Disclaimer

До порівняно нових імен в сучасній німецькій літературі належить й ім’я талановитого журналіста, майстра чудових гумористичних репортажів, письменника Дітера Нолля..

Радянським читачам відомі його книги «Старе й нове», «Мадам Перлон», «Сонце над водами». Роман «Пригоди Вернера Гольта», написаний у 1960 році, був удостоєний премії імені Генріха Манна. Цікаво і захоплююче розповідає письменник про німецьку молодь, одурманену чадом фашизму, про її боротьбу, тривоги, сумніви, кохання, про пошуки нових шляхів у житті…

Роман «Пригоди Вернера Гольта» є великим творчим успіхом молодого письменника. Як і більшість героїв його роману, він народився в 1927 році, брав участь у другій світовій війні, пережив усі її страхіття…

«Блакитний роман» нагадує візіонерську сповідь наркомана, а іноді автор постає відсторонено, наче випадковий свідок глобальної катастрофи. До речі, у двадцятих точилися запальні літературні дискусії, чим вважати «Блакитний роман» — прозою чи поезією. Сучасники називали Михайличенка «чорним Вітменом», «параноїдальним маніяком» і «божевільним автором Заповіту Смерти». Володимир Гадзинський, дослідник його творчости, писав: «Він лишився стояти велично, як скеля, він не мав по собі ні літературної школи, ні епігонів… Лишився самотнім і непорушним». Звісно, з точки зору вже сучасної теорії літератури «Блакитний роман» є стовідсотковою поезією. Текстуальне візіонерство тепер нагадує експерименти французького кіна шістдесятих (Ґодар та ін.). Візіонерство «Блакитного роману» нарешті — після зняття політичної заборони і зняття естетичного нерозуміння в українській культурі — бо вже прокотилась хвиля радикального сюрреалізму Нью-Йоркської групи та Київської школи (а також Іллєнкових сюрреалістичних фільмів) — може стати гарним підґрунтям для кінематографічного шедевру.<

У аповесці Алеся Наварыча «Пакланюся Перуну, памалюся Вялесу…» манах, закансерваваны ў дупле з мёдам, ажывае і праз тысячу гадоў з’яўляецца ў нашым часе. Гэта — фантастыка, якую Алесь Наварыч робіць вельмі жыццёвай і рэальнай.<

Ако дъгата беше с тринайсет цвята…

Ако българските фантасти умееха да пишат добре…

Ако читателите не вярваха на анонси, а надзъртаха в самата книга…

… колко ли  — за страстни умове и мъдри сърца — ни очакваха?

Ние — Величка Настрадинова, Атанас П. Славов, Георги Арнаудов, Александър Карапанчев, Любомир П. Николов, Григор Гачев, Николай Теллалов, Валентин Д. Иванов, Янчо Чолаков, Йоан Владимир, Ивайло П. Иванов, Владимир Полеганов, Калин Ненов и Геновева Детелинова — ви предлагаме тринадесет.

И ви чакаме за четиринайсетото: онова, към което можем да поемем само ако сме заедно.