники кішок є домівкою для Toxoplasma gondii.

Ця крихітна істота складається тільки з однієї клітини, але належить до тварин. Порівняно з бактеріями, генетична інформація цих істот структурована набагато складніше. Крім того, вони мають інакші клітинні межі і, можливо, трохи більш захопливе життя.

Токсоплазми розмножуються в кишечниках котів. Кіт – це їхній хазяїн, а всі інші тварини протягом короткого проміжку часу слугують токсоплазмам як таксі до наступного кота і називаються проміжними хазяями. Кіт може отримати токсоплазму лише раз у житті і є небезпечним для нас тільки протягом цього часу. Старші коти, як правило, вже перехворіли на цю інфекцію і більше не можуть її підчепити. Свіжою та готовою перейти до нового кота інфекція буває у фекаліях тварин, навіть після двох днів тримання в котячому горщику. Якщо жоден кіт чи кішка не опиняється на шляху токсоплазми, а свідомий власник кота приходить чистити горщик, крихітне найпростіше переходить до нього. Тваринки з котячих фекалій можуть чекати на нового хазяїна до п’яти років. Їм не обов’язково зустрічатися з хазяями котів – коти й інші тварини блукають садами та городами і часто помирають. Одним з основних джерел заражень токсоплазмами є сира їжа. Імовірність того, що ви отримаєте чисту токсоплазму, у відсотках дорівнює кількості прожитих вами років. Приблизно третина всіх людей у світі дають притулок токсоплазмам.

Toxoplasma gondii належать до паразитів, тому що вони просто не можуть жити десь у маленькому куточку світу, перебувати у воді чи на рослинах – їм більше подобається мешкати на інших живих істотах. Ми, люди, називаємо їх паразитами, тому що нічого не отримуємо натомість. Принаймні нічого позитивного, навіть прихильності. Навпаки, вони можуть частково нам нашкодити, забруднюючи середовище всередині людини.

Вони не повинні мати великого впливу на дорослих, здорових людей. Деякі люди помічають симптоми, схожі на грибок, однак більшість із них не помічає нічого взагалі. Токсоплазми виходять зі стану гострої інфекції і в крихітних апартаментах наших тканин поринають у зимову сплячку. Вони не дають нам про себе знати всю решту нашого життя, бо вони досить тихі. Після того як пройде описаний процес, ми не можемо знов отримати токсоплазму в стані гострої інфекції. Ми, так би мовити, вже орендовані.

Однак наслідки появи токсоплазми у вагітних жінок значно драматичніші. Паразит може дістатися дитини через кров. Імунна система ще не знає його і не досить швидко починає знайомитися з ним. Так буває не завжди, але іноді може призвести до серйозних пошкоджень і навіть до викидня. Якщо відстежити інфекцію на ранніх стадіях, то можна вилікувати її медикаментозно. Однак оскільки дуже небагато людей помічають симптоми інфекції, шанси на це досить низькі. Тест на токсоплазми не є частиною стандартних перевірок під час вагітності. Проте якщо ваш гінеколог усе ж питає дивні речі під час першого огляду, наприклад: «Чи є у вас кіт?» – не слід дратуватися через можливу невелику розмову, краще подякуйте йому за те, що він хороший фахівець.

Токсоплазми – причина того, що котячий горщик слід чистити щодня, якщо в домі є вагітна жінка (чистити повинна, звичайно ж, не вона!), що їсти сире м’ясо – це табу і що ви робите хорошу річ, миючи фрукти й овочі. Інші люди з токсоплазмами не можуть заразити вас. Тільки свіжі істоти з котячих кишечників здатні зробити таке. Проте вони, як я вже сказала, досить витривалі, опиняються навіть на руках господаря кота. Старе добре миття рук стане тут у нагоді.

Гаразд, із цим зрозуміло. А в цілому токсоплазми здавалися просто неприємними, але незначними істотами, якщо ви не вагітні. Протягом багатьох років їм не приділяли достатньої уваги, до того моменту, як безстрашні щури Джоанн Вебстер не змінили все. Джоан Вебстер у дев’яності роки XX століття проводила дослідження в Оксфорді. Вона здійснила простий, але геніальний експеримент: розмістила чотири ящики в невеликому корпусі. У кутку кожного з цих ящиків була миска з певною рідиною – водою, сечею щура, кролика і кота. Хоча щури ніколи у своєму житті не бачили кота, вони уникали котячої сечі. Біологічна програма каже їм: «Якщо туди випорожнюється хтось, хто може тебе з’їсти, не слід туди ходити». Серед гризунів також існує ще одна мудрість, яка звучить приблизно так: «Якщо сидиш біля ящика з сечею, будь обережним». Як правило, всі щури поводяться однаково: вони швидко досліджують дивне середовище і потім повертаються до ящика з безпечною сечею.

У дослідженні Вебстер було декілька винятків: щури, які раптом починали поводитися по-іншому. Вони досліджували ризик у всіх ящиках і, всупереч власним інстинктам, ішли до ящика з котячою сечею, залишаючись там певний час. Протягом тривалих спостережень Вебстер змогла навіть з’ясувати, що вони віддавали перевагу цьому ящику. Котяча сеча здавалась найцікавішим об’єктом.

Запах, який був загрозою смерті, раптом сприймався як привабливий і цікавий. Тварини розкуто ігнорували можливість власної загибелі. Вебстер виявила єдину різницю в щурах – аномальні щури були заражені токсоплазмами. Неймовірно розумний переворот паразитів. Вони привели щурів у лапи свого основного хазяїна – кота. Та що там у лапи – прямісінько до рота.

Цей експеримент викликав такий ажіотаж серед учених, що деякі лабораторії світу також почали проводити його. Вони хотіли знати, чи все відбувалося за правильних умов і чи показали б їхні заражені щури такі самі результати. Вони так і зробили – і експеримент відтоді вважається підтвердженим. Також було з’ясовано, що, як тільки страх котячої сечі було усунено, піддослідні починали жахатися собачої сечі.

Результати викликали бурхливі дебати: як такий дрібний паразит може вплинути на поведінку ссавців у таких драматичних формах? Помирати чи не помирати – ось у чому велике питання, на яке організм повинен відповісти без паразитів в органі, що відповідає за прийняття рішень, так?

Від дрібних ссавців до великих (у тому числі людини) шлях короткий. Чи є серед нас ті, хто через помилкові реакції або безстрашність опиняється в незручних ситуаціях і стає чимось на кшталт корму для котячих мікробів? Для досліджень у людей, що були учасниками дорожньо-транспортних пригод, брали кров на токсоплазму. Науковці хотіли знати: чи більше носіїв токсоплазм серед невдалих маневрувальників на дорозі, ніж серед решти суспільства?

Відповідь: так. Імовірність потрапити в ДТП підвищується, якщо ви є носієм токсоплазм, особливо якщо інфекція досить активна, а не дрімає. Не тільки три невеликі дослідження, але й одне масштабне підтвердили це. У великому дослідженні у 3890 піддослідних із Чехії взяли кров та перевірили її на токсоплазми. Потім дослідники оцінили всі ДТП, у які люди потрапляли після перевірки крові. Якщо токсоплазми були активні, то в поєднанні з певною групою крові (резус негативний) вийшла група ризику. Групи крові дійсно можуть відігравати роль у зараженні паразитами. Деякі групи краще захищені від впливу інфекції, ніж інші. А як щодо жінки з лезом? Чому вона не лякається погляду на кров? Чому розрив шкіри, тканин і нервів не є болючим, а навпаки, збуджує? Як міг біль перетворитися на буденність?

На ці питання є кілька відповідей, і одна з них – токсоплазми. У разі зараження ними імунна система активує фермент IDO (індоламін 2,3-діоксигенази), щоб захистити нас від паразитів. Ця речовина поширюється, і загарбники з’їдають її, впадаючи у фазу сну. На жаль, цей матеріал також є компонентом, потрібним для отримання серотоніну. (Ми пам’ятаємо: дефіцит серотоніну може призвести до депресії або тривожних розладів.)

Якщо серотонін не продукується через те, що паразити висмоктують увесь IDO, наш настрій може погіршитися. Крім того, прекурсори серотоніну можуть опинитись у певних рецепторах головного мозку й викликати млявість. Ці рецептори – ті самі, що мають справу зі знеболювальними, тому в результаті маємо седативний ефект. Якщо ви захочете вийти з цього стану і знову щось відчувати, це забере у вас більше енергії, ніж зазвичай.

Наше тіло розумне. Воно зважує всі переваги та ризики: якщо з паразитом повинен буде боротись мозок, це точно погіршить настрій. Активація IDO здебільшого розглядається як компроміс. Організм час від часу використовує цей фермент, щоб підживити свої клітини. Під час вагітності IDO також активується, але безпосередньо тільки для контакту з дитиною. Там він, імовірно, підживлює імунні клітини. Отже, вони менш потужні і тому м’якше поводяться з напівчужою людиною.

Чи достатньо млявості, яку спричиняє IDO, щоб покінчити життя самогубством? Або іншими словами: що потрібно, щоб людина почала замислюватися про самогубство? Де має бути паразит, щоб вимкнути природний страх самоушкодження?

Страх відносять до частини мозку, яка зветься мигдалеподібним тілом. Існують волокна, які йдуть від очей безпосередньо до цього тіла. Таким чином, ви можете відчути страх, лише глянувши на павука. Навіть якщо візуальний центр у головному мозку був зруйнований через травму голови і людина залишилася сліпою, людина більше не бачить павука, але все ще «відчуває себе». Наше мигдалеподібне тіло, таким чином, відіграє важливу роль у виникненні страху. У разі його ушкодження люди стають безстрашними.

У ході дослідження проміжних хазяїв токсоплазм було встановлено, що апартаменти з крихітними істотами зазвичай перебувають у м’язах і в головному мозку. У головному мозку вони зі спадною щільністю можуть розташовуватись у трьох ділянках: у мигдалеподібному тілі, нюховому центрі та ділянці мозку за лобом. Мигдалеподібне тіло, як уже було сказано, відповідає за відчуття страху, нюховий центр може забезпечити задоволення щурів котячою сечею. Третя ділянка мозку – найскладніша.

Ця частина мозку кожну секунду створює можливості. Якщо учасникам експерименту поставити питання про віру, особистість та мораль або змусити виконувати пізнавальні задачі, у ході сканування мозку ви зможете побачити активність у цій частині. Згідно з однією з теорій, тут кожну секунду створюється багато проектів. «Я міг би визнати релігію, якої дотримувалися мої батьки». «Я міг би почати лизати стіл під час конференції». «Я міг би почитати книжку та випити чаю». «Я міг би красиво одягти цього собаку». «Я міг би заспівати пісню перед камерою». «Я міг би їхати зі швидкістю 150 км/год». «Я міг би взяти цю бритву». Сотні можливостей кожної секунди. І якісь виграють право на втілення.

Оселення тут паразита має сенс. Із цієї точки зору можна навіть захиститися від самогубних тенденцій, тобто придушувати певні імпульси під час вибору дій. Дослідження не були б достатніми, якби експеримент Джоан Вебстер не повторили на людях. Отже, цього разу люди повинні були понюхати сечу різних тварин. Чоловіки і жінки з токсоплазмозом (зараженням токсоплазмами) дещо по-різному оцінювали запах котячої сечі та запах сечі інших заражених тварин. Чоловікам він подобався більше, ніж жінкам.

Запах є одним із найбільш фундаментальних чуттів. На відміну від смаку, слуху або зору, враження від запаху не контролюються на шляху до свідомості. Хоч як дивно, ми можемо відтворити всі чуттєві враження, крім запаху. Мрії завжди не мають запаху. Почуття може виникнути завдяки запаху – про це знають не тільки токсоплазми, а й трюфельні свині. Трюфель має запах неймовірно гарячих кабанів у царстві трюфельних свиней, і якщо він криється під землею, то свиня, сп’янівши від кохання, ритиме землю доти, доки зневірено не добуде своєму господареві зовсім не еротичний гриб. Я гадаю, що висока ціна трюфеля більш ніж справедлива, якщо врахувати, яке розчарування відчуває свиня. Доведений факт: запах може викликати потяг.

На такий ефект також сподіваються певні магазини. На жаргоні це зветься «аромамаркетинг». Американський бренд одягу використовував навіть статеві феромони. У Франкфурті часто можна побачити черги перед темним і ароматним магазином. Якщо торговельна вулиця розташована поблизу місця для свинячих прогулянок, можливі цікаві сценарії.

Якщо інша істота змінює свій запах, чи може це вплинути на наші відчуття?

Існує захворювання, у якого основним симптомом є формування хибних вражень, – шизофренія. Пацієнти, наприклад, мають відчуття, що по їхній спині повзають мурахи, хоча ніхто й близько не бачить жодних істот. Вони чують голоси, підкорюються їх наказам або можуть бути млявими. Від 0,5 до 1 % людей – шизофреніки.

Клінічна картина в деталях неясна. Більшість хоч якось дієвих препаратів роблять так, щоб мозок розщепив сигнальну речовину, від якої залежить дуже багато, – дофамін. Токсоплазми мають гени, які беруть участь у виробництві дофаміну. Не кожна людина з шизофренією є носієм паразита, тому він не може бути єдиною причиною хвороби, але серед людей із шизофренією носії зустрічаються частіше, ніж серед людей без неї.

Toxoplasma gondii теоретично може впливати на центри тривоги, запаху та поведінки. Більш високі ймовірності аварій, спроб самогубства або шизофренії показують, що інфекція не минає безслідно для кожного з нас. Пройде певний час перед тим, як з’являться докази цього та їх почнуть використовувати в повсякденній медичній допомозі. Буде легше простежити симптоми та обрати варіанти лікування. Це безпечне доведення наукових теорій може коштувати життів – антибіотики вийшли у вільне плавання нашими аптеками лише через кілька де сятиліть після їх відкриття. Вони можуть урятувати життя, хоча хотілося б, щоб контерган та азбест тестували довше.[2]

Токсоплазми можуть впливати на нас більше, ніж вважалося декілька років тому. І тепер у них почалася нова ера. Ера, у якій навіть незграбний шматок котячих фекалій може показати, що визначає наше життя. Час, коли ми повільно починаємо розуміти, як ми пов’язані з нашою їжею, нашими тваринами і крихітним світом, який живе в нас.

Це страшно? Може, трохи. Але чи це добре, що ми крок за кроком декодуємо процеси, які терпіли лише як долю? Ми можемо вхопити деякі ризики в нашому житті буквально руками. Іноді все визначають лише совок для прибирання котячого горщика, просмажене м’ясо та помиті фрукти й овочі.

Гострики

У світі існують маленькі білі черв’яки, які хочуть жити в нашому кишечнику. Протягом століть вони узгоджували свої дії з нашими. Кожна друга людина принаймні раз приймала їх як гостей. Деякі люди їх навіть не помічають, інших же вони дратують; черв’яки рідко стають предметом для розмови. Якщо подивитись у потрібний момент, можна побачити, як вони махають нам з анусу. Їхній розмір складає від одного до півтора сантиметра, вони мають білий колір, а деякі – загострений кінець. Якимось чином вони трохи нагадують конденсаційний слід літака в небі, але не такий довгий. Кожен, хто має рот і палець, може дати притулок гострикам. Ті ж, хто не має пальців та рота, володіють перевагою хоча б у цьому.

Спочатку розглянемо все ззаду. «Вагітна» самка черв’яка хоче забезпечити своїм яйцям безпечне майбутнє. І це непросто. Людина повинна проковтнути яйця черв’яка так, щоб вони пройшли тонку кишку та опинились у товстій уже у вигляді дорослих черв’яків. Отже, самка черв’яка сидить у задній частині кишки проти напрямку травлення і думає, як їй розвернутися. Тут у гру вступають особливі здібності – адаптаційні.

Самки гостриків знають, що коли ми спокійні, то займаємо горизонтальне положення і не хочемо вставати. Саме тоді вони беруть курс на анус. Вони відкладають яйця в малих складках ануса і повзуть нагору, через що ми відчуваємо свербіж. Потім вони швидко прослизають назад у кишечник, тому що з досвіду знають: зараз з’явиться рука і забере все інше. Вони проштовхуються назад, саме до перехрестя жорсткої атаки. Ті ж нервові шляхи, які викликають свербіж, благають: почухайте нас, будь ласка! Ми виконуємо це прохання і створюємо умови, щоб нащадки гостриків якнайшвидше були транспортовані до нашого рота. Коли ми мили руки після почухування? Зазвичай ми цього навіть не помічаємо, адже робимо це вві сні або надто втомлені, щоб уставати. Для гостриків це саме час відкладати яйця. Зрозуміло, що тоді може означати сон про палець у шоколадному торті? Яйця прямують додому. Хто зараз скривився, можливо, забув про курячі яйця? Вони дещо більші, та зазвичай ми готуємо їх перед споживанням.

Ми ненавидимо істот, які без запрошення рухаються в нашому кишечнику і планують там сім’ю. Ми також не насмілюємось говорити з іншими про це. Ніби ми погані господарі, які не можуть дати хаті раду і залишаються в ній із незнайомцями. Тільки з гостриками все дещо по-іншому: вони – гості, які прокидаються з нами зранку на ранкову зарядку та сумують за своїм господарем після імуностимуляційного масажу. Крім того, вони не дуже докучають нам.

Недобре, якщо вони завжди поряд, але один раз у житті прийняти цих гостей – цілком нормально. Учені підозрюють, що дитяче зараження гостриками може в подальшому житті захистити від астми або діабету. Отже: «Ласкаво просимо, гострики!» Але не перестарайтеся з гостинністю. Ось три речі, які можуть статися в разі неконтрольованої інвазії черв’яків:

1. Ви не можете добре спати, удень менш сконцентровані, нервові або більш чутливі, ніж зазвичай.

2. Чого не хочуть гострики – і ми також – заблукати. Якщо гострики не залишаються там, де їм слід, вони повинні піти. Кому потрібні гострики, що погано орієнтуються в просторі?

3. Чутливі кишечники або вкрай рухливі черв’яки, як правило, призводять до подразнення. Існує безліч можливих симптомів такого подразнення: запори, проноси, біль у животі, головний біль, нудота тощо.

Якщо власник черв’яків помічає за собою один із вищезазначених пунктів, це означає, що слід іти до лікаря. Тут доведеться мати справу з незвичним використанням клейкої стрічки. Лікар може сформулювати це по-різному, але приблизно так: «Розсуваємо сідниці, приклеюємо стрічку навколо ануса і різко видаляємо її. Занесіть до кабінету. Віддайте там сестрі. До побачення».

Яйця черв’яків – лише маленькі кульки, що залишаються на клейкій стрічці. Важливо, щоб ці дії відбувалися вранці, адже більшість яєць на той момент зберігається. І це недобре, якщо ви наполювали цілу купу гострикових яєць. Отже, перше, що слід робити вранці, – діставати клейку стрічку.

Під мікроскопом доктор роздивиться овальні яйця. Залежно від того, чи стали вони личинками, вони матимуть смугу посередині. Потім він призначить лікування, і фармацевт допоможе вам у боротьбі зі шкідливими гостями. Типові ліки в цьому випадку називаються мебендазол і діють за принципом, який ми всі знаємо з дитячого садка: черв’як заважає моїй кишці, тому я заважатиму черв’якові.

Препарат проходить від рота до прямої кишки й зустрічає наших поселенців. Вони також мають роти й кишечники, тож приймають препарат, як і ми. У кишечнику черв’яка мебендазол стає більш шкідливим, ніж у нашому. Він садить черв’яків на жорстку дієту: вони більше не отримують цукру. А вони потребують його для життя, тому така дієта для них виявляється фатальною. Це відбувається протягом певного часу, і непрохані гості більше не можуть їсти.

Яйця черв’яків живуть довго. Якщо у вас є черв’яки і ви не можете тримати руки далеко від рота, ви повинні принаймні знизити кількість яєць у відповідній ділянці. Міняйте постільну й спідню білизну щодня і періть їх за температури не меншої ніж 60 градусів, мийте руки, полегшуйте свербіж мазями. Моя мати клянеться, що черв’яки зникають, якщо з’їдати зубчик часнику щодня. На жаль, я не знайшла жодних досліджень щодо цього, але, як і у випадку з температурою повітря, за якої слід одягати куртку, мама мала рацію. Коли щось не працює, не впадайте у відчай – другий раунд у лікаря допоможе, а поки порадійте, що ваш кишечник такий популярний.

Про охайність та хороші бактерії

Ми хочемо захистити себе від поганого. Навряд чи комусь сподобаються сальмонели чи небажані гелікобактерії. Навіть якщо ми не знаємо всього, ми не хочемо мати бактерій-товстунів, збудників діабету або мікробів, що роблять нас сумними. Наш найважливіший захист – це чистота. Ми обережні з сирою їжею, не цілуємо незнайомців і змиваємо мікробів гарячою водою. Але чистота – це не завжди те, що потрібне.

Чистоту в кишечнику можна уявити як чистоту в лісі. Навіть найзавзятіший прибиральник не візьметься тут за свою швабру. Ліс чистий, якщо в його балансі переважають корисні рослини. Ви можете посадити нові рослини і сподіватися, що вони виростуть. Крім того, ви можете вибрати цінні улюблені рослини й піклуватися про їх розмноження та ріст. Іноді трапляються неприємні шкідники. У цьому випадку слід усе ретельно зважити. Якщо нічого не працює, доведеться переходити до хімічних атак. Пестициди творять чудеса проти шкідників, але їх не слід використовувати як дезодоранти.

Свідома чистота починається з нашого повсякденного життя: на що нам дійсно варто звертати увагу, а що є надмірною гігієною? Усередині нашого тіла в ролі очисників працюють три інструменти: антибіотики, за допомогою яких ми можемо боротися з небезпечними збудниками хвороб, преі пробіотики, які сприяють становленню здорової мікрофлори. «Pro bios» означає «той, що сприяє життю». Пробіотики – це живі бактерії, які ми їмо і які можуть зробити нас здоровішими. «Pre bios» у перекладі означає «до життя». Пребіотики – це продукти, які досягають товстої кишки і там годують корисні бактерії, щоб вони росли краще, ніж погані. «Anti bios» означає «проти життя». Антибіотики вбивають бактерії і можуть урятувати нас, коли нас окуповують погані бактерії.

Охайність у повсякденному житті

Чистота захоплює, тому що здебільшого вона відбувається в голові. М’ятна цукерка смакує свіжістю, чисті вікна здаються ясними, чиста постільна білизна після душу підносить на сьоме небо. Ми обожнюємо вдихати чистоту. Ми любимо водити пальцями по полірованій поверхні. Нам подобається думати, що ми в безпеці від невидимого світу мікробів, якщо ми використовуємо дезінфекційні засоби.

130 років тому в Європі було виявлено бактерії, що викликають туберкульоз. Це був перший раз, коли бактерії публічно висвітили – але як щось погане, небезпечне і насамперед невидиме. Незабаром у Європі було введено нові правила: хворих ізолювали, щоб вони не передали своїх мікробів, ввели заборони в школах, не схвалювали тісні контакти, також слід було уникати «комунізму рушника»! Крім того, треба було зменшити «еротичні поцілунки». Хоча ці заповіді звучать смішно, але вони глибоко вкоренились у нашому суспільстві: слина відтоді вважається чимось непристойним або кумедним, рушниками або зубними щітками більше не діляться між собою, ми стали більш фізично віддаленими, ніж інші культури.

Не плюватись на підлогу школи, щоб уникнути смертельної хвороби, здається раціональним. І це стало правилом, яке в’їлось у мозок. Той, хто не дотримувався цього правила, був поза законом, адже він наражав інших на небезпеку. Цієї заборони навчали дітей, і плювки мали погану репутацію. Підтримування чистоти стало метою життя людини, вона намагалася привести до ладу сповнене хаосом життя. Компанія

«Хенкель» сформулювала таке твердження: «Бруд – це речовина в неправильному місці».

У той час як великі ванни могли собі дозволити лише багатії, німецькі дерматологи на початку XX століття вимагали: «Кожному німцеві потрібно приймати ванну раз на тиждень!» Тоді здоров’я людей належало великим компаніям, які побудували купальні для своїх співробітників і забезпечували їх безплатним милом та рушниками. Тільки в 1950 році щотижневе купання повністю зайняло свої позиції. Середньостатистична родина купалася щосуботи в одній і тій самій ванні одне після одного; у деяких родинах першим у ванну йшов тато, який працює. Раніше чистота означала усунення запаху та видимих забруднень, однак із часом ця концепція стала більш абстрактною. Зараз ми не можемо уявити собі щотижневий родинний ванний ритуал. Сьогодні ми купуємо дезінфекційні рідини для того, щоб вичистити те, чого не бачимо. Усе так само, як і раніше, усе коштує грошей.

Газети й новини розповідають нам про небезпечні віруси грипу, мультирезистентні мікроби та скандали з ентерогеморагічними кишковими паличками. Про всі невидимі небезпеки, від яких ми хочемо захиститись. Хтось через ці скандали їсть менше салату, інший гуглить «повне дезінфікування тіла». У кожної людини свій страх. Засуджувати легко, складніше зрозуміти причину страху.

Страх змушує все вичищати та вбивати. Ми не знаємо точно, але думаємо про погане. Фактично ми чистимо все: і хороше, і погане. Такий вид чистоти не може бути правильним. Чим вищі норми гігієни в країні, тим вищий рівень алергій і автоімунних захворювань. Чим стерильніше вдома, тим вища вірогідність того, що його мешканці матимуть такі проблеми. Тридцять років тому лише кожен десятий страждав від алергії, сьогодні – кожен третій. Водночас число інфекцій не знизилось. Розумна гігієна виглядає інакше; дослідження бактерій світу дарує нам нове розуміння чистоти. Це не просто вбивство чогось небезпечного.

Понад 95 % усіх бактерій у світі не завдають нам жодної шкоди. Чимало з них сильно нам допомагають. У нормальному будинку не слід дезінфікувати все, за винятком випадків, коли хтось із родини захворів або собака наклав купку у вітальні. Якщо вже хворий собака наклав купку у вітальні, то тут креативність починає набирати обертів і залучаються найновіші засоби. А от якщо підлога у відбитках чобіт, досить лише води і краплі мийного засобу. Ці два засоби зменшують число бактерій уже на 90 %. Така підлога має шанс повернутися до свого нормального стану, бо те, що залишається, – дрібниці.

Чищення має на меті зменшити кількість бактерій, але не винищити всі. Крім того, погані бактерії можуть бути нам корисними, поки наші тіла можуть використовувати їх для тренування. Кілька тисяч сальмонел у раковині – пам’ятка для нашої імунної системи. Тільки тоді, коли сальмонел забагато, вони стають небезпечними. Бактерії розмножуються, коли вони мають ідеальні умови для цього: захищений простір, вологу, тепло й іноді смачну їжу. Щоб тримати їх у шорах, існують чотири методи: розрідження, температура, сушіння та очищення.

Розрідження

Ми також використовуємо метод розрідження в лабораторіях. Ми розріджуємо (розбавляємо) бактерії рідиною і додаємо до личинок воскової молі бактеріальні краплі різної концентрації. Личинки воскової молі знебарвлюються під час хвороби. Так можна побачити, від якої кількості личинкам стає погано: деяким уже від тисячі, а іншим лише від 10 мільйонів.

Розрідження в домашньому господарстві – це, наприклад, промивання овочів і фруктів. Більшість бактерій із ґрунту розріджуються водою і не можуть нам зашкодити. У Кореї до води додають трохи оцту, і бактерії почуваються незручно від кислоти. Провітрювання кімнат також належить до методу розрідження.

Якби ви вилизували посуд язиком, це мало б такий самий ефект, що й миття посуду або плити водою та губкою. Кухонні губки теплі, вологі й повні їжі – ідеальне місце для будь-якого мікроба, який проходить повз. Кожен, хто подивиться на губку під мікроскопом, вжахнеться.

Кухонні губки призначені тільки для грубого бруду, після цього слід промити посуд протічною водою. Те саме і з постійно вологими рушниками. Вони стають більшим розсадником бактерій, аніж сухі. Губки й рушники слід ретельно віджимати і давати їм висохнути між використаннями, в іншому випадку вони – ідеальне живильне середовище для бактерій.

Сушіння

Бактерії не можуть розмножуватися на сухих поверхнях, а деякі з них навіть гинуть у таких умовах. Висохла підлога після прибирання – найчистіша. Сухі пахви через дезодорант незручні для бактерій, і це зменшує запах. Сушіння – чудова річ. Якщо ми належним чином засушуємо їжу, вона довго зберігається без жодних проблем. Це можна побачити на прикладі багатьох зернових продуктів, як-от: макаронні вироби, мюслі, хрусткі хлібці, фрукти (родзинки), боби, сочевиця, м’ясо.

Температура

У природі раз на рік усе охолоджується: зима (якщо дивитись із погляду бактерій) – це час очищення. Охолодження важливе і для нашого повсякденного життя. Холодильник уміщує в себе так багато їжі, що, якби не низька температура, він став би бактеріальним раєм. Найкраще підходить охолодження до 5 °C.

У більшості пральних машин принцип розрідження доповнюється температурним: сирі кухонні рушники, труси та постільну білизну хворих краще обробляти за температури +60 °C. Адже за більш ніж 40 °C гине більшість кишкових паличок, 70 °C позбавляють нас від сальмонел.

Очищення

«Очистити» означає прибрати плівку з жиру й білка з поверхні. Усі бактерії, які опинилися там, також зникають. У більшості випадків використовують воду та мийні засоби. Очищення – це метод безпеки в усіх вітальнях, кухнях та ванних кімнатах.

Ви можете спокійно керувати цим процесом. Щодо лікарських препаратів – має сенс давати їх пацієнтам безпосередньо через трубку (наприклад, інфузійні розчини) без жодних бактерій. Фармакологічні лабораторії використовують йод, адже він знезаражує. Знезараження означає, що твердий кристал йоду під час нагрівання випаровується, але перед цим набуває форми рідини, а потім простір окутує блакитна пара. І це не просто пара, але щось більше – засіб знезараження. Якщо знов охолодити кімнату, пара кристалізується. На всіх поверхнях і навіть у повітрі з’являться мільйони дрібних кристалів, які міститимуть у собі мікробів. Вони опадуть на підлогу. Працівники одягнуть захисний одяг, вийдуть на дезінфекцію і зможуть підмести кристалики йоду.

Бактерії в кристалах йоду.

Здебільшого ми використовуємо ту саму систему, коли наносимо крем на руки: ми закриваємо мікробів жирною плівкою і тримаємо їх там. Якщо ми змиваємо плівку, то видаляємо і бактерії. У випадку з природним жирним покривом, який виробляє шкіра, часто достатньо і звичайної води без мила. Жирна плівка потім руйнується не повністю і може починати свою роботу незабаром після миття. Часте миття рук – абсурд, це стосується також і ручного прання та душу. Якщо надто часто змивати захисну жирову плівку, шкіра лишиться беззахисною перед довкіллям. Потім, коли смердючі бактерії знайдуть свій шлях, ми будемо пахнути сильніше. Отаке порочне коло.

Нові методи

Команда з Ґента зараз тестує зовсім нові методи. Дослідники борються з запахом поту за допомогою бактерій. Вони дезінфікують пахви, намазують їх бактеріями, що не мають запаху, і дивляться на годинник. Через кілька хвилин суб’єкт може знов одягти сорочку і йти додому. Потім піддослідні час від часу навідуються до лабораторії і їх нюхають експерти. Перші результати успішні: багато хто зміг позбутися неприємного запаху.

Той же метод використовується зараз у громадських туалетах у Дюрені. Компанія має суміш бактерій, яку можна використовувати як мийний засіб для очищення. Мікроби, що не мають запаху, поширюються й виганяють мерзенних типів із території. Ідея очищення санвузлів бактеріями геніальна, але, на жаль, виробник не розголошує таємницю складу, і через те важко оцінити продукт із наукової точки зору. У будь-якому разі, про місто Дюрен добре дбають.

Ці нові бактеріальні концепції показують важливий момент: чистота не означає, що слід позбуватись усіх бактерій. Чистота – це здоровий баланс корисних бактерій і меншої кількості поганих. Отже, сенс має розумний захист від реальних загроз, а іноді й цільове поширення хороших бактерій. Якщо мати це на увазі, можна погодитися з давньою мудрістю американської авторки Сьюлен Хой: «З точки зору американської жінки, що належить до середнього класу (і також досвідченої мандрівниці), яка зважила всі докази, краще бути чистим, ніж брудним».

Антибіотики

Антибіотики вбивають небезпечних збудників захворювань. І їхні сім’ї. І їхніх друзів. І їхніх знайомих. І далеких знайомих знайомих. Це робить антибіотики найкращою зброєю проти небезпечних бактерій – і найнебезпечнішою зброєю проти хороших бактерій. А хто виробляє більшість антибіотиків? Бактерії.

Отак! Антибіотики – це зброя, за допомогою якої ворожі грибки і бактерії борються одне з одним.

Відтоді як дослідники виявили це, у фармацевтичних компаній усталилися своєрідні стосунки з бактеріями. У великих контейнерах з рідиною (до 100 тисяч літрів загального об’єму) зростає неймовірно велика кількість бактерій, її важко навіть подати в цифрах. Вони виробляють антибіотики, ми видобуваємо їх і робимо з матеріалу таблетки. Продукт добре споживається, особливо в США: одне дослідження про вплив антибіотиків на мікрофлору кишечника проводилось у всьому окрузі Сан-Франциско, і в цьому середовищі знайшлося лише двоє людей, які не приймали антибіотиків протягом двох останніх років. Кожен четвертий німець приймає антибіотики в середньому раз на рік. Найпоширенішою причиною цього є «застуда». Для кожного мікробіолога це твердження – ніби ніж у серце. Застуда часто виникає не через бактерії, а через віруси! Антибіотики мають три режими роботи: убивство бактерій, їх отруєння або позбавлення їх можливості розмножуватись. На віруси ці препарати просто не діють.

Антибіотики не лікують багато які з-поміж застуд. Якщо після їх прийняття вам стає краще, річ в ефекті плацебо або в роботі вашої власної імунної системи. Однак нерозважливе прийняття антибіотиків призводить до вбивства корисних бактерій і тим шкодить здоров’ю. Щоб запобігти цьому, у разі незрозумілих інфекцій ви можете попросити лікаря зробити тест прокальцитоніну. Цей тест показує, хто винен у застуді – бактерії чи віруси. Цей варіант краще розглядати, коли від незрозумілої інфекції хворіють діти.

Якщо прийом антибіотиків дійсно доцільний, то вперед! Наприклад, якщо ви страждаєте від важкої пневмонії або хочете, як дитина, подолати неприємну інфекцію без ускладнень. Тут маленька таблетка може врятувати життя. Антибіотики гарантують, що бактерії не розмножуватимуться. Імунна система вбиває залишки збудників хвороби, і нам швидко стає краще. Ми платимо за це певну ціну, але в цілому то дуже розумна угода.

Найбільш поширеним побічним ефектом є діарея. Хто не страждає від неї, можливо, пам’ятає ранкові походи до туалету, під час яких купка була більша, ніж зазвичай. Скажемо непривабливо і прямо – це загиблі кишкові бактерії. Таблетка не опиняється в застудженому носі, а з рота йде до шлунка, а потім до кишечника. Перш ніж опинитись у крові і, серед іншого, піти до носа, вона знищує мікроби в кишечнику, отруює та знесилює їх. У результаті маємо вражаюче поле бою, яке очищується після походу до туалету.

Антибіотики можуть значно змінити мікрофлору нашого кишечника. Різноманітність наших кишкових мікробів може зменшитись, їхні навички можуть змінитися: наприклад, як багато холестерину вони обробляють, скільки вітамінів (наприклад, вітаміну Н для шкіри) їм слід продукувати або яку їжу вони перетравлюють. Особливо сильні зміни кишкової мікрофлори спостерігалися в ранніх дослідженнях (гарвардських та нью-йоркських) метронідазолу та гентаміцину.

Хитрими антибіотики бувають у випадках з маленькими дітьми та літніми людьми. Їхня кишкова мікрофлора в будь-якому випадку набагато менш стабільна і гірше відновлюється після лікування. Дослідження, проведені у Швеції, показали, що в дітей спостерігалися значні зміни в кишковій мікрофлорі ще протягом двох місяців після прийняття антибіотиків: потенційно погані бактерії переважали, а хороших, на кшталт біфідобактерій або лактобактерій, було замало. Антибіотики, що були використані в дослідженнях, – це ампіцилін і гентаміцин. Спостереження відбувалося лише протягом дев’яти днів, що не є особливо значущим, але це єдине дослідження у своєму роді, тому слід уважно з ним ознайомитись.

Недавнє дослідження пенсіонерів з Ірландії показало зовсім інше: деякі кишкові пейзажі дуже добре відновилися після прийняття антибіотиків, а в інших зміни лишилися назавжди. Причини цього досі незрозумілі. Можливість стабільної роботи після важких перипетій у випадку з кишечником, як і в психології, називається життєстійкістю.

Дослідження довготривалих наслідків усе ще можна порахувати на пальцях однієї руки, і це незважаючи на те, що ми використовуємо антибіотики протягом більш ніж п’ятдесяти років. Причина в техніці: необхідне обладнання для таких досліджень з’явилося лише декілька років тому. Єдиний ефект, який нині доведено, це розвиток життєстійкості. Навіть через два роки після прийому антибіотиків у кишечнику сидять погані бактерії, які розказують своїм прапрапра…внукам про цю війну.

Вони пережили антибіотики. І ось чому. Вони розробили методи опору на кшталт утворення невеликих насосів на своїх клітинних стінках. Таким чином вони викачали з себе антибіотики, як пожежна команда викачує воду з затопленого підвалу. Деякі бактерії одягаються так, щоб антибіотики не розрізняють їхні стінки і більше не можуть нашкодити їм. Інші використовують свої здібності до розщеплювання: вони виробляють інструменти, щоб розщеплювати антибіотики. Суттєво, що антибіотики рідко знищують усі бактерії. Вони вбивають певні спільноти, залежно від отрути, яку використовують. Завжди існують бактерії, що виживають або стають досвідченими бійцями. Якщо ви знову захворієте, саме ці бійці можуть спричинити проблеми: чим більш життєстійкими вони стали, тим складніше їх перемогти за допомогою антибіотиків. Щороку в Європі тисячі людей помирають через бактерії, які чинять чималий опір і не здаються під натиском ліків. Якщо імунна система ослаблена після операції або стійкі мікроби після довгого прийому антибіотиків складають абсолютну більшість, це стає небезпечним. Нові препарати навряд чи будуть розроблятися, просто тому що ця справа не приносить реальних грошей фармацевтичним компаніям.

Якщо ви хочете триматися подалі від непотрібних воєн між антибіотиками і кишечником, можете розглянути такі чотири поради:

1. Не приймайте антибіотиків без необхідності. І якщо вам необхідно їх приймати, приймайте їх досить довго. Чому досить довго? Тому що не такі розумні бійці опору здадуться в якийсь момент і щезнуть. У кінці виживуть тільки ті бактерії, які залишились би в будь-якому випадку. А решта бактерій загине.

2. Зверніть увагу на органічне м’ясо. Стійкі бактерії різняться залежно від країн. Надзвичайно часто вони тісно пов’язані з антибіотиками з великих тваринницьких боєнь. У таких країнах, як Індія або Іспанія, практично немає контролю над кількістю антибіотиків, які вживають тварини. Через це в кишечнику росте цілий зоопарк бактерій, що здатні до опору. У цих країнах спостерігається більша кількість людей з невиліковними інфекціями. У Німеччині ми принаймні маємо правила, але вони недосконалі. І багато ветеринарів заробляють гроші на напівлегальному продажу антибіотиків.

Тільки в 2006 році ЄС заборонив додавати антибіотики як «підвищувачі дієздатності» у тваринний корм. Підвищення дієздатності означає, зокрема, можливість тварини не померти від інфекцій у брудному сараї. Це підвищення досягалося завдяки антибіотикам. Тварини з органічних стаєнь могли отримувати тільки фіксовану кількість антибіотиків, і якщо вона перевищує норми, то товар продається як звичайне м’ясо, без органічного маркування. Якщо це можливо, краще витратити трохи більше, щоб не розводити зоопарк і зберегти спокій кишечника. Ви не помітите це безпосередньо, але інвестуєте в безпечніше майбутнє.

3. Мийте фрукти та овочі. Це також пов’язане з тваринництвом, оскільки випорожнення тварин часто використовуються як добриво, гній потрапляє на поля. У Німеччині фрукти й овочі не перевіряються на залишки антибіотиків, а на бактерії тим паче. Молоко, яйця та м’ясо принаймні хоч якось перевіряють. Таким чином, краще перемити, ніж недомити. Навіть невелика кількість антибіотиків може спричинити підвищення життєздатності бактерій.

4. Пильнуйте під час відпустки. Кожен четвертий бере з собою додому з відпочинку стійкі мікроби. Більшість із них зникає через кілька місяців, але деякі добре ховаються. Особливої обережності необхідно дотримуватись у країнах, де спостерігаються проблеми з бактеріями, наприклад в Індії. В Азії та на Близькому Сході слід частіше мити руки, ретельно вимивати овочі та фрукти, у разі необхідності навіть кип’яченою водою, у Південній Європі також можна зустріти бактерії. Правило «Приготуйте, почистьте або залиште це» годиться для захисту не тільки від проносу, але й від небажаних сувенірів-бактерій для себе та своїх сімей.

Чи існує альтернатива антибіотикам?

Рослини (точніше, просто живі істоти, бо гриби на кшталт цвілевих – не рослини) продукують антибіотики, які працюють на нас протягом багатьох століть без стимуляції руху опору. Якщо рослини надламуються або хворіють, протимікробні агенти вирушають на уражені ділянки, в іншому випадку рослина в дуже короткі терміни стане святковою стравою для бактерій. Проти застуди, інфекцій сечових шляхів або запалень у ротовій порожнині та горлі в аптеці можна купити рослинні антибіотики в концентрованому вигляді. Наприклад, існують продукти з гірчичною або редьковою олією, екстрактами ромашки та шавлії. Вони можуть частково вплинути не тільки на бактерії, але й на віруси. Таким чином, наша імунна система має менше роботи і більше шансів позбутися порушників. У разі тяжкої хвороби або за відсутності помітного поліпшення такі рослинні препарати не вирішать проблему. Вони можуть навіть зашкодити, тому що ви занадто довго відмовлялись від антибіотиків. Останніми роками в дітей після інфекції спостерігаються частіші ускладнення на серце та вуха. Часто це відбувається, коли батьки хочуть захистити своїх дітей від завеликої кількості антибіотиків. Але це рішення може мати фатальні наслідки. Досвідчений лікар не виписує антибіотики всім підряд, але чітко говорить, якщо це необхідно.

З антибіотиками виходить так, що ми озброюємо їх проти небезпечних бактерій, а вони озброюють їх можливістю опору. Наші дослідники мусять знову шукати нові варіанти озброєнь. Кожен із нас укладає угоду, почавши приймати антибіотики. Ми жертвуємо нашими хорошими бактеріями, сподіваючись на те, що поборемо зло. У разі звичайної застуди гра не варта заходу, а у випадку серйозного захворювання – це вигідна угода.

Поки що не існує захисту для кишкових бактерій. Ми можемо впевнено сказати, що з відкриттям антибіотиків зруйнували багато цінного. Звільнене місце в кишечнику має бути заповнене, і для цього існують пробіотики. Вони допомагають кишечнику відновити здоровий баланс після того, як небезпека минає.

Пробіотики

Кожного дня ми ковтаємо мільярди живих бактерій. Вони перебувають у сирій їжі, деякі навіть виживають під час приготування; ми несвідомо смокчемо пальці, ковтаємо бактерії ротової порожнини або отримуємо бактерії інших людей під час поцілунку. Невелика частина з них виживає навіть у жорсткій шлунковій кислоті та після травних процесів, опиняючись у товстій кишці.

Більшість із цих бактерій незнайомі нам. Чи підходять вони нам, чи роблять щось хороше – ми ще не з’ясували. Деякі з них – збудники хвороб, які, однак, не можуть нам зашкодити, як правило, тому, що їх занадто мало. Тільки частину цих бактерій ми повністю перевіряємо і надаємо офіційний статус «хороші». Ці бактерії можна називати пробіотиками.

У супермаркеті ви стоїте перед стійкою з охолодженими продуктами і бачите слово «пробіотичний» на упаковці кефіру. Ми, можливо, не маємо уявлення, що саме криється за цим і як це працює, але більшість із нас пам’ятає позитивний рекламний ролик: імунна система зміцнюється, і тіточка знов буде в хорошій формі, бо отримає продукти для свого середовища. Добре. За це б і я віддала на євро більше. Пробіотики приземлюються в кошик, потім у холодильник і врешті-решт опиняються в роті.

Люди здавна вживають пробіотичні бактерії. Без них нас би не існувало. Це встановили південноамериканці: вони доправили вагітних жінок на Північний полюс, щоб ті народили дітей. Причина була в нафті – тільки народжені на Північному полюсі мали право відкривати запаси нафти. У результаті діти померли, повертаючись додому. Північний полюс – холодне й стерильне місце, тому діти не отримали потрібних бактерій. Мікроби опинилися в дітях лише внаслідок зміни клімату дорогою додому.

Бактерії-помічники є важливими частинами нашого життя і нас самих. Наші предки не знали цього, але робили все правильно на інтуїтивному рівні: вони захищали свою їжу від поганих бактерій, використовуючи хороші. Наприклад, зміцнюючи себе за допомогою них. У кожній культурі світу існують традиційні страви, багаті на хороші мікроби. Для Німеччини це, наприклад, квашена капуста, мариновані огірки або хліб на заквасці. Сметана – для Франції, дірявий сир – для Швейцарії, салямі та оливки – для Італії, айран – для Туреччини. Усі ці продукти не існували б без бактерій.

З Азії до нас прийшло багато таких продуктів: соєвий соус, чайний гриб, місо-суп, корейська кімчі, індійський ласі, а також фуфу з Африки… список можна продовжувати. Ці продукти обробляються бактеріями й отримують назву «ферментовані». Вони часто містять у собі кислоти, які роблять йогурт або фрукти кислішими на смак. Завдяки кислотам і хорошим бактеріям їжа захищена від небезпечних бактерій. Бродіння – найстаріший і найздоровіший метод подовження життя харчів.

Скільки страв, стільки й різних бактеріальних культур. У кислому молоці рослинна родина відрізняється від анатолійської в айрані. У південних країнах використовують бактерії, які люблять високі температури; у північних регіонах бактеріям подобається кімнатна температура.

Йогурт, кефір та інші ферментовані продукти з’явилися випадково. Хтось залишив молоко, бактерії опинились у посудині (або безпосередньо від корови під час доїння, або з повітря), молоко скисло, і ми отримали нову їжу. Особливо смачний результат дали йогуртові мікроби; можна покласти зо дві ложки йогурту до молока, і бактерії створять іще більше йогурту. На відміну від сьогоднішніх йогуртів, раніше у виробництві брала участь більша команда бактерій, а не тільки обрані сорти.

Різноманітність бактерій у ферментованих продуктах різко знизилась. Через індустріалізацію виробничі процеси стандартизовані з залученням бактерій, відібраних у лабораторіях. Зараз молоко нагрівають невдовзі після доїння, щоб убити будь-які хвороботворні мікроорганізми. Але помирають також і потенційні йогуртові мікроби. Тому не слід сподіватися, що з молока, купленого в супермаркеті, можна буде отримати йогурт. Чимало харчів, що раніше були багаті на бактерії, тепер зберігаються не завдяки бактеріям, а за допомогою оцту, як у випадку з маринованими огірками. Дещо все ж ферментується за допомогою бактерій, але втрачає всі бактерії через нагрівання, як квашена капуста з супермаркету. Свіжа квашена капуста продається лише в магазинах здорового харчування. Наукова спільнота вже на початку ХХ століття підозрювала, які важливі для нас хороші бактерії. Тоді на йогуртову сцену вийшов Ілля Мечников, лауреат Нобелівської премії. Він спостерігав за болгарськими фермерами-горянами. Вони часто жили більш ніж сто років і були здоровими. Мечников припустив, що їхній секрет полягає в шкіряних торбах, за допомогою яких вони перевозять молоко своїх корів. Фермери долали великі відстані, і молоко скисало або ставало йогуртом, коли вони поверталися додому. Він був переконаний, що регулярне споживання цього бактеріального продукту відповідальне за такі життєві показники. У своїй книзі «Етюди оптимізму» вчений зауважив, що з допомогою хороших бактерій ми можемо жити довше і краще. Тепер бактерії більше не анонімний інгредієнт йогурту, а важливі для здоров’я істоти.

Дослідження Мечникова випередили час. Незадовго до нього бактерії були визнані причиною хвороб. Але потім мікробіолог Стамен Григоров у 1905 році довів, що описані Мечниковим бактерії, Lactobacillus bulgaricus, допомагають у лікуванні туберкульозу. Через позитивний ефект антибіотиків із 1940 року більшість людей почала вважати, що чим менше бактерій, тим краще.

Прихід припущення Мечникова та бактерій Григорова до наших супермаркетів став можливим завдяки немовлятам. Матері, які не могли годувати грудьми своїх немовлят, часто мали проблеми з сухим молоком: їхні діти страждали від проносу. Виробники сухого молока були здивовані, тому що інгредієнти нагадували справжнє молоко. Чого ж не вистачало? Бактерій! Ті, що містяться в пляшці та опиняються в кишечнику дітей, – біфідобактерії та лактобактерії. Вони розщеплюють молочний цукор (лактозу) і виробляють молочну кислоту (лактат), бо належать до молочнокислих бактерій. Японський дослідник приготував йогурт із Lactobacillus casei Shirota, який матері спочатку купували лише в аптеці. Даючи його дітям щодня, вони помітили покращення стану. Таким чином, промислові дослідження повернулися до записів Мечникова. Звичайний йогурт містить в основному Lactobacillus bulgaricus. Але це не обов’язково точно такий самий тип, як у болгарських гірських фермерів. Штам, який виявив Григоров, сьогодні називається Lactobacillus helveticus spp. bulgaricus. Бактерії не особливо стійкі до перетравлювання, і тільки невелика їх частина може жити в кишечнику. Вони не такі важливі для імунної системи, імунним клітинам досить подивитися на пусті бактеріальні оболонки, щоб узятися до роботи. Пробіотичний йогурт містить бактерії, які були виявлені через проблеми немовлят: вони повинні виживати та опинятись у товстій кишці. Серед бактерій, які можуть чинити опір травленню, – Lactobacillus rhamnosus, Lactobacillus acidophilus або Lactobacillus casei Shirota. Такі життєздатні бактерії теоретично можуть краще розосереджуватись у кишечнику. Існують також дослідження, які описують їх вплив, але вони досі не врегульовані Європейським агентством з безпеки харчових продуктів. Гучні слогани компаній Yakult, Actimel та інших відтоді не можуть більше використовуватись.

Це безпосередньо пов’язане з тим, що ми не можемо бути на 100 % певними, що достатньо пробіотичних бактерій опинилось у кишечнику. Розрив у ланцюзі, або особлива кислотність, або людина, яка довго перетравлює, скоріше за все, виснажать бактерії.

Це не є поганим, але пробіотичний йогурт не завжди краще за нормальний. Щоб зробити щось у величезній екосистемі кишечника, людина має ковтнути близько мільярда бактерій.

Висновок: кожен йогурт може бути хорошим, хоч і не кожна людина може витримати багато молочного білка або тваринного жиру. Добра новина: за межами пробіотичного йогурту існує цілий світ. Дослідники експериментують у своїх лабораторіях з обраними бактеріями. Вони вводять бактерії безпосередньо до клітин кишечника в чашках Петрі, годують мишей мікробними коктейлями або змушують людей ковтати яскраві капсули, сповнені мікроскопічних тварин. У дослідженні пробіотиків зараз є приблизно три ділянки, де виявляються їхні корисні властивості.

1. Масаж і бальзам

Багато пробіотичних бактерій дбають про нашу товсту кишку. Вони мають гени для виробництва похідних від жирних кислот, наприклад бутирату. Це дозволяє їм бальзамувати ворсинки і дбати про них. Охайні ворсинки працюють набагато стабільніше, ніж неохайні. Чим вони більші, тим краще ми можемо отримати їжу, мінерали або вітаміни. Чим вони стабільніші, тим менше відходів пропускають. Результат: наше тіло отримує більше поживних речовин і менше забруднювачів.

2. Служба безпеки

Хороші бактерії захищають наш кишечник – це ж, зрештою, їхня батьківщина, і вони не хочуть віддавати її поганим бактеріям. Іноді вони сидять саме в тих

місцях, які так подобаються поганцям. Якщо так, то хороші бактерії з усмішкою сідають на своє улюблене місце, кладуть сумку на пасажирське сидіння і залишають дуже мало простору. Якщо цей сигнал ще не досить чіткий – не проблема: служба безпеки бактерій може виконати декілька трюків. Наприклад, у невеликій кількості виробити антибіотики та антитіла, за допомогою яких можна вигнати загарбників. Або використати кислоти: вони не лише захищають йогурт або квашену капусту від псування, але й створюють у кишечнику несприятливі умови для поганих бактерій. Інший варіант – це з’їсти чужу поживу (ті, хто має брата чи сестру, знають, як це). Деякі пробіотичні бактерії починають боротьбу з поганими бактеріями, ще коли їжа тільки опиняється біля носа. Іноді злодії відразу ж лякаються та здаються.

3. Хороші консультанти й тренери

Остання, але не менш важлива властивість пробіотичних бактерій полягає в тому, що вони є експертами в бактеріальних справах. Якщо вони співпрацюють із нашим кишечником і його імунними клітинами, ми отримуємо від них важливу інсайдерську інформацію та корисні поради. Як виглядають різні бактеріальні ніші? Скільки захисного слизу сформовано? Скільки антитіл (захисних речовин) потрібно виробити кишковим клітинам? Як повинна імунна система реагувати на чужорідні речовини – активно чи розслаблено? Здоровий кишечник має багато пробіотичних бактерій. Ми кожного дня і кожної секунди виграємо від їхніх властивостей. Іноді наші бактеріальні спільноти, однак, можуть бути атаковані. Це може бути через антибіотики, погане харчування, хвороби, стрес і просто так. Наші кишечники тоді менш захищені та доглянуті. У таких випадках добре, що результати лабораторних досліджень можна знайти в аптеці. Тут ви можете вибрати живі бактерії і знайти тимчасових працівників для важких часів.

Проти проносу. У разі діареї пробіотики – це засіб № 1. Коли в людини кишковий грип або проноси від прийняття антибіотиків, різні бактерії з аптеки допомагають полегшити стан і зменшити період страждань на один день. Водночас вони мають менше побічних ефектів, аніж ліки від діареї. Це робить їх особливо цінними для маленьких дітей або літніх людей. У разі таких кишкових захворювань, як виразковий коліт або синдром подразненого кишечника, пробіотики можуть запобігти рецидивам проносу і запалень.

Для імунної системи. Людям, які часто хворіють, може бути доцільним перевірити різні пробіотики, особливо в холодну пору року. Якщо це занадто дорого, можна з’їдати чашку йогурту щодня, хоча ці бактерії не завжди життєздатні. Деякі дослідження, особливо щодо літніх людей і серйозних спортсменів, доводять, що якщо приймати пробіотики регулярно, частота захворювань зменшиться.

Можливий захист від алергії. Цей ефект пробіотиків ще не так добре досліджено, на відміну від попередніх. Для батьків із дітьми, які мають підвищений ризик розвитку алергії та екземи, пробіотики – ідеальний варіант. Багато досліджень показують чіткий захист від цього. У деяких випадках цей ефект узагалі не може бути доведений, але все ще проводяться дослідження різних видів бактерій. Тут я б особисто зробила ставку на принцип «Краще забагато, ніж замало». Пробіотики в будь-якому випадку не завдадуть шкоди дітям, схильним до алергій. А згідно з деякими дослідженнями, вони все ж таки можуть полегшити симптоми вже наявної алергії та екземи.

На додачу до добре вивчених діарей, захворювань кишечника та імунної системи, з’являються нові напрями досліджень, які показують багатообіцяльні результати. Наприклад, щодо диспепсії, діареї під час мандрів, несприйняття лактози, ожиріння, загальних запальних процесів і навіть діабету.

Якщо ви хочете спробувати пробіотики (наприклад, у разі запору або здуття живота), фармацевт не може рекомендувати препарат, позитивний ефект якого підтверджено документально. Фармація не просунулась далі за дослідження: тут треба експериментувати, щоб знайти бактерію, яка допоможе. Просто прочитайте на упаковці, що ви будете приймати, і якщо після чотирьох тижнів не помітите жодного ефекту, слід дати шанс іншим видам бактерій. Деякі гастроентерологи можуть надати вам інформацію про них.

Усіх пробіотиків стосуються одні й ті самі правила: ви повинні приймати їх близько чотирьох тижнів на регулярній основі й використовувати до закінчення терміну придатності (інакше їх не буде досить, щоб привести до ладу гігантську кишкову екосистему). До придбання пробіотичних продуктів слід визначитися зі своїми скаргами. Бактерії мають різні гени, деякі з них кращі для імунної системи, а деякі – для боротьби зі збудниками діареї.

Найбільш вивчені пробіотики на сьогодні – це молочнокислі бактерії (лактобацили й біфідобактерії) і Saccharomyces boulardii. Останні – дріжджі, котрим тут не приділено належної уваги. Вони – не бактерії, тому я люблю їх менше. Однак вони мають незаперечну перевагу: на них не діють антибіотики.

Тож якщо під час приймання антибіотиків ми викурюємо з кишечника всі бактерії, Saccharomyces boulardii можуть оселитися там з комфортом. Вони захищатимуть це місце від поганців і зв’язуватимуть токсини. Однак, на відміну від пробіотиків, вони мають побічні ефекти – деякі люди не переносять дріжджів, у них може бути висип після їх прийняття.

Хоч ми вже розглядаємо деякі види дріжджів та молочнокислі бактерії як пробіотики, однак ми ще на початку дослідницького шляху. Лактобацили зазвичай містяться в кишечнику дорослих у невеликій кількості, а біфідобактерії навряд чи забезпечують здоров’я людини самі по собі. Існує ще один вид досліджених пробіотиків, і це E.coli Nissle 1917.

Цей вид E.coli був виділений із фекалій одного репатріанта: усі його товариші після Балканської війни страждали від проносу, а він – ні. Відтоді багато досліджень довели, що ця бактерія може допомогти в разі проносу, захворювань кишечника та ослабленої імунної системи. Хоча цього солдата вже давно немає серед живих, ми талановито розмножили E.coli в медичних лабораторіях, поставили їх на полиці в аптеках і побажали всього найкращого кишечникам інших людей. Дія всіх пробіотиків зараз, як і раніше, обмежується однією річчю: ми отримуємо окремі бактерії в лабораторії.

Як тільки людина припиняє приймати пробіотики щодня, вони, як правило, щезають із нашого кишечника. Кожен кишечник має свої особливості, існують міцні команди, які допомагають одна одній, а є такі, що атакують одна одну, і той, хто програє, мусить піти. Загалом нині пробіотики функціонують більше як курс лікування для кишечника. З їхньою допомогою мікрофлора продовжує свою роботу. У довгостроковій перспективі віднедавна можна застосовувати стратегію сумісності команд: заселяти більше бактерій, які можуть співпрацювати. Вони розподіляють обов’язки з прибирання відходів та виробляють їжу для колег. За цим принципом в аптеці чи супермаркетах уже розкладаються деякі продукти з сумішами молочних кислот. Це може насправді принести більше плодів. Ідея, що таким чином бактерії могли б колонізувати кишечник на постійній основі, – прекрасна, але все працює набагато гірше, ніж можна уявити.

Якщо ж використовувати цю стратегію, то результати вражають. Наприклад, у лікуванні інфекцій, викликаних Clostridium difficile. Clostridium difficile – бактерії, які добре переносять антибіотики і потім можуть зайняти всі вакантні місця в кишечнику. Уражені ними іноді страждають від кривавого слизистого проносу роками, хоча й не приймають більше антибіотиків. Це не тільки фізично неприємно, але й може сильно дратувати.

У таких надзвичайних ситуаціях лікарі повинні бути креативними. Деякі сміливі лікарі наразі просто трансплантують міцні бактеріальні команди з усіма можливими справжніми кишковими бактеріями здорових людей. Це, на щастя, відносно легко (у ветеринарній медицині таким чином успішно лікували велику кількість захворювань протягом десятиліть): потрібен лише здоровий кал із бактеріями. Це називається «пересадка калу». У випадку медичної пересадки калу ви отримуєте не просто чистий кал, а повністю очищений. Не має значення, ззаду чи спереду.

Можливість успіху у випадку важкого, раніше майже невиліковного проносу від Clostridium difficile склала 90 % у всіх дослідженнях. Існує лише декілька препаратів, які мають такий самий високий рівень успіху. Наразі процедура має використовуватись тільки в дійсно безнадійних випадках, незважаючи на хороші результати. В інших випадках зарано оцінювати, чи не буде потенційно шкідливих наслідків. Деякі компанії вже виробляють штучні трансплантати з написом «Без побічних ефектів». Якщо це спрацює, як очікується, процес пришвидшиться.

Пересадка хороших бактерій, які потім спокійно ростуть усередині, – це, ймовірно, найбільший потенціал пробіотиків. Пересадка навіть привела до зменшення випадків діабету. Наразі також тестується, чи можна запобігти цим цукровому діабету типу 1.

Який зв’язок між калом і діабетом? Насправді це не вигадка: пересаджуються не тільки хороші бактерії, але й мікробний орган, що регулює метаболізм та імунну систему. Ми досі не знаємо близько 60 % цих кишкових бактерій. Пошук можливих дієвих пробіотичних видів є складним, як і пошук медично активних трав. Тільки цього разу наша медицина в нас. Кожен день і кожен прийом їжі також впливає на великий мікробний орган – як позитивно, так і негативно.

Пребіотики

Пребіотики означають, що певні продукти сприяють розвиткові хороших бактерій. Пребіотики більш повсякденні, ніж пробіотики. У ході їх уживання існує лише одна вимога: десь у вашому кишечнику повинні бути хороші бактерії. Цього можна досягти, вживаючи пребіотичну їжу і таким чином даючи хорошим бактеріям більше влади, ніж поганим. Через те що бактерії менші за нас, вони бачать їжу з абсолютно іншої точки зору. Кожне зернятко – неймовірна подія, ціла комета з ласощами. Усе, що ми не можемо поглинути в тонкій кишці, ми називаємо клітковиною. Вона аж ніяк не зайва, принаймні для наших бактерій у товстій кишці. Вони люблять клітковину. Не всі види, але деякі з них. Деякі бактерії люблять неперетравлені волокна спаржі, іншим до смаку неперетравлені м’ясні волокна. Деякі лікарі не розуміють, чому вони рекомендують своїм пацієнтам їсти більше клітковини. Таким чином вони прописують корм для бактерій, які живуть у нас. Отже, якщо в кишкових бактерій є досить їжі, вони виробляють вітаміни й корисні жирні кислоти або знову починають тренувати імунну систему. У нашій товстій кишці також сидять збудники хвороб. Вони можуть продукувати з їжі певні речовини на кшталт індолу, фенолу й аміаку. Ці речовини можна знайти в шафі хімічних речовин із попереджувальним знаком.

Артишок, спаржа, цикорій, зелений банан, топінамбур, часник, цибуля, пастернак, чорний корінь, пшениця (ціле зерно), жито, овес, цибуля-порей.

З точки зору пребіотиків усе виглядає так: вони – клітковина, яку можуть з’їсти лише хороші бактерії. Якби так було й для людей, то їдальня стала б місцем одкровень! Звичайний цукор, наприклад, не є пребіотиком, адже його люблять і бактерії, що викликають карієс. Погані бактерії не можуть використовувати пребіотики (або використовують, але не продукують із них нічого поганого). Хороші бактерії в той же час стають сильнішими і займають дедалі більше території. Проте ми часто їмо замало клітковини, не кажучи вже про пребіотики. З 30 грамів клітковини, які ми повинні з’їдати щодня, більшість європейців споживає лише половину. Це так мало, що в кишечнику починається жорстка конкуренція, і неприємні бактерії можуть узяти гору.

Немає нічого складного в тому, щоб зробити щось для своїх хороших бактерій. Більшість із них уже має улюблену пребіотичну страву, яку ви можете з’їсти без проблем. Моя бабуся завжди мала картопляний салат у холодильнику, мій батько готував грандіозний салат із цикорію та мандаринів (порада: промийте цикорій під теплою водою, і він не гірчитиме та стане хрумкішим), а моя сестра любить спаржу або чорний корінь у вершковому соусі.

Це деякі плоди, які до вподоби біфідобактеріям та лактобацилам. Тепер ми знаємо, що вони люблять лілійні, складноцвіті рослини або ті, що мають стійкий крохмаль. Лілійні рослини – це не тільки цибуля-порей та спаржа, але й цибуля з часником. До складноцвітих належать цикорій, чорний корінь, топінамбур і артишоки.

Стійкий крохмаль утворюється, наприклад, у процесі приготування картоплі або рису та подальшого їх охолодження. Він кристалізується і стає складним для перетравлення. Зі «складного» картопляного салату або холодного рису для суші приходять волокна, які нелегко перетравити мікробам. Той, хто ще не має улюбленої пребіотичної страви, повинен спробувати щось зі списку. А ті, хто їсть ці страви регулярно, помітять цікаве: з’явиться потяг до них.

Ті, хто постійно вживає їжу з низьким умістом клітковини (макаронні вироби, білий хліб або піцу), не повинні раптово починати їсти клітковинну їжу. Це переповнить виснажену бактеріальну спільноту: вони позлітають з котушок та поїдять усе в ейфорії. Наслідок – випуск газів у нірвані. Тобто слід повільно збільшувати кількість клітковини й не зловживати великими обсягами. Їжа першочергова для нас, а жителі кишечника – на другому плані.

Випуск газів через мікробну нірвану – річ не з приємних: велика кількість газу неприємно роздуває наш кишечник. Проте сам по собі випуск газів – здорова звичка. Ми живі істоти, у нашому животі живе маленький світ, який добре працює і виробляє багато чого. Так само як Земля терпить вихлопні гази, ми повинні дружньо сприймати наших мікробів. Це може здатися смішним, але запах – не обов’язковий. Біфідобактерії або лактобактерії не поширюють неприємного запаху. Той, хто ніколи не випускає газів, змушує свої кишкові бактерії голодувати і є поганим бактеріальним хазяїном. Хто хоче приймати пребіотики, може купити їх безпосередньо в аптеці. З кореня цикорію отримують пребіотик інулін, з молока – галактоолігосахариди (ГОСи). Ці речовини були протестовані, вони живлять тільки певні біфідобактерії та лактобактерії.

Пребіотики не так добре вивчені, як пробіотики, але є кілька важливих моментів їх уживання. Пребіотики заохочують хороші бактерії таким чином, що в кишечнику виникає менше токсинів. Якщо хтось має проблеми з печінкою, то не може більше знешкоджувати забруднювальні речовини шкідливих бактерій, а отже, починає почуватися гірше. Бактеріальні токсини мають різні ефекти, починаючи від утоми та тремору до коми. У лікарні в таких випадках пацієнти отримують висококонцентровані пребіотики. Як правило, такі проблеми знову повертаються.

Але бактеріальні токсини відіграють роль і для звичайної людини, у якої все гаразд із печінкою. Вони утворюються, наприклад, коли невелика кількість клітковини була вичерпана на початку товстої кишки і бактерії, що сидять у її кінці, накидаються на неперетравлені білки. Бактерії і м’ясо іноді складають не дуже гарну комбінацію, ми знаємо це зі скандалів через торгівлю зіпсованим м’ясом. Завелика кількість отрути з м’яса ушкоджує пряму кишку, а в гірших випадках може викликати рак. Рак кишечника зазвичай починається з кінця кишечника. Тому пребіотики тестувалися переважно для профілактики раку кишечника. Початкові дослідження є дуже перспективними. Такі пребіотики, як ГОСи, захоплюють, тому що їх також виробляє наше власне тіло. У грудному молоці міститься 90 % ГОСів і 10 % клітковини, що не перетравлюється. У корів ГОСи становлять лише 10 % волокон. Вам не здається, що ці речовини важливі для немовлят? Якщо діти, котрих не годують грудьми, отримують молочний порошок із невеликою кількістю ГОСів, їхні кишкові бактерії стають схожими на бактерії нормальних грудних дітей. Деякі дослідження показують, що в таких дітей рідше розвиваються алергії та нейродерміти (у порівнянні з дітьми, які вживають звичайний молочний порошок). З 2005 року ГОС дозволено додавати до молочного порошку, але це не обов’язково. Зацікавленість у ГОСах відтоді зросла, і наразі в лабораторіях відкрито ще один ефект: ГОСи безпосередньо стикуються з клітинами кишечника, особливо в тих місцях, де в іншому випадку з’явилися б патогени. Тому вони функціонують як маленькі щити. Погані бактерії не можуть міцно вчепитись і в кращому випадку ковзають над ними. Після цих відкриттів почалися перші випробування для профілактики діареї в мандрівках за допомогою ГОСів.

Інулін досліджують іще довше за ГОСи. Він іноді використовується у виробництві харчових продуктів як цукор або замінник жиру, тому що він солодкий і драглистий. Пребіотики – це здебільшого деякі цукри, які пов’язані ланцюгами. Коли ми говоримо про цукор, часто маємо на увазі молекулу з цукрових буряків, однак існує понад сто різних типів цукру. Якби ми вирішили запустити конвеєрне виготовлення цукру з цикорію, солодощі не викликали б карієсу. «Солодкий» не означає нездоровий, ми просто їмо лише один нездоровий варіант.

Часто не так уже й корисно, коли якась продукція позиціонується «без цукру» або «з меншим умістом жиру». Такі підсолоджувачі, як аспартам, – канцерогенні, а інші, які додають у типові продукти-«лайт», використовуються в кормі для свиней, щоб тварини товстішали. Тож скептицизм повністю виправданий. Однак продукт, що містить інулін як цукор і замінник жиру, може бути здоровішим, ніж продукт із повним зарядом тваринного жиру та цукрових добавок. Словом, у випадку з продуктами із маркою «Light» слід уважно дивитися на етикетку, тому що за деякі з них ми можемо заплатити з чистою совістю, і наші кишкові бактерії поласують ними.

Інулін не зв’язується з нашими клітинами, як ГОС. Згідно з одним серйозним дослідженням, він не захищає від проносу під час мандрів, однак піддослідні помітили деяке поліпшення самопочуття. У контрольній групі, яка отримувала тільки плацебо, такого ефекту не спостерігалось. Інулін може вироблятись різної довжини, і це чудова новина для корисних бактерій. Короткі ланцюжки інуліну з’їдають бактерії на початку товстої кишки, довгі мають велику ймовірність дійти до кінця. Ці так звані фруктани інулінового типу з різними довжинами ланцюга також мають хороші результати, де більше простору означає кращий результат. Це можна побачити на прикладі вживання кальцію: у цьому випадку потрібні бактерії, які пронесуть його крізь стінки кишечника. Фруктани можуть поліпшити всотування кальцію до 20 % у дівчат. Це добре для кісток і в старості може захистити від остеопорозу (слабких кісток).

Кальцій є чудовим прикладом, бо він добре показує, як далеко ви можете зайти з пребіотиками: по-перше, слід ужити достатню кількість кальцію, щоб отримати якийсь ефект, а по-друге, пребіотики не матимуть позитивного ефекту, якщо інші органи проблемні. Під час менопаузи в багатьох жінок спостерігається слабкість кісток. У яєчників починається велика криза середнього віку. Вони повинні припинити виробництво гормонів і повільно навчитись отримувати задоволення від пенсії. Кісткам не вистачає гормонів! А коли доходить до остеопорозу, вже не допоможе жоден пребіотик. Але не слід усе недооцінювати. Навряд чи щось впливає на кишкові бактерії так сильно, як наше харчування. Пребіотики є найпотужнішими інструментами для стимулювання корисних бактерій, які вже існують у нашому кишечнику й залишаться там. Особливо важливими є інтуїтивні пребіотичні звички на кшталт пристрасті моєї бабусі до картопляного салату. Її друга улюблена страва – цибуля-порей. Якщо раніше вдома хтось хворів, вона, усміхаючись, приносила суп і грала кілька пісень на фортепіано. Їх роль для мікробів ще не відома, але все може бути.

Ми пам’ятаємо: хороші бактерії допомагають нам. Ми повинні їх годувати, щоб вони могли повністю заселити товсту кишку. І не обходитися макаронами або білим хлібом, який виробляють із білої борошняної бовтанки, а знаходити клітковину зі справжніх рослинних волокон або плодової м’якоті. Вони можуть також бути солодкими і смачними, як-от свіжа спаржа, рис у суші або в чистому вигляді. Це для наших бактерій, і вони віддячать нам хорошою роботою.

Під мікроскопом ми бачимо бактерії як яскраві плями на темному тлі. Але разом вони складають щось більше: у кожного з нас усередині живе цілий народ. Більшість із них слухняно сидить у слизовій оболонці і тренує імунні клітини, бальзамує наші кишкові ворсинки, їсть те, що нам не потрібне, або продукує вітаміни для нас. Інші сидять біля клітин кишечника, колють його або виробляють токсини. Якщо хороші і погані бактерії живуть у правильному співвідношенні, погані можуть нас зміцнити, а хороші – живити й підтримувати наше здоров’я.

Подяки

Ця книжка не існувала б без моєї сестри Джилл. Без твого вільного, раціонального й допитливого розуму я б застрягла у світі, де слухняність і одноманітність були простішими за мужність і волю до результативних помилок. Хоча ти сама повинна була багато чого робити, ти завжди була поруч, щоб перечитати мої тексти зі мною та підкинути нові ідеї. Ти навчила мене, як працювати творчо. Якщо мені погано, то я згадую, що ми створені з однієї тканини, але кожна з нас використовує це по-різному. Я дякую Амброзіусу, який допомагав мені в роботі. Я дякую своїй родині та хрещеному за те, що вони оточують мене, як ліс – дерево, і підтримують у тяжкі часи. Я дякую Джі-Вону за те, що він так часто годував мене під час роботи над цією книгою – їжею і своїм казковим мистецтвом. Анн-Клер і Анно, дякую вам за допомогу в найскладніших питаннях!

Я дякую Мікаелі та Беттіні за те, що завдяки їм цей книжний проект зрушив з місця. Без моїх досліджень я не володіла б необхідними знаннями, тому я дякую всім хорошим викладачам і німецькому уряду, який платив моєму університетові. Усім людям, які вклали свою роботу в цю книжку, – прес-аташе, представникам видавництв, виробникам, перекладачам, маркетологам, коректорам, книготорговцям, листоношам та читачам: велика подяка!

Література

1

Bandani, A. R.:»Effect of Plant a-Amylase Inhibitors on Sunn Pest, Eurygaster Integriceps Puton (Hemiptera: Scutelleridae), AlphaAmylase Activity«. In: Commun Agric Appl Biol Sci. 2005; 70 (4): S. 869–873.

Baugh, R. F. et al.:»Clinical Practice Guideline: Tonsillectomy in Children«. In: Otolaryngol Head Neck Surg. 2011 January; 144 (Suppl. 1): S. 1-30. Bengmark, S.:»Integrative Medicine and Human Health – The Role of Pre-, Proand Synbiotics«. In: Clin Transl Med. 2012 May 28; 1 (1): S. 6.

Bernardo, D. et al.:»Is Gliadin Really Safe for Non-Coeliac Individuals? Production of Interleukin 15 in Biopsy Culture from Non-Coeliac Individuals Challenged with Gliadin Peptides«. In: Gut. 2007 June; 56 (6): S. 889 f.

Bodinier, M. et al.:»Intestinal Translocation Capabilities of Wheat Allergens Using the Caco-2 Cell Line«. In: J Agric Food Chem. 2007 May 30; 55 (11): S. 4576–4583.

Bollinger, R. et al.:»Biofilms in the Large Bowel Suggest an Apparent Function of the Human Vermiform Appendix«. In: J Theor Biol. 2007 December 21; 249 (4): S. 826–831.

Catassi, C. et al.:»Non-Celiac Gluten Sensitivity: The New Frontier of Gluten Related Disorders«. In: Nutrients. 2013 September 26; 5 (10): S. 3839–3853.

Kim, B. H.; Gadd, G. M.: Bacterial Physiology and Metabolism. Cambridge: Cambridge University Press, 2008.

Klauser, A. G. et al.:»Behavioral Modification of Colonic Function. Can Constipation Be Learned?«. In: Dig Dis Sci. 1990 October; 35 (10): S. 1271–1275.

Lammers, K. M. et al.:»Gliadin Induces an Increase in Intestinal Permeability and Zonulin Release by Binding to the Chemokine Receptor CXCR3«. In: Gastroenterology. 2008 July; 135 (1): S. 194–204.

Ledochowski, M. et al.:»Fructoseand Sorbitol-Reduced Diet Improves Mood and Gastrointestinal Disturbances in Fructose Malabsorbers«. In: Scand J Gastroenterol. 2000 October; 35 (10): S. 1048–1052.

Lewis, S. J.; Heaton, K. W.:»Stool Form Scale as a Useful Guide to Intestinal Transit Time«. In: Scand J Gastroenterol. 1997 September; 32 (9): S. 920–924.

Martín-Peláez, S. et al.:»Health Effects of Olive Oil Polyphenols: Recent Advances and Possibilities for the Use of Health Claims«. In: Mol. Nutr. Food Res. 2013; 57 (5): S. 760–771.

Paul, S.: Paläopower – Das Wissen der Evolution nutzen für Ernährung, Gesundheit und Genuss. München: C. H. Beck-Verlag, 2013 (2. Auflage).

Sikirov, D.:»Etiology and Pathogenesis of Diverticulosis Coli: A New Approach«. In: Med Hypotheses. 1988 May; 26 (1): S. 17–20.

Sikirov, D.:»Comparison of Straining During Defecation in Three Positions: Results and Implications for Human Health«. In: Dig Dis Sci. 2003 July; 48 (7): S. 1201–1205.

Thorleifsdottir, R. H. et al.:»Improvement of Psoriasis after Tonsillectomy Is Associated with a Decrease in the Frequency of Circulating T Cells That Recognize Streptococcal Determinants and Homologous Skin Determinants«. In: J Immunol. 2012; 188 (10): S. 5160–5165. Varea, V. et al.:»Malabsorption of Carbohydrates and Depression in Children and Adolescents«. In: J Pediatr Gastroenterol Nutr. 2005 May; 40 (5): S. 561–565.

Wisner, A. et al.:»Human Opiorphin, a Natural Antinociceptive Modulator of Opioid-Dependent Pathways«. In: Proc Natl Acad Sci USA. 2006 November 21; 103 (47): S. 17 979-17 984.

2

Agiulera, M. et al.:»Stress and Antibiotics Alter Luminal and Walladhered Microbiota and Enhance the Local Expression of Visceral Sensory-Related Systems in Mice«. In: Neurogastroenterol Motil. 2013 August; 25 (8): S. e515-e529.

Bercik, P. et al.:»The Intestinal Microbiota Affect Central Levels of Brain-Derived Neurotropic Factor and Behavior in Mice«. In: Gastroenterology. 2011 August; 141 (2): S. 599–609.

Bravo, J. A. et al.:»Ingestion of Lactobacillus Strain Regulates Emotional Behavior and Central GABA Receptor Expression in a Mouse via the Vagus Nerve«. In: Proc Natl Acad Sci USA. 2011 September 20; 108 (38): S. 16 050-16 055.

Bubenzer, R. H.; Kaden, M.: www.sodbrennen-welt.de (перевірено в жовтні 2013 р.).

Castrén, E.:»Neuronal Network Plasticity and Recovery from Depression«. In: JAMA Psychiatry. 2013; 70 (9): S. 983–989.

Craig, A. D.:»How Do You Feel – Now? The Anterior Insula and Human Awareness«. In: Nat Rev Neurosci. 2009 January; 10 (1): S. 59–70.

Enck, P. et al.:»Therapy Options in Irritable Bowel Syndrome«. In: Eur J Gastroenterol Hepatol. 2010 December; 22 (12): S. 1402–1411. Furness, J. B. et al.:»The Intestine as a Sensory Organ: Neural, Endocrine, and Immune Responses«. In: Am J Physiol Gastrointest Liver Physiol. 1999; 277 (5): S. G922-G928.

Huerta-Franco, M. R. et al.:»Effect of Psychological Stress on Gastric Motility Assessed by Electrical Bio-Impedance«. In: World J Gastroenterol. 2012 September 28; 18 (36): S. 5027–5033.

Kell, C. A. et al.:»The Sensory Cortical Representation of the Human Penis: Revisiting Somatotopy in the Male Homunculus«. In: J Neurosci. 2005 June 22; 25 (25): S. 5984–5987.

Keller, J. et al.:»S3-Leitlinie der Deutschen Gesellschaft für Verdauungsund Stoffwechselkrankheiten (DGVS) und der Deutschen Gesellschaft für Neurogastroenterologie und Motilität (DGNM) zu Definition, Pathophysiologie, Diagnostik und Therapie intestinaler Motilitätsstörungen«. In: Z Gastroenterol. 2011; 49: S. 374–390. Keywood, C. et al.:»A Proof of Concept Study Evaluating the Effect of ADX10059, a Metabotropic Glutamate Receptor-5 Negative Allosteric Modulator, on Acid Exposure and Symptoms in GastroOesophageal Reflux Disease«. In: Gut. 2009 September; 58 (9): S. 1192–1199.

Krammer, H. et al.:»Tabuthema Obstipation: Welche Rolle spielen Lebensgewohnheiten, Ernährung, Präund Probiotika sowie Laxanzien?«. In: Aktuelle Ernährungsmedizin. 2009; 34 (1): S. 38–46. Layer, P. et al.:»S3-Leitlinie Reizdarmsyndrom: Defi tion, Pathophysiologie, Diagnostik und Therapie. Gemeinsame Leitlinie der Deutschen Gesellschaft für Verdauungsund Stoffwechselkrankheiten (DGVS) und der Deutschen Gesellschaft für Neurogastroenterologie und Motilität (DGNM)«. In: Z Gastroenterol. 2011; 49: S. 237–293.

Ma, X. et al.:»Lactobacillus Reuteri Ingestion Prevents Hyperexcitability of Colonic DRG Neurons Induced by Noxious Stimuli«. In: Am J Physiol Gastrointest Liver Physiol. 2009 April; 296 (4): S. G868-G875.

Mayer, E. A.:»Gut Feelings: The Emerging Biology of Gut-Brain Communication«. In: Nat Rev Neurosci. 2011 July 13; 12 (8): S. 453–466. Mayer, E. A. et al.:»Brain Imaging Approaches to the Study of Functional GI Disorders: A Rome Working Team Report«. In: Neurogastroenterol Motil. 2009 June; 21 (6): S. 579–596.

Moser, G. (Hrsg.): Psychosomatik in der Gastroenterologie und Hepatologie. Wien; New York: Springer, 2007.

Naliboff, B. D. et al.:»Evidence for Two Distinct Perceptual Alterations in Irritable Bowel Syndrome«. In: Gut. 1997 October; 41 (4): S. 505–512.

Palatty, P. L. et al.:»Ginger in the Prevention of Nausea and Vomiting: A Review«. In: Crit Rev Food Sci Nutr. 2013; 53 (7): S. 659–669. Reveiller, M. et al.:»Bile Exposure Inhibits Expression of Squamous Differentiation Genes in Human Esophageal Epithelial Cells«. In: Ann Surg. 2012 June; 255 (6): S. 1113–1120.

Revenstorf, D.: Expertise zur wissenschaftlichen Evidenz der Hypnotherapie. Tübingen, 2003; http://www.meg-tuebingen.de/downloads/ Expertise.pdf (перевірено в жовтні 2013 р.).

Simons, C. C. et al.:»Bowel Movement and Constipation Frequencies and the Risk of Colorectal Cancer Among Men in the Netherlands Cohort Study on Diet and Cancer«. In: Am J Epidemiol. 2010 December 15; 172 (12): S. 1404–1414.

Streitberger, K. et al.:»Acupuncture Compared to Placebo-Acupuncture for Postoperative Nausea and Vomiting Prophylaxis: A Randomised Placebo-Controlled Patient and Observer Blind Trial«. In: Anaesthesia. 2004 Februar; 59 (2): S. 142–149.

Tillisch, K. et al.:»Consumption of Fermented Milk Product with Probiotic Modulates Brain Activity«. In: Gastroenterology. 2013 June; 144 (7): S. 1394–1401.

3

Aggarwal, J. et al.:»Probiotics and their Effects on Metabolic Diseases: An Update«. In: J Clin Diagn Res. 2013 January; 7 (1): S. 173–177. Arnold, I. C. et al.:»Helicobacter Pylori Infection Prevents Allergic Asthma in Mouse Models through the Induction of Regulatory T Cells«. In: J Clin Invest. 2011 August; 121 (8): S. 3088–3093.

Arumugam, M. et al.:»Enterotypes of the Human Gut Microbiome«. In: Nature. 2011 May 12; 474 (7353); 1: S. 174–180. Bäckhed, F.:»Addressing the Gut Microbiome and Implications for Obesity«. In: International Dairy Journal. 2010; 20 (4): S. 259–261. Balakrishnan, M.; Floch, M. H.:»Prebiotics, Probiotics and Digestive Health«. In: Curr Opin Clin Nutr Metab Care. 2012 November; 15 (6): S. 580–585.

Barros, F. C.:»Cesarean Section and Risk of Obesity in Childhood, Adolescence, and Early Adulthood: Evidence from 3 Brazilian Birth Cohorts«. In: Am J Clin Nutr. 2012; 95 (2): S. 465-70.

Bartolomeo, F. Di.:»Prebiotics to Fight Diseases: Reality or Fiction?«. In: Phytother Res. 2013 October; 27 (10): S. 1457–1473.

Bischoff, S. C.; Köchling, K.:»Pround Präbiotika«. In: Zeitschrift für Stoffwechselforschung, klinische Ernährung und Diätik. 2012; 37: S. 287–304.

Borody, T. J. et al.:»Fecal Microbiota Transplantation: Indications, Methods, Evidence, and Future Directions«. In: Curr Gastroenterol Rep. 2013; 15 (8): S. 337.

Bräunig, J.: Verbrauchertipps zu Lebensmittelhygiene, Reinigung und Desinfektion. Berlin: Bundesinstitut für Risikobewertung, 2005. Brede, C.: Das Instrument der Sauberkeit. Die Entwicklung der Massenproduktion von Feinseifen in Deutschland 1850 bis 2000. Münster et al.: Waxmann, 2005.

Bundesregierung:»Antwort der Bundesregierung auf die Kleine Anfrage der Abgeordneten Friedrich Ostendorff, Bärbel Höhn, Nicole Maisch, weiterer Abgeordneter und der Fraktion BÜ NIS 90/ DIE GRÜNEN – Drucksache 17/10017. Daten zur Antibiotikavergabe in Nutztierhaltungen und zum Eintrag von Antibiotika und multiresistenten Keimen in die Umwelt. Drucksache 17/10313, 17. Juli 2012, http://dip21.bundestag.de/dip21/btd/17/103/1710313.pdf (перевірено в жовтні 2013 р.).

Caporaso, J. G. et al.:»Moving Pictures of the Human Microbiome«. In: Genome Biol. 2011; 12 (5): S. R50.

Carvalho, B. M.; Saad, M. J.:»Influence of Gut Microbiota on Subclinical Inflammation and Insulin Resistance«. In: Mediators Inflamm. 2013; 2013: 986734.

Charalampopoulos, D.; Rastall, R. A.:»Prebiotics in Foods«. In: Current Opinion in Biotechnology. 2012, 23 (2): S. 187–191.

Chen, Y. et al.:»Association Between Helicobacter Pylori and Mortality in the NHANES III Study«. In: Gut. 2013 September; 62 (9): S. 1262–1269.

Devaraj, S. et al.:»The Human Gut Microbiome and Body Metabolism: Implications for Obesity and Diabetes«. In: Clin Chem. 2013 April; 59 (4): S. 617–628.

Dominguez-Bello, M. G. et al.:»Development of the Human Gastrointestinal Microbiota and Insights from High-throughput Sequencing«. In: Gastroenterology. 2011 May; 140 (6): S. 1713–1719.

Douglas, L. C.; Sanders, M. E.:»Probiotics and Prebiotics in Dietetics Practice«. In: J Am Diet Assoc. 2008 March; 108 (3): S. 510–521.

Eppinger, M. et al.:»Who Ate Whom? Adaptive Helicobacter Genomic Changes That Accompanied a Host Jump from Early Humans to Large Felines«. In: PLoS Genet. 2006 July; 2 (7): S. e120.

Fahey, J. W. et al.:»Urease from Helicobacter Pylori Is Inactivated by Sulforaphane and Other Isothiocyanates«. In: Biochem Biophys Res Commun. 2013 May 24; 435 (1): S. 1–7.

Flegr, J.:»Influence of Latent Toxoplasma Infection on Human Personality, Physiology and Morphology: Pros and Cons of the Toxoplasma-Human Model in Studying the Manipulation Hypothesis«. In: J Exp Biol. 2013 January 1; 216 (Pt. 1): S. 127–133.

Flegr, J. et al.:»Increased Incidence of Traffic Accidents in ToxoplasmaInfected Military Drivers and Protective Effect RhD Molecule Revealed by a Large-Scale Prospective Cohort Study«. In: BMC Infect Dis. 2009 May 26; 9: S. 72.

Flint, H. J.:»Obesity and the Gut Microbiota«. In. J Clin Gastroenterol. 2011 November; 45 (Suppl.): S. 128–132.

Fouhy, F. et al.:»High-Throughput Sequencing Reveals the Incomplete, Short-Term Recovery of Infant Gut Microbiota following Parenteral Antibiotic Treatment with Ampicillin and Gentamicin«. In: Antimicrob Agents Chemother. 2012 November; 56 (11): S. 5811–5820. Fuhrer, A. et al.:»Milk Sialyllactose Influences Colitis in Mice Through Selective Intestinal Bacterial Colonization«. In: J Exp Med. 2010 December 20; 207 (13): S. 2843–2854.

Gale, E. A. M.:»A Missing Link in the Hygiene Hypothesis?«. In: Diabetologia. 2002; 45 (4): S. 588–594.

Ganal, S. C. et al.:»Priming of Natural Killer Cells by Non-mucosal Mononuclear Phagocytes Requires Instructive Signals from the Commensal Microbiota«. In: Immunity. 2012 July 27; 37 (1): S: 171–186. Gibney, M. J., Burstyn, P. G.:»Milk, Serum Cholesterol, and the Maasai – A Hypothesis«. In: Atherosclerosis. 1980; 35 (3): S. 339–343. Gleeson, M. et al.:»Daily Probiotic’s (Lactobacillus Sasei Shirota) Reduction of Infection Incidence in Athletes«. In: Int J Sport Nutr Exerc Metab. 2011 February; 21 (1): S. 55–64.

Goldin, B. R.; Gorbach, S. L.:»Clinical Indications for Probiotics: An Overview«. In: Clinical Infectious Diseases. 2008; 46 (Suppl. 2): S. S96-S100.

Gorkiewicz, G.:»Contribution of the Physiological Gut Microflora to Health and Disease«. In: J Gastroenterol Hepatol Erkr. 2009; 7 (1): S. 15–18.

Grewe, K.: Prävalenz von Salmonella ssp. in der primären Geflügelproduktion und Broilerschlachtung – Salmonelleneintrag bei Schlachtgeflügel während des Schlachtprozesses. Hannover: Tierärztliche Hochschule Hannover, 2011.

Guseo, A.:»The Parkinson Puzzle«. In: Orv Hetil. 2012 December 30; 153 (52): S. 2060–2069.

Herbarth, O. et al.:»Helicobacter Pylori Colonisation and Eczema«. In: Journal of Epidemiology and Community Health. 2007; 61 (7): S. 638–640.

Hullar, M. A.; Lampe, J. W.:»The Gut Microbiome and Obesity«. In: Nestle Nutr Inst Workshop Ser. 2012; 73: S. 67–79.

Jernberg, C. et al.:»Long-Term Impacts of Antibiotic Exposure on the Human Intestinal Microbiota«. In: Microbiology. 2010 November; 156 (Pt. 11): S. 3216–3223.

Jin, C.; Flavell, R. A.:»Innate Sensors of Pathogen and Stress: Linking Inflammation to Obesity«. In: J Allergy Clin Immunol. 2013 August; 132 (2): S. 287-94.

Jirillo, E. et al.:»Healthy Effects Exerted by Prebiotics, Probiotics, and Symbiotics with Special Reference to Their Impact on the Immune System«. In: Int J Vitam Nutr Res. 2012 June; 82 (3): S. 200–208.

Jones, M. L. et al.:»Cholesterol-Lowering Efficacy of a Microencapsulated Bile Salt Hydrolase-Active Lactobacillus Reuteri NCIMB 30242 Yoghurt Formulation in Hypercholesterolaemic Adults«. In: British Journal of Nutrition. 2012; 107 (10): S. 1505–1513.

Jumpertz, R. et al.:»Energy-Balance Studies Reveal Associations Between Gut Microbes, Caloric Load, and Nutrient Absorption in Humans«. In: Am J Clin Nutr. 2011; 94 (1): S. 58–65.

Katz, S. E.: The Art of Fermentation: An In-Depth Exploration of Essential Concepts and Processes from Around the World. Chelsea: Chelsea Green Publishing, 2012.

Katz, S. E.: Wild Fermentation: The Flavor, Nutrition, and Craft of Live-Culture Foods Reclaiming Domesticity from a Consumer Culture. Chelsea: Chelsea Green Publishing, 2011.

Kountouras, J. et al.:»Helicobacter Pylori Infection and Parkinson’s Disease: Apoptosis as an Underlying Common Contributor«. In: Eur J Neurol. 2012 June; 19 (6): S. e56.

Krznarica, Željko et al.:»Gut Microbiota and Obesity«. In: Dig Dis. 2012; 30: S. 196–200.

Kumar, M. et al.:»Cholesterol-Lowering Probiotics as Potential Biotherapeutics for Metabolic Diseases«. In: Exp Diabetes Res. 2012; 2012: 902917.

Macfarlane, G. T. et al.:»Bacterial Metabolism and Health-Related Effects of Galactooligosaccharides and Other Prebiotics«. In: J Appl Microbiol. 2008 February; 104 (2): S. 305–344.

Mann, G. V. et al.:»Atherosclerosis in the Masai«. In: American Journal of Epidemiology. 1972; 95 (1): S. 26–37.

Marshall, B. J.:»Unidentified Curved Bacillus on Gastric Epithelium in Active Chronic Gastritis«. In: Lancet. 1983 June 4; 1 (8336): S. 1273 ff. Martinson, V. G. et al.:»A Simple and Distinctive Microbiota Associated with Honey Bees and Bumble Bees«. In: Mol Ecol. 2011 February; 20 (3): S. 619–628.

Matamoros, S. et al.:»Development of Intestinal Microbiota in Infants and its Impact on Health«. In: Trends Microbiol. 2013 April; 21 (4): S. 167–173.

Moodley, Y. et al.:»The Peopling of the Pacific from a Bacterial Perspective«. In: Science. 2009 January 23; 323 (5913): S. 527–530.

Mori, K. et al.:»Does the Gut Microbiota Trigger Hashimoto’s Thyroiditis?«. In: Discov Med. 2012 November; 14 (78): S. 321–326.

Musso, G. et al.:»Gut Microbiota as a Regulator of Energy Homeostasis and Ectopic Fat Deposition: Mechanisms and Implications for Metabolic Disorders«. In: Current Opinion in Lipidology. 2010; 21 (1): S. 76–83. Nagpal, R. et al.:»Probiotics, their Health Benefits and Applications for Developing Healthier Foods: A Review«. In: FEMS Microbiol Lett. 2012 September; 334 (1): S. 1-15.

Nakamura, Y. K.; Omaye, S. T.:»Metabolic Diseases and Proand Prebiotics: Mechanistic Insights«. In: Nutr Metab (Lond). 2012 June 19; 9 (1): S. 60.

Nicola, J. P. et al.:»Functional Toll-like Receptor 4 Conferring Lipopolysaccharide Responsiveness is Expressed in Thyroid Cells«. In: Endocrinology. 2009 January; 150 (1): S. 500–508.

Nielsen, H. H. et al.:»Treatment for Helicobacter Pylori Infection and Risk of Parkinson’s Disease in Denmark«. In: Eur J Neurol. 2012 June; 19 (6): S. 864–869.

Norris, V. et al.:»Bacteria Control Host Appetites«. In: J Bacteriol. 2013 February; 195 (3): S. 411–416.

Okusaga, O.; Postolache, T. T.:»Toxoplasma Gondii, the Immune System, and Suicidal Behavior«. In: Dwivedi, Y. (Hrsg.): The Neurobiological Basis of Suicide. Boca Raton, Florida: CRC Press, 2012: S. 159–194.

Ottman, N. et al.:»The Function of our Microbiota: Who Is Out There and What Do They Do?«. In: Front Cell Infect Microbiol. 2012 August 9; 2: S. 104.

Pavlolvíc, N. et al.:»Probiotics-Interactions with Bile Acids and Impact on Cholesterol Metabolism«. In: Appl Biochem Biotechnol. 2012; 168: S. 1880–1895.

Petrof, E. O. et al.:»Stool Substitute Transplant Therapy for the Eradication of Clostridium Diffi le Infection: ›RePOOPulating‹ the Gut«. In: Microbiome. 2013 January 9; 1 (1): S. 3.

Reading, N. C.; Kasper, D. L.:»The Starting Lineup: Key Microbial Players in Intestinal Immunity and Homeostasis«. In: Front Microbiol. 2011 July 7; 2: S. 148.

Roberfroid, M. et al.:»Prebiotic Effects: Metabolic and Health Benefits«. In: Br J Nutr. 2010 August; 104 (Suppl. 2): S. S1-S63.

Sanders, M. E. et al.:»An Update on the Use and Investigation of Probiotics in Health and Disease«. In: Gut. 2013; 62 (5): S. 787–796. Sanza, Y. et al.:»Understanding the Role of Gut Microbes and Probiotics in Obesity: How Far Are We?«. In: Pharmacol Res. 2013 March; 69 (1): S. 144–155.

Schmidt, C.:»The Startup Bugs«. In: Nat Biotechnol. 2013 April; 31 (4): S. 279–281.

Scholz-Ahrens, K. E. et al.:»Prebiotics, Probiotics, and Synbiotics Affect Mineral Absorption, Bone Mineral Content, and Bone Structure«. In: J Nutr. 2007 March; 137 (3 Suppl. 2): S. 838S-846S. Schwarz, S. et al.:»Horizontal versus Familial Transmission of Helicobacter Pylori«. In: PLoS Pathog. 2008 October; 4 (10): S. e1000180. Shen, J. et al.:»The Gut Microbiota, Obesity and Insulin Resistance«. In: Mol Aspects Med. 2013 February; 34 (1): S. 39–58.

Starkenmann, C. et al.:»Olfactory Perception of Cysteine-S-Conjugates from Fruits and Vegetables«. In: J Agric Food Chem. 2008 October 22; 56 (20): S. 9575–9580.

Stowell, S. R. et al.:»Innate Immune Lectins Kill Bacteria Expressing Blood Group Antigen«. In: Nat Med. 2010 March; 16 (3): S. 295–301. Tängdén, T. et al.:»Foreign Travel Is a Major Risk Factor for Colonization with Escherichia Coli Producing CTX-M-Type Extended-Spectrum β-Lactamases: A Prospective Study with Swedish Volunteers«. In: Antimicrob Agents Chemother. 2010 September; 54 (9): S. 3564–3568. Teixeira, T. F. et al.:»Potential Mechanisms for the Emerging Link Between Obesity and Increased Intestinal Permeability«. In: Nutr Res. 2012 September; 32 (9): S. 637–647.

Torrey, E. F. et al.:»Antibodies to Toxoplasma Gondii in Patients With Schizophrenia: A Meta-Analysis«. In: Schizophr Bull. 2007 May; 33 (3): S. 729–736.

Tremaroli, V.; Bäckhed, F.:»Functional Interactions Between the Gut Microbiota and Host Metabolism. In: Nature. 2012 September 13; 489 (7415): S. 242–249.

Turnbaugh, P. J.; Gordon, J. I.:»The Core Gut Microbiome, Energy Balance and Obesity«. In: J Physiol. 2009; 587 (17): S. 4153–4158. de Vrese, M.; Schrezenmeir, J.:»Probiotics, Prebiotics, and Synbiotics«. In: Adv Biochem Engin/Biotechnol. 2008; 111: S. 1-66.

de Vriese, J.:»Medical Research. The Promise of Poop«. In: Science. 2013 August 30; 341 (6149): S. 954–957.

Vyas, U.; Ranganathan, N.:»Probiotics, Prebiotics, and Synbiotics: Gut and Beyond«. In: Gastroenterol Res Pract. 2012; 2012: 872716.

Webster, J. P. et al.:»Effect of Toxoplasma Gondii upon Neophobic Behaviour in Wild Brown Rats, Rattus norvegicus«. In: Parasitology. 1994 July; 109 (Pt. 1): S. 37–43.

Wichmann-Schauer, H.: Verbrauchertipps: Schutz vor Lebensmittelinfektionen im Privathaushalt. Berlin: Bundesinstitut für Risikobewertung, 2007.

Wu, G. D. et al.:»Linking Long-Term Dietary Patterns with Gut Microbial Enterotypes«. In: Science. 2011 October 7; 334 (6052): S. 105–108.

Yatsunenko, T. et al.:»Human Gut Microbiome Viewed Across Age and Geography«. In: Nature. 2012 May 9; 486 (7402): S. 222–227. Zipris, D.:»The Interplay Between the Gut Microbiota and the Immune System in the Mechanism of Type 1 Diabetes«. In: Curr Opin Endocrinol Diabetes Obes. 2013 August; 20 (4): S. 265–270.

Про авторів

Джулія Ендерс здійснює дослідження для докторської дисертації в Інституті мікробіології та лікарняної гігієни у Франкфурті-на-Майні. Вона дворазова стипендіатка Фонду Вільгельма й Ельзи Гереус. У 2012 році посіла перше місце в конкурсі Science Slam у Фрайбурзі, Берліні та Карлсруе зі своєю презентацією «Чарівний кишечник», яка стала хітом на YouTube. Джулія Ендерс живе в Мангеймі та Франкфурті.

Джилл Ендерс – дипломована дизайнерка в галузі наукових коммунікацій. Вона працює в Берліні, Кельні, Філадельфії та Карлсруе. За свої роботи в 2013 році отримала грант від Фонду Генріха Герца.

Авторка посилається на відомий мультфільм «Астерикс та Обелікс», один з героїв якого в дитинстві впав у магічне зілля, яке зробило його надзвичайно сильним. (
Тут авторка говорить про скандал, що мав місце в Німеччині в 60-х роках XX століття, коли через побічні ефекти від контергану діти народжувалися без рук.