Disclaimer

Опис і аналіз жахливої політики, що її практикує червона (і не тільки) Москва на неросійських народах.<

През 21 век се развихря жесток Колапс — основни химични елементи променят свойствата си и човечеството се връща рязко назад в своето развитие. Надвисва заплаха от ядрен смерч, обикновеният огън и електричеството стават лукс. Тогава хората се обръщат към вътрешния си космос — може би в човешката душа са скрити резерви, които ще спасят не само нас, но и Вселената?

Един от най-изявените ни фантасти, Любомир Николов е познат с романите си „Къртицата“ и „Червей под есенен вятър“, а също с много книги-игри, издадени под псевдонима Колин Уолъмбъри. Носител е на редица престижни награди, сред тях и „Еврокон“.

Расследование причин гибели Дина Рида - американского певца и активиста, широко известного в Латинской Америке и странах социализма, но почти неизвестного у себя на родине, в США.

В июне 1986 г. тело Дина Рида было извлечено из озера под Берлином неподалеку от его дома. Властями ГДР было заявлено, что Дин Рид утонул. Американские родственники заподозрили убийство секретной службой ГДР. Некоторые говорили о самоубийстве.

Американская писательница - автор нескольких детективных триллеров - пытается найти истинную причину гибели певца, склоняясь прежде всего к версии его убийства агентами штази.

Интересны зарисовки автора о перестроечном СССР конца 1980-х гг.

Мемуари сотника Війська Запоріжського Бориса Монкевича присвячено бойовому шляху Запорожців, зокрема їх походам на Лівобережній Україні та в Криму в 1918-му році. Особливо приділяється увага постаті героїчного провідника Новітніх Запорожців — полковника Петра Болбочана.

На жаль не було видано другу частину спогадів, "Боротьба Болбочана за Лівобережжя. Смерть полк. Болбочана", та ця праця дає нагоду познайомитися з майже невідомою дотепер сторінкою історії України, її державотворення.

Є книги, які відтворюють дух часу. Вони становлять історичну спадщину людства. Є книги, які концентрують культурні змісти, належні якомусь народу. Вони є вмістом національної скарбниці. Є книги, що поєднують те й інше. Такі ми називаємо шедеврами, культурними подіями. А є й ті, що поєднують все часове загальнолюдське з концентровано національним. Вони, архетипові книги-міфи. Ними тримається людство. До останніх належить і «Зоряний Корсар» Олеся Бердника. Диво дивне: відблиски епох і культур, чари минулого і поклик майбутнього, космічна ритміка блюзу й хорали земних поривань до сакрального не лише утворили тут динамічну гармонію, насичену титанічним борінням думки і серця. У них сконцентрувався дух українства, що раптом виявив себе як дух людства.

Споконвічну муку і мрію людства і — ширше — усього живого, а зрештою й кожної частки буття він, Автор, Творець прийняв у серце своє. І відлив її в книгу-заклик, книгу-біль, книгу-програму, книгу-енергетичний спалах…

Словом прореченим він народив покоління, Однак уплив його заклику не обмежено генерацією 70-х. Найукраїнська книга з усього українського, «Зоряний Корсар» є водночас і найкосмополітичнішим твором — у витоковому, кращому розумінні цього слова, вселюдським твором на віки.

«Я теж твій син, Лесю» — скаже колишній Універсальний Робот, а тепер людина на ім’я УР — вогонь. «Ти народила мене».

«Ми — ваші діти, пане Олесю», — може сказати моє покоління. «Це Ви народили нас, Батьку». І кинуте Вами зерно, прорісши крізь наші серця, вже почало свою світобудівну роботу. Ви запалили вогонь. І Корсари постануть з нього. Це буде, Батьку, неодмінно буде. Клянемося!

Време да живееш, време да умреш… Престрелки посред бял ден, публични домове с отбрани синеоки котенца за баровци от подземния свят, трансфер на милиарди в злато, диаманти и валута… И всичко това в Москва през тревожния август на 1991 година. Една мафия, пред която бледнеят Коза Ностра и Камората, се опитва да завладее огромната страна с кръв, шантаж и злато. В тази жестока битка се оказват въвлечени малцина честни ченгета от КГБ и московската криминална служба. Единственото, което все пак дава шанс на специалния следовател Саша Турецки и приятелите му, е, че вече им е писнало от мръсните игри и те решават да действат сами.<

When Vladimir Nabokov died in 1977, he left instructions for his heirs to burn the 138 handwritten index cards that made up the rough draft of his final and unfinished novel, The Original of Laura. But Nabokov’s wife, Vera, could not bear to destroy her husband’s last work, and when she died, the fate of the manuscript fell to her son. Dmitri Nabokov, now seventy-five--the Russian novelist’s only surviving heir, and translator of many of his books--has wrestled for three decades with the decision of whether to honor his father’s wish or preserve for posterity the last piece of writing of one of the greatest writers of the twentieth century. His decision finally to allow publication of the fragmented narrative--dark yet playful, preoccupied with mortality--affords us one last experience of Nabokov’s magnificent creativity, the quintessence of his unparalleled body of work.<