/ Language: Українська / Genre:sci_juris

Науково-практичний коментар Бюджетного кодексу України

Ф Ярошенко

У науково-практичному коментарі подано аналіз статей нової редакції Бюджетного кодексу України, норми якого регулюють як матеріальні, так і процесуальні відносини в галузі Державного бюджету України та місцевих бюджетів усіх рівнів. Значну увагу приділено питанням бюджетного регулювання, розподілу бюджетних трансфертів та усім стадіям бюджетного процесу, тобто процедурам складання і розгляду проекту бюджету, затвердженню і виконанню бюджетів усіх рівнів, контролю на кожній стадії бюджетного процесу та відповідальності за порушення бюджетного законодавства. Даний науково-практичний коментар призначено для фінансових працівників підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності та їх підпорядкування, а також для студентів, аспірантів і викладачів юридичних та економічних спеціальностей вищих навчальних закладів та усіх, хто цікавиться проблемами і механізмами правового регулювання бюджетних правовідносин.

БЮДЖЕТНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

Науково-практичний коментар

УЗАГАЛЬНЕНИЙ КОМЕНТАР ДО РОЗДІЛУ I БЮДЖЕТНА СИСТЕМА УКРАЇНИ ТА ОСНОВИ БЮДЖЕТНОГО ПРОЦЕСУ

Основною метою, призначенням та завданнями розділу І є визначення та деталізація категорій та понять, на яких ґрунтується Бюджетний кодекс; надання характеристики бюджетній системі та основам організації бюджетного процесу. Методологічне включення системи понять і категорій, їх чітке формулювання надає можливість однозначно тлумачити положення Бюджетного кодексу всіма учасниками бюджетного процесу при формуванні та реалізації бюджетних відносин.

Основною метою, призначенням та завданнями розділу І є визначення та деталізація категорій і понять, на яких ґрунтується Бюджетний кодекс; надання характеристики бюджетній системі та основам організації бюджетного процесу. Методологічне включення системи понять і категорій, їх чітке формулювання надає можливість однозначно тлумачити положення Бюджетного кодексу всіма учасниками бюджетного процесу при формуванні й реалізації бюджетних відносин.

Згідно з поставленою метою в розділі послідовно розкриваються основні положення та розв’язуються такі завдання:

-- визначення бюджетної термінології (понять, категорій);

-- розкриття основних принципів побудови й функціонування бюджетної системи;

-- закладення вимоги використання єдиної бюджетної класифікації доходів бюджету, класифікації видатків та кредитування бюджету, класифікації фінансування бюджету, класифікації боргу.

Прийнятий Бюджетний кодекс у редакції 2010 року втілив у собі бачення сучасного розвитку бюджетної системи, передбачив регулювання найактуальніших бюджетних проблем. У ст. 5--13 оновленого Бюджетного кодексу систематизовано й упорядковано на постійній основі такі актуальні питання:

-- з метою забезпечення фінансової самостійності місцевих бюджетів приведено у відповідність до Конституції України, Закону України “Про місцеве самоврядування”, Європейської хартії про місцеве самоврядування положення щодо структурних складових ланок бюджетної системи України, що в перспективі дасть змогу місцевим органам влади виконувати делеговані і власні повноваження (п. 2, 3 ст. 5);

-- з метою забезпечення дотримання вимог використання єдиної класифікації доходів та взаємоузгодження положень ст. 5 зі ст. 64, ч. 2 ст. 65, ст. 66, ст. 69, ст. 71 Кодексу зі складу місцевих бюджетів виключено “бюджети районів у містах” та закріплено їх за бюджетами місцевого самоврядування, й тим самим здійснено як уніфікацію бюджетної термінології, так і уточнення понять “місцеві бюджети” та “бюджети місцевого самоврядування” (п. 2, 3 ст. 5).

Таким чином, завдяки запровадженню зазначених новацій у ст. 5 оновленого Кодексу створено надійне законодавче підґрунтя для підвищення якості управління бюджетними коштами, демократизації й децентралізації бюджетних процесів, а це, у свою чергу, має стати певним поштовхом для здійснення подальших досліджень та розробки науково обґрунтованої бюджетної стратегії;

-- з метою забезпечення ведення аналітичного обліку податкових надходжень до державного й місцевих бюджетів здійснено суттєві уточнення терміна “податкові надходження” з урахуванням теорії і практики чинної системи оподаткування, й тим самим приведено у відповідність норми бюджетного та податкового права (п. 2 ст. 9);

-- з метою забезпечення ведення аналітичного обліку неподаткових надходжень до державного й місцевих бюджетів приведено у відповідність до Бюджетної класифікації України термін “неподаткові надходження”, а саме відкориговані надходження, які підпадають під другу групу, а також виключено з їх переліку надходження від штрафів і фінансових санкцій (п. 3 ст. 9).

Таким чином, запроваджені новації у ст. 9 “Класифікація доходів бюджету” нової редакції Кодексу забезпечили її змістовне вдосконалення та дотримання закладеної в Кодексі вимоги використання єдиної класифікації доходів.

Бюджетний кодекс України в новій редакції передбачає вдосконалення управління бюджетними коштами (закріплення нових бюджетних правил) щодо регламентації використання коштів загального і спеціального бюджету та управління ними, а саме:

-- встановлено заборону без внесення змін до закону про Державний бюджет України (рішення про місцевий бюджет) щодо збільшення бюджетних призначень за загальним і спеціальним фондами державного бюджету (місцевого бюджету) (ч. 11 ст. 23 Бюджетні призначення та асигнування):

- на оплату праці працівників бюджетних установ за рахунок зменшення інших видатків;

- на видатки за бюджетними програмами, пов’язаними з функціонуванням органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування), за рахунок зменшення видатків за іншими бюджетними програмами;

-- встановлено заборону відкриття позабюджетних рахунків стосовно бюджетних коштів (включаючи власні надходження бюджетних установ) органами влади та іншими бюджетними установами, крім освітянських закладів, яким законом надано відповідні права (ч. 9 ст. 13 Складові частини бюджету);

-- надано право Міністру фінансів вносити зміни до розпису державного бюджету за загальним фондом (у разі недостатності надходжень до бюджету для здійснення бюджетних асигнувань) із метою забезпечення збалансованості надходжень і витрат з дотриманням граничного обсягу дефіциту (профіциту), затвердженого законом про Державний бюджет України (ч. 1 ст. 54 Скорочення видатків і кредитування загального фонду Державного бюджету України);

-- встановлено порядок використання власних надходжень бюджетних установ у разі перевищення їх фактичного обсягу над плановим (ч. 9 ст. 51 Особливості здійснення окремих видатків);

-- врегульовано механізм перерахування до загального фонду бюджету залишків коштів спеціального фонду в разі відсутності відповідних бюджетних призначень на наступний бюджетний період (ч. 2 ст. 57 Порядок закриття рахунків після закінчення бюджетного періоду);

-- закріплено доходи загального фонду державного бюджету та доходи місцевих бюджетів, які щорічно визначаються законом про Державний бюджет України (ст. 29 Склад доходів Державного бюджету України, ст. 64 Склад доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, ст. 66 Доходи місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів).

Новий Бюджетний кодекс України сприятиме активізації розвитку програмно-цільового методу бюджетування, адже в ньому:

-- визначено поняття:

- програмно-цільового методу у бюджетному процесі -- метод управління бюджетними коштами для досягнення конкретних результатів за рахунок коштів бюджету із застосуванням оцінки ефективності використання бюджетних коштів на всіх стадіях бюджетного процесу;

- управління бюджетними коштами -- сукупність дій учасника бюджетного процесу відповідно до його повноважень, пов’язаних із формуванням і використанням бюджетних коштів, здійсненням контролю дотримання бюджетного законодавства, які спрямовані на досягнення цілей, завдань і конкретних результатів своєї діяльності та забезпечення ефективного, результативного й цільового використання бюджетних коштів;

-- розкрито сутність складових програмно-цільового методу бюджетування: бюджетної програми, її результативних показників та відповідального виконавця, паспорту бюджетної програми (п. 3, 40 ст. 2, ч. 4, 5 ст. 20 Застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі);

-- передбачено обов’язковість застосування програмно-цільового методу на державному й місцевому рівнях (за рішенням відповідної місцевої ради) із проведенням оцінки ефективності бюджетних програм (ч. 1 ст. 20 Застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі);

-- передбачено складання головними розпорядниками бюджетних коштів плану діяльності на наступні за плановим два бюджетних періоди (ч. 2 ст. 21 Складання прогнозу бюджету на наступні за плановим два бюджетні періоди, п. 1 ч. 5 ст. 22 Розпорядники бюджетних коштів);

-- передбачено застосування програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету (ч. 1 ст. 10 Класифікація видатків та кредитування);

-- передбачено формування програмної класифікації видатків та кредитування місцевого бюджету з урахуванням типової програмної класифікації видатків та кредитування місцевого бюджету (абз. 2 ч. 2 ст. 10 Класифікація видатків та кредитування).

Новий Бюджетний кодекс збільшує ресурс місцевих бюджетів:

1. Змінено та закріплено на постійній основі нормативи зарахувань:

-- збору за забруднення навколишнього природного середовища;

-- грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, у розмірі: з 50% до 20% – для обласних бюджетів, з 20% до 50% – для сільських, селищних, міських бюджетів.

2. Створено умови для зміцнення бюджету розвитку місцевих бюджетів шляхом розширення переліку джерел його формування:

2.1. Розширено перелік джерел формування бюджету розвитку місцевих бюджетів за рахунок:

-- частини податку на прибуток (відповідно до закону з питань оподаткування) (ч. 5 ст. 108):

- до 2 % -- бюджету АРК, обласним, міським міст Києва і Севастополя бюджетам;

- до 3 % -- бюджетам міст республіканського АРК, обласного значення та районним бюджетам, з них 30 % -- до бюджетів сіл, селищ, міст районного значення.

2.2. Єдиного податку для суб’єктів малого підприємництва до бюджетів місцевого самоврядування.

2.3. Зарахування частини податку на прибуток до бюджету розвитку місцевих бюджетів.

Мета глави 4: визначення стадій бюджетного процесу в Україні, його учасників та їхніх повноважень.

Глава містить статті, які визначають стадії й учасників бюджетного процесу, порядок застосування програмно-цільового методу в бюджетному процесі, основні вимоги до складання прогнозу бюджету на наступні за плановим два бюджетних періоди, надають перелік розпорядників бюджетних коштів та визначають їх права й повноваження, визначають порядок здійснення контролю та аудиту в бюджетному процесі, характеризують порядок подання й розгляд законопроектів, що впливають на показники бюджету, та порядок оприлюднення інформації про бюджет.

Новий Кодекс уперше визначив порядок застосування програмно-цільового методу в бюджетному процесі на рівні державного й місцевих бюджетів. Це дало змогу зосередити увагу не тільки на можливостях бюджету (існуючих ресурсах), а й на тому, як найефективніше їх використати з метою отримання конкретних результатів. У Кодексі окреслені особливі складові програмно-цільового методу (бюджетні програми, відповідальні виконавці бюджетних програм, паспорти бюджетних програм, результативні показники бюджетних програм), порядок здійснення оцінки ефективності бюджетних програм, порядок використання коштів бюджету за бюджетними програмами, а також порядок складання прогнозу бюджету на наступні за плановим два бюджетних періоди. В новому Кодексі вперше закладені правові підвалини для розробки середньострокового бюджетного прогнозу як у цілому для бюджету, так і на рівні головних розпорядників бюджетних коштів. Серед основних новацій слід виділити такі: складання прогнозу показників зведеного й державного бюджетів на наступні два бюджетних періоди, подання його до Верховної Ради України разом із проектом закону про Державний бюджет України та схвалення Кабінетом Міністрів України уточненого прогнозу на підставі прийнятого закону про Державний бюджет України в місячний термін із дня його опублікування; визначення складу прогнозу бюджетних показників державного бюджету України на наступні за плановим два бюджетних періоди, що містить індикативні прогнозні показники; унормування складання проекту Державного бюджету України, у тому числі бюджетних запитів головних розпорядників, на показниках прогнозу державного бюджету; створення підґрунтя для переходу в перспективі до формування середньострокового бюджету, що відповідатиме найкращій міжнародній практиці.

Новим Бюджетним кодексом встановлено, що Державне казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету й місцевих бюджетів на підставі рішення суду, а відшкодування заподіяної шкоди відповідно до закону здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) в порядку, визначеному законом.

Новацією ст. 26 Бюджетного кодексу в першу чергу є те, що чітко визначається обов’язковість запровадження в органах державного сектора базових компонентів європейської моделі державного внутрішнього фінансового контролю -- внутрішнього контролю та внутрішнього аудиту. При цьому персональну відповідальність за запровадження й ефективне функціонування цих компонентів покладено на керівників усіх рівнів -- від головного розпорядника (міністра, голови органу тощо) до розпорядників нижчого рівня та навіть керівників окремих підрозділів в установі. Кабінет Міністрів України визначає основні засади здійснення внутрішнього контролю і внутрішнього аудиту, а також порядок утворення підрозділів внутрішнього аудиту.

Глава 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ 

Стаття 1. Відносини, що регулюються Бюджетним кодексом України

Бюджетним кодексом України регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства, а також питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства.

Стаття визначає коло суспільних відносин, які є предметом регулювання Кодексу. До них належать відносини із приводу складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання, контролю дотримання бюджетного законодавства та відповідальності за його порушення. Окреслене коло відносин є різновидом владних публічних правовідносин, яким притаманні нерівність сторін, чітка субординація суб’єктів, домінуюче положення держави (або органу місцевого самоврядування), що виражається пріоритетом її волі над іншими суб’єктами. Особливе місце держави зумовлене тим, що вона й організовує, й управляє рухом власних бюджетних коштів (чи коштів органу місцевого самоврядування). Таким чином, слід вести мову про класичні владні відносини, зміст яких обумовлює застосування у сфері бюджетної діяльності притаманного їм методу правового регулювання -- імперативного методу, методу владних приписів, наказів із боку держави іншим суб’єктам правовідносин щодо їхньої поведінки. З урахуванням цього й закріплюється компетенція суб’єктів бюджетних правовідносин.

Бюджетні правовідносини, що опосередковують періодичний процес мобілізації, розподілу й використання державних грошових фондів, є різновидом фінансових правовідносин, а отже, їм притаманний і владно-майновий характер останніх. Тобто, з одного боку, йдеться про регулювання руху грошових фондів (певного виду майнових відносин), з другого -- про регулювання шляхом використання примусових засобів, право на яке має держава. Владно-майновий характер правовідносин проявляється у примусовому відчуженні частини майна (грошових коштів), накопиченні їх через бюджетні доходи для потреб публічної влади. Владно-майновий характер бюджетних правовідносин передбачає й об’єктивні підстави для розмежування компетенції між носіями публічної влади. Конституція України у ст. 92 визначає, що виключно законами встановлюються державний бюджет і бюджетна система України, у ст. 85 -- бюджетні повноваження Верховної Ради України, у ст. 106 -- Президента України, у ст. 116 -- Кабінету Міністрів України, у ст. 118 -- місцевих державних адміністрацій. Ст. 143 закріплено компетенцію органів місцевого самоврядування щодо затвердження бюджетів відповідних адміністративно-територіальних одиниць та контролю їх виконання. Треба враховувати, що відповідні конституційні норми (принципи) деталізуються у спеціальних законах, насамперед у Законі України “Про місцеве самоврядування в Україні”.

Важливо підкреслити, що до відносин, які регулюються Бюджетним кодексом України, відповідно до ст. 2 Цивільного кодексу України цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не передбачено законодавством. Ця норма відображає різний зміст публічних, владних бюджетних правовідносин та диспозитивних цивільно-правових правовідносин.

У ст. 1 Кодексу пропонуються певні стадії, рівні бюджетних правовідносин, що регламентують процес:

а) складання бюджетів;

б) розгляду, затвердження та прийняття бюджетів;

в) виконання бюджетів;

г) звітування про виконання бюджетів.

Таким чином закладаються підвалини регулювання стадій бюджетного процесу (ст. 19) та відповідних норм щодо бюджетного процесу стосовно державного бюджету України (гл. 6--9 Кодексу) та місцевих бюджетів (гл. 12 Кодексу, Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні”). Разом із тим простежується певна невідповідність положень статей 1, 19, 39 і 77 Кодексу. Так, ст. 1 регулює відносини, що виникають у процесі саме затвердження бюджетів, натомість ст. 19 не передбачає такого етапу другої стадії бюджетного процесу. Ця стадія, як і в Бюджетному кодексі України від 21.06.2001 р. № 2542-III, регламентує прийняття закону про Держбюджет і рішень про місцеві бюджети. Тоді як ст. 39 і 77, знову ж таки, регулюють порядок затвердження Державного й місцевих бюджетів.

Аналіз статей 1 і 19 Кодексу приводить до висновку, що законодавець фактично ввів новий термін -- “звітування”, який об’єднує три самостійних етапи четвертої стадії бюджетного процесу: 1) підготовку звіту про виконання бюджету; 2) розгляд звіту про виконання бюджету; 3) прийняття рішення щодо нього.

Поряд із зазначеними відносинами в коментованій статті виділена група відносин із контролю дотримання бюджетного законодавства. Дії вповноважених органів виступають як прояв контролюючої функції фінансів. У цьому випадку контроль потрібно розглядати і як підсумковий, і як  наскрізний. Перша його форма пов’язана з підбиттям підсумків обігу бюджетних коштів та здійснюється на завершальній стадії бюджетного процесу, тоді як друга форма виражається в контрольних діях відповідних суб’єктів на кожній стадії бюджетного процесу. Контрольними повноваженнями в галузі бюджетної діяльності наділені як органи загальної компетенції (Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України тощо), так і органи спеціальної компетенції (Рахункова палата України, органи Державного казначейства, податкові органи, контрольно-ревізійні органи тощо).

Новацією коментованої статті є надання правової форми конструкції “відповідальність за порушення бюджетного законодавства”. Разом із тим ця конструкція зазначалася у преамбулі до Бюджетного кодексу України від 21.06.2001 р. № 2542-III, проте не була розкрита. Цей недолік виправлено у гл. 18 нового Кодексу. На нашу думку, є правильним у ст. 1 Кодексу чітко окреслити коло відносин, що становлять предмет регулювання, особливо питання, пов’язані з певними негативними наслідками.

Не зупиняючись на аналізі економічного змісту бюджетних відносин, треба підкреслити, що з допомогою правових норм ним надається державний захист і офіційний характер. Бюджетні правовідносини є чи не найважливішим видом суспільних відносин, яким надається відповідна юридична форма. Кожний акт бюджетної діяльності здійснюється виключно на правовій підставі.

Об’єктом бюджетних правовідносин є те, на що спрямована поведінка його учасників. У даному випадку це грошові кошти, які акумулюються в державному бюджеті України й місцевих бюджетах, що зумовлено, в широкому значенні, розподілом валового внутрішнього продукту.

Особливістю змісту бюджетних правовідносин є специфічне коло суб’єктів, яке вужче, ніж, наприклад, у податкових, інших видах фінансово-правових відносин. Суб’єкти бюджетних правовідносин беруть участь у розподілі доходів і видатків між бюджетами, одержанні бюджетних асигнувань, складанні, розгляді та затвердженні бюджетів. У першу чергу суб’єктом бюджетних правовідносин виступає Україна -- суверенна держава (ст. 1 Конституції України), як правило, в особі державних органів. До них належать Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Верховна Рада та Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві органи самоврядування та їх виконавчі органи.

Стаття 2. Визначення основних термінів

1) бюджет

- план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються відповідно органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.

Бюджет поєднує в собі джерела формування й напрями використання фінансових ресурсів державних фінансів. Із юридичної точки зору, бюджет -- це правовий акт, на підставі якого формуються й витрачаються фінансові ресурси національної економіки на виконання загальнодержавних функцій, функцій органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування в межах своєї компетенції та протягом бюджетного періоду. Як економічна категорія бюджет є системою грошових відносин між державою, суб’єктами господарювання, населенням, міжнародними суб’єктами фінансових відносин із приводу розподілу й перерозподілу частини вартості валового внутрішнього продукту у процесі створення й використання централізованих фондів фінансових ресурсів.

Розрізняють три поняття бюджету: “державний бюджет”, “місцеві бюджети” та “бюджети місцевого самоврядування” (бюджети територіальних громад сіл, їх об’єднань, селищ, міст, у тому числі районів у містах).

2) бюджети місцевого самоврядування

- бюджети територіальних громад сіл, їх об’єднань, селищ, міст (у тому числі районів у містах).

Бюджетом місцевого самоврядування, як правило, вважається план утворення й використання фінансових ресурсів, потрібних для забезпечення функцій і повноважень місцевого самоврядування.

Бюджети місцевого самоврядування розробляють, затверджують і виконують відповідні органи місцевого самоврядування в селах, їх об’єднаннях, селищах, містах, районах у містах (у разі їх створення). При цьому втручання інших органів і організацій у процес складання, затвердження й виконання бюджету місцевого самоврядування не допускається, крім винятків, встановлених законами України.

У Конституції України вживається поняття “місцеві бюджети”. Так, ст. 142 визначає, що матеріальною й фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме й нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об’єкти їх спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Відповідно до ст. 1 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” “бюджет місцевого самоврядування (місцевий бюджет) -- це план утворення і використання фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення функцій та повноважень місцевого самоврядування”. У Законі України “Про місцеві державні адміністрації” термін “місцеві бюджети” взагалі не застосовується: у п. 1 ст. 18 при визначенні повноважень у галузі бюджету й фінансів сказано, що місцева державна адміністрація складає й подає на затвердження ради проект відповідного бюджету та забезпечує його виконання (у зв’язку з чим можна вважати, що бюджет може бути районним чи обласним). Отже, ні Конституція України, ні зазначені закони не розмежовують поняття “бюджети місцевого самоврядування” й “місцеві бюджети”, а Закон України “Про місцеве самоврядування” їх ототожнює.

3) бюджетна класифікація

- єдине систематизоване згрупування доходів, видатків, кредитування, фінансування бюджету, боргу відповідно до законодавства України та міжнародних стандартів.

Бюджетна класифікація є єдиною, стандартизованою (відповідно до міжнародних норм), систематизованою системою для складання, виконання, звітування, контролю бюджетів усіх рівнів. Бюджетна класифікація значно спрощує процес адміністрування бюджетного процесу та надає можливість для всебічного аналізу (регіонального, національного й міжнаціонального) складових частин бюджетів усіх рівнів.

Бюджетна класифікація чітко визначає чотири складові частини бюджету: доходи, видатки та кредитування, фінансування, борг. Кожна зі складових має власний цифровий класифікатор, який ідентифікує рух фінансових ресурсів у системі публічних фінансів.

Затверджує бюджетну класифікацію Міністерство фінансів України з обов’язковим інформуванням Комітету Верховної Ради України з питань бюджету. Затверджений класифікатор обов’язково повинен відповідати міжнародним нормам і стандартам. Бюджетна класифікація є обов’язковою для застосування всіма учасниками бюджетного процесу в межах бюджетних повноважень.

Сутність даного поняття, його теоретичне і практичне застосування розкривається у ст. 8-12 Кодексу.

4) бюджетна програма

- сукупність заходів, спрямованих на досягнення єдиної мети, завдань та очікуваного результату, визначення та реалізацію яких здійснює розпорядник бюджетних коштів відповідно до покладених на нього функцій.

Застосування програмно-цільового методу (як основного методу, визначеного Кодексом) передбачає розробку цілей і завдань бюджетної програми, напрямів її діяльності та показників результативності її виконання відповідно до місії головного розпорядника бюджетних коштів. Головна мета діяльності головного розпорядника бюджетних коштів визначається як мета його існування, задля якої він здійснює свою діяльність, а також користь або блага, які отримує від цієї діяльності суспільство. Відповідно до головної мети діяльності та з огляду на стратегічні пріоритети, визначені урядом, головні розпорядники бюджетних коштів планують бюджетні програми, видатки на які можуть бути передбачені у проекті Державного бюджету на наступний рік. Назва бюджетної програми повинна відбивати її сутність, а кожного коду програмної класифікації -- бути єдиною, не повторюватися (має відрізнятися від інших назв кодів програмної класифікації).

Прив’язка коду конкретної бюджетної програми до відповідного коду функціональної класифікації видатків бюджету використовується з метою складання зведеного бюджету, проведення макроекономічного аналізу, формування державної політики у сфері економіки, здійснення міжнародних порівнянь видатків за функціями.

Здійснення видатків на основі бюджетних програм передбачає визначення їх конкретних відповідальних виконавців.

Відповідальним виконавцем бюджетної програми є визначена головним розпорядником бюджетних коштів за письмовим погодженням із Міністерством фінансів України на стадії складання проекту державного бюджету на наступний рік юридична особа, яка має окремий рахунок і бухгалтерський баланс. Відповідальний виконавець бюджетної програми забезпечує виконання та несе відповідальність за виконання однієї або декількох бюджетних програм.

Застосування результативних показників дає змогу чітко показати ефективність використання бюджетних коштів, співвідношення досягнутих результатів і витрат, тривалість виконання бюджетної програми, її необхідність і відповідність визначеній меті, а також порівнювати результати виконання бюджетних програм у динаміці за роками та між головними розпорядниками бюджетних коштів, визначати найефективніші бюджетні програми при розподілі бюджетних коштів.

Детальний порядок розробки й реалізації бюджетних програм визначено ст. 20 Кодексу.

5) бюджетна система України

- сукупність державного бюджету та місцевих бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного і адміністративно-територіальних устроїв і врегульована нормами права.

Це визначення регламентує бюджетну систему як сукупність бюджетів усіх рівнів, які врегульовані нормами права та формуються на єдиних принципах. Підставами для розмежування бюджетів є повноваження відповідних органів державної й місцевої влади щодо їх прийняття та виконання.

Склад бюджетної системи України, її рівні визначаються за трьома критеріями:

1) економічні відносини;

2) державний устрій;

3) адміністративно-територіальний поділ.

Ці критерії є відображенням норм Конституції України (ст. 132, 133), що регламентують засади територіального й адміністративно-територіального устрою України.

Дане визначення не включає зведений бюджет країни, але ст. 6 гл. 2 Кодексу виділяє таку складову бюджетної системи і трактує її як сукупність показників бюджетів усіх рівнів.

Характеристика, структура, принципи бюджетної системи України наведені у ст. 5-7 Кодексу.

6) бюджетне асигнування

- повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов’язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження.

Бюджетні асигнування в економічній науці визначаються переважно як кошти, виділені розпоряднику бюджетних коштів відповідно до бюджетного призначення на взяття бюджетного зобов’язання, кредитування та здійснення платежів із конкретною метою у процесі виконання бюджету.

З юридичної точки зору, саме бюджетні асигнування (як повноваження розпорядників бюджетних коштів) є підставою для затвердження кошторисів бюджетних установ.

Для здійснення контролю відповідності асигнувань, визначених у кошторисах і планах асигнувань розпорядників, асигнуванням, затвердженим річним розписом асигнувань державного бюджету та помісячним розписом асигнувань загального фонду державного бюджету, органи Державного казначейства України реєструють та обліковують зведені кошториси і плани асигнувань розпорядників вищого рівня в розрізі розпорядників нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів.

Розпорядники мають право здійснювати діяльність виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисами і планами асигнувань, за наявності витягу, доведеного органом Державного казначейства України, що підтверджує відповідність цих документів даним казначейського обліку.

Зміст поняття “бюджетне асигнування” розкрито у ст. 23 і 47 Кодексу.

7) бюджетне зобов’язання

- будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому.

Бюджетні зобов’язання -- це визначена законом дія, що передбачає здійснення розпорядниками бюджетних коштів, у межах бюджетного асигнування, платежів для реалізації власних функцій та поставлених завдань, пов’язаних із функціонуванням бюджетних установ.

Бюджетне зобов’язання може здійснюватися тільки за наявності відповідного бюджетного призначення, яке, у свою чергу, встановлюється законом про Державний бюджет України або рішенням про місцевий бюджет.

За наявності простроченої кредиторської заборгованості із заробітної плати (грошового забезпечення), стипендій, а також за спожиті комунальні послуги й енергоносії розпорядники бюджетних коштів у межах бюджетних асигнувань за загальним фондом не беруть бюджетні зобов’язання.

Застосування бюджетного зобов’язання регламентують ст. 23, ч. 6-9 ст. 51, ст. 57, ч. 3 ст. 117 Кодексу.

8) бюджетне призначення

- повноваження головного розпорядника бюджетних коштів, надане цим Кодексом, законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), яке має кількісні, часові і цільові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування.

Такі призначення окреслюють обсяг повноважень головного розпорядника бюджетних коштів, наданих йому відповідно до законодавства. Будь-які бюджетні зобов’язання і платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення.

Бюджетне призначення має бути виражене у грошовій формі на відповідний бюджетний період (як правило, на один календарний рік) та затверджене чинним законодавством (Бюджетним кодексом, законом про Державний бюджет чи рішенням про місцевий бюджет). Усі бюджетні призначення втрачають чинність після закінчення бюджетного періоду, за винятком тих випадків, коли окремим законом передбачені багаторічні бюджетні призначення.

Сутність бюджетного призначення розкрито у ст. 23 Кодексу.

9) бюджетний запит

- документ, підготовлений головним розпорядником бюджетних коштів, що містить пропозиції з відповідним обґрунтуванням щодо обсягу бюджетних коштів, необхідних для його діяльності на наступні бюджетні періоди;

Бюджетні запити готуються головними розпорядниками бюджетних коштів та є первинними документами, на основі яких складається проект місцевого та/або державного бюджету. Новацією в Кодексі є можливість включення до бюджетних запитів показників за бюджетними програмами, які забезпечуються протягом декількох років реалізації інвестиційних проектів. Єдиною умовою є схвалення такого проекту в установленому законом порядку та розрахунку обсягу втрат і вигід від реалізації інвестиційних проектів.

Процес складання бюджетного запиту регламентується ст. 35, 36, ч. 5 ст. 75 Кодексу.

10) бюджетний процес

- регламентований бюджетним законодавством процес складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання, а також контролю за дотриманням бюджетного законодавства.

Бюджетний процес являє собою сукупність дій органів державної влади та місцевого самоврядування, уповноважених на основі норм бюджетного права складати, розглядати, затверджувати й виконувати бюджет, а також складати, розглядати й затверджувати звіт про його виконання. Розуміння бюджетного процесу полягає в тому, що вся діяльність, яка базується на владних повноваженнях тих чи інших органів, має бути підпорядкована чітким процедурним формам, котрі забезпечують законність, доцільність і обґрунтованість їх діяльності.

Серед характерних рис бюджетного процесу доцільно виокремити: 1) визначення складу учасників тієї чи іншої діяльності; 2) перелік видів необхідних дій та їх обов’язкову послідовність; 3) передбачення організаційної форми кожної дії; 4) визначення обов’язкового порядку прийняття рішень.

Завданнями бюджетного процесу є такі: максимальне виявлення всіх матеріальних і фінансових резервів із метою створення збалансованого ринку; визначення доходів бюджету за окремими податками та іншими обов’язковими платежами, а також загального обсягу відповідно до прогнозів і цільових програм соціально-економічного розвитку; узгодження бюджету із загальною програмою фінансової стабілізації, спрямованої на подолання інфляційних тенденцій у економіці та забезпечення стабільності національної грошової одиниці; здійснення бюджетного регулювання з метою збалансування бюджетів різного рівня шляхом перерозподілу джерел доходів держави між ними та сферою господарства, економічними регіонами; скорочення й ліквідація бюджетного дефіциту за рахунок економічно виправданих джерел; посилення контролю фінансової діяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб.

Бюджетному процесу та його учасникам присвячено гл. 4 Кодексу.

11) бюджетні кошти (кошти бюджету)

- належні відповідно до законодавства надходження бюджету та витрати бюджету.

Бюджетні кошти є сукупністю грошових коштів, які розподілені й перерозподілені через бюджетну систему України та ідентифікуються на рахунках Державного казначейства. Розподіляються бюджетні кошти через дохідну частину бюджету (ст. 9 Кодексу), а перерозподіляються через видаткову частину (ст. 10 Кодексу).

Бюджетні кошти використовуються тільки на потреби, визначені бюджетними призначеннями й бюджетними асигнуваннями.

Поточний контроль використання бюджетних коштів здійснює Державне казначейство України.

12) бюджетні установи

- органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також організації, створені ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевого бюджету. Бюджетні установи є неприбутковими.

До бюджетних установ належать Верховна Рада України, Адміністрація Президента України, міністерства й відомства, місцеві державні адміністрації; органи місцевого самоврядування (районні, районні в містах, міські, селищні, сільські ради), державні й комунальні підприємства, установи й організації, що фінансуються виключно з бюджетів усіх рівнів.

Для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду, бюджетні установи використовують план формування й використання фінансових ресурсів, який називається бюджетом.

Бюджетні установи працюють не заради отримання прибутку, а для задоволення соціальних, культурних та інших потреб суспільства. Кошти державного й місцевих бюджетів надаються їм безповоротно. Бюджетні установи не мають статутного капіталу, а всі їхні активи є державною або комунальною власністю. До бюджетної сфери належать також установи різних галузей і видів діяльності (освіта, охорона здоров’я, культура, наука тощо).

13) видатки бюджету

- кошти, спрямовані на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом. До видатків бюджету не належать: погашення боргу; надання кредитів з бюджету; розміщення бюджетних коштів на депозитах; придбання цінних паперів; повернення надміру сплачених до бюджету сум податків і зборів (обов’язкових платежів) та інших доходів бюджету, проведення їх бюджетного відшкодування.

Видатки бюджету характеризуються як рух грошових коштів із бюджету на фінансування програм і заходів, які передбачені в бюджетних запитах. До категорії видатків бюджету, що є новацією в Кодексі, не включається: 1) погашення боргу; 2) надання кредитів із бюджету; 3) розміщення бюджетних коштів на депозитах; 4) придбання цінних паперів; 5) повернення надміру сплачених до бюджету сум податків і зборів (обов’язкових платежів) та інших доходів бюджету, проведення їх бюджетного відшкодування. Перші чотири групи включені в поняття “витрати бюджету”. П’ята група виводиться з категорії видатків бюджету. Необхідно зазначити, що бюджетне відшкодування (як правило, валовий внутрішній продукт) у видатковій частині не виділялося, а віднімалося в дохідній частині бюджету за кодом бюджетної класифікації 14010200. Повернення надміру сплачених до бюджету сум податків узагалі не класифікувалося в бюджеті, натомість проводилися взаємозаліки на рівні податкової адміністрації.

Класифікацію видатків бюджету та їх характеристику розкрито у ст. 10 і 55 Кодексу.

14) витрати бюджету

- видатки бюджету, надання кредитів з бюджету, погашення боргу та розміщення бюджетних коштів на депозитах, придбання цінних паперів.

Витрати бюджету є ширшим поняттям, ніж видатки бюджету, оскільки крім безпосередньо видатків включають надання кредитів із бюджету, погашення боргу, розміщення бюджетних коштів на депозитах та придбання цінних паперів. Усі перелічені процедури розкрито в окремих статтях Кодексу.

15) власні надходження бюджетних установ

- кошти, отримані в установленому порядку бюджетними установами як плата за надання послуг, виконання робіт, гранти, дарунки та благодійні внески, а також кошти від реалізації продукції чи майна та іншої діяльності.

Включення до доходів бюджету власних надходжень бюджетних установ є новою нормою бюджетного законодавства України. Власні надходження бюджетних установ отримуються додатково до коштів загального фонду бюджету та включаються до спеціального фонду. Вони формуються на рівні органів як державної, так і місцевої влади. Фактично згідно із внесеними змінами використання власних надходжень підпадає під жорсткий контроль. Кожна підгрупа і група власних доходів бюджетних установ має чітко визначені напрями використання. Зазначена норма дещо дестимулюватиме бюджетні установи щодо збільшення власних доходів, оскільки вносить додаткові жорсткі умови їх використання та надає можливість застосовувати штрафні санкції з боку контролюючих органів.

Класифікація, порядок формування та використання власних надходжень бюджетних установ регламентуються ч. 4 ст. 13 Кодексу.

16) гарантований Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста борг

- загальна сума боргових зобов’язань суб’єктів господарювання-резидентів України щодо отриманих та непогашених на звітну дату кредитів (позик), виконання яких забезпечено місцевими гарантіями.

Зі змісту поняття “державний борг”, визначеного в Кодексі, зрозуміло, що до складу державного боргу не включаються боргові зобов’язання Автономної Республіки Крим та місцевого самоврядування.

В затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2003 р. № 207 (зі змінами та доповненнями) Порядку здійснення запозичень до місцевих бюджетів міститься визначення терміна “місцевий борг”. Це загальна сума заборгованості Автономної Республіки Крим або територіальної громади міста, що складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов’язань Автономної Республіки Крим чи територіальної громади міста, включаючи боргові зобов’язання, що вступають у дію в результаті наданих гарантій за кредитами, або зобов’язань, які виникають на підставі законодавства чи договору.

Граничний обсяг гарантованого боргу визначено у ст. 18 Кодексу.

17) гарантований державою борг

- загальна сума боргових зобов’язань суб’єктів господарювання-резидентів України щодо отриманих та непогашених на звітну дату кредитів (позик), виконання яких забезпечено державними гарантіями.

Введення поняття “гарантований державою борг” є новим у бюджетному законодавстві України. Законодавчо регламентовано, що сума боргових зобов’язань суб’єктів господарювання (виключно резидентів України), за якими надано державні гарантії, котрі отримані, але непогашені на звітну дату, підпадає під поняття “гарантований державний борг”. У разі якщо суб’єкт господарювання не в змозі погасити таку суму боргу, фінансова відповідальність за його погашення переходить на державний бюджет.

Порядок отримання державних гарантій на боргові зобов’язання регулюється ст. 17 і 18 Кодексу.

18) головні розпорядники бюджетних коштів

- бюджетні установи в особі їх керівників, які відповідно до статті 22 цього Кодексу отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень.

У п. 12 цієї статті наведено коментар до поняття “бюджетна установа”, відповідно посадові особи таких установ є головними розпорядниками бюджетних коштів. Наприклад, головними розпорядниками бюджетних коштів, передбачених законом про Державний бюджет, таких установ, як Міністерство освіти і науки України, є міністр освіти і науки України, Міністерство культури і туризму України - міністр культури і туризму України, Міністерство охорони здоров’я України - міністр охорони здоров’я України тощо.

19) державне запозичення

- операції, пов’язані з отриманням державою кредитів (позик) на умовах повернення, платності та строковості з метою фінансування державного бюджету.

Держава як суб’єкт фінансових відносин має право на запозичення (внутрішнє й зовнішнє), але в межах граничного обсягу державного боргу. Право на здійснення державних запозичень має держава в особі Міністра фінансів України за дорученням Кабінету Міністрів України.

Регламентованим визначенням спрощено визначення державного запозичення та передбачено мету такого запозичення - фінансування державного бюджету.

Здійснення державних запозичень регулюється ст. 16 Кодексу.

20) державний борг

- загальна сума боргових зобов’язань держави з повернення отриманих та непогашених кредитів (позик) станом на звітну дату, що виникають внаслідок державного запозичення.

Для покриття дефіциту бюджету держава, як правило, бере кредити, що й спричиняє формування державного боргу. Державний борг складається із прямого й гарантованого боргів. Прямий борг -- це загальна сума безумовних боргових зобов’язань країни за отримані та непогашені на визначену дату кредити (позики), які з’являються в результаті державних запозичень. Гарантований борг - це загальна сума боргових зобов’язань резидентів України за отримані та непогашені на визначену дату кредити (позики), що з’являються унаслідок запозичення, забезпечені державними гарантіями.

Залежно від джерел, із яких здійснюються запозичення, державний борг може бути внутрішнім чи зовнішнім. Внутрішній державний борг -- заборгованість держави громадянам, юридичним особам і фірмам даної країни, які володіють цінними паперами, випущеними її урядом. Зовнішній державний борг -- це заборгованість держави перед іноземними громадянами, державами, банками та міжнародними фінансовими організаціями.

Граничний розмір внутрішнього й зовнішнього державного боргу встановлюється на кожний бюджетний період законом про Державний бюджет України.

Величина основної суми державного боргу не повинна перевищувати 60% % фактичного річного обсягу валового внутрішнього продукту України. В разі перевищення зазначеної граничної величини Кабінет Міністрів України зобов’язаний вжити заходів для приведення цієї величини у відповідність до встановлених законодавством вимог.

Правові основи державного боргу визначені Конституцією України (ст. 92), законами України “Про правонаступництво”, “Про державний і внутрішній борг”).

Детальна характеристика державного боргу наводиться у гл. 3 Кодексу.

21) дефіцит бюджету

- перевищення видатків бюджету над його доходами (з урахуванням різниці між наданням кредитів з бюджету та поверненням кредитів до бюджету).

Розуміння дефіциту бюджету як перевищення видатків бюджету над його доходами є загальноприйнятим у науці і практиці. В новій редакції Кодексу враховується величина, що впливає на розмір дефіциту, - це різниця між кредитами, наданими з бюджету та поверненими в бюджет. Таке уточнення доречне, бо надання кредитів із бюджету не належить до видатків бюджету, а класифікується як витрати бюджету. Тому позитивне сальдо між наданням кредитів та їх поверненням до бюджету збільшує дефіцит бюджету, а від’ємне, навпаки, зменшує його.

Дефіцит бюджету детально розкривається в ч. 1, 2 ст. 14 (стосовно дефіциту державного бюджету) та ст. 72 (стосовно дефіциту місцевого бюджету) Кодексу.

22) дотація вирівнювання

- міжбюджетний трансферт на вирівнювання дохідної спроможності бюджету, який його отримує.

Дотація вирівнювання є міжбюджетним трансфертом, який зазвичай вважають коштами, що безоплатно й безповоротно передаються з одного бюджету до іншого.

В Державному бюджеті України можуть передбачатися такі міжбюджетні трансферти місцевим бюджетам: дотація вирівнювання бюджету Автономної Республіки Крим, обласним бюджетам, бюджетам міст Києва й Севастополя, районним бюджетам та бюджетам міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення.

Дотація вирівнювання розподіляється на основі формули вирівнювання, яка враховує податковий потенціал громад та використовується з метою зближення фінансових можливостей територіальних колективів.

Обсяг дотації вирівнювання з державного бюджету місцевим бюджетам, або коштів, що передаються до державного бюджету з місцевих, визначається як різниця між розрахунковим показником обсягу видатків, прогнозним показником обсягу доходів (кошика доходів), що акумулюються на адміністративно-територіальній одиниці, помножена на коефіцієнт вирівнювання.

Дотація вирівнювання не має цільового призначення та використовується в бюджеті нижчого рівня для збалансування доходів і видатків. Міські (міст Києва й Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення) й районні ради можуть передбачати у відповідних бюджетах дотації вирівнювання бюджетам районів у містах, бюджетам сіл, селищ, міст районного значення та їх об’єднань, а також кошти, що передаються з цих бюджетів.

Порядок перерахування дотації вирівнювання визначає Кабінет Міністрів України. В Кодексі порядок надання дотацій вирівнювання врегульовано ст. 96-99.

23) доходи бюджету

- податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України (включаючи трансферти, плату за адміністративні послуги, власні надходження бюджетних установ).

Доходи бюджету - це основна фінансово-економічна категорія бюджетного процесу, яка характеризує вилучену й розподілену частину валового внутрішнього продукту. Даним визначенням вводяться новації в бюджетному законодавстві. По-перше, в доходи бюджету не входять окремі податкові платежі (наприклад, надміру сплачені податки і збори, бюджетне відшкодування податку на додану вартість). По-друге, до доходів бюджету включені власні надходження бюджетних установ та плата за адміністративні послуги. До речі, вперше такі доходи виділяються у структурі доходів бюджету. Тому в Кодексі доцільно було б об’єднати їх у окрему класифікаційну групу.

Класифікація доходів бюджету наведена у ст. 9, а склад доходів місцевих бюджетів та їх особливості - у ст. 66, 68, 69 Кодексу.

24) закон про Державний бюджет України

- закон, який затверджує Державний бюджет України та містить положення щодо забезпечення його виконання протягом бюджетного періоду.

Іншими словами, це нормативно-правовий акт, який регулює суспільні відносини, пов’язані з виконанням бюджету держави. Закон про Державний бюджет України є обов’язковим для виконання протягом визначеного часу - бюджетного періоду (в Україні він збігається з календарним роком) на визначеній території (в Україні) та стосовно конкретного кола осіб, організацій, інших суб’єктів бюджетних правовідносин.

25) залишок бюджетних коштів

- обсяг коштів відповідного бюджету, розпорядників та одержувачів бюджетних коштів цього бюджету на кінець звітного періоду.

Залишок бюджетних коштів є невід’ємною складовою поточного виконання бюджету. Він встановлюється в розмірі 2 % від обсягу планових видатків. У новій редакції Бюджетного кодексу пом’якшено контроль наявного оборотного залишку з періоду кінця робочого дня на кінець звітного періоду. В даному визначенні регламентується також формування залишку бюджетних коштів не лише розпорядників бюджетних коштів, а й їх одержувачів, котрі не мають статусу бюджетної установи.

Формування, використання й визначення залишку бюджетних коштів регулюється ч. 3, 4 ст. 14 Кодексу.

26) інвестиційна програма (проект)

- комплекс заходів, визначених на основі національної системи цінностей і завдань інноваційного розвитку економіки та спрямованих на розвиток окремих галузей, секторів економіки, виробництв, регіонів, виконання яких здійснюється з використанням коштів державного та/або місцевих бюджетів чи шляхом надання державних та/або місцевих гарантій.

Інвестиційні програми розробляються з метою забезпечення сприятливого інвестиційного клімату, розвитку соціальної й ринкової інфраструктури.

Кабінетом Міністрів України затверджуються комплексні, міжгалузеві, міжрегіональні й регіональні інвестиційні програми, що фінансуються із залученням коштів державного бюджету (крім програм, затверджуваних Верховною Радою України); міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади -- галузеві інвестиційні програми; Верховною Радою Автономної Республіки Крим, відповідними місцевими радами -- регіональні й місцеві інвестиційні програми, що фінансуються із залученням коштів республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів; у порядку, визначеному відповідними міжнародними договорами, - міждержавні інвестиційні програми. В Кодексі поняття “інвестиційна програма” згадується майже в кожній статті.

27) коефіцієнт вирівнювання

- показник, який використовується для розрахунку обсягу коштів, що передаються до державного бюджету з місцевих бюджетів, з метою стимулювання нарощування доходів місцевих бюджетів у процесі бюджетного планування.

Коефіцієнт вирівнювання є одним із інструментів бюджетного регулювання. Він визначає, яку частину коштів із місцевих бюджетів буде передано державному бюджету. Коефіцієнт вирівнювання застосовується до обчисленого за формулою обсягу коштів, що підлягають передачі до державного бюджету, та варіює в межах від 0,6 до 1,0. Його використання спрямоване на стимулювання органів місцевої влади до нарощування доходів, які враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, та диференціюється залежно від рівня забезпечення такими доходами.

Порядок застосування коефіцієнта вирівнювання розкривається в ч. 2 ст. 100 та ч. 3 ст. 101 Кодексу.

28) кошик доходів державного бюджету для надання міжбюджетних трансфертів

- доходи загального фонду державного бюджету, за рахунок яких здійснюється перерахування дотації вирівнювання місцевим бюджетам.

Дане визначення трактується в бюджетному законодавстві України вперше та визначає частину доходів загального фонду державного бюджету, яка спрямовується на перерахування дотацій вирівнювання місцевим бюджетам. Таке формулювання вказує на те, що в дохідній частині загального фонду державного бюджету окремою частиною виділятимуться кошти на дотації вирівнювання, які за своєю сутністю є невід’ємним елементом міжбюджетного регулювання та одним із вагомих джерел фінансування в регіонах із низьким рівнем податкового потенціалу.

Законодавча регламентація використання й визначення кошику доходів державного бюджету для надання міжбюджетних трансфертів наводиться в ч. 2 і 4 ст. 108 Кодексу.

29) кошик доходів місцевих бюджетів

- доходи загального фонду, закріплені цим Кодексом на постійній основі за місцевими бюджетами, що враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів.

Формування кошика доходів місцевих бюджетів є необхідним інструментом для визначення обсягів міжбюджетних трансфертів. У новому трактуванні сутності даного поняття є дві принципові відмінності. По-перше, до кошика доходів місцевих бюджетів включаються не лише податки, збори й обов’язкові платежі, закріплені на постійній основі за місцевими бюджетами, а всі доходи загального фонду. Таке нововведення значно вплине на обсяги міжбюджетних трансфертів. По-друге, кошик доходів визначатиметься не тільки для бюджетів місцевого самоврядування, а й для всіх інших місцевих бюджетів (бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети).

Порядок формування кошика доходів місцевих бюджетів визначається ст. 64, а кошик доходів місцевих бюджетів та порядок його використання при визначенні дотацій вирівнювання - ч. 4, 6, 7 ст. 98 Кодексу.

30) кошторис

- основний плановий фінансовий документ бюджетної установи, яким на бюджетний період встановлюються повноваження щодо отримання надходжень і розподіл бюджетних асигнувань на взяття бюджетних зобов’язань та здійснення платежів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення результатів, визначених відповідно до бюджетних призначень.

Кошторис є основним документом, який пов’язаний із отриманням бюджетними установами доходів та здійсненням видатків.

Кошторис бюджетних установ має такі складові: 1) загальний фонд, де відображається обсяг надходжень із загального фонду бюджету та розподіл видатків за повною економічною класифікацією видатків на виконання бюджетною установою основних функцій або розподіл надання кредитів із бюджету за класифікацією кредитування бюджету; 2) спеціальний фонд, де відображається обсяг надходжень зі спеціального фонду бюджету на конкретну мету та їх розподіл за повною економічною класифікацією видатків на здійснення відповідних видатків згідно із законодавством, а також на реалізацію пріоритетних заходів, пов’язаних з виконанням установою основних функцій, або розподіл надання кредитів з бюджету згідно із законодавством.

Установи й організації, які утримуються за рахунок бюджетних коштів, для забезпечення своєї діяльності та виконання покладених на них функцій складають і затверджують кошторис доходів і видатків відповідно до бюджетних призначень, які встановлені законом про Державний бюджет України.

В дохідній частині проектів кошторисів зазначаються планові обсяги асигнувань, котрі передбачається спрямувати на покриття видатків установи із загального і спеціального фондів проектів відповідних бюджетів. Формування дохідної частини загального фонду здійснюється виходячи із планових обсягів бюджетних асигнувань, що виділяються на утримання цієї організації.

Під час визначення обсягів видатків розпорядникам нижчого рівня головні розпорядники, розпорядники вищого рівня повинні враховувати об’єктивну потребу в коштах кожної установи виходячи з її основних виробничих показників і контингентів, які встановлюються для установи.

Обов’язковим є виконання вимоги щодо першочергового забезпечення бюджетними коштами видатків на оплату праці з нарахуваннями, а також на господарське утримання установи. Показники видатків, що включаються до проекту кошторису, повинні бути обґрунтовані відповідними розрахунками щодо кожного коду економічної класифікації.

Кошторис затверджується за загальним і спеціальним фондами на рік без розподілу за періодами року в обсязі, який дорівнює сумі цих фондів. Кошториси і плани асигнувань підписуються керівником та головним (старшим) бухгалтером установи (централізованої бухгалтерії). Затверджені кошториси скріплюються гербовою печаткою й підписом керівників організацій, уповноважених затверджувати такі документи, із зазначенням дати затвердження.

Виконання кошторисів і планів асигнувань здійснюється наростаючим підсумком із початку року. Звіти про виконання кошторисів і планів асигнувань подаються в порядку та за формою, встановленими Державним казначейством України.

31) кредитування бюджету

- операції з надання коштів з бюджету на умовах повернення, платності та строковості, внаслідок чого виникають зобов’язання перед бюджетом (надання кредитів з бюджету), та операції з повернення таких коштів до бюджету (повернення кредитів до бюджету). Для цілей цього Кодексу до кредитів з бюджету також належать бюджетні позички та фінансова допомога з бюджету на поворотній основі.

Кредитування бюджету є складовою частиною загального і спеціального фондів бюджету та одним із інструментів бюджетного регулювання. Крім стандартних операцій з надання коштів із бюджету на умовах повернення, платності і строковості до кредитування бюджету також зараховують (у новій редакції Кодексу) бюджетні позички та фінансову допомогу з бюджету на поворотній основі.

Класифікація кредитування бюджету наводиться у ст. 10 Кодексу.

32) міжбюджетні трансферти

- кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого.

Міжбюджетні трансферти можуть здійснюватися у вигляді дотацій вирівнювання, коштів, що передаються до державного бюджету й місцевих бюджетів із інших місцевих бюджетів, субвенцій.

Закон про Державний бюджет на кожний бюджетний період містить виключний перелік і розмір дотацій вирівнювання й субвенцій.

Розподіл обсягу міжбюджетних трансфертів здійснюється на основі формули, яку затверджує Кабінет Міністрів України. Формула має враховувати такі параметри: 1) фінансові нормативи бюджетної забезпеченості та коригуючі коефіцієнти до них; 2) кількість мешканців та кількість споживачів соціальних послуг; 3) індекс відносної податкоспроможності відповідного міста чи району; 4) прогнозний показник кошика доходів бюджетів місцевого самоврядування для бюджетів міст Києва й Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення, а також прогноз доходів для районних бюджетів; 5) коефіцієнт вирівнювання.

Порядок здійснення всіх видів міжбюджетних трансфертів урегульовано у гл. 16 Кодексу.

33) місцеве запозичення

- операції з отримання до бюджету Автономної Республіки Крим чи міського бюджету кредитів (позик) на умовах повернення, платності та строковості з метою фінансування бюджету Автономної Республіки Крим чи міського бюджету.

Дане визначення є новим у бюджетному законодавстві України та визначає основи боргових відносин між органами місцевої влади, з одного боку, і кредиторами -- з другого. Місцеві запозичення є складовою частиною бюджету розвитку місцевих бюджетів. Виходячи з цього місцеві запозичення здійснюються з метою фінансування виключно бюджету розвитку міських бюджетів та використовуються для створення, приросту чи оновлення стратегічних об’єктів довготривалого користування територіальних громад.

Здійснення місцевих запозичень регламентується ч. 3, 6-8 ст.16, а особливості здійснення місцевого запозичення - ст. 74 Кодексу.

34) місцеві бюджети

- бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети та бюджети місцевого самоврядування.

Місцевим бюджетом вважається встановлений рішенням органів місцевого самоврядування (у тому числі Верховної Ради Автономної Республіки Крим) план формування, розподілу й використання фінансових ресурсів для забезпечення виконання завдань і функцій відповідної адміністративно-територіальної одиниці та повноважень органів місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду. До місцевих бюджетів належать бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах та бюджети місцевого самоврядування (бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об’єднань).

Згідно з нормами ст. 143 Конституції України, а також ст. 61 Закону України “Про місцеве самоврядування” від 21.05.1997 р. територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць та контролюють їх виконання. Місцеві бюджети є самостійними. Органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування коштами відповідних бюджетів не несуть відповідальності за бюджетні зобов’язання одне одного, а також за бюджетні зобов’язання держави. Верховна Рада Автономної Республіки Крим та відповідні ради самостійно й незалежно одна від одної розглядають і затверджують місцеві бюджети без втручання органів державної влади у процес складання, затвердження й виконання місцевих бюджетів.

Формування місцевих бюджетів здійснюється шляхом застосування єдиної бюджетної класифікації, державних стандартів соціальної забезпеченості тощо. Основними джерелами доходів місцевих бюджетів є податки, неподаткові надходження й міжбюджетні трансферти з державного бюджету, надходження й витрати на виконання повноважень. Органи влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій та органи місцевого самоврядування самостійно витрачають кошти на фінансування видатків, передбачених Бюджетним кодексом України.

В науковій літературі місцеві бюджети розглядаються у трьох аспектах: 1) як правовий акт, згідно з яким виконавчі органи влади отримують легітимне право на розпорядження певними фондами грошових ресурсів; 2) як план (кошторис) доходів і видатків відповідного місцевого органу влади чи самоврядування; 3) як економічна категорія, оскільки бюджет є закономірним атрибутом будь-якої самостійної територіальної одиниці, наділеної відповідним правовим статусом.

Поняття “місцеві бюджети” є значно ширшим за поняття “бюджет місцевого самоврядування”, яке прокоментовано вище.

Місцевим бюджетам у коментованому Кодексі присвячено розділ ІІІ.

35) місцевий борг

- загальна сума боргових зобов’язань Автономної Республіки Крим чи територіальної громади міста з повернення отриманих та непогашених кредитів (позик) станом на звітну дату, що виникають внаслідок місцевого запозичення.

Дане поняття є новим у бюджетному законодавстві України та визначає теоретичне розуміння сутності місцевого боргу, який виникає в результаті здійснення місцевих запозичень. У Бюджетному кодексі визначено, що в місцевий борг, зобов’язання за яким держава не несе, включається загальний обсяг боргових зобов’язань із повернення отриманих і непогашених кредитів (позик).

Погашення місцевого боргу є однією зі статей витрат бюджету розвитку місцевих бюджетів. Обслуговування місцевого боргу здійснюється за рахунок коштів загального фонду місцевого бюджету.

Обсяг місцевого боргу встановлюється ч. 3 ст. 18, а процес і особливості обслуговування місцевого боргу - ч. 5-7 ст. 74 Кодексу.

36) місцевий фінансовий орган

- установа, що відповідно до законодавства України здійснює функції зі складання, виконання місцевих бюджетів, контролю за витрачанням коштів розпорядниками бюджетних коштів, а також інші функції, пов’язані з управлінням коштами місцевого бюджету. Для цілей цього Кодексу Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим віднесено до місцевих фінансових органів. Сільський голова забезпечує виконання функцій місцевого фінансового органу, якщо такий орган не створено згідно із законом.

До місцевих фінансових органів у системі виконавчої влади належать Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, фінансові управління та відділи обласних, Київської та Севастопольської міських, районних, районних у Києві й Севастополі державних адміністрацій, Державна податкова адміністрація в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві й Севастополі, державні податкові інспекції в районах, містах (окрім міст Києва й Севастополя) та районах міст, контрольно-ревізійні управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві й Севастополі, контрольно-ревізійні підрозділи (відділи, групи) в районах, містах і районах міст, територіальні органи Державного казначейства України. Вказані підрозділи не входять до складу місцевих державних адміністрацій та мають центральне підпорядкування.

37) надходження бюджету

- доходи бюджету, повернення кредитів до бюджету, кошти від державних (місцевих) запозичень, кошти від приватизації державного майна (щодо державного бюджету), повернення бюджетних коштів з депозитів, надходження внаслідок продажу/пред’явлення цінних паперів.

Дане визначення має швидше теоретичне, аніж практичне значення, оскільки в самому Кодексі воно майже не застосовується. В поняття “надходження бюджету” включаються всі складові дохідної частини бюджету, які перелічені вище. Перелік надходжень до бюджету розширено за рахунок доходів від повернення кредитів, коштів від приватизації державного майна (щодо державного бюджету), повернення бюджетних коштів з депозитів; надходжень унаслідок продажу/пред’явлення цінних паперів.

38) одержувач бюджетних коштів

- суб’єкт господарювання, громадська чи інша організація, яка не має статусу бюджетної установи, уповноважена розпорядником бюджетних коштів на здійснення заходів, передбачених бюджетною програмою, та отримує на їх виконання кошти бюджету.

Дане визначення трактується в бюджетному законодавстві України вперше та регламентує коло осіб, які за рахунок бюджетних коштів реалізують заходи, передбачені бюджетною програмою. Таке коло осіб обирається головним розпорядником бюджетних коштів на основі встановлених Кабінетом Міністрів України критеріїв визначення одержувача бюджетних коштів. Ці критерії встановлюються з урахуванням напрямів, досвіду й результатів діяльності, фінансово-економічного обґрунтування виконання заходів бюджетної програми та застосування договірних умов.

Одержувачем бюджетних коштів може бути будь-який суб’єкт господарювання незалежно від форми власності, статусу, який відповідає встановленим критеріям та обраний розпорядником бюджетних коштів для виконання встановлених завдань. Головні розпорядники бюджетних коштів самостійно визначають мережу одержувачів бюджетних коштів.

Законодавча регламентація функціонування одержувачів бюджетних коштів наведена в ч. 3 ст. 10, ч. 7 ст. 20, ч. 6 ст. 22, а відповідальність за порушення законодавства - у ч. 2 ст. 121 Кодексу.

39) органи, що контролюють справляння надходжень бюджету

- органи державної влади, а також органи місцевого самоврядування, уповноважені здійснювати контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов’язкових платежів), інших надходжень бюджету.

У даному визначенні під органами державної влади розуміються органи виконавчої влади, уповноважені контролювати правильність і своєчасність справляння податків і зборів (обов’язкових платежів), інших надходжень до бюджету.

Права, обов’язки, функції й завдання органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, регламентуються ч. 2--4 ст. 50, ч. 3 ст. 60, ч. 2, 4, 5 ст. 78, ч. 3 ст. 80 Кодексу.

40) паспорт бюджетної програми

- документ, що визначає мету, завдання, напрями використання бюджетних коштів, відповідальних виконавців, результативні показники та інші характеристики бюджетної програми відповідно до бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет).

Паспорт бюджетної програми, з наукової точки зору, можна визначити як систематизований за певною формою перелік заходів, спрямованих на досягнення єдиної мети й завдань, виконання яких пропонують і здійснюють розпорядники бюджетних коштів відповідно до покладених на них функцій; використовується при формуванні бюджету за програмно-цільовим методом. Паспорт бюджетної програми містить: 1) найменування головного розпорядника, відповідального виконавця, бюджетної програми; 2) обсяг бюджетного призначення, у тому числі із загального і спеціального фондів; 3) законодавчі підстави для виконання бюджетної програми та її мету; 4) напрями діяльності за бюджетною програмою; 5) видатки та їх розподіл за територіями; 5) перелік державних цільових програм, що виконуються у складі бюджетної програми; 6) результативні показники, які характеризують виконання бюджетної програми: затрати продукту, ефективність.

Порядок розробки паспорта бюджетної програми регламентується наказом Міністерства фінансів України “Про паспорти бюджетних програм” від 29.12.2002 р. (зі змінами), зареєстрованого Міністерством юстиції України 21.01.2003 р. за № 47/7368. Правила складання паспортів бюджетних програм місцевих бюджетів, квартального й річного звітів про їх виконання, здійснення моніторингу й аналізу виконання бюджетних програм, оцінки ефективності бюджетних програм затверджено наказом Міністерства фінансів України від 09.07.2010 р. № 679, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28.07.2010 р. за № 574/17869.

41) платіж

- виконання бюджетних, боргових чи податкових зобов’язань, що виникли в поточному або попередніх бюджетних періодах.

Це поняття має суто теоретичний зміст і майже не застосовується в Кодексі. В даному визначенні під платежем розуміється будь-яка трансакція з перерахунку грошових зобов’язань, котра здійснюється будь-яким суб’єктом на користь бюджету незалежно від дати виникнення такого зобов’язання.

42) програмно-цільовий метод у бюджетному процесі

- метод управління бюджетними коштами для досягнення конкретних результатів за рахунок коштів бюджету із застосуванням оцінки ефективності використання бюджетних коштів на всіх стадіях бюджетного процесу.

Програмно-цільовий метод у бюджетному процесі передбачає складання й виконання бюджету в розрізі бюджетних програм. Запровадження цього методу складання бюджету є істотною зміною в бюджетній ідеології. Формування бюджету за програмно-цільовим методом передбачає врахування обсягу наявних ресурсів, що використовуються для досягнення певних результатів у державному секторі. Він передбачає з’ясування результатів, яких необхідно досягти в державному секторі, а вже потім ставиться питання про те, які ресурси слід використати для досягнення цих результатів.

У аналітичному плані програмно-цільовий метод упроваджує в бюджетний процес важливі елементи аналізу порівняння витрат і досягнутих результатів. Цей аналіз є інструментом оцінки програм, який забезпечує схвалення і здійснення в бюджетній сфері тих програм, результати від реалізації яких перевищуватимуть витрати на них.

Програмно-цільовий метод у бюджетному процесі формує систему звітування й оцінки роботи, забезпечує вищий рівень прозорості ухвалення рішень у державному секторі.

Із запровадженням програмно-цільового методу змінюється характер державної політики: перевага надається не потребі в коштах для утримання бюджетних установ, а тому, які результати будуть отримані від їх використання.

Серед переваг програмно-цільового методу відзначимо забезпечення прозорості бюджетного процесу (чітке визначення цілей і завдань, на досягнення яких витрачаються бюджетні кошти), підвищення контрольованості результатів виконання бюджетних програм; оцінку діяльності учасників бюджетного процесу щодо досягнення поставлених цілей та аналіз причин неефективного виконання бюджетних програм; упорядкування організації діяльності й посилення відповідальності головного розпорядника бюджетних коштів щодо формування й виконання бюджетних програм; підвищення якості розробки бюджетної політики, ефективності розподілу й використання бюджетних коштів.

Застосування програмно-цільового методу в бюджетному процесі врегульовано ст. 20 Кодексу.

43) проект бюджету

- проект плану формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, що здійснюються органами державної влади (органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування) протягом бюджетного періоду, який є невід’ємною частиною проекту закону про Державний бюджет України (проекту рішення про місцевий бюджет).

Проект бюджету є основою проекту закону України про Державний бюджет на наступний бюджетний рік та проекту рішення про місцевий бюджет. Він формується Міністерством фінансів України та місцевими фінансовими органами на першій стадії бюджетного процесу -- складання проекту бюджету. Проект бюджету складається з урахуванням: 1) основних макроекономічних показників; 2) засад грошово-кредитної політики; 3) напрямів бюджетної політики; 4) бюджетних запитів головних розпорядників бюджетних коштів. На основі узагальнення, систематизації даної інформації складається план формування й використання фінансових ресурсів держави та її територіально-адміністративних одиниць.

44) профіцит бюджету

- перевищення доходів бюджету над його видатками (з урахуванням різниці між поверненням кредитів до бюджету та наданням кредитів з бюджету).

В науковій літературі профіцит бюджету розглядається як позитивне сальдо бюджету або балансу.

Профіцитний бюджет характерний для періоду економічного зростання та застосовується як засіб для попередження економічного буму, за яким неминуче настає економічний спад. Профіцит бюджету описано у ст. 14 Кодексу.

45) рішення про місцевий бюджет

- нормативно-правовий акт Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи відповідної місцевої ради, виданий в установленому порядку, що затверджує місцевий бюджет та визначає повноваження відповідно Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації або виконавчого органу місцевого самоврядування здійснювати виконання місцевого бюджету протягом бюджетного періоду.

Прийняття рішення про затвердження місцевого бюджету є юридичним способом реалізації повноважень відповідних органів влади згідно зі ст. 136 і 144 Конституції України. Рішення про місцевий бюджет є документом місцевого значення. На першій стадії бюджетного процесу місцевими фінансовими органами готується проект рішення про місцевий бюджет, а на другій стадії -- розглядається й ухвалюється. Прийняття рішення про місцевий бюджет зобов’язує місцеві органи влади здійснювати виконання місцевого бюджету протягом бюджетного періоду. В разі невиконання чи неналежного виконання такого рішення застосовуються санкції, передбачені ст. 116 і 117 Кодексу.

Законодавча регламентація рішення про місцевий бюджет наведена у ст. 76, 78 Кодексу. Порядок прийняття рішення, контролю його прийняття й виконання частково визначено ч. 4 ст. 28, ч. 1 ст. 72, ч. 8 ст. 75, ч. 5--7, 25, 32 ст. 116 та ч. 5, 6 ст. 117 Кодексу.

46) розпис бюджету

- документ, в якому встановлюється розподіл доходів, фінансування бюджету, повернення кредитів до бюджету, бюджетних асигнувань головним розпорядникам бюджетних коштів за певними періодами року відповідно до бюджетної класифікації.

Розпис бюджету є основою для виконання державного й місцевих бюджетів. Складання розпису бюджету потребує певних навичок і високої відповідальності працівників фінансових органів. Чим краще складено розпис, тим чіткіше організовано виконання бюджету. Розпис бюджету складають відповідно до порядкових номерів надходжень і видатків бюджету. Порядкові номери (коди) й повні найменування доходів і видатків бюджету зазначені в бюджетній класифікації. Порядок складання розпису бюджету врегульовано ст. 44 Кодексу.

47) розпорядник бюджетних коштів

- бюджетна установа в особі її керівника, уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов’язань та здійснення витрат бюджету.

Даним визначенням регламентується, що розпорядником бюджетних коштів є керівник як представник бюджетної установи, котра отримує асигнування з бюджету, бере на себе бюджетні зобов’язання та здійснює витрати бюджету. В Кодексі розширено повноваження розпорядника бюджетних коштів з видатків бюджету до витрат бюджету (сутність видатків і витрат бюджету трактується в ч. 13 і 14 ст. 2 Кодексу). Обмежено коло представників розпорядника бюджетних коштів із декількох керівників до одного керівника бюджетної установи, що підвищує відповідальність і контроль використання бюджетних коштів.

Основні функціональні обов’язки, завдання, повноваження і право бути розпорядником бюджетних коштів регламентуються ч. 4, 8 ст. 20, ст. 22 та ч. 16 ст. 51 Кодексу.

48) субвенції

- міжбюджетні трансферти для використання на певну мету в порядку, визначеному органом, який прийняв рішення про надання субвенції.

Термін “субвенція” походить від латинського слова “subvenio” (приходжу на допомогу). Традиційно вважається, що це сума коштів, яка виділяється з бюджету вищого рівня до бюджету нижчого рівня, має цільове призначення для здійснення спільного фінансування певного заходу та може підлягати поверненню в разі використання не за цільовим призначенням.

В Україні субвенції було запроваджено в 1992 році як інструмент регулювання міжбюджетних відносин. Порядок і умови надання субвенцій визначаються Кабінетом Міністрів України, а їх обсяг на наступний бюджетний період -- законом про Державний бюджет України. Детальніше цей вид міжбюджетних трансфертів розглянуто у ст. 96, 97, 101--108 Кодексу.

49) управління бюджетними коштами

- сукупність дій учасника бюджетного процесу відповідно до його повноважень, пов’язаних з формуванням та використанням бюджетних коштів, здійсненням контролю за дотриманням бюджетного законодавства, які спрямовані на досягнення цілей, завдань і конкретних результатів своєї діяльності та забезпечення ефективного, результативного і цільового використання бюджетних коштів.

Термін “управління бюджетними коштами” уведено в бюджетне законодавство України вперше. Законодавчо регламентовано, що управління бюджетними коштами -- це процес, який розпочинається з формування й використання бюджетних коштів та закінчується контролем дотримання бюджетного законодавства. За своєю сутністю це третя й четверта стадії бюджетного процесу. По закінченні бюджетного періоду проводиться оцінка ефективності управління бюджетними коштами.

Основним суб’єктом управління бюджетними коштами є їх головний розпорядник. Фактично кожен учасник бюджетного процесу наділений правом управління бюджетними коштами.

Необхідність уведення цього терміна полягає в зосередженні уваги на забезпеченні ефективного, результативного й цільового використання бюджетних коштів їх розпорядниками. В даному тлумаченні терміна чітко видно, яким повинен бути результат управління бюджетними коштами. Єдиним недоліком є те, що в Кодексі не передбачається міра відповідальності учасника бюджетного процесу за неотримання такого результату, а саме досягнення цілей, завдань і конкретних результатів своєї діяльності.

Законодавчо необхідність управління бюджетними коштами, їх суб’єктами регламентується в ч. 2, 3 ст. 16, § 7 ч. 25 ст. 22 та ч. 1 ст. 26 Кодексу.

50) фінансовий норматив бюджетної забезпеченості

- гарантований державою в межах наявних бюджетних коштів рівень фінансового забезпечення завдань і функцій, які здійснюються відповідно Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами місцевого самоврядування, що використовується для визначення обсягу міжбюджетних трансфертів.

Фінансовий норматив бюджетної забезпеченості використовується в основному для визначення розподілу міжбюджетних трансфертів. Він визначається шляхом ділення загального обсягу фінансових ресурсів, що спрямовуються на реалізацію бюджетних програм, на кількість мешканців чи споживачів соціальних послуг. Загальний обсяг фінансових ресурсів, які спрямовуються на виконання бюджетних програм місцевими бюджетами, розподіляється між видами видатків відповідно до пріоритетів бюджетної політики держави. При розрахунку фінансового нормативу бюджетної забезпеченості може передбачатися певний обсяг нерозподілених видатків, тобто видатків на ті повноваження, встановлення нормативів за якими є недоцільним. Фінансові нормативи бюджетної забезпеченості для місцевих бюджетів коригуються коефіцієнтами, що враховують відмінності у вартості надання соціальних послуг залежно від кількості населення і споживачів соціальних послуг, а також соціально-економічних, демографічних, кліматичних, екологічних та інших особливостей (від часу їх визначення) адміністративно-територіальних одиниць. Такі коригуючі коефіцієнти затверджуються Кабінетом Міністрів України. В цьому Кодексі питання його застосування врегульовано ст. 67, 94, 95, 98-101.

51) фінансування бюджету

- надходження та витрати бюджету, пов’язані із зміною обсягу боргу, обсягів депозитів і цінних паперів, кошти від приватизації державного майна (щодо державного бюджету), зміна залишків бюджетних коштів, які використовуються для покриття дефіциту бюджету або визначення профіциту бюджету.

Фінансування бюджету -- це рух грошових коштів у бюджетній системі з метою покриття дефіциту бюджету й напрямів витрачання фінансових ресурсів, що утворилися в результаті профіциту бюджету. Крім того, фінансування бюджету включає витрати на погашення боргу.

Основні положення процесу фінансування бюджету, класифікація і джерела фінансування регламентуються гл. 3, ст. 11 і 15 Кодексу. 

Стаття 3. Бюджетний період

1. Бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

2. Відповідно до Конституції України бюджетний період для Державного бюджету України за особливих обставин може бути іншим, ніж передбачено частиною першою цієї статті.

Особливими обставинами, за яких Державний бюджет України може бути затверджено на інший, ніж передбачено частиною першою цієї статті, бюджетний період, є:

1) введення воєнного стану;

2) оголошення надзвичайного стану в Україні.

3. У разі затвердження Державного бюджету України на інший, ніж передбачено частиною першою цієї статті, бюджетний період місцеві бюджети повинні бути затверджені на такий самий період.

Бюджетний період в Україні становить один календарний рік, який триває з 1 січня по 31 грудня одного року. Фактично бюджетний період за змістом збігається з однією зі стадій бюджетного процесу -- виконанням бюджету (ст. 19 Кодексу) та диференціюється стосовно Державного бюджету України (ст. 47--51 Кодексу) й місцевих бюджетів (ст. 78 Кодексу). У зв’язку з цим необхідно розмежовувати бюджетний цикл і бюджетний період. Бюджетний цикл включає весь період (від початку складання бюджету до затвердження звіту про його виконання) та може тривати понад два роки. Тобто бюджетний цикл охоплює дію на всіх стадіях бюджетного процесу. При цьому треба враховувати й можливість розширення бюджетного циклу за рахунок пільгових бюджетних строків, коли триває дія капітальних асигнувань минулого бюджетного року, у разі якщо ці асигнування не були використані в поточному бюджетному періоді.

Бюджетний період відповідає стадії виконання бюджету та охоплює період, на який затверджується бюджет, а за особливими обставинами -- на інший період. Це положення будується на конституційній нормі (ст. 96 Конституції України), згідно з якою Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період із 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин -- на інший період. До таких особливих обставин належать такі, як уведення воєнного стану та оголошення надзвичайного стану в Україні або окремих її місцевостях. Подібні події пов’язані з реалізацією повноважень Верховної Ради та Президента України. Згідно зі ст. 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України належить оголошення за поданням Президента України стану війни та укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України; затвердження протягом двох днів із моменту звернення Президента України указів про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації. Відповідні повноваження закріплено й за Президентом України (ст. 106), який вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та приймає рішення про використання Збройних сил України в разі збройної агресії проти України; приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях у разі загрози нападу, державній незалежності України; приймає за потреби рішення про введення в Україні або окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошує за потреби окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації -- з наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою України.

Коментованою статтею передбачається інший бюджетний період для місцевих бюджетів у разі зміни бюджетного періоду для Державного бюджету. При цьому необхідно враховувати певну кореспонденцію, зв’язок показників Державного бюджету України й місцевих бюджетів, які залежать від Державного бюджету та не можуть бути прийняті без затвердження Державного бюджету.

Стаття 4. Склад бюджетного законодавства

1. До складу бюджетного законодавства належать нормативно-правові акти, що регулюють бюджетні відносини в Україні, а саме:

1) Конституція України;

2) цей Кодекс;

3) закон про Державний бюджет України;

4) інші закони, що регулюють бюджетні відносини, передбачені статтею 1 цього Кодексу;

5) нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, прийняті на підставі і на виконання цього Кодексу та інших законів України, передбачених пунктами 3 та 4 частини першої цієї статті;

6) нормативно-правові акти органів виконавчої влади, прийняті на підставі і на виконання цього Кодексу, інших законів України та нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, передбачених пунктами 3, 4 та 5 частини першої цієї статті;

7) рішення про місцевий бюджет;

8) рішення органів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, прийняті відповідно до цього Кодексу, нормативно-правових актів, передбачених пунктами 3, 4, 5, 6 і 7 частини першої цієї статті.

2. При здійсненні бюджетного процесу в Україні положення нормативно-правових актів застосовуються лише в частині, в якій вони не суперечать положенням Конституції України.

3. Якщо на ратифікацію подається міжнародний договір України, виконання якого потребує прийняття нових або внесення змін до чинних законів України, що регулюють бюджетні відносини, проекти таких законів подаються на розгляд Верховної Ради України разом з проектом закону про ратифікацію і приймаються одночасно.

4. Розгляд законопроектів щодо їх впливу на показники бюджету та їх відповідності бюджетному законодавству здійснюється за особливою процедурою, що визначається статтею 27 цього Кодексу.

Як і в Бюджетному кодексі України від 21.06.2001 р. № 2542-III, коментована стаття Кодексу припускає певну суперечність. Стаття називається “Склад бюджетного законодавства”, тоді як за змістом вона визначає сукупність нормативно-правових актів, що регулюють бюджетні відносини, а це зовсім різні поняття. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 09.07.1998 р. № 12-рп/1998 у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення ч. 3 ст. 21 Кодексу законів про працю України (справа про тлумачення терміна “законодавство”) терміном “законодавство” охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети й постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їхніх повноважень та відповідно до Конституції України й законів України.

Ст. 4 Кодексу закріплено вичерпний перелік нормативно-правових актів, що регулюють бюджетні відносини в Україні. Порівняно з попереднім Бюджетним кодексом, розширено коло таких актів. Зокрема, п. 7 ч. 1 до нормативно-правових актів, що регулюють бюджетні відносини, зараховано “рішення про місцевий бюджет”. До складу бюджетного законодавства тепер входять нормативно-правові акти всіх органів виконавчої влади, а не тільки центральних. Виходячи з цього вичерпного переліку нормативні акти інших рівнів до складу бюджетного законодавства не входять. Перелік розширеному тлумаченню не підлягає. Враховуючи рішення Конституційного Суду № 12-рп/1998, слід констатувати, що поняття “бюджетне законодавство”, яке використовується в Кодексі, має швидше юридично-технічне значення, ніж суто правове та використовується для зручності визначення сукупності нормативно-правових актів, що регулюють бюджетні відносини.

Зі ст. 4 Кодексу зрозуміло, що основні принципи регулювання бюджетних відносин визначаються такими конституційними нормами: заборона проведення референдуму з питань бюджету (ст. 74); повноваження Верховної Ради України в галузі бюджетної діяльності (ст. 85); законодавче регулювання бюджетної системи (ст. 92, 95--98); повноваження Президента України в галузі бюджету (ст. 106); повноваження Кабінету Міністрів України (ст. 116), місцевих державних адміністрацій (ст. 119), Автономної Республіки Крим (ст. 138), органів місцевого самоврядування (ст. 143) тощо.

Спеціальні бюджетні закони включають Бюджетний кодекс і закон про Державний бюджет України, який приймається щорічно. До інших законів, що регулюють бюджетні відносини, можуть бути зараховані два типи законодавчих актів: 1) суто бюджетні, присвячені регулюванню виключно бюджетних відносин; 2) закони, які містять деякі норми, що регулюють бюджетну діяльність.

Необхідно також зупинитися на певній особливості щорічних законів про Державний бюджет, якими систематично зупиняється дія інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, котрі є складовою конституційного права громадян на соціальний захист і достатній рівень життя кожного (ст. 46, 48 Конституції України). У своєму рішенні від 09.07.2007 р. № 6-рп/2007 Конституційний Суд України визначив, що закон про Державний бюджет України як правовий акт, чітко зумовлений поняттям бюджету як плану формування й використання фінансових ресурсів, має особливий предмет регулювання, відмінний від інших законів України, -- він стосується виключно встановлення доходів і видатків держави на загальносуспільні потреби, зокрема видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення, тому цим законом не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України (див.: Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. № 10-рп/08).

Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, центральних органів виконавчої влади, рішення органів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування регулюють бюджетні відносини тільки у випадку, визначеному цим Бюджетним кодексом, спеціальними бюджетними законами, законами, що регулюють бюджетну діяльність. Тобто подібне повноваження набирає сили в разі, якщо це обумовлено нормативно-правовим актом, який є в переліку ч. 1 ст. 4 Кодексу. Зрозуміло, що основні повноваження відповідних органів регулюються конституційними нормами (див. вище), але таким чином закріплюється й певний пріоритет, ієрархія нормативно-правових актів у регулюванні бюджетних відносин. Разом із тим потрібно враховувати й інше положення, що відповідно до Конституції України, Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” держава не має права регулювати відносини щодо розробки, прийняття, використання місцевих бюджетів та звітності по них, обмежувати повноваження органів місцевого самоврядування.

Ч. 3 ст. 4 Кодексу врегульовано механізм співвідношення норм міжнародних договорів і відповідних норм бюджетного законодавства. При цьому слід виходити з конституційної норми, яка закріплює надання Верховною Радою України в установлений законом строк згоди на обов’язковість міжнародних договорів України (ст. 85 Конституції України), що є певним аналогом ратифікації. В цій частині ст. 4 деталізується норма, згідно з якою міжнародні договори України є невід’ємною частиною її законодавства, відповідно до чого здійснюється коригування нормативно-правових актів, що регулюють бюджетні відносини.

Важко погодитися, що одночасно зі згодою на обов’язковість міжнародних договорів України приймаються зміни до відповідних законів. Річ у тім, що в тій чи іншій мірі ці положення торкатимуться дохідної чи видаткової частини бюджетів, а розгляд законопроектів, які впливають на дохідну чи видаткову частину бюджетів, здійснюється за особливою процедурою згідно з ч. 4 коментованої статті Кодексу. Ця процедура визначена ст. 27 Кодексу “Подання і розгляд законопроектів, що впливають на показники бюджету, та введення в дію таких законів”. Згідно із процедурою, закріпленою даною статтею, подібний законопроект із моменту внесення до Верховної Ради України має перебувати на опрацюванні й розгляді близько чотирьох тижнів, тому їх одночасне прийняття разом із міжнародним договором навряд чи можливе.

УЗАГАЛЬНЕНИЙ КОМЕНТАР ДО РОЗДІЛУ ІІ ДЕРЖАВНИЙ БЮДЖЕТ УКРАЇНИ

Успішне функціонування економіки будь-якої країни тісно пов'язане з оптимальним забезпеченням формування та виконання бюджету. Від якісного здійснення бюджетного процесу залежить дієвість бюджетної політики, яка повинна позитивно впливати на економічну та фінансову стабільність держави, її соціальний рівень життя.

Бюджетний процес не обмежується лише підготовкою закону про асигнування коштів за групами статей видатків бюджетів. Це постійний процес визначення пріоритетів держави, її завдань та функцій на певному етапі, розробки відповідних цільових програм, визначення управлінських стратегій, оцінки ефективності використання коштів, контролю за дотриманням законодавства та виконанням бюджетних повноважень, за повнотою надходжень коштів до Державного бюджету України, головними розпорядниками бюджетних коштів та розпорядниками нижчого рівня, за своєчасним поверненням до бюджету коштів, що надані за операціями з кредитування бюджету, кредитів (позик) отриманих державою, за ефективністю та цілеспрямованістю бюджетних коштів.

Це значна, причому постійна, аналітична та дослідницька робота на основі глибокого, об’єктивного, всебічного вивчення якісних структурних зрушень в економіці, динаміки, тенденцій, причинно-наслідкових зв’язків стану та перспектив змін усіх макропоказників, без урахування яких неможливий бюджетний процес, у тому числі визначення прогнозних монетарних показників, а отже, – прийняття основних показників бюджетної політики, складання проекту державного бюджету і його успішного виконання.

Удосконалення бюджетного процесу залишається досить актуальним завданням, його виконання дозволить успішно впроваджувати стратегічні цілі держави щодо економічного та соціального розвитку. Відповідно до цього потребує поліпшення кожна зі стадій бюджетного процесу.

Усі суб’єкти, причетні до бюджетного процесу, – особливо до його складання, розгляду і затвердження, – повинні розуміти, що це не фінансовий план певної коаліції чи партії, а фінансовий план держави й українського народу. Тому на процес його формування і виконання, на дотримання строків розробки та прийняття, на показники доходної і видаткової частин не повинні впливати ні вибори – президента, до Верховної Ради чи місцевих органів влади, – чи яка партія або політична сила працює в законодавчій чи виконавчій структурі, у Нацбанку, Мінфіні, Рахунковій палаті, КРУ, Державному казначействі, інших фінансових органах. Усі повинні бути професіоналами, працювати як незалежні державні фінансові органи, які володіють фактами, реаліями економічної, фінансової ситуації як на державному, так і на місцевому рівнях. Тому кожна цифра в бюджеті має бути обґрунтованою, відповідати рівню економічного розвитку країни. Сам факт формування бюджету, який із кожним наступним роком стає все складнішим і напруженішим, – красномовний симптом недосконалості бюджетного процесу та механізмів його реалізації.

Важливими складовими державного бюджету є його доходи та видатки. У доходах відображається податкова політика держави, у видатках – пріоритетні напрями вкладання коштів. Визначення джерел доходів бюджету є ключовим елементом бюджетної політики, оскільки точність та правильність визначення джерел надходжень сприяє повноті та своєчасності фінансування видатків на забезпечення завдань та функцій, які покладені на органи державної та місцевої влади. Під час кризи фінансові можливості країни обмежені, тому потреби суспільства не відповідають обсягам наданих коштів. Видатки бюджету в повному та всебічному обсязі визначають роль, яку вони відіграють і яке місце посідають у процесах суспільного відтворення, а також – у чому їхнє соціальне призначення. За таких умов важлива роль відводиться кредитуванню бюджету.

Мета коментаря цього напряму Бюджетного кодексу України – розкриття основних ключових положень, які регламентують склад доходів, видатків та кредитування бюджету країни, питання організації та здійснення порядку складання його проекту, розгляду і затвердження, а також внесення змін до закону про Державний бюджет України, узгодивши їх із низкою нормативно-правових актів, які регулюють відповідні відносини у фінансовій сфері (у тому числі бюджетній) при здійсненні економічної, соціальної, фінансової політики з урахуванням певного зарубіжного досвіду.

Призначення коментаря – трактування й аналіз у доступній формі конкретних статей, їх пунктів і підпунктів з метою уникнення неоднозначного розуміння всіма суб’єктами бюджетного процесу особливостей фінансово-правових норм, правовідносин матеріального і процесуального рівнів, які чітко визначають склад доходів, видатків та кредитування державного бюджету, а також – для забезпечення належного процесу складання, розгляду, затвердження та внесення змін до закону про Державний бюджет України.

Основними завданнями коментаря є:

— тлумачення норм статей, роз’яснення найважливіших положень, у тому числі в поєднанні з іншими нормативно-правовими актами, з метою усунення та недопущення можливих суперечностей між ними;

— здійснення комплексного науково-теоретичного та практичного аналізу положень Бюджетного кодексу України із використанням конкретних виробничих прикладів;

— допомога учасникам бюджетних правовідносин і працівникам фінансових органів, усім, хто цікавиться питаннями фінансового та бюджетного права, у кращому розумінні положень даного напряму Бюджетного кодексу з використанням ілюстративного матеріалу;

— обґрунтування практичної спрямованості, соціального та фінансово-економічного значення норм і положень даного напряму Бюджетного кодексу.

Основні новації глави 5

У статті 29 подано детальний перелік джерел доходів загального фонду Державного бюджету України. Установлено, що склад доходів спеціального фонду визначається законом про Державний бюджет України. Крім цього, передбачено, що цей закон у виняткових випадках може відносити на відповідний бюджетний період окремі види доходів загального фонду Державного бюджету (або їх частину) до спеціального фонду.

Змінено назву ст. 30 попередньої редакції Бюджетного кодексу «Склад видатків Державного бюджету України» на нову назву – «Склад видатків та кредитування Державного бюджету України». У новій редакції цієї статті міститься новий, основний, термін «кредитування Державного бюджету».

Інноваційність такого введення полягає у наданні коштів з бюджету на умовах повернення, платності та строковості, унаслідок чого виникають зобов’язання перед бюджетом (надання кредитів з нього) та операції з повернення таких коштів до бюджету (повернення кредитів до бюджету). До кредитів з бюджету також належать бюджетні позички і фінансова допомога на поворотній основі.

У новій редакції відображено джерела формування загального фонду Державного бюджету у частині кредитування, а саме:

1) надходження внаслідок стягнення простроченої заборгованості перед державою за кредитами (позиками), залученими державою або під державні гарантії, кредитами з державного бюджету, якщо інше не встановлено Законом про Державний бюджет України;

2) повернення кредитів, наданих з державного бюджету, які не мають цільового призначення;

3) повернення кредитів до бюджету, наданих для реалізації інвестиційних програм (проектів) за рахунок кредитів (позик), залучених державою від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій.

Джерела формування спеціального фонду бюджету у частині кредитування визначаються Законом про Державний бюджет України.

У новій редакції Бюджетного кодексу в статті 31 «Таємні видатки» з ч. 3 (Контроль за проведенням таємних видатків здійснюється Рахунковою палатою та Міністерством фінансів України) вилучено норму визначення порядку контролю за проведенням таємних видатків Верховною Радою України.

Інноваційною є норма ч. 5 «Звіти про проведені таємні видатки розглядаються Верховною Радою України на закритому пленарному засіданні», що розширює повноваження Верховної Ради України.

Основні новації глав 6, 7, 9

Згідно зі ст. 32 основні організаційно-методичні засади бюджетного планування використовуються Міністерством фінансів України не тільки для підготовки бюджетних запитів, а й для розробки проекту бюджету та його прогнозу на наступні за плановим два бюджетні періоди. Для визначення загального рівня доходів, видатків і кредитування бюджету використовуються основні прогнозні макропоказники економічного і соціального розвитку країни на плановий і наступні періоди, а також індикативні прогнозні показники на наступні за плановим два бюджетні періоди.

У статті 33 визначено, що Національний банк України подає до Верховної Ради та Кабінету Міністрів не проект Основних засад грошово-кредитної політики на наступний бюджетний період (до 1 квітня), а прогнозні монетарні показники на наступний рік до 15 березня року, що передує плановому. Проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період повинен ґрунтуватися на прогнозних і програмних документах економічного й соціального розвитку та, крім інших прогнозних макропоказників, має містити індекс цін виробників, офіційний обмінний курс гривні у середньому за рік та (на кінець року) пріоритетні завдання податкової політики, реалізацію пріоритетних державних (цільових) програм, взаємовідносини державного бюджету з місцевими бюджетами, включаючи обґрунтування питомої ваги місцевих бюджетів у зведеному бюджеті України.

Відповідно до ст. 35 головні розпорядники бюджетних коштів забезпечують складання бюджетних запитів для подальшого подання Міністерству фінансів України, і повинні враховувати інформацію звітів про виконання паспортів бюджетних програм та висновки про результати контрольних заходів, проведених органами, уповноваженими на здійснення контролю за дотриманням бюджетного законодавства.

Міністр фінансів України, приймаючи рішення про включення бюджетного запиту до проекту Державного бюджету України, перед поданням його на розгляд Кабінету Міністрів України враховує також інформацію звітів про виконання паспортів бюджетних програм та висновків про результати цих контрольних заходів, проведених зазначеними органами.

Кабінет Міністрів України, прийнявши постанову про схвалення проекту закону про Державний бюджет України, подає його разом із відповідними матеріалами не тільки до Верховної Ради України, а й Президенту України (не пізніше 15 вересня року, що передує плановому).

Відповідно до ст. 38 пояснювальна записка до проекту закону про Державний бюджет України має містити інформацію не тільки про обсяги видатків, а й кредитування за бюджетною класифікацією (функціональною, відомчою і програмною класифікацією видатків та кредитування бюджету, економічною класифікацією видатків бюджету); інформацію про мету, завдання та очікувані результати (яких кожен головний розпорядник коштів державного бюджету передбачає досягти при виконанні програм) за формою, визначеною Міністерством фінансів України; обґрунтування розрахунку вартісної величини прожиткового мінімуму на відповідний бюджетний період у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для основних соціальних і демографічних груп населення; розрахунки обсягу компенсації за рахунок коштів державного бюджету втрат суб’єктів господарювання внаслідок прийняття Кабінетом Міністрів України, іншими центральними органами виконавчої влади рішень щодо регулювання цін і тарифів на окремі види продукції, товарів і послуг.

Якщо головні розпорядники коштів державного бюджету виконують державні цільові програми, то до загального переліку матеріалів подаються переліки цих державних цільових програм та загальний обсяг коштів за ними.

План державних запозичень на наступний бюджетний період має включати перелік кредитів (позик) із зазначенням кредиторів, видів, мети, назви валюти, строку і відсоткової ставки державних запозичень, а також стану укладання кредитних договорів.

На відміну від попереднього Кодексу, до загального переліку матеріалів, які подаються разом з проектом закону про Державний бюджет України, включено: прогноз Державного бюджету на наступні за плановим два бюджетні періоди; інформацію щодо врахування пропозицій Ради національної безпеки і оборони України до Проекту закону про Державний бюджет України по статтях, пов’язаних із забезпеченням національної безпеки і оборони України (з вмотивованим обґрунтуванням); інформацію про залучення довгострокових (понад 1 рік) кредитів (позик), надання гарантій, набуття прав поручителя за такими зобов’язаннями державними підприємствами, у тому числі господарськими товариствами, у статутному фонді яких державі належить 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв).

Згідно зі ст. 39 розгляд і затвердження Державного бюджету України відбувається у Верховній Раді України за спеціальною процедурою, яка визначається Регламентом Верховної Ради України.

Новизною цієї редакції бюджетного кодексу є чітке визначення предмету регулювання закону про Державний бюджет України, до якого включають загальну суму кредитування державного бюджету, граничний обсяг надання державних гарантій, фінансування державного бюджету за бюджетною класифікацією, бюджетні призначення головним розпорядникам коштів з обов'язковим виділенням видатків споживання та видатків розвитку, включаючи розподіл видатків на централізовані заходи між адміністративно-територіальними одиницями, розмір прожиткового мінімуму, перелік кредитів (позик), що залучаються державою від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій.

У разі, якщо закон про Державний бюджет України несвоєчасно набере чинності:

— державні запозичення можуть здійснюватися в обсягах, що не перевищують витрати на погашення державного боргу у відповідний період, а державні гарантії не надаються;

— діють норми закону про Державний бюджет України на попередній бюджетний період, крім норм, якими визначені загальні показники державного бюджету, бюджетні призначення головним розпорядникам коштів державного бюджету і обсяги трансфертів між державним та місцевими бюджетами;

— соціальні стандарти та соціальні гарантії, у тому числі прожитковий мінімум, рівень його забезпечення, мінімальна заробітна плата, надання пільг, компенсацій і гарантій населенню у поточному бюджетному періоді застосовуються у розмірах та на умовах, які діяли у грудні попереднього бюджетного періоду;

— перерахування дотацій вирівнювання з державного бюджету місцевим бюджетам та коштів, що передаються до державного бюджету з місцевих бюджетів, здійснюється відповідно до обсягів, визначених у проекті закону про Державний бюджет України, поданому Кабінетом Міністрів України до Верховної Ради.

Як показує аналіз нової редакції Бюджетного кодексу України, він посилює позиції Комітету Верховної Ради з питань бюджету, зокрема: погодження перерозподілу субвенцій до місцевих бюджетів на соціальний захист, підготовка проекту закону про Державний бюджет України здійснюватиметься Кабінетом Міністрів з участю уповноважених представників Верховної Ради з питань бюджету. Також посилюється роль Президента в бюджетному процесі.

Глави 8, 10

За матеріальним змістом бюджет становить централізований грошовий фонд держави, який перебуває у постійному русі: щоденно до нього зараховують надходження і здійснюють операції з витрат. У зв’язку з цим необхідна чітка, налагоджена система управління бюджетним процесом, щоб забезпечити своєчасне й повне надходження коштів за доходами і раціональне та ефективне їх використання.

Під виконанням бюджету слід розуміти забезпечення своєчасного і повного надходження запланованих доходів загалом і за кожним джерелом, а також забезпечення своєчасного, повного і безперервного фінансування передбачених бюджетами видатків. Виконання бюджету має на меті забезпечити надходження доходів і фінансування видатків у межах затверджених бюджетів.

Метою положень глави 8 є упорядкування системи організації виконання державного бюджету та модернізації казначейського обслуговування державного сектора у напрямку створення інтегрованої інформаційно-аналітичної системи управління державними фінансами. Глава визначає економіко-правові засади організації виконання бюджету та казначейського обслуговування державного і місцевих бюджетів.

Метою положень глави 10 є модернізація системи бухгалтерського обліку державного сектора у напрямку створення інтегрованої інформаційно-аналітичної системи управління державними фінансами. Глава визначає економіко-правові засади організації бухгалтерського обліку, складання і подання звітності в державному секторі та взаємозв’язку повноважень державних органів, які реалізують операції бухгалтерського обліку з державним майном.

Основними новаціями глав 8,10 є:

1) Визнано недійсними договори, за якими розпорядник бюджетних коштів брав зобов’язання без відповідних бюджетних асигнувань або ж із перевищенням наданих йому бюджетних повноважень. Такі зобов’язання є небюджетними і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Відшкодування збитків та/або завданої шкоди за такими зобов’язаннями здійснюються в судовому порядку з винних осіб.

2) Унормовано існуючий порядок реєстрації та обліку органами Державного казначейства України бюджетних зобов'язань. При цьому встановлено вимогу щодо обліку бюджетних зобов'язань за визначеними законодавством субсидіями, допомогами, пільгами незалежно від обсягу бюджетних призначень, передбачених на цю мету.

3) Встановлено, що позовна давність на вимоги щодо погашення заборгованості перед бюджетом не поширюється.

4) Заборонено проводити розрахунки з бюджетом у негрошовій формі та заборонено брати нові бюджетні зобов'язання і здійснювати платежі (крім захищених видатків) за наявності простроченої кредиторської заборгованості (із заробітної плати, стипендій, комунальних послуг та енергоносіїв).

5) Єдині вимоги до завдань та функціональних обов’язків бухгалтерських служб, повноважень їх керівника, вимог щодо його професійно-кваліфікаційного рівня, порядку його призначення та звільнення, передбачені ч. 3 ст. 56 Кодексу, сприяють уніфікації цих служб. Це суттєвий крок у реалізації Стратегії модернізації системи бухгалтерського обліку в державному секторі на 2007–2015 рр., затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 2007 р. №34.

6) Положення про те, що на кінець бюджетного періоду Державне казначейство України зберігає залишки коштів на рахунках спеціального фонду державного бюджету для покриття відповідних витрат у наступному бюджетному періоді з урахуванням їх цільового призначення, значно сприяє запровадженню середньострокового бюджетного планування та розвитку програмно цільового методу бюджетування відповідно до Концепції застосування програмно-цільового методу в бюджетному процесі, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14 вересня 2002 р. №538-р.

7) Алгоритм подання звітності про виконання Державного бюджету України повною мірою забезпечує доступність інформації про бюджет на всіх стадіях бюджетного процесу, як того вимагають ст. 95, 97 Конституції України від 28 червня 1996 р. №254к/96-ВР.

Глава 2. БЮДЖЕТНА СИСТЕМА УКРАЇНИ ТА ЇЇ ПРИНЦИПИ

Стаття 5. Структура бюджетної системи України

1. Бюджетна система України складається з державного бюджету та місцевих бюджетів.

2. Місцевими бюджетами є бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети та бюджети місцевого самоврядування.

3. Бюджетами місцевого самоврядування є бюджети територіальних громад сіл, їх об’єднань, селищ, міст (у тому числі районів у містах).

Переважна більшість фінансових ресурсів держави зосереджується в державному й місцевих бюджетах, які у своїй сукупності створюють бюджетну систему держави.

В сучасних фінансово-економічних умовах розвитку національної економіки України державний і місцеві бюджети набувають нової якості та є:

-- по-перше, планом формування й використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, що здійснюються відповідно органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду;

-- по-друге, основним інструментом регулювання соціальних і економічних процесів у масштабах держави та окремих адміністративно-територіальних одиниць.

Саме на першому положенні ґрунтується визначення терміна “бюджет” у ч. 1 ст. 2 Кодексу. Визначення терміна “бюджетна система України” наведено в ч. 4 ст. 2 Кодексу.

У ст. 5 Кодексу деталізовано розмежування бюджету на державний і місцеві бюджети, які у своїй сукупності створюють бюджетну систему України.

Бюджетна система України побудована з урахуванням економічних відносин, державного й адміністративно-територіальних устроїв та врегульована нормами права.

Бюджетна система України -- це система стійких і впорядкованих зв’язків (міжбюджетні відносини) між її ланками (державним і місцевими бюджетами), юридично пов’язаними між собою, яка базується на загальноприйнятих принципах, що відповідають міжнародним стандартам. Принципи побудови бюджетної системи викладено у ст. 7 Кодексу.

Бюджетну систему України можна розглядати як за формою прояву (це державний і місцеві бюджети, побудовані з урахуванням державного й адміністративно-територіальних устроїв та врегульовані нормами права), так і за економічним змістом (це модель міжбюджетних правовідносин, інструмент для забезпечення фінансових потреб держави й матеріального добробуту населення).

Положення стосовно бюджетної системи України, включені в Кодекс:

-- по-перше, мають концептуальне і практичне значення для забезпечення ефективності бюджетного процесу та конкретизують його понятійний апарат (термінологію);

-- по-друге, є відображенням конституційних норм, які містяться у ст. 132, 133 Конституції України, що закріплюють основи територіального устрою України (ст. 132) та систему адміністративно-територіального устрою (ст. 133);

-- по-третє, є підґрунтям для формування структурних складових бюджетної системи. Структурні складові бюджетної системи України, визначені ст. 5 Кодексу, сформовано згідно зі ст. 133 Конституції України.

Вагомим за своїм значенням у бюджетній системі України та основним інструментом державного регулювання соціально-економічних процесів є державний бюджет. Він забезпечує фінансування витрат на здійснювані державою заходи в галузі економіки, соціальної сфери, національної оборони, державного управління та міжнародних відносин, обслуговування державного боргу тощо.

Окремого визначення поняття “державний бюджет” у Кодексі не наводиться. Проте це поняття є досить поширеним у науковій літературі. Державний бюджет -- це основний фінансовий план держави, який складається з дохідної й видаткової частин та затверджений законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

Місцевими бюджетами є бюджет Автономної Республіки Крим, обласні бюджети, районні бюджети й бюджети місцевого самоврядування. В новій редакції Кодексу з цього переліку виключено “бюджети районів у містах”, які зараховано до бюджетів місцевого самоврядування. Це, у свою чергу, забезпечило уточнення змісту понять “місцеві бюджети”, “бюджети місцевого самоврядування” та приведення їх у відповідність до Конституції України, Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, Європейської хартії місцевого самоврядування.

Бюджетами місцевого самоврядування є бюджети територіальних громад сіл, їх об’єднань, селищ, міст, у тому числі районів у містах.

Територіальні громади сіл, їх об’єднань, селищ і міст можуть об’єднувати на договірних засадах об’єкти комунальної власності, а також кошти бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, організацій і установ, створювати для цього відповідні органи і служби.

Стаття 6. Зведений бюджет

1. Зведений бюджет є сукупністю показників бюджетів, що використовуються для аналізу та прогнозування економічного і соціального розвитку держави.

2. Зведений бюджет України включає показники Державного бюджету України, зведеного бюджету Автономної Республіки Крим та зведених бюджетів областей, міст Києва та Севастополя.

3. Зведений бюджет Автономної Республіки Крим включає показники бюджету Автономної Республіки Крим, зведених бюджетів її районів та бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим значення.

4. Зведений бюджет області включає показники обласного бюджету, зведених бюджетів районів і бюджетів міст обласного значення цієї області.

5. Зведений бюджет району включає показники районного бюджету, бюджетів міст районного значення, селищних та сільських бюджетів цього району.

6. Зведений бюджет міста з районним поділом включає показники міського бюджету та бюджетів районів, що входять до його складу. Якщо місту або району у місті адміністративно підпорядковані інші міста, селища чи села, зведений бюджет міста або району у місті включає показники бюджетів цих міст, селищ та сіл.

7. Показники бюджетів об’єднань територіальних громад, що створюються згідно із законом, включаються до відповідних зведених бюджетів.

Для здійснення розрахунків, прогнозу та аналізу економічного й соціального розвитку держави, територіальних громад важливим є поняття зведеного бюджету. Ст. 5 Кодексу визначає, що зведений бюджет України об’єднує показники державного й місцевих бюджетів.

У цілому зведені бюджети існують на рівні держави, Автономної Республіки Крим, області, району, міста з районним поділом. Відповідний зведений бюджет визначається як сукупність показників бюджетів, що формуються на певній території дії зведеного бюджету. Так, зведений бюджет України включає показники Державного бюджету України, зведеного бюджету Автономної Республіки Крим та зведених бюджетів областей, міст Києва й Севастополя (ч. 2 ст. 5 Бюджетного кодексу).

Зведений бюджет Автономної Республіки Крим включає показники бюджету Автономної Республіки Крим, зведених бюджетів її районів та бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим значення (ч. 3 ст. 5 Бюджетного кодексу). Зведений бюджет області включає показники обласного бюджету, зведених бюджетів районів та бюджетів міст обласного значення цієї області (ч. 4 ст. 5 Бюджетного кодексу). Зведений бюджет міста з районним поділом включає показники міського бюджету та бюджетів районів, що входять до його складу (ч. 5 ст. 5 Бюджетного кодексу). Причому, якщо місту або району в місті адміністративно підпорядковані інші міста, селища чи села, зведений бюджет міста або району в місті включає показники бюджетів цих міст, селищ і сіл.

У Бюджетному кодексі України в редакції 2010 р. до відповідних зведених бюджетів включаються також показники бюджетів об’єднань територіальних громад, що створюються згідно із законом.

Складання зведених бюджетів покладено на відповідні органи виконавчої влади. Зведені бюджети не мають правової форми, тобто вони не розробляються й не затверджуються у формі закону, водночас їх значення досить вагоме, адже вони дають цілісну картину щодо грошових коштів, зосереджених у бюджетах. Суто статистичний характер показників зведених бюджетів дає змогу використовувати їх для проведення розрахунків щодо формування грошових ресурсів для забезпечення виконання функцій і завдань органами державної влади й місцевого самоврядування; визначення обсягу видатків, що підлягають фінансуванню з державного й місцевих бюджетів, аналізу та оцінки ефективності бюджетних витрат; визначення грошових потоків для встановлення обґрунтованості надання трансфертів.

Стаття 7. Принципи бюджетної системи України

1. Бюджетна система України ґрунтується на таких принципах:

1) принцип єдності бюджетної системи України - єдність бюджетної системи України забезпечується єдиною правовою базою, єдиною грошовою системою, єдиним регулюванням бюджетних відносин, єдиною бюджетною класифікацією, єдністю порядку виконання бюджетів та ведення бухгалтерського обліку і звітності;

2) принцип збалансованості - повноваження на здійснення витрат бюджету мають відповідати обсягу надходжень бюджету на відповідний бюджетний період;

3) принцип самостійності - Державний бюджет України та місцеві бюджети є самостійними. Держава коштами державного бюджету не несе відповідальності за бюджетні зобов’язання органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування. Органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування коштами відповідних місцевих бюджетів не несуть відповідальності за бюджетні зобов’язання одне одного, а також за бюджетні зобов’язання держави. Самостійність бюджетів забезпечується закріпленням за ними відповідних джерел доходів бюджету, правом відповідних органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування визначати напрями використання бюджетних коштів відповідно до законодавства України, правом Верховної Ради Автономної Республіки Крим та відповідних місцевих рад самостійно і незалежно одне від одного розглядати та затверджувати відповідні місцеві бюджети;

4) принцип повноти - до складу бюджетів підлягають включенню всі надходження бюджетів та витрати бюджетів, що здійснюються відповідно до нормативно-правових актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування;

5) принцип обґрунтованості - бюджет формується на реалістичних макропоказниках економічного і соціального розвитку України та розрахунках надходжень бюджету і витрат бюджету, що здійснюються відповідно до затверджених методик та правил;

6) принцип ефективності та результативності - при складанні та виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення цілей, запланованих на основі національної системи цінностей і завдань інноваційного розвитку економіки, шляхом забезпечення якісного надання послуг, гарантованих державою, Автономною Республікою Крим, місцевим самоврядуванням (далі – гарантовані послуги), при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів;

7) принцип субсидіарності - розподіл видів видатків між державним бюджетом та місцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами ґрунтується на необхідності максимально можливого наближення надання гарантованих послуг до їх безпосереднього споживача;

8) принцип цільового використання бюджетних коштів - бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями та бюджетними асигнуваннями;

9) принцип справедливості і неупередженості - бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами;

10) принцип публічності та прозорості - інформування громадськості з питань складання, розгляду, затвердження, виконання державного бюджету та місцевих бюджетів, а також контролю за виконанням державного бюджету та місцевих бюджетів.

Бюджетний кодекс України в редакції 2010 р. закріплює 10 принципів, на яких ґрунтується бюджетна система:

1) єдності;

2) збалансованості;

3) самостійності;

4) повноти;

5) обґрунтованості;

6) ефективності й результативності;

7) субсидіарності;

8) цільового використання бюджетних коштів;

9) справедливості й неупередженості;

10) публічності і прозорості.

Відповідно до ст. 95 Конституції України бюджетна система будується на засадах справедливого й неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами й територіальними громадами та закріплює виключно законодавче й цільове регулювання будь-яких видатків держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків; проголошує ідею збалансованості бюджету; закріплює принцип звітності і прозорості (оприлюднення) звітів про доходи й видатки Державного бюджету України та місцевих бюджетів.

Принцип (від лат. -- початок, основа) визначається як основні, вихідні положення, установка для якої-небудь теорії, вчення, науки або керівне положення, основне правило діяльності. Дотримання обґрунтованих принципів побудови бюджетної системи, виокремлених у ст. 7 Бюджетного кодексу України, визначає ефективність її функціонування у країні.

Принцип єдності передбачає єдині засади функціонування (співвідношення і взаємодії) різних видів бюджетів як елементів єдиної бюджетної системи України. Єдність бюджетної системи дає змогу проводити єдину соціальну й економічну політику у країні.

Зміст принципу єдності бюджетної системи України розкривається в п. 1 ст. 7 Кодексу як єдність правової бази, грошової системи, регулювання бюджетних відносин, існування єдиної бюджетної класифікації, єдиний порядок виконання бюджетів та ведення бухгалтерського обліку коштів державного й місцевих бюджетів і звітності.

Єдність бюджетного законодавства України полягає у прийнятті Бюджетного кодексу України -- єдиного кодифікованого акта, який детально регулює бюджетні відносини.

Принцип єдності бюджетної системи України передбачає регулювання бюджетних відносин, яке, з одного боку, гарантувало б єдині основи фінансової діяльності держави й органів місцевого самоврядування, а з другого -- давало змогу місцевим органам влади й місцевого самоврядування в межах своїх повноважень здійснювати бюджетне регулювання в межах чинного законодавства.

Суттєвою ознакою єдності бюджетної системи України є єдність принципів її побудови.

Важливою складовою принципу єдності бюджетної системи України є встановлення єдиних форм бюджетної документації і звітності, затверджених законодавством України та обов’язкових для використання всіма учасниками бюджетного процесу.

Іншим важливим аспектом принципу єдності бюджетної системи України є встановлення єдиних вимог щодо відповідальності та заходів впливу за вчинені порушення бюджетного законодавства (ст. 116--124 гл. 18 Кодексу).

Принцип єдності бюджетної системи України визначає також єдину бюджетну класифікацію, обов’язкову для застосування всіма учасниками бюджетного процесу (ст. 8 Кодексу).

Принцип єдності бюджетної системи України ґрунтується на взаємодії всіх бюджетів. Основою реалізації принципу єдності бюджетної системи є передусім досягнення єдності бюджетів, які входять у неї.

Отже, загальне визначення бюджетного процесу, його стадій, єдина бюджетна класифікація, котра застосовується до всіх видів бюджетів, єдність принципів побудови бюджетної системи, встановлення єдиних форм бюджетної документації і звітності забезпечує єдність усіх складових бюджетної системи.

Принцип збалансованості бюджетної системи ґрунтується на положеннях ст. 95 Конституції України, яка закріплює, що держава прагне до збалансованості бюджету України. В Кодексі це положення деталізовано. Принцип збалансованості означає, що всі витрати бюджету мають покриватися загальною сумою доходів і джерел фінансування його дефіциту, тобто повноваження на здійснення витрат бюджету мають відповідати обсягу надходжень до бюджету на відповідний бюджетний період.

Дотримання принципу збалансованості бюджету закладає основи для мінімізації бюджетного дефіциту (профіциту). Відповідно до Кодексу (п. 1 ст. 14) забороняється приймати дефіцитний бюджет без визначення джерел фінансування його дефіциту, а вповноважені органи при складанні, затвердженні й виконанні бюджету повинні виходити з необхідності мінімізації розміру дефіциту бюджету.

Принцип самостійності є найважливішим принципом, зміст якого розкривається в п. 3 ст. 7 Кодексу. Цей принцип означає, що державний і місцеві бюджети є самостійними: держава коштами державного бюджету не несе відповідальності за бюджетні зобов’язання органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування. А органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування коштами відповідних бюджетів не несуть відповідальності за бюджетні зобов’язання одне одного, а також за бюджетні зобов’язання держави.

Самостійність забезпечується:

-- закріпленням за бюджетами кожного рівня бюджетної системи відповідних джерел доходів, перелік яких визначається законодавством;

-- правом відповідних органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування визначати напрями використання бюджетних коштів відповідно до законодавства України;

-- правом самостійного й незалежного розгляду та затвердження кожного з бюджетів, тобто відповідні органи влади й органи місцевого самоврядування мають право самостійно, незалежно одне від одного брати участь у бюджетному процесі.

Всі перелічені аспекти, що характеризують принцип самостійності, фактично відображають повноваження й обов’язки органів влади адміністративно-територіальних утворень, які затверджують і виконують відповідний бюджет.

Принцип самостійності фактично захищає бюджети від неправомірного чи необґрунтованого перерозподілу або вилучення бюджетних коштів, від втручання в бюджетний процес на будь-якій його стадії.

Слід зазначити, що реальне забезпечення принципу самостійності всіх бюджетів не можливе без існування власних джерел доходів, достатніх для виконання функцій органів влади та органів місцевого самоврядування, які є розпорядниками бюджетних коштів. Лише якщо всі органи влади наділені для реалізації своїх повноважень необхідними бюджетними коштами, можна говорити про реалізацію принципу самостійності бюджету. На практиці цей принцип реалізується в межах закріпленої за кожним органом влади компетенції. Компетенція (від лат. -- взаємно прагну, відповідаю) -- це сукупність предметів відання, завдань, повноважень, прав і обов’язків державного органу або посадової особи, що визначаються законодавством. У загальному вигляді найважливіші питання, зараховані до відання місцевого самоврядування, визначено Конституцією України, ст. 143 якої передбачає, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць та контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону тощо. Деталізується й конкретизується компетенція місцевого самоврядування в Законі України “Про місцеве самоврядування в Україні”.

Таким чином, самостійність місцевих бюджетів має реалізовуватись як правами органів влади й місцевого самоврядування на самостійний розгляд та затвердження власних бюджетів, так і шляхом закріплення за відповідними бюджетами такого розміру доходів, який дав би змогу здійснювати фінансування мінімально необхідних видатків.

Згідно зі ст. 142 Конституції України держава бере участь у формуванні доходів бюджетів органів місцевого самоврядування, фінансово підтримуючи місцеве самоврядування. Крім того, відповідно до ст. 143 Конституції України органам місцевого самоврядування законом можуть надаватися окремі повноваження органів виконавчої влади. При цьому держава зобов’язується фінансувати здійснення таких повноважень у повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету України або шляхом зарахування до місцевого бюджету в установленому законом порядку окремих загальнодержавних податків.

Принцип повноти передбачає, що всі відображені в нормативно-правових актах доходи та витрати всіх бюджетів підлягають включенню в обов’язковому порядку й у повному обсязі до складу бюджетів. Крім того, елементом принципу повноти можна вважати також принцип повноти структури бюджетної системи. Вимога дотримання цього принципу означає, що в бюджетній системі мають бути враховані всі реально існуючі види бюджетів відповідного адміністративно-територіального утворення.

Принцип обґрунтованості відображає достовірність показників прогнозу соціального й економічного розвитку відповідної території та реалістичності розрахунків доходів і видатків бюджету. На рівні держави це означає, що для складання обґрунтованого бюджету необхідні реалістичні прогнози макропоказників: валового внутрішнього продукту, динаміки індексів споживчих цін та цін виробників, офіційного обмінного курсу гривні, доходів, заробітних плат, рівня зайнятості й безробіття, чисельності різних категорій населення тощо.

З метою дотримання вимоги реалістичності необхідно відобразити зв’язок і вплив факторів соціально-економічного розвитку на статті доходів і видатків бюджету. Важливим є використання економіко-математичного і статистичного апарату для визначення впливу факторів, які визначають дохідні й видаткові статті бюджету.

Збіг звітних даних щодо виконання бюджету в цілому та за кожною статтею із затвердженими показниками прийнятого бюджету вирішальною мірою залежить від якості зроблених прогнозів.

Водночас відомо, що ряд процесів перебуває поза сферою впливу держави, наприклад зміни світових цін на нафту. За умови розгортання негативних процесів такого роду надійності й достовірності бюджету часто важко досягти, а фактичне виконання бюджету за доходами й видатками не відповідатиме запланованим показникам повною мірою.

Принцип ефективності й результативності передбачає, що при складанні й виконанні бюджетів учасники бюджетного процесу мають виходити з необхідності досягнення запланованих цілей при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів, а також максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів. При цьому цілі учасників бюджетного процесу повинні ґрунтуватися на національній системі цінностей і завдань інноваційного розвитку економіки шляхом забезпечення якісного надання послуг, гарантованих державою, Автономною Республікою Крим, місцевим самоврядуванням.

Таким чином, на стадії складання чи виконання бюджету учасники бюджетного процесу, відповідальні за складання й виконання бюджетів, мають виходити із двох цілей: перша -- досягнення запланованої мети, друга -- досягнення максимального результату. При досягненні запланованої мети учасники бюджетного процесу повинні прагнути до економії бюджетних коштів, а при досягненні максимального результату (порівняно із запланованим) -- мають право використати всі передбачені в бюджеті кошти для фінансування відповідних заходів.

Контроль дотримання принципу ефективності здійснюється шляхом проведення аудиту й оцінки ефективності управління бюджетними коштами відповідно до законодавства, що визначається ч. 2 ст. 19 Кодексу.

Включення до Кодексу в редакції 2010 р. принципу результативності зумовлене розвитком програмно-цільового методу в бюджетному процесі України та передбачає використання ряду груп результативних показників, які визначено Концепцією застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі України (розпорядження КМУ від 14.09.2002 р. № 538-р “Про схвалення Концепції застосування програмно-цільового методу в бюджетному процесі”). Впровадження результативних показників дає змогу показати ефективність використання бюджетних коштів, співвідношення досягнутих результатів і витрат, тривалість виконання бюджетної програми, її необхідність і відповідність визначеній меті, а також порівняти результати виконання бюджетних програм у динаміці й за роками головними розпорядниками бюджетних коштів. Виділено такі групи результативних показників: показники затрат, показники продукту, показники ефективності, показники якості (результату).

Принцип субсидіарності означає, що розподіл видів видатків між бюджетами повинен ґрунтуватися на максимально можливому наближенні надання суспільних послуг до їх безпосереднього споживача.

Субсидіарність (від лат. -- служити для допомоги, призначатися для допомоги). Згідно з цим принципом певному бюджету можна надавати допомогу тільки тоді, коли його можливості є недостатніми для виконання встановлених функцій. Відповідно до положень Європейської хартії місцевого самоврядування дотримання принципу субсидіарності передбачає, що надання державних послуг при максимально можливому наближенні надання суспільних послуг до їх безпосереднього споживача підвищує їх ефективність. Практичне застосування принципу субсидіарності означає, що всі види суспільних благ і послуг мають бути проаналізовані з точки зору доцільності передачі повноважень у їх наданні між державним і місцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами.

Принцип цільового використання бюджетних коштів встановлює, що бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями й бюджетними асигнуваннями. У структурі видатків бюджету реалізації цього принципу сприяє відомча класифікація видатків та кредитування бюджету, відповідно до якої бюджетні кошти виділяються в розпорядження конкретних розпорядників бюджетних коштів із визначенням напрямів їх використання на фінансування конкретних цілей. За своєю сутністю всі бюджетні кошти мають цільову спрямованість, адже вони призначені для фінансового забезпечення завдань і функцій держави й місцевого самоврядування.

Цільове використання бюджетних коштів передбачає їх витрачання на цілі, що відповідають бюджетним призначенням, встановленим законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет); напрямам використання бюджетних коштів, визначених у паспорті бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу в бюджетному процесі) або в порядку використання бюджетних коштів; бюджетним асигнуванням (розпису бюджету, кошторису, плану використання бюджетних коштів).

Визначення бюджетного асигнування й бюджетного призначення наведено відповідно в п. 6 і 8 ст. 2 Кодексу.

Цільове використання бюджетних коштів є невід’ємною вимогою Кодексу, у якому передбачається відповідальність за нецільове використання бюджетних коштів (ст. 119).

Принцип справедливості й неупередженості означає, що бюджетна система України будується на засадах справедливого та неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами й територіальними громадами. Цей принцип закріплено у ст. 95 Конституції України. Дотримання даного принципу означає, що в державі забезпечено рівний доступ всіх громадян до бюджетних послуг і соціальних гарантій.

Тлумачення принципу публічності і прозорості в новій редакції Кодексу докорінним чином змінилося. Тепер дотримання цього принципу передбачає:

-- обов’язкове інформування громадськості у відкритій пресі про затверджені бюджети, публікування звітів про їх виконання; повноту надання інформації про хід виконання бюджетів, а також доступність інших відомостей за рішенням законодавчих органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

-- обов’язкову відкритість для суспільства й засобів масової інформації процедур розгляду і прийняття рішень щодо проектів бюджетів, у тому числі з питань, щодо яких виникають суперечності в законодавчому органі державної влади або між законодавчими й виконавчими органами державної влади.

Доступність інформації про бюджет встановлена ст. 28 Кодексу. Таким чином, принцип публічності і прозорості зобов’язує органи влади оприлюднювати (надавати інформацію, публічно представляти) бюджет і хід бюджетного процесу, звіти про виконання державного й місцевих бюджетів у встановлені Бюджетним кодексом України строки та у визначених засобах масової інформації. Водночас допускається виключення окремих видатків із інформації про виконання бюджету, у разі якщо це стосується державних інтересів та пов’язано зі зберіганням державної таємниці.

У новій редакції Кодексу зі ст. 7 виключено принцип відповідальності учасників бюджетного процесу. Відповідальність і міри впливу за вчинені порушення бюджетного законодавства визначено у гл. 18 ст. 116--124 Кодексу.

Головною метою виділення принципів бюджетної системи є побудова такої бюджетної системи, яка за оптимального використання фінансових ресурсів держави відображає державний (унітарний) устрій України в поєднанні із самостійністю місцевих бюджетів, тобто принципи відображають вимоги, які висуваються до організації та устрою бюджетної системи.

Стаття 8. Бюджетна класифікація

1. Бюджетна класифікація використовується для складання і виконання державного та місцевих бюджетів, звітування про їх виконання, здійснення контролю за фінансовою діяльністю органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших розпорядників бюджетних коштів, проведення фінансового аналізу в розрізі доходів, організаційних, функціональних та економічних категорій видатків, кредитування, фінансування і боргу, а також для забезпечення загальнодержавної і міжнародної порівнянності бюджетних показників. Бюджетна класифікація є обов’язковою для застосування всіма учасниками бюджетного процесу в межах бюджетних повноважень.

2. Міністерство фінансів України затверджує бюджетну класифікацію, зміни до неї та інформує про це Комітет Верховної Ради України з питань бюджету.

3. Бюджетна класифікація має такі складові частини:

1) класифікація доходів бюджету;

2) класифікація видатків та кредитування бюджету;

3) класифікація фінансування бюджету;

4) класифікація боргу.

Бюджетна класифікація застосовується на всіх стадіях бюджетного процесу як засіб для встановлення зв’язків між окремими ланками бюджетної системи. Вона має важливе значення для здійснення фінансового контролю надходжень доходів за кожним видом, фінансуванням витрат згідно із затвердженим бюджетним розписом та забезпечує дотримання бюджетної дисципліни.

Економічно обґрунтована бюджетна класифікація сприяє об’єктивнішому аналізу надходжень доходів за кожним видом, фінансування витрат за їх напрямами, порівняння кошторисних витрат за однотипними установами й тим самим забезпечує пізнання економічної природи її складових та їхньої ролі в бюджетному процесі, тіснішу ув’язку та охоплення об’єктів і суб’єктів бюджетних правовідносин, визначення вектора їх впливу на соціально-економічний розвиток держави.

Бюджетним кодексом установлено, що бюджетна класифікація в Україні єдина для всіх бюджетів, які складають бюджетну систему України (Наказ Міністерства фінансів України від 27.12.2001 р. № 604 “Про бюджетну класифікацію та її запровадження” зі змінами), та використовується для складання й виконання державного та місцевих бюджетів, звітування про їх виконання, здійснення контролю фінансової діяльності органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших розпорядників бюджетних коштів, проведення фінансового аналізу в розрізі доходів і різних категорій видатків, кредитування, фінансування й боргу, а також для забезпечення загальнодержавної й міжнародної порівнянності бюджетних показників.

Бюджетна класифікація становить єдине систематизоване згрупування доходів, видатків і кредитування бюджету, фінансування бюджету за економічною сутністю, функціональним призначенням, організаційним устроєм та іншими ознаками. Найважливішими вимогами до бюджетної класифікації є якість і прозорість групування її показників.

Об’єкти бюджетної класифікації різноманітні за видами та створюють розгалужену сукупність.

Систематизація та групування доходів, видатків бюджетів різних рівнів (державного й місцевих бюджетів), кредитування, фінансування бюджету, боргу за об’єктивними однорідними ознаками із присвоєнням їм певних найменувань (кодів), визначених законодавчими актами, називається бюджетною класифікацією.

Бюджетна класифікація містить такі складові частини:

-- класифікація доходів бюджету (ст. 9 Кодексу);

-- класифікація видатків та кредитування бюджету (ст. 10 Кодексу);

-- класифікація фінансування бюджету (ст. 11 Кодексу);

-- класифікація боргу (ст. 12 Кодексу).

Стаття 9. Класифікація доходів бюджету

1. Доходи бюджету класифікуються за такими розділами:

1) податкові надходження;

2) неподаткові надходження;

3) доходи від операцій з капіталом;

4) трансферти.

2. Податковими надходженнями визнаються встановлені законами України про оподаткування загальнодержавні податки і збори (обов’язкові платежі) та місцеві податки і збори (обов’язкові платежі).

3. Неподатковими надходженнями визнаються:

1) доходи від власності та підприємницької діяльності;

2) адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційної господарської діяльності;

3) інші неподаткові надходження.

4. Трансферти - кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі.

Серед переліку складових бюджетної класифікації в Бюджетному кодексі України першу позицію посідає класифікація доходів бюджету (ст. 9).

Класифікація доходів бюджету означає їх групування відповідно до джерел формування, визначених законодавчими актами.

Класифікація доходів бюджету призначена для чіткого розмежування доходів бюджетів різних рівнів за об’єктивними характерними ознаками з детальним розподілом їх на такі розділи:

-- податкові надходження;

-- неподаткові надходження;

-- доходи від операцій із капіталом;

-- трансферти.

Кожен розділ об’єднує певні види доходів за джерелами і способами їх отримання. При цьому слід зазначити, що таке їх поєднання є логічним продовженням попередніх положень Бюджетного кодексу та конкретизацією терміна “доходи бюджету”, визначення якого наводиться в п. 23 ст. 2 Кодексу.

Визначальною базою формування складу й обсягів доходів, форм їх мобілізації до державного й місцевих бюджетів є відносини власності, рівень соціально-економічного розвитку національної економіки, обсяг бюджетних видатків.

Податкові надходження посідають провідне місце серед різних методів мобілізації бюджетних ресурсів та інструментів державного регулювання економіки, вони є найбільш адекватним і об’єктивним відображенням стану національної економіки (економічного зростання або спаду).

У ч. 2 ст. 9 Кодексу податковими надходженнями визнаються встановлені законами України про оподаткування загальнодержавні податки і збори (обов’язкові платежі) та місцеві податки і збори (обов’язкові платежі).

Згідно з бюджетною класифікацією загальнодержавних податків і зборів (обов’язкових платежів) та місцевих податків і зборів (обов’язкових платежів) як джерел наповнення доходів бюджетів передбачено їх систематизацію в такі групи податкових надходжень:

-- податки на доходи, податки на прибуток, податки на збільшення ринкової вартості;

-- податки на власність;

-- збори за спеціальне використання природних ресурсів;

-- внутрішні податки на товари й послуги;

-- податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції;

-- інші податки.

До першої групи податкових надходжень зараховані податки на доходи, податки на прибуток, податки на збільшення ринкової вартості (податок з доходів фізичних осіб та податок на прибуток підприємств).

До другої групи податкових надходжень належать податки на власність (періодичні податки на чисту вартість майна: податок на нерухоме майно підприємств та податок на нерухоме майно громадян, а також податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів).

До третьої групи податкових надходжень входять збори за спеціальне використання природних ресурсів (збір за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду, збір за спеціальне водокористування, платежі за користування надрами, збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, плата за землю та плата за використання інших природних ресурсів).

До четвертої групи податкових надходжень зараховані внутрішні податки на товари й послуги (податок на додану вартість, акцизний збір із вироблених в Україні товарів, акцизний збір із увезених на територію України товарів, податки на окремі категорії послуг, плата за ліцензії на певні види господарської діяльності, плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності, погашення бюджетної заборгованості за невідшкодованими сумами податку на додану вартість із простроченим терміном повернення).

П’ята група податкових надходжень об’єднує податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції (ввізне мито; вивізне мито; кошти, отримані за вчинення консульських дій; інші надходження від зовнішньоекономічної діяльності; надходження від реалізації квот на ввезення цукру-сирцю тростинного).

До шостої групи податкових надходжень входять інші податки (місцеві податки і збори, фіксований сільськогосподарський податок, єдиний податок для суб’єктів малого підприємництва, збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства).

Неподаткові надходження є важливим джерелом доходів бюджетів різних рівнів. Проте їх обсяг значно менший від податкових надходжень.

Склад неподаткових надходжень державного й місцевих бюджетів визначено ст. 29, 64, 66 і 69 Кодексу та назвами кодів неподаткових надходжень згідно із класифікацією доходів, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 27.12.2001 р. № 604 “Про бюджетну класифікацію та її запровадження” (зі змінами). Ці надходження групуються за такими класифікаційними ознаками: доходи від власності й підприємницької діяльності, адміністративні збори і платежі, доходи від некомерційного й побічного продажу, інші неподаткові надходження.

Важливою складовою доходів бюджету є доходи від операцій із капіталом. Згідно зі ст. 9 Кодексу до доходів від операцій із капіталом зараховані надходження від продажу основного капіталу (надходження коштів від реалізації безхазяйного майна, майна, що за правом спадкоємства перейшло у власність держави або територіальної громади, та скарбів, знахідок, а також валютні цінності і грошові кошти, власники яких невідомі, надходження коштів від Державного фонду дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, а також надходження від відчуження майна, яке належить Автономній Республіці Крим, та майна, що перебуває в комунальній власності); надходження від реалізації державних запасів товарів (надходження від реалізації матеріальних цінностей державного резерву, надходження від реалізації розброньованих матеріальних цінностей мобілізаційного резерву).

Трансферти -- кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній і безповоротній основі. Тобто трансферти -- це кошти, які безоплатно й безповоротно передаються з одного бюджету до іншого. Види трансфертів, які передбачено використовувати в Україні, та їх конкретне тлумачення визначено у ст. 96 Кодексу.

Стаття 10. Класифікація видатків та кредитування бюджету

1. Видатки та кредитування бюджету класифікуються за:

1) бюджетними програмами (програмна класифікація видатків та кредитування бюджету);

2) ознакою головного розпорядника бюджетних коштів (відомча класифікація видатків та кредитування бюджету);

3) функціями, з виконанням яких пов’язані видатки та кредитування бюджету (функціональна класифікація видатків та кредитування бюджету).

2. Програмна класифікація видатків та кредитування бюджету використовується у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі. Програмна класифікація видатків та кредитування державного бюджету (місцевого бюджету) формується Міністерством фінансів України (місцевим фінансовим органом) за пропозиціями, поданими головними розпорядниками бюджетних коштів під час складання проекту закону про Державний бюджет України (проекту рішення про місцевий бюджет) у бюджетних запитах.

Програмна класифікація видатків та кредитування місцевого бюджету формується з урахуванням типової програмної класифікації видатків та кредитування місцевого бюджету, яка затверджується Міністерством фінансів України.

До застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі на рівні місцевих бюджетів використовується тимчасова класифікація видатків та кредитування місцевих бюджетів, яка затверджується Міністерством фінансів України. Складові частини цієї класифікації, що конкретизують програми і заходи з виконання повноважень органів влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування, для цілей цього Кодексу вживаються в контексті терміна "бюджетна програма".

3. Відомча класифікація видатків та кредитування бюджету містить перелік головних розпорядників бюджетних коштів для систематизації видатків та кредитування бюджету за ознакою головного розпорядника бюджетних коштів.

На основі відомчої класифікації видатків та кредитування бюджету Державне казначейство України складає та веде єдиний реєстр розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів.

Головні розпорядники бюджетних коштів визначають мережу розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів з урахуванням вимог щодо формування єдиного реєстру розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів та даних такого реєстру.

4. Функціональна класифікація видатків та кредитування бюджету має такі рівні деталізації:

1) розділи, в яких систематизуються видатки та кредитування бюджету, пов’язані з виконанням функцій держави, Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування;

2) підрозділи та групи, в яких конкретизуються видатки та кредитування бюджету на виконання функцій держави, Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування.

5. Видатки бюджету класифікуються за економічною характеристикою операцій, що здійснюються при їх проведенні (економічна класифікація видатків бюджету).

За економічною класифікацією видатків бюджету видатки бюджету поділяються на поточні та капітальні.

6. Класифікація кредитування бюджету систематизує кредитування бюджету за типом позичальника та поділяє операції з кредитування на надання кредитів з бюджету і повернення кредитів до бюджету.

7. У складі витрат (видатків) бюджету виділяються витрати (видатки) споживання і витрати (видатки) розвитку відповідно до бюджетної класифікації.

Видатки та кредитування бюджету класифікуються за:

-- бюджетними програмами (програмна класифікація видатків та кредитування бюджету);

-- ознакою головного розпорядника бюджетних коштів (відомча класифікація видатків та кредитування бюджету);

-- функціями, з виконанням яких пов’язані видатки та кредитування бюджету (функціональна класифікація видатків та кредитування бюджету).

1. Програмна класифікація видатків та кредитування бюджету відповідно до вимог ч. 1 ст. 38 Кодексу щорічно визначається в законі про Державний бюджет України.

Формування програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету (місцевого бюджету) здійснюється Міністерством фінансів України (місцевим фінансовим органом) за структурою кодування, що наведена в п. 5 розділу ІІ Бюджетної класифікації, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 27.12.2001 р. № 604 “Про бюджетну класифікацію та її запровадження” (зі змінами), а також за пропозиціями головних розпорядників бюджетних коштів під час складання проекту закону про Державний бюджет України (проекту рішення про місцевий бюджет) у бюджетних запитах.

Програмна класифікація видатків та кредитування місцевого бюджету формується з урахуванням типової програмної класифікації видатків та кредитування місцевого бюджету, яка затверджується Міністерством фінансів України.

До застосування програмно-цільового методу в бюджетному процесі на рівні місцевих бюджетів використовується тимчасова класифікація видатків та кредитування місцевих бюджетів, яка затверджується Міністерством фінансів України.

2. Відомча класифікація видатків та кредитування відображає розподіл бюджетних коштів між головними розпорядниками коштів згідно з п. 2 ст. 22 Кодексу.

На підставі відомчої класифікації видатків та кредитування бюджету Державне казначейство України складає та веде єдиний реєстр розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів. Головні розпорядники бюджетних коштів визначають мережу розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів.

До відомчої класифікації видатків Державного бюджету України входять видатки на фінансування апарату Верховної Ради України, Державного управління справами, Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України, Державної судової адміністрації України, Верховного суду України, Вищого господарського суду України; Вищого адміністративного суду України, Конституційного Суду України, Генеральної прокуратури України, міністерств, Вищої ради юстиції, Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Державної податкової адміністрації України, Пенсійного фонду України, Ради національної безпеки і оборони України, Рахункової палати України, Служби безпеки України, Національної академії наук України, державних комітетів, служб, управлінь і комісій, Ради міністрів АРК, обласних державних адміністрацій тощо. Відомча класифікація видатків місцевих бюджетів визначається відповідно до рішення про місцевий бюджет (ч. 4 ст. 22 Кодексу).

3. Функціональна класифікація видатків та кредитування бюджету являє собою групування видатків бюджетів усіх рівнів та відображає напрями використання бюджетних коштів на виконання основних функцій держави. Вона складається з розділів, підрозділів і груп. У розділах систематизуються видатки та кредитування бюджету, пов’язані з виконанням функцій держави, Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування, а в підрозділах і групах конкретизуються ці видатки та кредитування бюджету.

Функціональна класифікація видатків та кредитування бюджету включає видатки на:

а) загальнодержавні функції (вищі органи державного управління, органи місцевої влади та місцевого самоврядування; фінансова й зовнішньоекономічна діяльність; економічна допомога зарубіжним країнам; інші функції державного управління; фундаментальні дослідження; дослідження й розробки у сфері державного управління; проведення виборів і референдумів; обслуговування боргу; міжбюджетні трансферти);

б) оборону (військова оборона; цивільна оборона; військова допомога зарубіжним країнам; військова освіта; дослідження й розробки у сфері оборони; інша діяльність у сфері оборони);

в) функції охорони громадського порядку, безпеки та судової влади (діяльність із забезпечення громадського порядку; боротьба зі злочинністю та охорона державного кордону; протипожежний захист і рятування; судова влада; діяльність у сфері безпеки держави; кримінально-виконавча система та виправні заходи; нагляд за додержанням законів та представницькі функції в суді; дослідження й розробки у сфері громадського порядку, безпеки та судової влади; інша діяльність у сфері громадського порядку, безпеки та судової влади);

г) економічну діяльність (загальна економічна, торговельна і трудова діяльність; сільське господарство, лісове господарство та мисливство, рибне господарство; паливно-енергетичний комплекс; інша промисловість і будівництво; транспорт; зв’язок, телекомунікації та інформатика; інші галузі економіки; інша економічна діяльність);

д) охорону навколишнього природного середовища (запобігання та ліквідація забруднення навколишнього природного середовища; збереження природно-заповідного фонду; дослідження й розробки у сфері охорони навколишнього природного середовища; інша діяльність у цій сфері);

е) житлово-комунальне господарство (житлове господарство; комунальне господарство; дослідження й розробки у сфері житлово-комунального господарства; інша діяльність у цій сфері);

є) охорону здоров’я (медична продукція та обладнання; поліклініки й амбулаторії, швидка та невідкладна допомога; лікарні та санаторно-курортні заклади; санаторно-профілактичні і протиепідемічні заходи й заклади; дослідження й розробки у сфері охорони здоров’я; інша діяльність у цій сфері);

ж) духовний і фізичний розвиток (фізична культура і спорт; культура та мистецтво; засоби масової інформації; дослідження й розробки у сфері духовного та фізичного розвитку; інша діяльність у цій сфері);

з) освіту (дошкільна освіта; загальна середня освіта; професійно-технічна освіта; вища освіта; післядипломна освіта; позашкільна освіта та заходи з позашкільної роботи з дітьми; програми матеріального забезпечення навчальних закладів; дослідження й розробки у сфері освіти; інші заклади та заходи у сфері освіти);

и) соціальний захист та соціальне забезпечення (соціальний захист на випадок непрацездатності; соціальний захист пенсіонерів; соціальний захист ветеранів війни та праці; соціальний захист сім’ї, дітей і молоді; соціальний захист безробітних; допомога у вирішенні житлового питання; соціальний захист інших категорій населення; дослідження й розробки у сфері соціального захисту; інша діяльність у цій сфері).

4. Економічна класифікація видатків бюджету застосовується для чіткого розмежування видатків бюджетних установ та одержувачів бюджетних коштів за економічними ознаками з детальним розподілом за їх предметними ознаками (заробітна плата; нарахування; всі види господарської діяльності; виплати населенню, що іменуються як трансферти населенню, та інші категорії). Економічна класифікація видатків бюджету забезпечує єдиний підхід до всіх учасників бюджетного процесу з виконання бюджету.

За економічною класифікацією видатків бюджету вони поділяються на поточні й капітальні.

Поточні видатки включають:

а) видатки на товари й послуги (оплата праці працівників бюджетних установ; нарахування на заробітну плату, придбання матеріалів, інвентарю; оплата послуг; поточний ремонт та заходи спеціального призначення, що мають загальнодержавне значення; оплата комунальних послуг і енергоносіїв; дослідження й розробки, видатки державного (регіонального) значення);

б) виплата процентів (доходу) за зобов’язаннями;

в) субсидії й поточні трансферти (субсидії й поточні трансферти підприємствам (установам, організаціям); поточні трансферти органам державного управління інших рівнів; поточні трансферти населенню; поточні трансферти за кордон).

До складу капітальних видатків входять:

а) придбання основного капіталу (придбання обладнання і предметів довгострокового користування; капітальне будівництво (придбання); капітальний ремонт, реконструкція та реставрація);

б) створення державних запасів і резервів;

в) придбання землі й нематеріальних активів;

г) капітальні трансферти (капітальні трансферти підприємствам (установам, організаціям); капітальні трансферти органам державного управління інших рівнів; капітальні трансферти населенню; капітальні трансферти за кордон; капітальні трансферти до бюджету розвитку);

д) нерозподілені видатки.

Класифікація кредитування бюджету систематизує кредитування бюджету за типом позичальника та поділяє операції з кредитування на надання кредитів із бюджету та повернення кредитів до бюджету. До категорії “кредитування” належать платежі бюджетів усіх рівнів, у результаті яких з’являються фінансові вимоги до позичальників, котрі передбачають обов’язкове повернення коштів, у тому числі резервного фонду державного й місцевих бюджетів, асигнування за якими відкриті на умовах повернення.

Перелік видатків кредитування бюджету визначається Міністерством фінансів України. До нього входять:

а) внутрішнє кредитування (надання внутрішніх кредитів і повернення внутрішніх кредитів);

б) зовнішнє кредитування (надання зовнішніх кредитів і повернення зовнішніх кредитів).

У складі витрат (видатків) бюджету виділяються витрати (видатки) споживання та витрати (видатки) розвитку відповідно до бюджетної класифікації.

Витрати розвитку -- видатки розвитку та надання кредитів із бюджету.

Видатки розвитку -- це видатки бюджетів на фінансове забезпечення наукової, інвестиційної та інноваційної діяльності, зокрема фінансове забезпечення капітальних вкладень виробничого й невиробничого призначення; фінансове забезпечення структурної перебудови економіки; інші видатки, пов’язані з розширеним відтворенням.

Відповідно до економічної класифікації видатків бюджету видатки розвитку формуються за рахунок капітальних видатків; досліджень і розробок, окремих заходів розвитку й реалізації державних (регіональних) програм; матеріалів, інвентарю, будівництва, капітального ремонту та заходів спеціального призначення, що мають загальнодержавне значення; субсидій та поточних трансфертів підприємствам, установам, організаціям, які відповідно до функціональної класифікації видатків бюджету та кредитування належать до наукових досліджень; економічної діяльності.

Витрати споживання -- видатки споживання та погашення боргу.

Видатки споживання -- це частина видатків бюджету, які забезпечують поточне функціонування органів державної влади й місцевого самоврядування, бюджетних установ, поточні міжбюджетні трансферти та видатки на фінансове забезпечення заходів соціального захисту населення й соціально-культурної сфери, а також інші видатки, не внесені до видатків розвитку й нерозподілених видатків.

Відповідно до економічної класифікації видатків бюджету видатки споживання формуються за рахунок поточних видатків, субсидій і поточних трансфертів підприємствам, установам, організаціям, які відповідно до функціональної класифікації видатків та кредитування належать до загальнодержавних функцій, оборони, громадського порядку, безпеки та судової влади, охорони навколишнього природного середовища, охорони здоров’я, духовного й фізичного розвитку, освіти, соціального захисту та соціального забезпечення.

Стаття 11. Класифікація фінансування бюджету

1. Класифікація фінансування бюджету містить джерела отримання фінансових ресурсів, необхідних для покриття дефіциту бюджету, і напрями витрачання фінансових ресурсів, що утворилися в результаті профіциту бюджету. Витрати на погашення боргу належать до складу фінансування бюджету.

2. Фінансування бюджету класифікується за:

1) типом кредитора (за категоріями кредиторів або власників боргових зобов'язань);

2) типом боргового зобов'язання (за засобами, що використовуються для фінансування бюджету).

З метою приведення законодавства України у відповідність до міжнародних стандартів статистики державних фінансів, згідно з методологією Міжнародного валютного фонду в Бюджетному кодексі передбачені статті “Класифікація фінансування бюджету” (ст. 11) і “Класифікація боргу” (ст. 12). Норми цих статей забезпечують прозорість залучення коштів до бюджету та боргових зобов’язань держави.

Класифікація фінансування бюджету є елементом бюджетної класифікації. Остання, у свою чергу, є методологічним документом, що відображає порядок складання й використання бюджетів. Регламентація джерел доходу та напрямів витрачання бюджетних коштів -- обов’язкова умова складання й виконання бюджетів. Це досягається шляхом певного згрупування доходів і видатків бюджетів та правил зарахування їх до тієї чи іншої групи. Таке науково обґрунтоване згрупування доходів і видатків бюджетів усіх рівнів із присвоєнням об’єктам класифікації згрупованих кодів забезпечує єдність фінансових показників, уніфікацію обліку і звітності установ державного управління та порівняння бюджетів усіх рівнів.

Класифікація операцій фінансування складена таким чином, щоби показати джерела отримання фінансових ресурсів, потрібних для покриття витрат сектору державного управління, а також використання тих коштів, які утворились у результаті перевищення доходів над видатками, тобто профіциту бюджету. Отже, класифікація фінансування бюджету -- це згрупування за певними ознаками джерел покриття дефіциту бюджету з метою конкретизації напрямів і обсягів запозичення коштів, а також визначення напрямів витрачання фінансових ресурсів, що утворилися в результаті профіциту бюджету. Визначення дефіциту і профіциту бюджету наведено в п. 21 ст. 2 та ст. 14 Кодексу відповідно. Витрати на погашення боргу належать до складу фінансування бюджету, по суті вони є платежами з погашення основної суми боргу (ст. 11). У зв’язку з тим, що державний борг здебільшого є наслідком накопичених і непогашених запозичень держави, здійснених для покриття бюджетного дефіциту, класифікація боргу аналогічна класифікації фінансування бюджету. Відповідно до світових стандартів статистики державних фінансів у Кодексі класифікація фінансування бюджету, як і класифікація боргу, здійснюється за двома ознаками:

1) за типом кредитора, що характеризує категорію кредитора або власника боргових зобов’язань (рис. 1.5);

2) за типом боргового зобов’язання, що характеризує вид фінансового інструменту запозичення коштів (рис. 1.6).

Класифікація фінансування бюджету за типом кредитора. Кредитори або власники боргових зобов’язань розподіляються за принципом однорідності економічної поведінки, що дає змогу отримати інформацію про ймовірний вплив на економіку.

Джерела покриття дефіциту бюджету (фінансування) поділяються на внутрішні й зовнішні. Внутрішні джерела фінансування -- це надходження від сектору державного управління, тобто обсяг запозичень за рахунок емісії державних цінних паперів, яку здійснює Міністерство фінансів, надходження від органів грошово-кредитного регулювання й банківських установ, від приватизації державного майна та інші внутрішні джерела. Зовнішні джерела фінансування групуються за такими ознаками: позики, отримані від міжнародних організацій економічного розвитку, надходження від органів управління іноземних держав, позики, отримані від іноземних комерційних банків, та інші джерела, не зараховані до цих категорій.

Стаття 12. Класифікація боргу

1. Класифікація боргу систематизує інформацію про всі боргові зобов'язання держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади міста.

2. Борг класифікується за типом кредитора та за типом боргового зобов'язання.

Державний борг є невід’ємною складовою державних фінансів. Під державним боргом розуміють загальну суму боргових зобов’язань держави з повернення отриманих і непогашених кредитів (позик) станом на звітну дату, що виникають унаслідок державного запозичення (ст. 2 Кодексу). Класифікація боргу дає змогу систематизувати інформацію про всі боргові зобов’язання держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади міста. Відповідно до нової бюджетної класифікації України державний борг, як і фінансування бюджету, класифікується за типом кредитора й типом боргового зобов’язання. Важливішою класифікацією державного боргу є класифікація за типом кредитора (рис. 1.7). Класифікація боргу за типом кредитора залежить від типу утримувача або власника боргового зобов’язання -- внутрішнього чи зовнішнього.

Відповідно розрізняють внутрішній і зовнішній борг. Внутрішній борг складається із заборгованості за позиками, одержаними із сектору державного управління, заборгованості органам грошово-кредитного регулювання та іншим банківським установам, заборгованості іншим фінансовим установам, нефінансовому приватному сектору й домашнім господарствам. Зовнішній борг складається з видів боргових зобов’язань, аналогічних зовнішнім джерелам покриття дефіциту бюджету. Класифікація боргу за типом боргового зобов’язання розрізняє заборгованість за довгостроковими, середньостроковими, короткостроковими зобов’язаннями та векселями (на термін, не менший від одного року) та іншими внутрішніми й зовнішніми зобов’язаннями у структурі непогашеного внутрішнього й зовнішнього боргу.

Державний борг можна класифікувати (розглядати) й за іншими критеріями. Наприклад, за формою залучення коштів державний борг поділяється на державні запозичення та гарантії. Державні запозичення -- залучення державою в особі Кабінету Міністрів України, який діє через Міністерство фінансів України, грошових коштів, іншого майна та майнових прав, яке передбачає прийняття зобов’язань щодо грошових коштів на умовах строковості, платності й повернення. Розрізняють державне внутрішнє запозичення, що здійснюється шляхом укладання угод із резидентами України про позику й випуск державних цінних паперів, що розміщуються на внутрішньому ринку; та державне зовнішнє запозичення, яке здійснюється шляхом укладання з нерезидентами України угод про позику й випуск державних цінних паперів, що розміщуються на зовнішньому ринку.

Державне запозичення може здійснюватися лише для цілей:

-- фінансування дефіциту державного бюджету;

-- підтримки платіжного балансу та поповнення валютних резервів;

-- інших цілей, встановлених законом у кожному окремому випадку.

Державна гарантія -- зобов’язання держави в особі Кабінету Міністрів України, що діє через Міністерство фінансів України, повністю або частково виконати платежі на користь кредитора в разі невиконання позичальником, іншим ніж Україна, зобов’язань щодо повернення грошових коштів на умовах строковості та платності.

Формою надання державної гарантії є державна порука. Основними способами реалізації державних гарантій і запозичень можуть бути:

-- випуск (емісія) державних цінних паперів;

-- укладення угод про позику та гарантійних угод;

-- інші способи, передбачені законодавством України.

При наданні державних гарантій виникає потенційний державний борг, котрий стає реальним за умови відшкодування кредитору суми зобов’язань позичальника, за якими держава була гарантом.

За валютою залучення державний борг поділяється на борг у національній валюті та борг у іноземній валюті. Внутрішній борг переважно формується в національній валюті. Для залучення коштів емітуються (випускаються) цінні папери, які розміщуються на внутрішньому фондовому ринку. Державний борг у іноземній валюті виникає в результаті здійснення безпосереднього запозичення коштів в урядів іноземних держав, міжнародних фінансово-кредитних організацій, іноземних банків, а також розміщення державних боргових зобов’язань на міжнародних ринках капіталів.

Залежно від терміну залучення коштів розрізняють короткостроковий борг (із терміном погашення до 1 року), середньостроковий (від 1 до 5 років), довгостроковий (5 років і більше).

Державний борг можна поділити також на:

-- капітальний, що включає всю сукупність боргових зобов’язань держави на певну дату;

-- поточний, який складається із платежів за зобов’язаннями, котрі позичальник повинен погасити у звітному періоді.

Основними причинами виникнення і зростання державного боргу в Україні є дефіцит державного бюджету та постійний дефіцит платіжного балансу країни. Для фінансування дефіциту державного бюджету України залучаються кошти міжнародних фінансових організацій.

Згідно з міжнародними стандартами (Маастрихтською угодою) критичними вважаються боргові зобов’язання держави, які перевищують 60 % від ВВП.

Особливістю місцевих бюджетів є те, що в них відображаються боргові зобов’язання місцевих рад за встановленою класифікацією для систематизації боргових зобов’язань, визначення суми боргу місцевого бюджету та обсягів фінансових ресурсів, потрібних для його обслуговування.

Базовими особливостями класифікації фінансування бюджету та класифікації боргу в Україні є згрупування джерел фінансування бюджету й інструментів погашення боргу за двома ознаками -- за типом кредитора та за типом боргового зобов’язання, що є загальноприйнятим у міжнародній практиці. Наприклад, у Республіці Білорусь класифікація фінансування дефіциту бюджету також є згрупуванням джерел фінансування, що залучаються для покриття дефіциту бюджету, виходячи з їх видів та форм боргових зобов’язань (ст. 17 Бюджетного кодексу Республіки Білорусь). Ст. 18 того ж закону передбачає, що класифікація видів державного боргу Республіки Білорусь є групуванням зовнішніх державних позик та внутрішніх державних позик виходячи з видів кредиторів і форм боргових зобов’язань.

Стаття 13. Складові частини бюджету

1. Бюджет може складатися із загального та спеціального фондів.

2. Складовими частинами загального фонду бюджету є:

1) всі доходи бюджету, крім тих, що призначені для зарахування до спеціального фонду бюджету;

2) всі видатки бюджету, що здійснюються за рахунок надходжень загального фонду бюджету;

3) кредитування бюджету (повернення кредитів до бюджету без визначення цільового спрямування та надання кредитів з бюджету, що здійснюється за рахунок надходжень загального фонду бюджету);

4) фінансування загального фонду бюджету.

3. Складовими частинами спеціального фонду бюджету є:

1) доходи бюджету (включаючи власні надходження бюджетних установ), які мають цільове спрямування;

2) видатки бюджету, що здійснюються за рахунок конкретно визначених надходжень спеціального фонду бюджету (у тому числі власних надходжень бюджетних установ);

3) кредитування бюджету (повернення кредитів до бюджету з визначенням цільового спрямування та надання кредитів з бюджету, що здійснюється за рахунок конкретно визначених надходжень спеціального фонду бюджету);

4) фінансування спеціального фонду бюджету.

4. Власні надходження бюджетних установ отримуються додатково до коштів загального фонду бюджету і включаються до спеціального фонду бюджету.

Власні надходження бюджетних установ поділяються на такі групи:

перша група - надходження від плати за послуги, що надаються бюджетними установами згідно із законодавством;

друга група - інші джерела власних надходжень бюджетних установ.

У складі першої групи виділяються такі підгрупи:

підгрупа 1 - плата за послуги, що надаються бюджетними установами згідно з їх основною діяльністю;

підгрупа 2 - надходження бюджетних установ від додаткової (господарської) діяльності;

підгрупа 3 - плата за оренду майна бюджетних установ;

підгрупа 4 - надходження бюджетних установ від реалізації майна (крім нерухомого майна).

У складі другої групи виділяються такі підгрупи:

підгрупа 1 - благодійні внески, гранти та дарунки;

підгрупа 2 - кошти, що отримують бюджетні установи від підприємств, організацій, фізичних осіб та від інших бюджетних установ для виконання цільових заходів;

підгрупа 3 - кошти, що отримують вищі та професійно-технічні навчальні заклади від розміщення на депозитах тимчасово вільних бюджетних коштів, отриманих за надання платних послуг, якщо таким закладам законом надано відповідне право.

Власні надходження бюджетних установ використовуються (з урахуванням частини дев’ятої статті 51 цього Кодексу) на:

покриття витрат, пов'язаних з організацією та наданням послуг, що надаються бюджетними установами згідно з їх основною діяльністю (за рахунок надходжень підгрупи 1 першої групи);

організацію додаткової (господарської) діяльності бюджетних установ (за рахунок надходжень підгрупи 2 першої групи);

утримання, облаштування, ремонт та придбання майна бюджетних установ (за рахунок надходжень підгрупи 3 першої групи);

ремонт, модернізацію чи придбання нових необоротних активів та матеріальних цінностей, покриття витрат, пов'язаних з організацією збирання і транспортування відходів і брухту на приймальні пункти (за рахунок надходжень підгрупи 4 першої групи);

господарські потреби бюджетних установ, включаючи оплату комунальних послуг і енергоносіїв (за рахунок надходжень підгруп 2 і 4 першої групи);

організацію основної діяльності бюджетних установ (за рахунок надходжень підгруп 1 і 3 другої групи);

виконання відповідних цільових заходів (за рахунок надходжень підгрупи 2 другої групи).

5. Розподіл бюджету на загальний та спеціальний фонди, їх складові частини визначаються виключно цим Кодексом та законом про Державний бюджет України.

6. Підставою для рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідної місцевої ради про створення спеціального фонду у складі місцевого бюджету може бути виключно цей Кодекс та закон про Державний бюджет України.

7. Передача коштів між загальним та спеціальним фондами бюджету дозволяється тільки в межах бюджетних призначень шляхом внесення змін до закону про Державний бюджет України, прийняття рішення про місцевий бюджет або про внесення змін до нього (крім випадку, передбаченого частиною другою статті 57 цього Кодексу).

8. Платежі за рахунок спеціального фонду бюджету здійснюються в межах коштів, що фактично надійшли до цього фонду на відповідну мету (з дотриманням вимог частини другої статті 57 цього Кодексу), якщо цим Кодексом та/або законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) не встановлено інше.

9. Створення позабюджетних фондів органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування та іншими бюджетними установами не допускається. Відкриття позабюджетних рахунків для розміщення бюджетних коштів (включаючи власні надходження бюджетних установ) органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування та іншими бюджетними установами допускається у випадку, передбаченому частиною восьмою статті 16 цього Кодексу, а також при розміщенні закордонними дипломатичними установами України бюджетних коштів на поточних рахунках іноземних банків у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, і при розміщенні вищими та професійно-технічними навчальними закладами на депозитах тимчасово вільних бюджетних коштів, отриманих за надання платних послуг, якщо таким закладам законом надано відповідне право.

10. Планові і звітні показники щодо бюджетного відшкодування податку на додану вартість, повернення кредитів до бюджету, погашення боргу, розміщення бюджетних коштів на депозитах, придбання цінних паперів, забезпечення встановленого розміру оборотного залишку бюджетних коштів та інші відповідні показники, визначені Міністерством фінансів України, обов'язково відображаються з від'ємним значенням.

Ст. 13 Бюджетного кодексу України визначено складові частини загального і спеціального фондів бюджету. До загального фонду зараховано всі доходи бюджету, крім тих, що призначені для зарахування до спеціального фонду бюджету; всі видатки бюджету, які здійснюються за рахунок надходжень загального фонду бюджету; кредитування бюджету (повернення кредитів до бюджету без визначення цільового спрямування та надання кредитів із бюджету, що здійснюється за рахунок надходжень загального фонду бюджету); фінансування загального фонду бюджету.

Складовими частинами спеціального фонду бюджету є доходи бюджету (включаючи власні надходження бюджетних установ), які мають цільове спрямування; видатки бюджету, що здійснюються за рахунок конкретно визначених надходжень спеціального фонду бюджету (в тому числі власних надходжень бюджетних установ); кредитування бюджету (повернення кредитів до бюджету з визначенням цільового спрямування та надання кредитів із бюджету, що здійснюється за рахунок конкретно визначених надходжень спеціального фонду бюджету); фінансування спеціального фонду бюджету.

Склад доходів і видатків загального та спеціального фондів бюджету деталізовано у ст. 29 Кодексу стосовно державного бюджету та у ст. 64--69 щодо місцевих бюджетів, а також видатків: у ст. 30 і 31 -- стосовно державного бюджету та у ст. 70 і 71 -- щодо місцевих бюджетів.

Питання щодо розподілу бюджету на загальний і спеціальний фонди щорічно визначаються в законі про Державний бюджет України. Підставою для рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідної місцевої ради про створення спеціального фонду у складі місцевого бюджету може бути виключно цей Кодекс та закон про Державний бюджет України.

Бюджетним кодексом передбачено, що при складанні й виконанні бюджету можливі трансферти із загального фонду до спеціального фонду, однак до них встановлені суворі обмеження. Ч. 7 ст. 13 Кодексу визначено, що передача коштів між загальним і спеціальним фондами бюджету дозволяється тільки в межах бюджетних призначень шляхом внесення змін до закону про Державний бюджет України на черговий рік, прийняття рішення про місцевий бюджет або про внесення змін до нього. Винятком є випадок, передбачений ч. 2 ст. 57 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 29 Кодексу до доходів загального фонду бюджету належать податки, збори (обов’язкові платежі) та інші доходи, які в установленому порядку зараховуються до загального фонду державного бюджету (всього 46 позицій). Якщо законом встановлено новий вид доходу державного бюджету, його зарахування до загального фонду визначається законом про Державний бюджет України на період до внесення відповідних змін до цього Кодексу.

Формування доходів спеціального фонду має здійснюватися за рахунок конкретно визначених законодавством джерел. До складу доходів цього фонду залучаються гранти або дарунки, які можуть отримувати розпорядники бюджетних коштів на конкретну потребу.

З метою вдосконалення управління бюджетними коштами (закріплення нових бюджетних правил) у Бюджетному кодексі України визначено термін “власні надходження” бюджетних установ, перелік їх груп та напрями використання (ч. 4 ст. 13 Кодексу).

Власні надходження бюджетних установ отримуються додатково до коштів загального фонду бюджету та включаються до спеціального фонду бюджету. Перелік власних надходжень бюджетних установ і організацій визначається Кабінетом Міністрів України та класифікується таким чином:

-- перша група -- надходження від плати за послуги, що надаються бюджетними установами згідно із законодавством;

-- друга група -- інші джерела власних надходжень бюджетних установ.

У складі першої і другої груп виділяються підгрупи (ч. 4 ст. 13 Кодексу).

Використання власних надходжень бюджетних установ здійснюється з урахуванням ч. 9 ст. 51 Кодексу.

У складі бюджетів має передбачатися певний обсяг нерозподілених видатків у вигляді резервного фонду для здійснення протягом року непередбачених видатків, що не мають постійного характеру та не могли бути передбачені під час складання проекту бюджету. Порядок використання коштів із резервного фонду бюджету визначається Кабінетом Міністрів України (ст. 24 Кодексу). Рішення про виділення коштів із резервного фонду бюджету приймаються відповідно Кабінетом Міністрів України, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами місцевого самоврядування. Резервний фонд не може перевищувати 1 % обсягу видатків загального фонду відповідного бюджету.

Розподіл бюджету на загальний і спеціальний фонди стосується не тільки державного бюджету України, а й місцевих бюджетів, які можуть бути поділені на загальний і спеціальний фонди за наявності такої норми у відповідному законі. Перелік доходів загального фонду місцевих бюджетів наводиться в ч. 1 ст. 69 Кодексу (всього 21 позиція), перелік надходжень до спеціального фонду місцевих бюджетів -- у ч. 2 ст. 69 Кодексу (всього 15 позицій). Складовою частиною спеціального фонду місцевих бюджетів є бюджет розвитку місцевих бюджетів (ч. 4 ст. 71 Кодексу).

Глава 3. ФІНАНСУВАННЯ БЮДЖЕТУ (ДЕФІЦИТ, ПРОФІЦИТ) ТА ДЕРЖАВНИЙ (МІСЦЕВИЙ) БОРГ

Стаття 14. Дефіцит та профіцит бюджету, залишок бюджетних коштів

1. Затвердження бюджету з дефіцитом дозволяється у разі наявності обґрунтованих джерел фінансування бюджету з урахуванням особливостей, визначених статтею 72 цього Кодексу.

2. Профіцит бюджету затверджується з метою погашення боргу, забезпечення встановленого розміру оборотного залишку бюджетних коштів та придбання цінних паперів з урахуванням особливостей, визначених статтею 72 цього Кодексу.

3. Оборотний залишок бюджетних коштів - частина залишку коштів загального фонду відповідного бюджету, яка утворюється для покриття тимчасових касових розривів.

Оборотний залишок бюджетних коштів встановлюється у розмірі не більше 2 відсотків планових видатків загального фонду бюджету і затверджується у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет).

На кінець бюджетного періоду оборотний залишок бюджетних коштів має бути збережений у встановленому розмірі.

4. Перевищення залишку коштів загального фонду бюджету над оборотним залишком бюджетних коштів на кінець бюджетного періоду становить вільний залишок бюджетних коштів, який використовується на здійснення витрат бюджету згідно із законом про Державний бюджет України та/або змінами до нього (змінами до рішення про місцевий бюджет).

1. Дефіцит бюджету – перевищення видатків бюджету над його доходами (з урахуванням різниці між наданням кредитів із бюджету та поверненням кредитів до бюджету) дозволяється приймати в разі наявності обґрунтованих джерел його фінансування. У ч. 3 ст. 95 Конституції України визначено, що держава прагне до збалансованості бюджету України. Рівень дефіциту державного та місцевих бюджетів у 2003–2009 роках в Україні відображений.

Затвердження дефіциту місцевих бюджетів дозволяється за наявності визначених джерел фінансування. Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 72 Кодексу, дефіцит загального фонду місцевого бюджету затверджується лише шляхом внесення змін у відповідний бюджет, якщо за результатами річного звіту про виконання бюджету за попередній бюджетний період, що був оприлюднений після прийняття бюджету поточного періоду, виявлено вільний залишок бюджетних коштів. Дефіцит спеціального фонду дозволяється затверджувати, якщо його фінансування буде здійснюватися за рахунок:

1) місцевих запозичень;

2) коштів загального фонду такого місцевого бюджету;

3) надходжень від продажу/пред’явлення цінних паперів;

4) використання залишків коштів спеціального фонду місцевого бюджету, крім власних надходжень бюджетних установ, якщо за результатами річного звіту про виконання бюджету за попередній бюджетний період, що був оприлюднений після прийняття бюджету поточного періоду, виявлено залишок бюджетних коштів за спеціальним фондом.

Виключення з джерел фінансування дефіциту спеціального фонду залишків коштів від власних надходжень бюджетних установ обумовлене тим, що місцеві ради не можуть впливати на видатки бюджетних установ за рахунок цих ресурсів. Тобто, дефіцит спеціального фонду місцевих бюджетів може виникати і покриватися за рахунок залишків коштів від власних надходжень бюджетних установ за попередній бюджетний період, однак його затвердження в рішенні про місцевий бюджет не передбачається.

2. Профіцит бюджету може затверджуватися з метою:

1) Зменшення обсягу боргу – для загального та спеціального фондів Державного (місцевого) бюджету.

2) Забезпечення встановленого обсягу оборотного залишку бюджетних коштів – для загального фонду Державного (місцевого) бюджету. Необхідність затвердження профіциту з цією метою виникає у двох випадках: а) обсяг оборотного залишку з попереднього бюджетного періоду недостатній для формування оборотного залишку в поточному бюджетному періоді на тому ж рівні щодо витрат бюджету у зв’язку зі збільшенням витрат у поточному бюджетному періоді; б) якщо за результатами річного звіту про виконання бюджету за попередній бюджетний період, що був оприлюднений після прийняття бюджету поточного періоду, встановлено факт недотримання запланованого рівня оборотного залишку, що враховувався при прийнятті бюджету на поточний бюджетний період.

3) Придбання цінних паперів та розміщення депозитів – для спеціального фонду місцевого бюджету, а також для загального фонду Державного бюджету.

4) Спрямування коштів до бюджету розвитку – для загального фонду місцевого бюджету.

3. Оборотний залишок бюджетних коштів – частина залишку коштів обсягом не більше 2% від планових видатків загального фонду відповідного бюджету, яка формується для покриття тимчасових касових розривів і затверджується законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет). Законодавство надає визначення терміну «тимчасовий касовий розрив» лише на рівні місцевих бюджетів. Відповідно до спільного наказу №194 Державного казначейства України та Міністерства фінансів України від 14 червня 2010 р., тимчасовий касовий розрив – це недостатня платоспроможність місцевого бюджету на конкретну дату для погашення за рахунок наявних та очікуваних грошових активів (у т. ч. залишків бюджетних коштів) загального фонду місцевого бюджету, за винятком субвенцій з інших бюджетів, додаткових дотацій і трансфертів іншим бюджетам (далі – міжбюджетні трансферти цільового характеру) та коштів резервного фонду, бюджетні фінансові зобов'язання за такими напрямами видатків:

– оплата праці працівників бюджетних установ;

– нарахування на заробітну плату;

– придбання медикаментів і перев'язувальних матеріалів;

– забезпечення продуктами харчування;

– оплата комунальних послуг та енергоносіїв;

– окремі заходи з реалізації державних (регіональних) програм, що не належать до заходів розвитку (у частині видатків з оплати праці працівників бюджетних установ і нарахувань на заробітну плату, стипендій, оплати комунальних послуг та енергоносіїв, придбання продуктів харчування);

– виплата процентів (доходу) за зобов'язаннями;

– субсидії та поточні трансферти підприємствам (установам, організаціям) у частині видатків комунальних підприємств охорони здоров'я, які є одержувачами бюджетних коштів з оплати праці працівників і нарахувань на заробітну плату, придбання продуктів харчування та медикаментів, оплати комунальних послуг та енергоносіїв;

– поточні трансферти органам державного управління інших рівнів у частині видатків з оплати праці працівників бюджетних установ і нарахувань на заробітну плату, придбання продуктів харчування та медикаментів, оплати комунальних послуг та енергоносіїв;

– стипендії.

Варто зазначити, що поняття «тимчасовий касовий розрив» змінюється. Починаючи з 2002 р., Державне казначейство та Міністерство фінансів України щорічно затверджували порядок покриття Державним казначейством тимчасових касових розривів місцевих бюджетів. При цьому склад видатків, які враховуються при визначенні тимчасового касового розриву, постійно розширювався.

На кінець бюджетного періоду оборотний залишок бюджетних коштів має бути збережено у встановленому обсязі.

4. Перевищення залишку коштів загального фонду бюджету над оборотним залишком бюджетних коштів на кінець бюджетного періоду становить вільний залишок бюджетних коштів, який використовується для здійснення витрат бюджету згідно із законом про Державний бюджет України та/або змінами до нього (змінами до рішення про місцевий бюджет). Вільний залишок, на відміну від оборотного залишку, використовується на фінансування дефіциту бюджету наступних бюджетних періодів.

Стаття 15. Джерела фінансування бюджету

1. Джерелами фінансування бюджету є:

1) кошти від державних (місцевих) внутрішніх та зовнішніх запозичень;

2) кошти від приватизації державного майна (включаючи інші надходження, безпосередньо пов’язані з процесом приватизації), - щодо державного бюджету;

3) повернення бюджетних коштів з депозитів, надходження внаслідок продажу/пред’явлення цінних паперів;

4) залишок бюджетних коштів з дотриманням умов, визначених цим Кодексом.

2. Джерелом фінансування бюджету не можуть бути емісійні кошти Національного банку України.

1. Запозичення – операції, пов’язані з отриманням державою (місцевим органом влади) позик на умовах повернення, платності та строковості для фінансування державного (місцевого) бюджету. Запозичення поділяються на внутрішні та зовнішні. Внутрішні (зовнішні) запозичення – операції, у результаті проведення яких збільшується внутрішній (зовнішній) державний борг. Цей борг – частина державного боргу, яка підлягає сплаті в національній (іноземній) валюті.

Кошти від приватизації державного майна – кошти від відчуження майна, що перебуває в державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до Закону України «Про приватизацію державного майна» вiд 4 березня 1992 р. №2163-XII, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України. До надходжень, безпосередньо пов'язаних із процесом приватизації, належать надходження від покупців за подання заяви на приватизацію; кошти від збору за реєстрацію покупців для участі в аукціоні, конкурсі; суми штрафних санкцій за несвоєчасні розрахунки за придбані об'єкти приватизації; надходження від продажу патентів на право оренди приміщень; відсотки, нараховані на суму відстрочених платежів тощо.

Залишок бюджетних коштів загального фонду використовується для фінансування дефіциту бюджету якщо його обсяг на кінець попереднього бюджетного періоду перевищив обсяг оборотного залишку коштів відповідного бюджету.

2. Емісійні кошти Національного банку України забороняється прямо чи опосередковано залучати до фінансування дефіциту бюджету. Відповідно до ст. 54 Закону України «Про Національний банк України» від 20 квітня 1999 р. №679-XIV, Національний банк не має права надавати кредити на фінансування витрат Державного бюджету України в національній та іноземній валюті як прямо, так і опосередковано через державну установу чи іншу юридичну особу, майно якої перебуває в державній власності. Також Національний банк не має права купувати на первинному ринку цінні папери, емітовані Кабінетом Міністрів України, державною установою, іншою юридичною особою, майно якої перебуває в державній власності.

Емісійні кошти – це платіжні засоби, випущені в обіг Національним банком України, за вирахуванням платіжних засобів, повернених з обігу. Емісійні кошти не слід ототожнювати з коштами, що надходять від Національного банку до державного бюджету в результаті розподілу прибутку після підтвердження зовнішнім аудитом і затвердження Радою Національного банку річного фінансового звіту.

Стаття 16. Здійснення державних (місцевих) запозичень та управління борговими зобов’язаннями

1.Державні внутрішні та зовнішні запозичення здійснюються в межах граничного обсягу державного боргу.

Право на здійснення державних внутрішніх та зовнішніх запозичень у межах, визначених законом про Державний бюджет України, належить державі в особі Міністра фінансів України або особі, яка виконує його обов’язки (далі - Міністр фінансів України), за дорученням Кабінету Міністрів України.

Кабінет Міністрів України визначає умови здійснення державних запозичень, у тому числі вид, валюту, строк та відсоткову ставку державного запозичення.

У разі зменшення обсягу коштів від державних внутрішніх (зовнішніх) запозичень порівняно з обсягом, визначеним законом про Державний бюджет України, у зв’язку з погіршенням умов таких запозичень та/або кон’юнктури фінансового ринку збільшується обсяг коштів від державних зовнішніх (внутрішніх) запозичень з дотриманням граничного обсягу державного боргу.

У разі зменшення (збільшення) обсягу платежів з погашення суми державного боргу у зв’язку з поліпшенням (погіршенням) умов на фінансовому ринку порівняно з обсягом, визначеним законом про Державний бюджет України, зменшується (збільшується) обсяг державних запозичень з дотриманням визначеного законом про Державний бюджет України обсягу фінансування державного бюджету за борговими операціями.

2. Кредити (позики), що залучаються державою від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій для реалізації інвестиційних програм (проектів), відносяться до державних зовнішніх запозичень. Відповідно до укладених кредитних договорів кошти для реалізації таких інвестиційних програм (проектів), а також витрати на обслуговування та погашення відповідних кредитів (позик) передбачаються у законі про Державний бюджет України протягом усього строку дії кредитних договорів. Такі кредитні договори не потребують ратифікації, якщо інше не встановлено законом.

3. Верховна Рада Автономної Республіки Крим та міські ради мають право здійснювати місцеві внутрішні запозичення (за винятком випадків, передбачених статтею 73 цього Кодексу).

Місцеві зовнішні запозичення можуть здійснювати лише міські ради міст з чисельністю населення понад п’ятсот тисяч жителів за офіційними даними органів державної статистики на час ухвалення рішення про здійснення місцевих запозичень.

Право на здійснення місцевих запозичень у межах, визначених рішенням про місцевий бюджет, з урахуванням статті 74 цього Кодексу, належить Автономній Республіці Крим, територіальній громаді міста в особі керівника місцевого фінансового органу за дорученням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, міської ради.

4. Бюджетна установа не має права здійснювати запозичення у будь-якій формі (крім випадків, передбачених цією статтею) або надавати юридичним чи фізичним особам кредити з бюджету (якщо не встановлено відповідні бюджетні призначення на надання кредитів з бюджету).

5. При здійсненні державних запозичень та наданні державних гарантій Міністр фінансів України за рішенням Кабінету Міністрів України має право брати зобов’язання від імені України, пов’язані із здійсненням таких запозичень, у тому числі щодо відмови від суверенного імунітету в можливих судових справах, пов’язаних з поверненням кредитів (позик), протягом часу дії зобов’язання з повернення запозичених коштів.

6. Витрати на обслуговування та погашення державного (місцевого) боргу здійснюються Міністерством фінансів України (місцевим фінансовим органом) відповідно до кредитних договорів, а також нормативно-правових актів, за якими виникають державні боргові зобов’язання (боргові зобов’язання Автономної Республіки Крим чи територіальних громад), незалежно від обсягу коштів, визначеного на цю мету законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет).

Якщо очікуваний обсяг витрат на обслуговування та погашення державного боргу перевищить обсяг коштів, визначений законом про Державний бюджет України на таку мету, Міністерство фінансів України невідкладно інформує про це Кабінет Міністрів України. Кабінет Міністрів України невідкладно інформує про очікуване перевищення таких витрат Верховну Раду України та подає у двотижневий строк пропозиції про внесення змін до закону про Державний бюджет України.

Якщо очікуваний обсяг витрат на обслуговування та погашення місцевого боргу перевищить обсяг коштів, визначений рішенням про місцевий бюджет на таку мету, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, міська рада вносять відповідні зміни до рішення про місцевий бюджет.

7. З метою економії бюджетних коштів Міністерство фінансів України (Верховна Рада Автономної Республіки Крим, міська рада або за їх рішенням місцевий фінансовий орган) має право здійснювати правочини з державним (місцевим) боргом, включаючи обмін, випуск, купівлю, викуп та продаж державних боргових зобов’язань (боргових зобов’язань Автономної Республіки Крим, територіальної громади міста), за умови дотримання граничного обсягу державного (місцевого) боргу на кінець бюджетного періоду.

8. Міністр фінансів України за погодженням з Національним банком України має право в межах поточного бюджетного періоду здійснювати на конкурсних засадах та/або шляхом проведення аукціонів розміщення тимчасово вільних коштів єдиного казначейського рахунку та коштів валютних рахунків державного бюджету на депозитах або шляхом придбання державних цінних паперів з подальшим поверненням таких коштів до кінця поточного бюджетного періоду.

Керівник місцевого фінансового органу має право за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідної місцевої ради в межах поточного бюджетного періоду здійснювати на конкурсних засадах розміщення тимчасово вільних коштів місцевих бюджетів на депозитах або шляхом придбання державних цінних паперів, цінних паперів, емітованих Автономною Республікою Крим, відповідною міською радою, з подальшим поверненням таких коштів до кінця поточного бюджетного періоду.

Договір про придбання державних цінних паперів, цінних паперів, емітованих Автономною Республікою Крим, відповідною міською радою, згідно з цією частиною статті повинен містити положення про виконання особами, що уклали цей договір, зобов’язання щодо зворотного продажу/купівлі таких цінних паперів до кінця поточного бюджетного періоду.

1. Планування внутрішніх і зовнішніх державних запозичень здійснюється так, щоб на кінець бюджетного періоду обсяг державного боргу перебував у межах граничного обсягу державного боргу, визначеного в Законі про Державний бюджет України, відповідно до ч. 1 ст. 18 Кодексу.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України про випуск внутрішніх (зовнішніх) запозичень, Міністерству фінансів України в особі його керівника надається право на здійснення цих запозичень. У зазначеній постанові Кабінет Міністрів України також визначає умови здійснення державних запозичень, зокрема: 1) вид запозичень; 2) обсяг запозичень; 3) валюту запозичень; 4) строк запозичень; 5) відсоткову ставку; 6) інші умови.

Кодекс надає Кабінету Міністрів України право заміщати внутрішні запозичення, обсяг яких заплановано в додатку 3 Закону про Державний бюджет України, зовнішніми запозиченнями, і навпаки. У результаті цих операцій обсяг державного боргу на кінець бюджетного періоду не має перевищувати межі граничного обсягу державного боргу. Таке право дає змогу безперешкодно та на прийнятних умовах фінансувати запланований дефіцит бюджету в разі погіршення кон’юнктури на внутрішньому (зовнішньому) фінансовому ринку.

У разі підвищенням курсу національної валюти чи дії інших факторів, у результаті яких зменшився обсяг платежів із погашення суми державного боргу, Кабінету Міністрів України надається право зменшувати обсяг державних запозичень, встановлений у Законі про Державний бюджет України, на суму зменшення обсягів погашення таких платежів.

Аналогічно Кабінету Міністрів України надається право збільшувати обсяг державних запозичень, встановлений у Законі про Державний бюджет України, на обсяг збільшення платежів із погашення суми державного боргу у зв’язку зі зниженням курсу національної валюти чи дією інших факторів. Тобто Кабінету Міністрів України дозволяється перевищити межу граничного обсягу державного боргу та обсяг запозичень, встановлений у Законі про Державний бюджет України.

Відповідно до підпункту 6 ч. 1 ст. 38 Кодексу, при поданні проекту Закону про Державний бюджет України до нього додається план державних запозичень на наступний бюджетний період. Цей план містить перелік кредитів (позик) із зазначенням кредиторів, видів кредитів, мети, назви валюти, строку та відсоткової ставки державних запозичень, а також стану укладання кредитних договорів.

2. Оскільки Закон про Державний бюджет України уповноважує Кабінет Міністрів України на залучення кредитів (позик) від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій для реалізації інвестиційних програм (проектів), такі кредитні договори не потребують ратифікації, якщо інше не встановлено законом. Зокрема, відповідно до ст. 9 Закону України «Про міжнародні договори України» вiд 29 червня 2004 р. №1906-IV, ратифікації підлягають міжнародні договори України про одержання Україною від іноземних держав і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України.

Відповідно до пп. 26 ч. 1 ст. 2 Кодексу, інвестиційна програма (проект) – це комплекс заходів, визначених на основі національної системи цінностей і завдань інноваційного розвитку економіки та спрямованих на розвиток окремих галузей, секторів економіки, виробництв, регіонів, виконання яких здійснюється з використанням коштів державного та/або місцевих бюджетів чи шляхом надання державних та/або місцевих гарантій.

Процедура залучення кредитів (позик), що залучаються державою від міжнародних фінансових організацій для реалізації інвестиційних програм (проектів), урегульовується постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2008 р. №1027 «Про порядок ініціювання, підготовки та реалізації проектів економічного і соціального розвитку України, що підтримуються міжнародними фінансовими організаціями». Згідно з цією постановою, інвестиційні проекти визначаються як такі, що реалізуються на умовах фінансової самоокупності та в рамках яких погашення і обслуговування позики здійснюється за рахунок коштів бенефіціара. До інвестиційних проектів належать також проекти розвитку інституціональної спроможності органу виконавчої влади, установи чи організації, у рамках яких погашення та обслуговування позики здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.

Згідно з чинним порядком підготовки та реалізації інвестиційних проектів, що підтримуються міжнародними фінансовими організаціями, після прийняття Кабінетом Міністрів України акта про залучення фінансових ресурсів міжнародних фінансових організацій відповідальний виконавець – головний розпорядник бюджетних коштів подає Мінфіну в установленому порядку пропозиції щодо визначення видатків (які передбачається здійснювати за рахунок фінансових ресурсів, що залучаються від міжнародних фінансових організацій для реалізації інвестиційного проекту) у проекті Закону про Державний бюджет на відповідний рік або про внесення змін до Закону про Державний бюджет на поточний рік.

3. Верховна Рада Автономної Республіки Крим та міські ради мають право здійснювати такі місцеві внутрішні запозичення:

1) короткострокові позики з фінансових установ, які спрямовуються на покриття тимчасових касових розривів у межах поточного бюджетного періоду за загальним фондом та бюджетом розвитку на строк до трьох місяців і понад три місяці (за рішенням Кабінету Міністрів України);

2) короткострокові позики з єдиного казначейського рахунку на покриття тимчасових касових розривів у межах поточного бюджетного періоду за загальним фондом, пов’язаних із забезпеченням захищених видатків загального фонду;

3) середньострокові позики з єдиного казначейського рахунку на покриття суми невиконання у відповідному звітному періоді розрахункових обсягів кошика доходів місцевих бюджетів;

4) внутрішні запозичення, що здійснюються з метою фінансування бюджету розвитку з дотриманням умов, визначених у ст. 74 Кодексу, і порядку здійснення запозичень до місцевих бюджетів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2003 р. №207.

Відмінності короткострокових і середньострокових позик із єдиного казначейського рахунку такі:

1) Позики на покриття тимчасових касових розривів надаються в межах поточного бюджетного періоду. Водночас середньострокові позики можуть надаватися на строк, який передбачає їх погашення в наступні бюджетні періоди.

2) За рахунок позик на покриття тимчасових касових розривів здійснюється фінансування лише захищених видатків загального фонду. Водночас середньострокові позики надаються на фінансування всіх видатків, що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів відповідно до ст. 88, 89, 90 Кодексу.

3) Позики на покриття тимчасових касових розривів надаються Державним казначейством України в обов’язковому порядку, а середньострокові позики – виходячи з обсягу коштів, що акумулюються на єдиному казначейському рахунку.

Місцеві зовнішні запозичення, що не є запозиченнями від міжнародних фінансових організацій, можуть здійснювати лише міські ради міст із населенням понад 500 тисяч жителів. За офіційними даними органів статистики, станом на початок 2010 р. таке право мають Дніпропетровськ, Донецьк, Запоріжжя, Київ, Львів, Миколаїв, Одеса та Харків. Зовнішні запозичення від міжнародних фінансових організацій можуть здійснювати всі міські ради незалежно від чисельності населення міста.

4. Бюджетні установи, крім Кабінету Міністрів України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим і міських рад, не мають права здійснювати запозичення в будь-якій формі. Відповідно до пп. 11 ч. 1 ст. 2 Кодексу, бюджетні установи – це органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також організації, створені ними у встановленому порядку, які повністю утримуються за рахунок державного чи місцевого бюджету відповідно.

Органи державної влади – система установ, що здійснюють публічну політичну владу на засадах поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову. Єдиним органом законодавчої влади є парламент – Верховна Рада України. Владу глави держави здійснює Президент України. Органами виконавчої влади є Кабінет Міністрів України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, органи виконавчої влади Автономної Республіки Крим, державні органи, що регулюють діяльність суб'єктів природних монополій і ринок цінних паперів, державні органи приватизації, місцеві органи виконавчої влади. Органами судової влади є Конституційний Суд України та судові органи, що входять до системи судів загальної юрисдикції.

До органів місцевого самоврядування належать сільські, селищні та міські ради, а також районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

5. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України про здійснення запозичень, Міністр фінансів за дорученням Кабінету Міністрів має право брати зобов’язання від імені України відповідно до бюджетних призначень, установлених: 1) у Законі про Державний бюджет України; 2) у пп. 1 ст. 16 Бюджетного кодексу. Такі зобов’язання можуть передбачати відмову від суверенного імунітету. Суверенний імунітет – це право суверенної держави не виконувати рішень органів влади інших держав. Цей принцип ґрунтується на понятті суверенної рівності, закріпленому Статутом ООН 1945 р. і розтлумаченому в Декларації про принципи міжнародного права 1970 р. Водночас у процесі розширення торгівельних і фінансово-кредитних відносин виникла необхідність відмови від суверенного імунітету в окремих випадках, що у 2004 році було закріплено Конвенцією ООН про юрисдикційний імунітет держав та їхню власність. Відповідно до ст. 7 цього документа, держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при виникненні спорів у суді іншої держави з будь-якого питання чи справи, якщо ця держава надала чітку згоду на здійснення цим судом юрисдикції щодо вирішення такого питання чи справи відповідно до: 1) міжнародної угоди; 2) контракту в письмовому вигляді; 3) заяви в суді чи звернення в письмовому вигляді в рамках конкретної справи. Оскільки Україна не ратифікувала зазначеного вище документа, право відмови Міністра фінансів України від суверенного імунітету при врегулюванні спорів щодо погашення взятих державою зобов’язань передбачене в Кодексі.

6. Відповідно до ч. 1 ст. 23 Кодексу, будь-які бюджетні платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Відповідно до пп. 8 ст. 1 Кодексу, право надавати бюджетні асигнування надається цим Кодексом та Законом про Державний бюджет України. Виникнення об’єктивних обставин (зростання плаваючої відсоткової ставки, зниження курсу національної валюти) може призвести до зростання бюджетних витрат, не передбачених у відповідних бюджетах. Тому, з метою уникнення технічного дефолту, Кодексом передбачене право здійснювати платежі з бюджету на обслуговування та погашення боргу Міністерством фінансів України (місцевим фінансовим органом) незалежно від бюджетних призначень, встановлених у Законі про Державний бюджет України (у рішенні про місцевий бюджет).

Передбачена Кодексом процедура інформування Міністерством фінансів Кабінету Міністрів про очікуване перевищення витрат на обслуговування та погашення державного боргу над обсягом коштів, визначених Законом про Державний бюджет України, а також внесення змін до закону про бюджет, є складовою загальної організаційної системи складання та виконання Державного бюджету.

7. Операції з обміну, випуску, купівлі, викупу та продажу боргових зобов’язань Міністерством фінансів України (Верховною Радою Автономної Республіки Крим, міською радою) належать до методів активного управління державним боргом, що спрямовані на зменшення боргових виплат із бюджету та утримання під контролем боргових ризиків.

Обмін боргових зобов’язань – це правочин із викупу та одночасного випуску взамін інших, менш витратних в обслуговуванні, боргових зобов’язань.

Випуск (емісія) відповідно до Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23 лютого 2006 р. №3480 – це установлена законодавством послідовність дій емітента щодо випуску та розміщення емісійних цінних паперів. До операцій, що здійснюються з метою економії бюджетних коштів, належать правочини з випуску лише тих боргових зобов’язань, що емітуються з метою заміщення раніше викуплених, більш витратних в обслуговуванні боргових зобов’язань.

Викуп – придбання емітентом у власників оплачених ними облігацій цього емітента, здійснюване після закінчення строку розміщення та/або під час обігу облігацій. У такому разі передбачається, що викуплені Міністерством фінансів України (Верховною Радою Автономної Республіки Крим, міською радою) облігації буде анульовано. Згідно з міжнародною банківською практикою, а також постановою Правління Національного банку від 15 березня 2004 р. №104, якою було затверджено методику системи оцінки ризиків, термін «викуп» вживається також як одна з частин операції РЕПО (від англ. repurchase agreement).

Купівля боргових зобов’язань – придбання емітентом у власників оплачених ними облігацій цього емітента, здійснюване після закінчення строку розміщення та/або під час обігу облігацій, які надалі можуть бути повторно виставлені на продаж.

Продаж боргових зобов’язань – повторна реалізація раніше куплених боргових зобов’язань. У такому разі операції з купівлі та продажу боргових зобов’язань є різними, формально не пов’язаними правочинами.

8. З метою ефективного використання бюджетних коштів Міністру фінансів України за погодженням із Національним банком України (керівнику місцевого фінансового органу за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідної місцевої ради) надається право розміщувати тимчасово вільні кошти єдиного казначейського рахунку та кошти в іноземній валюті (тимчасово вільні кошти місцевих бюджетів) на депозитах або проводити з ними операції зворотного РЕПО. Зворотне РЕПО – угода про придбання цінних паперів, емітованих державою (Автономною Республікою Крим, відповідною міською радою), із подальшим їх поверненням, є дзеркальним відображенням прямого РЕПО. У міжнародній практиці є три підвиди операцій РЕПО: 1) класичні операції РЕПО; 2) угоди з продажу та зворотного викупу цінних паперів (sell/buy – back, buy/sell – back); 3) використання цінних паперів як забезпечення при наданні кредиту (collateralized lending). Спільним для цих операцій є обмін на короткий термін цінних паперів на грошові активи. Однак юридичні наслідки такого обміну у всіх трьох випадках різні. Класичні операції РЕПО зазвичай укладаються на основі Типового договору про операції РЕПО, розробленого Міжнародною асоціацією учасників фондових ринків спільно з Американською асоціацією учасників ринку облігацій. Умови класичного РЕПО передбачають:

Ø отримання кредитором у власність на певний термін цінних паперів, які він має право використовувати у своїх цілях аж до визначеного терміну їх повернення;

Ø на першому етапі обмін готівки на цінні папери здійснюється із певним заниженням вартості цінних паперів, що відображає прагнення кредитора в разі невиконання контрагентом зобов’язань реалізувати цінні папери в будь-який момент, незважаючи на поточну фазу коливання вартості цих цінних паперів. При цьому, що вища варіація вартості цінних паперів – то більше їхня вартість за поточними цінами перевищує суму кредиту (margin);

Ø можливість заміщення за згодою контрагента конкретного виду цінних паперів на інший, схожий за характеристиками. При цьому друга сторона може вимагати підвищення відсоткової ставки за наданими коштами;

Ø нараховані відсотки, що припадають на період дії РЕПО, кредитор – тимчасовий власник цінних паперів – одразу перераховує на рахунок позичальника коштів.

Угода з продажу та зворотного викупу цінних паперів відрізняється від класичних операцій РЕПО таким:

Ø класичне РЕПО передбачає укладання угоди з використанням типового договору, а угода про зворотний викуп цінних паперів може укладатися як на основі типового договору, так і без нього;

Ø нараховані за цінними паперами відсотки не повертаються позичальнику – їхньому первинному власнику, а входять у ціну залучення коштів;

Ø немає можливості обміну одного виду цінних паперів на інший;

Ø немає умови щодо заниження вартості цінних паперів на першому етапі.

Операції РЕПО як кредитування із забезпеченням – це використання цінних паперів як забезпечення кредиту. Від звичайного кредитування з використанням цінних паперів як застави цей підвид операцій РЕПО відрізняється тим, що з моменту невиконання дилером його зобов’язання покупець цінних паперів стане їхнім дійсним власником, оскільки мала місце угода купівлі-продажу. Водночас, у разі внесення цінних паперів як застави, заставоутримувач, який не одержав платежу боржника, не стає власником предмету застави, а отримує лише право його продажу. Проте навіть право продажу предмета застави може бути оскаржене позичальником у суді або санкціонуватися вироком суду при провадженні справи про банкрутство. Ця процедура є довготривалою, що знижує ліквідність кредитора, а також вимагає додаткових витрат на юридичний супровід, тому операції РЕПО на грошовому ринку значно популярніші за використання звичайної застави.

Операції РЕПО кредитування із забезпеченням на першому етапі передбачають зміну права власності на цінні папери на користь кредитора. Однак кредитор не має права використовувати їх аж до моменту неплатежу позичальника. При цьому цінні папери зберігаються на позабалансовому рахунку позичальника, тому ці операції називають також закритим РЕПО (blocked repo). Оскільки цінні папери зберігаються на закритому позабалансовому рахунку, то умовний власник – кредитор (дійсним власником він стане в момент неповернення позики) не має змоги отримувати відсотки за цінними паперами – їх отримує позичальник.

В Україні використовується РЕПО як забезпечення кредиту. Порядок розміщення тимчасово вільних коштів єдиного казначейського рахунку шляхом проведення операцій зворотного РЕПО, визначений у постанові Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку тимчасової купівлі (продажу) державних цінних паперів» від 8 жовтня 2008 р. №907.

Порядок розміщення тимчасово вільних коштів місцевих бюджетів на вкладних (депозитних) рахунках у банках щорічно затверджується постановою Кабінету Міністрів України. Відповідно до Порядку на 2010 рік, тимчасово вільні кошти місцевого бюджету – це обсяг коштів місцевого бюджету, які обліковуються на рахунках загального та/або спеціального фондів на дату їх розміщення на вкладних (депозитних) рахунках і відволікання яких не призведе до втрати платоспроможності місцевого бюджету та виникнення заборгованості за відповідним фондом місцевого бюджету впродовж періоду, на який передбачається здійснити розміщення таких коштів на вкладних (депозитних) рахунках у банках.

Стаття 17. Гарантії щодо виконання боргових зобов’язань суб’єктів господарювання

1. Державні гарантії для забезпечення повного або часткового виконання боргових зобов'язань суб'єктів господарювання - резидентів України може надавати Кабінет Міністрів України виключно у межах, визначених законом про Державний бюджет України. За дорученням Кабінету Міністрів України відповідні правочини вчиняє Міністр фінансів України.

2. Місцеві гарантії можуть надаватися за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідної міської ради для забезпечення повного або часткового виконання боргових зобов'язань суб'єктів господарювання - резидентів України, що належать до комунального сектору економіки, розташовані на відповідній території та здійснюють на цій території реалізацію інвестиційних програм (проектів), метою яких є розвиток комунальної інфраструктури або впровадження ресурсозберігаючих технологій.

3. Гарантії надаються лише на умовах платності, строковості, майнового забезпечення та зустрічних гарантій, отриманих від інших суб'єктів.

4. Гарантії не надаються для забезпечення боргових зобов'язань суб'єктів господарювання, якщо джерелом їх повернення передбачаються кошти державного (місцевого) бюджету.

5. Суб'єкти господарювання, щодо яких приймається рішення про надання кредитів (позик), залучених державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста), або державних (місцевих) гарантій, зобов'язані подати зустрічні, безвідзивні та безумовні гарантії банків, які протягом трьох останніх років додержуються встановлених Національним банком України обов'язкових економічних нормативів, або надати інше належне забезпечення та сплатити до Державного бюджету України (відповідного місцевого бюджету) плату за їх отримання у розмірі, встановленому Кабінетом Міністрів України (Верховною Радою Автономної Республіки Крим чи міською радою), якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

6. У разі прийняття рішення про надання кредитів (позик), залучених державою або під державні гарантії, суб'єктам господарювання, у віданні яких є майно державної або комунальної власності, розмір та вид майнового забезпечення визначає Кабінет Міністрів України (щодо комунального майна - за погодженням з Верховною Радою Автономної Республіки Крим, відповідною місцевою радою).

7. Платежі, пов'язані з виконанням гарантійних зобов'язань держави (Автономної Республіки Крим чи територіальної громади міста), здійснюються згідно з відповідними договорами незалежно від обсягу коштів, визначених на цю мету в законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет), у такому ж порядку, як визначено частиною шостою статті 16 цього Кодексу, та відображаються як надання кредитів з бюджету стосовно суб'єктів господарювання, зобов'язання яких гарантовані.

8. У разі виконання державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) гарантійних зобов'язань перед кредиторами шляхом здійснення платежів за рахунок коштів державного (місцевого) бюджету або шляхом укладання з такими кредиторами договорів про реструктурування сум, повернення яких гарантовано, у суб'єктів господарювання, зобов'язання яких гарантовані, з моменту такого виконання виникає прострочена заборгованість перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитами (позиками), залученими під державні (місцеві) гарантії, в обсязі фактичних витрат державного (місцевого) бюджету та/або таких реструктурованих сум, а до держави (Автономної Республіки Крим чи територіальної громади міста) переходять права кредитора та право вимагати від таких суб'єктів господарювання погашення заборгованості в установленому законом порядку, якщо такі права не були передбачені відповідними договорами.

Якщо договором між Кабінетом Міністрів України (Радою міністрів Автономної Республіки Крим чи виконавчим органом міської ради за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи міської ради) та суб'єктом господарювання передбачаються зобов'язання такого суб'єкта господарювання з погашення та обслуговування кредитів (позик), залучених державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста), невиконання або неналежне виконання таких зобов'язань за договором тягне перехід до держави (Автономної Республіки Крим чи територіальної громади міста) права стягнення простроченої заборгованості у повному обсязі незалежно від стану виконання державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) зобов'язань за такими кредитами (позиками).

9. Прострочена заборгованість суб'єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитом (позикою), залученим державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державну (місцеву) гарантію, а також за кредитом з бюджету (включаючи плату за користування такими кредитами (позиками) та пеню) стягується з такого суб'єкта господарювання органами державної податкової служби, що є органами стягнення такої заборгованості у порядку, передбаченому Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" або іншим законом, включаючи погашення такої заборгованості за рахунок майна цього суб'єкта господарювання.

Позовна давність на вимоги щодо погашення такої заборгованості суб'єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) не поширюється.

10. Якщо за рішенням суду державі (Автономній Республіці Крим чи територіальній громаді міста) відмовлено у стягненні заборгованості перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитами (позиками), залученими державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державну (місцеву) гарантію, а також за кредитом з бюджету, органи державної податкової служби оскаржують його у встановленому законом порядку до прийняття рішення вищими спеціалізованими судами, Верховним Судом України.

11. Міністерство фінансів України має право залучати суб'єктів господарювання для представництва органів державної влади в судах у справах про стягнення заборгованості перед державою за кредитами (позиками), залученими державою або під державні гарантії, а також за кредитами з бюджету, в тому числі у процесі банкрутства, щодо стягнення якої органам податкової служби відмовлено.

Міністерство фінансів України здійснює оплату таких послуг суб'єктів господарювання за рахунок коштів державного бюджету в межах відповідних бюджетних призначень.

12. Міністерство фінансів України має право здійснювати на відкритих аукціонах продаж права вимоги погашення простроченої більше трьох років заборгованості перед державою за кредитами (позиками), залученими державою або під державні гарантії, а також за кредитами з бюджету в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим, відповідні місцеві ради можуть встановлювати порядок продажу прав вимоги погашення простроченої більше трьох років заборгованості за кредитами (позиками), залученими під місцеві гарантії, а також за кредитами з відповідних місцевих бюджетів з дотриманням вимог, встановлених Кабінетом Міністрів України.

13. Забороняється реструктуризація заборгованості суб'єктів господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитами (позиками), залученими державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державні (місцеві) гарантії, за кредитами з бюджету, крім розстрочення її сплати під час санації такого суб'єкта господарювання за участю інвестора, який бере на себе солідарні зобов'язання щодо погашення такої заборгованості, на строк не більше трьох років на підставі договору, укладеного між таким суб'єктом господарювання, інвестором та органом державної податкової служби. При цьому сума пені, нарахована внаслідок невиконання позичальником таких зобов'язань на реструктуризовану суму заборгованості, списується.

14. Забороняється списання заборгованості суб'єктів господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитами (позиками), залученими державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державні (місцеві) гарантії, кредитами з бюджету, крім заборгованості суб'єктів господарювання, визнаних у встановленому порядку банкрутами, вимоги щодо погашення заборгованості яких не були задоволені у зв'язку з недостатністю їхніх активів і стосовно яких проведено державну реєстрацію припинення юридичної особи у зв'язку з визнанням її банкрутом, а також крім заборгованості, щодо стягнення якої судом прийнято рішення не на користь держави, яке набрало законної сили, та/або стягнення якої в судовому порядку є неможливим або недоцільним. Порядок списання такої заборгованості визначається Кабінетом Міністрів України.

15. Протягом дії договору про місцеву гарантію Верховна Рада Автономної Республіки Крим та міські ради передбачають у відповідному рішенні про місцевий бюджет кошти на виконання гарантійних зобов'язань з платежів, термін сплати яких настає у відповідному бюджетному періоді. При цьому такі кошти передбачаються:

щодо забезпечених гарантією договорів, за якими вже настав гарантійний випадок, в обсязі, що дорівнює сумі платежів за цими договорами;

щодо інших забезпечених гарантією договорів - не менше 50 відсотків сум платежів за цими договорами.

1. Гарантія щодо виконання боргових зобов’язань – це спосіб виконання зобов’язань, відповідно до яких держава (Автономна Республіка Крим, громада міста) приймає на себе оформлене в письмовій формі (гарантійний лист, договір про надання гарантії) грошове зобов’язання перед кредитором здійснити платежі в обсязі, визначеному умовами надання гарантії, у разі невиконання позичальником зобов’язань щодо повернення грошових коштів.

Гарантія може передбачати повне або часткове виконання боргових зобов’язань суб’єктів господарювання. Проте, незалежно від умов надання гарантії, на практиці держава зазвичай не допускає факту прострочення позичальником платежів і погашає зобов’язання відповідно до умов договору про надання кредиту, гарантованого державою.

Гарантії можуть надаватися Міністром фінансів України, Міністром фінансів Автономної Республіки Крим, керівниками виконавчих органів міських рад для виконання боргових зобов’язань виключно в межах повноважень, встановлених Законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет).

2. До набуття цим Кодексом чинності законодавство забороняло Автономній Республіці Крим та громадам міст надавати гарантії. Особливість місцевих гарантій полягає в тому, що вони надаються лише суб’єктам комунального сектора відповідних територій із метою розвитку комунальної інфраструктури або впровадження ресурсозберігаючих технологій.

3, 4, 5. Рекредитування (надання позик за рахунок запозичень від інших суб’єктів) або надання гарантій державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста), якщо інше не передбачено Законом про Державний бюджет України, здійснюється на умовах:

1) платності;

2) строковості;

3) майнового забезпечення або забезпечення зустрічними, безвідзивними та безумовними гарантіями банків, які дотримуються встановлених Національним банком України обов’язкових економічних нормативів;

4) наявності запланованих джерел виконання боргових зобов’язань, забезпечених гарантіями держави (Автономної Республіки Крим чи територіальної громади міста), коли ці джерела не є коштами державного (місцевого) бюджету.

Безвідзивна (безвідклична) гарантія – це гарантія, умови якої не може бути змінено, і яку не може бути припинено банком-гарантом згідно із заявою принципала без згоди та погодження з бенефіціаром.

Безумовна гарантія – це гарантія, за якою банк-гарант у разі порушення боржником свого зобов'язання, забезпеченого гарантією, сплачує кошти кредитору за першою його вимогою без подання будь-яких інших документів або виконання будь-яких інших умов.

Зустрічна гарантія – це гарантія, яку надає банк-контргарант на користь держави (Автономної Республіки Крим чи територіальної громади міста), що виступає гарантом.

Відповідно до Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 р. №435-ІV, при наявності застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Суб’єкти господарювання, у віданні яких перебуває майно державної або комунальної власності, зобов’язані погоджувати надання цього майна в заставу з Кабінетом Міністрів України та відповідними місцевими органами влади.

Відповідно до Закону України «Про заставу» від 2 жовтня 1992 р. №2654, предметом застави не можуть бути: національні культурні та історичні цінності, що перебувають у державній власності та занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру національного культурного надбання; об'єкти державної власності, приватизація яких заборонена законодавчими актами; майнові комплекси державних підприємств та їхніх структурних підрозділів, що перебувають у процесі корпоратизації. При цьому дозволяється надавати в заставу товари в обороті або в переробці.

6. З метою повного та своєчасного виконання зобов’язань за гарантійною угодою, у разі виникнення непередбачених обставин у відповідних бюджетах (зростання плаваючої відсоткової ставки, зниження курсу національної валюти), що призвели до зростання витрат бюджету, Міністерство фінансів України має право здійснювати платежі відповідно до укладених договорів, незалежно від обсягу коштів, визначених на цю мету у відповідному бюджеті.

7. У разі настання гарантійного випадку платежі на виконання гарантійних зобов’язань здійснюються за рахунок коштів відповідного бюджету. З моменту проведення видатків із бюджету на виконання гарантійних зобов’язань або укладання з кредиторами договорів про реструктурування сум, повернення яких гарантовано, до держави (Автономної Республіки Крим чи територіальної громади міст) переходять права кредитора та право вимагати від боржника відшкодування таких витрат у повному обсязі. Тобто, навіть якщо гарант – у цьому випадку держава (Автономна Республіка Крим чи територіальна громада міста) – через певні обставини (відсутність коштів) проведе реструктуризацію таких зобов’язань перед кредитором, у позичальника все одно виникає боргове зобов’язання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) в обсязі прострочених перед кредитором платежів.

9. Для відшкодування зазначених сум і стягнення заборгованості перед відповідними бюджетами з наданих суб’єктам господарювання бюджетних позичок, отриманих у порядку рекредитування, а також плати за користування цими позичками, застосовується механізм стягнення не внесених вчасно податків і неподаткових платежів, зокрема погашення такої заборгованості за рахунок майна боржників. Строк, у межах якого держава (Автономна Республіка Крим чи територіальна громада міста) може звернутися до суду з вимогою про погашення такої заборгованості суб’єкта господарювання, не обмежується.

10. Органи державної податкової служби зобов’язані забезпечувати судовий процес із метою стягнення заборгованості перед відповідними бюджетами до прийняття рішення вищими спеціалізованими судами. Відповідно до рішення Конституційного суду від 11 березня 2010 р., Верховний суд України не є касаційною інстанцію у справах, що підпадають під господарське судочинство.

11. Міністерство фінансів України має право залучати суб’єкти господарювання (колекторські компанії, адвокатські контори) для представництва органів державної влади в судах у справах про стягнення заборгованості перед державою за зобов’язаннями перед державою, що виникла в результаті надання бюджетного кредиту, рекредитування та виконання гарантійних зобов’язань

12. Міністерство фінансів України та виконавчі органи відповідних місцевих рад мають право здійснювати продаж прав вимоги погашення простроченої на понад три роки заборгованості за кредитами (позиками), залученими під державні гарантії, а також за кредитами з відповідних бюджетів згідно із затвердженим порядком. Продаж прав вимоги Міністерством фінансів України регулюється «Порядком продажу прав вимоги погашення простроченої понад три роки заборгованості перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, бюджетними позичками та фінансовою допомогою, наданою на поворотній основі», затвердженим постановою від 15 березня 2006 р. №315.

Порядок продажу прав вимоги виконавчими органами місцевих рад затверджується Верховною Радою Автономної Республіки Крим та відповідними місцевими радами з дотриманням вимог, встановлених Кабінетом Міністрів України.

13. У разі проведення санації суб’єкта господарювання, який має заборгованість перед відповідними бюджетами за кредитами (позиками) під державні (місцеві) гарантії чи за кредитами з бюджету за участю інвестора, який бере на себе солідарні зобов’язання щодо погашення такої заборгованості, дозволяється її розстрочення на строк не більше трьох років. Санація – система заходів, що здійснюються під час провадження в справі про банкрутство з метою запобігання визнанню боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та/або зміну організаційно-правової та виробничої структури боржника. За солідарним зобов'язанням Міністерство фінансів України (виконавчі органи відповідних місцевих рад) можуть вимагати сплати боргу як від усіх боржників разом, так і від кожного з них окремо, причому як усієї суми повністю, так і її частини.

14. Списання заборгованості суб’єктів господарювання перед державою (місцевими органами влади) за позиками, залученими під державні (місцеві) гарантії, дозволяється за наявності таких передумов:

1) у суб’єктів господарювання, стосовно яких здійснено державну реєстрацію припинення юридичної особи у зв’язку з визнанням їх банкрутами, виявилося недостатньо активів для погашення цієї заборгованості;

2) судове рішення не на користь держави набрало законної сили, і стягнення такої заборгованості в судовому порядку неможливе або недоцільне;

3) стягнення зазначеної заборгованості в судовому порядку неможливе або недоцільне.

Стаття 18. Граничні обсяги боргу та гарантій

1. Граничний обсяг державного (місцевого) боргу, граничний обсяг надання державних (місцевих) гарантій визначається на кожний бюджетний період законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет).

2. Загальний обсяг державного боргу та гарантованого державою боргу на кінець бюджетного періоду не повинен перевищувати 60 відсотків річного номінального обсягу валового внутрішнього продукту України.

У разі перевищення цієї граничної величини Кабінет Міністрів України зобов’язаний вжити заходів для приведення такого загального обсягу боргів у відповідність із положеннями цього Кодексу.

3. Загальний обсяг місцевого боргу та гарантованого Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста боргу станом на кінець бюджетного періоду не повинен перевищувати 100 відсотків (для міста Києва – 400 відсотків) середньорічного індикативного прогнозного обсягу надходжень бюджету розвитку (без урахування обсягу місцевих внутрішніх та зовнішніх запозичень), визначеного прогнозом відповідного місцевого бюджету на наступні за плановим два бюджетні періоди відповідно до частини четвертої статті 21 цього Кодексу.

У разі перевищення цієї граничної величини Верховна Рада Автономної Республіки Крим, відповідна міська рада зобов’язані вжити заходів для приведення такого загального обсягу боргу у відповідність із положеннями цього Кодексу.

1. Щорічно в державному (місцевому) бюджеті встановлюється граничний обсяг державного (місцевого) боргу, а також граничний обсяг надання державних (місцевих) гарантій. Таке обмеження покликане забезпечити непорушність макрофінансової стабільності в країні та гарантувати суб’єктам ринку, що основні макроекономічні показники залишатимуться керованими й передбачуваними. Упродовж бюджетного періоду обсяг державного (місцевого) боргу може перевищувати граничний обсяг, встановлений у бюджеті відповідно до ч. 1 ст. 18 Кодексу. Але цей обсяг на кінець бюджетного періоду має бути приведено у відповідність до Закону про Державний бюджет України (рішення про місцевий бюджет). Якщо внаслідок дії об’єктивних обставин обсяг державного (місцевого) боргу наприкінці бюджетного періоду перевищив установлений граничний обсяг та/або прогнозується таке перевищення, до Закону про Державний бюджет України (рішення про місцевий бюджет) Верховна Рада України (Верховна Рада Автономної Республіки Крим, міська рада) вносить відповідні зміни щодо збільшення граничного обсягу боргу.

Встановлення лімітів на обсяг державного (місцевого) боргу є одним з основних інструментів законодавчого регулювання позичкових операцій держави (місцевих органів). Станом на кінець 2009 р. державний і гарантований державою борг України становив 301 млрд грн, зокрема: зовнішній борг – 196,4 млрд грн (65,1% від загальної суми), внутрішній борг – 105,1 млрд грн (34,9%). Динаміка рівня державного та гарантованого державою боргу відносно ВВП у 2003–2009 рр. в Україні представлена.

Дотримання визначених лімітів і правил сприяє формуванню відповідального ефективного управління фінансовою системою країни, забезпеченню довготривалої стабільності сфери державних фінансів, підтриманню довіри суб’єктів ринку до економічної, фінансової, бюджетно-податкової політики держави.

2. Відношення загального обсягу державного боргу та гарантованого державою боргу до ВВП на кінець бюджетного періоду не може перевищувати 60%. У разі перевищення цього граничного рівня Кабінет Міністрів України зобов’язаний ужити таких заходів:

1) зменшити обсяг дефіциту бюджету;

2) зменшити обсяг надання гарантій.

3. Відношення загального обсягу місцевого боргу та боргу, гарантованого Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста, до середньорічного індикативного прогнозу обсягу надходжень до бюджету розвитку, визначених у ч. 1 ст. 71 Кодексу (крім запозичень), упродовж наступних за плановим двох бюджетних періодів на кінець бюджетного періоду не може перевищувати:

1) 400% для міста Києва:

2) 100% для інших міст і Автономної Республіки Крим.

У разі перевищення цього граничного рівня Верховна Рада Автономної Республіки Крим чи відповідна міська рада зобов’язана вжити таких заходів:

1) зменшити обсяг дефіциту бюджету;

2) зменшити обсяг надання гарантій.

Глава 4. БЮДЖЕТНИЙ ПРОЦЕС ТА ЙОГО УЧАСНИКИ

Стаття 19. Стадії та учасники бюджетного процесу

1. Стадіями бюджетного процесу визнаються:

1) складання проектів бюджетів;

2) розгляд проекту та прийняття закону про Державний бюджет України (рішення про місцевий бюджет);

3) виконання бюджету, включаючи внесення змін до закону про Державний бюджет України (рішення про місцевий бюджет);

4) підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рішення щодо нього.

2. На всіх стадіях бюджетного процесу здійснюються контроль за дотриманням бюджетного законодавства, аудит та оцінка ефективності управління бюджетними коштами відповідно до законодавства.

3. Учасниками бюджетного процесу є органи, установи та посадові особи, наділені бюджетними повноваженнями (правами та обов’язками з управління бюджетними коштами).

Бюджетний процес – регламентований бюджетним законодавством процес складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання, а також контролю за дотриманням бюджетного законодавства. Його зміст визначається державним і бюджетним устроєм країни, бюджетними правами відповідних органів влади.

Бюджетний кодекс визначає чотири стадії бюджетного процесу: складання проектів бюджетів; розгляд проекту та прийняття закону про Державний бюджет України, рішення про місцевий бюджет; виконання бюджету, включаючи внесення змін до закону про Державний бюджет України, рішення про місцевий бюджет; підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рішення щодо нього. На всіх стадіях бюджетного процесу здійснюються контроль за дотриманням бюджетного законодавства, аудит та оцінка ефективності управління бюджетними коштами відповідно до законодавства.

Усі стадії бюджетного процесу взаємопов’язані. Цей процес триває протягом трьох років: складання проекту бюджету, його розгляд і затвердження відбуваються у рік, що передує плановому; виконання бюджету (бюджетний період) – один рік; складання звіту про виконання бюджету і його затвердження – протягом наступного року після стадії виконання (бюджетного періоду). Ці стадії є прямим відображенням не лише економічного життя суспільства, а й політичної культури.

Основними завданнями бюджетного процесу є забезпечення своєчасного та повного надходження до державної скарбниці фінансових ресурсів в обсягах, достатніх для реалізації цільових державних програм, пов’язаних із піднесенням економіки, проведенням її структурної перебудови та розв’язанням соціальних проблем, – з одного боку, раціонального та цільового використання мобілізованих бюджетних коштів – з другого.

У найбільш узагальненому вигляді їх можна сформулювати так:

- максимальне виявлення фінансових і матеріальних резервів, якими володіє держава, відповідна територія (зведений баланс фінансових ресурсів);

- визначення доходів бюджету за окремими джерелами формування, загального їх обсягу відповідно до Прогнозу основних макропоказників економічного і соціального розвитку України на плановий рік.

Важливим моментом є визначення видатків бюджетної системи як загалом, так і за цільовим призначенням. Серйозним елементом тут має бути узгодженість із програмами економічного зростання.

Виконання вказаних завдань слід здійснювати у напрямі забезпечення максимальної збалансованості бюджетів усіх рівнів. Відповідно розв’язується проблема бюджетного дефіциту шляхом вишукування резервів його ліквідації, а у разі неможливості – джерел фінансування.

Водночас одним із головних завдань бюджетного процесу є складання прогнозу Державного бюджету на наступні за плановим два бюджетні періоди, що має на меті забезпечити пропорційність і збалансованість намічених на перспективу великомасштабних програм соціально-економічного розвитку.

Досить важливим, особливо з позицій нинішнього стану розвитку, є здійснення бюджетного регулювання у частині перерозподілу джерел доходів між бюджетами різних рівнів.

Виконання бюджету полягає в забезпеченні надходжень запланованих доходів і здійснення передбачених у бюджеті видатків. Це досягається шляхом встановлення порядку обчислення податків, зборів та інших обов’язкових платежів, термінів їх сплати, а також порядку фінансування видатків. Виконання Державного бюджету України забезпечує Кабінет Міністрів України. Міністерство фінансів України здійснює загальну організацію та управління виконанням Державного бюджету України, координує діяльність учасників бюджетного процесу з цього питання. Щодо місцевих бюджетів, то їх виконання забезпечують Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад або сільські голови (якщо відповідні виконавчі органи не створені згідно із законодавством). Місцеві фінансові органи здійснюють загальну організацію та управління виконанням відповідного місцевого бюджету, координують діяльність учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету.

При виконанні державного і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Державне казначейство України, що діє у складі Міністерства фінансів України, забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України (ст. 43 Кодексу). Державний бюджет України виконується за розписом, який затверджується Міністром фінансів України відповідно до бюджетних призначень у місячний термін із дня прийняття Закону про Державний бюджет України. Місцевий бюджет виконується за розписом, який затверджує керівник місцевого фінансового органу. До затвердження розпису місцевого бюджету керівник місцевого фінансового органу затверджує тимчасовий розпис місцевого бюджету на відповідний період.

Звітність про виконання Державного бюджету України і місцевих бюджетів складається з фінансової та бюджетної звітності. Зведення, складання та подання звітності про виконання Державного бюджету України і місцевих бюджетів здійснюються Державним казначейством України та його територіальними органами. Фінансова звітність бюджетних установ складається згідно з національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку та за формами, які затверджує Міністерство фінансів України. Порядок заповнення форм фінансової звітності бюджетних установ встановлюється Державним казначейством України за погодженням із Міністерством фінансів України. Бюджетна звітність відображає стан виконання бюджету, містить інформацію в розрізі бюджетної класифікації. Форми бюджетної звітності бюджетних установ і органів Державного казначейства України та порядок їх заповнення встановлюються Державним казначейством України за погодженням з Міністерством фінансів України.

Річний звіт про виконання закону про Державний бюджет України подається Кабінетом Міністрів України Верховній Раді України, Президенту України та Рахунковій палаті не пізніше 1 травня року, наступного за звітним.

Звіти про виконання місцевих бюджетів подаються Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами місцевих рад, відповідно, до Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад у двомісячний строк після завершення бюджетного року.

Стадії бюджетного процесу відбуваються послідовно, і цей порядок не може бути змінений. На кожній стадії бюджетного процесу вирішуються питання, які не можуть бути вирішені в інший час. Так, питання регулювання міжбюджетних відносин обговорюються і вирішуються на стадії складання бюджету, а остаточне затвердження здійснюється на стадії затвердження бюджету.

Бюджетний кодекс передбачає, що на всіх етапах бюджетного процесу здійснюються контроль за дотриманням бюджетного законодавства, аудит та оцінка ефективності управління бюджетними коштами. Така діяльність має забезпечити своєчасне і повне надходження доходів, цільове та ефективне використання виділених асигнувань. Контроль здійснюється шляхом проведення оглядів, перевірок, ревізій.

У бюджетному процесі на всіх його стадіях задіяні учасники бюджетного процесу, а саме – органи, установи та посадові особи, наділені бюджетними повноваженнями, тобто правами та обов’язками з управління бюджетними коштами. Бюджетні повноваження учасників бюджетного процесу регулюються частково Конституцією України, Бюджетним кодексом та іншими нормативно-правовими актами.

Складання проекту державного бюджету має бути підпорядковане положенню, згідно з яким державний бюджет забезпечує необхідними коштами фінансування заходів економічного розвитку держави. Відносини між державою, Автономною Республікою Крим та місцевим самоврядуванням мають на меті забезпечення відповідності між повноваженнями на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами України за бюджетами, та бюджетними ресурсами, які мають забезпечувати виконання цих повноважень. Через державний бюджет здійснюється перерозподіл частини фінансових ресурсів між адміністративно-територіальними одиницями задля вирівнювання їхнього фінансового стану і належного забезпечення.

Стаття 20. Застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі

1. У бюджетному процесі програмно-цільовий метод застосовується на рівні державного бюджету та на рівні місцевих бюджетів (за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідної місцевої ради).

2. Особливими складовими програмно-цільового методу у бюджетному процесі є бюджетні програми, відповідальні виконавці бюджетних програм, паспорти бюджетних програм, результативні показники бюджетних програм.

3. Бюджетні програми визначаються головними розпорядниками бюджетних коштів з урахуванням положень частини другої статті 21 і пункту 2 частини п’ятої статті 22 цього Кодексу.

4. Відповідальний виконавець бюджетних програм визначається головним розпорядником бюджетних коштів за погодженням з Міністерством фінансів України (місцевим фінансовим органом). Відповідальним виконавцем бюджетних програм може бути головний розпорядник бюджетних коштів за бюджетними програмами, виконання яких забезпечується його апаратом, та/або розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, який виконує бюджетні програми у системі головного розпорядника.

Відповідальний виконавець бюджетних програм у процесі їх виконання забезпечує цільове та ефективне використання бюджетних коштів протягом усього строку реалізації відповідних бюджетних програм у межах визначених бюджетних призначень.

5. Результативні показники бюджетної програми використовуються для оцінки ефективності бюджетної програми і включають кількісні та якісні показники, які визначають результат виконання бюджетної програми, характеризують хід її реалізації, ступінь досягнення поставленої мети та виконання завдань бюджетної програми. Такі показники повинні підтверджуватися офіційною державною статистичною, фінансовою та іншою звітністю, даними бухгалтерського, статистичного та внутрішньогосподарського (управлінського) обліку.

Перелік результативних показників щодо кожної бюджетної програми розробляється головними розпорядниками бюджетних коштів з урахуванням встановлених Міністерством фінансів України засад.

6. На всіх стадіях бюджетного процесу його учасники в межах своїх повноважень здійснюють оцінку ефективності бюджетних програм, що передбачає заходи з моніторингу, аналізу та контролю за цільовим та ефективним використанням бюджетних коштів. Оцінка ефективності бюджетних програм здійснюється на підставі аналізу результативних показників бюджетних програм, а також іншої інформації, що міститься у бюджетних запитах, кошторисах, паспортах бюджетних програм, звітах про виконання кошторисів та звітах про виконання паспортів бюджетних програм. Організаційно-методологічні засади оцінки ефективності бюджетних програм визначаються Міністерством фінансів України.

Результати оцінки ефективності бюджетних програм, у тому числі висновки органів виконавчої влади, уповноважених на здійснення фінансового контролю за дотриманням бюджетного законодавства, є підставою для прийняття рішень щодо внесення в установленому порядку змін до бюджетних призначень поточного бюджетного періоду, відповідних пропозицій до проекту бюджету на плановий бюджетний період та до прогнозу бюджету на наступні за плановим два бюджетні періоди, включаючи зупинення реалізації відповідних бюджетних програм.

7. За бюджетними програмами, здійснення заходів за якими потребує нормативно-правового визначення механізму використання бюджетних коштів, головні розпорядники коштів державного бюджету розробляють проекти порядків використання коштів державного бюджету та забезпечують їх затвердження у терміни, визначені Кабінетом Міністрів України. За рішенням Кабінету Міністрів України порядки використання коштів державного бюджету затверджуються Кабінетом Міністрів України або головним розпорядником коштів державного бюджету за погодженням з Міністерством фінансів України.

Порядки використання коштів державного бюджету за бюджетними програмами, вперше визначеними законом про Державний бюджет України, затверджуються протягом 45 днів з дня його прийняття.

Якщо реалізація бюджетної програми продовжується у наступних бюджетних періодах, дія порядку використання бюджетних коштів за такою бюджетною програмою (з урахуванням змін до цього порядку, внесених у разі необхідності) продовжується до завершення її реалізації.

Порядки використання бюджетних коштів мають містити:

цілі та напрями використання бюджетних коштів;

відповідального виконавця бюджетної програми, підстави та/або критерії залучення одержувачів бюджетних коштів до виконання бюджетної програми;

завдання головного розпорядника бюджетних коштів, розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (одержувачів бюджетних коштів), що забезпечують виконання бюджетної програми, з передбаченням порядку звітування про її виконання (у тому числі щодо результативних показників) та заходів впливу у разі її невиконання;

у разі потреби порядок, терміни та підстави, а також критерії розподілу (перерозподілу) видатків між адміністративно-територіальними одиницями, у розрізі розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів з урахуванням відповідних нормативно-правових актів;

конкурсні вимоги до інвестиційних програм (проектів), включаючи порядок та критерії їх відбору, а також критерії та умови визначення виконавців таких програм (проектів);

критерії та умови відбору суб'єктів господарювання, яким надається державна підтримка з бюджету, а також визначення обсягу такої підтримки;

умови та критерії конкурсного відбору позичальників та проектів (програм), на реалізацію яких надаються кредити з бюджету; умови надання кредитів з бюджету та їх повернення, включаючи положення щодо здійснення контролю за їх поверненням;

положення щодо необхідності перерахування коштів за бюджетними програмами, які передбачають надання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам,

шляхи погашення бюджетної заборгованості у разі її наявності;

вимоги щодо необхідності відображення у первинному та бухгалтерському обліку отриманих (створених) оборотних і необоротних активів бюджетними установами та одержувачами бюджетних коштів, у тому числі отриманих (створених) в результаті проведення централізованих заходів;

у разі потреби положення щодо здійснення закупівлі товарів, робіт і послуг, визначення умов і термінів поставки та проведення розрахунків за ними;

інші положення щодо особливостей бюджетної програми.

8. Головний розпорядник бюджетних коштів розробляє та протягом шести тижнів з дня набрання чинності законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) затверджує спільно з Міністерством фінансів України (місцевим фінансовим органом) паспорт бюджетної програми.

Правила складання паспортів бюджетних програм та звітів про їх виконання встановлюються Міністерством фінансів України.

9. Програмно-цільовий метод у бюджетному процесі передбачає складання прогнозу бюджету на наступні за плановим два бюджетні періоди відповідно до статті 21 цього Кодексу.

В умовах обмеженості бюджетних ресурсів першочерговим завданням стає визначення пріоритетів при розподілі бюджетних ресурсів, виявлення джерел фінансування витрат і контроль за цільовим та ефективним використанням коштів. Досягнення цих завдань можливе при застосуванні програмно-цільового методу формування бюджету.

Сама ідея програмно-цільового методу полягає у тому, щоб зосереджувати увагу не тільки на можливостях бюджету (наявних ресурсах), а й на тому, як найефективніше їх використати з метою отримання конкретних результатів.

Особливими складовими програмно-цільового методу у бюджетному процесі є бюджетні програми, відповідальні виконавці бюджетних програм, паспорти бюджетних програм, результативні показники бюджетних програм за погодженням з Міністерством фінансів України.

Застосування програмно-цільового методу при складанні бюджету не лише кардинально змінило ідеологію бюджетного процесу, а й дало змогу підвищити його ефективність, тому що:

- процес формування бюджету починається із зосередження уваги на результатах, яких має досягти державний сектор;

- а потім – на ресурсах, необхідних для досягнення цих результатів.

Програмно-цільовий метод бюджетування є важливим інструментом управління бюджетними коштами у середньостроковій перспективі для поліпшення якості надання державних послуг, особливо в умовах обмеженості бюджетних ресурсів та необхідності ефективного й результативного використання коштів державного бюджету.

Управління бюджетними коштами значною мірою визначається порядком складання, затвердження, виконання бюджету, а також контролем за його виконанням. Застосування найкращих практик бюджетування з метою удосконалення бюджетного процесу призведе до підвищення ефективності управління державним та місцевими бюджетами. Саме такою практикою є впровадження програмно-цільового методу бюджетування, що поліпшує бюджетний процес загалом та докорінно змінює концепцію управління державним та місцевими бюджетами, зокрема:

1) створює прозору та ефективну систему прийняття управлінських рішень із бюджетних питань;

2) забезпечує цільове та обґрунтоване використання бюджетних коштів розпорядниками в умовах обмежених бюджетних ресурсів;

3) забезпечує проведення ґрунтовного аналізу витрати бюджетних коштів;

4) дає змогу спрямовувати фінансування на користь більш успішних бюджетних програм, скорочувати або виключати неефективні програми.

Програмно-цільовий метод у бюджетному процесі – метод управління бюджетними коштами для досягнення конкретних результатів за рахунок коштів бюджету із застосуванням оцінки ефективності використання бюджетних коштів на всіх стадіях бюджетного процесу.

За допомогою програмно-цільового методу можна провести зіставлення обсягу фінансування бюджетної програми (витрат) із кінцевими результатами, що очікуються від її виконання.

Відповідно до цього визначення, можна окреслити основні ознаки бюджетного процесу, що здійснюється з використанням положень програмно-цільового методу:

1. Середньострокове планування. Для забезпечення сталого соціально-економічного розвитку процес бюджетного планування не обмежується однорічною перспективою — бюджетні показники розраховуються на декілька наступних за плановим прогнозних років.

2. Увага на результатах. Перенесення акценту з утримання наявної мережі бюджетних установ на результати їх діяльності. Забезпечення оптимального співвідношення бюджетних видатків із досягнутими результатами.

3. Відповідальність. За кожним учасником бюджетного процесу закріплено повноваження щодо ефективного витрачання бюджетних коштів. Кожен учасник несе відповідальність за свої дії або бездіяльність на кожній стадії бюджетного процесу.

4. Прозорість бюджетного процесу. Залучення громадськості до участі в бюджетному процесі шляхом підготовки та проведення громадських слухань з питань діяльності місцевого самоврядування та бюджету.

До основоположних принципів організації бюджетного процесу на засадах програмно-цільового методу віднесено прозорість бюджетного процесу, що передбачає чітке визначення цілей і завдань, на досягнення яких витрачаються бюджетні кошти, контроль за результатами виконання бюджетних програм; здійснення оцінки діяльності учасників бюджетного процесу щодо досягнення поставлених цілей та виконання завдань, проведення аналізу причин неефективного виконання бюджетних програм; відповідальність головного розпорядника бюджетних коштів за формування бюджетних програм і результати їх виконання, чітке розмежування відповідальності між відповідальними виконавцями бюджетних програм; ефективність розподілу і використання бюджетних коштів.

Реалізація програмно-цільового методу пов’язана з необхідністю комплексного підходу до формування бюджету із включенням до бюджетного процесу таких елементів:

1) середньострокове планування доходів та видатків;

2) розробка бюджетних програм та показників виконання бюджетних програм;

3) аналіз, оцінка та моніторинг програм;

4) планування капітальних вкладень;

5) запровадження сучасних методів залучення громадськості до бюджетного процесу.

Основним елементом програмно-цільового методу є бюджетна програма. Бюджетна програма – сукупність заходів, спрямованих на досягнення єдиної мети, завдань та очікуваного результату, визначення та реалізацію яких здійснює розпорядник бюджетних коштів відповідно до покладених на нього функцій. Суть бюджетної програми розкривається через її характеристики, які відображені в бюджетній документації, зокрема бюджетному запиті, паспорті бюджетної програми, звіті про виконання паспорта бюджетної програми. Важливими характеристиками бюджетної програми є мета, завдання, напрями використання бюджетних коштів, відповідальний виконавець та результативні показники. Методологічні визначення характеристик бюджетних програм унормовані Концепцією застосування програмно-цільового методу в бюджетному процесі, схваленою розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14.09.2002 № 538-р та наказом Міністерства фінансів України «Про паспорти бюджетних програм» від 29.12.2002 № 1098.

Бюджетний запит - документ, підготовлений головним розпорядником бюджетних коштів, що містить пропозиції з відповідними обґрунтуваннями щодо обсягу бюджетних коштів, необхідних для його діяльності на наступні бюджетні періоди.

Паспорт бюджетної програми - документ, що визначає мету, завдання, напрями використання бюджетних коштів, відповідальних виконавців, результативні показники та інші характеристики бюджетної програми відповідно до бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет).

При застосуванні програмно-цільового методу принциповим завданням є, власне, не формування та визначення основних характеристик бюджетної програми, а представлення їх системно, узгоджено, послідовно та реалістично. З погляду забезпечення виконання бюджетної програми відповідно до поставлених цілей принциповим є питання організації такої роботи. Тому важливого значення набуває визначення відповідального виконавця бюджетної програми, якими можуть бути головний розпорядник бюджетних коштів, зокрема за бюджетними програмами, виконання яких забезпечується його апаратом, та/або розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, який виконує бюджетні програми у системі головного розпорядника.

Статус виконавців бюджетної програми визначений в «Інструкції про статус відповідальних виконавців бюджетних програм та особливості їх участі у бюджетному процесі», затвердженій наказом Міністерства фінансів України 14 грудня 2001 р. № 574.

Метою запровадження програмно-цільового методу є встановлення безпосереднього зв’язку між виділенням бюджетних коштів та результатами їх використання на основі окреслених цілей і результативних показників. Програмно-цільовий підхід у бюджетному процесі передбачає формування й виконання бюджету відповідно до бюджетних програм головних розпорядників бюджетних коштів, зокрема: визначення загальної мети кожної бюджетної програми на довго- й середньостроковий періоди; цілей і завдань програми на короткостроковий період; видів і напрямів діяльності, яка забезпечує реалізацію програми. Такий підхід має ґрунтуватися на ретельному аналізі необхідних і можливих бюджетних ресурсів для фінансування програми у плановому й наступних роках та отримання від реалізації бюджетної програми очікуваного результату. Зазначене передбачає розробку кількісних і якісних показників результативності, критеріїв оцінки й аналізу бюджетних програм щодо обсягів затрат, досягнення необхідних результатів, рівня ефективності та якості, які характеризують виконання програми та допомагають оцінити використання бюджетних коштів.

Відповідно до мети застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі, основоположними елементами цього методу, які притаманні йому і відрізняють від постатейного методу бюджетування, є результативні показники бюджетної програми. Методологія бюджетного процесу на засадах програмно-цільового методу передбачає використання результативних показників бюджетних програм на всіх його стадіях: при складанні та виконанні бюджетів, контролі та аудиті використання бюджетних коштів.

Відповідно до методології програмно-цільового методу результативні показники поділяються на чотири групи — показники затрат, продукту, ефективності та якості. Їх формулювання й аналіз дає можливість визначити рівень економності, ефективності та результативності використання бюджетних коштів. Важливим кроком у запровадженні методологічних підходів до результативних показників бюджетних програм є розробка відповідних положень щодо визначення орієнтованого переліку результативних показників, затверджених наказом Міністерства фінансів України «Про результативні показники бюджетної програми» від 27.10.2009 № 1252. Зазначений перелік результативних показників із розвитком програмно-цільового методу, за умов розбудови системи стратегічного бюджетного планування, потребуватиме перегляду, маючи на меті посилення аналітичності таких показників, зокрема забезпечення чіткого відображення поставлених мети та завдань бюджетної програми, адаптації цих показників до пріоритетів соціально-економічного розвитку держави.

Основними вимогами до результативних показників є: визначення на підставі фактично досягнутих показників у попередніх бюджетних періодах – виходячи із тенденцій розвитку відповідної галузі економіки та з урахуванням прогнозу її розвитку на перспективу; узгодження з показниками, встановленими Програмою діяльності Кабінету Міністрів України, прогнозними та програмними документами економічного та соціального розвитку, державними цільовими програмами; розкриття мети, завдань та напрямів використання бюджетних коштів, характеристика динаміки досягнення мети, виконання завдань бюджетної програми та напрямів використання бюджетних коштів; відображення характерних особливостей та специфіки діяльності головних розпорядників, визначення результатів їхньої діяльності; можливість перевірки достовірності їхніх розрахунків, зіставлення за окремі періоди та порівняння з іншими показниками; підтвердження статистичною, фінансовою та іншою звітністю, даними бухгалтерського та внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, які є джерелами інформації для визначення результативних показників бюджетної програми.

Стаття 21. Складання прогнозу бюджету на наступні за плановим два бюджетні періоди

1. Міністерство фінансів України за участю Міністерства економіки України, Національного банку України, а також головних розпорядників коштів державного бюджету складає прогноз Державного бюджету України на наступні за плановим два бюджетні періоди, який ґрунтується на Програмі діяльності Кабінету Міністрів України, прогнозних та програмних документах економічного та соціального розвитку, державних цільових програмах.

Прогноз Державного бюджету України на наступні за плановим два бюджетні періоди включає індикативні прогнозні показники щодо:

1) основних макропоказників економічного і соціального розвитку України (із зазначенням показників номінального і реального обсягу валового внутрішнього продукту, індексів споживчих цін та цін виробників, офіційного обмінного курсу гривні у середньому за рік та на кінець року, прибутку підприємств, фонду оплати праці, рівня безробіття, експорту та імпорту товарів і послуг, а також інших показників, які застосовуються при складанні проекту бюджету);

2) зведеного бюджету України за основними видами доходів, фінансування, видатків і кредитування;

3) державного бюджету за основними видами доходів, фінансування, видатків і кредитування;

4) бюджетних програм, які забезпечують протягом декількох років виконання схвалених у встановленому законодавством порядку інвестиційних програм (проектів), у тому числі тих, що здійснюються із залученням державою кредитів (позик) від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій. Індикативні прогнозні показники щодо таких бюджетних програм включаються до прогнозу Державного бюджету України на наступні за плановим два бюджетні періоди протягом усього строку їх реалізації з урахуванням вимог цього Кодексу.

Прогноз Державного бюджету України на наступні за плановим два бюджетні періоди подається до Верховної Ради України разом з проектом закону про Державний бюджет України, уточнюється на підставі прийнятого закону про Державний бюджет України та схвалюється Кабінетом Міністрів України у місячний строк з дня опублікування закону про Державний бюджет України.

2. Головні розпорядники коштів державного бюджету, виходячи з індикативних прогнозних показників обсягів видатків і надання кредитів з бюджету на наступні за плановим два бюджетні періоди, доведених Міністерством фінансів України разом з інструкцією з підготовки бюджетних запитів, складають плани своєї діяльності на плановий і наступні за плановим два бюджетні періоди (що включають заходи з реалізації інвестиційних програм (проектів)) відповідно до Програми діяльності Кабінету Міністрів України, прогнозних та програмних документів економічного та соціального розвитку, державних цільових програм із визначенням очікуваних результатів діяльності. Такі плани діяльності щорічно приводяться у відповідність із показниками державного бюджету на плановий бюджетний період та прогнозом Державного бюджету України на наступні за плановим два бюджетні періоди.

З метою досягнення поставлених цілей головні розпорядники коштів державного бюджету формують бюджетні програми (з урахуванням строку їх реалізації) на плановий і наступні за плановим два бюджетні періоди.

3. Показники проекту Державного бюджету України на бюджетний період, що настає за плановим, ґрунтуються на індикативних прогнозних показниках Державного бюджету України на наступні за плановим два бюджетні періоди (включаючи індикативні прогнозні показники за бюджетними програмами, які забезпечують протягом декількох років виконання інвестиційних програм (проектів), у тому числі тих, що здійснюються із залученням державою кредитів (позик) від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій).

4. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних місцевих рад складають та схвалюють прогноз місцевого бюджету на наступні за плановим два бюджетні періоди відповідно до прогнозних та програмних документів економічного та соціального розвитку країни і відповідної території, Програми діяльності Кабінету Міністрів України, державних цільових програм, який ґрунтується на прогнозі Державного бюджету України на наступні за плановим два бюджетні періоди.

Прогноз місцевого бюджету на наступні за плановим два бюджетні періоди включає індикативні прогнозні показники місцевого бюджету за основними видами доходів, фінансування, видатків і кредитування, а також індикативні прогнозні показники за бюджетними програмами, які забезпечують протягом декількох років виконання інвестиційних програм (проектів).

Прогноз місцевого бюджету на наступні за плановим два бюджетні періоди подається до Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідних місцевих рад разом з проектом рішення про місцевий бюджет, уточнюється на підставі схваленого Кабінетом Міністрів України прогнозу Державного бюджету України на наступні за плановим два бюджетні періоди і прийнятого рішення про місцевий бюджет та схвалюється Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами відповідних місцевих рад.

Показники проекту місцевого бюджету на бюджетний період, що настає за плановим, ґрунтуються на індикативних прогнозних показниках місцевого бюджету на наступні за плановим два бюджетні періоди.

5. За бюджетними програмами, які забезпечують протягом декількох років виконання інвестиційних програм (проектів), у тому числі тих, що здійснюються із залученням державою кредитів (позик) від іноземних держав, банків та міжнародних фінансових організацій, та визначені законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), Кабінет Міністрів України (Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцева державна адміністрація, виконавчий орган відповідної місцевої ради) вживає заходів щодо пріоритетності передбачення бюджетних коштів на наступний бюджетний період у проекті закону про Державний бюджет України (проекті рішення про місцевий бюджет) для продовження таких інвестиційних програм (проектів) з урахуванням необхідності поетапного їх завершення та введення в дію відповідних об’єктів.

У новому Бюджетному кодексі України вперше закладені правові підвалини для розробки середньострокового бюджетного прогнозу як загалом для бюджету, так і на рівні головних розпорядників бюджетних коштів.

Зокрема, новими нормами:

· передбачено взаємоузгодженість бюджетної політики із завданнями та пріоритетами соціально-економічного розвитку;

· запроваджено складання прогнозу показників зведеного та державного бюджетів на наступні два бюджетні періоди, його подання до Верховної Ради України разом з проектом закону про Державний бюджет України та схвалення Кабінетом Міністрів України уточненого прогнозу на підставі прийнятого закону про Державний бюджет України у місячний строк з дня його опублікування;

· визначено склад прогнозу бюджетних показників Державного бюджету України на наступні за плановим два бюджетні періоди, що містить індикативні прогнозні показники;

· унормовано складання проекту Державного бюджету України, зокрема і бюджетних запитів головних розпорядників, на показниках прогнозу державного бюджету;

· запроваджено складання головними розпорядниками бюджетних коштів плану діяльності на наступні за плановим два бюджетні періоди;

· передбачено вжиття Кабінетом Міністрів України заходів щодо пріоритетності передбачення коштів у проекті закону про Державний бюджет України на наступний період за бюджетними програмами інвестиційного характеру;

· створено підґрунтя для переходу в перспективі до формування середньострокового бюджету, що відповідатиме найкращій міжнародній практиці.

Запровадження середньострокового бюджетного прогнозування, в рамках реформування системи середньострокового стратегічного планування загалом, дасть змогу:

· синхронізувати та узгодити між собою не тільки державну політику в часовому просторі (на коротко- та середньострокову перспективу), а й за регіональною та галузевою ознаками (загальнодержавну та регіональні, боргову та монетарну, податкову та промислову політики);

· узгодити бюджетні програми з пріоритетами соціально-економічного розвитку;

· забезпечити послідовність соціально-економічної та податково-бюджетної політики;

· посилити взаємодію парламенту та уряду з бюджетних питань (розробка бюджетної політики, розподіл бюджетних ресурсів);

· посилити контроль за дотриманням принципу результативності видатків та доцільності їх продовження у середньостроковій перспективі;

· забезпечити реалізацію бюджетних програм, ефект від яких проявляється з певним часовим лагом, а також багаторічних програм;

· поліпшити управління державними інвестиціями, з погляду забезпечення стабільності їх проведення, що має сприяти сталості економічного зростання та загальній макроекономічній стабільності;

· не допускати прийняття популістських політичних рішень, не підкріплених фінансовими ресурсами, та без належної експертизи наслідків їх реалізації.

Прогноз Державного бюджету України на наступні за плановим два бюджетні періоди складає Міністерство фінансів України за участю Міністерства економіки України, Національного банку України, а також головних розпорядників коштів державного бюджету.

Прогноз Державного бюджету України на наступні за плановим два бюджетні періоди ґрунтується на Програмі діяльності Кабінету Міністрів України, прогнозних та програмних документах економічного та соціального розвитку, державних цільових програмах.

Прогноз Державного бюджету України на наступні за плановим два бюджетні періоди включає індикативні прогнозні показники.

Як зазначено у Кодексі, прогноз Державного бюджету України на наступні за плановим два бюджетні періоди подається до Верховної Ради України разом із проектом закону про Державний бюджет України, уточнюється на підставі прийнятого закону про Державний бюджет України та схвалюється Кабінетом Міністрів України у місячний термін із дня опублікування закону про Державний бюджет України.

Головні розпорядники коштів державного бюджету складають плани своєї діяльності на плановий і наступні за плановим два бюджетні періоди. Підставою для складання їхніх планів є індикативні прогнозні показники обсягів видатків і надання кредитів із бюджету на наступні за плановим два бюджетні періоди, які доводить Міністерство фінансів України разом з інструкцією з підготовки бюджетних запитів, а також прогнозні та програмні документи економічного та соціального розвитку, державних цільових програм із визначенням очікуваних результатів діяльності.

Такі плани діяльності щорічно приводяться у відповідність із показниками державного бюджету на плановий бюджетний період та прогнозом Державного бюджету України на наступні за плановим два бюджетні періоди.

З метою досягнення поставлених цілей головні розпорядники коштів державного бюджету формують бюджетні програми (з урахуванням терміну їх реалізації) на плановий і наступні за плановим два бюджетні періоди.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних місцевих рад складають та схвалюють прогноз місцевого бюджету на наступні за плановим два бюджетні періоди, який ґрунтується на прогнозі Державного бюджету України на наступні за плановим два бюджетні періоди.

Підставою для складання прогнозу місцевого бюджету на наступні за плановим два бюджетні періоди є прогнозні та програмні документи економічного та соціального розвитку країни і відповідної території, державні цільові програми, прогноз Державного бюджету України на наступні за плановим два бюджетні періоди.

Прогноз місцевого бюджету на наступні за плановим два бюджетні періоди включає індикативні прогнозні показники місцевого бюджету за основними видами доходів, фінансування, видатків і кредитування, а також індикативні прогнозні показники за бюджетними програмами, які забезпечують упродовж декількох років виконання інвестиційних програм (проектів).

Прогноз місцевого бюджету на наступні за плановим два бюджетні періоди подається до Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідних місцевих рад разом із проектом рішення про місцевий бюджет, уточнюється на підставі схваленого Кабінетом Міністрів України прогнозу Державного бюджету України на наступні за плановим два бюджетні періоди і прийнятого рішення про місцевий бюджет та схвалюється Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами відповідних місцевих рад.

Показники проекту місцевого бюджету на бюджетний період, що настає за плановим, ґрунтуються на індикативних прогнозних показниках місцевого бюджету на наступні за плановим два бюджетні періоди.

Стаття 22. Розпорядники бюджетних коштів

1. Для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

2. Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно:

1) за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, - установи, уповноважені забезпечувати діяльність Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України в особі їх керівників; міністерства, Конституційний Суд України, Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди та інші органи, безпосередньо визначені Конституцією України, в особі їх керівників; а також інші бюджетні установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників;

2) за бюджетними призначеннями, визначеними рішенням про бюджет Автономної Республіки Крим, - уповноважені юридичні особи (бюджетні установи), що забезпечують діяльність Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Ради міністрів Автономної Республіки Крим, а також міністерства та інші органи влади Автономної Республіки Крим в особі їх керівників;

3) за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, - місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), головні управління, управління, відділи та інші самостійні структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників.

3. Головні розпорядники коштів Державного бюджету України визначаються відповідно до пункту 1 частини другої цієї статті та затверджуються законом про Державний бюджет України шляхом встановлення їм бюджетних призначень.

4. Головні розпорядники коштів місцевих бюджетів визначаються рішенням про місцевий бюджет відповідно до пунктів 2 і 3 частини другої цієї статті.

5. Головний розпорядник бюджетних коштів:

1) розробляє плани діяльності на плановий та наступні за плановим два бюджетні періоди (включаючи заходи щодо реалізації інвестиційних програм (проектів));

2) організовує та забезпечує на підставі плану діяльності та індикативних прогнозних показників бюджету на наступні за плановим два бюджетні періоди складання проекту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу);

3) отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань;

4) затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством;

5) розробляє проекти порядків використання коштів державного бюджету за бюджетними програмами, передбаченими частиною сьомою статті 20 цього Кодексу;

6) розробляє та затверджує паспорти бюджетних програм і складає звіти про їх виконання, здійснює аналіз показників виконання бюджетних програм (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі);

7) здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень та оцінку ефективності бюджетних програм, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі;

8) здійснює контроль за своєчасним поверненням у повному обсязі до бюджету коштів, наданих за операціями з кредитування бюджету, а також кредитів (позик), отриманих державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста), та коштів, наданих під державні (місцеві) гарантії;

9) здійснює внутрішній контроль за повнотою надходжень, взяттям бюджетних зобов’язань розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачами бюджетних коштів і витрачанням ними бюджетних коштів;

10) забезпечує організацію та ведення бухгалтерського обліку, складання та подання фінансової і бюджетної звітності у порядку, встановленому законодавством;

11) забезпечує доступність інформації про бюджет відповідно до законодавства та цього Кодексу.

6. За наявності відповідних бюджетних асигнувань розпорядник бюджетних коштів уповноважує одержувача бюджетних коштів на виконання заходів, передбачених бюджетною програмою, та надає йому кошти бюджету (на безповоротній чи поворотній основі). Одержувач бюджетних коштів використовує такі кошти на підставі плану використання бюджетних коштів, який є розподілом бюджетних асигнувань, затверджених у кошторисі цього розпорядника бюджетних коштів.

Розпорядники бюджетних коштів є учасниками бюджетного процесу, які наділені бюджетними повноваженнями, тобто правами та обов’язками у сфері бюджетних правовідносин. Тому для здійснення програм та заходів, які проводяться за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів.

Основні інструменти управління видатками подані.

Розпорядниками бюджетних коштів є бюджетні установи в особі їх керівників, уповноважених на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов’язань та здійснення витрат бюджету.

Бюджетні призначення встановлюються Законом про Державний бюджет України на поточний рік чи рішенням про місцевий бюджет.

Розпис бюджету — документ, в якому встановлюється розподіл доходів, фінансування бюджету, повернення кредитів до бюджету, бюджетних асигнувань головним розпорядникам бюджетних коштів за певними періодами року відповідно до бюджетної класифікації.

Залежно від рівня підпорядкованості розпорядників бюджетних коштів, обсягу наданих їм прав, відповідальності й покладених на них обов’язків, а також залежно від структури управління міністерств, відомств та органів виконавчої влади вони поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Головні розпорядники бюджетних коштів – бюджетні установи в особі їх керівників, які відповідно до ст. 22 цього Кодексу отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень.

У частині 2 цієї статті визначено перелік установ (в особі їх керівників), які можуть бути головними розпорядниками бюджетних коштів за бюджетними призначеннями.

Законом про Державний бюджет України головними розпорядниками бюджетних коштів за бюджетними призначеннями визначені установи, уповноважені забезпечувати діяльність Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України в особі їх керівників; міністерства, Конституційний Суд України, Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди та інші органи, безпосередньо визначені Конституцією України, в особі їх керівників, а також Національна академія наук України, Національна академія аграрних наук України, Національна академія медичних наук України, Національна академія педагогічних наук України, Національна академія правових наук України, Національна академія мистецтв України, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників.

За бюджетними призначеннями, визначеними рішенням про бюджет Автономної Республіки Крим, – це уповноважені юридичні особи (бюджетні установи), що забезпечують діяльність Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Ради міністрів Автономної Республіки Крим, а також міністерства та інші органи влади Автономної Республіки Крим в особі їх керівників.

За бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, – це місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), головні управління, управління, відділи та інші самостійні структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників.

Головні розпорядники бюджетних коштів наділені широкими повноваженнями, що надаються їм для досягнення необхідних результатів у процесі здійснення своєї діяльності.

Нецільовим використанням бюджетних коштів є їх витрачання на цілі, що не відповідають:

- бюджетним призначенням, встановленим законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет);

- напрямам використання бюджетних коштів, визначених у паспорті бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі) або в порядку використання бюджетних коштів;

- бюджетним асигнуванням (розпису бюджету, кошторису, плану використання бюджетних коштів).

У разі нецільового використання бюджетних коштів до головних розпорядників застосовуються заходи впливу за порушення бюджетного законодавства (ст. 117 Кодексу).

Головні розпорядники відповідно до Бюджетного кодексу наділені такими повноваженнями:

1) розробляють плани діяльності на плановий та наступні за плановим два бюджетні періоди (включаючи заходи щодо реалізації інвестиційних програм (проектів));

2) організовують та забезпечують складання проекту кошторису та бюджетного запиту (на підставі плану діяльності та індикативних прогнозних показників бюджету на наступні за плановим два бюджетні періоди) і подають їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу), а також затверджують кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством;

3) отримують бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); ухвалюють рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляють та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань;

4) розробляють проекти порядків використання коштів державного бюджету за бюджетними програмами; розробляють та затверджують паспорти бюджетних програм і складають звіти про їх виконання, здійснюють аналіз показників виконання бюджетних програм (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі);

5) здійснюють управління бюджетними коштами у межах встановлених їм бюджетних повноважень та оцінку ефективності бюджетних програм, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі;

6) контролюють своєчасне поверненням у повному обсязі до бюджету коштів, наданих за операціями з кредитування бюджету, а також кредитів (позик), отриманих державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста), та коштів, наданих під державні (місцеві) гарантії;

7) здійснюють внутрішній контроль за повнотою надходжень, взяттям бюджетних зобов’язань розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачами бюджетних коштів і витрачанням ними бюджетних коштів;

8) забезпечують організацію та ведення бухгалтерського обліку, складання та подання фінансової і бюджетної звітності у порядку, встановленому законодавством та забезпечують доступність інформації про бюджет відповідно до законодавства та цього Кодексу.

Віднесення апаратів місцевих рад до виключного переліку головних розпорядників бюджетних коштів за бюджетними призначеннями, визначеними рішеннями про місцеві бюджети, упорядковує виконання покладених на головних розпорядників коштів завдань та функцій, що мають забезпечувати як їхню діяльність, так і діяльність розпорядників нижчого рівня.

Відповідно до наказів Державного казначейства України від 05.02.2008 № 40 «Про затвердження Порядку формування Єдиного реєстру розпорядників та одержувачів бюджетних коштів» та від 10.07.2008 № 286 «Про затвердження Порядку взаємодії органів Державного казначейства України при функціонуванні Єдиного реєстру розпорядників та одержувачів бюджетних коштів та формуванні єдиної бази даних мережі розпорядників та одержувачів коштів державного бюджету» розпорядники бюджетних коштів нижчого рівня поділяються на розпорядників коштів другого та третього ступенів.

Розпорядники коштів другого ступеня – це бюджетні установи в особі їх керівників, уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов’язань та здійснення видатків з бюджету, які у своїй діяльності підпорядковані відповідному головному розпоряднику, який координує їхню діяльність, та мають підвідомчі установи.

Розпорядники коштів третього ступеня – бюджетні установи в особі їх керівників, уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов’язань та здійснення видатків із бюджету, які у своїй діяльності підпорядковані головним або нижчого рівня (другого ступеня) розпорядникам коштів другого ступеня й не мають підвідомчих установ та організацій.

Розпорядники коштів місцевих бюджетів нижчого рівня класифікуються як такі, що мають власну мережу (розпорядники коштів другого ступеня), та як розпорядники коштів без мережі (третього ступеня).

Розпорядники бюджетних коштів нижчого рівня мають такі повноваження:

- готують запити щодо обсягів видатків до проекту Державного бюджету України та подають їх відповідному головному розпоряднику;

- отримують від головного розпорядника відомості про обсяги асигнувань, відповідно до яких у встановленому порядку складають кошторис доходів і видатків бюджетної установи, організації;

- подають кошторис на затвердження головному розпоряднику і повідомляють про це відповідний орган Державного казначейства;

- здійснюють видатки шляхом оплати рахунків через органи Державного казначейства;

- подають головному розпоряднику та відповідному органу Державного казначейства звіт про використання коштів;

- координують свою діяльність через головного розпорядника та вирішують із ним усі питання, пов’язані з виділенням асигнувань.

Одержувачі бюджетних коштів відповідно до законодавства складають плани використання бюджетних коштів і працюють за ними.

Порядок складання і затвердження мережі розпорядників коштів місцевих бюджетів усіх рівнів та основні вимоги до неї затверджені наказом Міністерства фінансів України від 14 травня 2010 року № 263.

Стаття 23. Бюджетні призначення та асигнування

1. Будь-які бюджетні зобов’язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення.

2. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

3. Якщо в процесі виконання бюджету зміна обставин вимагає менших бюджетних асигнувань головним розпорядникам бюджетних коштів, Міністр фінансів України (керівник місцевого фінансового органу) приймає рішення про приведення у відповідність бюджетного призначення Державного бюджету України (місцевого бюджету). Кабінет Міністрів України (Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцева державна адміністрація, виконавчий орган відповідної місцевої ради) у двотижневий строк подає до Верховної Ради України (Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідної місцевої ради) у встановленому порядку пропозиції про приведення у відповідність бюджетних призначень Державного бюджету України (місцевого бюджету).

4. Витрати спеціального фонду бюджету мають постійне бюджетне призначення, яке дає право провадити їх виключно в межах і за рахунок фактичних надходжень спеціального фонду бюджету (із дотриманням вимог частини другої статті 57 цього Кодексу) згідно із законодавством, якщо цим Кодексом та/або законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) не встановлено інше.

5. Пропозиції про внесення змін до бюджетних призначень подаються та розглядаються у порядку, встановленому для складання проекту бюджету. Витрати відповідно до внесених змін до бюджетних призначень здійснюються лише після набрання чинності відповідним законом (рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідної місцевої ради), яким внесено такі зміни, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

6. Якщо після прийняття закону про Державний бюджет України (рішення про місцевий бюджет) повноваження на виконання функцій або надання послуг, на яке надане бюджетне призначення, передається відповідно до законодавства від одного головного розпорядника бюджетних коштів іншому головному розпоряднику бюджетних коштів, дія бюджетного призначення не припиняється і застосовується для виконання тих самих функцій чи послуг іншим головним розпорядником бюджетних коштів, якому це доручено. Передача бюджетних призначень, у випадку, передбаченому цією частиною, здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України (Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації, виконавчого органу відповідної місцевої ради) у порядку, встановленому Міністерством фінансів України.

7. У межах загального обсягу бюджетних призначень за бюджетною програмою окремо за загальним та спеціальним фондами бюджету Міністерство фінансів України (місцевий фінансовий орган) за обґрунтованим поданням головного розпорядника бюджетних коштів здійснює перерозподіл бюджетних асигнувань, затверджених у розписі бюджету та кошторисі, в розрізі економічної класифікації видатків бюджету.

8. У межах загального обсягу бюджетних призначень головного розпорядника бюджетних коштів перерозподіл видатків за бюджетними програмами, а також збільшення видатків розвитку за рахунок зменшення інших видатків (окремо за загальним та спеціальним фондами бюджету) здійснюються за рішенням Кабінету Міністрів України (Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації, виконавчого органу відповідної місцевої ради).

9. Перерозподіл видатків державного бюджету на централізовані заходи між адміністративно-територіальними одиницями здійснюються за рішенням Кабінету Міністрів України.

10. Зміни розмірів, мети та обмеження в часі бюджетних призначень, крім випадків, передбачених цим Кодексом, здійснюються лише за наявності у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет) відповідного положення.

11. Забороняється без внесення змін до закону про Державний бюджет України (рішення про місцевий бюджет) збільшення бюджетних призначень за загальним та спеціальним фондами державного бюджету (місцевого бюджету) на:

оплату праці працівників бюджетних установ за рахунок зменшення інших видатків;

видатки за бюджетними програмами, пов’язаними з функціонуванням органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування), за рахунок зменшення видатків за іншими бюджетними програмами.

12. Усі бюджетні призначення втрачають чинність після закінчення бюджетного періоду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

13. Кабінет Міністрів України має право встановлювати граничні суми витрат бюджетних установ на придбання автомобілів, меблів, іншого обладнання та устаткування.

Бюджетні призначення – це повноваження головного розпорядника бюджетних коштів, надане Бюджетним кодексом, законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), яке має кількісні, часові і цільові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування.

Бюджетні асигнування – повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов’язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження.

Законодавець передбачив, що у випадках, коли в процесі виконання бюджету зміна обставин вимагає менших бюджетних асигнувань головним розпорядникам бюджетних коштів, Міністерство фінансів України (місцевий фінансовий орган) готує пропозиції про зменшення відповідного бюджетного призначення Державного бюджету України (місцевого бюджету). Кабінет Міністрів України (Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцева державна адміністрація, виконавчий орган відповідної місцевої ради) у двотижневий термін подає до Верховної Ради України (Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідної місцевої ради) у встановленому порядку пропозиції про зменшення відповідних бюджетних призначень Державного бюджету України (місцевого бюджету).

У межах загального обсягу бюджетних призначень головного розпорядника бюджетних коштів перерозподіл видатків за бюджетними програмами, а також збільшення видатків розвитку за рахунок зменшення інших видатків (окремо за загальним та спеціальним фондами бюджету) здійснюються за рішенням Кабінету Міністрів України (Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації, виконавчого органу відповідної місцевої ради), погодженим із Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету (відповідною комісією Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевої ради).

Ст. 13 Кодексу передбачено, що бюджет може складатися із загального та спеціального фондів. Витрати спеціального фонду бюджету мають постійне бюджетне призначення, яке дає право провадити їх виключно в межах і за рахунок фактичних надходжень спеціального фонду бюджету (з дотриманням вимог ч. 2 ст. 57 цього Кодексу), якщо цим Кодексом та/або законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) не встановлено інше.

На кінець бюджетного періоду Державне казначейство України зберігає залишки коштів на рахунках спеціального фонду державного бюджету для покриття відповідних витрат у наступному бюджетному періоді з урахуванням їх цільового призначення. У разі відсутності відповідних бюджетних призначень на наступний бюджетний період залишки коштів спеціального фонду перераховуються до загального фонду бюджету.

Бюджетні зобов’язання за бюджетними програмами спеціального фонду державного бюджету, не передбаченими поданим на розгляд до Верховної Ради України проектом закону про Державний бюджет України на наступний бюджетний період, головні розпорядники бюджетних коштів зобов’язані виконати до кінця поточного бюджетного періоду за рахунок відповідних фактичних надходжень до спеціального фонду бюджету, не допускаючи наявності за такими зобов’язаннями кредиторської заборгованості на початок наступного бюджетного періоду.

Бюджетним кодексом передбачається передання та перерозподіл бюджетних призначень у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Ч. 6 ст. 23 Кодексу передбачає можливість передання бюджетних призначень від одного головного розпорядника коштів до іншого. Таке передання можливе у разі, якщо після затвердження бюджету відповідальність за виконання функцій, на які передбачаються бюджетні кошти (призначення), переходить до іншого головного розпорядника коштів. Передання бюджетних призначень у випадку, передбаченому цією частиною статті, здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України (Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації, виконавчого органу відповідної місцевої ради), погодженим із Комітетом Верховної Ради країни з питань бюджету (відповідною комісією Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевої ради), у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За обґрунтованим поданням головного розпорядника бюджетних коштів Міністерство фінансів України (місцевий фінансовий орган) здійснює перерозподіл бюджетних асигнувань, затверджених у розписі бюджету та кошторисі, в розрізі економічної класифікації видатків бюджету у межах загального обсягу бюджетних призначень за бюджетною програмою окремо за загальним та спеціальним фондами бюджету.

Однак, у межах загального обсягу бюджетних призначень головного розпорядника бюджетних коштів перерозподіл видатків за бюджетними програмами, а також збільшення видатків розвитку за рахунок зменшення інших видатків (окремо за загальним та спеціальним фондами бюджету) здійснюються за рішенням Кабінету Міністрів України (Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації, виконавчого органу відповідної місцевої ради), погодженим із Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету (відповідною комісією Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевої ради).

Кодексом передбачена можливість перерозподілу видатків державного бюджету на централізовані заходи між адміністративно-територіальними одиницями за рішенням Кабінету Міністрів України, погодженим із Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету (відповідною комісією Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевої ради).

Ч. 10 ст. 23 передбачає можливість зміни обсягів, мети та обмежень у часі бюджетних призначень лише за наявності у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет) відповідного положення.

Бюджетним кодексом забороняється без внесення змін до закону про Державний бюджет України (рішення про місцевий бюджет) збільшення бюджетних призначень за загальним та спеціальним фондами державного бюджету (місцевого бюджету) на:

- оплату праці працівників бюджетних установ за рахунок зменшення інших видатків;

- видатки за бюджетними програмами, пов’язаними з функціонуванням органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування), за рахунок зменшення видатків за іншими бюджетними програмами.

Кабінету Міністрів України надано право встановлювати граничні суми витрат бюджетних установ на придбання автомобілів, меблів, іншого обладнання та устаткування для адміністративних потреб.

Стаття 24. Резервний фонд бюджету

1. Резервний фонд бюджету формується для здійснення непередбачених видатків, що не мають постійного характеру і не могли бути передбачені при складанні проекту бюджету. Порядок використання коштів з резервного фонду бюджету визначається Кабінетом Міністрів України.

2. Рішення про виділення коштів з резервного фонду бюджету приймаються відповідно Кабінетом Міністрів України, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами місцевого самоврядування.

3. Резервний фонд бюджету не може перевищувати одного відсотка обсягу видатків загального фонду відповідного бюджету.

4. Кабінет Міністрів України (Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та виконавчі органи відповідних місцевих рад) щомісячно звітують перед Верховною Радою України (Верховною Радою Автономної Республіки Крим та відповідною місцевою радою) про витрачання коштів резервного фонду відповідного бюджету.

5. У Державному бюджеті України резервний фонд передбачається обов’язково. Рішення щодо необхідності створення резервного фонду місцевого бюджету приймає Верховна Рада Автономної Республіки Крим, відповідна місцева рада.

Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи рад для забезпечення виконання своїх функцій повинні мати у своєму розпорядженні необхідний резерв бюджетних коштів. Це викликано тим, що у ході виконання бюджету може виникнути потреба у видатках, які не могли бути передбачені при складанні бюджету. Серед таких видатків може бути як усунення наслідків стихійних лих, аварій, так і запобігання їх виникненню, тощо. Обсяг резервного фонду формується у розмірі, що не перевищує 1 % видатків загального фонду бюджету. При цьому, якщо в Державному бюджеті України передбачається обов’язкове формування резервного фонду, то рішення щодо доцільності створення резервного фонду місцевого бюджету приймає відповідна рада. Тобто на місцевому рівні резервний фонд може не створюватися.

Порядок використання коштів із резервного фонду бюджету регламентований постановою Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 року №415. Цей Порядок визначає напрями використання коштів резервного фонду державного бюджету та місцевого бюджету і встановлює процедури, пов’язані з виділенням коштів резервного фонду відповідного бюджету та звітуванням про їх використання. На рис. 1.13 наведено порядок використання коштів резервного фонду місцевого бюджету.

Залежно від обсягів заподіяної шкоди, а також технічних і матеріальних ресурсів, необхідних для ліквідації наслідків, надзвичайна ситуація класифікується як державного, регіонального, місцевого або об’єктового рівня.

Остаточне рішення щодо визначення рівня надзвичайної ситуації, яке є підставою для здійснення заходів щодо реагування на надзвичайну ситуацію відповідно до законодавства, приймає Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій з урахуванням експертного висновку (за наявності) регіональної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій

Мінекономіки (уповноважений місцевий орган) згідно з дорученням Кабінету Міністрів України (Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої держадміністрації, виконавчого органу відповідної ради) за результатами розгляду звернення та з урахуванням отриманих експертних висновків і пропозицій Мінфіну (місцевого фінансового органу) робить узагальнений висновок щодо підстав виділення коштів із резервного фонду бюджету, правильності наданих розрахунків та можливого обсягу виділення асигнувань із резервного фонду бюджету, а також щодо оцінки наслідків у разі невиділення коштів на такі заходи з резервного фонду бюджету.

Мінекономіки (уповноважений місцевий орган) є відповідальним за підготовку та подання проектів рішень про виділення коштів із резервного фонду бюджету.

Фінансування заходів щодо запобігання виникненню та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій залежно від їх рівня регламентовано Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 лютого 1999 року № 140, та здійснюється Радою міністрів Автономної Республіки Крим, центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування виходячи з обсягу коштів, передбачених у відповідних бюджетах, а також за рахунок власних коштів підприємств, установ та організацій усіх форм власності, що потерпіли від надзвичайних ситуацій.

Додаткові кошти для фінансування заходів із ліквідації надзвичайних ситуацій відповідного рівня або їх наслідків (за умови вичерпання зазначених джерел фінансування) можуть виділятися на підставі клопотання відповідного органу виконавчої влади з бюджету вищого рівня.

Питання витрачання коштів резервного фонду Державного бюджету України, резервних фондів місцевих бюджетів перебувають під постійним контролем. Верховна Рада України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, місцеві ради щомісячно отримують звітність про витрачання коштів резервних фондів відповідних бюджетів, де обґрунтовується необхідність виділення асигнувань, ефективність їх використання.

Стаття 25. Безспірне списання коштів бюджету та відшкодування збитків, завданих бюджету

1. Державне казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

2. Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Відповідно до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 р. № 22 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 р. за №377/8976), примусове списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів або бюджетних установ, здійснюється органами Державного казначейства України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 9 липня 2008 р. № 609 затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів із рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ. Цей Порядок визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів із рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, шляхом безспірного списання, у тому числі з реєстраційних та спеціальних реєстраційних рахунків розпорядників та одержувачів бюджетних коштів, відкритих в органах Державного казначейства, що прийняті судовими та іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення.

У прикінцевих положеннях нової редакції Кодексу стосовно законодавчого врегулювання безспірного списання коштів бюджету та відшкодування збитків, завданих бюджету, передбачено таке:

1) Рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно Державним казначейством України. Зазначені рішення передаються до Державного казначейства України для виконання.

Безспірне списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) здійснюється Державним казначейством України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень щодо видатків бюджету – в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань.

Видатки бюджетних установ, щодо яких прийнято рішення про накладення на них арешту, дозволено здійснювати в частині видатків, які ст. 55 цього Кодексу визначено як захищені, у разі зазначення про це у судовому рішенні.

2) Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) за рахунок коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) у межах бюджетних призначень за рішенням суду у розмірі, що не перевищує суми реальних збитків, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Якщо для відшкодування такої шкоди необхідні додаткові кошти понад обсяг бюджетних призначень, в установленому законодавством порядку подаються відповідні пропозиції щодо внесення змін до закону про Державний бюджет України (рішення про місцевий бюджет) та/або виділення коштів із резервного фонду державного бюджету (місцевого бюджету).

3) У разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державне казначейство України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов’язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов’язання. Погашення таких бюджетних зобов’язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов’язаний привести у відповідність із бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов’язання.

4) Списання коштів за відповідним рішенням суду на користь працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу бюджетної установи, які мають право на безоплатне або пільгове матеріальне і побутове забезпечення, здійснюється Державним казначейством України з рахунків відповідного розпорядника бюджетних коштів у межах його бюджетних асигнувань.

5) Списання коштів із бюджету за рішенням суду щодо повернення платнику податків надмірно та/або помилково сплачених податків і зборів (обов’язкових платежів) та інших доходів бюджету провадиться у межах надмірно та/або помилково сплачених ним до бюджету коштів.

6) Повернення за рішенням суду вартості конфіскованого або зверненого в дохід держави судом майна здійснюється у розмірах сум коштів, що надійшли до бюджету від реалізації цього майна, з вирахуванням сум податків і зборів (обов’язкових платежів), що були нараховані відповідно до законодавства, але не сплачені на момент реалізації.

Оцінка конфіскованого або зверненого в дохід держави судом майна здійснюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Реалізація конфіскованого або зверненого в дохід держави судом майна здійснюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відшкодування витрат, пов’язаних із транспортуванням, зберіганням, експертною оцінкою, сертифікацією конфіскованого або зверненого в дохід держави судом майна, здійснюється за рахунок бюджетних призначень уповноважених органів державної влади в порядку, встановленому Міністерством фінансів України.

Керівники установ, відповідальні посадові, службові особи, які здійснюють облік, розпорядження, зберігання та реалізацію конфіскованого або зверненого в дохід держави судом майна, при здійсненні таких повноважень несуть відповідальність за вчинені дії або бездіяльність відповідно до законодавства.

7) Повернення за рішенням суду конфіскованої (вилученої) національної та іноземної валюти здійснюється Державним казначейством України у валюті платежу, яка була зарахована до державного бюджету, або за заявою одержувача у гривневому еквіваленті за офіційним обмінним курсом Національного банку України відповідно до законодавства.

8) Рішення суду, що передбачають списання коштів за видатками, бюджетні призначення щодо яких не визначені законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), підлягають оскарженню органами державної влади (органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування) в апеляційному, касаційному порядку.

Списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) на виконання рішень судів здійснюється з часу встановлення щодо таких видатків бюджетних призначень у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет) або у змінах до них.

9) Кошти, відшкодовані державою з державного бюджету (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування – з місцевих бюджетів) згідно з цим пунктом, вважаються збитками державного бюджету (місцевих бюджетів). За поданням Державного казначейства України органи прокуратури звертаються в інтересах держави до суду з позовами про відшкодування збитків, завданих державному бюджету (місцевим бюджетам).

10) Посадові та службові особи органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), дії яких завдали збитків, які відшкодовані з бюджету, несуть цивільну, адміністративну та кримінальну відповідальність згідно з законом.

У разі встановлення в діях посадової, службової особи органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування) складу злочину за обвинувальним вироком суду щодо неї, який набрав законної сили, лише до такої особи може бути пред’явлено вимоги фізичних і юридичних осіб щодо відшкодування упущеної майнової вигоди та моральної шкоди у встановленому порядку.

У разі встановлення в діях посадової, службової особи органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування) складу злочину за обвинувальним вироком суду щодо неї, який набрав законної сили, органи державної влади (органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування) в установленому законодавством порядку реалізовують право зворотної вимоги (регресу) до цієї особи щодо відшкодування збитків, завданих державному бюджету (місцевим бюджетам), у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інше не встановлено законодавством.

Органи державної влади (органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування) після виконання рішень суду про стягнення коштів із рахунків, на яких обліковуються кошти державного бюджету (місцевих бюджетів), у випадках, визначених цим пунктом, проводять службове розслідування щодо причетних посадових, службових осіб цих органів, якщо рішенням суду не встановлено в діях посадових, службових осіб складу злочину.

За результатами службового розслідування органи державної влади (органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування) та органи прокуратури за поданням відповідних матеріалів органами Державного казначейства України у місячний строк можуть звернутися до суду з позовною заявою про відшкодування збитків, завданих державному бюджету (місцевим бюджетам), з пред’явленням зворотної вимоги (регресу) у розмірі виплаченого відшкодування до посадових, службових осіб цих органів, винних у завданні збитків (крім відшкодування виплат, пов’язаних із трудовими відносинами та відшкодуванням моральної шкоди).

Якщо збитки, завдані державному бюджету (місцевому бюджету), є результатом спільних дій або бездіяльності кількох посадових та службових осіб, що призвели до завдання шкоди фізичним чи юридичним особам, такі посадові та службові особи несуть солідарну відповідальність згідно з Цивільним кодексом України та іншими законодавчими актами України.

Стаття 26. Контроль та аудит у бюджетному процесі

1. Контроль за дотриманням бюджетного законодавства спрямований на забезпечення ефективного і результативного управління бюджетними коштами та здійснюється на всіх стадіях бюджетного процесу його учасниками відповідно до цього Кодексу та іншого законодавства, а також забезпечує:

1) оцінку управління бюджетними коштами;

2) правильність ведення бухгалтерського обліку та достовірність фінансової і бюджетної звітності;

3) досягнення економії бюджетних коштів, їх цільового використання, ефективності і результативності в діяльності розпорядників бюджетних коштів шляхом прийняття обґрунтованих управлінських рішень;

4) проведення аналізу та оцінки стану фінансової і господарської діяльності розпорядників бюджетних коштів;

5) запобігання порушенням бюджетного законодавства.

2. Контроль за надходженням коштів до Державного бюджету України та їх використання від імені Верховної Ради України здійснюється Рахунковою палатою. Діяльність центральних органів виконавчої влади, які забезпечують проведення державної політики у сфері такого контролю (у межах їх повноважень, встановлених цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами), спрямовується, координується та контролюється Кабінетом Міністрів України.

3. Розпорядники бюджетних коштів в особі їх керівників організовують внутрішній контроль і внутрішній аудит та несуть відповідальність за їх стан у своїх закладах та у підвідомчих бюджетних установах.

Внутрішнім контролем є комплекс заходів, що застосовується керівником для забезпечення дотримання законності та ефективності використання бюджетних коштів, досягнення результатів відповідно до встановленої мети, завдань, планів і вимог щодо діяльності бюджетної установи та її підвідомчих установ.

Внутрішнім аудитом є діяльність підрозділу внутрішнього аудиту в бюджетній установі, спрямована на удосконалення системи управління, запобігання фактам незаконного, неефективного та нерезультативного використання бюджетних коштів, виникненню помилок чи інших недоліків у діяльності бюджетної установи та підвідомчих їй бюджетних установ, поліпшення внутрішнього контролю.

Основні засади здійснення внутрішнього контролю і внутрішнього аудиту та порядок утворення підрозділів внутрішнього аудиту визначаються Кабінетом Міністрів України.

У сучасних умовах для забезпечення належного управління державними фінансами вже недостатньо лише дотримуватися законів, необхідно досягати мети у найбільш економний, ефективний та результативний спосіб. В європейському розумінні державний внутрішній фінансовий контроль має забезпечити належне управління державними фінансами і розглядається як сукупність трьох складових: внутрішнього контролю, внутрішнього аудиту та їх гармонізації.

Контроль за надходженням коштів до Державного бюджету України та їх використанням здійснює Рахункова палата. Діяльність центральних органів виконавчої влади, які забезпечують проведення державної політики у сфері контролю за дотриманням бюджетного законодавства (у межах їхніх повноважень, встановлених цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами), спрямовується, координується та контролюється Кабінетом Міністрів України.

Ст. 26 Кодексу чітко визначає обов’язковість запровадження в органах державного сектору базових компонентів європейської моделі державного внутрішнього фінансового контролю – внутрішнього контролю та внутрішнього аудиту. При цьому персональну відповідальність за запровадження та ефективне функціонування цих компонентів покладено на керівників усіх рівнів – від головного розпорядника (міністра, голови органу тощо) до розпорядників нижчого рівня та навіть керівників окремих підрозділів в установі.

Внутрішній контроль – це комплекс дій, правил та заходів, запроваджених керівництвом суб’єкта господарювання державного сектору економіки, що постійно застосовуються в ході діяльності організації з метою забезпечення впевненості у досягненні нею таких загальних цілей:

• результативності діяльності, економності та ефективності використання ресурсів;

• відповідності чинним законам, іншим нормативно-правовим та регулюючим актам, політиці та процедурам;

• незалежності та надійності інформації, рахунків та даних;

• захисту активів від втрат, зокрема тих, які виникли через зловживання, неврегульованість чи корупцію.

Поняття економності операцій полягає у тому, що будь-які операції не мають спричиняти зайвих витрат. Вартість придбання потрібної кількості ресурсів (товарів, робіт, послуг) належної якості, що поставляються у необхідні час та місце, та обсяги їх витрачання мають бути найменшими.

Поняття ефективності полягає у тому, що для досягнення визначеної кількості та якості очікуваних результатів організація витрачає мінімум ресурсів або ж при витраті заздалегідь визначеної фіксованої кількості та якості ресурсів досягається максимальний результат.

Поняття результативності полягає у повноті досягнення визначеної мети діяльності організації та виконання поставлених завдань.

Внутрішній контроль – не разова подія, а постійний управлінський процес, який охоплює всі операції кожної структурної одиниці організації. При цьому, внутрішній контроль має забезпечувати визначення й аналіз ризиків діяльності організації з метою запобігання їм чи обмеження. Тобто не можна ототожнювати внутрішній контроль із контрольно-ревізійною роботою. Внутрішня контрольно-ревізійна робота є лише незначною складовою частиною системи внутрішнього контролю.

Кожен працівник повинен розуміти важливість та підтримувати функціонування внутрішнього контролю, знати свої обов’язки та повноваження у здійсненні такого контролю. Відповідальним за належну організацію та ефективність внутрішнього контролю є керівник організації.

Внутрішній контроль складається із п’яти взаємопов’язаних компонентів: середовище контролю, оцінка ризиків, контролююча (управлінська) діяльність, інформаційне забезпечення, моніторинг. Середовище контролю – це наявні в організації процеси, операції та розподіл повноважень щодо їх виконання, спрямовані на забезпечення реалізації законодавчо закріплених за організацією функцій. Середовище контролю має забезпечувати в організації структурованість та дисциплінованість. Оцінка ризиків – це процес визначення (ідентифікації) й аналізу ризиків діяльності організації, розробка та запровадження контрольних процедур з метою запобігання ризикам чи їх обмеження (управління ризиками). Ідентифікація ризиків здійснюється з метою визначення найбільш ризикових сфер діяльності, зосередження наявних ресурсів для управління найбільш істотними з них, встановлення відповідальних працівників за управління ризиками у відповідних сферах. Ідентифікація ризиків має бути постійним процесом, що здійснюється з урахуванням змін у економічному та нормативно-правовому середовищі. Аналіз ризиків передбачає визначення істотності впливу ідентифікованих ризиків на діяльність організації, їх наслідки та ймовірність виникнення. Однією з основних цілей проведення аналізу ризиків є інформування керівництва щодо ризикових сфер, у яких мають бути вжиті заходи для запобігання чи обмеження таких ризиків, а також визначення пріоритетності таких заходів. Управління ризиками – це комплекс заходів з передання, прийняття або запобігання (обмеження) ідентифікованих та проаналізованих ризиків. Контролююча (управлінська) діяльність – це сукупність запроваджених в організації дій, регламентів та процедур для управління ризиками, повноти досягнення мети діяльності організації та виконання покладених завдань.

Контрольні процедури мають постійно функціонувати на всіх рівнях управління.

Контрольні процедури мають включати:

· авторизацію та підтвердження;

· розподіл обов’язків та повноважень;

· контроль за доступом до ресурсів та їх обліком;

· контроль за достовірністю проведених операцій;

· звірку облікових даних із фактичними;

· оцінку загальних результатів діяльності організації;

· оцінку окремих операцій, процесів та видів діяльності;

· нагляд.

Контрольні процедури слід періодично оцінювати на предмет результативності та у разі необхідності – переглядати.

Інформаційне забезпечення – це система збору, документування, передання інформації та користування нею для прийняття управлінських рішень. Керівництво та працівники організації для прийняття рішень, належного здійснення операцій та контролю за ними повинні мати повну, своєчасну, достовірну та доступну інформацію фінансового і не фінансового характеру як про зовнішні, так і про внутрішні події. Для забезпечення отримання такої інформації потрібно, щоб усі операції, важливі події та процедури контролю були повно, своєчасно та достовірно задокументовані.

Моніторинг – це постійний процес проведення оцінки якості функціонування системи внутрішнього контролю у часі. Інформацію про недоліки функціонування внутрішнього контролю слід надавати керівництву відповідного рівня. Моніторинг має забезпечити адекватне та невідкладне запровадження рекомендацій і пропозицій для усунення наявних та запобігання можливим недолікам системи внутрішнього контролю.

Внутрішній аудит – це діяльність із надання незалежних та об’єктивних гарантій і консультацій, спрямованих на удосконалення діяльності організації. Внутрішній аудит допомагає керівнику в досягненні поставленої перед організацією мети, використовуючи систематизований і послідовний підхід до оцінки та підвищення ефективності системи внутрішнього контролю. Реалізація такої діяльності передбачає створення в кожному органі державного сектору функціонально незалежного підрозділу внутрішнього аудиту.

Підрозділ внутрішнього аудиту в жодному разі не можна ототожнювати з відомчим контрольно-ревізійним підрозділом, більше того, неприпустимим є поєднання цих функцій в одному структурному підрозділі. У внутрішнього аудиту інша природа, цілі та завдання, ніж у ревізії. Внутрішній аудит допомагає керівнику здійснювати управління, але не може і не мусить заміщувати управлінців і керівників – він не може замінити собою систему внутрішнього контролю.

Кабінет Міністрів України визначає основні засади здійснення внутрішнього контролю і внутрішнього аудиту, а також порядок утворення підрозділів внутрішнього аудиту. Основною метою діяльності підрозділу внутрішнього аудиту в органах державного і комунального секторів є забезпечення керівника організації гарантіями адекватності та результативності системи внутрішнього контролю.

Для досягнення цієї мети працівники підрозділу внутрішнього аудиту повинні:

- розуміти діяльність організації, аналізувати систему внутрішнього контролю, запровадити стратегічне, річне та періодичне планування аудиту;

- виявляти та оцінювати контрольні заходи у найбільш економний та ефективний спосіб;

- відображати в аудиторських звітах знахідки, висновки та, по можливості, рекомендації з удосконалення;

- відображати судження (думку) про надійність заходів контролю для загальної системи, функції чи локальної системи/підсистеми, що досліджується;

- забезпечувати гарантії, які базуватимуться на оцінці системи внутрішнього контролю в організації в цілому.

Нововведення 26-ї статті Кодексу стосуються не тільки головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Фактично вимоги ст. 26 закладають законодавче підґрунтя для побудови нової моделі державного внутрішнього фінансового контролю в Україні, а перебудова системи управління державними фінансами передбачена в усіх вітчизняних органах державного і комунального сектору, до яких згідно з вимогами Концепції розвитку державного внутрішнього фінансового контролю, затвердженої розпорядженням Уряду від 24.05.2005 № 158-р зі змінами та доповненнями, належать:

· міністерства, інші центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, інші розпорядники бюджетних коштів;

· державні й комунальні підприємства, установи та організації;

· акціонерні, холдингові компанії, інші суб’єкти господарювання, у статутному фонді яких частка державної або комунальної власності перевищує 50 відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі або органам місцевого самоврядування право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб’єктів;

· державні цільові фонди;

· інші підприємства, установи та організації, які отримують бюджетні кошти, кредити, залучені державою або під державні гарантії, чи міжнародну технічну допомогу, використовують кошти, що залишаються у їх розпорядженні у разі надання їм податкових пільг, державне чи комунальне майно (далі – державні фінанси) лише під час провадження ними діяльності з використання державних фінансів.

Стаття 27. Подання і розгляд законопроектів, що впливають на показники бюджету, та введення в дію таких законів

1. До законопроекту, прийняття якого призведе до зміни показників бюджету в поточному бюджетному періоді, суб’єкт права законодавчої ініціативи зобов’язаний додати фінансово-економічне обґрунтування (включаючи відповідні розрахунки). Якщо такі зміни показників бюджету передбачають зменшення надходжень бюджету та/або збільшення витрат бюджету, до законопроекту подаються пропозиції змін до законодавчих актів України щодо скорочення витрат бюджету та/або джерел додаткових надходжень бюджету для досягнення збалансованості бюджету.

2. Кожен законопроект, внесений до Верховної Ради України, протягом п’яти днів направляється до Кабінету Міністрів України для здійснення експертизи щодо його впливу на показники бюджету та відповідності законам, що регулюють бюджетні відносини.

Кабінет Міністрів України у двотижневий строк з дня отримання законопроекту подає до Комітету Верховної Ради України з питань бюджету експертний висновок, підготовлений Міністерством фінансів України за участю інших заінтересованих центральних органів виконавчої влади. Експертний висновок до законопроекту має містити інформацію щодо повноти та достовірності даних, викладених у фінансово-економічному обґрунтуванні, впливу законопроекту на показники бюджету (з обов’язковим визначенням вартісної величини такого впливу), можливостей фінансового забезпечення у відповідному бюджетному періоді, відповідності законам, що регулюють бюджетні відносини, та пропозиції щодо його розгляду.

3. Закони України або їх окремі положення, які впливають на показники бюджету (зменшують надходження бюджету та/або збільшують витрати бюджету) і приймаються після 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

4. Розгляд проекту закону про Державний бюджет України та проектів законів про внесення змін до закону про Державний бюджет України відбувається за спеціальною процедурою, визначеною Регламентом Верховної Ради України.

Важливим етапом бюджетного процесу є подання і розгляд законопроектів, які впливають на показники бюджету, а також введення в дію таких законів. Такі законопроекти, у разі їх прийняття, можуть впливати на обсяг дохідної чи видаткової частини Державного бюджету України. Тому потрібне обрахування масштабів впливу таких законопроектів, визначення можливостей їх застосування у практичній діяльності. Зміни в законодавстві можуть викликати як збільшення дохідної чи зменшення видаткової частин бюджету, так і навпаки – зменшення надходжень доходів та збільшення обсягу видатків.

Тому в законодавчому порядку визначено, що кожен такий законопроект, внесений до Верховної Ради України, повинен пройти відповідну експертизу. Встановлено, що внесені до Верховної Ради України законопроекти протягом п’яти днів направляються до Кабінету Міністрів України для здійснення експертизи щодо їх впливу на показники бюджету та відповідності законам, що регулюють бюджетні відносини.

Кабінет Міністрів України у двотижневий термін із дня отримання законопроекту подає до Комітету Верховної Ради України з питань бюджету експертний висновок, підготовлений Міністерством фінансів України за участю інших заінтересованих центральних органів виконавчої влади. Експертний висновок до законопроекту має містити інформацію щодо повноти та достовірності даних, викладених у фінансово-економічному обґрунтуванні, впливу законопроекту на показники бюджету (з обов’язковим визначенням вартісної величини такого впливу), можливостей фінансового забезпечення у відповідному бюджетному періоді, відповідності законам, що регулюють бюджетні відносини, та пропозиції щодо його розгляду.

Закони України або їх окремі положення, які впливають на показники бюджету (зменшують надходження бюджету та/або збільшують витрати бюджету) і приймаються після 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Спеціальну процедуру, за якою відбувається розгляд проекту закону про Державний бюджет України та проектів законів про внесення змін до закону про Державний бюджет України, визначено Регламентом Верховної Ради України (ст. 39 Кодексу).

Стаття 28. Доступність інформації про бюджет

1. Інформація про бюджет повинна бути оприлюднена відповідно до вимог, визначених цим Кодексом.

Міністерство фінансів України забезпечує доступність для публікації:

1) Бюджетної декларації;

2) проекту закону про Державний бюджет України;

3) закону про Державний бюджет України з додатками, що є його невід’ємною частиною;

4) інформації про виконання Державного бюджету України за підсумками місяця, кварталу та року;

5) інформації про показники виконання зведеного бюджету України;

6) іншої інформації про виконання Державного бюджету України.

Звітність про виконання Державного бюджету України подається у порядку, визначеному статтями 59-61 цього Кодексу.

2. Бюджетна декларація підлягає обов’язковій публікації у газеті "Урядовий кур’єр" не пізніше ніж через сім днів після її прийняття.

Проект закону про Державний бюджет України підлягає обов’язковій публікації в газеті "Урядовий кур’єр" не пізніше ніж через сім днів після його подання Верховній Раді України.

3. Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування забезпечують публікацію інформації про місцеві бюджети, в тому числі рішень про місцевий бюджет та періодичних звітів про їх виконання. Рішення про місцевий бюджет повинно бути оприлюднене не пізніше ніж через десять днів з дня його прийняття у газетах, визначених Верховною Радою Автономної Республіки Крим, відповідними місцевими радами.

4. Інформація про виконання Державного бюджету України та місцевих бюджетів (крім бюджетів сіл і селищ) підлягає обов’язковій публікації не пізніше 1 березня року, що настає за роком звіту: Державного бюджету України - в газетах «Голос України» та «Урядовий кур’єр»; місцевих бюджетів - у газетах, визначених Верховною Радою Автономної Республіки Крим, відповідними місцевими радами.

Міністерство фінансів України за участю Комітету Верховної Ради України з питань бюджету, Рахункової палати до 20 березня року, що настає за звітним, здійснює публічне представлення звіту про виконання Державного бюджету України за попередній бюджетний період. Інформація про час і місце публічного представлення публікується разом із звітом про виконання Державного бюджету України.

Головні розпорядники коштів державного бюджету до 15 березня року, що настає за звітним, здійснюють публічне представлення та публікацію інформації про бюджет за бюджетними програмами та показниками, бюджетні призначення щодо яких визначені їм законом про Державний бюджет України, відповідно до вимог та за формою, встановленими Міністерством фінансів України.

Представлена інформація за кожною бюджетною програмою повинна містити відомості про результативні показники її виконання (у разі складання паспорту бюджетної програми відповідно до встановлених вимог).

Разом з інформацією про бюджет головні розпорядники бюджетних коштів публікують оголошення про час та місце проведення публічного представлення такої інформації.

Публічне представлення інформації про виконання місцевих бюджетів (крім бюджетів сіл і селищ) відповідно до показників, бюджетні призначення щодо яких затверджені рішенням про місцевий бюджет, здійснюється до 20 березня року, що настає за звітним. Інформація про час і місце публічного представлення такої інформації публікується разом з інформацією про виконання відповідних бюджетів.

Публічне представлення інформації про виконання бюджету села, селища здійснюється у порядку, визначеному відповідною місцевою радою.

Одним із принципів побудови бюджетної системи України є принцип публічності та прозорості. Реалізація його вимагає, щоб інформація про бюджет була оприлюднена. Це забезпечується шляхом публікації документів, пов’язаних зі складанням проекту бюджету, його затвердженням та виконанням.

Проект закону про Державний бюджет України підлягає обов’язковій публікації в газеті «Урядовий кур’єр» не пізніше ніж через сім днів після його подання Верховній Раді України. Таке опублікування дає можливість неурядовим структурам, громадським організаціям, окремим громадянам вчасно ознайомитися з напрямами бюджетної політики на наступний бюджетний рік та висловити свої пропозиції і побажання. Після прийняття закону про Державний бюджет України, він підлягає опублікуванню з усіма додатками, що є його невід’ємною частиною.

Інформація про виконання Державного бюджету України та місцевих бюджетів має містити показники відповідного бюджету за загальним та спеціальним фондами про доходи (деталізовано за видами доходів, які забезпечують надходження не менше 3 відсотків загального обсягу доходів відповідного бюджету) та про видатки і кредитування (деталізовано за групами функціональної класифікації видатків та кредитування бюджету). Такі показники наводяться порівняно з аналогічними показниками за відповідний період попереднього бюджетного періоду із зазначенням динаміки їх зміни.

Рішення про місцевий бюджет має бути оприлюднене не пізніше ніж через десять днів із дня його прийняття у газетах, визначених Верховною Радою Автономної Республіки Крим, відповідними місцевими радами. Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування забезпечують публікацію інформації про місцеві бюджети, зокрема і рішень про місцевий бюджет та квартальних звітів про їх виконання.

Інформація про виконання Державного бюджету України та місцевих бюджетів (крім бюджетів сіл і селищ) підлягає обов’язковій публікації не пізніше 1 березня року, що настає за роком звіту: Державного бюджету України - в газетах «Голос України» та «Урядовий кур’єр»; місцевих бюджетів - у газетах, визначених Верховною Радою Автономної Республіки Крим, відповідними місцевими радами. По суті, це оприлюднення попередніх показників, оскільки річний звіт про виконання закону про Державний бюджет України подається Урядом до 1 травня року, наступного за звітним.

Міністерство фінансів України до 20 березня року, що настає за звітним, здійснює публічне представлення звіту про виконання Державного бюджету України за попередній бюджетний період, в якому беруть участь уповноважені представники Комітету Верховної Ради України з питань бюджету, Рахункової палати. Інформація про час і місце публічного представлення публікується разом зі звітом про виконання Державного бюджету України.

Головні розпорядники коштів Державного бюджету України здійснюють публічне представлення та публікацію інформації про бюджет за бюджетними програмами та показниками, бюджетні призначення щодо яких визначені їм законом про Державний бюджет України, відповідно до вимог та за формою, встановленими Міністерством фінансів України до 15 березня року, що настає за звітним. Представлена інформація за кожною бюджетною програмою повинна містити відомості про результативні показники її виконання (у разі складання паспорту бюджетної програми відповідно до встановлених вимог). Разом з інформацією про бюджет головні розпорядники бюджетних коштів публікують оголошення про час та місце проведення публічного представлення такої інформації.

Здійснення публічного контролю за виконанням бюджету забезпечується шляхом оприлюднення інформації про щомісячне, щоквартальне та річне виконання Державного бюджету України, місцевих бюджетів у засобах масової інформації. Крім того, Міністерство фінансів України забезпечує публічність інформації про підсумки виконання зведеного бюджету країни.

Публічне представлення інформації про виконання місцевих бюджетів (крім бюджетів сіл і селищ) відповідно до показників, бюджетні призначення щодо яких затверджені рішенням про місцевий бюджет, здійснюється до 20 березня року, що настає за звітним. Інформація про час і місце публічного представлення такої інформації публікується разом з інформацією про виконання відповідних бюджетів. Публічне представлення інформації про виконання бюджету села, селища здійснюється у порядку, визначеному відповідною місцевою радою.

Звітність про виконання Державного бюджету України подається у порядку, визначеному ст. 59-61 цього Кодексу. При цьому квартальна та річна звітність про виконання Державного бюджету України розміщується на офіційному сайті Державного казначейства України.

Зведення, складання та подання звітності про виконання Державного бюджету України здійснюються Державним казначейством України, яке забезпечує достовірність інформації про виконання Державного бюджету України. Місячний звіт про виконання Державного бюджету України подається Державним казначейством України Верховній Раді України, Президенту України, Кабінету Міністрів України, Рахунковій палаті та Міністерству фінансів України не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним. Квартальний звіт про виконання Державного бюджету України подається Державним казначейством України Верховній Раді України, Президенту України, Кабінету Міністрів України, Рахунковій палаті та Міністерству фінансів України не пізніше 35 днів після закінчення звітного кварталу.

Річний звіт про виконання закону про Державний бюджет України подається Кабінетом Міністрів України Верховній Раді України, Президенту України та Рахунковій палаті не пізніше 1 травня року, наступного за звітним.

Глава 5. ДОХОДИ, ВИДАТКИ ТА КРЕДИТУВАННЯ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ УКРАЇНИ

Стаття 29. Склад доходів Державного бюджету України

1. До доходів Державного бюджету України включаються доходи бюджету, за винятком тих, що згідно із статтями 64, 66, 69 та 71 цього Кодексу закріплені за місцевими бюджетами.

2. До доходів загального фонду Державного бюджету України належать:

1. податок на прибуток підприємств (крім податку, визначеного пунктом 2 частини першої статті 69 та пунктом 1 частини першої статті 71 цього Кодексу);

2. 50 відсотків збору за спеціальне використання лісових ресурсів державного значення;

3. 50 відсотків збору за спеціальне водокористування (крім збору за спеціальне водокористування місцевого значення);

4. 50 відсотків платежів за користування надрами загальнодержавного значення;

5. збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету (крім частини збору, що зараховується до спеціального фонду згідно із законом про Державний бюджет України);

6. податок на додану вартість (крім податку, що зараховується до спеціального фонду згідно із законом про Державний бюджет України);

7. акцизний збір із вироблених в Україні товарів (крім збору, визначеного у частині першій статті 66 цього Кодексу, та збору, що зараховується до спеціального фонду згідно із законом про Державний бюджет України);

8. акцизний збір із ввезених на територію України товарів (крім збору, що зараховується до спеціального фонду згідно із законом про Державний бюджет України);

9. плата за ліцензії на певні види господарської діяльності (крім плати за ліцензії, визначеної у частині першій статті 64 та у частинах першій і другій статті 66 цього Кодексу);

10. ввізне мито (крім мита, що зараховується до спеціального фонду згідно із законом про Державний бюджет України);

11. вивізне мито;

12. кошти, отримані за вчинення консульських дій на території України, а також кошти, отримані за вчинення консульських дій за межами України (крім частини коштів, що зараховуються до спеціального фонду згідно із законом про Державний бюджет України);

13. частина чистого прибутку (доходу) державних унітарних підприємств та їх об'єднань, що вилучається до державного бюджету (у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України), та дивіденди (дохід), нараховані на акції (частки, паї) господарських товариств, у статутних капіталах яких є державна власність;

14. кошти, що перераховуються Національним банком України відповідно до Закону України "Про Національний банк України";

15. відрахування коштів, отриманих від проведення державних грошових лотерей;

16. плата за розміщення тимчасово вільних коштів державного бюджету (крім коштів, отриманих вищими та професійно-технічними навчальними закладами від розміщення на депозитах тимчасово вільних бюджетних коштів, отриманих за надання платних послуг, якщо таким закладам законом надано відповідне право);

17. кошти, отримані закордонними дипломатичними установами України як плата за розміщення належних їм бюджетних коштів на поточних рахунках іноземних банків;

18. рентна плата за нафту, природний газ, газовий конденсат, що видобуваються в Україні;

19. рентна плата за транзитне транспортування природного газу (якщо інше не встановлено законом про Державний бюджет України);

20. рентна плата за транспортування нафти та нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами;

21. рентна плата за транзитне транспортування аміаку;

22. кошти від санкцій (штрафи, пеня тощо), що застосовуються відповідно до закону (крім штрафів, визначених пунктами 11, 12 і 13 частини першої статті 69 цього Кодексу, та штрафів, що зараховуються до спеціального фонду згідно із законом про Державний бюджет України);

23. виконавчий збір, стягнутий органами державної виконавчої служби (крім частини збору, що зараховується до спеціального фонду згідно із законом про Державний бюджет України);

24. надходження від орендної плати за користування цілісним майновим комплексом та іншим державним майном (крім частини орендної плати за користування майном, що належить бюджетним установам, які утримуються за рахунок державного бюджету, що зараховується до спеціального фонду згідно із законом про Державний бюджет України);

25. державне мито в частині, що відповідно до закону зараховується до державного бюджету;

26. єдиний збір, який справляється у пунктах пропуску через державний кордон України;

27. плата за митне оформлення товарів і транспортних засобів поза місцем розташування митних органів або поза робочим часом, установленим для митних органів;

28. концесійні платежі щодо об'єктів державної власності (крім платежів, що зараховуються до спеціального фонду згідно із законом про Державний бюджет України);

29. кошти від реалізації майна, конфіскованого за рішенням суду; скарбів, які є пам'ятками історії та культури; майна, одержаного державою в порядку спадкування чи дарування;

30. відрахування від суми коштів, витрачених на рекламу тютюнових виробів та/або алкогольних напоїв у межах України;

31. збір за видачу спеціальних дозволів на користування надрами та кошти від продажу таких дозволів;

32. плата за виділення номерного ресурсу;

33. плата за державну реєстрацію джерел іонізуючого випромінювання (реєстраційний збір);

34. збір за користування радіочастотним ресурсом України;

35. надходження до Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях (крім частини надходжень, що зараховуються до спеціального фонду згідно із законом про Державний бюджет України);

36. кошти, отримані від надання учасниками процедури закупівель забезпечення їх пропозиції конкурсних торгів, які не підлягають поверненню цим учасникам, у випадках, передбачених Законом України "Про здійснення державних закупівель", в частині здійснення закупівель за рахунок коштів державного бюджету;

37. кошти, отримані від учасника - переможця процедури закупівлі під час укладання договору про закупівлю як забезпечення виконання цього договору, які не підлягають поверненню учаснику переможцю, в частині здійснення закупівель за рахунок коштів державного бюджету;

38. портовий (адміністративний) збір (крім частини збору, що зараховується до спеціального фонду згідно із законом про Державний бюджет України);

39. плата за надання державних гарантій та користування кредитами (позиками), залученими державою;

40. плата за користування кредитом з державного бюджету (крім плати, що зараховується до спеціального фонду згідно із законом про Державний бюджет України);

41. кошти від реалізації дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння, отримані державною установою, уповноваженою на здійснення операцій з дорогоцінними металами і дорогоцінним камінням;

42. 80 відсотків коштів, отриманих підприємствами, установами та організаціями, що утримуються за рахунок державного бюджету, за здані у вигляді брухту і відходів золото, платину, метали платинової групи, дорогоцінне каміння, і 50 відсотків коштів, отриманих цими підприємствами, установами та організаціями за здане у вигляді брухту і відходів срібло;

43. 10 відсотків коштів від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення або прав на них, що перебувають у державній власності до розмежування земель державної та комунальної власності (крім земельних ділянок несільськогосподарського призначення, що перебувають у державній власності, на яких розташовані об'єкти, що підлягають приватизації); 100 відсотків коштів від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення або прав на них, що перебувають у державній власності після розмежування земель державної та комунальної власності (якщо інше не встановлено законом про Державний бюджет України);

44. кошти, отримані від секретаріату ООН, ОБСЄ або іншої регіональної організації за участь українського контингенту Збройних Сил України в миротворчих операціях;

45. кошти, що передаються до державного бюджету з місцевих бюджетів;

46. інші доходи, які у встановленому порядку зараховуються до загального фонду державного бюджету.

3. Якщо законом встановлено новий вид доходу державного бюджету, його зарахування до загального фонду визначається законом про Державний бюджет України на період до внесення відповідних змін до цього Кодексу.

4. Склад доходів спеціального фонду Державного бюджету України визначається законом про Державний бюджет України.

5. Закон про Державний бюджет України у виняткових випадках може відносити на відповідний бюджетний період окремі види доходів загального фонду Державного бюджету України (або їх частину), які визначені частиною другою цієї статті, до спеціального фонду Державного бюджету України.

Сукупність безповоротних надходжень, справляння яких передбачається законодавством України, що використовуються для фінансування виконання функцій держави, – це доходи державного бюджету України. До доходів державного бюджету включаються доходи бюджету, – за винятком доходів, закріплених за місцевими бюджетами. Доходи місцевих бюджетів регулюються ст. 64 “Склад доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів”, ст. 66 “Склад доходів бюджету Автономної Республіки Крим, обласних та районних бюджетів, що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів”, ст. 68 “Склад доходів та видатків бюджетів районів у містах”, ст. 69 “Доходи місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів”.

У ст. 29 передбачені доходи, які протягом останніх років визначалися законами про бюджети на відповідні роки доходами державного бюджету. Джерелами надходжень до Державного бюджету є податкові, неподаткові надходження, доходи від операцій з капіталом, трансферти.

До податкових надходжень належать:

а) податки на доходи, податки на прибуток, податки на збільшення ринкової вартості, зокрема:

– податок на прибуток підприємств (крім податку на прибуток підприємств та фінансових установ комунальної власності), засновником яких є Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, районні, міські, селищні та сільські ради, що зараховується відповідно до бюджету Автономної Республіки Крим, обласних, районних, міських, селищних та сільських бюджетів;

б) збори за спеціальне використання природних ресурсів, зокрема:

– 50% збору за спеціальне використання лісових ресурсів державного значення. До лісових ресурсів державного значення належить деревина від рубок головного користування і живиця відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №1012 від 6 липня 1998 р. “Про затвердження Порядку справляння збору за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду” зі змінами і доповненнями;

– 50% збору за спеціальне водокористування (крім збору за спеціальне водокористування місцевого значення). Перелік водних ресурсів місцевого значення визначають Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України та Державний комітет України по водному господарству і затверджують відповідним наказом щодо переліку річок і водойм, віднесених до водних об’єктів місцевого значення;

– 50% платежів за користування надрами загальнодержавного значення. Віднесення корисних копалин до корисних копалин загальнодержавного значення здійснюється Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з геологічного вивчення та забезпечення раціонального використання надр (Кодекс України «Про надра» №132/94-ВР від 27.07.1994 р. зі змінами і доповненнями);

– збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету (крім частини збору, що зараховується до спеціального фонду, визначеного Законом про Державний бюджет України);

в) внутрішні податки на товари та послуги, зокрема:

– податок на додану вартість, крім податку, що зараховується до спеціального фонду згідно із Законом про Державний бюджет України;

– акцизний збір із вироблених в Україні товарів крім збору із вироблених в Україні товарів, що сплачується платниками, які зареєстровані в Автономній Республіці Крим, і зараховується до доходів бюджету Автономної Республіки Крим та збору, що зараховується до спеціального фонду згідно із Законом про Державний бюджет України;

– акцизний збір із ввезених на територію України товарів, крім збору, що зараховується до спеціального фонду згідно із Законом про Державний бюджет України;

– плата за ліцензії на певні види господарської діяльності, крім плати за ліцензії на певні види господарської діяльності та сертифікати, що видаються виконавчими органами відповідних місцевих рад, плати за ліцензії на певні види господарської діяльності та сертифікати, що видаються Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними й районними державними адміністраціями;

г) податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції, зокрема:

– ввізне мито, крім мита, що зараховується до спеціального фонду згідно із Законом про Державний бюджет України;

– вивізне мито, яким оподатковуються товари та інші предмети під час їх вивезення за межі митної території держави відповідно до ст. 9 Закону України “Про Єдиний митний тариф” №2097-ХІІ від 05.02.1992 р. зі змінами;

– кошти, отримані за вчинення консульських дій на території України, а також кошти, отримані за вчинення консульських дій за межами України, крім частини коштів, що зараховуються до спеціального фонду згідно із Законом про Державний бюджет України.

Неподаткові надходження наступні:

а) доходи від власності та підприємницької діяльності, зокрема:

– частина чистого прибутку (доходу) державних унітарних підприємств та їх об’єднань, що вилучається до державного бюджету (у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України), та дивіденди (доход), нараховані на акції (частки, паї) господарських товариств, у статутних капіталах яких є державна власність;

– кошти, що перераховуються Національним банком України відповідно до Закону України “Про Національний банк України” №679-XIV від 20.05.1999 р.;

– відрахування коштів, отриманих від проведення державних грошових лотерей;

– плата за розміщення тимчасово вільних коштів державного бюджету, крім коштів, отриманих вищими та професійно-технічними навчальними закладами від розміщення на депозитах тимчасово вільних бюджетних коштів, отриманих за надання платних послуг, якщо таким закладам законом надано відповідне право;

– рентна плата за нафту, природний газ, газовий конденсат, що видобуваються в Україні; за транзитне транспортування природного газу; за транспортування нафти та нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами; за транзитне транспортування аміаку;

– інші надходження;

б) адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу, зокрема:

– виконавчий збір, стягнутий органами державної виконавчої служби, крім частини збору, що зараховується до спеціального фонду згідно із Законом про Державний бюджет України;

– надходження від орендної плати за користування цілісним майновим комплексом та іншим державним майном, крім частини орендної плати за користування майном, що належить бюджетним установам, які утримуються за рахунок коштів державного бюджету, що зараховується до спеціального фонду згідно із Законом про Державний бюджет України;

– державне мито в частині, що відповідно до закону зараховується до державного бюджету. Відповідно до ст. 6 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” №7-93 від 21.01.1993 р., до державного бюджету зараховується державне мито, що справляється з позовних заяв, які подаються до господарського суду, з апеляційних і касаційних скарг на рішення та постанови господарських судів, заяв про їх перегляд за нововиявленими обставинами, а також за придбання вексельних бланків, за дії, пов’язані з видачею охоронних документів (патентів і свідоцтв) на об’єкти інтелектуальної власності, і за дії, пов’язані з підтримкою чинності патентів на сорти рослин, за подання до Кабінету Міністрів України проекту створення промислово-фінансової групи; за дії, що пов’язані із загальногромадянськими закордонними паспортами; державне мито з позовних заяв і заяв кредиторів у справах про банкрутство, що надходять з інших держав та розглядаються відповідними органами України;

– єдиний збір, який справляється у пунктах пропуску через державний кордон України;

– плата за митне оформлення товарів і транспортних засобів поза місцем розташування митних органів або поза робочим часом, установленим для митних органів;

в) надходження від штрафів та фінансових санкцій, зокрема:

– кошти від санкцій (штрафи, пеня тощо), що застосовуються відповідно до закону, крім штрафних санкцій за порушення законодавства про патентування; адміністративних штрафів, що накладаються місцевими органами виконавчої влади та виконавчими органами місцевих рад або утвореними ними в установленому порядку адміністративними комісіями; штрафних санкцій унаслідок невиконання укладених розпорядником бюджетних коштів договорів із суб’єктами господарювання на придбання товарів, робіт і послуг за рахунок коштів місцевих бюджетів та штрафів, що зараховуються до спеціального фонду згідно із Законом про Державний бюджет України;

г) інші неподаткові надходження, зокрема:

– кошти від реалізації майна, конфіскованого за рішенням суду;

– відрахування від суми коштів, витрачених на рекламу тютюнових виробів та/або алкогольних напоїв у межах України;

– плата за виділення номерного ресурсу;

– плата за державну реєстрацію джерел іонізуючого випромінювання (реєстраційний збір);

– збір за користування радіочастотним ресурсом;

– надходження до Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях, крім частини надходжень, що зараховуються до спеціального фонду згідно із Законом про Державний бюджет України;

– кошти, отримані від надання учасниками процедури закупівель забезпечення їх пропозиції конкурсних торгів, які не підлягають поверненню цим учасникам, у випадках, передбачених Законом України “Про здійснення державних закупівель” у частині здійснення закупівель за рахунок коштів державного бюджету;

– кошти, отримані від переможця процедури закупівлі під час укладання договору про закупівлю як забезпечення виконання цього договору, які не підлягають поверненню переможцю, в частині здійснення закупівель за рахунок коштів державного бюджету;

– портовий (адміністративний) збір, крім частини збору, що зараховується до спеціального фонду згідно із Законом про Державний бюджет України.

–плата за надання державних гарантій та користування кредитами (позиками), залученими державою;

–плата за користування кредитом з державного бюджету, крім плати, що зараховується до спеціального фонду згідно із Законом про Державний бюджет України;

–концесійні платежі.

Доходами від операцій з капіталом є:

а) надходження від продажу основного капіталу, зокрема:

– надходження коштів від реалізації скарбів, які є пам’ятками історії та культури; майна, одержаного державою в порядку спадкування чи дарування;

– кошти від реалізації дорогоцінних металів та коштовного каміння, отриманих державною установою, уповноваженою на здійснення операцій з дорогоцінними металами і коштовним камінням;

– 80% коштів, отриманих підприємствами, установами та організаціями, що утримуються за рахунок державного бюджету, за здані у вигляді брухту і відходів золото, платину, метали платинової групи, коштовне каміння, і 50% коштів, отриманих цими підприємствами, установами та організаціями за здане у вигляді брухту і відходів срібло;

б) надходження від продажу землі і нематеріальних активів, зокрема:

– 10% коштів від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення або прав на них, що перебувають у державній власності до розмежування земель державної та комунальної власності (крім земельних ділянок несільськогосподарського призначення, що перебувають у державній власності, на яких розташовані об’єкти, що підлягають приватизації); 100% коштів від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення або прав на них, що перебувають у державній власності після розмежування земель державної та комунальної власності (якщо інше не встановлено Законом про Державний бюджет України).

Офіційні трансферти наступні:

а) від органів державного управління, зокрема, кошти, що передаються до державного бюджету з місцевих бюджетів;

б) від урядів зарубіжних країн та міжнародних організацій, зокрема, кошти, отримані від секретаріату ООН, ОБСЄ або іншої регіональної організації за участь контингенту Збройних Сил України в миротворчих операціях.

У випадку, коли буде встановлено новий вид доходу державного бюджету, то його зарахування до загального фонду визначатиметься Законом про Державний бюджет України на період до внесення відповідних змін до Бюджетного кодексу.

Склад доходів спеціального фонду Державного бюджету визначається Законом про Державний бюджет України.

Законом України “Про Державний бюджет України на 2010 рік” №2154-VI від 27.04.2010 р. ( ст. 6) передбачено 50 джерел формування спеціального фонду.

Закон про Державний бюджет України у виняткових випадках може відносити на відповідний бюджетний період окремі види доходів загального фонду Державного бюджету України (або їх частину), які визначені ч. 2 цієї статті, до спеціального фонду Державного бюджету України.

Стаття 30. Склад видатків та кредитування Державного бюджету України

1. Видатки та кредитування Державного бюджету України включають бюджетні призначення, встановлені законом про Державний бюджет України на конкретні цілі, пов'язані з реалізацією програм та заходів згідно із статтею 87 цього Кодексу.

2. Джерелами формування загального фонду Державного бюджету України у частині кредитування є:

1). надходження внаслідок стягнення простроченої заборгованості перед державою за кредитами (позиками), залученими державою або під державні гарантії, кредитами з державного бюджету, якщо інше не встановлено законом про Державний бюджет України;

2). повернення кредитів, наданих з державного бюджету, що не мають цільового призначення;

3). повернення кредитів до державного бюджету, наданих для реалізації інвестиційних програм (проектів) за рахунок кредитів (позик), залучених державою від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій.

3. Джерела формування спеціального фонду Державного бюджету України у частині кредитування визначаються законом про Державний бюджет України.

Видатки бюджету – кошти, спрямовані на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом. До видатків бюджету не належать: погашення боргу; надання кредитів з бюджету; розміщення бюджетних коштів на депозитах; придбання цінних паперів; повернення надміру сплачених до бюджету сум податків і зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджету, проведення їх бюджетного відшкодування.

За загальноприйнятим твердженням, видатки – це прямі цільові витрати держави, що забезпечують її постійне існування і відображають економічні відносини, що пов’язані з розподілом і перерозподілом частини національного доходу, яка концентрується у бюджеті.

Кредитування бюджету – операції з надання коштів з бюджету на умовах повернення, платності та строковості, внаслідок чого виникають зобов'язання перед бюджетом (надання кредитів з бюджету), та операції з повернення таких коштів до бюджету (повернення кредитів до бюджету). Для цілей цього Кодексу до кредитів з бюджету також належать бюджетні позички та фінансова допомога з бюджету на поворотній основі.

При прогнозуванні, плануванні чи екстраполяції макроекономічних показників (у тому числі й при розробці Державного бюджету на наступний рік) проводиться оцінка попередньо досягнутого результату, а також аналіз динаміки цього результату.

Як бачимо з табл. 2.1, темпи росту бюджетних видатків 2009 р. становили 100,4% порівняно до обсягу видатків 2008 р.

Обсяг кредитування Державного бюджету України у 2009 р. теж зріс несуттєво – на 103,7%.

Для наочності на рис. 2.2 показано графік зміни обсягів видатків і кредитування Державного бюджету України протягом 2007–2009 років.

Рис. 2.2. Графік зміни обсягів видатків і кредитування Державного бюджету України протягом 2007 – 2009 років, млрд. грн.

На рис. 2.3 показано структуру видатків Державного бюджету України у 2009 році.

Рис. 2.3. Структура видатків Державного бюджету України у 2009 році.

На рис. 2.4 відображено динаміку темпів росту видатків і кредитування Державного бюджету України протягом 2007–2009 років.

Рис. 2.4. Порівняння темпів росту видатків і кредитування Державного бюджету України у 2007 – 2009 роках, %.

Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» затверджено видатки державного бюджету на 2010 р. у сумі 305 млрд. 632 млн. гривень.

Заплановано також надання кредитів з державного бюджету у сумі 6860672,4 тис. гривень, у тому числі надання кредитів із загального фонду Державного бюджету – у сумі 809847,5 тис. гривень та надання кредитів зі спеціального фонду Державного бюджету у сумі 6050824,9 тис. гривень.

Частина 2 ст. 30 конкретизує джерела формування загального фонду Державного бюджету України щодо кредитування з державного бюджету.

Зокрема, конкретизуються джерела формування загального фонду Державного бюджету у частині кредитування за рахунок надходження внаслідок стягнення простроченої заборгованості перед державою за кредитами (позиками), залученими державою або під державні гарантії, кредитами з державного бюджету, якщо інше не встановлено Законом про Державний бюджет України

При цьому передбачається можливість провадження інвестиційної діяльності, пов'язаної з відтворенням основних засобів виробництва, капіталізацією активів держави, державною підтримкою інноваційних та інвестиційних проектів.

Метою є розробка та здійснення комплексу заходів щодо фінансування інвестиційних проектів, у тому числі за рахунок бюджетних коштів, коштів, залучених під державні гарантії, коштів суб'єктів господарювання, іноземних інвестицій і кредитів та інших запозичень від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій.

Кредити, надані з державного бюджету, що не мають цільового призначення, підлягають поверненню.

Відповідно до Закону про Державний бюджет на 2010 рік затверджено Повернення кредитів до Державного бюджету України у сумі 5679781,3 тис. гривень, у тому числі повернення кредитів до загального фонду Державного бюджету – у сумі 1367627,5 тис. гривень та повернення кредитів до спеціального фонду – у сумі 4312153,8 тис. гривень.

Частина 3 ст. 30 передбачає, що джерела формування спеціального фонду бюджету у частині кредитування визначаються відповідними законами про Державний бюджет України.

Відповідно до Закону «Про Державний бюджет України на 2010 рік», ст. 32 встановлено, що джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету у частині кредитування є:

1. Повернення кредитів, наданих з Державного бюджету України індивідуальним сільським забудовникам.

Під час складання проектів державного та місцевих бюджетів фонди визначають потребу у коштах для пільгового кредитування індивідуального житлового будівництва на селі.

Пропозиції фондів щодо обсягу коштів, необхідних для цього виду кредитування у державному бюджеті, в установленому порядку подаються Мінагрополітики, а стосовно місцевих бюджетів – Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним та Севастопольській міській державним адміністраціям.

Узагальнені дані щодо обсягу коштів, необхідних для пільгового кредитування індивідуального житлового будівництва на селі у державному бюджеті, з пропозиціями про їх розподіл між Автономною Республікою Крим, областями і м. Севастополем та з відповідними розрахунками Мінагрополітики подає Мінфіну та Мінекономіки.

Мінфін, Мінекономіки під час складання проекту державного бюджету на основі розрахунків, поданих Мінагрополітики, передбачають обсяги кредитування індивідуального житлового будівництва на селі (програма "Власний дім") з виділенням їх у бюджетній класифікації окремим рядком.

2. Повернення кредитів, наданих з державного бюджету молодим сім'ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) та придбання житла, і пеня. Кредитування будівництва (реконструкції) і придбання житла для молодих сімей та одиноких молодих громадян є прямим, адресним (цільовим) і здійснюється у межах наявних кредитних ресурсів.

Під час формування показників державного бюджету на відповідний рік на підставі узагальненої інформації проводяться розрахунки необхідного обсягу коштів для надання кредитів та їх обслуговування за рахунок державного бюджету. Зазначені розрахунки в установленому порядку головний розпорядник коштів державного бюджету подає Мінфіну для врахування їх під час складання проекту державного бюджету.

3. Повернення бюджетних позичок, наданих на закупівлю сільськогосподарської продукції за державним замовленням (контрактом) 1994-1997 рр. Застосовані механізми надання та погашення товарних позичок стали причиною значних втрат державного бюджету через штучну реструктуризацію заборгованості, яка, у багатьох випадках, проводилася з порушенням закону.

4. Повернення коштів у частині відшкодування вартості сільськогосподарської техніки, переданої суб'єктам господарювання на умовах фінансового лізингу. Забезпечення сільськогосподарських товаровиробників та переробних підприємств необхідною технікою за рахунок коштів державного бюджету здійснюється на умовах фінансового лізингу на підставі відповідних договорів, укладених між «Украгролізингом», лізингодавцйями та лізингоодержувачами та за погодженням із Мінагрополітики.

5. Кошти, що надійдуть у рахунок погашення заборгованості за кредитами, залученими державою або під державні гарантії і наданими для закупівлі сільськогосподарської техніки іноземного виробництва, переданої сільськогосподарським товаровиробникам та іншим суб'єктам господарювання.

6. Повернення кредитів, наданих з державного бюджету фермерським господарствам.

7. Повернення коштів, наданих Мінагрополітики на формування державного інтервенційного фонду Аграрним фондом, а також для закупівлі матеріально-технічних ресурсів для потреб сільськогосподарських товаровиробників.

8. Повернення безвідсоткових бюджетних позик, наданих у 2004 р. підприємствам державної форми власності паливно-енергетичного комплексу та у 2005 р. підприємствам й організаціям вугільної промисловості на погашення заборгованості із заробітної плати працівникам;

9. Повернення кредиту, наданого на реконструкцію гідроелектростанцій.

10. Повернення коштів, наданих за рахунок коштів державного бюджету підприємствам машинобудування для здійснення заходів, пов'язаних зі збільшенням обсягів виробництва та розвитком ринку техніки для агропромислового комплексу.

11. Повернення кредитів, наданих у 2007 р. з державного бюджету на реалізацію інноваційних та інвестиційних проектів у галузях економіки, насамперед з упровадження передових енергозберігаючих технологій і технологій з виробництва альтернативних джерел палива.

12. Повернення коштів, наданих для кредитування окремих категорій громадян, які відповідно до чинного законодавства мають право на отримання таких кредитів на будівництво (придбання) житла, та науково-педагогічних і педагогічних працівників, і пеня.

13. Повернення коштів, наданих зі Стабілізаційного фонду на поворотній основі.

14. Повернення субкредитів, наданих енергогенеруючим компаніям на впровадження Проекту розвитку ринку електроенергії.

Стаття 31. Таємні видатки

1. Державний бюджет України має містити пояснення всіх видатків, за винятком видатків, що пов'язані з державною таємницею (таємних видатків).

2. Таємні видатки, передбачені на діяльність органів державної влади, в інтересах національної безпеки включаються до Державного бюджету України без деталізації.

3. Контроль за проведенням таємних видатків здійснюється Рахунковою палатою та Міністерством фінансів України.

4. Звіти про проведені таємні видатки розглядаються Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету, Комітетом Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, Комітетом Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією, Комітетом Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони.

5. Звіти про проведені таємні видатки розглядаються Верховною Радою України на закритому пленарному засіданні.

Таємні видатки – це видатки, пов’язані з державною таємницею. Державний бюджет України містить пояснення всіх видатків, за винятком таємних.

Таємні видатки, пов’язані з діяльністю органів державної влади, в інтересах національної безпеки включаються до Державного бюджету України без деталізації.

Рахункова палата та Міністерство фінансів у порядку, визначеному Верховною Радою України, здійснюють контроль за проведенням таємних видатків.

Комітетами Верховної Ради України з питань бюджету, з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією, з питань національної безпеки і оборони розглядаються звіти про проведені таємні видатки.

Верховною Радою України розглядаються звіти про проведені таємні видатки на закритому пленарному засіданні.

Згідно з Законом України №2432-VI «Про внесення змін до Закону України «Про державну таємницю», протягом одного місяця розглядатимуться пропозиції Служби безпеки України про віднесення інформації до державної таємниці, скасування чи продовження терміну дії раніше прийнятого рішення про віднесення інформації до державної таємниці.

Також передбачена можливість ініціювати питання щодо притягнення до відповідальності посадових осіб, які порушують законодавство України про державну таємницю.

Рішення про віднесення інформації до державної таємниці, продовження строку дії раніше прийнятого такого рішення, зміну ступеня секретності інформації, скасування раніше прийнятого рішення про віднесення інформації до державної таємниці приймаються державним експертом з питань таємниць протягом одного місяця з часу надходження звернення державного органу, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації чи громадянина.

Такі рішення є підставою для формування Зведених відомостей, які становлять державну таємницю. Порядок реєстрації рішень державних експертів з питань таємниць визначається Кабінетом Міністрів України.

Глава 6. СКЛАДАННЯ ПРОЕКТУ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ УКРАЇНИ

Стаття 32. Організаційні засади складання проекту Державного бюджету України

1. Кабінет Міністрів України розробляє проект закону про Державний бюджет України.

2. Міністерство фінансів України відповідає за складання проекту закону про Державний бюджет України, визначає основні організаційно-методичні засади бюджетного планування, які використовуються для підготовки бюджетних запитів і розроблення проекту Державного бюджету України та прогнозу Державного бюджету України на наступні за плановим два бюджетні періоди.

3. Міністерство фінансів України на підставі основних прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку України на плановий і наступні за плановим два бюджетні періоди та аналізу виконання бюджету у попередніх та поточному бюджетних періодах визначає загальний рівень доходів, видатків і кредитування бюджету та дає оцінку обсягу фінансування бюджету для складання проекту Державного бюджету України та індикативних прогнозних показників Державного бюджету України на наступні за плановим два бюджетні періоди.

Складання проекту Державного бюджету України здійснюється Кабінетом Міністрів, міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади. Організаційна і методична робота з питань складання Державного бюджету покладена на Мінфін.

Згідно з п. 6 ст. 116 Конституції України проект закону про Державний бюджет України розробляє Кабінет Міністрів. Складання проектів бюджетів усіх рівнів, звичайно, належить до компетенції органів виконавчої влади і робиться відповідно до прогнозу і програм соціально-економічного розвитку України. Конституційне встановлення повноваження Кабінету Міністрів на розробку проекту закону наділяє його виключним правом серед суб’єктів права законодавчої ініціативи у Верховній Раді України (ст. 93 Конституції України та ст. 31 Закону України «Про Кабінет Міністрів України») на внесення проекту закону про державний бюджет в цілому на розгляд і затвердження його Верховною Радою України. Але це не позбавляє прав інших суб’єктів права законодавчої ініціативи вносити зміни та доповнення до поданого Кабінетом Міністрів проекту закону про Державний бюджет України у передбаченому порядку (п. 2 ст. 19, ст. 52), – хоча проект закону в цілому розробляється і подається до Верховної Ради України тільки Кабінетом Міністрів.

Складанню державного бюджету передує: розробка основних прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку України на плановий і наступні за плановим два бюджетні періоди; аналіз виконання бюджету в попередніх та поточному бюджетних періодах; оцінка обсягу фінансових ресурсів відповідно до рівня соціально-економічного розвитку країни, а також валового внутрішнього продукту, що дає можливість Міністерству фінансів України визначати загальний рівень доходів, видатків та кредитування бюджету, дати оцінку обсягу фінансування бюджету для складання проекту Державного бюджету та визначити індикативні прогнозні його показники на наступні за плановим два бюджетні періоди. Показники проекту Державного бюджету України на бюджетний період, що настає за плановим, ґрунтуються на індикативних прогнозних показниках Державного бюджету на наступні за плановим два бюджетні періоди (включаючи індикативні прогнозні показники за бюджетними програмами, які забезпечують протягом декількох років виконання інвестиційних програм (проектів), у тому числі тих, що здійснюються із залученням державою кредитів (позик) від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій).

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 12.09.2009 р. №988 «Про схвалення прогнозу показників зведеного бюджету України за основними видами доходів, видатків і фінансування на 2011-2013 роки», до таких показників, по-перше, відносять основні макропоказники економічного і соціального розвитку (див. табл. 6.1), по-друге, показники, які відображають загальний обсяг доходів (у тому числі у відсотках до ВВП, податкові надходження в розрізі основних податків, неподаткові та інші доходи), прогнозні показники видатків, у тому числі видатки на державні цільові програми, видатків зведеного бюджету за функціональним призначенням (загальнодержавні функції; оборона; громадський порядок, безпека та судова влада; економічна діяльність; охорона навколишнього природного середовища; житлово-комунальне господарство; охорона здоров’я; духовний та фізичний розвиток; освіта; соціальний захист та соціальне забезпечення), а також показники фінансування та державного боргу.

Визначення індикативних прогнозних показників Державного бюджету України пов’язане з ризиками, тобто можуть мати місце зміни у зовнішньоекономічній кон’юнктурі, зростання цін на енергоресурси, собівартості виробленої продукції, зволікання з проведенням структурних реформ, реформ у житлово-комунальній та інших сферах, зростання інфляції понад прогнозні показники, невиконання державних цільових програм та ін.

У січні-лютому Міністерство фінансів України на підставі прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку України на плановий бюджетний період та аналізу виконання бюджету у минулих та поточному бюджетних періодах готує попередній баланс доходів і видатків державного бюджету та загальний рівень його кредитування на плановий рік.

Збалансовані Міністерством фінансів поточні показники проекту державного бюджету мають бути доведені до міністерств, інших головних розпорядників бюджетних коштів, а до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій доводяться показники, які характеризують відносини між державним і місцевими бюджетами.

Отримані показники щодо проекту державного бюджету головні розпорядники коштів розглядають протягом двох тижнів і подають Міністерству фінансів свої пропозиції з відповідними розрахунками та обґрунтуваннями.

Подані пропозиції розглядаються у Міністерстві фінансів з участю представників відповідних головних розпорядників коштів державного бюджету. На основі такого розгляду складається проект державного бюджету, який повинен бути поданий на розгляд Уряду. Разом із проектом державного бюджету Кабінету Міністрів подається інформація з питань, щодо яких не відбулося погодження між Міністерством фінансів та головними розпорядниками коштів.

Стаття 33. Визначення бюджетної політики на наступний бюджетний період

1. Міністерство фінансів України спільно з іншими центральними органами виконавчої влади розробляє проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період та до 20 березня року, що передує плановому, подає його на розгляд до Кабінету Міністрів України.

2. Національний банк України до 15 березня року, що передує плановому, подає до Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України прогнозні монетарні показники на наступний рік та до 1 квітня року, що передує плановому, - проект кошторису доходів та витрат Національного банку України на наступний рік, які використовуються для складання проекту закону про Державний бюджет України.

3. Кабінет Міністрів України не пізніше 1 квітня року, що передує плановому, розглядає та схвалює проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період і у триденний строк подає до Верховної Ради України, яка його розглядає за спеціальною процедурою визначеною Регламентом Верховної Ради України.

4. Проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період ґрунтується на прогнозних і програмних документах економічного та соціального розвитку і містить положення щодо:

1) основних прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку України (із зазначенням показників номінального і реального обсягу валового внутрішнього продукту, індексів споживчих цін та цін виробників, офіційного обмінного курсу гривні у середньому за рік та на кінець року, рівня безробіття);

2) основних завдань бюджетної політики, зокрема граничного обсягу дефіциту (профіциту) державного бюджету, частки прогнозного річного обсягу валового внутрішнього продукту, що перерозподіляється через зведений бюджет України, граничного обсягу державного боргу, встановлення розміру мінімальної заробітної плати, прожиткового мінімуму та рівня його забезпечення;

3) пріоритетних завдань податкової політики;

4) реалізації пріоритетних державних (цільових) програм;

5) взаємовідносин державного бюджету з місцевими бюджетами, включаючи обґрунтування питомої ваги місцевих бюджетів у зведеному бюджеті України;

6) інших питань, необхідних для складання проекту закону про Державний бюджет України.

Для вироблення узгоджених дій у забезпеченні реалізації стратегії економічного і соціального розвитку країни, формування бюджетних показників на черговий бюджетний рік Уряд щорічно розробляє Основні напрями бюджетної політики (ст. 32, п. 2 Закону України «Про Кабінет Міністрів України»). В основу розробки покладаються прогнозні макропоказники економічного і соціального розвитку країни на плановий рік, а саме: показники номінального та реального обсягу валового внутрішнього продукту, індекси споживчих цін та цін виробників, офіційного обмінного курсу гривні у середньому за рік та на кінець року, рівень безробіття.

Правові, економічні й організаційні засади формування основних напрямів бюджетної політики визначені Законом України "Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України" від 23.03.2000 р. №1602-III зі змінами та доповненнями. Оптимальний та ефективний бюджетний процес, а відповідно, і бюджетна політика, залежать від того, як реалізується економічна політика через комплексну взаємодію її інструментів, в складі яких є монетарні засоби та показники.

Виходячи із технологій бюджетного процесу, можна впевнено стверджувати, що бюджетна та монетарна політики як дві складові фінансової, а значить, і економічної політики, не є протилежностями, між ними необхідна координація та взаємоузгодженість.

Координація бюджетної та монетарної політики – це процес, за допомогою якого Міністерство фінансів і Центральний банк модифікують свою політику (коригують заходи) таким чином, щоб вона мала взаємовигідний характер у реалізації загальносуспільних інтересів.

Бюджетна політика через свою специфіку не може не враховувати цілі монетарної політики, прогнозні монетарні показники, а монетарна політика Національного банку України, у свою чергу, здійснює вплив на формування і виконання державного бюджету. Як бюджетна, так і монетарна політики потребують високої компетентності, належного рівня професіоналізму та управлінської культури, і не допускають волюнтаристського втручання й політичного тиску.

Для більш реального прагматичного визначення Основних напрямів бюджетної політики Національний банк до 15 березня року, що передує плановому, подає до Верховної Ради та Кабінету Міністрів прогнозні монетарні показники на наступний рік (ст. 7, п. 1 Закону України «Про Національний банк України») та до 1 квітня року, що передує плановому, – проект кошторису доходів та витрат Національного банку на наступний рік (ст. 5 Закону України «Про Національний банк України»), які використовуються для складання проекту закону про Державний бюджет України.

Основними прогнозними монетарними показниками, які необхідні при складанні проекту цього закону, є: купівельна спроможність, валютний курс гривні (середньорічний курс та курс на кінець року), рівень цін, інфляції, монетизації ВВП, емісія готівки, номінальна маса грошей (М3), темпи росту грошової маси, швидкість обертання грошової маси, рівень облікової ставки, норма обов’язкового резерву комерційних банків, обсяги рефінансування, загальний обсяг депозитів, у тому числі довгострокових (розділ 4 Закону України «Про Національний банк України»).

Після схвалення Кабінетом Міністрів Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний рік, вони подаються до Верховної Ради у триденний строк і розглядаються за спеціальною процедурою, визначеною Регламентом Верховної Ради. Регламент має силу закону, який встановлює порядок скликання і проведення сесій Верховної Ради України, її засідань, формування органів державної влади, визначає законодавчу процедуру, порядок здійснення контрольної діяльності, процедуру окремих видів діяльності Верховної Ради, її органів і організацій, народних депутатів, посадових осіб та інші процедури, а також функції органів Верховної Ради та її посадових осіб, які випливають з їх повноважень, встановлених Конституцією України.

Верховна Рада на своїх сесіях вирішує питання, що за Регламентом належать до спеціальних процедур. Серед таких процедур, що здійснюються Верховною Радою, слід назвати:

— затвердження державного бюджету та контроль за його виконанням;

— порядок розгляду і затвердження загальнодержавних програм економічного, соціального, національно-культурного розвитку, звіт та інформація про їх виконання;

— порядок розгляду питань про воєнний та надзвичайний стан;

— розгляд зовнішньополітичних питань;

— порядок застосування процедури імпічменту;

— забезпечення порядку реалізації процедур, зумовлених рішеннями Конституційного Суду України;

— порядок дострокового припинення повноважень народного депутата України.

Розгляд Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний рік відбувається за спеціальною процедурою, що визначена Регламентом. З доповіддю про Основні напрями бюджетної політики виступає Прем'єр-міністр України або, за його дорученням, Міністр фінансів України.

Результат розгляду не повинен порушувати законодавчо визначений виключний перелік питань, які мають міститися в Основних напрямах бюджетної політики (ст. 33, п. 4). Особлива увага в цих напрямах приділяється: основним завданням бюджетної політики, пріоритетним завданням податкової політики, завдяки виконанню яких буде наповнена доходна частина бюджету, реалізовані пріоритетні державні (цільові) програми; взаємовідносинам державного бюджету з місцевими (включаючи обґрунтування питомої ваги місцевих бюджетів у зведеному бюджеті України).

Стаття 34. Інструкції з підготовки бюджетних запитів

1. Для підготовки проекту Державного бюджету України Міністерство фінансів України розробляє і доводить до головних розпорядників бюджетних коштів інструкції з підготовки бюджетних запитів у терміни, визначені Міністерством фінансів України.

2. Інструкції з підготовки бюджетних запитів можуть запроваджувати організаційні, фінансові та інші обмеження, яких зобов'язані дотримуватися усі розпорядники бюджетних коштів у процесі підготовки бюджетних запитів.

Міністерство фінансів України за дорученням Уряду організовує розробку державного бюджету на плановий рік. Параметри державного бюджету, що визначають обсяг його показників, формуються на основі положень соціально-економічної та фінансової політики на черговий рік, на середньо- та довгострокову перспективу.

Для забезпечення якісної підготовки проекту бюджету Міністерство фінансів України забезпечує центральні та місцеві органи державної виконавчої влади, інших головних розпорядників коштів державного бюджету методичними матеріалами з формування проектів основних видатків на плановий рік. Особливу вагу в цих матеріалах мають інструкції, якими повинні керуватися головні розпорядники коштів при підготовці бюджетних запитів, а також терміни їх підготовки та подання до Міністерства фінансів України.

Поряд з організаційними заходами щодо підготовки бюджетних запитів в інструктивних листах (інструкціях) можуть міститися фінансові та інші обмеження, яких зобов'язані дотримуватись усі розпорядники бюджетних коштів у процесі підготовки бюджетних запитів (наприклад, обмеження строку формування бюджетних запитів). Недостатність фінансових ресурсів, проблеми, що мають місце у бюджетній сфері, викликають необхідність визначати обмежене коло пріоритетів, обмежувати обсяги видатків, які не є першочерговими, пропонувати різні заходи посилення контролю за забезпеченням раціонального використання державних коштів. Водночас Міністерство фінансів України доводить граничні обсяги видатків державного бюджету на наступний рік, які можуть бути покладені в основу розробки бюджетних запитів. До інших обмежень можна внести, наприклад, обмеження строку формування бюджетних запитів.

Стаття 35. Складання бюджетного запиту

1. Головні розпорядники бюджетних коштів забезпечують складання бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів України відповідно до вимог інструкції з підготовки бюджетних запитів, з урахуванням звітів про виконання паспортів бюджетних програм, а також висновків про результати контрольних заходів, проведених органами, уповноваженими на здійснення контролю за дотриманням бюджетного законодавства, у терміни та порядку, встановлені Міністерством фінансів України.

2. Головні розпорядники бюджетних коштів забезпечують включення до бюджетних запитів показників за бюджетними програмами, які забезпечують протягом декількох років виконання інвестиційних програм (проектів), у разі їх схвалення у встановленому законодавством порядку та на підставі розрахунків обсягу витрат і вигод щодо реалізації таких інвестиційних програм (проектів).

3. Головні розпорядники бюджетних коштів забезпечують своєчасність, достовірність та зміст поданих Міністерству фінансів України бюджетних запитів, які мають містити всю інформацію, необхідну для аналізу показників проекту Державного бюджету України, індикативних прогнозних показників Державного бюджету України на наступні за плановим два бюджетні періоди, згідно з вимогами Міністерства фінансів України.

Відповідно до вимог інструкції Міністерства фінансів з підготовки бюджетних запитів головні розпорядники коштів державного бюджету забезпечують складання запитів для подання Міністерству фінансів з урахуванням звітів про виконання паспортів бюджетних програм, а також висновків про результати контрольних заходів, проведених органами, уповноваженими на здійснення контролю за дотриманням бюджетного законодавства, у терміни та порядку, встановлені Мінфіном.

Відповідно до ст. 2 Кодексу бюджетний запит – це документ, підготовлений головним розпорядником бюджетних коштів, що містить пропозиції з відповідними обґрунтуваннями щодо обсягу бюджетних коштів, необхідних для його діяльності на наступні бюджетні періоди. У підготовленому запиті має міститися: інформація стосовно проекту граничного обсягу видатків/надання кредитів головного розпорядника коштів бюджету на наступний бюджетний період (рік) у цілому за бюджетною програмою та за функціональною й економічною класифікаціями показників мережі, штатів і контингентів, що обслуговуються бюджетною установою. Визначаючи основну мету діяльності на черговий рік, головні розпорядники повинні відобразити результати фінансово-господарської діяльності попереднього року, що передує плановому, та середньострокову перспективу, а також навести детальні розрахунки та обґрунтування до них щодо потреби у бюджетних асигнуваннях на наступний рік. Форми розрахунків, порядок і методика їх вкладання щорічно визначаються Міністерством фінансів. При заповненні бюджетних запитів необхідно забезпечити реальне планування показників надходжень до спеціального фонду, враховуючи обсяги їх фактичного надходження у попередніх роках.

Форми складаються послідовно, тобто Форма-2 складається на підставі показників Форми-1, і лише після їх заповнення, в разі необхідності, заповнюється Форма-3.

Усі показники повинні бути відображені в тисячах гривень з округленням до десятої (наприклад: 52,8 тис. гривень).

Форми та характеристики бюджетних запитів – загального (Форма-1), індивідуального (Форма-2) та додаткового (Форма-3) – наведені нижче.

БЮДЖЕТНИЙ ЗАПИТ: загальний (Форма-1)

Форма-1 призначена для наведення узагальненого запиту по головному розпоряднику.

Вона передбачає: чітке формулювання основної мети діяльності, стратегічних цілей та завдань головного розпорядника, що спрямовані на досягнення стратегічних цілей соціально-економічного розвитку та визначені планами його діяльності на середньострокову перспективу; розподіл головним розпорядником обсягів видатків/надання кредитів загального фонду бюджету на відповідний рік та складання прогнозу видатків/надання кредитів загального фонду бюджету на наступні два роки в розрізі бюджетних програм/проектів; відповідальні виконавці та коди тимчасової класифікації видатків ( КТКВ).

У пункті 2 необхідно висвітлити мету діяльності головного розпорядника коштів та привести нормативно-правові акти, на підставі яких здійснюється його діяльність.

Мета діяльності головного розпорядника – це те, чого він намагається досягти шляхом реалізації всіх своїх бюджетних/галузевих програм.

При визначенні мети діяльності на рік необхідно керуватися такими критеріями:

1) слід ураховувати насамперед визначені нормативними актами пріоритетні напрями розвитку відповідної галузі;

2) формулювання повинно бути чітким та лаконічним;

3) мета має бути пов’язана з досягненням певного результату;

4) має охоплюватися вся діяльність головного розпорядника, але не повинно бути роздробленості та численності.

Крім того, необхідно вказати назву програми, номер та дату рішення міської ради про затвердження та внесення змін до неї.

Пункт 3 містить інформацію про взаємозв’язок стратегічних цілей головного розпорядника бюджетних коштів, визначених планами його діяльності на середньострокову перспективу, із бюджетними/галузевими програмами (проектами), що ним виконуються.

Стратегічні цілі головного розпорядника – це кінцеві результати діяльності, яких необхідно досягти і які встановлюються на виконання основної мети діяльності головного розпорядника.

При визначенні стратегічних цілей кожен головний розпорядник повинен виходити зі стратегічних цілей та пріоритетів соціально-економічного розвитку країни, регіону та окремих галузей економіки, соціальної сфери, окреслених стратегічними і програмними документами. Так, необхідно врахувати положення Декларації цілей та завдань бюджету на відповідний рік (Бюджетної декларації), Програми діяльності Кабінету Міністрів України, проекту Державної програми економічного та соціального розвитку України та проекту прогнозу економічного та соціального розвитку України на середньостроковий та короткостроковий періоди. При цьому стратегічні цілі головного розпорядника мають бути оптимально визначені з огляду на можливі ризики виконання завдань соціально-економічного розвитку, не бути занадто віддаленими у часі та не залежати від інших причин, не пов’язаних із завданнями головного розпорядника.

Визначаючи стратегічні цілі, необхідно керуватися такими критеріями:

1) цілі мають бути встановлені для кожного виду діяльності головного розпорядника та відповідати їм;

2) досягнення цілі має бути оцінено за допомогою індикаторів;

3) повинен існувати чіткий зв’язок цілей з основною метою діяльності головного розпорядника;

4) цілі мають бути реалістичними (тобто досяжними за існуючих умов).

Кількість стратегічних цілей головного розпорядника не повинна перевищувати п’яти.

Бюджетні програми можуть бути спрямовані на досягнення як однієї стратегічної цілі, так і декількох. Наприклад, для галузі «Охорона здоров’я» можна визначити наступну ціль: «Підвищення рівня та збереження стану здоров’я населення», для галузі «Освіта»: «Формування нової якості освітніх послуг».

Пункт 4 містить інформацію про розподіл головним розпорядником граничного обсягу видатків/надання кредитів загального фонду бюджету на відповідний рік та прогноз видатків/надання кредитів загального фонду за бюджетними програмами/проектами на наступні два роки.

Стаття 36. Аналіз бюджетних запитів і розробка проекту Державного бюджету України

1. Міністерство фінансів України на будь-якому етапі складання і розгляду проекту Державного бюджету України проводить аналіз бюджетного запиту, поданого головним розпорядником бюджетних коштів, на предмет його відповідності меті, пріоритетності, а також ефективності використання бюджетних коштів. На основі результатів аналізу, у тому числі на підставі звітів про виконання паспортів бюджетних програм, висновків про результати контрольних заходів, проведених органами, уповноваженими на здійснення контролю за дотриманням бюджетного законодавства, Міністр фінансів України приймає рішення про включення бюджетного запиту до проекту Державного бюджету України перед поданням його на розгляд Кабінету Міністрів України.

2. На основі аналізу бюджетних запитів, що подаються відповідно до статті 35 цього Кодексу, Міністерство фінансів України готує проект закону про Державний бюджет України.

3. Міністерство фінансів України під час підготовки проекту Державного бюджету України розглядає та вживає заходів щодо усунення розбіжностей з головними розпорядниками бюджетних коштів. Якщо узгодження не досягнуто, Міністерство фінансів України додає свій висновок з неузгоджених питань до зазначеного проекту, який подається Кабінету Міністрів України.

Розроблені та подані в установленому порядку бюджетні запити головних розпорядників коштів на будь-якому етапі складання і розгляду проекту Державного бюджету України аналізуються Міністерством фінансів на предмет їх відповідності меті, пріоритетності, а також ефективності використання коштів. Під час цієї роботи відбувається активний обмін даними, пропозиціями, оцінками між відповідними структурними підрозділами і службами Міністерства фінансів та головних розпорядників бюджетних коштів. При цьому враховуються перспективи економічного зростання, рівень споживчих цін та цін виробників, дотримання фінансових норм і нормативів. Також вишукуються можливості розширення доходної бази бюджетних установ, забезпечення ефективнішого витрачання державних коштів.

До основного напряму здійснення аналізу бюджетних запитів належить аналіз їх на предмет ефективності використання бюджетних коштів і пріоритетності вкладання. Якщо розглядати це питання в рамках економічної сфери, то можна констатувати наступне: зроблені певні кроки у напрямку запровадження показників моніторингу в економічній сфері – прийнята Державна цільова програма розвитку системи інформаційно-аналітичного забезпечення реалізації державної інноваційної політики та моніторингу стану інноваційного розвитку економіки (Постанова Кабінету Міністрів України від 7 травня 2008 р. №439) та видано наказ Державного агентства України з інвестицій та інновацій «Положення про порядок здійснення моніторингу виконання інноваційних та інвестиційних проектів, які впроваджуються із залученням державних коштів» (Наказ №4 від 21.01.2008 р.).

Оцінювання ефективності виконання проектів, використання державних коштів згідно з вищезазначеними програмами та їх методиками проводиться, виходячи із таких коефіцієнтів:

- науково-технічного;

- виробничого;

- ринкового;

- фінансово-економічного;

- соціального і екологічного.

Оцінка ефективності фінансово-бюджетної діяльності органів місцевого самоврядування теж вимагає певної методики.

Активне впровадження програмно-цільового методу в бюджетному процесі на сьогодні включає в себе такий важливий елемент як середньострокове бюджетне планування, тобто встановлення пріоритетів, стратегічних цілей, завдань, які спрямовані не тільки на раціональне, а й ефективне використання фінансових ресурсів головних розпорядників бюджетних коштів. Такі пріоритети визначаються Основними напрямами бюджетної політики на наступний бюджетний період та програмами економічного і соціального розвитку адміністративно-територіальної одиниці. Наприклад, такими пріоритетами, згідно з Постановою Верховної Ради України «Про Основні напрями бюджетної політики на 2011 рік» від 04.06.2010 р. №2318-17, мають стати:

— створення сприятливих умов для розвитку виробництва;

— стимулювання сталої економічної і соціальної розбудови держави;

— реалізація виваженої боргової політики;

— надання послуг для задоволення суспільних потреб виходячи з принципу забезпечення їх надання з урахуванням реальних державних ресурсів;

— поступове підвищення соціальних стандартів;

— проведення реформування міжбюджетних відносин з метою забезпечення стабільного соціально-економічного розвитку регіонів;

— концентрація ресурсів бюджету на виконанні пріоритетних державних цільових програм, спрямованих на створення "точок зростання";

— створення умов для реалізації державної політики у сфері зовнішніх відносин.

У програмах економічного і соціального розвитку адміністративно-територіальних одиниць відображено:

— цілі та пріоритетні напрями соціально-економічного розвитку;

— основні завдання розвитку економіки і виробничої сфери адміністративно-територіальної одиниці та їх прогнозні показники;

— розраховані прогнозні показники розвитку соціальної сфери адміністративно-територіальної одиниці.

Ефективність та результативність використання бюджетних коштів оцінюється відповідно до результативних показників бюджетної програми, вимоги щодо застосування яких встановлені Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14.09.2002 р. №538-р «Про схвалення Концепції застосування програмно-цільового методу в бюджетному процесі» та наказами Міністерства фінансів:

– «Про запровадження результативних показників, що характеризують виконання бюджетних програм» (від 08.08.2002 . №621);

– «Про паспорти бюджетних програм» (від 29.12.2002 р. №1098);

– «Про результативні показники бюджетної програми» (від 27.10.2009 р. №1252).

Відповідно до зазначених нормативно-правових актів, результативні показники бюджетної програми поділяються на такі групи: затрат, продукту, ефективності, якості.

На основі висновків, зроблених за результатами аналізу бюджетних запитів головних розпорядників коштів, у тому числі на підставі звітів про виконання паспортів бюджетних програм, висновків про результати контрольних заходів, проведених органами, уповноваженими на здійснення контролю за дотриманням бюджетного законодавства, Міністр фінансів України приймає рішення про включення узгоджених показників бюджетного запиту до проекту Державного бюджету України на наступний рік перед поданням його (проекту закону про Державний бюджет України) на розгляд Кабінету Міністрів України.

Під час підготовки проекту Державного бюджету України можуть виникати розбіжності щодо неузгоджених питань між Міністерством фінансів та головними розпорядниками бюджетних коштів. З питань, за якими все ж таки не досягнуто узгоджених позицій між головним розпорядником бюджетних коштів і Мінфіном, останнє готує висновок з неузгоджених питань та разом із проектом закону подає його на розгляд до Кабінету Міністрів.

Стаття 37. Схвалення Кабінетом Міністрів України проекту закону про Державний бюджет України

1. Міністерство фінансів України подає Кабінету Міністрів України для розгляду проект закону про Державний бюджет України та вносить пропозиції щодо термінів і порядку розгляду цього проекту в Кабінеті Міністрів України.

2. Кабінет Міністрів України до схвалення проекту закону про Державний бюджет України подає Раді національної безпеки і оборони України цей проект закону по статтях, пов'язаних із забезпеченням національної безпеки і оборони України.

3. Кабінет Міністрів України приймає постанову про схвалення проекту закону про Державний бюджет України та подає його разом з відповідними матеріалами Верховній Раді України та Президенту України не пізніше 15 вересня року, що передує плановому.

Розроблений Міністерством фінансів України проект закону про Державний бюджет разом з додатками, пояснювальною запискою та іншими інформаційними матеріалами, обсяг яких визначено ст. 38 Кодексу, подається Кабінету Міністрів України.

Кабінет Міністрів розглядає на своєму засіданні проект закону про Державний бюджет України на наступний рік. До його схвалення Кабінет Міністрів подає Раді національної безпеки і оборони України цей проект закону по статтях, пов'язаних із забезпеченням національної безпеки і оборони України (Закон України «Про Раду національної безпеки і оборони» №183/98-ВР від 05.03.1998 р.).

Після цього Кабінет Міністрів приймає постанову про схвалення проекту закону про Державний бюджет України та подає його разом із відповідними матеріалами Верховній Раді та Президенту України не пізніше 15 вересня року, що передує плановому. Терміни розгляду та прийняття відповідної постанови повинні бути чітко визначені, щоб була можливість вчасного подання схваленого Урядом проекту Державного бюджету України до Верховної Ради та Президента України.

Стаття 38. Матеріали, що додаються до Проекту закону про Державний бюджет України

1. Разом з проектом закону про Державний бюджет України, схваленим Кабінетом Міністрів України, подаються:

1) пояснювальна записка до проекту закону про Державний бюджет України, яка має містити:

а) інформацію про економічне становище держави та основні прогнозні макропоказники економічного і соціального розвитку України на наступний бюджетний період, покладені в основу проекту Державного бюджету України;

б) оцінку надходжень бюджету, що пропонуються для забезпечення фінансовими ресурсами витрат бюджету;

в) пояснення до основних положень проекту Державного бюджету України та проекту закону про Державний бюджет України, включаючи аналіз пропонованих обсягів видатків та кредитування за бюджетною класифікацією (функціональною, відомчою і програмною класифікацією видатків та кредитування бюджету, економічною класифікацією видатків бюджету). Пояснення включають бюджетні показники за попередній, поточний, наступний бюджетні періоди в розрізі класифікації видатків та кредитування бюджету;

г) інформацію щодо врахування основних напрямків бюджетної політики на наступний бюджетний період;

ґ) аналітичні дані, розрахунки з обґрунтуваннями особливостей міжбюджетних взаємовідносин, а саме:

- детальні розрахунки прогнозного загального обсягу доходів та видатків, що враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів між державним бюджетом та місцевими бюджетами, за видами доходів та за функціями;

- базові показники та результати обрахунку індексів відносної податкоспроможності в розрізі місцевих бюджетів;

- детальний розрахунок розміру фінансового нормативу бюджетної забезпеченості за функціями та видами місцевих бюджетів;

- детальний розрахунок коригуючих коефіцієнтів та коефіцієнта вирівнювання;

- розрахунки обсягів субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам за видами пільг і допомог та детальними фінансовими та кількісними показниками;

д) інформацію щодо обсягів державного боргу, в тому числі за типом боргового зобов'язання, графіка його погашення, обсягів та умов державних запозичень;

е) інформацію про мету, завдання та очікувані результати, яких кожний головний розпорядник коштів державного бюджету передбачає досягти при виконанні бюджетних програм, за формою, визначеною Міністерством фінансів України;

є) обґрунтування розрахунку вартісної величини прожиткового мінімуму на відповідний бюджетний період у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для основних соціальних і демографічних груп населення;

ж) розрахунки обсягу компенсації за рахунок коштів державного бюджету втрат суб’єктів господарювання внаслідок прийняття Кабінетом Міністрів України, іншими центральними органами виконавчої влади рішень щодо регулювання цін і тарифів на окремі види продукції, товарів і послуг;

2) прогнозні показники зведеного бюджету України (включаючи оцінку Державного бюджету України та місцевих бюджетів) відповідно до бюджетної класифікації, а також зведений баланс фінансових ресурсів України;

3) перелік пільг з податків і зборів (обов'язкових платежів) із розрахунком втрат доходів бюджету від їх надання;

4) переліки та обсяги коштів за державними цільовими програмами, які включено головними розпорядниками коштів державного бюджету до бюджетних програм, передбачених у проекті закону про Державний бюджет України;

5) зведення та структура державних боргових і гарантійних зобов'язань на поточний і наступні бюджетні періоди до повного погашення таких зобов'язань, включаючи обсяг видатків на обслуговування державного боргу;

6) план державних запозичень на наступний бюджетний період, а також перелік інвестиційних програм (проектів), під які можуть надаватися державні гарантії у наступному бюджетному періоді. План державних запозичень на наступний бюджетний період має включати перелік кредитів (позик) із зазначенням кредиторів, видів, мети, назви валюти, строку і відсоткової ставки державних запозичень, а також стану укладання кредитних договорів;

7) прогноз Державного бюджету України на наступні за плановим два бюджетні періоди, підготовлений відповідно до статті 21 цього Кодексу;

8) доповідь про хід виконання Державного бюджету України у поточному бюджетному періоді;

9) пояснення головних розпорядників бюджетних коштів до проекту Державного бюджету України на підставі бюджетних запитів за формою, визначеною Міністерством фінансів України (подаються до Комітету Верховної Ради України з питань бюджету);

10) протокол про результати консультацій Кабінету Міністрів України із всеукраїнськими асоціаціями органів місцевого самоврядування;

11) інформація щодо врахування пропозицій Ради національної безпеки і оборони України до Проекту закону про Державний бюджет України по статтях пов’язаних із забезпеченням національної безпеки і оборони України (з вмотивованим обґрунтуванням);

12) інформацій щодо залучення довгострокових (більше 1 року) кредитів (позик), надання гарантій, набуття прав поручителя за такими зобов’язаннями державними підприємствами у тому числі господарськими товариствами, у статутному фонді яких державі належить 50 та більше відсотків акцій(часток, паїв).

13) інші матеріали, обсяг і форму яких визначає Кабінет Міністрів України.

У разі зміни Кабінетом Міністрів України показників обсягів міжбюджетних трансфертів під час розгляду та доопрацювання проекту закону про Державний бюджет України Кабінет Міністрів України подає розрахунки відповідно до вимог підпункту "ґ" пункту 1 цієї частини статті.

Цей перелік визначає основний зміст додатків до закону про Державний бюджет України, які готує та подає до Кабінету Міністрів Міністерство фінансів з участю інших центральних органів влади. У них містяться більш детальні статті витрат, доходів та кредитування бюджету, а також обґрунтування кошторисних витрат та їх розміри. Кабінет Міністрів в обов'язковому порядку має подати зазначені додатки до Верховної Ради та Президента України разом із проектом закону про Державний бюджет України.

Додатки складаються з таких частин:

Перша частина – це пояснювальна записка до проекту закону про Державний бюджет України. У ній насамперед має бути викладено інформацію про економічне становище країни та відображено основні прогнозні макропоказники економічного і соціального розвитку України та наступний бюджетний період, покладені в основу проекту Державного бюджету.

Пояснювальна записка містить прогноз основних макропоказників економічного і соціального розвитку країни, складених Міністерством економіки разом із Міністерством фінансів і схвалених Кабінетом Міністрів.

Оцінка надходжень бюджету, що пропонуються для забезпечення фінансовими ресурсами витрат бюджету, дається на підставі підготовлених центральними виконавчими органами даних і схвалюється Кабінетом Міністрів. Зокрема, Державна податкова адміністрація та Державна митна служба готують прогнозні розрахунки доходної частини бюджету; Міністерство палива та енергетики, Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" розробляють розрахунки та обґрунтовують ставки рентних платежів за нафту і природний газ власного видобутку, відрахувань від плати за транзит нафти, природного газу та аміаку. Подають свої розрахунки Фонд державного майна, Міністерство охорони навколишнього природного середовища та інші центральні виконавчі органи, які відповідають за формування надходжень до бюджету. Їх інформація обробляється та оцінюється Міністерством фінансів і використовується для складання пояснювальної записки.

У поясненнях до основних положень проекту закону про Державний бюджет Міністерство фінансів аналізує пропонований обсяг видатків та кредитування за бюджетною класифікацією (функціональною, відомчою і програмною класифікацією видатків та кредитування бюджету, економічною класифікацією видатків бюджету) на виконання державних функцій та програм, погоджує його з Кабінетом Міністрів та подає на розгляд Верховної Ради. Причому на розгляд парламенту подаються обґрунтування бюджетних показників за три роки, а саме: за попередній бюджетний період (виконаний бюджет), поточний (бюджет поточного періоду, який тільки виконується) та наступний (показники майбутнього бюджетного періоду, які й будуть розглядатися та затверджуватися Верховною Радою).

Народним депутатам надається інформація щодо врахування основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період. Ця інформація дуже важлива, оскільки розроблені Міністерством фінансів і схвалені Кабінетом Міністрів показники, які були включені до Основних напрямів бюджетної політики, розглядаються та схвалюються Верховною Радою, тобто містять позицію парламенту щодо напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період, які мають знайти своє відображення в проекті закону про Державний бюджет України на відповідний бюджетний період.

Кодекс встановлює, що у пояснювальній записці до проекту закону про Державний бюджет мають бути визначені базові показники та результати обрахунку індексів відносної податкоспроможності в розрізі місцевих бюджетів. Для визначення такого індексу відносної податкоспроможності відповідних бюджетів використовується кошик доходів місцевих бюджетів. При розрахунку індексу відносної податкоспроможності регіону в кошику доходів враховуються пільги, що надають органи державної та місцевої влади. Формально це завищує податкоспроможний потенціал регіону. Для розрахунку кошика доходів і обсягів трансфертів використовується демографічний показник.

У бюджетному процесі звертається особлива увага на взаємовідносини Державного бюджету та місцевих бюджетів. Організація цих відносин визначається спеціальним розділом Закону України «Про Державний бюджет України» на поточний бюджетний рік та додатками до нього. Особлива увага приділяється міжбюджетним трансфертам.

До проекту бюджету додаються аналітичні дані, розрахунки з обґрунтуваннями особливостей міжбюджетних взаємовідносин, а саме:

— детальні розрахунки прогнозного загального обсягу доходів та видатків, що враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів між державним бюджетом та місцевими бюджетами, за видами доходів та за функціями;

— базові показники та результати обрахунку індексів відносної податкоспроможності в розрізі місцевих бюджетів;

— детальний розрахунок розміру фінансового нормативу бюджетної забезпеченості за функціями та видами місцевих бюджетів;

— детальний розрахунок коригуючих коефіцієнтів та коефіцієнта вирівнювання;

— розрахунки обсягів субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам за видами пільг і допомог та детальними фінансовими й кількісними показниками.

Обсяги дотації вирівнювання та коштів, що передаються до державного бюджету, визначаються за Формулою розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів між державним і місцевими бюджетами.

Під час розгляду та доопрацювання Кабінетом Міністрів проекту закону про Державний бюджет можуть бути змінені показники обсягів міжбюджетних трансфертів. У таких випадках Кабмін повинен подати розрахунки відповідно до вимог підпункту "ґ" пункту 1 цієї частини статті.

У пояснювальній записці до проекту закону надається інформація щодо обсягів державного боргу, в тому числі щодо типу боргового зобов'язання, графіка його погашення, обсягів та умов державних запозичень.

З іншого боку, актуальним завданням держави залишається використання державних соціальних стандартів і нормативів в усіх сферах для розрахунку видатків на соціальні цілі та формування на цій основі бюджетів усіх рівнів, соціальних фондів, міжбюджетних відносин. Одним із таких стандартів є прожитковий мінімум, величина якого теж враховується при формуванні Державного бюджету в розрахунках як видаткової, так і доходної частини бюджету.

До пояснювальної записки додаються обґрунтування розрахунку вартісної величини прожиткового мінімуму на відповідний бюджетний період у розрахунку на місяць на одну особу, а також – окремо для основних соціальних і демографічних груп населення, розрахунки обсягу компенсації за рахунок коштів державного бюджету втрат суб’єктів господарювання внаслідок прийняття Кабінетом Міністрів, іншими центральними органами виконавчої влади рішень щодо регулювання цін і тарифів на окремі види продукції, товарів і послуг.

Кабінет Міністрів, центральні органи виконавчої влади, приймаючи рішення щодо регулювання цін, тарифів на окремі види продукції, товарів і послуг, підтримання відносно низьких роздрібних цін на окремі товари, послуги для населення спричиняють втрати суб’єктів господарювання. Підприємствам, в яких з цієї причини витрати на виробництво і реалізацію продукції не покриваються отримуваними доходами, з державного бюджету виділяються відповідні суми коштів на покриття збитків. Щоб знайти цю суму, необхідно зробити розрахунок обсягу компенсації (дотації) за рахунок коштів державного бюджету. У ринковій економіці державні компенсації (дотації) обмежуються тими сферами, які не можуть ефективно регулюватися ринковим механізмом, який базується на самоокупності підприємницької діяльності.

Друга частина додатків містить прогнозні показники зведеного бюджету України, які містять оцінку державного бюджету та місцевих бюджетів відповідно до бюджетної класифікації, а також зведений баланс фінансових ресурсів (складання якого здійснюється відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.06.1995 р. №471 «Про організацію складання балансу фінансових ресурсів України»), тобто фінансову програму економічного і соціального розвитку держави загалом. Такий баланс фінансових ресурсів допоможе об'єднати в єдину систему всі фінансові плани і баланси, що дозволить під час прийняття державного бюджету виявляти об'єктивні взаємозв'язки і довготривалі тенденції розвитку найважливіших джерел фінансових ресурсів.

Третя частина додатків – це перелік пільг із податків і зборів (обов'язкових платежів) з розрахунком втрат доходів бюджету від їх надання, які надаватимуться згідно із законодавством у плановому році. Перелік потрібен для врахування при складанні бюджету, оскільки надання пільг знижує надходження податкових сум до державного і місцевих бюджетів. Міністерство фінансів робить розрахунок втрат доходів бюджету від їх надання, а Кабінет Міністрів, виходячи з чинного законодавства, схвалює ці розрахунки.

Четвертою частиною додатків є переліки та обсяги коштів за державними цільовими програмами, які включено головними розпорядниками коштів до бюджетних програм, передбачених у проекті закону про Державний бюджет України. Кабінет Міністрів, керуючись положеннями Закону України “Про державні цільові програми”, затверджує програми, концепції цих програм, загальнодержавні програми, які необхідні для того, щоб підвищити ефективність, надійність державних заходів, спрямованих на вирішення проблем загальнодержавного та регіонального масштабів, поліпшити використання національних природних ресурсів, результатів фундаментальних та прикладних досліджень з пріоритетних напрямів економічного, соціального розвитку, реформувати певні системи, провести профілактичні заходи, збільшити обсяги виробництва через розвиток певних галузей та забезпечення цілеспрямованого, раціонального використання коштів державного бюджету.

П’ята частина додатків включає зведення та структуру державних боргових і гарантійних зобов’язань на поточний і наступний бюджетні періоди до повного погашення таких зобов'язань, включаючи обсяги видатків на обслуговування державного боргу. Відповідно до п. 2 ст. 18 Кодексу загальний обсяг державного боргу та гарантованого державою боргу на кінець бюджетного періоду не може перевищувати 60% річного номінального обсягу валового внутрішнього продукту України.

Верховна Рада України також може проаналізувати оптимальність співвідношення між внутрішніми та зовнішніми запозиченнями, оскільки таке співвідношення дуже важливе не тільки для побудови ефективної системи управління державним боргом, а й для забезпечення умов фінансової безпеки в країні; розглянути державний борг і податки як систему альтернативного вибору для вирішення дилеми – збільшувати податковий тягар чи залучити державні позики. Сучасні фахівці констатують, що в Україні, на жаль, немає нагально визначеної методики розрахунку боргового тягаря, тому потрібно приймати закон «Про Державний борг України» (розроблено проект такого закону, в ньому зроблена спроба визначити процедуру управління державним боргом на основі певних макропоказників і їх співвідношень).

Шостий додаток стосується плану державних запозичень на наступний бюджетний період, а також переліку інвестиційних програм (проектів), під які можуть надаватися державні гарантії у наступному бюджетному періоді, та включає перелік кредитів (позик) із зазначенням кредиторів, види, мету, назву валюти, строк і відсоткову ставку державних запозичень, а також стан укладання кредитних договорів.

Сьомий додаток містить прогноз Державного бюджету України на наступні за плановим два бюджетні періоди, підготовлений відповідно до ст. 21 Кодексу. Відповідно до п. 1 ст. 21 Кодексу, Міністерство фінансів з участю Міністерства економіки, Національного банку, а також головних розпорядників коштів державного бюджету складає прогноз Державного бюджету на наступні за плановим два бюджетні періоди, який ґрунтується на Програмі діяльності Кабінету Міністрів України, прогнозних та програмних документах економічного та соціального розвитку, державних цільових програмах.

Верховна Рада України та її бюджетний комітет аналізують зазначену інформацію, показники і враховують їх при формуванні показників проекту державного бюджету та показників на наступні за плановим два бюджетні періоди. Особлива увага звертається на ті показники за бюджетними програмами, які забезпечують протягом декількох років виконання інвестиційних програм (проектів), державних цільових програм, у тому числі тих, що здійснюються із залученням державних кредитів від іноземних держав, банків, міжнародних фінансових організацій.

Восьмий додаток – це доповідь про хід виконання Державного бюджету України у поточному бюджетному періоді, підготовлена Міністерством фінансів України.

Дев’ятий додаток включає пояснення головних розпорядників бюджетних коштів до проекту Державного бюджету України. Вказані пояснення подаються головними розпорядниками бюджетних коштів до Комітету Верховної Ради України з питань бюджету на підставі бюджетних запитів за формою, визначеною Міністерством фінансів.

Десятий додаток – це протокол про результати консультацій Кабінету Міністрів України із всеукраїнськими асоціаціями органів місцевого самоврядування. Наприклад, в Україні діє Асоціація міст. Основною метою її діяльності є підтримка курсу ринкових перетворень, розширення горизонтальних зв'язків між містами на ґрунті економічного співробітництва, захист законних прав та інтересів членів Асоціації в органах влади та управління, взаємодія з владними структурами і громадськими об'єднаннями в справі перетворення України на країну з соціально орієнтованою ринковою економікою. Такі консультації необхідні для того, щоб Кабінет Міністрів володів інформацією з вищезазначених питань і проблем.

Одинадцятий додаток містить інформацію щодо врахування пропозицій Ради національної безпеки і оборони України до проекту закону про Державний бюджет по статтях, пов’язаних із забезпеченням національної безпеки і оборони України (з вмотивованим обґрунтуванням). Згідно із Законом України «Про Раду національної безпеки і оборони України» (№183/98-ВР від 05.03.1998 р.) РНБО, відповідно до Конституції України, є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України. Згідно з функціями, визначених у законі, розробляє та розглядає на своїх засіданнях питання, які відповідно до Конституції, законів України, Концепції (основ державної політики) національної безпеки України (№3/97-ВР від 16.01.1997 р.), Воєнної доктрини України належать до сфери національної безпеки і оборони та її складових, у тому числі економічної та фінансової безпеки. РНБО подає пропозиції Президентові щодо проекту закону про Державний бюджет по статтях, пов’язаних із забезпеченням національної безпеки і оборони України. Ці пропозиції повинні мати вмотивоване обґрунтування та відповідати також Закону України «Про основи національної безпеки» (№964-IV від 19.06.2003 р.), Стратегії національної безпеки України (№105/2007 від 12.02.2007 р.), Методиці розрахунку рівня економічної безпеки (Наказ Міністерства економіки України №60 від 02.03.2007 р.).

Пропозиції РНБО до проекту закону повинні сприяти захисту та подальшому розвитку найвагоміших здобутків України, визначенню стратегічних пріоритетів і цілей, відповідати викликам і загрозам сучасності, визначати принципи, пріоритети, завдання, механізми забезпечення захисту важливих інтересів особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз, конкретизувати засади політики держави у сфері національної, економічної та фінансової безпеки, контролювати вплив рівня видатків і кредитування бюджету, структуру державних боргових і гарантійних зобов’язань на поточний і наступні бюджетні періоди до повного погашення таких зобов’язань, включаючи обсяг видатків на обслуговування державного боргу на фактичні індикатори економічної безпеки України, вживати заходи щодо недопущення їх зниження до порогового та граничного значення.

Дванадцятий додаток містить інформацію щодо залучення довгострокових (понад 1 рік) кредитів (позик), надання гарантій, набуття прав поручителя за такими зобов’язаннями державними підприємствами, у тому числі господарськими товариствами, у статутному фонді яких державі належить 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв).

Інформація про довгострокові кредити (понад рік):

— показує обсяги довгострокових кредитів, залучених державними підприємствами, строки, відсотки, мету використання, у тому числі на державні цільові програми, галузі вкладання, умови інвестування та отримання доходів, розподілу прибутків;

— підтверджує, що державні підприємства, враховуючи обмеженість фінансових ресурсів на фінансовому ринку і в державному бюджеті, отримали кредити для оновлення основних фондів, нарощування інвестицій, впровадження високих технологій розширеного відтворення, що зумовить підвищення продуктивності праці, зростання обсягів випуску товарів і послуг, ВВП, підвищення надійності, ефективності, конкурентоспроможності економіки, тобто сформує інноваційну модель економічного зростання.

Додаток 13 включає інші матеріали, обсяг і форму яких визначає Кабінет Міністрів України.

Глава 7. РОЗГЛЯД ТА ЗАТВЕРДЖЕННЯ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ УКРАЇНИ

Стаття 39. Розгляд і затвердження Державного бюджету України

1. Розгляд та затвердження Державного бюджету України відбувається у Верховній Раді України за спеціальною процедурою, визначеною Регламентом Верховної Ради України.

2. Протягом трьох днів з дня прийняття Верховною Радою України закону про Державний бюджет України Кабінет Міністрів України подає Президенту України обґрунтуваня і розрахунок щодо бюджетних показників такого закону, змінених порівняно з проектом закону про Державний бюджет України, поданим Кабінетом Міністрів України до Верховної Ради України на розгляд у першому читанні.

3. Якщо Президент України повернув до Верховної Ради України для повторного розгляду закон про Державний бюджет України із вмотивованими і сформульованими пропозиціями, які передбачають зміни бюджетних показників, Кабінет Міністрів України у тижневий строк подає Верховній Раді України зміни до показників, зазначених у текстових статтях такого закону, та оновлені додатки до нього відповідно до пропозицій Президента України.

Розгляд і затвердження Державного бюджету України відбувається відповідно до Регламенту Верховної Ради України (ст. 153-159 Закону України “Про регламент Верховної Ради України” №1861-ІV від 10.02.2010 р.).

Проект закону про Державний бюджет України на наступний рік розглядається з урахуванням положень Бюджетного кодексу та цього Регламенту.

Кабінет Міністрів щороку подає до Верховної Ради проект закону про Державний бюджет України на наступний рік не пізніше 15 вересня поточного року. Разом із проектом закону подається доповідь про хід виконання Державного бюджету поточного року.

Проект закону про Державний бюджет України на наступний рік має бути розроблений з дотриманням вимог Бюджетного кодексу та Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період.

Проект закону на наступний рік не може містити положень про зупинення дії чи внесення змін до законів.

Поданий Кабінетом Міністрів проект закону про Державний бюджет України на наступний рік надається народним депутатам для ознайомлення не пізніше ніж за 4 дні до його представлення у Верховній Раді.

Цей проект Верховній Раді представляє на її пленарному засіданні Міністр фінансів України не пізніше ніж через 5 днів із дня подання його Кабінетом Міністрів до Верховної Ради.

Від комітету, до предмета відання якого належать питання бюджету, з доповіддю щодо відповідності проекту цього закону Основним напрямам бюджетної політики на наступний бюджетний період та вимогам Бюджетного кодексу України виступає голова комітету.

Представлення проекту закону про Державний бюджет України на наступний рік проводиться за процедурою повного обговорення (ст. 30 Регламенту).

За результатами обговорення проекту закону Верховна Рада може прийняти рішення про схвалення і прийняття його до розгляду або рішення про його відхилення у разі:

1) внесення проекту закону без подання всіх документів, передбачених Бюджетним кодексом України;

2) невідповідності проекту закону Основним напрямам бюджетної політики на наступний бюджетний період;

3) невідповідності проекту закону вимогам складання проекту Державного бюджету України, встановленим Бюджетним кодексом України.

У разі відхилення Верховною Радою проекту закону Кабінет Міністрів зобов'язаний у семиденний строк з дня набрання чинності рішенням про таке відхилення подати до Верховної Ради проект закону для його повторного представлення – з урахуванням пропозицій Верховної Ради або обґрунтуванням їх відхилення.

Проект закону про Державний бюджет України на наступний рік розглядається за процедурою трьох читань з урахуванням особливостей, передбачених цією главою.

У разі порушення Кабінетом Міністрів строків подання до Верховної Ради проекту закону, а також порушення строків подання його на друге читання, строки розгляду Верховною Радою проекту закону обчислюються з дня його фактичного подання Кабінетом Міністрів.

У разі відставки Кабінету Міністрів до подання до Верховної Ради проекту закону або після відхилення Верховною Радою поданого проекту відлік строків розгляду Верховною Радою проекту закону припиняється і відновлюється після подання до Верховної Ради проекту закону новосформованим Кабінетом Міністрів.

Після прийняття Верховною Радою до розгляду проекту закону народні депутати, комітети не пізніше 1 жовтня (6 жовтня, якщо проект закону був прийнятий до розгляду після повторного подання Кабінетом Міністрів) року, що передує плановому, формують свої пропозиції до проекту закону і направляють їх до комітету, до предмета відання якого належать питання бюджету. Пропозиції, направлені до цього комітету після 1 жовтня (6 жовтня, якщо проект закону був прийнятий до розгляду після повторного подання Кабінетом Міністрів) року, що передує плановому, до розгляду не приймаються.

Пропозиції народних депутатів, комітетів не пізніше 15 жовтня (20 жовтня, якщо проект закону був прийнятий до розгляду після повторного подання Кабінетом Міністрів) розглядаються зазначеним комітетом разом з уповноваженими представниками Кабінету Міністрів та з участю ініціаторів внесення пропозицій. Причини відхилення пропозицій комітетом обґрунтовуються у висновках комітету.

За результатами розгляду проекту закону комітет, до предмета відання якого належать питання бюджету, готує висновки і пропозиції, порівняльну таблицю з дотриманням вимог, передбачених ст. 118 Регламенту, та проект відповідної постанови Верховної Ради.

Порівняльна таблиця, проект постанови Верховної Ради, висновки і пропозиції комітету та супровідні документи надаються народним депутатам не пізніше як за 5 днів до розгляду Парламентом проекту закону у першому читанні.

Верховна Рада розглядає проект закону у першому читанні не пізніше 20 жовтня (25 жовтня, якщо проект закону був прийнятий до розгляду після повторного подання Кабінетом) року, що передує плановому.

У разі, якщо бюджетний період не збігається з календарним роком, строки розгляду встановлюються за процедурним рішенням Верховної Ради.

Розгляд у першому читанні проекту закону починається з доповіді голови комітету, до предмета відання якого належать питання бюджету, щодо висновків і пропозицій до законопроекту та результатів його розгляду.

Розгляд проекту закону у першому читанні проводиться за процедурою повного обговорення з урахуванням особливостей, передбачених у цій статті.

Під час обговорення слово для виступу надається представникам комітетів за письмовими заявами, депутатських фракцій, народним депутатам, представникам Кабінету Міністрів та Рахункової палати.

Після завершення розгляду законопроекту в першому читанні ставляться на голосування в цілому висновки та пропозиції до проекту закону, підготовлені відповідним комітетом.

Висновки та пропозиції до проекту закону вважаються прийнятими, а проект закону вважається прийнятим у першому читанні, якщо на їх підтримку проголосувала більшість народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради. Схвалені Парламентом висновки та пропозиції комітету з питань бюджету набувають статусу Бюджетних висновків Верховної Ради.

Якщо Верховною Радою не прийнято позитивного рішення на підтримку висновків і пропозицій до проекту закону в цілому, проводиться постатейне голосування пропозицій.

Під час постатейного першими ставляться на голосування ті пропозиції, які комітет з питань бюджету пропонує відхилити і на розгляді та голосуванні яких наполягають ініціатори їх внесення.

У разі, якщо народні депутати – ініціатори внесення пропозицій, які комітетом пропонується відхилити, – не наполягають на їх розгляді, голосування щодо них не проводиться.

Голосування пропозицій, які комітет пропонує відхилити і на розгляді яких наполягають ініціатори їх внесення, проводиться щодо кожної пропозиції окремо.

Після розгляду пропозицій, передбачених ч. 9 цієї статті, проводиться постатейне голосування пропозицій, які комітет з питань бюджету пропонує врахувати. Якщо у народних депутатів немає зауважень, пропозиції, які комітет пропонує врахувати, ставляться на голосування разом у цілому.

У разі, якщо під час постатейного голосування пропозицій показники бюджету, які містить підготовлений до першого читання проект закону, залишаються збалансованими, Верховна Рада може прийняти рішення про прийняття його за основу в першому читанні.

У разі, якщо під час постатейного голосування пропозицій показники бюджету стають розбалансованими, Верховна Рада направляє проект закону до комітету з питань бюджету для підготовки на повторне перше читання.

Після прийняття проекту закону за основу в першому читанні Кабінет Міністрів у 14-денний строк, але не пізніше 3 листопада (8 листопада, якщо проект закону був прийнятий до розгляду після повторного подання Кабінетом Міністрів) року, що передує плановому, подає до комітету з питань бюджету проект закону, доопрацьований відповідно до Бюджетних висновків Верховної Ради, і порівняльну таблицю щодо врахування Бюджетних висновків з дотриманням вимог, передбачених ст. 118 Регламенту.

Комітет, до предмета відання якого належать питання бюджету, протягом трьох днів після дня внесення проекту закону, підготовленого Кабінетом Міністрів до другого читання, готує висновок щодо пропозицій та поправок, запропонованих до другого читання Кабінетом Міністрів, з відповідним обґрунтуванням щодо них.

Розгляд у другому читанні проекту закону завершується не пізніше 20 листопада року, що передує плановому.

Розгляд у другому читанні починається з доповіді Міністра фінансів України щодо доопрацьованого, з урахуванням Бюджетних висновків Верховної Ради, проекту закону.

Голова комітету, до предмета відання якого належать питання бюджету, доповідає інформацію щодо врахування Кабміном України Бюджетних висновків Верховної Ради при підготовці проекту закону до другого читання.

Після доповідей Міністра фінансів України та голови комітету слово для виступу в порядку, визначеному Регламентом, надається представникам депутатських фракцій.

Після закінчення виступів представників депутатських фракцій Верховна Рада переходить до постатейного голосування поданого на друге читання проекту закону.

За результатами цього голосування Верховна Рада може прийняти рішення про прийняття проекту закону в другому читанні або направлення до Кабінету Міністрів для підготовки на повторне друге читання.

Під час розгляду в другому читанні проекту закону Верховна Рада затверджує загальний обсяг дефіциту (профіциту), доходів і видатків Державного бюджету України, розмір мінімальної заробітної плати та рівень забезпечення прожиткового мінімуму на наступний бюджетний період, обсяг міжбюджетних трансфертів та інші положення, необхідні для формування місцевих бюджетів.

Не прийняті під час голосування в другому читанні статті проекту закону переносяться на розгляд у третьому читанні.

Після прийняття проекту закону у другому читанні комітет з питань бюджету не пізніше 25 листопада року, що передує плановому, готує його до третього читання з урахуванням пропозицій, підтриманих Верховною Радою у другому читанні.

Комітет готує висновки і пропозиції щодо розбіжностей у визначенні доходів, видатків, а також дефіциту Державного бюджету України, які виникли в результаті внесення змін до проекту закону в другому читанні, і готує порівняльну таблицю. Після прийняття проекту закону у другому читанні внесення до нього нових пропозицій та поправок не допускається, їх розгляд не проводиться.

Третє читання проекту закону починається з доповіді голови комітету та співдоповіді Міністра фінансів України:

1) висновків стосовно тих статей законопроекту, які були змінені після врахування при підготовці до третього читання, не прийнятих у другому читанні статей проекту закону і врахування яких призвело до необхідності внесення змін до інших статей проекту закону, прийнятих у другому читанні;

2) пропозицій комітету стосовно уточнення статей проекту закону, до яких пропонується внести зміни з метою збалансування доходів і видатків для досягнення затвердженого дефіциту Державного бюджету України на наступний рік.

Після доповіді та співдоповіді проводиться голосування пропозицій комітету з питань бюджету щодо статей проекту закону, які не були прийняті в другому читанні, та прийняття проекту в цілому.

У разі, якщо рішення про прийняття проекту закону із запропонованими пропозиціями комітету в цілому не прийнято, проводиться голосування щодо кожної пропозиції, запропонованої комітетом.

У разі неприйняття проекту закону у цілому, цей проект за рішенням Верховної Ради направляється на повторне третє читання з визначенням строків його наступного розгляду на пленарному засіданні Верховної Ради. Якщо таке рішення не прийнято, проект закону вважається відхиленим. У такому випадку, а також у разі неприйняття зазначеного законопроекту у повторному третьому читанні, Верховна Рада приймає рішення (з установленням строків) щодо підготовки Кабінетом Міністрів нового проекту закону про Державний бюджет України на наступний рік.

Якщо деякі показники Закону України «Про Державний бюджет України» змінені порівняно з проектом закону про Державний бюджет України, поданим Кабінетом Міністрів до Верховної Ради на розгляд у першому читанні, Кабінет Міністрів протягом трьох днів з дня прийняття Верховною Радою даного закону подає Президенту України обґрунтування і розрахунок даних бюджетних показників.

Кабінет Міністрів зобов’язаний у тижневий термін подати Верховній Раді зміни до показників, зазначених у законі, та оновлених відповідно до пропозицій Президента України додатки до нього, у випадку, якщо Президент України повернув до Верховної Ради для повторного розгляду закон про Державний бюджет України із вмотивованими і сформульованими пропозиціями.

Стаття 40. Предмет регулювання закону про Державний бюджет України

1. Законом про Державний бюджет України визначаються:

1) загальна сума доходів, видатків та кредитування державного бюджету (з розподілом на загальний та спеціальний фонди);

2) граничний обсяг річного дефіциту (профіциту) державного бюджету у відповідному бюджетному періоді і державного боргу на кінець відповідного бюджетного періоду, граничний обсяг надання державних гарантій, а також повноваження щодо цих гарантій відповідно до статті 17 цього Кодексу;

3) доходи державного бюджету за бюджетною класифікацією (у додатку до закону);

4) фінансування державного бюджету за бюджетною класифікацією (у додатку до закону);

5) бюджетні призначення головним розпорядникам коштів державного бюджету за бюджетною класифікацією з обов'язковим виділенням видатків споживання (з них видатків на оплату праці, оплату комунальних послуг і енергоносіїв) та видатків розвитку, включаючи розподіл видатків на централізовані заходи між адміністративно-територіальними одиницями (у додатках до закону);

6) бюджетні призначення міжбюджетних трансфертів (у додатках до закону);

7) розмір оборотного залишку коштів державного бюджету;

8) розмір мінімальної заробітної плати на відповідний бюджетний період;

9) розмір прожиткового мінімуму на відповідний бюджетний період у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для основних соціальних і демографічних груп населення та рівень забезпечення прожиткового мінімуму на відповідний бюджетний період;

10) перелік кредитів (позик), що залучаються державою від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій для реалізації інвестиційних програм (проектів), із зазначенням кредиторів, загальних обсягів кредитів (позик) та обсягів їх залучення у відповідному бюджетному періоді в розрізі бюджетних програм (у додатку до закону);

11) додаткові положення, що регламентують процес виконання бюджету.

2. У законі про Державний бюджет України видатки та кредитування за головними розпорядниками коштів державного бюджету мають бути деталізовані за програмною класифікацією видатків та кредитування державного бюджету, за групами функціональної класифікації видатків та кредитування бюджету та окремими категоріями економічної класифікації видатків бюджету і класифікації кредитування бюджету.

У ст. 1 Закону про Державний бюджет України затверджуються загальна сума доходів і видатків з їх поділом на загальний та спеціальний фонди та кредитування бюджету.

Як зазначено у статті, що коментується, Закон про Державний бюджет України передбачає встановлення граничного розміру річного дефіциту або профіциту державного бюджету у відповідному бюджетному періоді.

У додатках до закону мають відображатися доходи та фінансування державного бюджету за бюджетною класифікацією. Окремими статтями встановлюються джерела формування державного бюджету в загальній сумі або у фіксованих частках (відсотках), а також особливості обчислення або розподіл їх між загальним і спеціальним фондами державного бюджету та між державним і місцевими бюджетами.

Окремий розділ закону про Державний бюджет складають статті, які встановлюють граничний розмір державного боргу, визначають можливість надання державних гарантій при одержанні кредитів суб'єктами господарювання державного сектора економіки тощо.

У додатку до закону про бюджет має бути вказано перелік кредитів (позик), що залучаються державою від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій для реалізації інвестиційних програм (проектів), із зазначенням кредиторів, загальних обсягів кредитів (позик) та обсягів їх залучення у відповідному бюджетному періоді. Важливо, що цей перелік зроблено в розрізі бюджетних програм.

У підпункті 5 п. 1 цієї статті йдеться про бюджетні призначення головним розпорядникам коштів державного бюджету за бюджетною класифікацією. При цьому регламентується обов’язкове виділення видатків споживання (з них видатків на оплату праці, оплату комунальних послуг і енергоносіїв) та видатків розвитку, включаючи розподіл видатків на централізовані заходи між адміністративно-територіальними одиницями. Розмір оборотного залишку коштів державного бюджету затверджують у законі про державний бюджет та використовують під час касових розривів, а потім їх розмір поновлюють до кінця бюджетного періоду.

Ст. 40 визначає предметом регулювання закону про Державний бюджет України розмір мінімальної заробітної плати на відповідний бюджетний період. Розмір прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати встановлюється для забезпечення належного соціального захисту кожного громадянина України. Ці показники встановлюються відповідно до Закону України «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати» і знаходять своє відображення у Законі України «Про Державний бюджет України» на відповідний бюджетний період у розділі «Особливі положення». Це важливо для бюджетного процесу, тому що величина мінімальної заробітної плати та прожиткового мінімуму в поточному бюджетному періоді впливає на розміри посадових окладів працівників бюджетної сфери, оплата праці яких здійснюється на основі єдиної тарифної сітки, державних соціальних допомог сім’ям з дітьми, малозабезпеченим сім’ям, а це, у свою чергу, впливає на зміну обсягів видатків з бюджетів різних рівнів.

Предметом регулювання закону про Державний бюджет України можуть бути також додаткові положення, що регламентують процес виконання бюджету.

У законі про Державний бюджет відображаються видатки та кредитування за головними розпорядниками коштів державного бюджету. Вони повинні бути деталізовані за програмною, функціональною, економічною класифікацією видатків та кредитування державного бюджету. Це здійснюється для підвищення ефективності аналізу фінансування витрат за їхніми напрямами, співставлення кошторисних витрат за однотипними установами, статистичної обробки бюджетних показників, в процесі якої відслідковується динаміка і тенденції розвитку показників, розробляються прогнози щодо розвитку бюджетних відносин. Такий поділ створює умови для порівнянності показників державного та місцевих бюджетів, полегшує розгляд бюджетів і їх економічний аналіз, спрощує контроль за виконанням бюджету, своєчасністю і повнотою акумуляції коштів, використанням їх за цільовим призначенням, за рівнем ефективності та результативності використання фінансових ресурсів, забезпечує можливість синтетичного та аналітичного обліку в бюджетних установах та організаціях.

Стаття 41. Особливості формування надходжень бюджету та здійснення витрат бюджету в разі несвоєчасного набрання чинності законом про Державний бюджет України

1. Якщо до початку нового бюджетного періоду не набрав чинності закон про Державний бюджет України, Кабінет Міністрів України має право здійснювати витрати Державного бюджету України відповідно до таких вимог:

1) витрати Державного бюджету України можуть здійснюватися лише на бюджетні програми, бюджетні призначення щодо яких встановлені законом про Державний бюджет України на попередній бюджетний період та одночасно передбачені у проекті закону про Державний бюджет України на наступний бюджетний період, поданому Кабінетом Міністрів України до Верховної Ради України, за якими повністю зберігаються цільові обмеження;

2) щомісячні бюджетні асигнування загального фонду Державного бюджету України сумарно не можуть перевищувати 1/12 обсягу бюджетних призначень, визначених законом про Державний бюджет України на попередній бюджетний період (крім випадків, передбачених частиною шостою статті 16 та частиною четвертою статті 23 цього Кодексу, а також пунктами 4 і 5 частини другої цієї статті);

2. До набрання чинності законом про Державний бюджет України на поточний бюджетний період:

1) забороняється із загального фонду державного бюджету здійснювати витрати в частині капітальних видатків та надання кредитів з бюджету, крім капітальних видатків, пов'язаних із ліквідацією аварій на об'єктах соціально-культурної сфери, житлового господарства, систем тепло-, енерго-, газо-, водопостачання та водовідведення, а також витрат, пов'язаних із введенням воєнного чи надзвичайного стану, оголошенням окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації та виділенням коштів з резервного фонду державного бюджету;

2) державні запозичення можуть здійснюватися в обсязі, що не перевищує обсяг витрат на погашення державного боргу у відповідний період, а державні гарантії не надаються;

3) діють норми закону про Державний бюджет України на попередній бюджетний період, крім норм, якими визначені загальні показники державного бюджету, бюджетні призначення головним розпорядникам коштів державного бюджету і обсяги трансфертів між державним бюджетом та місцевими бюджетами;

4) соціальні стандарти та соціальні гарантії, у тому числі прожитковий мінімум, рівень його забезпечення, мінімальна заробітна плата, надання пільг, компенсацій і гарантій населенню у поточному бюджетному періоді застосовуються у розмірах та на умовах, що діяли у грудні попереднього бюджетного періоду;

5) перерахування дотацій вирівнювання з державного бюджету місцевим бюджетам та коштів, що передаються до державного бюджету з місцевих бюджетів, здійснюється відповідно до обсягів, визначених у проекті закону про Державний бюджет України, поданому Кабінетом Міністрів України до Верховної Ради України.

Ця стаття Кодексу регулює права Кабінету Міністрів України здійснювати витрати з державного бюджету у разі несвоєчасного набрання чинності закону про Державний бюджет України. У такому разі Уряд країни змушений базуватися на показниках попереднього бюджетного періоду по доходах, видатках і кредитуванню Державного бюджету.

Ураховуючи постійний характер державних видатків, Кабінет Міністрів наділяється правом здійснювати витрати з обов'язковим врахуванням таких вимог:

- витрати Державного бюджету можуть здійснюватися лише на бюджетні програми, бюджетні призначення щодо яких встановлені законом про Державний бюджет України на попередній бюджетний період та одночасно передбачені у проекті закону про Державний бюджет на наступний бюджетний період, поданому Кабінетом Міністрів до Верховної Ради, за якими повністю зберігаються цільові обмеження;

- щомісячні бюджетні асигнування загального фонду Державного бюджету України сумарно не можуть перевищувати 1/12 обсягу бюджетних призначень, визначених законом про Державний бюджет на попередній бюджетний період (крім випадків, передбачених ч. 6 ст. 16 та ч. 4 ст. 23 Кодексу, а також п. 4 і 5 ч. 2 цієї статті).

До набрання чинності законом про Державний бюджет України на поточний бюджетний період:

1) забороняється із загального фонду державного бюджету здійснювати витрати в частині капітальних видатків та надання кредитів з бюджету, крім капітальних видатків, пов'язаних із ліквідацією аварій на об'єктах соціально-культурної сфери, житлового господарства, систем тепло-, енерго-, газо-, водопостачання та водовідведення, а також витрат, пов'язаних із введенням воєнного чи надзвичайного стану, оголошенням окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації та виділенням коштів з резервного фонду державного бюджету;

2) державні запозичення можуть здійснюватися в обсязі, що не перевищує обсяг витрат на погашення державного боргу у відповідний період, а державні гарантії не надаються;

3) діють норми закону про Державний бюджет України на попередній бюджетний період, крім норм, якими визначені загальні показники державного бюджету, бюджетні призначення головним розпорядникам коштів державного бюджету і обсяги трансфертів між державним та місцевими бюджетами;

4) соціальні стандарти та соціальні гарантії, у тому числі прожитковий мінімум, рівень його забезпечення, мінімальна заробітна плата, надання пільг, компенсацій і гарантій населенню у поточному бюджетному періоді застосовуються у розмірах та на умовах, що діяли у грудні попереднього бюджетного періоду;

5) перерахування дотацій вирівнювання з державного бюджету місцевим бюджетам та коштів, що передаються до державного бюджету з місцевих бюджетів, здійснюється відповідно до обсягів, визначених у проекті закону про Державний бюджет України, поданому Кабінетом Міністрів до Верховної Ради.

Такий підхід упереджує відхилення від обраної стратегії соціально-економічного розвитку й убезпечує від виникнення додаткових диспропорцій.

Глава 8. ВИКОНАННЯ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ УКРАЇНИ

Стаття 42. Організація виконання державного бюджету

1. Кабінет Міністрів України забезпечує виконання Державного бюджету України. Міністерство фінансів України здійснює загальну організацію та управління виконанням Державного бюджету України, координує діяльність учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету.

Стаття визначає органи виконавчої влади, які забезпечують організацію виконання Державного бюджету України. Виконання Державного бюджету – це відносини, які регулюються Бюджетним кодексом України (ст. 1 Кодексу), включаючи внесення змін до Закону про Державний бюджет (рішення про місцевий бюджет) в межах бюджетного періоду (п. 1 ст. 3 Кодексу). Кабінет Міністрів України забезпечує та відповідає за виконання Державного бюджету України ( п. 6 ст. 116 Конституції та ст. 21 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 26.05.2008 р.). Діяльність центральних органів виконавчої влади, які забезпечують проведення державної політики з виконання Державного бюджету спрямовується, координується та контролюється Кабінетом Міністрів України.

Головним органом виконавчої влади, що здійснює загальну організацію та управління виконанням Державного бюджету України, та таким, що координує діяльність учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету, визначено Міністерство фінансів України (ст. 1 Положення про Міністерство фінансів України, затверджене Постановою Кабінету Міністрів №1837 від 27 грудня 2006 р.). Відповідно до Бюджетного кодексу, інших нормативних актів у сфері бюджетних відносин та Положення про Міністерство фінансів основними завданнями Міністерства фінансів з виконання державного бюджету є:

— організація роботи, пов'язаної із виконанням Державного бюджету України, координація в межах своїх повноважень діяльності учасників бюджетного процесу;

— підготовка пропозицій щодо внесення змін до Державного бюджету України, здійснення заходів з підвищення ефективності управління державними фінансами;

— здійснення в межах своїх повноважень контролю за дотриманням бюджетного законодавства на цій стадії бюджетного процесу.

Міністерство фінансів України відповідно до покладених на нього завдань і повноважень має право:

— одержувати в установленому порядку від головних розпорядників коштів державного та місцевих бюджетів, органів місцевого самоврядування інформацію, документи і матеріали, необхідні для аналізу виконання бюджетів, що входять до складу бюджетної системи держави;

— одержувати від центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ і організацій усіх форм власності дані, необхідні для здійснення контролю за раціональним і цільовим використанням бюджетних коштів.

Міністерство фінансів у межах своїх повноважень на основі виконання актів законодавства видає накази, організовує і контролює їх ви